Партнерська взаємодія як базова складова комунікативної компетентності майбутніх педагогів в умовах магістратури

На рівні методології, теорії та методики професійно-педагогічної освіти виникає потреба у підвищенні ролі взаємодії суб'єктів освітнього процесу у ЗВО, що безпосередньо впливає на якість професійної підготовки майбутніх учителів, у тому числі у напряму формування комунікативних умінь і навичок. Такий підхід вимагає створення комунікативного освітнього простору, розробки необхідних методик та технологій, тобто відповідного науково-методичного супроводу.

Проте важливо виявити сутність поняття «партнерська взаємодія». Грунтуючись на визначенні поняття «педагогічна взаємодія», нами було сформульоване базове поняття дослідження «партнерська взаємодія» (Е. Рапацевич, 2005, с. 48). Отже, партнерська взаємодія являє гуманістично орієнтований педагогічний процес або особистісний контакт суб'єктів освітньо-виховного процесу, що має своїм наслідком взаємні позитивні зміни їх поведінки, діяльності, якостей, відносин, установок. Партнерська взаємодія розглядається як співробітництво, коли успіхи одних учасників спільної діяльності стимулюють більш продуктивну і цілеспрямовану діяльність її учасників. Гуманістично орієнтований педагогічний процес може бути тільки процесом партнерської взаємодії суб'єктів освітнього процесу, коли учасники такої взаємодії виступають як паритетні, рівноправні, у міру своїх знань і можливостей партнери. Взаємодія з іншими особами у різних комунікативних ситуаціях має сприяти досягненню поставлених цілей, розвитку природного потенціалу кожної особистості, його реалізації у професійній діяльності.

Партнерська взаємодія аналізується нами як базова складова комунікативної компетентності майбутніх педагогів, тому використовуємо такий підхід. На філософському рівні методології дослідження проблеми розвитку партнерської взаємодії суб'єктів освіти в умовах магістратури у процесі вивчення педагогічних дисциплін до основного методу віднесено діалектичний метод. І. Надольний зазначає: «Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного» (Надольний, 2004, с. 214). Закони діалектики дають змогу відтворити об'єктивний стан речей у дослідженні та об'єктивні зв'язки між компонентами комунікативної компетентності і відповідно врахувати особливості партнерської взаємодії. Варто зазначити, що соціальна природа людини спонукає до постійної комунікативної діяльності, прагнення спілкуватися та взаємодіяти один з одним.

Дослідженню особливостей та розвитку комунікативної компетентності особистості присвячені праці О. Волченко, Н. Завіниченко, Т. Колодько, С. Ніколаєвої, Є. Проворова, Т. Симоненко, Г. Хорошавіна та ін. Структуру комунікативної компетентності майбутнього вчителя обґрунтували С. Галицький, Н. Бібік, Н. Волкова, Ю. Вторнікова, О. Низовець, С. Петрушин, О. Савченко та ін.

У процесі дослідження обгрунтовано методологічні засади проблеми формування комунікативної компетентності майбутніх педагогів, проаналізовано базові поняття дослідження, окреслено ресурсні можливості педагогічних дисциплін у процесі формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців. На основі аналізу наукових джерел з філософії, соціології, педагогіки, психології, теорії професійної підготовки фахівців, виокремлено провідні методологічні підходи: системний, компетентнісний, діяльнісний, особистісно

орієнтований, суб'єктний, задачний, контексний, акмеологічний, ресурсний. Доведено необхідність використання інтерактивних, професійно орієнтованих форм і методів навчання. Аргументовано важливість компетентнісного підходу в структурі методології дослідження; з'ясовано специфіку його використання на основі системності, динамічності процесу формування комунікативної компетентності майбутніх педагогів. Системні характеристики формування комунікативної компетентності майбутніх педагогів вміщують цілі, зміст, предмет, форми, засоби навчального процесу; суб'єктів освітнього процесу, та результати освітньої діяльності.

У законі України «Про освіту» зазначено, що «компетентність - динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність» (Закон України «Про освіту», 2017). За М. Голованем, «компетентність - це інтегративне утворення особистості, що інтегрує в собі знання, уміння, навички, досвід і особистісні властивості, які обумовлюють прагнення, здатність і готовність розв'язувати проблеми і завдання, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, усвідомлюючи при цьому значущість предмету і результату діяльності, компетенція - деяка відчужена, наперед задана вимога до підготовки особи (властивості або якості, потенційні здатності особи), наперед задана вимога щодо знань та досвіду діяльності у певній сфері» (Головань, 2011).

О. Овчарук вважає, що ключові компетентності становлять «основний набір найзагальніших понять, які слід деталізувати в комплекс знань, умінь, навичок, цінностей та ставлень за навчальними галузями й життєвими сферами школярів» (О. Овчарук, 2004).

С. Галецький обґрунтовує комунікативну компетентність майбутніх викладачів іноземних мов як предмет наукових досліджень, виокремлює відповідні критерії, показники та рівні сформованості комунікативної компетентності засобами інформаційно-комунікаційних технологій, а також розглядає особливості підходів до проектування структури комунікативної компетентності фахівців (Галецький, 2019).

З погляду І. Хом'яка, «визначальні ознаки компетентності є: рівень досягнення норми; володіння компетенцією; відповідні знання й досвід у певній галузі; вияв особистісних можливостей; міри підготовленості й здатності особистості застосовувати набуті знання і вміння в певній сфері» (Хом'як, 2017).

Отже, партнерська взаємодія суб'єктів освіти у вищій школі як складова комунікативної компетентності є актуальною проблемою наукового дослідження. Проте окреслена проблема вимагає подальшого дослідження, з метою підсилення її гуманістичної спрямованості, що зумовлено реаліями соціально-економічної ситуації в країні. Останнє потребує подальшої розробки теоретичних засад, пошуку нових методик, технологій розвитку партнерської взаємодії суб'єктів освіти у ЗВО, спрямованих на і підготовку конкурентоспроможніх фахівців в умовах освітніх змін.

Мета статті: дослідити особливості формування партнерської взаємодії як базової складової комунікативної компетентності майбутніх педагогів в умовах магістратури.

Методика дослідження виявлення рівнів сформоваїності

партнерської взаємодії як складової комунікативної компетентності магістрів у закладах вищої освіти здійснювалося за допомогою системи методик.

1. Теоретичні засади було обгрунтовано за допомогою теоретичних методів наукового дослідження: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, ідеалізація, моделювання, дедукція та індукція.

2. Методичні засади - за допомогою емпіричних методів дослідження: спостереження, бесіда, анкетування (анкета «Як визначити стиль педагогічного спілкування?»), педагогічна діагностика (діагностики домінантного стилю спілкування педагога); тест для визначення потреби у спілкуванні (ПС) (Ю. Орлов, В. Шкуркін, Л. Орлова); педагогічний експеримент, модульний контроль; індивідуальні творчі завдання. Результати експериментальної роботи перевірено за допомогою критерію кутового перетворення Фішера.

Необхідність дослідження особливостей партнерської взаємодії пояснюється низкою обставин.

По-перше, освітніми змінами, що є наслідком наукового прогресу та соціально-економічними перетвореннями у світі та в Україні. Все це потребує оновлення системи підготовки магістрів і передбачає розробку та впровадження інноваційних комунікативних методів, технологій у сфері педагогічної освіти.

По-друге, потребує постійної зміни зміст та складові педагогічних дисциплін, посилення їх гуманітарної орієнтації, введення нових дисциплін у зв'язку із введенням нових спеціальностей, пошуку нових організаційних форм навчання у вищій школі.

По-третє, врахування світового досвіду підготовки педагогічних кадрів, взаємодія із зарубіжними закладами вищої освіти, посилення їх конкурентноздатності, вимагає створення нових типів недержавних навчальних закладів різних форм власності.

Дослідження здійснювалося у процесі експерименту. З цією метою визначено критерії (пізнавальний, мотиваційний та діяльнісний), показники та рівні (творчий, конструктивний, елементарний) сформованості комунікативної компетентності майбутніх педагогів.

Розроблено модель партнерської взаємодії як базового складника комунікативної компетентності майбутніх педагогів засобами педагогічних дисциплін. Модель постає ідеальним образом педагогічної діяльності у визначеному напрямі і відповідно вміщує концептуальний, ціле-мотиваційний, змістовий, методичний і результативний компоненти. Методика впровадження моделі передбачала формування високого рівня партнерської взаємодії у контексті комунікативної компетентності майбутніх учителів. Описано зміст (змістовий компонент), методи, форми (методичний компонент), результат (оцінювальний компонент) упровадження окреслених підходів у процес професійно-педагогічної підготовки магістрів. Розкрито етапи й напрями впровадження авторської моделі засобами педагогічних дисциплін (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний).

Педагогічний експеримент був спрямований на перевірку гіпотези про те, що розробка та впровадження авторської моделі, побудованої та реалізованої з урахуванням сучасних комунікаційних технологій у процесі професійної підготовки студентів сприятиме зростанню творчого рівня партнерської взаємодії і відповідно комунікативної компетентності. Педагогічний експеримент передбачав проведення констатувального та формувального етапів. Результати констатувального етапу експерименту засвідчили наявний стан сформованості певного рівня партнерської взаємодії суб'єктів освітнього процесу в умовах магістратури: лише 17,42% респондентів експериментальної групи та 18,41% респондентів контрольної групи володіють творчим рівнем окресленої взаємодії.

Репродуктивним рівнем партнерської взаємодії характеризується майже кожний третій досліджуваний (26,61% в експериментальній і 27,20% у контрольній, що свідчить про відсутність творчого підходу у педагогічному спілкуванні, недостатньою мотивацією до оволодіння базовими педагогічними компетентностями, низьким рівнем здатності застосовувати креативні інноваційні технології для розв'язання професійно-педагогічних завдань, а також недостатністю сформованості знань, умінь, професійно важливих якостей майбутніх педагогів.

Розроблено методику, представлено (етапи і напрями) впровадження авторської моделі формування партнерської взаємодії як складника комунікативної компетентності майбутніх педагогів засобами інноваційних технологій (мотиваційний, когнітивний, діяльнісний). Мотиваційний етап передбачав: створення позитивних установок на формування партнерської взаємодії і відповідно рівня комунікативної компетентності в процесі педагогічної освіти; забезпечення позитивного емоційного психологічного клімату в навчальній та практичній діяльності магістрів; створення відкритого комунікативного простору для особистого самовираження та презентації результатів своєї освітньої діяльності; формування ціннісного ставлення до педагогічної професії, усвідомлення ролі партнерської взаємодії, інтересу до оволодіння та реалізації інноваційних технологій у навчальній діяльності. Когнітивний етап представлений процесом формування професійних знань, проєктувальних, організаційних комунікативних, рефлексивних умінь, навичок, творчих здібностей магістрів, що передбачало засвоєння знань студентів щодо сутності та змісту комунікативної діяльності, сфери педагогічного спілкування, способів взаємодії у конфліктних ситуаціях та методів конструктивної комунікативної взаємодії з різними суб'єктами професійної діяльності. Діяльнісний етап характеризувався набуттям і рефлексією магістрами соціального та комунікативного досвіду в ситуаціях професійної взаємодії, розвитку комунікативних умінь і навичок та їх апробації під час педагогічної практики; аналізу власного рівня комунікативної компетентності та створення плану дій щодо його корекції, а також презентацією результатів наукової, пошукової, проектної діяльності за напрямами магістерських досліджень із застосуванням сучасних інноваційних технологій, серед яких у процесі реалізації методики формування партнерської взаємодії як складової комунікативної компетентності майбутніх педагогів особливе місце приділено: 1) введенню змістових інновацій у процес викладання автором фахових дисциплін («Методологія і методи науково - педагогічного дослідження», «Методика викладання педагогіки», «Основи педагогічної творчості». «Андрагогіка з основами акмеології», «Технологія навчання дорослих» та ін., як-от система педагогічних ситуацій, дискусії та проблемні запитання з використанням можливостей віртуального простору; 2) упровадження методів роботи з науково- педагогічною літературою: вивчення творів класиків педагогіки або аналіз сучасної науково-педагогічної, навчально-методичної літератури, що дає змогу сформувати вміння та навички творчого мислення, ціннісно-орієнтовані установки, а також збагатити майбутніх педагогів педагогічними знаннями; 3) реалізація кейс-методу (метод конкретних педагогічних ситуацій) - один із різновидів ситуаційного методу, що сприяє розвитку навичок взаємодії з іншими суб'єктами освіти, умінь та навичок побудови конструктивного діалогу, передбачають використання цього методу у різних педагогічних ситуаціях. Нами розроблено і апробовано навчальний посібник (Дубасенюк & Вознюк, 2010) щодо розв'язання професійно-педагогічних задач, де представлено типологію, методи та технологію їх вирішення. Задачний підхід розвиває комунікативні вміння, креативне мислення, творчі здібності майбутніх педагогів; 4) запроваджено інтерактивні методи: ділова і рольова гра («Мотиваційна карта», «Моральна оцінка»), тренінги щодо розвитку гуманістично орієнтованої партнерської взаємодії, толерантності, емпатії, мозковий штурм, вебквест, інтерактивні завдання - спрямовані на розвиток мотивації, міжособистісної взаємодії, активізацію пізнавальної діяльності у професійній підготовці магістрів, що дає змогу реалізувати інноваційні підходи в освітньому процесі.

У результаті порівняння результатів констатувального й формувального етапів експерименту (табл. 1) виявлено позитивні зміни у рівнях розвитку партнерської взаємодії учасників експериментальної групи (зростання творчого рівня з 17,42% до 26,61%; конструктивного - з 55,97% до 64,22%). У респондентів контрольної групи суттєві зміни у динаміці рівня комунікативної компетентності не спостерігаються. Результати експериментальної роботи перевірено за допомогою критерію кутового перетворення Фішера. Сформульовано висновок про ефективність реалізованої на формувальному етапі експерименту моделі.

Таким чином, позитивний комунікативний простір - це результат створення сприятливої атмосфери у партнерських стосунках унаслідок взаємопідтримки, взаєморозуміння, взаємодопомоги суб'єктів освіти, визначення умов розвитку і розкриття природного потенціалу майбутніх педагогів, їх можливостей, зокрема розвиток таких якостей як оптимізм, поважливе ставлення до інших, толерантність, переконаність, творче надхнення, прагнення до саморозвитку. Результатом творчої співпраці можуть бути і креативні проєкти, спільні заходи, конференції, які приносять позитивні зміни в систему освіти, у процес підготовки майбутніх фахівців.

Таблиця № 1

З'ясовано можливості інноваційних технологій як засобу формування партнерської взаємодії у контексті комунікативної компетентності фахівців. Здійснено моделювання окресленого процесу засобами практикоорієнтованих технологій; розкрито змістову структуру партнерської взаємодії суб'єктів освіти у вищій школі. Обґрунтовано результати аналізу ефективності авторської моделі шляхом упровадження розробленої методики. Проведене дослідження щодо формування партнерської взаємодії суб'єктів освітнього процесу у вищій школі не претендує на повноту розкриття визначеної проблеми.

Залишаються недостатньо дослідженими питання базового поняття «партнерська взаємодія» у контексті сучасних методологічних підходів; науково-методичний супровід окресленого процесу. Перспективи подальших досліджень проблеми партнерської взаємодії вбачаємо у необхідності компаративного аналізу світового і вітчизняного досвіду щодо застосування інноваційних технологій в умовах освітніх змін; розробці та впровадженні сучасних практикоорієнтованих методик викладання педагогічних дисциплін.

Список використаної літератури

1. Кремінь В. Г. Енциклопедія освіти. Київ : Вид-во «Юрінком», 2008.

2. Педагогика: Большая современная энциклопедия / сост. Э. С. Рапацевич. Минск : «Соврем. слово», 2005. 720 с.

3. Надольний І. Ф. (ред.). Філософія : навчальний посібник. 4-те видання. Київ : Вікар, 2004. 516 с.

4. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. Відомості Верховної Ради (ВВР). [online]. 2017. № 38-39, ст. 380. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

5. Головань М. С. Компетенція та компетентність: порівняльний аналіз понять. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2011. № 8. С. 224-233.

6. Овчарук О. В. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. Київ : «К. І. С.», 2004. 112 с.

7. Галецький С. М. Особливості підходів до проектування структури комунікативної компетентності фахівців. Znanstvena misel. 2019. № 2 (32). С. 39-41.

8. Хом'як І. Компетентнісний підхід до навчання правопису української мови. Українська мова і література в школах України. 2017. № 11. С. 17-20.

9. Дубасенюк О. А., Вознюк О. В. Професійно-педагогічні задачі: типологія та технологія розв'язання : навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. 272 с.

Reference

1. Kremin, V.H. (Eds.). (2008). Entsyklopediia osvity [Encyclopedia of Education]. Kyiv: V-vo «Iurinkom» [in Ukrainian].

2. Rapacevich, Е. S. (Eds.). Pedagogika: Bol'shaya sovremennaya enciklopediya [Pedagogy: big modern encyclopedia]. (2005). Minsk: «Sovrem. slovo» [in Russian].

3. Nadolnyi, I. F. (Eds.). (2004). Filosofiia [Philosophy]. 4-te vydannia. Kyiv: Vikar [in Ukrainian].

4. Zakon Ukrainy «Pro osvitu» vid 05.09.2017 r. [Law of Ukraine «On Education»]. (2017). Vidomosti Verkhovnoi Rady (VVR) - Information of the Verkhovna Rada, 38-39, 380 [online]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 [in Ukrainian].

5. Holovan, M. S. (2011). Kompetentsiia ta kompetentnist: porivnialnyi analiz poniat [Competence and competence: a comparative analysis of concepts]. Pedahohichni nauky: teoriia, istoriia, innovatsiini tekhnolohii - Pedagogical sciences: theory, history, innovative technologies, 8, 224-233 [in Ukrainian].

6. Ovcharuk, O. V. (Eds.). (2004). Kompetentnisnyi pidkhid u suchasnii osviti: svitovyi dosvid ta ukrainski perspektyvy [Competence approach in modern education: world experience and Ukrainian perspectives]. Kyiv: «K. I. S.» [in Ukrainian].

7. Haletskyi, S. M. (2019). Osoblyvosti pidkhodiv do proektuvannia struktury komunikatyvnoi kompetentnosti fakhivtsiv [Features of approaches to designing the structure of communicative competence of specialists]. Znanstvena misel. 2 (32). S. 39-41 [in Ukrainian].

8. Khomiak, I. (2017). Kompetentnisnyi pidkhid do navchannia pravopysu ukrainskoi movy [Competence approach to teaching Ukrainian spelling]. Ukrainska mova i literatura v shkolakh Ukrainy - Ukrainian language and literature in schools of Ukraine, 11, 17-20 [in Ukrainian].

9. Dubaseniuk, O. A., & Vozniuk, O. V. (2010). Profesiino-pedahohichni zadachi: typolohiia ta tekhnolohiia rozviazannia [Professional and pedagogical tasks: typology and technology of solution]. Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU im. I. Franka [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru