Ономастичний компонент у мовній освіті вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Ономастичний компонент у мовній освіті вчителя

Наталія Павликівська

У статті йдеться про онімну лексику, яка є невід'ємним компонентом мовної освіти вчителя, зокрема філолога. Проаналізовано пропріативи, які принагідно вивчаються у шкільному курсі на уроках української мови і літератури і посідають вагоме місце у лексичному складі української мови.

Ключові слова: ономастика, пропріативи, оніми, лексика української мови, мовна освіта вчителя.

Onomastic component in teachers' language education

Natalia Pavlykivska

Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynsky State Pedagogical University

Introduction. All the languages of the world are divided into two lexical groups: the appellative, which combines common names, and the onymic (proprietary), which includes proper names. The difference between onyms and appellatives is that they denote individual singular objects. The common names, on the other hand, are generalized names of those or other similar objects. Every language has millions, if not dozens of millions, of proper names that contain huge information and have a significant linguistic loading.

According to the method of research of onyms we distinguished:

1) theoretical onomastics; 2) descriptive onomastics; 3) practical onomastics.

According to the type of proper names that are described, are distinguished:

1) vitonymics (research of names of living beings); 2) toponymics (description of proper names of geographical names); 3) cosmonymics (description of appropriate names of space names); 4) pragmatonymics (research of nominations of objects connected with the material sphere of human activity); 5) ideonymics (research of names of objects connected with the ideological sphere of human activity); 6) ergonymics (research of names of any human associations).

This huge segment of onymic vocabulary deserves attention, research, and scientific reflection not only by linguists, but also takes its necessary place in the linguistic education of teachers, including philologists.

The purpose of this article is to analyze onyms as a component of a teachers' language education.

Methods. The main methods were descriptive, definitional and the method of component analysis.

Results. In the school course of the Ukrainian language and literature onomastics, which has an important place in the lexical composition of the Ukrainian language, is not a subject of separate study or discussion, but it is an integral component of the teacher's language education.

At Ukrainian language lessons, children study different groups of onomastic vocabulary (proper names, names of geographical objects, names of space objects, nicknames of animals, etc.; their orthographic norms, features of inflection and functioning).

At lessons of Ukrainian literature it is important to understand that the language of the writer is clearly expressed not only in the ideological genre direction of the text, but also in the choice of onymic vocabulary. Proper names draw the reader's attention not only to a characteristic feature of a particular character, but also to an idea that is in some way expressed through the depiction of the characters, uniting or highlighting them. Studying onyms in the works of writers provides material for revealing the creative manner of the writer and understanding the overall picture of the artistic world in general.

Novelty. The focus is on the onomastic component in the linguistic education of the teacher- philologist.

Conclusions. Proper names (onyms, propriatives) are an essential component of the teachers' language education, particularly of a teacher-philologist. They reflect the surrounding realities, accumulate linguistic information, preserve the cultural heritage of past generations, and reflect ethno-linguistic and socio-cultural features. In addition, the literary onyms also help to reveal the creative manner of the writer, their artistic idea.

Keywords: onomastics, propriatives, onyms, Ukrainian language vocabulary, teacher's language education.

Вступ

Постановка проблеми. У всіх мовах світу розрізняють дві лексичні групи - апелятивну, що об'єднує загальні назви, й онімну (пропріальну), що охоплює власні назви. Оніми від апелятивів відрізняються тим, що вони називають окремі одиничні об'єкти, а загальні назви є узагальненими найменуваннями тих чи тих однорідних предметів. Кожна мова має мільйони, якщо не десятки мільйонів власних назв, які є досить інформативними і стилістично значущими.

За способом дослідження онімів розрізняють:

1) ономастику теоретичну; 2) ономастику описову; 3) ономастику прикладну.

За типом власних назв, які описуються, виокремлюють:

1) вітоніміку (дослідження найменувань живих істот); 2) топоніміку (опис власних географічних назв); 3) космоніміку (опис власних космічних назв); 4) прагматоніміку (дослідження номінацій об'єктів, пов'язаних із матеріальною сферою діяльності людини); 5) ідеоніміку (студії про власні назви об'єктів, пов'язаних з ідеологічною сферою діяльності людей); 6) ергоніміку (дослідження найменувань будь-яких людських об'єднань).

Цей величезний пласт онімної лексики заслуговує на увагу, детальне вивчення й наукове осмислення не лише мовознавцями, а й лінгводидактами, оскільки ономастичний компонент посідає належне місце в мовній освіті вчителя-словесника.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У розвитку ономастики як наукової дисципліни можна умовно виокремити три етапи. Перший етап - це так звана «доакадемічна доба», коли створюються перші словники власних імен і з'являються наукові розвідки із зазначеної проблематики. Цей період тривав до середини ХІХ ст.

Наступний етап охоплює другу половину ХІХ ст. - першу половину ХХ ст. - період, коли з'являються академічні філологічні дослідження з ономастики.

На третьому етапі (друга половина ХХ ст. - початок ХХІ ст.) ономастичні дослідження здійснюються і спеціалістами-істориками [1, с. 62].

Сьогодні в Україні функціонують три основні ономастичні школи: Одеська, Донецька, Ужгородська. Одеську ономастичну школу заснував і очолював понад сорок років Ю. Карпенко - український мовознавець, член-кореспондент HAH України, фундатор літературної ономастики в Україні. Серед представників цієї школи - М. Зубов, О. Карпенко, Т. Крупеньова, Л. Фомін, які займаються передусім студіюванням питань літературної та когнітивної ономастики, що пов'язано з аналізом онімів як ментальних концептів, елементів мовної картини світу українців [4, с. 48].

Донецьку ономастичну школу представляють В. Калінкін, Е. Кравченко, Г. Лукаш, Є. Отін, О. Філатова та ін. Вони успішно розробляють сучасні підходи до аналізу походження, історії, функціонування, лексикографування онімів у російській та українській мовах [4, с. 48].

Ужгородську ономастичну школу очолює П. Чучка (закарпатська антропонімія). Репрезентують її Л. Белей (літературна антропонімія), С. Пахомова (слов'янська антропонімія), М. Сюсько (зоонімія), О. Белей (ергонімія). Представники цієї школи на позначення науки, що досліджує функціонування власних назв у художньому тексті, запропонували термін «літературно-художня ономастика» (Л. Белей) [4, с. 49].

Виділяють також Київську ономастичну школу, сформовану насамперед відділом ономастики Інституту української мови HAH України та посилену ономастами Києво- Могилянської академії й Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. У цьому філологічному осередку видають журнал «Студії з ономастики та етимології». Представниками цієї школи є В. Шульгач, С. Вербич, І. Желєзняк. Вони займаються переважно (деякі виключно) історико-етимологічною ономастикою, передусім дослідженням топоніміки [4, с. 49].

Наймолодшою галуззю в царині пропріативів є літературна ономастика, яка вивчає особливості вживання онімів у художніх творах. Цей напрям виник на межі ономастики та стилістики, поетики й лінгвістики тексту. На позначення студій «власної назви в контексті художнього твору» в науковому вжитку побутують такі термінопозначення, як літературна, художня, поетична, стилістична, художньо-літературна, літературно-художня ономастика.

Літературно-художня ономастика з 60-х років ХХ ст. стала самостійною галуззю і окреслила коло наукових інтересів багатьох вітчизняних дослідників. Високо оцінені праці B. Михайлова, Л. Колоколової, захищені дисертації вчених Одеської ономастичної школи -

C. Мисик, С. Нагачевської, Є. Боєва, О. Іванова, Л. Буштян та ін., а також широко відомими стали напрацювання представників Донецької ономастичної школи - В. Калінкіна, Є. Отіна, О. Філатової та ін.

З 80-х рр. ХХ ст. активізувалася робота над вивченням питань функціонування пропріативів у художній текстах. Досі не втрачають актуальності дослідження ономастичного простору творів українських письменників.

Мета статті - проаналізувати оніми як компонент мовної освіти вчителя. Об'єктом дослідження слугує попріативна лексика, яка вивчається в шкільному курсі української мови і літератури, а предметом - аналіз ономастичного компонента в мовній освіті вчителя.

онімна лексика мовна освіта

Виклад основного матеріалу

У шкільному курсі української мови і літератури ономастика не є предметом окремого вивчення чи обговорення. Однак власні назви становлять величезний пласт у лексичному складі української мови і тому, хоч і принагідно, потребують належного аналізу. Так, у шкільному курсі української мови учні знайомляться з власними назвами, вивчаючи такі розділи й теми:

- розділ «Лексикологію», у якому дізнаються, що всі слова в мові поділяються на власні й загальні назви. Власні назви (оніми, пропріативи) - це імена окремих осіб та одиничних предметів, що виділяються з того чи того ряду однорідних предметів (Ольга, Ярослав, Дніпро, Хрещатик, Вінниця). Загальні назви (апелятиви) є узагальненими найменуваннями тих чи тих однорідних предметів й опредмечених понять (річка, радість, мрія, книжка, школа). Між онімами та апелятивами можливі взаємопереходи (річка Вовк і тварина вовк, ім'я Роман і роман - вид літературного жанру тощо). Спостерігають також трансонімізацію, коли оніми переходять з одного розряду до іншого (ім'я Софія і готель «Софія»); теми:

- «Написання власних назв»;

- «Іменник», зокрема лексико-граматичну категорію «Власні і загальні назви»;

- «Відмінювання іменника» (особливості відмінювання іменників 2-ї відміни чол. роду у формі родового відмінка однини (закінчення -а, -я чи -у, -ю). Учні дізнаються, що назви населених пунктів (ойконіми) переважно мають флексію -а, -я: Миргорода, Чернігова, Житомира, Маріуполя, Миколаєва, Херсона, Львова, Бердичева, Парижа, а в назвах річок, озер (гідроніми) на закінчення впливає наголос: Бу'гу, Дуна'ю, Байка'лу, але Дністра', Дінця' тощо;

- особливості відмінювання прізвищ, зокрема жіночих на -о та приголосний звук (Павлушенко Ольга, Верещук Ірина);

- відмінювання множинних іменників (pluralia tantum), зокрема власних назв різних розрядів: Карпати, Альпи (назви гір - ороніми), Чернівці, Суми (назви населених пунктів - ойконіми) тощо;

- визначення роду іменників-іншомовних слів, зокрема власних географічних назв (топоніми) та незмінюваних абревіатур (Баку, Міссісіпі, СПУ, ООН);

- утворення чоловічих і жіночих імен по батькові (Валерійович, Миколаївна);

- «Звертання» (Насте, Олексію, Петре, Ганно - імена); творення форм кличного відмінка (вокатив) тощо.

Невичерпним джерелом для досліджень із літературної ономастики є українська література. Вивчаючи творчість письменників, учні знайомляться із вторинними номінаціями деяких із них - псевдонімами. Це зокрема:

Панас Мирний - Рудченко Панас Якович

Григорій Квітка Основ 'яненко - Квітка Григорій Федорович

Іван Карпенко Карий - Тобілевич Іван Карпович

Марко Вовчок - Вілінська Марія Олександрівна Леся Українка - Косач Лариса Іван Нечуй-Левицький - Левицький Іван Семенович Остап Вишня - Павло Губенко Олександр Олесь - Кандиба Олександр Микола Хвильовий - Фітільов Микола Іван Багряний - Лозов'ягін Іван Павлович Юрій Клен - Освальд Бургарт

Григорій Косинка - Стрілець Григорій Михайлович Василь Барка - Очерет Василь Костянтинович та ін.

Псевдонім - 1. Прибране ім'я, прізвище, або авторський знак, яким користується письменник, журналіст, актор і т. ін. замість власного прізвища. 2. заст. Людина, що виступає під прибраним іменем, прізвищем [2, с. 373].

Цікаво знати, що одним з основних рушійних мотивів обрати псевдонім у середовищі літераторів була боротьба за право бути опублікованим. Особливо гостро це питання стояло в ХІХ ст., причому для одних публікація означала заробіток, для інших - відстоювання політичних позицій чи потреба брати участь у творчому літературному процесі, або ж своєрідна забава.

А до причин, що зумовлюють появу псевдонімів, належать:

- авторська скромність;

- традиції;

- немелодійність справжніх прізвищ;

- невпевненість в авторських силах;

- службове становище, що не дозволяло публічно виступати під власним прізвищем;

- випадки, коли псевдонімом прикривався плагіатор, боячись громадського осуду за свою літературну крадіжку;

- мода на псевдоніми, яка найбільше процвітала в Україні в останній чверті ХІХ і в перші десятиріччя ХХ ст.;

- суб'єктивна воля, особисті наміри авторів прикритися псевдонімами із певних причин.

Мотиви використання псевдонімів діячами культури на поч. ХХ ст. пов'язані із суспільно-політичними умовами. Номінатор прагнув «сховатися» за псевдонімом від тогочасного режиму.

Пізніше, в другій половині ХХ ст., потреба конспіративного маскування зникла, тому основними мотивами обрання письменниками псевдонімів стали такі чинники:

- ідея творчості;

- увиразнення особистісної позиції в суспільстві;

- посилення національного світобачення і ментальності;

- характеристика соціального статусу;

- висвітлення трудової діяльності;

- увиразнення моральних, політичних, релігійних переконань;

- характеристика інтелектуальних якостей тощо.

Важливо знати, що мовостиль письменника яскраво виражається не лише в ідейно- жанровому спрямуванні тексту, а й у доборі онімної лексики. Власні назви привертають

увагу читача не лише характерною прикметою певного героя, а й ідеєю, що якоюсь мірою виражається через зображення персонажів, об'єднує чи виокремлює їх.

Пропріативам, представленим у літературно-художньому тексті, притаманна поліфункційність, полісемічність та динамічність. У мовотворчості письменника власна назва набуває конотативного забарвлення, яке максимально увиразнює його. Внутрішня форма літературного оніма так чи так співвідноситься з художнім образом, а мотивація перегукується з ним.

Дія кожного літературного твору відбувається в реальному, рідше ірреальному просторі й часі. Чільне місце у творенні часопросторового фону літературного твору посідають мовностилістичні засоби, серед яких літературно-художні антропоніми, що являють собою іменування загальновідомих реальних історичних осіб.

Однак, крім антропонімів, у творах художньої літератури існують й інші розряди власних назв, зокрема топоніми (власні географічні назви), астроніми (назви космічних об'єктів), теоніми (назви божеств), зооніми (клички тварин). Усі ці типи онімів у відповідних контекстах мають певну прагматичну скерованість, власне стилістичне навантаження.

Прикладом онімного простору художнього твору може слугувати роман Євгена Гуцала «Позичений чоловік». Уже на перших сторінок твору наявна велика кількість онімів. Автор намагається не пропустити імені жодного мешканця, а також яскраво описує назви сіл-сусідів. Кожне ім'я, кожна назва села чи кличка тварини мають асоціативне значення. Пор.: «Тільки в нашому селі небувало багатий урожай на прізвища, які то хлібом, здається, пахнуть, то дьогтем і смолою від них відгонить за верству, а то квіткою - садовою чи луговою - дурманять. А є прізвища, так би мовити, які начебто самі на городі виросли: Буряк, Гарбуз, Гичка, Хміль. Є прізвища, які, либонь, із лісу прибігли та й прилучились до людського гурту: Лисиця, Вовк, Ведмідь, Борсук. Звісно, не без тих у нашому селі водиться, що з пташиної зграї: Горобець, Орел, Півень. Було ще в повоєнні часи прізвище Сало, та це Сало кудись виїхало на шахти Донбасу, так і не повернулось назад. Зате можемо похвалитись Кендюхом - таким Кендюхом може повеличатись не кожне село, як і прізвищами Макуха, Вареник, Галушка, Довбня, Гайдамака, Буцол...» (1, с. 3).

- антропоніми (Хома Прищепа, Мартоха, Одарка Дармограїха, Невечеря Трохим Трохимович, доярка Христя, Ликера Штурма, Гордій Весна, Максим Грень, Федір Карамаш, Діодор Кастальський);

- топоніми (Яблунівка, Оленівка, Андріївка, Свинбарі, Веселі Гори, Сухолужжя, Київ, Вінниця, Ялта);

- зооніми (Асамблея, Квитанція, Резолюція, Організація - клички корів; Імпералізм, Церемоніал - клички бичків);

- ергоніми (колгосп «Барвінок», магазин «Промтовари»);

- теоніми (Каїн, Соломон).

Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному напрямі

Отже, власні назви (оніми, пропріативи) є невід'ємним компонентом мовної освіти вчителя-словесника. Вони відображають навколишні реалії, акумулюють мовну інформацію, зберігають духовну спадщину минулих поколінь, відображають етнолінгвістичні й соціокультурні особливості загалом. До того ж, літературні оніми ще й сприяють розкриттю творчої манери письменника, його художнього задуму.

Подальші дослідження вбачаємо в поглибленому аналізі впливу онімної лексики на розкриття мовної картини світу українців.

Література

1. Корнієнко І. З історії розвитку літературної ономастики. Слов'янський збірник. 2014. Вип. 18. С. 60-68.

2. Словник української мови: [в 11 т.] / АН Української РСР, Ін -т мовознав. ім. О. О. Потебні; редкол.: І. К. Білодід (голова) [та ін.]. Київ: Наук. думка, 1970-1980. Т. 8: Природа-Ряхтливий / ред. тому: В. О. Винник [та ін.]. 1977. 927 с.

3. Торчинський М. Українська ономастика. Київ: Міленіум, 2010. 238 с.

4. Янчура Д. Ономастичні школи в Україні. Studia Ukrainica Posnaniensia. 2018. Vol. VI. C. 4552.

References

1. Komiienko I. Z istorii rozvytku literatumoi onomastyky. Slov'ianskyi zbirnyk. 2014. Vyp. 18. S. 60-68.

2. Slovnyk ukrainskoi movy: [v 11 t.] / AN Ukrainskoi RSR, In-t movoznav. im. O. O. Potebni; redkol.: I. K. Bilodid (holova) [ta in.]. Kyiv: Nauk. dumka, 1970-1980. T. 8: Pryroda-Riakhtlyvyi / red. tomu: V. O. Vynnyk [ta in.]. 1977. 927 c.

3. Torchynskyi M. Ukrainska onomastyka. Kyiv: Milenium, 2010. 238 s.

4. Ianchura D. Onomastychni shkoly v Ukraini. Studia Ukrainica Posnaniensia. 2018. Vol. VI. S. 45-52.

Размещено на Allbest.ru