Впровадження в освітній процес дистанційного навчання в умовах кризових ситуацій в Україні

Постановка проблеми. ХХІ століття - це період стрімких та непростих змін в житті людської цивілізації та окремої людини, період об'єднання та світової пандемії, глобалізації та цивілізаційної війни в Україні, цифрової революції, розвитку технологій та соціокультурної кризи. Поширення коронавірусної інфекції, а згодом повномасштабна військова агресія повномасштабно змінили всі сфери життя людини. Зміни не оминули і освітній простір та освітній процес. В складний період життя суспільства та людини в ньому актуальними стають технології дистанційного навчання, хоча ставлення до такої форми навчання серед учасників освітнього процесу неоднозначне.

Основними правовими інструментами національного дистанційного навчання є закони України "Про вищу освіту", "Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану", Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, Положення про дистанційну форму здобуття повної загальної середньої освіти.

Зокрема, в Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні акцентується увага на тому, що "дистанційна освіта - це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірнього, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання" (Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, 2000). В Положенні про дистанційну форму здобуття повної загальної середньої освіти дистанційне навчання розглядається як "організація освітнього процесу (за дистанційною формою здобуття освіти або шляхом використання технологій дистанційного навчання в різних формах здобуття освіти) в умовах віддаленості один від одного його учасників та їх як правило опосередкованої взаємодії в освітньому середовищі, яке функціонує на базі сучасних освітніх, інформаційно-комунікаційних (цифрових) технологій" (Положення про дистанційну форму здобуття повної загальної середньої освіти, 2020: 1).

Аналіз досліджень. Існуюча джерельна база з питань дистанційного навчання, інформаційнокомунікаційних технологій представлена різноманітними дослідженнями у різних наукових сферах, зокрема, філософії, педагогіці, психології тощо. Серед вітчизняних науковців, які досліджували феномен дистанційного навчання, варто виділити роботи А. Андрєєва, Т. Вахрущева, В. Кухаренко, В. Осадчого, В. Олійника, Є. Полат, О. Рибалко, І. Козубовської, О. Скубашевської, А. Хуторських та інших. З числа зарубіжних дослідників питаннями дистанційної освіти займалися Р. Деллінг, Д. Кіган, А. Кларк, Г Рамблє, М. Томсон, М. Мур та інші.

Однак, незважаючи на численні дослідження, сучасна національна дистанційна освіта потребує додаткових наукових розвідок.

Мета статті: проаналізувати особливості впровадження дистанційного навчання в освітній процес в умовах кризових ситуацій, якими є пандемія коронавірусної інфекції, повномасштабна військова агресія, з'ясувати переваги та недоліки, що супроводжують процес організації дистанційного навчання в кризовий період.

Виклад основного матеріалу. Досліджуючи явище дистанційного навчання в складних реаліях України, насамперед, необхідно з'ясувати суть даного поняття, історію становлення.

Проаналізувавши численні наукові розвідки з питань дистанційного навчання, ми прийшли до висновку, що найбільш точно визначено даний феномен дослідницею К. Крутій, яка розглядає дистанційне навчання як "сукупність сучасних технологій, що забезпечують доставку інформації в інтерактивному режимі за допомогою використання ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій)" (Крутій, 2020: 46).

Дослідник В. Биков дистанційне навчання поділяє на три види:

- "дистанційне навчання - особлива форма інституалізації та втілення навчально-виховного процесу, в якому суб'єкти навчання (його учасники) реалізовують навчальну взаємодію принципово і здебільшого екстериторіально;

- традиційне дистанційне навчання - тип дистанційного навчання, в якому взаємодія між учасниками та ініціаторами навчального процесу проходить у часовому вимірі асинхронно, при цьому активно застосовують транспортну систему поставки навчального об'єму та інших інформаційних об'єктів системи телефонного, телеграфного або поштового зв'язку;

- дистанційне навчання (е-ДН) - вид дистанційного навчання, який передбачає в основному індивідуалізовану взаємодію між організаторами та учасниками навчального процесу як синхронно у часі, так і асинхронно, принципово і переважно вживаючи електронні транспортні системи доставки навчального матеріалу та інших інформаційних об'єктів, комп'ютерні мережі Шете^ ІКТ" (Биков, 2008: 98-99).

