Розробка цифрової компетентності майбутнього правоохоронця як сучасного педагогічного феномену

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розробка цифрової компетентності майбутнього правоохоронця як сучасного педагогічного феномену

Коченко Ігор Павлович, аспірант кафедри соціальної педагогіки ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Стаття розкриває проблеми змістовної розробки цифрової компетентності майбутніх правоохоронців. Проаналізована низка близьких за змістом, а часом і ідентичних понять, визначено їх співвідношення один з одним і виявлено істотні відмінності. До таких понять віднесено інформаційну (цифрову) культуру, інформаційну (цифрову) грамотність і ряд інших. На основі порівняльно-зіставного аналізу визначені змістовні компоненти цифрової компетентності майбутніх правоохоронців, запропоновано і обґрунтовано авторське трактування поняття цифрової компетентності. У статті відзначено, що цифрова компетентність є логічним продовженням «еволюційного» ланцюжка понять, пов'язаних із процесами інформатизації. У статті сформульовано авторське поняття цифрової компетентності майбутніх правоохоронців. Це - інтегративна характеристика особистості правоохоронця як професіонала, яка динамічно об'єднує його знання, вміння, навички та відносини щодо використання можливостей цифрових ресурсів і цифрових інструментів і відображає його готовність, здатність і відповідальність застосовувати цифрові технології для вирішення професійних завдань.

Ключові слова: цифрова компетентність майбутнього правоохоронця, цифрова грамотність, цифрова культура, структура цифрової компетентності.

Разработка цифровой компетентности будущего правоохранителя как современного педагогического феномена

Коченко И.П.

Статья раскрывает проблемы содержательной разработки цифровой компетентности будущих правоохранителей. Проанализирован ряд близких по содержанию, а порой и идентичных понятий, определено их соотношение друг с другом и выявлены существенные отличия. К таким понятиям отнесены информационная (цифровая) культура, информационная (цифровая) грамотность и ряд других. На основе сравнительно-сопоставительного анализа определены содержательные компоненты цифровой компетентности будущих правоохранителей, предложена и обоснована авторская трактовка понятия цифровой компетентности. В статье отмечено, что цифровая компетентность является логическим продолжением эволюционной цепочки понятий, связанных с процессами информатизации. В статье сформулировано авторское понятие цифровой компетентности будущих правоохранителей. Это - интегративная характеристика личности правоохранителя как профессионала, динамично объединяющая его знания, умения, навыки и отношения по использованию возможностей цифровых ресурсов и цифровых инструментов и отражающая его готовность, способность и ответственность применять цифровые технологии для решения профессиональных задач.

Ключевые слова: цифровая компетентность будущего правоохранителя, цифровая грамотность, цифровая культура, структура цифровой компетентности.

Development of the Future Law Enforcement Officer Digital Competence as a Modern Pedagogical Phenomenon

Kochenko I.

The paper reveals the problems of meaningful development of future law enforcement officer digital competence. A number of similar and sometimes identical concepts are analysed, their relationship with each other is determined, and significant differences are identified. These concepts include information (digital) culture, information (digital) literacy, and a number of others. Based on a comparative analysis, the content components of future law enforcement officer digital competence are identified, and the author's interpretation of the concept of digital competence is proposed and justified. The paper notes that digital competence is a logical continuation of the «evolutionary» chain of concepts associated with informatization processes. The author's concept of future law enforcement officer digital competence has been formulated in the paper. It is an integrative characteristic of the law enforcement officer's personality as a professional which dynamically combines the knowledge, abilities, skills and relationships to use the capabilities of digital resources and digital tools as well as reflects the willingness, competence and responsibility to apply digital technologies to solve professional problems.

Key words: future law enforcement officer digital competence, digital literacy, digital culture, structure of digital competence.

Логіка теоретичного аналізу та обґрунтування вихідного поняття «цифрова компетентність», його структури і змісту передбачає послідовне вирішення ряду дослідницьких завдань.

По-перше, це встановлення вихідних позицій щодо базового поняття «компетентність», необхідність цього обумовлюється тим, що незважаючи на досить тривале використання цієї категорії в наукових дослідженнях, досі існує великий розкид думок про його сутнісні характеристики. Конкретне ж педагогічне дослідження повинно спиратися на чіткі і однозначні теоретичні позиції.

По-друге, необхідно проаналізувати ряд близьких за змістом, а часом і ідентичних понять, визначити їх співвідношенні один з одним і виявити, якщо є істотні відмінності. До таких понять ми відносимо інформаційну (цифрову) культуру, інформаційну (цифрову) грамотність і ряд інших.

По-третє, зіставити наукові підходи до основного поняття нашого дослідження - «цифрова компетентність», на основі аналізу прийняти чиюсь позицію або сформулювати своє авторське трактування цифрової компетентності.

По-четверте, запропонувати та обґрунтувати авторську структуру та зміст цифрової компетентності майбутніх правоохоронців.

Таким чином, мета статті полягає у змістовній розробці цифрової компетентності майбутнього правоохоронця.

Термін «компетентність» на даний час все частіше використовується для характеристики результатів навчання. Компетентнісний підхід, що має на меті забезпечення високої якості освіти, передбачає наявність двох категорій - компетенції та компетентності. Єдиної трактування даних категорій на сьогоднішній день поки не існує, що певною мірою ускладнює їх розуміння і використання.

Як справедливо зауважує І. Зарубінська, «усі визначення, незалежно від повноти і деталізації, обов'язково наголошують здатність застосовувати набуті якості в новому контексті. Отже структура будь-якої компетентності визначається такими складовими: цінності та етика, мотивація, ставлення, емоції, знання, пізнавальні навички, практичні навички» (Зарубінська, 2010, с. 14).

Весь спектр наявних дефініцій цього поняття, позиції вчених із питання їх змісту в своєму дослідженні згрупував В. Луговий. Він виділив 4 групи підходів до визначення зазначених понять:

1. Компетентність - певна загальна характеристика особи, яка складається з окремих компетенцій, тобто компетентність - загальна, компетенції - частинні складові цілого (компетентності).

2. Компетентність - інтегральна характеристика особи, яка розкладається на диференціальні компетенції. Тобто загальна компетентність складається з окремих частинних компетентностей. При цьому терміну «компетенція» («компетенції») надається значення юридичного характеру як певних повноважень, наданих особі для виконання покладених на неї функцій.

3. Компетентність (компетентності та компетенції) використовуються для позначення різних груп особистісних якостей, наприклад, за цільовими критеріями відповідно «студент має знати», «студент має робити».

4. Компетентність та компетенція розглядаються як тотожні поняття та вживаються як синоніми за законами випадковості (Луговий, 2009, с. 10-11).

Загалом, ми приймаємо для себе визначення поняття «компетентність», яке співвідноситься з розумінням таких українських дослідників, як І. Бех, Н. Бібік, І. Зарубінська, В. Луговий, О. Овчарук, О. Пометун, які розглядають компетентність як особистісну характеристику, яка ґрунтується на особистісних цінностях та ставленнях людини, її знаннях і вміннях, є інтелектуально та особистісно зумовленою соціально-професійною характеристикою людини, яка виявляється в діяльності.

У науковій літературі, присвяченій професійній підготовці фахівців в області інформаційно-цифрових технологій, досить широко представлено напрямок, в якому ця проблема вирішується з акцентом на педагогічну категорію професійної готовності. При цьому, автори виділяють і розкривають ті чи інші види цієї готовності. Звернення до цих джерел показує, що в значній мірі формулювання поняття готовності та її змісту стосовно інформаційно-цифрових технологій дуже близька, а іноді й ідентична, поняттю цифрової компетентності, яка є предметом нашого дослідження.

У зв'язку з цим вважаємо, що їх теоретичний аналіз може бути для нас корисний при розробці поняття і структури цифрової компетентності майбутніх правоохоронців.

Модель готовності фахівця до застосування інформаційно-комп'ютерних технологій повинна складатися з трьох компонентів: операційного, інтелектуального і спонукального.

Операційний компонент включає знання, вміння і навички, способи дій і поведінки, необхідні для вирішення завдань за допомогою інформаційно-комп'ютерних технологій. Згідно Ю. Горохової, операційний компонент є своєрідним ядром готовності до здійснення професійного використання інформаційно-комп'ютерних технологій.

Інтелектуальний компонент відповідає за ступінь сформованості пізнавальних умінь, а також відповідного професії типу мислення: логічного, алгоритмічного, системного. Визнаючи значимість сформованості цих типів мислення, разом із тим, не зовсім зрозумілою становить їх взаємозв'язок саме з інформаційно-комп'ютерною готовністю.

Для нас особливий інтерес уявляє спонукальний компонент, до якого авторка включила елементи, які є регуляторами активності людини: орієнтовний, мотиваційний, емоційно-вольовий, оціночний.

Орієнтовний елемент відображає осмислення майбутнім фахівцем майбутньої професійної діяльності в контексті потреби використання інформаційно-комп'ютерних технологій.

Мотиваційний елемент полягає в позитивному ставленні та інтересі до інформаційно-комп'ютерних технологій як до засобу професійної діяльності.

Емоційно-вольовий елемент відображає самоконтроль, самомобілізацію, вміння управляти діями з яких складається виконання службових обов'язків.

Оціночний - забезпечує самооцінку своєї професійної підготовленості у використанні інформаційно-комп'ютерних технологій (Горохова, с. 57-59).

Незважаючи на певні суперечності викладеного підходу, в цілому він може бути для нас певним орієнтиром у розробці цифрової компетентності майбутніх правоохоронців.

У теоретичному плані для визначення поняття і змісту цифрової компетентності майбутніх правоохоронців, на наш погляд, необхідно розібратися і в такому понятті, як цифрова культура.

У сучасній науковій літературі цифрова культура розглядається і як особлива форма буття, особлива інтегральна конструкція, що включає аудіовізуальну, семіотичну, технологічну, логічну, комунікаційну, мережеву та інші підсистеми.

Д. Галкін розглядає 5 рівнів цифрової культури:

- матеріальний рівень (самі цифрові пристрої);

- функціональний рівень (соціальні інститути, що реалізують комунікацію);

- символічний рівень (мова програмування);

- ментальний рівень (звички роботи з цифровими пристроями та інформацією, які є відображенням особистих установок і цінностей);

- духовний рівень (принципи формування і підтримки «духовних цінностей» у національному, міжнаціональному, етичному і локальному контекстах (Галкин, 2012, с. 15).

У контексті завдань нашого дослідження особливу значимість, на наш погляд, мають такі характеристики цифрової культури:

1. З позиції соціально-психологічного підходу цифрова культура являє собою тему нових людських практик, викликаних процесом цифровізації суспільного життя і публічного простору. Радикально змінюється аудиторія: її активність полягає не тільки в сприйнятті та інтерпретації, але і в безпосередній участі в процесі виробництва інформації та дистрибуції контенту. Форми цифрової культури представляють різноманітні практики в художній сфері (у вигляді техніко-художніх гібридних утвореннях, таких як постцифрове мистецтво, відео інсталяції); у науковому пізнанні (цифрові гуманітарні науки, контекстна епістеміологія); та освіті (Захаров & Старовойтова & Шишкова, 2020, с. 200).

