Становлення юридичної освіти у Львівському університеті та університетах Великої Британії у середині XVII - XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ТА УНІВЕРСИТЕТАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У СЕРЕДИНІ XVII - XIX СТ.

Володимир Степанович Кахнич, кандидат юридичних наук,

доцент Львівського національного університету імені Івана Франка

Резюме

Кахнич В.С.

Становлення юридичної освіти у Львівському університеті та університетах Великої Британії у середині ХУІІ-ХІХ ст.

У статті досліджується становлення юридичної освіти у Львівському університеті та університетах Великої Британії від середини XVII ст. до кінця XIX ст. Автор висвітлює вузи, що носять сьогодні лідерські позиції у світовому визнані, а саме, Оксфорд, Кембридж, Мельбурн та інші. Вони пройшли свій особливий шлях до визнання, тому їхній досвід для Львівського університету є надзвичайно важливий. Показується, що отримання юридичної освіти було можливе для заможних верств населення, але у Великій Британії зуміли знайти спосіб залучення талановитої молоді з різних прошарків суспільства для отримання юридичної освіти.

Ключові слова: юридична освіта, Львівський університет, університети, Велика Британія, Оксфорд, Кембридж, Мельбурн.

Резюме

Кахнич В.С.

Становление юридического образования во Львовском университете и университетах Великобритании в середине ХУІІ-ХІХ вв.

В статье исследуется становление юридического образования во Львовском университете и университетах Великобритании в середине XVII XIX вв. Освещаются вузы, имеющие сегодня лидирующие позиции в мировом признании, в частности, Оксфорд, Кембридж, Мельбурн и другие. Их особый опыт чрезвычайно важен для Львовского университета. Показывается, что получение юридического образования было возможно для состоятельных слоев населения, но в Великобритании сумели найти возможность привлечения талантливой молодежи из разных слоев общества для получения юридического образования.

Ключевые слова: юридическое образование, Львовский университет, университеты, Великобритания, Оксфорд, Кембридж, Мельбурн.

Summary

Volodymyr Kakhnych.

Formation of legal education at the University of Lviv and universities of Great Britain in the middle of the XVII-XIX centuries.

In the article the author researches the formation of legal education at the University of Lviv and universities of Great Britain from the middle of the 17^th 19^th centuries. The author shows the peculiarities of the formation of legal education at the highlights universities that nowadays hold leading positions in the world recognition, namely, Oxford, Cambridge, Melbourne and others. Therefore, their experience for the University of Lviv is extremely necessary. It shows that legal education was possible for the wealthy, but in the UK they managed to find a way to attract talented young people with different social statuses to get a legal education.

In Great Britain between 1846 and 1855, the movement for the reform of legal education found its expression in a number of universities of Oxford and Cambridge, as well as in the state of legal education as such. At the same time, practicing lawyers got a higher level of training, which made them much more experienced than before the reform. As a result, the demand of employers for the workers with a corresponding education increased.

In 1846, a new English law classroom was established, making two courses a prerequisite for admission to the bar association.

Unequal position of education at Lviv University for different segments of the population can also be seen at British universities as the conditions of admission and education itself were difficult, so many talented students could not pay for education because it was expensive. Consequently, mainly the children of wealthy families could receive education, including law. This approach to learning did not always give the desired result. Due to such stereotypes that had emerged in the society, the process of development of legal education slowed down. British universities realized the problem more quickly, starting to provide various types of scholarships and grants for talented applicants. Such things inserted the desired result, and those relatively young universities today are gaining international recognition.

Today, at the beginning of the third decade of the 21^th century we see that Lviv University entered the ranking of the best universities in the world according to the «Times Higher Education Ranking» (receiving 1001st place). This indicates prospects and potential for improvement. But today's result would not have been fixed without the work of the rector of Ivan Franko National University of Lviv Volodymyr Petrovych Melnyk, who has done and is still doing a lot on the way of recognition and entrance of the University into the world rankings.

In 1850 a school or a separate examination in law and modern history was established in Oxford as a part of reform movement that raised the level of teaching at the university. In 1872 the law school was separated from modern history in the form of a higher school of law (for a bachelor's degree in the humanities). Even then, students mainly studied Roman law, jurisprudence and international law, and learned about the history of English law, not the law of their time. According to a historian at Oxford Law School, «something less like a professional law school is hard to imagine». A separate examination for the bachelor's degree in civil law, before its reform in 1873, contained little English law. Only few students passed it.

In Cambridge, to get a bachelor's degree in law, Roman law dominated, but some English laws were included for comparative purposes alongside the history of law, national law and the philosophy of morality.

Key words: legal education, Lviv University, universities, Great Britain, Oxford, Cambridge, Melbourne.

Постановка проблеми

Сьогодні професія юриста, як в Україні, так і в світі вимагає якісних послуг, оскільки, щоб мати змогу насправді надавати якісні послуги та залишатися конкурентоспроможними на сучасному ринку, юрист повинен не лише старанно виконувати поставлені перед ним завдання, а й бути готовим оперативно реагувати на вимоги клієнта, орієнтуватися на його потреби, розвивати комплексний підхід до ведення справ, метою якого є, окрім іншого, прогнозування ситуацій та розвитку подій. На ці підстави повинна реагувати та робити наголос юридична освіта, щоб молоді випускники мали можливість себе реалізувати як справжні фахівці своєї професії. Проаналізуємо це на прикладі формування юриста у відомих вузах Великої Британії та у Львівському університеті середини ХУІІ-ХІХ ст.¹

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Становлення юридичної освіти у Львівському університеті та університетах Великої Британії з середини XVII XIX ст. досліджували та розкривали у своїх працях українські та іноземні вчені, а саме: Василь Нор, Ігор Бойко, Борис Тищик, Володимир Качмар, Тарас Андрусяк, Володимир Бурдін, Станіслав Стажинський, Людвік Фінкель, Адам Редзік, Магдалена Питер, Майкл Буррадж, Раймонд Півні, Джон Во, Брайан Абель-Сміт, Роберт Стівенс, Вільфрід Перст, Вільям Блекстоун, Пітер Сірбі та інші. Не применшуючи внеску цих та багатьох інших дослідників, можна твердити, що багато питань залишається відкритими для нових досліджень.

Формулювання мети статті. Виходячи з цих міркувань, мета даної статті полягає у з'ясуванні становлення юридичної освіти у Львівському університеті та університетах Великої Британії у середині XVII - XIX ст. Це дослідження допоможе розібратись у процесі становлення юридичної освіти та особливостях, які сприяли становленню юридичної науки у Львівському університеті та університетах Великої Британії у середині XVП-XIX ст.

Виклад основного матеріалу

Австралія, яка була колонією Великої Британії, черпала з неї правову культуру. Основним орієнтиром для австралійських юристів була Англія, одна з частини Сполученого Королівства. Оскільки англійське право застосовувалося в австралійських колоніях на основі загального права, тому з 1850-х рр., коли в Австралії почалося викладання права в університетах, юридична освіта стала однією з цілей англійського руху за правові та соціальні реформи. Формальні та неформальні вимоги, які характеризували підготовку до практичної діяльності в якості адвоката, більшою мірою визначали багатство або соціальний статус кандидатів, ніж їх юридичні навички чи знання. Зникла система читання і навчання, за якою в кінці Середньовіччя проходив вишкіл студентів. Серйозним неформальним бар'єром була потреба студентів у самозабезпеченні. Як правило, вони оплачували роботу практикуючих фахівців на строк до трьох років. Від середини ХІХ ст. потреба в отриманні свідчень від існуючих баристерів² і знаходженні палат ще більше відфільтровувала абітурієнтів у професії³.

У цьому контексті хочеться наголосити на тому, що у Львівському університеті право почали викладати ще з 1661 р.: про це йшлося у тексті привілею короля Речі Посполитої Яна Казимира від 20 січня 1661 р. (під заснування у новоствореному університеті факультету «обох прав» малось на увазі канонічне та римське право)⁴. Це дає нам підстави говорити, що юридична освіта у Львівському університеті має давню історію свого розвитку. Той шлях, який вона пройшла до свого становлення, мав свої особливості.

У Великій Британії періоду між 1846 та 1855 рр. рух за реформу юридичної освіти знайшов своє вираження в ряді університетів Оксфорда і Кембриджі, а також у стані юридичної освіти як такої. Водночас практикуючі юристи привели до отримання вищого рівня підготовки, що зробило їх рівень на порядок вищий, ніж був до реформи. І попит працедавців зріс на працівників, хто мав таку освіту.

У 1846 р. встановлено нову практику викладання з англійського права, що зробило відвідування двох курсів обов'язковою умовою для вступу в адвокатуру.

Нерівне становище навчання, яке було у Львівському університеті для різних верств населення, простежуємо також і у вузах Великої Британії, адже умови вступу та самого навчання були непрості, тому багато здібного студентства не могло оплатити навчання, яке за тими мірками було дорогим. Тож тільки діти заможних сімей в більшості могли отримати освіту, в тому числі юридичну. Такий підхід до навчання давав не завжди бажаний результат. Через стереотипи, які склались у суспільстві, процес розвитку юридичної освіти уповільнював свій хід. У британських вузах це зрозуміли швидше, почавши надавати для здібних абітурієнтів різного роду стипендії та гранти. Саме такі речі дали бажаний результат, і ті відносно молоді вузи нині отримують міжнародне визнання у світі.

На початку третього десятиліття ХХІ ст. бачимо, що Львівський університет увійшов до рейтингу найкращих університетів світу за версією «Times Higher Education Ranking» (отримав 1001 місце). Це свідчить про перспективи та потенціал до вдосконалення. Але сьогоднішній результат не був би закріплений без праці ректора Львівського національного університету імені Івана Франка Володимира Петровича Мельника, який багато зробив та робить для визнання і входження Львівського університету у світові рейтинги.

У Великій Британії у 1852 р. Судові іни⁵ заснували Раду з юридичної освіти для нагляду за підготовкою баристерів, погодившись з тим, що добровільний іспит буде альтернативою відвідуванню лекцій в якості попередньої умови для вступу. Єдиними кандидатами, чиї знання були якимось чином перевірені, стали ті, хто вибрав добровільний іспит⁶.

Свідки і члени комісій або комітетів, думки яких зафіксовано у звітах про ці розслідування, не були нейтральними спостерігачами. Вони прийшли, аби поховати стару юридичну освіту, проте їм це не вдалося. Їх описи недоліків були спрямовані на прийняття іншого виду підготовки, з більш формальним навчанням, з великою кількістю іспитів, з більш систематичним методом передачі знань майбутнім адвокатам і перевірки їхніх здібностей. Однак у загальних рисах важко спростувати їхні висновки про хаотичний характер навчання обох гілок професії та про сильну залежність від самоосвіти, особливо під час прийому до адвокатури.

Ступінь підготовки, яку отримували майбутні адвокати, як і раніше багато в чому залежав від їхньої мотивації та наявних коштів. У своєму романі «Історія Пенденніса» (1848-1850) Вільям Теккерей, будучи студентом Мідл Темпла, спирався на власний досвід, щоб зобразити спектр, який, на його думку, міг варіюватися від модного нахабства до інтенсивного самостійного навчання⁷.

Висуваючи аргументи на користь поліпшення юридичної освіти в англійських університетах, заступник генерального судді-адвоката описав для королівської комісії Оксфорда «звичайний порядок» навчання, щоб стати баристером. Навчання починалося з отримання ступеня бакалавра, за яким слідували зарахування в якості студента в один із судових кабінетів і перший рік навчання на платній основі в палатах адвокатів. «Молодь незабаром виявляє, стверджував він, що за 100 гіней придбала право ходити з зав'язаними очима в свого роду правові джунглі»⁸.

Студент, як правило, ще рік-два проводив, спостерігаючи за роботою спеціального доповідача або укладача документів з права справедливості, за ті самі гроші, перш ніж його викликали в адвокатуру. Реформатор права і колишній лорд-канцлер Генрі Брум у 1846 р. вказував на недоліки освіти баристера, зокрема, що вона була «на такому низькому рівні, наскільки це можливо для освіти в будь-якій країні»⁹.

Адвокати, які займалися офісною роботою та процесуальною і документальною стороною судового процесу, а також працювали безпосередньо з клієнтами, були розділені на кілька посад. Окремі професії солістора (адвокат, який займався питаннями справедливості), адвоката (який займався судочинством за загальним правом) та інші, що фактично об'єдналися до 1800 р. У штаті Вікторія, як і в Новому Південному Уельсі, Верховний суд визнав єдину, універсальну посаду солістора та адвоката. Тут зручно було посилатися на таких юристів, як солістори, загальна назва яким була дана в Англії Законом 1873 р. про Верховний Суд¹⁰.

Навчання адвокатів в Англії було більш технічним, і в ньому була відсутня велика частина «джентльменського полірування», тобто університетської освіти багатьох баристерів. На відміну від баристерів, солістори, аби бути допущеними до практики, мали здати письмовий іспит. У Лондоні Юридичне товариство адвокатів читало лекції від 1833 р. і співпрацювало з суддями у проведенні письмових іспитів від 1836 р. Однак основним напрямом підготовки було навчання за канцелярськими статтями, що вимагалося відповідно до закону. Вартість навчання була високою.

У 1846 р. гербове мито на канцелярські товари становило 120 фунтів стерлінгів, а гонорар або премія, сплачена адвокату, варіювалися від 200 до 400 фунтів стерлінгів. Ці витрати, за словами секретаря Юридичного товариства, забезпечували «значний ступінь респектабельності»¹¹.

Наведемо приклад важкості отримання професії адвоката за словами адвоката сера Джорджа Стівена, який у своїх свідченнях спеціальному комітету 1846 р. про низький соціальний статус професії та її комерційної неспроможності роз'яснив, що адвокати прийшли з «нижчих верств суспільства», у них була «схильність підштовхувати до судових процесів, створювати судові процеси і отримувати максимум користі з судових процесів, коли вони все-таки виникають», вони «придумують публічні компанії заради ведення бізнесу»¹². Як доказ для спеціального комітету їх підготовка викликала критику з боку прихильників більш теоретичної освіти в області правових принципів. До клерка ставилися «скоріше як до механічного агента для здійснення практичних процесів професії», підсумував спеціальний комітет, а для «більш високих або більш повних доручень» клерки залежали від самих себе¹³. Це дає уявлення про те, що професія адвоката як була, так і залишається непростою, і отримання свого професійного визнання вимагало та вимагає дуже непростих рішень і підходів. Тому дуже багато випускників юридичних вузів не завжди можуть реалізувати себе як правники чи юристи і часто змінюють свої бажання на шляху формування справжнього юриста фахівця своєї професії.

У 1850-х рр. в англійській юридичній освіті вивченню права приділялось недостатньо уваги. Англійське право в університетах слухала лише незначна частка майбутніх юристів-практиків. Право вже давно викладали в англійських університетах, але не для більшості майбутніх юристів. До того ж, в університетах викладали цивільне право, засноване на римському праві, а не місцеве загальне право. Юридичний факультет Оксфорда готував студентів для кількох англійських судів, які слідували цивільно-правовій процедурі, яку представляли, зокрема, церковні та адміралтейські суди. Він забезпечував і загальну освіту, пов'язуючи цивільне право з вивченням філософії, а також підготовку для церкви¹⁴.

Однак до кінця ХУІІІ ст. навіть це навчання й іспити в цілому прийшли в занепад. Пропозиції викладати загальне право в Оксфорді ні до чого не призвели до тих пір, поки Вільям Блекстоун не розпочав у 1753 р. свої знамениті лекції. Але лекції й далі не залежали від іспитів та ступенів¹⁵. Так, на 1846 р. в Оксфорді не було ні ступенів, ні систематичних іспитів із загального права. Хоча В. Блекстоун виступав за те, щоб зробити «академічну освіту», в тому числі й основи права, необхідною умовою для юридичної практики, його лекції були більше пов'язані з ідеалом широкої освіти людей, які ніколи не практикували б як юристи: «компетентне знання законів того суспільства, в якому ми живемо, стверджував він, це належне досягнення кожного джентльмена і вченого; дуже корисна, я би сказав, істотна, частина ліберальної та ввічливої освіти»¹⁶.

У 1850 р. в Оксфорді засновано школу або окремий іспит з права та новітньої історії, як частину реформаторського руху, що піднімала рівень викладання в університеті. У 1872 р. юридична школа була відокремлена від новітньої історії у вигляді вищої школи юриспруденції (для отримання ступеня бакалавра з гуманітарних наук). Вже тоді студенти в основному вивчали римське право, юриспруденцію та міжнародне право, а також дізнавалися про історію англійського права, а не про право свого часу. За словами історика Оксфордської юридичної школи, «щось менш схоже на професійну юридичну школу навряд чи можна уявити»¹⁷. Окремий іспит на ступінь бакалавра цивільного права до його реформування в 1873 р. містив мало англійського права, його складало мало студентів¹⁸.

У Кембриджі в навчальній програмі для отримання ступеня бакалавра права домінувало римське право, але деякі англійські закони були включені для порівняльних цілей поряд з історією права, національним правом і філософією моралі.

Ще 1852 р. університет не вимагав здачі іспиту на здобуття ступеня: обов'язковими були лише публічні дебати на латині, але професори цивільного права, які змінювали один одного, вимагали від своїх студентів здачі іспитів. Лекції проводили лише періодично. Юриспруденція та історія були частиною іспиту на ступінь бакалавра гуманітарних наук (впроваджений 1848 р.), а рада з юриспруденції і диплом бакалавра з відзнакою були уведені у 1854 р. Але, за словами істориків юридичної освіти, «ці реформи були в значній мірі продиктовані внутрішньою університетською політикою, а не більш широким баченням юридичної освіти»¹⁹. Юридичні ступені впроваджені у 1858 р. Важливим їх компонентом залишалося римське право. Тож шлях до отримання професії юриста був непростий²⁰.

Викладання англійської права було більш інтенсивним у Лондоні в новому університеті, розташованому ближче до судів. Лекції з англійської права та юриспруденції почали читати в Лондонському університеті у 1828 р. Дисципліни викладали Джон Остін та Ендрю Еймос, але слава Дж. Остіна як юридичного філософа зросла тільки після його смерті, а його сухі та невиразні лекції відштовхували студентів. У ХІХ ст. тільки 135 студентів закінчили бакалаврат в Університетському коледжі Лондона, до того ж більшість із них навчалися в індивідуальному порядку. Жоден з цих різних університетських курсів не був усебічним або, що найголовніше, не був пов'язаний з прийомом на практику, за винятком того, що випускники факультетів гуманітарних наук або юридичних факультетів могли швидше вступити в адвокатуру або служити протягом коротшого періоду. Спеціальна комісія у 1846 р. все ще могла заявити: «У даний час ні в Англії, ні в Ірландії не існує ніякої юридичної освіти, що має публічний характер і гідна цієї назви»²¹. оксфорд юридична освіта навчання

У багатьох провінційних центрах були свої професійні організації, деякі з яких організовували лекції точно так само, як Юридичне товариство Лондона. У 1846 р. Спеціальний комітет повідомив, що їх було 30 і більше. Провінційні коледжі теж могли б проводити навчання. Від 1849 р. Королівський коледж у Бірмінгемі запропонував те, що Веслі П'ю назвав «першою в Англії програмою професійної юридичної підготовки в коледжі», поєднання наукових студій та практичного навчання²². Курс мав мало студентів до тих пір, поки новий професор не урізав його наукові елементи і не сконцентрувався на підготовці адвокатів²³.

Навчання баристерів і адвокатів в Ірландії та Австралії нагадувало те, що було впроваджено в Англії. Наприклад, серед видатних ірландських баристерів в Мельбурні були Вільям Ставелл, головний суддя Верховного Суду з 1857 р. член-засновник ради Університету Мельбурна, а також Редмонд Баррі, суддя Верховного Суду і перший ректор університету. В їхній рідній країні рух за реформу юридичної освіти набирав прихильників з кінця 1830-х років. У 1846 р. засновано Англійський парламентський комітет для дослідження ірландської юридичної освіти (сфера його дії згодом була розширена ).

До середини ХІХ ст. у Дубліні засновано два юридичних факультети, відвідування лекцій було обов'язковим для вступу в адвокатуру. Прямих вікторіанських відгуків про ірландський прецедент мало, але В. Ставелл і Р. Баррі, ймовірно, були добре обізнані про діючі там реформи, і це частково проявилося в реформі системи викладання права в Мельбурні у 1873 р.²⁴

У Шотландії процес навчання юриспруденції мав більш давні зв'язки з університетами (завдяки континентальному впливу в римській правовій системі Шотландії). У першій половині XIX ст. багато студентів відвідували юридичні лекції (хоча і без отримання наукового ступеня) в якості підготовки до вступних іспитів на факультеті адвокатури або в якості учнів, перш ніж стати адвокатами. Відвідування університетських юридичних лекцій стало обов'язковим для адвокатів-початківців в 1855 р., хоча єдиними обов'язковими іспитами були іспити самого факультету²⁵.

Висновки

Отже, отримати юридичну освіту у вишах Великої Британії (як і у тодішньому Львівському університеті) було важко з різних причин. Серед них матеріальне становище (освіта була платною). Але варто зазначити, що у Великій Британії для оплати навчання почали впроваджувати стипендії та гранти від вузів чи приватних осіб, що сприяло здобуттю вищої освіти здібними студентами, які не мали можливості оплатити навчання. Також існувало багато різних внутрішніх бар'єрів, які технічно ускладнювали процес навчання (призводило до зупинки розвитку юридичної освіти).

Література

1. Кахнич В. Юридична освіта та наука у Львівському університеті (1661-1939): монографія. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. 320 с. +вкл.

2. Баристер (англ. barrister) категорія адвокатів у Великій Британії, які ведуть справи. Баристери адвокати вищого рангу, ніж соліситори.

3. Michael Burrage. Revolution and the Making of the Contemporary Legal Profession: England, France, and the United States. Oxford: Oxford University Press, 2006. P. 462-463; Commissioners Appointed to Inquire into the Arrangements in the Inns of Court and Inns of Chancery for Promoting the Study of the Law and Jurisprudence. Report, 1998. No. 1854/55. P. 14-15.

4. Кметь В. Львівський єзуїтський університет (1661-1773). Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. / видавнича рада: І.О. Вакарчук (голова), М.В. Лозинський (заст. голови), Р.М. Шуст (заст. голови), В.М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. Т І: А-К. С. 14-15.

5. Судові іни (англ. Inns of Court) традиційна форма самоорганізації адвокатського співтовариства в Англії та Вельсі.

6. Raymond Cocks. «The Exalted and Noble Science of Jurisprudence»: The Recruitment of Jurists with «Superior Qualifications» by the Middle Temple in the Mid-Nineteenth Century. Journal of Legal History. 1999. No. 20. P. 63-66.

7. William Makepeace Thackeray. The History of Pendennis. London: Bradbury and Evans, 1849, chapter 30.

8. John Waugh. Diplome Privilege:Legal Education at the University of Melbourne 1857-1946. School of Historical Studies University of Melbourne. August, 2009. P. 14-23.

9. Там само. P. 15-26.

10. John Waugh. Diplome Privilege:Legal Education at the University of Melbourne 1857-1946. School of Historical Studies University of Melbourne. August 2009. P. 15-26.

11. Brian Abel-Smith and Robert Stevens. Lawyers and the Courts: A Sociological Study of the English Legal System 1750-1965. London: Heinemann, 1965. P. 54.

12. Там само. P. 54-55.

13. Select Committee on Legal Educatio. Report, SP, 1846. No. 686. P. 368.

14. Brian P. Levak. Law, in The History of the University of Oxford. Vol. 4 / Ed. Nicholas Tyacke. Oxford: Oxford University Press, 1997. P. 565-568.

15. Wilfrid Prest, William Blackstone. Law and Letters in the Eighteenth Century. Oxford: Oxford University Press, 2008. P. 109.

16. William Blackstone. Commentaries on the Law of England, 14-th ed. by Edward Christian. Vol. 1. London: A. Strahan, 1803. No. 33. P. 5-6.

17. Lawson F.H. The Oxford Law School 1850-1965. Oxford: Oxford University Press, 1968. P. 37.

18. Brian P. Levak. Law, in The History of the University of Oxford. Vol. 4 / Ed. Nicholas Tyacke. Oxford: Oxford University Press, 1997. P. 565-568.

19. Royal Commission on the State, Discipline, Studies and Revenues of the University and Colleges of Cambridge. Cambridge Royal Commission, Report, SP, 1852-1853. No. 1559. P. 33.

20. Peter Searby. A History of the University of Cambridge. Cambridge: Cambridge University Press, 1997. P. 189-190.

21. Select Committee on Legal Education. Report, SP, 1846. No. 686. P. 22-33.

22. W. Wesley Pue. Guild Training vs. Professional Education: The Committee on Legal Education and the Law Department of Queen's College, Birmingham in the 1850s. American Journal of Legal History. 1989. No. 33. P. 242.

23. Brian Abel-Smith and Robert Stevens. Lawyers and the Courts: A Sociological Study of the English Legal System 1750-1965. London: Heinemann, 1965. P.

24. Daire Hogan. The Legal Profession in Ireland 1789-1922. Dublin: Incorporated Law Society of Ireland, 1986. P. 104-111.

25. Stephen D. Girvin. Nineteenth Centry reforms in Scottish Legal Education: The Universities and the Bar. Journal of History. 1993. No. 14. P. 362-367.

Размещено на Allbest.ru