Диференційне навчання як засіб підвищення якості знань учнів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський університет ім. В.О. Сухомлинського

Диференційне навчання як засіб підвищення якості знань учнів

Зімовнова Тетяна Миколаївна,

здобувачка V магістерського рівня вищої освіти групи 548 - ЗФН факультету педагогічної та соціальної освіти спеціальності 013 Початкова освіта

м. Миколаїв

Однією з тенденцій розвитку сучасної освіти є її спрямованість на особистість людини. Така орієнтація виявляється у тому, що для сучасної школи стає важливим не лише знання, вміння та навички, які повинен отримати учень, а й розкриття його особистісного потенціалу, створення ситуацій вибору і успіху, що дозволяють учневі знайти свій шлях навчання та розвитку. Адже сьогодні «як найбільша цінність у відповідності з проголошеними принципами гуманізації та демократизації суспільства визнається вільна, розвинена і освічена особистість, здатна жити і творити в умовах постійно мінливого світу» [22, с. 155]

Сучасна українська педагогічна наука і практика перебуває у пошуках переходу від моделі уніфікованої, суспільно-орієнтованої освіти до варіативної та особистісно-орієнтованої, яка, з одного боку, визначає збереження єдиного освітнього простору в країні, що забезпечує гарантований рівень підготовки, а з іншого - передбачає навчання кожної дитини відповідно до її індивідуальних особливостей, здібностей, інтересів [12, с. 1]. З'являються різноманітні методи та форми навчання і виховання дітей (у тому числі обдарованих, з відхиленнями у розвитку і тих, хто погано адаптується до соціальних норм), розробляються програми соціальної та психолого-педагогічної підтримки неординарних дітей [11, с. 120].

Врахувати індивідуальні особливості розвитку особистості у процесі оволодіння знаннями, вміннями та навичками в умовах масової школи можливо шляхом здійснення диференційованого навчання, яке, «виходячи з єдиної державної програми, ставить перед учнями одного класу єдину для всіх пізнавальну проблему, до вирішення якої вони йдуть різними шляхами» [22, с. 155].

Питанню диференціації навчання у вітчизняній психолого-педагогічній науці кінця ХХ - початку ХХІ ст. присвячена значна кількість наукових праць, в яких досліджуються її різі аспекти, зокрема праці таких вчених, як Г. Авчіннікова, О. Барановська, Л. Березівська, Л. Бондар, С. Бондар, О. Бугайов, М. Бурда, Н. Буринська, Г. Васьківська, В. Володько, С. Гончаренко, Т. Дейніченко, Н. Дічек, Н. Завацька, В. Кизенко, О. Королюк, О. Корсакова, С. Логачевська, Н. Ничкало, Ю. Олексін, І. Осадчий, О. Савченко, П. Сікорський, С. Трубачева, Н. Шиян, О. Ярошенко, І. Бутузов, Х. Лійметс, І. Унт (Естонія) та ін.

Розкриття сутності диференціації навчання потребує наукового визначення поняття «диференціація». Слово «диференціація» походить від латинського differentia, що означає різницю, відмінність. Поняття «диференціація» визначається при цьому як: розділення, поділ, розшарування цілого на різні частини, форми, ступені [8].

Вперше це поняття, у сучасному розумінні, було уведено до наукового обігу наприкінці ХІХ ст. англійським філософом Г. Спенсером (Herbert Spencer), після чого воно багатократно використовувалося соціологами, психологами, маркетологами тощо [9].

Отже, коли мова йде про диференціацію навчання, мається на увазі комплекс організаційно-управлінських, соціально-економічних та правових аспектів навчання, які створюють статус навчального закладу. Наприклад, зміст і організація навчально-виховного процесу визначають відмінності профільного і поглибленого вивчення предметів, умови набору учнів, наповнюваність груп, терміни навчання, навантаження і оплату вчителів тощо.

Слід зазначити, що диференціація навчання тісно пов'язана з індивідуалізацією навчання і, власне, ґрунтується на ній. У педагогічній енциклопедії «індивідуалізація навчання» визначається як «планування та здійснення навчання відповідно до індивідуальних особливостей учнів» [8, с. 332]. Тобто організація навчального процесу, за якої добір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.

Головною метою диференціації навчання і є подолання, згладжування протиріччя між єдиним усередненим підходом до всіх учнів і індивідуальністю кожної дитини.

Головними цілями, результатами і критеріями ефективності диференціації навчання є:

- підвищення ефективності шкільної освіти, створення найбільш доцільної для країни системи освіти молодого покоління, що забезпечує кожному максимальний розвиток індивідуальних можливостей та здібностей;

- демократизація навчально-виховного процесу, ліквідація однаковості школи, надання учням свободи вибору елементів навчально-виховного процесу;

- створення умов для навчання і виховання, адекватних індивідуальним особливостям і оптимальних для різнобічного загального розвитку дітей - розумового, фізичного, морального, естетичного, трудового;

- формування і розвиток індивідуальності, самостійності і творчого потенціалу особистості, максимальний розвиток обдарованих дітей, забезпечення обґрунтованого вибору професії з урахуванням здібностей і результатів освіти;

- захист дітей, які потребують соціально-педагогічної допомоги, адаптація та включення до повноцінного навчального процесу дітей з аномаліями розвитку і асоціальною поведінкою.

Таким чином, можемо зробити наступні висновки:

- тема диференційованого підходу у навчанні залишається актуальною протягом останніх десятиріч і залишатиметься такою до тих пір, поки існує класно-урочна система навчання;

- диференціація навчання є одним з ефективних засобів підвищення якості освіти, розвитку здібностей, схильностей та інтересів учнів, активності їхньої пізнавальної діяльності;

- диференціація навчання є одним з ключовихнапрямів модернізації школи: це визначається тією роллю, яку відіграє диференціація у реалізації різноманіття освітніх систем, розвитку індивідуалізації навчання, нормалізації навчального навантаження, здійсненні наступності у навчанні тощо;

- диференціація навчання виступає як визначальний фактор демократизації та гуманізації системи освіти, оскільки забезпечує умови для оптимального розвитку кожної дитини, адже гуманістична орієнтація диференціації потребує, щоб в організації диференційованого навчання зважувалися інтереси кожного.

Список використаних джерел

особистість навчання освіта диференційний

1. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. - М.: Педагогика, 1977. - 96 с.

2. Бутузов И.Д. Дифференцированный подход к обучению учащихся на современном уроке. - Новгород, 1972. - 72 с.

3. Бутузов И.Д. Дифференцированное обучение - важное дидактическое средство эффективного обучения школьников. - М.: Педагогика, 1968. - 140 с.

4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 375 с.

5. Дейніченко Т. Диференціація навчання в процесі групової форми його організації (на прикладі предметів природничо - математичного циклу): автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.09 / Т.І. Дейніченко; Харк. нац. пед. ун- т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2006. - 21 с.

6. Дифференциация в обучении математике / Г.В. Дорофеев, Л.В. Кузнецова, С.Б. Суворова, В.В. Фирсов // Математика в школе. - 1990. - No 5. - С. 15 - 21.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.:…С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 864 с.

8. Епишкин Н.И. Исторический словар галлицизмов руського языка / Н.И. Епишкин. - Москва: Словарное издательство ЭТС, 2010. [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://gallicismes.academic.ru/

9. Кирсанов А.А. Индивидуализация учебной деятельности школьников. Казань: Тат. кн. изд-во, 1980. - 207 с.

10. Котикова О. Індивідуалізація навчання / О.М. Котикова / Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В.Г. Кремень; [заст. голов. ред.: О.Я. Савченко, В.П. Андрущенко; відп. наук. секр. С.О. Сисоєва]. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 332.

11. Менчинская Н.А. Проблемы учения и умственного развития школьника: Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1989. - 224 с.

12. Олексін Ю. Методична система диференційованого навчання історії у старшій школі: автореф. дис…. д - ра пед. наук: 13.00.02 / Олексін Юрій Петрович; Ін-т педагогіки НАПН України. - Київ, 2015. - 42 с.

13. Осмоловская И. Как организовать дифференцированное обучение: монография / И.М. Осмоловская; Отв. ред. Ушакова М.А. - М., 2002. - 159 с.

14. Певцова Е. Дифференциация обучения в педагогической теории и практике общеобразовательных учреждений: автореф. дис. канд. пед. наук / Е.А. Певцова; Ин-т общего образования Министерства образования РФ. - М., 1994. - 22 с.

15. Рабунский Е.С. Теория и практика реализации индивидуального подхода к школьникам в обучении: Дис…. д-ра пед. наук / МГУ. - М., 1989. - 464 с.

16. Рональд де Грот. Дифференциация в образовании // Директор школы. - 1995.-No1. - С. 2-617. Савченко О. Диференціація навчання на всіх етапах уроку / Савченко О.Я. // Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К., 1997. - С. 39 - 57.

18. Селевко Г.К. Дифференциация ученого процесса на основе интересов детей. - М.: Изд-во РИПКРО, 1996. - 79 с. Режим доступу: http://www.ahmerov.com/book_558_chapter_1_Annotaija.html

19. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. - М.: Народное образование, 1998. - 256 с.

20.Сікорський, Петро Іванович. Теорія і методика диференційованого навчання в середніх загальноосвітніх і професійних навчальних закладах: автореф. дис… д-ра пед. наук: 13.00.04 / Сікорський Петро Іванович; Ін- т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. - К., 2001. - 39 с.

21. Сікорський П. І. Теорія і методика диференційованого навчання. - Л.: Сполом, 2000. - 421 с.

22. Сотова І., Парфенова О. Дифференциация как способ реализации личностно ориентированного обучения в современной школе / И.А. Сотова, Е.Л. Парфенова // Вестник Оренбургского государственного педагогического университета. - 2013. Режим доступу: http://vestospu.ru/archive/2013/articles/sotova_parfenova_2013_3.pdf

23. Унт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. - М.: Педагогика, 1990. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru