Генезис поняттєвого апарату компетентнісного підходу у дослідженнях зарубіжних і вітчизняних науковців

кандидат педагогічних наук, докторант кафедри освітології та інноваційної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Харків, Україна)

Candidate of Pedagogical Sciences, Doctoral Student at the Department of Educology and Innovative Pedagogy

S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University (Kharkiv, Ukraine)

GENESIS OF THE CONCEPTUAL APPARATUS OF THE COMPETENCY APPROACH IN RESEARCH OF FOREIGN AND DOMESTIC SCIENTISTS

The article considers and analyzes the approaches of foreign and domestic researchers to the definition and content of the concepts of "competency" and "competence" within the competency approach. The author emphasizes that the competency approach is one of the leading areas of improving the system of general secondary education in Ukraine, and its implementation is declared the main reference point for change in the state education system.

The stages of formation and becoming of the competency approach in education and the reasons for the transition from the knowledge educational model to the competency-oriented one are considered. Such a model does not prioritize the system of knowledge, skills and abilities of the student, but the ability to apply them in different life situations, i.e. the main educational result should be a set of key competencies in different areas of activity.

The author performed a comparative analysis of the terms "competency" and "competence" on the basis of different definitions in the psychological and pedagogical literature, and proved that in the scientific literature there is no single approach to the definition of these concepts. They are similar in content and are often identified, but they must be distinguished. Some scientists and methodologists, mostlyforeign, consider the terms "competency" and "competence" to be synonymous, others, mostly domestic, different in meaning. It is suggested that competence should be considered as a set of qualities that a person should possess for productive activity in a certain field, and competency - as a personal quality or a set of qualities that have already been realized, i.e. possession of a certain competence. So competency is a broader concept.

Among the promising areas of further research, the author includes the definition of the content of the system of concepts included in the key competencies, in particular natural science competency.

Key words: competency approach, competency, competence, comparative analysis.

Постановка проблеми. Сучасна державна освітня політика й інноваційні зміни в освітній галузі України, спрямовані на інтеграцію зі світовими стандартами, стимулюють потребу суспільства у активних, творчих і діяльних громадянах, здатних до успішної професійної діяльності, життєвої самореалізації та самовдосконалення протягом життя. Метою освітнього процесу стає не просто надання учням суми знань, умінь і навичок, а й формування у них певних компетентностей як загальних здатностей, що ґрунтуються на знаннях, здібностях, досвіді та цінностях, одержаних через навчання.

Компетентнісний підхід визначається сьогодні одним із провідних напрямів удосконалення системи загальної середньої освіти в Україні. У нормативно-правових актах, які регламентують освітню політику України (таких як Національна доктрина розвитку освіти, Концепція Нової української школи (НУШ), Закон України "Про освіту", Державний стандарт базової середньої освіти тощо), реалізацію компетентнісного підходу проголошено визначальним орієнтиром для здійснення змін у державній освітній системі. Одними із ключових компонентів Нової української школи є зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації у суспільстві, та структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя.

Аналіз досліджень. Теоретичні аспекти компетентнісного підходу в освіті розроблені та представлені у працях зарубіжних учених R. Bader, J. Delors, D. Elkind, W. Hutmacher, J. Konstant, D. Mertens, U. Moser, J. Raven, D. Rychen, L. Salganik, E. Shelton, J. Spector та ін. Світовий досвід упровадження компетентнісного підходу в освіту, проблеми його застосування, етапи становлення компетентнісно орієнтованої освіти висвітлені у наукових розвідках Л. Антонюк, Н. Василькової, Д. Ільницького, І. Кулаги, В. Турчанінової.

Українські перспективи компетентнісного підходу в освіті досліджували І. Бех, Н. Бібік, Л. Ващенко, С. Клепко, О. Локшина, В. Луговий, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачева та ін. Теоретичному аналізу понять "компетенція" та "компетентність", їх порівнянню, визначенню спільних і відмінних рис присвячено публікації М. Голованя, Б. Грудиніна, С. Лейко, А. Твердохліб.

Однак питання походження компетентнісного підходу в освіті та його термінології ще потребує свого узагальнення.

Мета статті - розглянути ґенезу компетентнісного підходу у педагогічній науці та проаналізувати його поняттєвий апарат, зокрема поняття "компетенція" та "компетентність".

Виклад основного матеріалу. Державним стандартом базової середньої освіти компетентнісний підхід визначається як спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загально-предметна і предметна (галузева) компетентності (Про деякі питання державних стандартів повної загальної середньої освіти, 2020). Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю вищезазначених компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості, яка формується у процесі навчання і складається зі знань, умінь, ставлень, досвіду діяльності та поведінкових моделей особистості (Овчарук, 2004; Пометун, 2004).

Компетентнісний підхід акцентує увагу на здатності застосовувати здобуті знання і, на думку науковців (Гуцан, 2013; Романчук, 2018), визначає пріоритетним не суму знань учня, а вміння розв'язувати проблеми, що виникають за певних ситуацій: у пізнанні та поясненні явищ довкілля; під час засвоєння сучасних технологій; у взаєминах із людьми, в етичних нормах; у практичному житті; в естетичній оцінці; при виборі професії й оцінюванні своєї готовності до навчання; розв'язувати проблеми самовизначення.

Із дидактичних позицій компетентнісний підхід виступає як принцип реорганізації змісту і процесу для досягнення цілей та оцінюється як основний освітній результат, яким має стати не система знань, умінь і навичок, а набір ключових компетентностей в інтелектуальній, комунікативній, інформаційній, соціальній та інших сферах (Паламар, 2018: 271).

Упровадження компетентнісного підходу зміщує увагу зі знаннєвої освітньої моделі на компетентнісну. Причинами такого зсуву, на думку Н. Бібік, є надлишковість знань, їх розірваність, слабкий зв'язок із дійсністю та потребами практики. Компетентнісний підхід дозволяє подолати неузгодженість між складом та актуальністю змісту освіти (Бібік, 2013: 26).

Компетентнісно орієнтована освіта почала формуватися у 70-х рр. XX ст. у США. Система освіти країн Західної Європи була орієнтована на задоволення потреби промислового виробництва у кваліфікованих спеціалістах. З розвитком науки та техніки постіндустріальне суспільство зіштовхнулося із проблемою нестачі фахівців, здатних швидко адаптуватися до змін і вдосконалювати свої знання. Саме це стало причиною переходу європейської освіти на компетентнісний підхід (Красільнікова, 2018: 149).

Дослідники (Антонюк, Василькова, Ільницький, 2016) виділяють три етапи становлення компетентнісного підходу в освіті. Перший етап припадає на 60-70-ті рр. ХХ ст. і пов'язаний із введенням у науковий апарат категорії "компетенція", а також зі створенням передумов для виокремлення поняття "компетентність".

У 1970-1990-х рр., на другому етапі, категорії "компетенція" та "компетентність" починають використовувати у теорії та практиці вивчення іноземних мов. Значна увага приділяється розробці змісту понять "соціальні компетенції" та "соціальна компетентність". Для цього етапу характерним є не лише дослідження самих компетенцій, а й намагання організувати навчання таким чином, щоб формування компетенцій стало кінцевим результатом процесу навчання.

Третій етап становлення компетентнісного підходу в освіті (з 1990 р.) характеризується процесом його інтеграції в національні освітні системи, а також упровадженням цього підходу у рамках Болонського процесу. У цей час провідні міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), виявили значний інтерес до запровадження компетентнісного підходу в освіту. ОЕСР і Рада Європи проводили дослідження цієї проблематики та намагалися спрямовувати свою діяльність на запровадження компетентностей у зміст освіти.

На цьому етапі з'являється розуміння компетентностей як очікуваного результату освіти у загальноєвропейських документах, зокрема у матеріалах ЮНЕСКО, визначення основних ключових компетентностей (Клепко, 2006; Луговий, 2010).

Розкриття сутності компетентнісного підходу в освіті потребує аналізу ключових понять "компетентність" і "компетенція". Слід зазначити, що дотепер у науковій літературі немає єдиного підходу до визначення цих понять. Одні науковці терміни "компетентність" і "компетенція" вважають синонімами, інші - чітко розмежовують.

Термін "компетентність" увійшов у науковий обіг у 60-х рр. ХХ ст. У США, Великій Британії та Німеччині вже використовувалося поняття "компетентнісна освіта", яке трактувалося як досягнення певного освітнього результату. У словнику іншомовних слів "компетентність" (лат. "competo" - домагаюся, відповідаю, підходжу) визначена як обізнаність, поінформованість, авторитетність (Лейко, 2013: 130; Твердохліб, 2016: 90). Це поняття не зводиться тільки до знань, умінь і навичок, а належить до сфери якостей особистості. Науковці вважають, що до складу компетентності входять знання про предмет; вміння орієнтуватися у предметних ситуаціях; уміння правильно визначати свої можливості та можливості інших; ставити завдання і знаходити їх рішення; досвід поводження із предметами; розвинуті інтуїція, рефлексія, емпатія (Паламар, 2018: 271).

І. Бех зазначає, що трактування поняття "компетентність" досить широке: до нього відносять навчальні здібності, знання, вміння та навички, моральні цінності та ставлення. На думку

І. Беха, компетентний у широкому розумінні - це знаючий, обізнаний у певній галузі; у вузькому розумінні - той, хто має право авторитетного судження як спеціаліст високого рівня у певному колі питань (Бех, 2009: 22).

На думку Н. Бібік, компетентність є оцінною категорією, що характеризує людину як суб'єкт професійної діяльності, здатного успішно виконувати свою роботу, а компетентність можна визначити як освітні результати, які досягаються засобами не лише змісту освіти, а й соціальної взаємодії (Бібік, 2013: 28).

Згідно з дефініцією О. Пометун компетентність виступає як структурований особливим чином набір знань, умінь, навичок, здатностей і ставлень, що дозволяють майбутньому фахівцю проводити ідентифікацію та розв'язання проблем, характерних для певної професійної діяльності (Пометун, 2004: 64).

С. Гончаренко визначив компетентність як "сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки діяльності, використовувати інформацію (Гончаренко, 2000).

Зміст поняття "компетентність" співвідноситься з такими поняттями, як "знання", "уміння", "навички" та "здібності", тому О. Овчарук, засновуючись на матеріалах і підходах ЮНЕСКО, ОЕСР, IBSTPI, Ради Європи, під компетентністю пропонує розуміти комплекс знань, умінь і навичок і досвід застосування їх для здійснення діяльності, метою якої є досягнення певних цілей, ставлення до процесу та результатів виконання цієї діяльності (Овчарук, 2004: 7).

У зарубіжних джерелах поняття "компетентність" трактують по-різному. Зокрема, його розглядають як поняття, що логічно відбиває процес розвитку особистості від знань до цінностей, від знань до вмінь (Elkind, 1995: 8).

Дати визначення терміну "компетентність" намагалися такі міжнародні організації, як Міжнародний департамент стандартів для навчання, досягнення та освіти (IBSTPI), ЮНЕСКО, ОЕСР, Рада Європи та ін. Більшість із них трактують компетенції як фундаментальні знання або вміння, а компетентність - як комплекс знань, умінь, цінностей і ставлень, що використовують у повсякденні (Грудинін, 2015: 144; Rychen, Salganik, 2002).

Англійський психолог J. Raven у своїй праці "Компетентність у сучасному суспільстві" розглядає компетентність як багатокомпонентне явище, більшість компонентів якого є відносно незалежними один від одного, частина з них належить до пізнавальної сфери, інша - до емоційної. Такі компоненти можуть заміщувати один одного як складники ефективної поведінки (Raven, 1997: 253). На думку науковця, чим більше таких компонентів людина залучає до процесу досягнення важливих для себе цілей, тим більша вірогідність, що вона їх досягне.

J. Raven характеризує термін "компетентність" як специфічну здатність людини, яка є важливою для ведення ефективної діяльності у конкретній сфері. Передбачається, що людина має загальні та вузькоспеціалізовані знання, особливі предметні навички, володіє способами мислення і розумінням відповідальності за свої дії (Raven, 1997: 281).

Міжнародна комісія Ради Європи у своїх документах розглядає поняття "компетентність" як загальні, або ключові вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, навчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори або опорні знання (Rychen, Salganik, 2002). На думку експертів Ради Європи, компетентності передбачають: спроможність особистості сприймати індивідуальні та соціальні потреби та відповідати на них; наявність у людини необхідних для цього комплексу ставлень: цінностей, знань, умінь і навичок (Пометун, 2004: 67).

У Рекомендації Європарламенту та Ради Європи 2008 р. наголошується на тому, що компетентність громадян має важливе значення для розвитку особистості, конкурентоспроможності, підвищення рівня зайнятості та соціальної єдності. Поняття "компетентність" у рекомендації визначається як беззаперечна здатність використовувати знання, навички й індивідуальні, соціальні або методологічні вміння у роботі або навчанні, а також у професійному й особистісному розвитку (Recommendation of the European Parliament and of the Council, 2008).

У 2018 р. Рада Європи у своїх рекомендаціях "Про основні компетентності для навчання протягом усього життя" уточнила поняття "компетентність", яке визначено як поєднання знань, умінь, навичок і ставлень, де: знання складаються з фактів і цифр, концепцій, ідей і теорій, що вже встановлені та підтримують розуміння певної галузі чи предмета; уміння та навички визначаються як здатність здійснювати процеси та використовувати наявні знання для досягнення результатів; ставлення описують схильність та установки діяти чи реагувати на ідеї, людей чи ситуації (Council recommendation, 2018).

Аналіз наведених визначень поняття "компетентність" дає підстави для узагальнення у вигляді таких ознак, як: здатність приймати рішення; інтегровані якості особистості, що виявляються у здатності й готовності проводити діяльність; компетентнісна обізнаність людини та її ставлення до предмета діяльності; особистісні якості. Отже, всі подані науковцями визначення поняття "компетентність" не суперечать одне одному, а є взаємодоповнюючими.

Термін "компетенція" також має багато значень. Більшість із поглядів на сутність цієї дефініції розглядають компетенцію як здатність або вміння застосовувати у реальних ситуаціях здобуті знання, набуті вміння та навички.

Український педагог О. Пометун під компетенцією розуміє коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи (Пометун, 2004: 64).

За О. Кучай, компетенція є сукупністю взаємозалежних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються до певного кола предметів і процесів і необхідних для якісної, продуктивної діяльності щодо них (Кучай, 2009).

Н. Бібік характеризує поняття "компетенція" як похідне, котре має більш вузьке значення, ніж поняття "компетентність". Компетенція за її судженням - це соціально фіксований освітній результат (Бібік, 2013: 28). Тобто компетенції можуть стати вимогами до оволодіння знаннями, способами діяльності, досвідом у конкретній галузі, якостями соціальної особистості.

Примітним є визначення, згідно з яким термін "компетенція" можна розглядати як здатність творчо й ефективно застосовувати здобуті знання та вміння не лише у професійній діяльності, а й у сфері міжособистісних відносин, ситуаціях взаємодії між людьми (Антонюк, Василькова, Ільницький, 2016: 5).

У Рекомендаціях Європейського Парламенту та Ради Європи "Про основні компетентності для навчання протягом усього життя" 2006 р. міститься визначення компетенції як доведеної можливості застосовувати знання й уміння, а також здібності (методологічні, соціальні, особисті) під час навчання та практики, а також для фахового й особистісного розвитку (Recommendation of the European Parliament and of the Council, 2006).

Розглянувши поняття "компетенція" на основі праць науковців, можна виокремити такі ознаки: теоретичні знання та розуміння; практичне використання знань у конкретних ситуаціях; цінності у соціальному контексті. Отже, компетенції є передбачуваними і вимірюваними досягненнями, котрі є підтвердженням здатності самостійного виконання людиною певних дій після засвоєння відповідного рівня знань.

Для унаочнення та порівняння визначень термінів "компетенція" і "компетентність" різними дослідниками їхні тлумачення наведені у таблиці 1.

Проаналізувавши визначення, наведені у таблиці 1, можна дійти висновку, що більшість науковців у формулюванні терміна "компетенція" виділяють знання, уміння та навички як основні складники, набуті й розвинені завдяки навчанню, проте "компетентність" містить у собі готовність до ситуації через особистісну характеристику людини.

Висновки

Базуючись на проаналізованих працях науковців і методистів, психолого-педагогічних джерелах щодо тлумачення термінів "компетентність" і "компетенція", можна зробити відповідні висновки. Незважаючи на те, що ці поняття є близькими за змістом і часто ототожнюються, їх необхідно чітко розмежовувати. Різні дослідники мають своє бачення на їх визначення, деякі науковці вважають ці поняття синонімічними, а інші, навпаки, - різними за своїм змістом. Так, компетенцію слід розглядати як сукупність якостей, якими повинна володіти людина для ефективної діяльності у певній галузі, а компетентність - як особистісну якість або сукупність якостей, що вже здійснилися, тобто володіння певною компетенцією. Отже, компетентність визначається як більш широке поняття.

Перспективним напрямом подальших досліджень є визначення змісту системи понять, котрі входять до ключових компетентностей, зокрема природничо-наукової компетентності у контексті базової шкільної освіти.

Таблиця 1

Порівняльний аналіз понять "компетенція" і "компетентність" у визначеннях деяких вітчизняних і зарубіжних науковців