Компоненти професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика: структурно-рівневий аналіз

Размещено на http://allbest.ru

Компоненти професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика: структурно-рівневий аналіз

Рудий-Трипольський В.О. Рудий-Трипольський Владислав Олександрович - аспірант кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Анотація

У статті розкрито компоненти професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика та проведено структурно-рівневий аналіз зазначених компонентів. Показано, що професійно-діагностична компетентність як сукупність здібностей, якостей та особливостей фахівця-медика, а також знань, умінь та досвіду, необхідних для успішної професійної діяльності, виступає важливим системоутворюючим фактором професійної підготовки та професійної діяльності фахівця з медицини. Особливості формування професійно-діагностичної компетентності лікаря визначаються всім процесом освіти і є інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних та інших аспектів знань. Наведене теоретичне обґрунтування підходів до побудови психологічної моделі професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика.

Представлено модель професійно-діагностичної компетентності, що включає низку компонентів, описано структуру виділених компонентів та їх соціально-психологічний зміст. Показано можливості використання даної моделі для вибору методів діагностики складових діагностичної компетентності та розробки соціально-психологічної програми її цілеспрямованого формування.

Ключові слова: професійно-діагностична компетентність, компоненти професійної компетентності, фахівці-медики, структурно-рівневий аналіз.

Вступ

Постановка проблеми. Як слушно зазначає Л. Зінзюк, медицина сьогодні значно збільшує і розширює свої можливості, висуваючи нові вимоги до особистості лікаря, його професійної діяльності. Головною є компетентність. У широкому розумінні професійна компетентність майбутнього спеціаліста є 110 сукупністю здібностей, якостей та особливостей особистості, а також знань та досвіду, необхідних для успішної професійної діяльності у тій чи іншій сфері. Професійна компетентність лікаря визначається у ракурсі розгляду його діяльності у системі «людина-людина».

Представниками цього типу професії навколишній світ сприймається як світ, наповнений людьми. Важливими складовими діяльності лікаря є не лише його знання та вміння, особливості професійного мислення, а й особисті якості, вміння спілкуватися з пацієнтом. Тому професійна компетентність лікаря включає не лише високий рівень спеціальної медичної підготовки, загальнолюдської культури, а й соціально - психологічні аспекти його особистості, його ціннісні орієнтації, комунікативну грамотність. При цьому важливо враховувати, що професійна компетентність - це не статичний досягнутий стан, а процес становлення, що постійно розгортається (Зінзюк, 2010).

Функціонування нашого суспільства в умовах економічної кризи загострило попит на професіоналів - компетентних у своїй справі фахівців, наголосило на значущості активної, творчої особистості. Особливе місце в задоволенні цього попиту належить саме лікарям, в обов'язки яких входить підтримка здоров'я населення, подовження професійно активного періоду життєдіяльності людини. Це висуває певні вимоги й до компетентності самих лікарів, до їхньої професійної компетентності, сутність та структурні компоненти якої однозначно не визначені, методики формування не розроблені (Косырев, 2011). Це вимагає спеціального вивчення цього виду компетентності, результатом якого має стати концептуальна модель професійно-діагностичної компетентності лікаря, яка дозволить операціоналізувати дане поняття, виділити основні його компоненти, розробити методи діагностики і способи розвитку. Без цього практична діагностична діяльність лікаря стикається з низкою труднощів, і насамперед це стосується діяльності молодих лікарів (Borysiuk, Liubina, 2017).

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням компетентності в різний час займалися багато наукових шкіл, які зробили свій внесок у розуміння даного явища. В результаті компетентність постає перед нами як інтегральна характеристика особистості, що включає: досвід та навченість (З. Фрейд); вільну, усвідомлену активність (А. Адлер); вихід за межі «вивченої безпорадності» та здатність до навчання, що дає максимум переваг та мінімум втрат (М. Зелігман); саморегуляцію (А. Елліс), постійне осмислення себе та світу на основі повноцінного функціонування двох компонентів - зріла особистість та зрілі міжособистісні стосунки (К. Роджерс).

Ці ідеї знайшли свій розвиток у сучасних поглядах про компетенцію та компетентність. За свідченням Є. Богданова та В. Зазикіна, у літературі 111 представлено понад 30 видів компетентності. Аналізуючи дані підходи, можна побачити, що й автори проводять розмежування між поняттями «компетентність» і «компетенція».

При цьому існує безліч трактувань терміну «компетентність», які багато в чому збігаються, тоді як при визначенні поняття «компетенція» єдине тлумачення відсутнє (Liubina, Osypenko, 2017). Воно трактується як «сукупність повноважень (прав та обов'язків) будь-якого органу чи посадової особи, встановлена законом, статутом даного органу чи іншими положеннями, те як «володіння знаннями, що дозволяють судити про щонебудь», «область питань, у яких хтось добре обізнаний». Більш точним є розмежування понять «компетенція» і «компетентність», яке пропонує А. Маркова. Компетенція у її поданні - це певна сфера, коло питань, які людина уповноважена вирішувати. Аналогічний погляд на розмежування цих понять висловлюють Ж. Гараніна та Ю. Майсурадзе. Вони визначають компетенцію як повноваження, а компетентність як характеристику носія цих повноважень і приходять до висновку, що люди можуть бути наділені компетенцією, але при цьому не мати компетентності (Tymofieva, Pavliuk, Liubina, Lomakina, 2016). Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування та розробка психологічної моделі професійно-діагностичної компетенності лікаря. У цьому ми спиралися загальну теорію діяльності О. Леонтьєва і концепцію компетентнісного підходу, що відбито у роботах І. Зимньої, О. Лосієвської, А. Маркової, Л. Мітіної, Л. Онуфрієвої, Дж. Равена та ін.

У пошуку підходів до побудови моделі професійно-діагностичної компетентності лікаря ми йшли від загального до часткового. Нами послідовно проаналізовано ідеї вітчизняних та зарубіжних вчених у зв'язку з розробкою ними таких понять як «діяльність», «професійна діяльність», «медична діяльність», «діагностична діяльність», а також пов'язаних з ними уявлень про професійну та діагностичну компетентність.

Відправною до нашого дослідження стала загальна теорія діяльності О. Леонтьєва. Відповідно до цієї теорії, основними структурними компонентами цілісної діяльності виступають мотиви, цілі, умови досягнення цілей та співвідносні з ними діяльність, дії та операції. При цьому діяльність співвідноситься з потребою та мотивом, дія - з метою, операції - з умовами. Мотив спонукає суб'єкта до постановки мети, задля досягнення якої необхідно виконати певні дії. Контроль за виконанням дій здійснюється шляхом співвіднесення результату дії з метою. У фізіології цей процес називають сенсорною корекцією чи зворотною аферентацією, у психології - рефлексією.

Звідси робиться висновок, що психологічний аналіз будь-якої діяльності, у тому числі і діагностичної, передбачає виділення в її структурі, принаймні трьох компонентів: мотиваційного, операційного і рефлексивного, конкретне наповнення яких залежить від предметного змісту даної діяльності. Як показують результати численних досліджень, образ шанованого лікаря складається з професіоналізму, ставлення до хворого, повної самовіддачі, компетентності, володіння теоретичними знаннями та практичними навичками, підвищення професійного рівня та майстерності. Професія лікаря передбачає широкий світогляд, інтелектуальний потенціал, визнання та підтримку колег, постійне підвищення кваліфікації, впровадження передового досвіду.

Професійна компетентність виступає інтегральною складовою професійної підготовки молодого спеціаліста з медицини, яка зумовлює здатність вирішувати типові професійні завдання, а також проблеми, що виникають у реальних ситуаціях його професійної діяльності, з використанням знань та професійного досвіду. Формування професійної компетентності відбувається на етапі професійного навчання та залежить від багатьох факторів: рівня освоєння предметних знань та умінь, особливостей професійної мотивації, рівня професійної спрямованості, наявністю необхідних особистісних якостей: доброта, гуманність, чуйність, терпіння, співчуття, емоційна адекватність (Зінзюк, 2009).

Мета статті - розкрити компоненти професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика та провести структурно-рівневий аналіз зазначених компонентів.

Виклад основного матеріалу та результатів дослідження

Комплексний аналіз наукових джерел щодо особливостей формування та основних складових професійної компетентності лікаря дозволив визначити її основні структурні компоненти: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, комунікативний, рефлексивно-творчий. Формування окремого компонента пов'язане з формуванням його характеристик та особливостей як складової цілісної системи. Особливості формування ціннісно-мотиваційного компонента визначаються мотивами, цілями та потребами спеціаліста у професійному навчанні, удосконаленні, самовихованні, саморозвитку, ціннісних установок актуалізації у професійній діяльності.

Цей компонент передбачає наявність інтересу до професійної діяльності, що характеризується потребою особистості в оволодінні ефективними способами організації професійної діяльності. Також ціннісно-мотиваційний компонент містить мотиви здійснення професійної діяльності та професійну спрямованість. Когнітивний компонент визначається теоретичними знаннями, вміннями та навичками, а також способами отримання необхідної інформації та ефективністю її використання. Рівень розвитку когнітивного компонента залежить від широти, глибини та системності знань у медичній галузі. Діяльнісний компонент є активним використанням отриманих знань, сформованих умінь, навичок та професійно важливих якостей у професійній діяльності як необхідних складових пізнання та розвитку професійної культури, самовиховання, самовдосконалення. Розвиток комунікативного компонента проявляється у вмінні встановлювати міжособистісні зв'язки, вибирати оптимальний стиль спілкування у різноманітних ситуаціях професійної діяльності, володіти способами вербального та невербального спілкування. Рефлексивно-творчий компонент професійної компетентності спеціаліста з медицини визначається ставленням до себе та оточення, до своєї практичної діяльності та її здійснення. Він містить самосвідомість, самоконтроль, самооцінку, розуміння власної значущості та результатів своєї діяльності, відповідальність за результати своєї діяльності, розуміння себе, а також самореалізацію у професійній діяльності. Рефлексивно - творчий компонент визначає розвиток професійної майстерності, здатність знаходити творчі нестандартні розв'язки професійних завдань, розвиток інтелектуальної лабільності, уміння орієнтуватися у нестандартних ситуаціях (Зінзюк, 2010).

Ідеї загальної теорії діяльності стали підставою для дослідження професійної клінічної діяльності лікаря та його компетентності. У числі робіт, що розкривають структуру професійної діяльності лікаря, слід назвати, насамперед, праці, у яких показано, що професійна медична діяльність, з погляду її структури, має дві сторони - виконавчу (зовнішню) та відбивно - спонукальну (внутрішню, психічну). Внутрішня сторона є психічною діяльністю, що спрямовується цілями, потребами та мотивами медика. Зовнішня сторона складається з низки компонентів, що включають дії та операції, та характеризується певною специфікою їх прояву.

Зрозуміти структуру професійної медичної діяльності допомагають роботи Н. Кузьміної. Описуючи структуру педагогічної діяльності, вона виділила низку компонентів: гностичний, проектувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський, рефлексивний, соціально -перцептивний. Подібну структуру, на думку В. Сластьоніна, має будь-яка інша діяльність, зокрема і медична. Особливе місце у структурі медичної діяльності займає комунікативний компонент. Комунікативні вміння тісно пов'язані з наявністю організаторських умінь - умінням встановлювати ефективну взаємодію, оскільки лікарю доводиться керувати та організовувати діяльність інших людей. професійний компетентність медицина лікарь

Вважається, що для представників кожного типу професій необхідний свій комплекс особистісних особливостей, які сприяють успішному освоєнню та подальшому здійсненню професійної діяльності. Тут доречно згадати Б. Ананьєва, який зазначав, що людські фактори мають бути вирішальними в медицині, а тому не слід забувати, що поєднання клінічного діагнозу з 114 психодіагностикою, спеціального знання патології органів зі знанням про особистість, з умінням розбиратися у її стані та властивостях, а також розгляд діагностичного досвіду, як одного з джерел знання про людей і конкретну одиничну людину, - необхідні умови успішної медичної практики.

Найбільший інтерес становить діагностична діяльність лікаря. На думку дослідників, ця діяльність відповідає такій логіці: виділення синдрому чи симптому; виділення найважливіших внутрішньосиндромальних зв'язків та патогномонічних симптомів; проведення диференціальної діагностики із подібними захворюваннями (патологічними процесами); встановлення діагнозу.

Досягнення зазначених цілей, на думку авторів, передбачає виконання наступної послідовності дій:

- складання плану обстеження хворого з урахуванням необхідного та достатнього обсягу отриманих даних, оптимальної послідовності дій та операцій обстеження;

- збір, аналіз та оцінка даних анамнезу;

- вибір та здійснення відповідних даній патології та стану хворого методів обстеження;

- аналіз та оцінку даних клінічних, лабораторних та інструментальних методів обстеження;

- порівняння отриманих суб'єктивних та об'єктивних даних з основними клінічними проявами хвороби;

- виділення провідного патогномонічного синдрому, характерного для цієї патології;

- постановка попереднього (так званого робочого) діагнозу на основі отриманих даних;

- обґрунтування попередньо нозологічного діагнозу;

- проведення диференціального діагнозу на основі порівняння із симптомами подібних захворювань та виявлення патогномонічних ознак;

- проведення додаткових досліджень, консультації із фахівцями;

- постановка остаточного діагнозу та планування лікувально-профілактичних дій.

У внутрішньому плані успішне виконання цих дій вимагає добре розвиненої уяви, розумових дій (судження, умовивід) та всіх розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, протиставлення, узагальнення, класифікація), що в сукупності становить зміст розумової компетентності лікаря на етапі постановки діагнозу.

Однак діагностичні здібності лікаря вимагають не тільки професійних знань, інтелекту, навичок у діагностиці та лікуванні, а й високорозвиненого такту, уміння зрозуміти хворого, розібратися у складних психологічних 115 питаннях, особливих моральних якостей, які зазвичай пов'язуються зі співчуттям, співпереживанням, розумінням іншої людини.

Цим якостям відповідає здатність до емпатії, що характеризує афективну сторону розуміння подій і явищ і є специфічним способом і формою соціальної перцепції, емоційною сензитивністю і одним з мотивів альтруїстичної поведінки (Zinziuk, Timofiieva, Zorij, Roman, Bojko, Shimkova, 2010). Наступною якістю, необхідною для успішної професійної, у тому числі діагностичної діяльності лікаря є рефлексія. Останнім часом дослідження механізмів та умов формування професійної рефлексії у фахівців у галузі практичної охорони здоров'я набувають особливої актуальності, оскільки психолого-педагогічні механізми освоєння медичної професії вивчені менш докладно, порівняно з іншими професіями. Тим часом медична діяльність є за своєю рефлексивною природою.

Особливу роль для правильної постановки діагнозу відіграє й така якість лікаря як відповідальність. Вона є результатом інтеграції всіх психічних функцій особистості: суб'єктивного сприйняття навколишнього світу, оцінки власних життєвих ресурсів, емоційного ставлення до належного. Важко переоцінити роль мислення у справі постановки діагнозу. Аналіз визначень поняття професійного медичного мислення різних авторів показує, що у них можна назвати такі загальні ознаки: мислення лікаря розглядається як результат взаємодії таких розумових умінь, як класифікація, проведення аналогій, аналіз, узагальнення та синтез. У цьому контексті не можна не згадати про інтуїтивний компонент діагностичної розумової діяльності, який завжди присутній у роботі лікаря. Дослідники сходяться на думці у тому, що у основі формування клінічного мислення лежить мотивація.

Це любов до своєї професії, до людей, бажання допомогти іншій людині та отримати від цього моральне задоволення. У ряді структурних компонентів професійної діагностичної діяльності лікаря мотиваційний блок, на наш погляд, є системоутворювальним, оскільки професійне становлення може бути ефективним лише за наявності позитивної мотивації до оволодіння професією.

Таким чином, клінічне мислення, різновидом якого є і власне діагностичне мислення лікаря - це та інтелектуальна, логічна діяльність, завдяки якій лікар знаходить особливості, характерні для даного патологічного процесу у даної конкретної особи, виявляючи цим свою компетентність.

Запропонована вище модель дозволила намітити шляхи експериментального вивчення професійно-діагностичної компетентності лікаря та підібрати адекватні для цих цілей методики: для діагностики мотиваційного компонента: тест «Смисложиттєві орієнтації» (СЖО) - методика Д. Леонтьєва; ціннісні орієнтації (ЦО) - методика М. Рокіча; морфологічний тест життєвих цінностей - методика В. Сопова, Л. Карпушиної; для діагностики операційного компонента: компетентність соціально-комунікативна (КСК); соціально-психологічна адаптація (СПА) - методика К. Роджерса та Р. Даймонда; ступінь опірності стресу (СОС) - методика Холмса та Раге; емпатійні тенденції (ЕТ); мотив афіліації - відкидання (МАВ); тест креативності Торранса; тест Амтхауера (AMTH); для діагностики рефлексивного компонента: рівень самоактуалізації особистості (РСО) - методика Л. Гозмана, М. Кроза, М. Латинської; стиль саморегуляції поведінки-98 (ССП-98) - опитувальник Моросанової. Експериментальні дані, зібрані за цими методиками, відкривають можливості розробки програми цілеспрямованого формування професійно - діагностичної компетенції у процесі професійної підготовки лікарів у вузі або корекції окремих її компонентів у молодих лікарів на початковому етапі їх самостійної практики.

Висновки

Професійно-діагностична компетентність як сукупність здібностей, якостей та особливостей фахівця-медика, а також знань, умінь та досвіду, необхідних для успішної професійної діяльності, виступає важливим системоутворюючим фактором його професійної підготовки та професійної діяльності. Особливості формування професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика визначаються всім процесом освіти і є інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних та інших аспектів знань. З погляду представленої вище моделі, можна надати таке розгорнуте визначення професійно-діагностичної компетентності фахівця-медика. Професійно-діагностична компетентність - це готовність та здатність лікаря ефективно вирішувати діагностичні завдання. У структурному аспекті вона є інтегральною властивістю особистості і включає ряд приватних компетенцій, які складаються на основі синтезу теорії та практики постановки діагнозу, виявляються у бажанні та вмінні висувати діагностичні гіпотези, ставити завдання, аналізувати хід та результати їх вирішення, постійно вносити доцільні корективи у свою діяльність.

Література

1. Зінзюк Л. А. Профессиональная компетентность: социально-психологические особенности формирования у студентов -медиков. Современный научный вестник. Научно-теоретический и практический журнал. 25 (81). (Серия: Филология, психология, философия). 2009. С. 52 - 55.

2. Зінзюк Л. А. Психолого-педагогічна модель формування професійної компетентності студентів-медиків. Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія: зб. наук. праць. За ред. С. Д. Максименка. К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. Т.Х. Вип. 17. С. 152 - 162.

3. Косырев В.Н. Психологическая модель диагностической компетентности врача. [Электронный ресурс]. Медицинская психология: электрон. науч. журн. 2011. N1. URL: http:// medpsy.ru

4. Borysiuk A., Liubina L. Professionally significant qualities as a constituent of future doctors' professional competence. Social and economic changes of contemporary society. Monograph. Opole: The Academy of Management and Administration in Opole, 2017. 312 p.

5. Liubina L., Osypenko V. Training as the effective technology of medical students' psychological adaptation for educational environment in higher medical educational establishment. European Humanities Studies: State and Society. 2017. №1.

6. Tymofieva M.P., Pavliuk O. І., Liubina L. А., Lomakina U.V. Psychological features of feedback as a process of interactive teaching. Materials of the XII International scientific and practical conference «Trends of modern science - 2016» (May 30 - June 7, 2016). V. 19. Psychology and Sociology. Sheffield, «Science and education». 2016. P. 58-61.

7. Zinziuk L., Timofiieva М., Zorij N., Roman L., Bojko V., Shimkova K. Upon the Problem of Communicative Competence in Preparation of a Future Doctor for Professional Activity / L. Zinziuk, М. Timofiieva, N. Zorij, L. Roman, V. Bojko, K. Shimkova: матеріали XVIII Міжнародного медичного конгресу для студентів та молодих науковців (20-23 лютого). м. Каїр, Єгипет, 2010. (18th Aim Shams International Medical Students' Congress (AIMSC), Cairo, Egypt, 20-23 February 2010).

References

1. Zinzjuk L. A. (2009). Professional'naja kompetentnost': social'no- psihologicheskie osobennosti formirovanija u studentov-medikov. [Professional Competence: Social and Psychological Features of Formation in Medical Students]. Sovremennyj nauchnyj vestnik. Nauchno-teoreticheskij i prakticheskij zhurnal. 25 (81). (Serija: Filologija, psihologija, filosofija). S. 52 - 55. [in Russian].

2. Zinzyuk L. A. (2010). Psy'xologo-pedagogichna model' formuvannya profesijnoyi kompetentnosti studentiv-medy'kiv. [Psychological and pedagogical model of formation of professional competence of medical students]. Aktual'ni problemy' psy'xologiyi: Psy'xologiya navchannya. Genety'chna psy'xologiya. Medy'chna psy'xologiya: zb. nauk. pracz'. Za red. S. D. Maksy'menka. K.: DP «Informacijno-anality'chne agentstvo». T.X. Vy'p. 17. S. 152 - 162. [in Ukraine].

3. Kosyrev V.N. (2011). Psihologicheskaja model' diagnosticheskoj kompetentnosti vracha. [Psychological model of diagnostic competence of a doctor]. [Jelektronnyj resurs]. Medicinskaja psihologija: jelektron. nauch. zhurn. N 1. URL: http:// medpsy.ru [in Russian].

4. Borysiuk A., Liubina L. (2017). Professionally significant qualities as a constituent of future doctors' professional competence. Social and economic changes of contemporary society. Monograph. Opole: The Academy of Management and Administration in Opole. 312 p. [in English].

5. Liubina L., Osypenko V. (2017). Training as the effective technology of medical students' psychological adaptation for educational environment in higher medical educational establishment. European Humanities Studies: State and Society . №1. [in English].

6. Tymofieva M.P., Pavliuk O.I., Liubina Ь.А., Lomakina U.V. (2016). Psychological features of feedback as a process of interactive teaching. Materials of the XII International scientific and practical conference «Trends of modern science - 2016» (May 30 - June 7, 2016). V. 19. Psychology and Sociology. Sheffield, «Science and education». P. 58-61. [in English].

7. Zinziuk L., Timofiieva М., Zorij N., Roman L., Bojko V., Shimkova K. (2010). Upon the Problem of Communicative Competence in Preparation of a Future Doctor for Professional Activity / L. Zinziuk, М. Timofiieva, N. Zorij, L. Roman, V. Bojko, K. Shimkova: матеріали XVIII Міжнародного медичного конгресу для студентів та молодих науковців (20-23 лютого). м. Каїр, Єгипет, 2010. (18th Aim Shams International Medical Students' Congress (AIMSC), Cairo, Egypt, 20-23 February 2010). [in English].

Abstract

Components of professional-diagnostic competence of a medical specialist: structural-level analysis

Rudyi-Trypolskyi V.O.

The article reveals the components of professional-diagnostic competence of a medical specialist and the structural-level analysis of these components. It is shown that professional-diagnostic competence as a set of abilities, qualities and features of a medical specialist, as well as knowledge, skills and experience necessary for successful professional activity, is an important system-forming factor in training and professional activity of a medical specialist. Peculiarities of formation of professional - diagnostic competence of a doctor are determined by the whole process of education and are the integration of intellectual, moral, social and other aspects of knowledge. Theoretical substantiation of approaches to construction of psychological model of professional-diagnostic competence of a medical specialist is given. The model of professional-diagnostic competence is presented, which includes a number of components, the structure of the selected components and their socio-psychological content are described. Possibilities of using this model for the choice of methods of diagnostics of components of diagnostic competence and development of the social - psychological program of its purposeful formation are shown.

Key words: professional-diagnostic competence, components of professional competence, medical specialists, structural-level analysis.

Размещено на Allbest.ru