2. Цифрова культура відображає особливий рівень цифрової грамотності та компетентності . Раніше людині не було потрібно вміння ефективно працювати з великими базами даних, вести пошук, відбирати і обробляти потрібну інформацію з використанням інформаційних технологій, і лише сьогодні все більш міцно входить у суспільне життя. «Відбувається грандіозний процес занурення традиційної культури в цифрове середовище, де звична культура безповоротно втрачає частину своїх характеристик і формує нові. Але це не лінійний процес набуття нової якості, а фундаментальний стрибок у розвитку, де використовуються високорозвинені інформаційні технології, що призводять у кінцевому підсумку до формування самостійно, оригінально мислячої особистості, озброєної міцними навичками роботи на цифровому полі і орієнтованої на цифровий формат сприйняття інформації» (Захаров & Старовойтова & Шишкова, 2020, с. 201).

3. Сутність цифровізації полягає в тому, що весь контент стає цифровим, персональним, компактним; технології стають гнучкими і керованими; комунікації з вертикальних стають горизонтальними; світ із закритого стає відкритим, з лінійного - мережевим. Крім того, зміщуються і стають прозорими межі реального і віртуального світів (Гнатышева & Саламатов, 2017, с. 21).

4. Цифрова грамотність - це завжди критичне цифрове осмислення навколишнього світу, обережне використання цифри в будь-якому виді діяльності, точний розрахунок ризиків цифровізації, конструювання довгострокових сценаріїв технологічного розвитку, наявність комплексу умінь із видобутку, професійної обробки та аналізу цифрової інформації. В історичному плані цифрова грамотність базується на інформаційній грамотності, під якою традиційно розуміють здібності та вміння людини раціонально оцінювати свої інформаційні потреби для подальшого вилучення, оцінювання та ефективного використання інформації із заданими цілями (Захаров & Старовойтова & Шишкова, 2020, с. 22).

Аналіз сучасних наукових досліджень, проведений І. Погожиною, М. Сергєєвою, В. Єгоровою, дозволив нам сформулювати чотири основних визначення цифрової грамотності, що отримали найбільше поширення в науковому середовищі.

По-перше, цифрова грамотність - це набір знань і умінь, які необхідні для безпечного і ефективного використання цифрових технологій і ресурсів Інтернету.

По-друге, це вміння шукати, аналізувати і споживати інформацію безпечно для здоров'я, справлятися з ризиками цифрового середовища і домагатися успіху в ньому.

По-третє, це здатність використовувати інформаційні та комунікаційні технології для пошуку, розуміння, оцінки, створення та передачі цифрової інформації в культурному та соціальному контекстах.

По-четверте, здатність використовувати і створювати контент на основі цифрових технологій, включаючи пошук і обмін інформацією, відповіді на питання, взаємодія з іншими людьми і комп'ютерне програмування.

Автори, виходячи з цих визначень, виділяють два основних компоненти цифрової грамотності: 1) інформаційні та комунікаційні технології; 2) робота з цифровою інформацією (Погожина & Сергеева & Егорова, 2019, с. 86).

Для завдань нашого дослідження, пов'язаних із визначенням поняття, структури і змісту цифровий компетентності майбутніх правоохоронців, важливо врахувати, що правоохоронець із високим рівнем цифрової компетентності повинен, по-перше, знати, що таке інформаційні та комунікаційні технології, і, по-друге, що особливо важливо для професійної діяльності в правовій сфері, вміти використовувати інформаційні і комунікаційні технології для роботи з цифровою інформацією за 5-ма основними напрямами: пошук, розуміння, оцінка, створення і передача.

В рамках міжнародного дослідження комп'ютерної та інформаційної грамотності (Fraillon J. & Ainley J. & Schulz W. & Friedman T. & Gebhard E.) в структурі цифрової грамотності вчені виділяють два ключові компоненти, кожен з яких містить кілька елементів:

1) збір та управління інформацією:

- знання про те, як користуватися комп'ютером (базові технічні знання і навички, необхідні для використання комп'ютера і роботи з інформацією);

- доступ до інформації та її оцінка (вміння знаходити, вилучати і робити судження про актуальність, цілісність та корисність комп'ютерної інформації);

- управління інформацією (вміння приймати і зберігати інформацію у вигляді схем і класифікацій із метою її повторного та ефективного використання в подальшому);

2) використання комп'ютера як засобу мислення, творчості та спілкування:

- перетворення інформації (вміння використовувати комп'ютер для зміни способу, подання інформації, щоб вона була більш зрозумілою для конкретної аудиторії);

- створення інформації (вміння використовувати комп'ютер для розробки власних, оригінальних інформаційних продуктів для певних цілей і аудиторії);

- обмін інформацією (вміння використовувати комп'ютер для спілкування та обміну інформацією з іншими людьми);

- безпечне і надійне використання інформації (знання правових і етичних аспектів спілкування за допомогою комп'ютера) (Fraillon & Ainley & Schulz & Friedman & Gebhard).

Така структура, що відображає по суті два рівні розвитку цифрової грамотності і цифрової компетентності може слугувати для нас змістовним орієнтиром для моделювання авторської структури цифрової компетентності майбутніх правоохоронців.

Для теоретичної розробки поняття, структури і змісту цифрової компетентності майбутніх правоохоронців велике значення мають наукові положення Г. Солдатової, що мають концептуальний характер і обґрунтовують цілісне розуміння цифрової компетентності як сучасного науково-педагогічного феномена.

Ми виділяємо для себе як основоположні такі теоретичні положення досліджень Г. Солдатової:

1. Структуру цифрової компетентності становлять відповідні знання, вміння, мотивація і відповідальність як конкретні компетенції, якими повинен оволодіти школяр або студент.

2. Виділяються чотири сфери життєдіяльності людини, в яких проявляється цифрова компетентність. Це - інформаційне (контентне) середовище (створення, пошук, відбір, критична оцінка контенту), сфера комунікації (створення, розвиток, підтримка відносин, ідентичність, репутація, самопрезентація), сфера споживання (використання Інтернету з метою споживання - замовлення, послуги, покупки та інше) і техносфера (володіння комп'ютером і програмним забезпеченням, і, першою чергою, технічна безпека). Всі перераховані вище структурні компоненти цифрової компетенції так чи інакше реалізуються в кожній із цих сфер.

3. Виходячи з того, що цифрова компетентність - це складний комплексний феномен, що визначає життєдіяльність людини в різних сферах інформаційного суспільства, до неї включені 4 види компетентності: а) інформаційна та медіа компетентність - знання, вміння, мотивація і відповідальність, пов'язані з пошуком, розумінням, організацією, архівуванням цифрової інформації та її критичним осмисленням, а також створенням інформаційних об'єктів із використанням цифрових ресурсів; б) комунікативна компетентність - знання, вміння, мотивація і відповідальність, необхідні для різних форм комунікації (електронна пошта, блоги, форуми, соціальні мережі та інше) і з різними цілями; в) технічна компетентність - знання, вміння, мотивація і відповідальність, що дозволяє ефективно і безпечно використовувати технічні та програмні засоби для вирішення різних завдань, в тому числі використання комп'ютерних мереж, хмарних сервісів тощо; г) споживча компетентність - знання, вміння, мотивація і відповідальність, що дозволяють вирішувати за допомогою цифрових пристроїв та Інтернету різні повсякденні завдання, пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями, що передбачають задоволення різних потреб.

4. В цілому, під цифровою компетентністю розуміється заснована на безперервному оволодінні компетенціями (системою відповідних знань, умінь, мотивації і відповідальності) здатність індивіда впевнено, ефективно, критично і безпечно вибирати і застосовувати інфокомунікаційні технології в різних сферах життєдіяльності (робота з контентом, комунікація, споживання, техносфера), а також його готовність до такої діяльності (Солдатова & Рассказова, 2014, с. 16-18).

Ці положення мають для нас загальнотеоретичне значення для визначення і розробки базового поняття нашого дослідження, яке, на наш погляд, має бути конкретизовано, виходячи зі специфіки професійної діяльності майбутнього правоохоронця.

