Соціально-психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Факультет гуманітарних та соціальних наук

Кафедра практичної психології та соціальної роботи

Соціально-психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю

Завацька Н.Є., д. психол. н., професор

Смирнова О.О., к. психол. н., доцент

Федорова О.В., к.е.н., доцент

Каширіна Є.В., к. психол. н., доцент

Бровендер О.О., ст. викладач

Анотація

У статті розкрито соціально-психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю. Аналіз проблеми дослідження уможливив розуміння сутності комунікативної компетентності особистості з точки зору її соціального контексту, а саме як соціально-психологічної категорії, що виявляється на інтеріндивідному рівні - як володіння стратегіями, тактиками і техніками вирішення комунікативних завдань і інтраіндивідному рівні - як особистісно- смислове утворення (прояв потреби, комунікативної інтенції, готовність і здатність здійснювати співробітництво, виявляти емпатію, впроваджувати творчу інтелектуальну діяльність, швидко адаптуватися до нових умов).

Комунікативну компетентність здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю розглянуто як динамічне інтегративне утворення, основою якого є володіння соціально-психологічними механізмами взаємовпливу і взаєморозуміння на особистісному, когнітивному та конативному рівнях, що базується на властивостях, які дозволяють здійснювати продуктивні міжкультурні професійні контакти й забезпечують готовність до комунікативної діяльності та її організацію (адекватно ситуаціям спілкування стосовно мети, форми, змісту і рольових відносин на основі знань, умінь, особистісного досвіду і ціннісних переконань), а також професійну референтність.

Ключові слова: здобувачі вищої освіти, гуманітарний профіль підготовки, комунікативна компетентність, соціально-психологічні умови розвитку комунікативної компетентності.

Annotation

Socio-psychological features of the development of communicative competence of higher education programmers

Zavatska N. Ye., Smyrnova O.O. Fedorova O.V., Kashyrina Ye.V., Brovender O.O.

The article reveals the socio-psychological features of the development of communicative competence of higher education seeke rs in the humanities. Analysis of the research problem made it possible to understand the essence of communicative competence of the individual in terms of its social context, namely as a sociopsychological category manifested at the interindividual level - as mastery of strategies, tactics and techniques of communicative tasks and intraindividual level - as personality-semantic education (manifestation of need, communicative intention, willingness and ability to cooperate, show empathy, implement creative intellectual activity, quickly adapt to new conditions).

Communicative competence of graduates of the humanities is considered as a dynamic integrative education, based on mastery of socio-psychological mechanisms of interaction and mutual understanding at the personal, cognitive and conative levels, based on properties that allow productive intercultural professional activities. and its organization (adequate to situations of communication regarding the purpose, form, content and role relationships based on knowledge, skills, personal experience and values), as well as professional reference.

Key words: applicants for higher education, humanitarian training profile, communicative competence, socio-psychological conditions for the development of communicative competence.

Постановка проблеми

В умовах глобалізації сучасного освітнього простору питання розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю постає найбільш гостро, а входження нашої країни в міжнародне співтовариство вимагає організації цілеспрямованого процесу інтеграції студентства в полікультурне середовище вищого навчального закладу на основі створення нового соціального досвіду та різноманітних моделей самореалізації.

Суттєвою складовою цього процесу є, зокрема, визначення соціально - психологічних особливостей надання конкурентоздатних освітніх послуг з професійної підготовки в Україні здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю. Разом із тим, процес їх інтеграції у полікультурний простір вищого навчального закладу та формування у них комунікативної компетентності супроводжується низкою труднощів особистісного, соціального й культурного змісту (О. Блинова, А. Борисюк, В. Бочелюк, О. Вихрущ-Олексюк, Т. Карамушка, З. Ковальчук, Н. Моргунова, В. Осипенко, Л. Пілецька, O. Шевяков та ін.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти означеної проблеми досліджувалися як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями.

Наразі розкривалися методи активного соціально-психологічного навчання та впровадження в освіту компетентнісної моделі (В. Байденко, В. Білодід, В. Вербицький, Ю. Емельянов, І. Зимня, А. Коваленко, Л. Руденко, В. Шадриков, Н. Яковлева, Т. Яценко та ін.), різні складові комунікативної компетентності (Г. Андреєва, Г. Балл, О. Бодальов, Л. Долинська, Л. Журавльова, Н. Завацька, О. Кукло, С. Максименко, В. Семиченко, Т. Титаренко, Ю. Швалб та ін.); визначалися механізми входження особистості в полікультурне середовище (О. Басюк, Дж. Беррі, Т. Грейвс, Р. Колделл, P. Лінтон, К. Оберг, Р. Редфілд та ін.) та особливості інтеграції іноземних студентів (М. Березовін, К. Буракова, М. Вітковська, Т. Довгодько, О. Зиньковський, І. Троцук, І. Ширяєва та ін.), окремі стадії такої адаптації й інтеграції (А. Борисюк, Т. Грушевицька, Л. Карамушка, В. Осипенко, Л. Рибаченко, Т. Стефаненко, Г. Тріандіс, Г. Трофімова, Д. Фостер та ін.); значимість етнічної толерантності на особистісному рівні й у контексті міжнародної взаємодії (І. Афоніна, В. Бойко, С. Братченко, Л. Воротняк, О. Грива, Н. Лебедєва, В. Логвинчук, Л. Орбан-Лембрик, В. Рибалка та ін.) тощо.

Проте, незважаючи на численні дослідження, не реалізовано інтегрований підхід до виокремлення й диференціації соціально-психологічних умов розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю. Залишається нерозробленим створення комплексу таких умов, у якому взаємодіють усі необхідні для забезпечення розвитку комунікативної компетентності студентства соціально-психологічні умови; відзначається обмеженість втілення в практику сучасного ЗВО системи психологічного супроводу цього процесу.

Мета статті - розкрити соціально-психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Запропоновано структурно-функціональну модель комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю, визначено її складові: мотиваційно - ціннісну (мотиваційно-ціннісне ставлення до міжкультурної професійної комунікації, виражене в прагненні підтримувати активність комунікативної діяльності з проявом інтересу і потреби до спілкування, орієнтації на прийняття партнера по спілкуванню і його мотивів, розуміння різноманіття цінностей і відмінностей, форм сучасної культури, засобів і способів професійних комунікацій); когнітивно-оцінну (знання соціолінгвістичного і соціокультурного характеру мови для вирішення професійних комунікативних завдань, наявність розвиненого соціального інтелекту, оцінний аналіз і самооцінка результатів комунікативної діяльності та вдосконалення набутого комунікативного досвіду, здійснення оцінки ефективності власного комунікативного акту на основі рефлексії досягнутих комунікативних цілей, осмислення шляхів свого вдосконалення в професійній комунікації), конативно-діяльнісну (комунікативна взаємодія з метою збагачення комунікативного досвіду, аналіз і оцінка комунікативної ситуації, здійснення постановки мети спілкування для вирішення професійних завдань, вибір комунікативних стратегій і побудова комунікативних тактик, володіння способами вирішення комунікативних завдань, включення в комунікативну діяльність як суб'єкта, який прагне до реалізації комунікативної програми збагачення власного комунікативного досвіду, зокрема професійного) та рівні їх розвитку (високий, середній, низький).

Представлена модель слугувала цільовим орієнтиром у соціально-психологічних засадах розвитку та збагачення комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю у процесі їх професійного становлення та надавала можливість диференціації ступеня її сформованості, визначення взаємозв'язків її структурних складових та особливостей їх функціонування.

На першому етапі дослідження визначено сукупність емпіричних показників, що відповідають виокремленим складовим структурно - функціональної моделі комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю.

Для дослідження мотиваційно-ціннісної складової комунікативної компетентності респондентів використовувалися п'ятифакторний особистісний опитувальник (Р. МакКрає, П. Коста), методики діагностики: мотиваційних орієнтацій в міжособистісних комунікаціях (І. Ладанов, В. Уразаєва), загального рівня комунікабельності (В. Ряховський), рівня сформованості комунікативної культури особистості (С. Знаменська), мотивів навчальної діяльності студентів (А. Реан, В. Якунін, модифікація Н. Бадмаєвої). соціальний психологічний комунікативний компетентність

Дослідження виявило недостатній рівень розвитку мотиваційно-ціннісної складової комунікативної компетентності досліджуваних.

Встановлено, що респонденти виявили низькі показники за первинними факторами «Великої п'ятірки», як-то: комунікативність-замкнутість (22±3 бали); довірливість-підозрілість (18±2 бали); пластичність-ригідність (16±1 бал) та за вторинним фактором самоконтролю-імпульсивності (21±4 бали); високі значення - за факторами «напруженість-розслабленість» (56±5 балів) та «експресивність- практичність» (53±3 бали).

Констатовано знижений інтерес до процесу спілкування; досліджувані вважали за краще виконувати завдання за зразком, шаблоном; вибудовували комунікацію за заданим алгоритмом, схемою; використовували мовні кліше. Комунікативні орієнтації, які стосувалися розв'язання певних проблем, значно поступалися орієнтаціям щодо прийняття, сприйняття та розуміння партнера.

Сумарний показник, що характеризує гармонійність мотиваційних орієнтацій в міжособистісних комунікаціях, виявлено на середньому рівні значень в українських студентів (46±1 бал) та на низькому (27 і менше) - в іноземних студентів (ф = 2,31; р<0,01). Встановлено, що загальний рівень комунікабельності студентів не змінюється протягом навчання (F = 1,13; р = 0,32) і зберігається на середніх значеннях (19-24 бали). Аналіз рівня сформованості комунікативної культури досліджуваних дозволив зробити висновок, що вона розвинена на середньому рівні (%² = 27,64; р<0,05) і відсутня динаміка її розвитку.

Зовнішні мотиви навчання (отримання диплома) переважали над внутрішніми мотивами (оволодіння професією та здобуття знань). За мотиваційно-ціннісною складовою комунікативної компетентності високий рівень її розвитку спостерігався лише у 23,1% опитаних (із яких 13,7% українських і 9,4% іноземних студентів).

Середній рівень був притаманний 57,3% осіб (із яких 37,7% українських і 19,6% іноземних студентів), а для 19,6% респондентів (із яких 8,9% українських і 10,7% іноземних студентів) - низький рівень.

Для діагностики когнітивно-оцінної складової комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю ми скористалися методиками діагностики: перцептивно -інтерактивної компетентності (М. Фетіскін), перцептивно-невербальної компетентності (Г. Розен), самооцінки комунікативної взаємодії (модифікований опитувальник на основі програми «Communication across the curriculum»), рефлексії (А. Карпов) та соціального інтелекту (Дж. Гілфорд, М. Саллівен).

Виявлено низку проблем у розвитку когнітивно -оцінної складової комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю: недостатній рівень знань щодо сутності спілкування (переважання знань про інформаційну складову спілкування над її інтерактивною складовою та ін.), що були притаманні, здебільшого, студентам-іноземцям (ф = 1,67; р<0,01).

Показники перцептивно-інтерактивної компетентності по вибірці виявилися на середньому рівні (127-143 бали) незалежно від курсу навчання (/2 = 94,58; р<0,05). Невиражена динаміка цієї якості свідчила про відсутність впливу будь-яких чинників, у тому числі й профілю навчання, на цю складову.

Вивчення перцептивно-невербальної компетентності студентів показало, що більшість українських студентів мають високий рівень (8 -9 стенів) цієї характеристики (ф = 1,64; р<0,01), вона є стабільною протягом навчання (/2 = 101,63; р<0,05).

Проте, надмірна стурбованість проблемами оточуючих і неувага до своїх власних проблем може нівелювати цю якість. Аналіз самооцінки комунікативної взаємодії студентів надав змогу зробити висновок про низьку самооцінку готовності і здатності здійснювати комунікативну взаємодію. Так, наявність великої кількості відповідей «важко відповісти» на запитання, пов'язані з проявом готовності і здатності здійснювати комунікацію, вказує на те, що студенти не знайомі або мало знайомі з певними видами комуні кативної діяльності в освітньому процесі. Несуттєві відмінності, виявлені в здатності і готовності здійснювати комунікативну діяльність стосовно різних мов, дають підставу вважати, що формування комунікативної компетентності, зокрема, на іноземній мові сприятиме формуванню комунікативної компетентності в цілому, безвідносно до мовної приналежності.

Констатовано переважання середніх значень рефлексії за всією вибіркою студентів (/2 = 123,78; р<0,05). Дисперсійний аналіз виявив статистично значущу динаміку рефлексії в залежності від курсу (F = 2,19; р = 0,09), що свідчить про недостатню увагу до її розвитку як у змісті навчального процесу, так і з боку нерозуміння значення цієї властивості майбутніми фахівцями.

Встановлено, що знання лінгвістичного коду мови характеризуються поверховістю. Досліджувані часто не провадять оцінку власного комунікативного акту або здійснюють це недостатньо, іноді не досягаючи комунікативної мети; не прагнуть віднайти способи комуніка тивного вдосконалення.

Загалом констатовано, що 18,8% респондентів мають низький рівень розвитку когнітивно-оцінної складової комунікативної компетентності (з них 8,5% українських і 10,3% іноземних студентів), 58,5% - середній рівень (з них 36,4% українських і 22,1% іноземних студентів) та 22,7% (з них 15,4% українських і 7,3% іноземних студентів) - високий її рівень.

Для вивчення конативно-діяльнісної складової комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю використано методики діагностики: комунікативного контролю у спілкуванні

(М. Шнайдер), емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні (В. Бойко), стилю міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко) та рольових позицій у міжособистісних стосунках (за Е. Берном).

Аналіз рівня розвитку конативно-діяльнісної складової комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю виявив низку проблем. З'ясовано, що 12,8% досліджуваних здійснюють постановку комунікативної мети слабо або помилково. Крім того, вони поверхово реалізують алгоритм дій (планування комунікативного акту, встановлення контакту, вербалізація і переконання співрозмовника).

Низький рівень комунікативного контролю (2±1 бал) виявлено у 18,8% респондентів, що вказує на високу імпульсивність у спілкуванні, розкутість; їх поведінка майже не піддається змінам залежно від ситуації спілкування і не завжди співвідноситься з поведінкою оточуючих.

Середній комунікативний контроль на рівні 5±1 бал виявили 41,9% студентів, які щиро ставляться до інших, але стримані в емоційних проявах, співвідносять свої реакції з поведінкою оточуючих.

Високий комунікативний контроль на рівні (8±1бал) був притаманний 39,3% респондентів, які постійно керують своєю поведінкою і вираженням емоцій в міжособистісній взаємодії. Емоційні бар'єри у міжособистісному спілкуванні перебували на середньому рівні значень (%² = 31,44; р<0,05). За результатами дисперсійного аналізу сила емоційних бар'єрів знижується на старших курсах навчання (F = 2,7; р = 0,031), що вказує на формування невимушеності в спілкуванні.

Встановлено, що основною проблемою в спілкуванні студентів -іноземців виступають невчасний або невідповідний проя в емоцій, що заважає встановлювати та налагоджувати контакт у спілкуванні. Зафіксоване зниження неадекватності прояву емоцій від першого до п'ятого курсів (F = 4,05; р = 0,004). Виявлена нерівномірність вираженості стилів міжособистісної взаємодії з переважанням стилю міжособистісної взаємодії, в якому створюються умови для активності реципієнтів, над стилем, в якому забезпечується активність як комунікатора, так і реципієнта та ін. Встановлена орієнтація майже половини опитаних на такий стиль, для якого характерне зняття з себе відповідальності за свої дії та врахування й задоволення, насамперед, своїх потреб й інтересів.

В цілому, високий рівень розвитку конативно-діяльнісної складової комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю представлено майже у третини респондентів (29,5%, з яких 19,2% українських і 10,3% іноземних студентів), середній рівень притаманний 52,9% осіб (з них 33,4% українських і 19,5% іноземних студентів), а для 17,6% досліджуваних (з яких 7,7% українських та 9,9% іноземних студентів) характерний низький рівень розвитку зазначеної складової.

На другому етапі емпіричного дослідження за допомогою дисперсійного і кластерного аналізів було виокремлено ступені сформованості комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю та проведено диференціацію вибірки. Виокремлено 3 групи респондентів із креативним, продуктивним та непродуктивним ступенями сформованості їх комунікативної компетентності.

Респонденти (25,1%) із креативним ступенем сформованості комунікативної компетентності (15,7% українських студентів та 9,4% іноземних) демонструють високу комунікативну активність, розуміння необхідності набуття і реалізації комунікативної компетентності в професійній діяльності; виявляють прагнення організувати комунікативний акт, в тому числі поза навчальною діяльністю, довільно ініціюють спілкування на предмет проекту, проблеми; виявляють орієнтацію на прийняття і розуміння партнера по спілкуванню, прагнення бути зрозумілим, досягти компромісу, спрямовані на співпрацю; на досить високому рівні виявляють розуміння різноманіття цінностей і відмінностей, форм сучасної культури, засобів і способів культурних комунікацій, готовність до міжкультурного діалогу; усвідомлюють значущість міжкультурної комунікації; використовують знання соціолінгвістичного, соціокультурного характеру в процесі спілкування; виявляють вміння прогнозувати ситуації міжособистісної і міжкультурної комунікації; здатність долати і вирішувати соціокультурні конфлікти при спілкуванні; виявляють відкритість, терпимість, гнучкість; інтеріоризують соціальні контексти; демонструють вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки; виявляють вміння користуватися різноманітністю експресивного репертуару в спілкуванні; здійснюють аналіз оцінки ефективності власного комунікативного акту на основі рефлексії досягнутих комунікативних цілей; проводять постійний моніторинг рівня комунікативної компетентності; здійснюють постановку комунікативної мети успішно, надаючи комунікативному акту цілеспрямованості; реалізують алгоритм дій (планування комунікативного акту, встановлення контакту, вербалізація і переконання співрозмовника) адекватно ситуації спілкування і комунікативним цілям.

Досліджувані (56,0%) з продуктивним ступенем сформованості комунікативної компетентності (36,4% українських студентів та 19,6% іноземних) проявляють зацікавленість в спілкуванні, активно йдуть на контакт; виявляють потребу організувати комунікативний акт; проявляють стійке прагнення до придбання знань цінностей і відмінностей культур і способів культурних комунікацій, виявляють готовність до міжкультурного діалогу; розуміють і прогнозують ситуації міжособистісної і міжкультурної комунікації; обирають прийнятний стиль спілкування, в тому числі вірно трактують явища іншомовної культури; на достатньому рівні демонструють володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки; здійснюють оцінку власного комунікативного акту з зовнішньою допомогою (викладача), усвідомлюють комунікативні невдачі, не завжди досягають комунікативної мети; здійснюють спроби знайти способи комунікативного вдосконалення, використовують можливості для реалізації комунікативних умінь; здійснюють постановку комунікативної мети на достатньому рівні, надаючи комунікативному акту цілеспрямованості; вдало реалізують алгоритм дій (планування комунікативного акту, встановлення контакту, вербалізація і переконання співрозмовника).

Респонденти (18,9%) з непродуктивним ступенем сформованості комунікативної компетентності (8,2% українських студентів та 10,7% іноземних) виявляють слабкий інтерес до спілкування, вважають за краще виконувати завдання за зразком, шаблоном; вибудовують комунікацію за заданим алгоритмом, схемою; використовують мовні кліше; знання лінгвістичного коду мови характеризуються поверховістю; не провадять оцінку власного комунікативного акту або здійснюють поверхово, не досягають комунікативної мети; не прагнуть віднайти способи комунікативного вдосконалення; часто здійснюють постановку комунікативної мети помилково; недостатньо реалізують алгоритм дій (планування комунікативного акту, встановлення контакту, вербалізація і переконання співрозмовника).

Висновки

Враховуючи показники мотиваційних орієнтацій в міжособистісних комунікаціях, загального рівня комунікабельності, рівня сформованості комунікативної культури здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю, мотивів їх навчальної діяльності, рівня перцептивно-інтерактивної й перцептивно-невербальної компетентності, самооцінки комунікативної взаємодії, рефлексії, а також складових соціального інтелекту, комунікативного контролю та емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні, стилю міжособистісної взаємодії та рольових позицій у міжособистісних стосунках, було виокремлено ступені сформованості (непродуктивний, продуктивний, креативний) комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти гуманітарного профілю відповідно до особливостей функціонування мотиваційно-ціннісної, когнітивно-оцінної й конативно-діяльнісної складових їх комунікативної компетентності та проведено диференціацію студентської вибірки, що вказує на статистично значуще зниження зазначених показників у студентів-іноземців по всіх складових їх комунікативної компетентності та переважання непродуктивного рівня її сформованості.

References

1. Allen T. (2002). Charting a communication pathway. Using assessment to guide curriculum development in a revitalized general education plan. Communication education. Vol. 51(1). P. 26 - 39. [in English].

2. Alptekin C. (2002). Towards intercultural communicative competence in ELT. ELT Journal. Vol. 56 (1). P. 57 - 64. [in English].

3. Berry J.W. (2006). Immigrant Youth in Cultural Transition: Acculturation, Identity, and Adaptation Across National Contexts. [Applied Psychology: An international review] / J.W. Berry, J.S. Phinney, P. Vedder, D.L. Sam. - Mahwah, N.-Y.: Lawrence Erlbaum. Vol. 55. Р. 303 - 332. [in English].

4. Rychen D.S., Salganik L.H. (2003). A holistic model of competence. Key competencies for a successful life and a wellfunctioning society / D.S. Rychen, L.H. Salganik teds.). Cambridge, MA: Hogrefe & Huber Publisher. P. 41-62. [in English].

5. Vykhrushch-Oleksyuk O.A. (2015). The peculiarities of social-psychological distance in multicultural students group. Austrian Journal of Humanities and Social Sciences. Vol. 7-8. Vienna: «East West» Association for Advanced Studies and Higher Education GmbH. P. 86 - 89. [in English].

Размещено на allbest.ru