Варто також закцентувати увагу на термінах "дистанційне навчання" і "дистанційна освіта". Аналіз наукової літератури дає підстави говорити, що ці поняття часто вважають синонімами. Ми суголосні з дослідницями Л. Гавріловою та Ю. Катасоновою щодо того, що "... вони суттєво відрізняються один від одного, так само, як загальнопедагогічні поняття "навчання" і "освіта". "Відомо, що в педагогічній науці ще від часів Й. Песталоцці навчання вважається шляхом здійснення освіти, яка, у свою чергу, стає результатом, кінцевою метою навчання. Тож поняття "дистанційна освіта" є ширшим за "дистанційне навчання", що не виключає можливості використання цих понять як синонімічних" (Гаврілова, Катасонова, 2017: 173).

Дослідники феномену дистанційного навчання вважають, що першим закладом дистанційного навчання став Берлінський інститут вивчення іноземних, в якому освітній процес з середини ХІХ століття здійснювався через листування, так зване "кореспондентське навчання". Однак інтенсивного розвитку дистанційне навчання набуло в освітньому просторі Європи наприкінці ХХ початку ХХІ століть, основною причиною його поширення став стрімкий розвиток інформаційних технологій та поява відкритих університетів.

"Уперше дистанційне навчання в Україні започаткували Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Харківський національний університет радіоелектроніки та Львівський інститут менеджменту ще в 1997 році. У 2000 році наказом Міністерства освіти і науки України був створений Український центр дистанційної освіти при національному технічному університеті "Київський політехнічний інститут" (Кухаренко, Бондаренко, 2020: 7).

"Віртуалізація реальності як результат розвитку інформаційних технологій і як соціокультурна характеристика інформаційного суспільства робить неминучим підвищення значущості віртуальних комунікацій у суспільстві. Це веде до віртуалізації як міжособистісних, так і соцієтальних взаємодій, посилює соціокультурну диференціацію в суспільстві, створюючи мультиконтентний простір масових комунікацій. Різноманітна тематика мережевих ресурсів повністю відображає різноманітність реального життя, а сам Інтернет вже давно злився зі всіма сферами життя суспільства. Поширеність Інтернету створила ідеальні умови для зростання в новому середовищі принципово нових способів комунікації, однаково потужно застосовуваних до політики, науки, бізнесу, освіти, повсякденного спілкування й розваг" (Дзьобань, Жданенко, 2015: 15).

Дослідники Ф. Альтбах, Л. Рейсберг, Л. Румблі у монографії "Тренди глобальної вищої освіти: шляхи академічної революції" доводять, що "інтернет насправді змінив механізм комунікації в сфері отримання знання" (Altbach, Reisberg, Rumbley, 2009: 20).

Науковці зазначають, що дистанційне навчання дозволяє здобувачам освіти різного рівня навчатися в комфортний та зручний для них час, одночасно зі здійсненням професійної або іншої діяльності, отримувати якісну освіту незалежно від місця проживання, воно економічно менш затратне, сприяє входженню людини у світ технологій та віртуальної реальності.

Основу дистанційного навчання складають інформаційно-комунікаційні технології, які створюють умови навчатися "не виходячи з дому". Саме ця характерна риса відіграла надзвичайно важливу роль і сприяла активному впровадженню дистанційного навчання освітніми закладами різних рівнів освіти в період світової пандемії коронавірусної інфекції, а згодом і в реаліях повномасштабної війни в Україні, які ми розглядаємо як життя людини на межі, коли на перший план виходять безпекові питання. Дистанційне навчання в період кризових ситуацій стає особливо актуальним, розширюється категорія його учасників - від початкової до вищої школи. Дослідниця Л. Горбунова зауважує, що "той, хто прагне одержати сучасну освіту, рушає в мандри безкрайніми ландшафтами інформаційно-комунікаційних мереж із короткими зупинками, що впорядковують одержані знання. Подальші мандри, багаті на подіїзустрічі, неминуче руйнують ці порядки, потребують нових ідей, наступного переосмислення і відновлення руху" (Горбунова, 2011: 18).

"Опитування студентів США на початку карантину показало, що думка про навчання у 41% студентів погіршилась, але у червні майже сім з десяти студентів кажуть, що їх коледж впорався з глобальною пандемією чудово (23%) або добре (46%). Майже сім з десяти викладачів заявили, що їх школа відреагувала на кризу СОУГО-19 відмінно (25%) або гарно (41%) (Кухаренко, Бондаренко, 2020: 21).

Повернемося до України. Ми поділяємо думку дослідниці І. Кучерак щодо розвитку національного дистанційного навчання. "...до березня 2020 року вона впроваджувалася лише планово і фрагментарно. В умовах пандемії ж постали інші завдання - тотальний перехід на навчання онлайн в екстреному режимі, а значить, цілковита перебудова організаційних засад процесу здобуття знань. Така нетипова ситуація забезпечила умови для незапланованого, масштабного, природнього експерименту в освітніх установах України, що дозволив отримати неочікуваний, але дуже цінний досвід. Досвід, коли за умов відсутності вибору потрібно реалізовувати ключове завдання - перейти швидко на онлайн-навчання, але не втратити при цьому якість та уникнути зайвих фінансових обтяжень" (Кучерак, 2020: 71).

Масове та швидке впровадження дистанційного навчання створило певні виклики та проблеми не лише для освітян, але і для суспільства в цілому.

Перед педагогами постало ряд непростих запитань: яким чином організувати освітній процес для здобувачів освіти, наприклад, початкової школи, як створити віртуальний клас, які вибрати платформи, чи варто поєднувати традиційні методи із методами дистанційної освіти тощо. Варто також зазначити, що методика викладання та навчання у дистанційному форматі почала лише формуватися.

До викликів дистанційного навчання пандемійного періоду необхідно також віднести проблеми самостійності учнів, їх здатності до самоосвіти, насамперед ця проблема стосується здобувачів освіти початкової школи, частково - середньої. Постали питання мотивації здобувачів освіти через відсутність контролю педагогів, академічної доброчесності. Педагогам у короткий час необхідно було сформувати цифрові компетентності, визначитися із електронною платформою для дистанційного навчання, змінити методику подачі матеріалу тощо. Іншими словами, для успішного дистанційного навчання всім учасникам освітнього процесу в короткі терміни необхідно було вирішити психолого-педагогічні, організаційні і технічні проблеми.

Українські педагоги в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну, вже маючи певний досвід дистанційного навчання, набутий у період карантинних обмежень, використали його для проведення навчання в дистанційному режимі, що дозволило в складних реаліях війни мобілізуватися, організувати освітній процес, створивши безпечні умови для навчання та викладання, зберегти національну освіту, що є надзвичайно важливим та непростим завданням в умовах сучасної світоглядної війни.

Висновки

Таким чином, здійснивши аналіз феномену дистанційного навчання в умовах кризових ситуацій, якими є пандемія та повномасштабна війна, ми дійшли певних висновків.

Пандемія коронавірусної інфекції та спричинений нею карантин, з однієї сторони, сприяли прискоренню процесу дистанційного навчання, а з іншої - винесли на поверхню ряд прихованих проблем. Виокремимо, на нашу думку, головні:

- низький рівень або взагалі відсутність технічного оснащення та швидкісного інтернету як в закладах освіти, так і в частини сімей здобувачів освіти;

- неналежний рівень володіння освітянами цифровими технологіями, відсутність методичних напрацювань щодо проведення онлайн-занять;

- недотримання здобувачами освіти принципів академічної доброчесності, для багатьох учасників освітнього процесу характерне викривлене розуміння мотивації до навчання: мотивує контроль, відсутній контроль - відсутня мотивація.

Однак у складних кризових реаліях життя українського суспільства на перший план виходять духовно-етичні цінності, серед яких цінність людського життя превалює над всіма іншими. Такий підхід дозволяє відкрити одну найбільшу перевагу дистанційного навчання - можливість зберегти здоров'я, а в багатьох випадках і життя учасників освітнього процесу, що є надзвичайно актуальним в період війни.

А враховуючи, що сучасний світ характеризується не лише розвитком науки і техніки, але й численними аваріями, катастрофами, епідеміями, пандеміями, війнами та іншими ризиками, за дистанційним навчанням - майбутнє.

Подальші дослідження будуть спрямовані на вивчення зарубіжного досвіду впровадження дистанційного навчання як важливої складової забезпечення якості освітнього процесу в умовах цифрової революції.

Список використаних джерел