Методологічні основи інструменталізації історії (на прикладі курсу "Історія Вітчизни" у середніх загальноосвітніх навчальних закладах ОРДО)

The article shows the phenomenon of instrumentalization of history in educational process of the "Donetsk People's Republic". The authors emphasize that the problem is an urgent question. From one side, investigation is caused by the social necessity connected with the Ukrainian-Russian conflict. From another side, it is the result of the scientific importance related to the current trends of the development of history. The paper is focused on the methodology which is used for instrumentalization of history in educational institutions. Its purpose is to study learning process in the secondary schools of the "Donetsk People's Republic" and identify the methodological peculiarities of teaching the course "History of the Fatherland". The authors conclude that the studied textbooks successfully combine the qualities of educational literature and tools of informational and psychological influence. The most important features of the course "History of the Fatherland" are exaggeration of the regional interests (which are inextricably linked with the state interests of the Russian Federation) and "mnemonic war" (when the very fact of the existence of the Ukrainian ethnic group and Ukrainian statehood becomes the object of concealing). The authors conclude that by means of historical material manipulation and using the political myths of Russian imperial and Soviet historiography course "History of the Fatherland" form a regionally centric Ukrainophobic worldview of the students of ORDO. In the paper it is claimed that the level of instrumentalization of the course "History of the Fatherland" allows talking about it as a mean of information warfare. According to the authors, the presented conclusions should help the Ukrainian society to realize the seriousness of the problem. The paper should encourage cooperation of authorities with scientists to protect national memory policy, because neglecting this issue in the future may lead to coexistence of youth communities in Ukraine with conflicting cultural values.

Keywords: instrumentalization of history, ОRDO, hybrid war, information and psychological influence, information warfare.

Постановка проблеми. Обговорення перспективи реінтеграції ТОТ (Тимчасово окупованих територій) України посідає важливе місце у вітчизняному суспільно-політичному дискурсі. У 2021 р. Міністерство з реінтеграції тимчасово окупованих територій України запропонувало Проект Закону "Про засади державної політики перехідного періоду", який передбачає запровадження роцедури конвалідації результатів та періодів навчання у випускників з ТОТ за умови наявності компетенцій відповідних українським освітнім стандартам. Державний стандарт середньої базової освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 30 вересня 2020 р., зазначає, що одним з ціннісних орієнтирів базової середньої освіти є формування в учнів активної громадянської позиції, патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, державної мови. Серед ключових компетенцій стандарт зазначає громадянські та соціальні компетентності, які передбачають критичне осмислення основних подій національної, європейської та світової історії, усвідомлення їх впливу на світогляд громадянина та його самоідентифікацію. Метою громадянської та історичної освітньої галузі стандарт визначає формування ідентичності громадянина України.

Важливим практичним кроком у справі реінтеграції ТОТ стало ухвалення Верховною Радою законопроекту № 6116 "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо забезпечення права на здобуття вищої освіти осіб, місцем проживання яких є тимчасово окупована територія України". Однак, прийняття Закону України № 744-ІХ від 3 липня 2020 р., який надав право випускникам шкіл з окупованих окремих районів Донецької, Луганської областей (ОРДЛО) нарівні з випускниками Криму та Севастополя вступати до закладів вищої освіти України без складання зовнішнього незалежного оцінювання, викликав неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Серед аргументів, які використовували критики розширення пільгового контингенту абітурієнтів за рахунок випускників з ОРДЛО, були і застереження, щодо негативного впливу російської пропаганди на світогляд потенційних здобувачів.

Таким чином, постає нагальна необхідність у розробці методів визначення потенційних ризиків, що містить система освіти ОРДЛО як засіб інформаційно-психологічного впливу на молодь. Зокрема, набуває особливого значення вивчення методики викладання історичних дисциплін на території, що є непідконтрольною Україні, оскільки саме гуманітарні науки моделюють поведінку людини і значною мірою формують ціннісні орієнтації особистості.

Аналіз наукових публікацій. Вивчення особливостей використання освітнього процесу і навчально-методичної літератури для вирішення пропагандистських завдань знайшло певне зацікавлення у середовищі українських науковців. Так, наприклад, у роботах В.С. Лозового розглянуто особливості русифікації культурно-освітнього простору Донбасу в добу СРСР як важливу передумову запровадження на тимчасово окупованих територіях України курсу "Історія Вітчизни" [2, с. 223-224]. На думку дослідника, сформована системою пропаганди СРСР ідентичність "радянської людини" у переважної більшості дорослого населення так званих ДНР і ЛНР створила сприятливе соціокультурне середовище для поширення ідеології курсу "Історія Вітчизни" серед місцевої молоді [3, с. 148-149]. У дослідженні Демчука Р.В. розкрито процес виникнення і розвитку регіонально-сепаратистської концепції "самодостатнього етносу" Донбасу як політичного міфу, що транслюється в маси системою освіти в ОРДЛО [1, с. 23-24]. Полянський П.Б. у своїй науковій розвідці пропонує вважати спробу створення спільного російсько-українського підручника з історії протягом 2010-2013 рр. інформаційною диверсією з боку Російської Федерації в освітньому просторі України, що знайшла своє логічне продовження у розробці курсів з історії окупаційною владою ОРДЛО [4]. Однак характерними рисами вищевказаних досліджень є оглядовість і брак детального аналізу методики викладання історичних дисциплін у навчальних закладах на тимчасово окупованих територіях України.

Мета статті. Метою пропонованої наукової розвідки є вивчення особливостей методики викладання курсу "Історія Вітчизни" у середніх загальноосвітніх навчальних закладах в окремих районах Донецької області (ОРДО), що є тимчасово непідконтрольними уряду України.

Виклад основного матеріалу. Протягом 2016-2018 рр. згідно освітнього стандарту, запровадженого так званим "Міністерством освіти і науки ДНР" окупаційної адміністрації Російської Федерації в ОРДО предмети "Історія Вітчизни", "Всесвітня історія", "Суспільствознавство", "Уроки громадянськості Донбасу", "Право" та "Економіка" було об'єднано в освітню галузь "Суспільствознавство". Курс "Історія Вітчизни" користувався особливою увагою місцевих освітян, оскільки мав поєднати історію Донеччини, як складової частини "Русского мира", з історією Російської Федерації. В межах навчального предмету "Історія Вітчизни" в ОРДО учні повинні були вивчати матеріал двох історичних блоків: "Історія Росії" та "Історія Донбасу". Вивчення "Історії Вітчизни" в школах ОРДО розпочиналося з опанування пропедевтичного курсу "Вступ до історії Донецького краю" (п'ятий клас). У сьомому класі учні складали усний перевідний екзамен з курсу. З восьмого по десятий клас "Історія Вітчизни" вивчалася паралельно з курсом "Загальна історія". Особливістю викладання курсу "Історія Вітчизни" стала вимога до освітян обов'язково залучати учнів до вивчення історії рідного регіону, населеного пункту, району, вулиці. Педагогам пропонувалося під час вивчення курсу використовувати рекомендовані Міністерством освіти і науки Російської Федерації лінійні ряди підручників з історії Росії для 6-9 класів М. М Арсентьєва і для 10-11 класів під редакцією А.В. Торкунова, видані у 2016 р. Проте, передбачене програмою з вивчення історії використання російських підручників не компенсувало браку навчальної літератури краєзнавчого спрямування. Тому у 2016-2020 рр. Донецький республіканський інститут додаткової педагогічної освіти видав лінійний ряд навчальних посібників "Історичне краєзнавство. Донецький край" для 5-11 класів. Випуск цієї серії дозволив стверджувати, що освітня концепція "Історія Вітчизни" зрештою набула свого логічного завершення.

Потрібно визнати, що досліджувані видання вдало поєднують у собі якості навчальної літератури та інструменту інформаційно-психологічного впливу. У п'ятому класі учні отримують початкові знання про історію, як наукову і навчальну дисципліну, дізнаються про писемні, речові й візуальні джерела, опановують знання з історичної хронології і термінології. Пізнавальну діяльність учнів орієнтують на ознайомлення з чинниками, що формують історичне середовище - пам'ятками культури, фондами музеїв, бібліотеками тощо. Слід відзначити якісне поліграфічне оформлення видання, наявність значної кількості ілюстративного матеріалу, карт і схем, які полегшують опанування навчального матеріалу. Водночас, необхідно звернути увагу на низку дидактичних особливостей цієї пропедевтичної частини курсу "Історія Вітчизни", які свідчать про наявність у ньому прихованого інформаційно- інвазійного впливу. Зокрема, у виданні обсягом 338 сторінок лише кілька разів побіжно згадано слово "Україна" без будь-яких пояснень його походження. У посібнику розповідається про внесок у розвиток регіону росіян, німців, британців, французів, але український народ, як суб'єкт історичного процесу у пропонованій авторами версії історії Донбасу до 1991 р. відсутній. Проголошення незалежності України, Помаранчева революція і Революція Гідності трактуються, як виключно негативні події, які призвели до зубожіння Донбасу і протистояння "україномовного Заходу і російськомовного Сходу", що зумовило проголошення так званих Донецької і Луганської народних республік [5].

Замовчування "українського питання" стало наскрізною змістовною лінією концепції "Історії Вітчизни". Так, автори навчального посібника "Сторінки історії Донбасу: епоха Нового часу (XiV ст. - кінець XViii ст.)" для 8 класу, уникаючи вживання етноніму "українці", натомість, пропонують читачам етнонім "черкаси" або "населення подніпровських воєводств Речі Посполитої". Поряд з цим автори посібника зосереджують свої зусилля на демонстрації невдач процесу українського державотворення. Акцентується увага на поразках Війська Запорозького у війні 1648-1657 рр. з Польщею. Українська революція середини XVII ст. для авторів посібника - це лише козацьке повстання, кульмінацією якого став перехід гетьмана Б. Хмельницького у "підданство російському царю" [6, с. 54-55]. Антиросійське повстання під проводом гетьмана i. Мазепи трактується, як зрада. Руйнування Підпільненської Січі у 1775 р. подається як прогресивний наслідок російської колонізації степів "Новоросії" [6, с. 110-112].

Таким чином, важливою ознакою курсу "історія Вітчизни" є ретроградство, використання найодіозніших стереотипів у висвітленні українсько- російських відносин, властивих імперській історіографії зразка ХІХ ст. Втім, авторський колектив курсу також активно використав і пропагандистські кліше, характерні для радянської історіографії. Так, наприклад, у навчальному посібнику, що висвітлює історію Донбасу в добу Української революції 19171921 рр. безапеляційно зазначено, що саме Українська Центральна Рада виступила як агресор по відношенню до трудящих мас Донецького басейну [9]. Збройне протистояння військово-політичних режимів в Україні протягом 1918-1920 рр. автори курсу іменують громадянською війною. Особливого значення надається історії проголошення Донецько-Криворізької республіки, яка, на думку творців курсу, була "першим досвідом побудови власної державності на донецькій землі, який знайшов своє гідне продовження у квітні 2014 р." [9, с. 46]. Після вивчення відповідного параграфу учні мають порівняти кордони ДКР і ДНР та написати твір- мініатюру "ДКР і ДНР: історичні паралелі".

Висвітлення 1920-х - 1930-х рр., певно, виявилося найскладнішим для творців курсу, оскільки доба становлення і зміцнення тоталітарного режиму в СРСР стала часом індустріального розквіту регіону. У даному випадку слід підкреслити, що автори навчального посібника не замовчують факт масових репресій і Голоду 1932-1933 рр. Проте, першопричинами розгортання Великого терору пропонується вважати негативні риси особистості Й. Сталіна, на нього, зрештою, покладено і відповідальність за прояви кризи радянської політико-економічної моделі суспільства. Автори посібника досить детально розповіли про наслідки репресій у національних районах Донбасу, однак "не помітили" антиукраїнської спрямованості

Голодомору [9, с. 137-138]. Найбільш парадоксальним є висновок, яким історики підбили підсумки вивчення масових репресій, фальсифікованих судових процесів, обмеження свободи совісті громадян СРСР: "Таким чином, 1920-ті - 1930-ті роки стали ключовими для Донбасу (...) Формувалася така собі донбаська спільнота людей, заснована на принципах поліетнічності, віротерпимості і мирного співіснування" [9, с. 167].

Найбільшою за обсягом темою курсу "Історія Вітчизни" є "Донбас в роки Великої Вітчизняної війни". Однак, детально розглядаючи перебіг бойових дій на території області, особливості розвитку партизанського руху, автори курсу залишають поза увагою причини Другої світової війни і факти німецько-радянського співробітництва.

Натомість, центральним питанням теми є "колабораціонізм українських націоналістів". Автори курсу ототожнюють окупаційний режим і діяльність осередків ОУН(б) та "Просвіти", зазначаючи, що "нова українізація, яка повернулася на Донбас разом з гітлерівцями (.) мала перетворити їх (мешканців регіону) на добровільних союзників і рабів Рейху". Ілюструючи цю тезу, автори посібника пропонують учням фотографії агітаційних плакатів і місцевих газет, що були надруковані в роки окупації українською мовою [9, с. 201, 211 ].

Післявоєнна доба на Донбасі, на думку авторів курсу, стала періодом інтенсивного формування "специфічної самобутньої спільноти", що спілкується російською мовою і має світобачення "радянської людини". Не знайшовши спільної мови з "київськими націоналістами", саме ця спільнота у 2014 р. і проголосить так звані ДНР і ЛНР [7].