Ряд дослідників при характеристиці поняття «цифрова компетентність» акцент роблять на критичному мисленні майбутніх фахівців, яке вважають необхідним елементом формування цифрової компетентності.

Так, Н. Ячина і Г. Фернандез включають до поняття «цифрова компетентність» «впевнене і критичне використання студентами комп'ютера, мобільного телефону, планшетного комп'ютера, інтерактивної дошки. Ця компетентність заснована на логічному мисленні, високому рівні володіння управлінням інформацією та високорозвиненій майстерності володіння цифровою технікою» (Ячина & Фернандез, 2018). До цифрової компетентності вони включають: розуміння загальної структури і взаємодію з пристроєм ЕОМ; розуміння потенціалу цифрових технологій для інноваційної діяльності; базове розуміння надійності та достовірності одержуваної інформації; вміння користуватися програмами для проектування навчального заняття (Ячина & Фернандез, 2018, с. 134-138).

У наукових джерелах, разом із тим, є інше, кілька, на наш погляд. спрощене і одностороннє тлумачення цифрової компетентності як навички ефективного користування технологіями, що включають до себе:

- Пошук інформації;

- Використання цифрових пристроїв;

- Використання функціоналу соціальних мереж;

- Фінансові операції;

- Онлайн покупки;

- Критичне сприйняття інформації;

- Виробництво мультимедійного контенту;

- Синхронізація пристроїв.

Погоджуючись із тим, що названі навички цілком можуть певною мірою характеризувати цифрову компетентність професіонала, разом із тим, вважаємо такий підхід дещо обмеженим, що не розкриває всі сторони цього поняття.

Для формування авторського підходу до формулювання і змісту цифрової компетентності вельми корисним може бути позиція М. Ляшенко, основу якої становить ідея про те, що цифрова компетентність охоплює різні сфери життєдіяльності, тому кожній сфері відповідає певний вид цифрової компетентності, по суті ці види фактично виступають як компоненти структури цифрової компетентності.

Отже, по-перше, це інформаційна компетентність, пов'язана з сукупністю знань, умінь і способів пошуку, осмислення інформації, а також створення інформаційних об'єктів. По-друге, це комунікаційна компетентність, пов'язана з сукупністю знань, умінь і способів створення ефективних професійних взаємин. По-третє, це функціональна компетентність, пов'язана з сукупністю знань, умінь і способів використовувати такі засоби, як Інтернет, хмарні технології, зокремапрограмні для вирішення професійних завдань. По-четверте, споживча компетентність, пов'язана з сукупністю знань, умінь, і способів вирішення повсякденних завдань за допомогою цифрових технологій, спрямованих на задоволення потреб (Ляшенко, 2019, с. 81).

З теоретичних позицій такий підхід цікавий структурними характеристиками цифрової компетентності, але разом із тим вельми поверхнево характеризує саме зміст цих компонентів.

В цілому, проведений теоретичний аналіз понять «цифрова грамотність», «цифрова культура» і «цифрова компетентність» показує, що в науковому просторі існує великий розкид думок, поглядів, тверджень щодо як самих понять, так і їх змісту.

Більш того, відсутня чітка ієрархія цих понять. Кожен з авторів виділяє свої, найбільш значущі, на його думку, аспекти.

Хоча окреслені поняття наразі залишаються дискусійними серед наукової спільноти, ми для себе приймаємо позицію Л. Гаврилової, яка доволі обґрунтовано вважає, що «цифрова компетентність найчастіше визначається на основі загально прийнятого розуміння компетентності як інтегрованої здатності особистості, яка складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізуватися на практиці. Це поняття є узагальнюючим для попередніх, оскільки сформована цифрова компетентність вміщує і цифрову грамотність і цифрову культуру» (Гаврілова, Топольник, с. 9-10).

При цьому ми будемо виходити з того, що цифрова компетентність, на наш погляд, є логічним продовженням «еволюційного» ланцюжка понять, пов'язаних із процесами інформатизації.

Як і в змісті понять, описаних вище, в цифровій компетентності також провідну роль займає володіння актуальною інформацією та її обробка, перевірка достовірності інформації, робота з сучасними технологіями. Однак, в цифрову компетентність слід також включати таке: володіння сучасною технікою і технологіями з урахуванням різних особливостей їх застосування в професійній діяльності, інноваційну діяльність, засновану на потенціалі цифрових технологій, використання програмного забезпечення для проектування моделей професійних ситуацій.

Виходячи з вивчення наукових досягнень у досліджуваній галузі, теоретичного аналізу ключових наукових понять, їх узагальнення, ми формулюємо авторське поняття цифрової компетентності майбутніх правоохоронців таким чином: це інтегративна характеристика особистості правоохоронця як професіонала, яка динамічно об'єднує його знання, вміння, навички та відносини щодо використання можливостей цифрових ресурсів і цифрових інструментів і відображає його готовність, здатність і відповідальність застосовувати цифрові технології для вирішення професійних завдань.

цифровий компетентність правоохоронець грамотність

Список використаної літератури

1. Зарубінська І.Б. Формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів (теоретико-методичний аспект) : монографія. К. : КНЕУ, 2010. 348 с.

2. Луговий В.І. Компетентності та компетенції: поняттєво-термінологічний дискурс. Вища освіта України. 2009. № 3. С. 8-14.

3. Горохова Ю.А. Формирование основних компонентов базовой информационно-компьютерной готовности выпускников экономических специальностей. Экономический анализ: теория и практика. 2009. № 10. С. 56-61.

4. Галкин Д.В. Digital Culture: методологические вопросы исследования культурной динамики от цифровых автоматов до техно-био-тварей. Международный журнал исследований культуры. 2012. № 3 (8). С. 11-16.

5. Захаров М.Ю., Старовойтова И.Е., Шишкова А.В. Проблема «культурной амнезии» в контексте управления цифровым культурным наследием. Вестник университета. 2020. № 4. С. 182-186.

6. Гнатышева Е.В., Саламатов А.А. Цифровизация и формирование цифровой культуры: социальные и образовательные аспекты. Вестник ЧГПУ. 2017. № 8. С. 19-24.

7. Погожина И.Н., Сергеева М.В., Егорова В.А. Цифровая компетентность и детство-уникальный вызов 21 века (анализ современных исследований). Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. 2019. №4. С. 80-106.

8. Fraillon J., Ainley J., Schulz W., Friedman T., Gebhard E. Preparing for Life in a Digital Age: The IEA International Computer and Information Literacy Study. International Report. Cham: Springer, 2014.

9. Солдатова Г.У., Рассказова Е.И. Психологические модели цифровой компетентности российских подростков и родителей. Национальный психологический журнал. 2014. № 2 (14). С. 27-35.

10. Ячина Н.П., Фернандез О.Г. Г. Развитие цифровой компетентности будущего педагога в образовательном пространстве. Вестник ВГУ. 2018. № 6. С. 134-138.

11. Ляшенко М.В. Саморазвитие цифровой компетентности обучающихся в системе среднего профессионального образования как педагогическая проблема. Вестник Южно-Уральского гос. ун-та. Серия: Образование. Педагогические науки. 2019. Т. 11. № 3. С. 74-94.

12. Гаврілова Л.Г., Топольник Я.В. Цифрова культура, цифрова грамотність, цифрова компетентність як сучасні освітні феномени. Інформаційні технології і засоби навчання. 2017. Т. 61. № 5.

References

1. Zarubinska I.B. (2010). Formuvannia sotsialnoi kompetentnosti studentiv vyshchykh navchalnykh zakladiv (teoretyko-metodychnyi aspekt) [Formation of social competence of students of higher educational institutions (theoretical and methodological aspect)]. K.: KNEU [in Ukrainian].

2. Luhovyi V.I. Kompetentnosti ta kompetentsii: poniattievo-terminolohichnyi dyskurs [Competencies and competencies: conceptual and terminological discourse]. Vyshcha osvita Ukrainy - Higher education in Ukraine, 3, 8-14 [in Ukrainian].

3. Gorohova Yu.A. (2009). Formirovanie osnovnyh komponentov bazovoj informacionno-komp'yuternoj gotovnosti vypusknikov ekonomicheskih special'nostej [Formation of the main components of the basic information and computer readiness of graduates of economic specialties]. Ekonomicheskij analiz: teoriya i praktika - Economic analysis: theory and practice, 10, 56-61 [in Russian].

4. Galkin D.V. (2012). Digital Culture: metodologicheskie voprosy issledovaniya kul'turnoj dinamiki ot cifrovyh avtomatov do tekhno-bio-tvarej [Digital Culture: methodological issues in the study of cultural dynamics from digital automatons to techno-biocreatures]. Mezhdunarodnyj zhurnal issledovanij kul'tury - International journal of cultural studies, 3 (8), 11-16 [in Russian].

5. Zaharov M.Yu., Starovojtova I.E., Shishkova A.V. (2020). Problema «kul'turnoj amnezii» v kontekste upravleniya cifrovym kul'turnym naslediem [The problem of «cultural amnesia» in the context of digital cultural heritage management]. Vestnik universiteta - University bulletin, 4, 182-186. [in Russian].

6. Gnatysheva E.V., Salamatov A.A. (2017). Cifrovizaciya i formirovanie cifrovoj kul'tury: social'nye i obrazovatel'nye aspekty [Digitalization and formation of digital culture: social and educational aspects]. Vestnik ChGPU - Vestnik ChSPU, 8, 19-24 [in Russian].

7. Pogozhina I.N., Sergeeva M.V., Egorova V.A. (2019). Cifrovaja kompetentnost' i detstvo - unikal'nyj vyzov 21 veka (analiz sovremennyh issledovanij) [Digital competence and childhood - a unique challenge of the 21st century (analysis of contemporary research)]. Vestnik Moskovskogo universiteta. Serija 14. Psihologija - Bulletin of Moscow University. Series 14. Psychology, 4, 80-106. [in Russian].

8. Fraillon J., Ainley J., Schulz W., Friedman T., Gebhard E. (2014). Preparing for Life in a Digital Age: The IEA International Computer and Information Literacy Study. International Report. Cham: Springer.

9. Soldatova G.U., Rasskazova E.I. Psihologicheskie modeli cifrovoj kompetentnosti rossijskih podrostkov i roditelej [Psychological models of digital competence of Russian teenagers and parents]. Nacional'nyj psihologicheskij zhurnal - National psychological journal, 2 (14), 27-35. DOI [in Russian].

10. Jachina N.P., Fernandez O.G.G. (2018). Razvitie cifrovoj kompetentnosti budushhego pedagoga v obrazovatel'nom prostranstve [Development of digital competence of the future teacher in the educational space]. Vestnik VGU - Bulletin of VGU, 6, 134-138 [in Russian].

11. Ljashenko M.V. (2019). Samorazvitie cifrovoj kompetentnosti obuchajushhihsja v sisteme srednego professional'nogo obrazovanija kak pedagogicheskaja problema [Self-development of digital competence of students in the system of secondary vocational education as a pedagogical problem]. Vestnik Juzhno-Ural'skogo gosudarstvennogo universiteta. Serija: Obrazovanie. Pedagogicheskie nauki - Bulletin of the South Ural State University. Series: Education. Pedagogical Sciences, 11, 3, 74-94. [in Russian].

12. Havrilova L.H., Topolnyk Ya.V. (2017). Tsyfrova kultura, tsyfrova hramotnist, tsyfrova kompetentnist yak suchasni osvitni fenomeny [Digital culture, digital literacy, digital competence as a modern educational phenomenon]. Informatsiini tekhnolohii i zasoby navchannia - Information technologies and teaching aids, 61, 5. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru