Формування професійної культури майбутнього педагога

Виклад основного матеріалу

Розуміння поняття «професійна культура» неможливе без визначення поняття «загальна культура». В українському педагогічному словнику С. Гончаренко поняття «культура» трактується як сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вужчому розумінні культура це «сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо). Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності» (Гончаренко, 1997: 182).

Феномен професійної культури в науковій літературі традиційно трактується як сукупність теоретичних знань і практичних умінь, пов'язаних із конкретним видом праці (Войтальянова, 2007: 24). Існує більше 25 трактувань визначення «професійна культура». Аналіз літератури дозволяє говорити про те, що одним із перших у науковий обіг термін «професійна культура» ввів В. Подмарков, який включав у зміст професійної культури: а) особливі знання цього виду праці, що становлять зміст професії; б) знання цієї виробничої ситуації. Під суб'єктом професійної культури В. Подмарков має на увазі конкретний виробничий колектив, цех, бригаду (Подмарков,1972: 318).

Дослідники В. Радул, В. Кравцов, М. Михайліченко розглядають професійну культуру педагога як складову частину його загальної культури, складне утворення у цілісній структурі особистості, що характеризує всю сукупність відносин у сфері педагогічної діяльності та відповідний розвиток індивідуальних професійно значущих здібностей, розумових, психологічних та фізичних якостей, мотиваційної сфери, яка забезпечує високу якість і позитивне ставлення до професійної діяльності (Радул, 2007: 85).

Дослідниця Н. Крилова вказує теоретичні підходи до формування культури особистості фахівця: філософський, який розкриває загальні закономірності формування особистісної культури, її сутності і прояву; науковий, який описує на основі різних наукових теорій (педагогіки, етики, психології тощо) особливості її становлення; соціально-психологічний та соціологічний, які розкривають соціальні функції, умови і механізми дії особистісної культури в суспільному житті, при цьому кожен з цих підходів вирішує конкретні завдання і вивчається в межах конкретної суспільної науки (Крилова, 1990: 18-19).

Н. Крилова стверджує, що завдяки системному підходу можливо провести різнобічний аналіз педагогічних процесів формування культури майбутнього фахівця, оскільки культура особистості, яка є результатом всебічного розвитку духовних сил і здібностей, передбачає цілісну взаємодію її компонентів (Крилова, 1990:19).

Відомо, що основою формування і функціонування професійної культури фахівця є діяльність, оскільки: норми професійної культури формуються і проявляються в процесі здійснення фахівцем професійної діяльності; сам фахівець є носієм загальної культури і культурних норм, приписів, передбачених певною спеціальністю. При цьому діяльність людини є фактором формування культури, якщо в певній діяльності реалізуються творчі, сутнісні сили людини, і лише в цьому разі культура постає як цінний продукт соціальної діяльності (Ігнатов, 2000: 55). На думку Г. Соколової, культура виступає комплексним виразом активного творчого характеру людської діяльності, оскільки формування того чи іншого типу культури відбувається в певних соціально-економічних умовах і відображає організаційно-технічні аспекти способу виробництва, тому будь-який тип культури повинен містити в собі певні принципи здійснення цього виробництва, тобто представляти сукупність механізмів і засобів, які регулюють, організовують, направляють і координують діяльність соціального суб'єкта на досягнення певних соціально значущих цілей (Соколова, 1980: 24).

Соціальні відносини, що втілюються в культурі спілкування, є важливими в процесі реалізації професійної діяльності для формування професійної культури. Культура спілкування являє собою систему знань, умінь і навичок адекватної поведінки в різних ситуаціях спілкування (Коджаспірова, 2005: 152).

Дійсно, спілкування це процес безпосередніх відносин, заснованих на адекватному розумінні і навмисній передачі знань, думок і переживань відповідно до соціальних норм і умов здійснюваної діяльності.

На думку B. Кукушкіна, у процесі спілкування на відносини людей накладає свій відбиток як загальна культура суспільства, так і ступінь засвоєння цієї культури (прояв культурності) кожним із суб'єктів спілкування (Кукушкін, 2002: 46). На наш погляд, найбільш значущим типом спілкування для формування професійної культури майбутнього фахівця є ділове спілкування, яке виникає між людьми, пов'язаними певними професійними інтересами, і спрямоване на досягнення якоїсь предметної (фахової, ділової) домовленості (Баєва, 2003: 7). Вочевидь, спілкування викладача і студента є діловим, яке, на відміну від дружнього (міжособистісного), вимагає вміння будувати відносини з різними людьми, часто з тими, хто нам неприємний (Баєва, 2003: 7-8).

Важливим, на нашу думку, є поняття «стиль спілкування». Стиль спілкування це індивідуально-типологічні особливості взаємодії між людьми, а фундаментом стилю спілкування особистості є її морально-етичні установки й оцінки соціально-етичних установок суспільства (Руденський, 1998: 23). Найбільш поширеними стилями спілкування, які сприяють формуванню професійної культури майбутнього фахівця, є творчий, дружній, дистанційний, діловий, позитивний тощо. На думку Є. Руденського, стиль спілкування безпосередньо впливає на емоційну атмосферу взаємодії (Руденський, 1998: 23), тому продуктивність та позитивний характер спілкування визначаються здатністю викладача і студента вибрати продуктивний стиль спілкування і знанням культурних норм.

Також і у сфері міжособистісного спілкування майбутній фахівець реалізує свій творчий, особистісний потенціал. Тому важливо орієнтувати студентів на дружнє середовище, культуру спілкування, створення сприятливої психологічної атмосфери в студентській академічній групі, що дасть змогу сформувати у них розуміння того, що дотримання культурної норми забезпечує успішність у професійному становленні.

Для розгляду процесу формування професійної культури майбутнього фахівця важливим є, на нашу думку, особистісно орієнтований підхід.

У процесі здійснення професійної підготовки за умов використання особистісно орієнтованого підходу важливим є особистісне начало, встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин між викладачем і студентом за допомогою спільної діяльності, шляхом створення ситуації, яка актуалізує сили саморозвитку особистості. Знання викладача і студента культурних норм і правил є основою встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин. Саме культурна норма дозволяє зберігати розумну дистанцію, не переходити нормативних кордонів у спілкуванні і водночас організувати спільну творчу діяльність, спрямовану на вирішення завдань, які є значущими для майбутньої професії.

Ми вважаємо, що під час формування професійної культури майбутнього фахівця студентам необхідно дати знання про цінності майбутньої професійної діяльності, виділивши при цьому цінності культури, значущі для успішного здійснення професійної діяльності; сформувати позитивне ставлення до названих цінностей і готовність діяти відповідно до них.

Формування професійної культури фахівця визначається ступенем розвитку професійної свободи особистості, її творчої самореалізації у професійній діяльності, оскільки культура, яка є сферою свободи людини, дає можливість для творчого прояву здібностей особистості (Лукін, 2002: 17). Деякі науковці підкреслюють, що саме в процесі вільної праці людина отримує можливість найбільш повного самовираження для створення ним предметів матеріального і духовного виробництва, в процесі чого найбільш повною мірою розкривається його індивідуальність (Лукін, 2002: 15-16). Ми вважаємо, що самореалізація особистості дійсно сприяє розвитку професійної культури, оскільки в процесі самореалізації людина набуває нових знань та вмінь.

Діяльність педагога носить творчий характер, тому важливим завданням професійної освіти є розкриття творчого потенціалу майбутнього педагога у ЗВО. На цьому тлі важливою є свобода особистості.

Ми поділяємо думку І. Ісаєва, який трактує свободу особистості як виборчу творчу активність особистості, що відрізняється від тієї активності, яка здійснюється при відсутності вибору, з примусу. Свобода робить людину відповідальною за вибір, зроблений перед собою і перед суспільством. Тому важливим стає завдання розвитку суб'єктивності майбутнього педагога, наприклад, вміння вирішувати можливі професійні завдання, спираючись на цьому етапі його професійного розвитку на ті знання і вміння, які присутні в цей момент у соціально-професійному досвіді майбутнього педагога.

Наступною значущою тенденцією, яка визначає низку принципів формування професійно-педагогічної культури викладача, є тенденція апробації, тобто активної спрямованості до використання вітчизняного та зарубіжного науково-педагогічного досвіду. Вона знаходить своє практичне вираження у принципах: а) соціокультурної детермінації професійно-педагогічної діяльності, що пояснюється впливом культури суспільства на життєдіяльність окремого індивіда; б) безперервності і наступності, що дозволяє забезпечити поступальне формування професійно й особистісно значущих якостей, оволодіння новими знаннями; в) ціле визначальне включення в інноваційну діяльність, яке сприяє розвитку інноваційної культури як компонента професійно-педагогічної культури (Ісаєв, 2002: 131). Важливим, на нашу думку, є вміння адаптувати зарубіжний досвід до сучасної ситуації розвитку українського суспільства.

Важливою є тенденція гуманістичної спрямованості професійно-педагогічної діяльності викладача вищої школи (Ісаєв, 2002: 132).

Для реалізації цієї тенденції І. Ісаєв виділяє такі принципи: а) принцип єдності системного та особистісно-діяльнісного підходів у формуванні особистості, що сприяє формуванню цілісної культури особистості майбутнього фахівця, його рефлексивної культури як майбутнього викладача; б) принцип імплікації загальної та педагогічної культури, оскільки в процесі залучення майбутнього фахівця до загальнолюдських цінностей відбувається перетворення зовнішніх впливів на внутрішні мотиви особистості; в) принцип професійно-педагогічного самовдосконалення, тобто створення умов для подальшої спільної освітньої і професійної самоосвіти і саморозвитку (Ісаєв, 2002: 133-134).

Важливим, на нашу думку, є формування ціннісних мотивів студентів. У результаті проведених ученими досліджень було з'ясовано, що в процесі навчання студенти часто прагнуть не тільки отримати високу професійну підготовку, а й продовжити загальнокультурний розвиток, хоча нині основним мотивом здобуття вищої освіти є оцінка практичності та прибутковості майбутньої професійної діяльності (Фаустова, 2004: 20-21). A. Столяренко зазначає, що в процесі навчання значущими є особисті зусилля кожного студента, серед яких виділяється самомотивування роздумами над сенсом життя, над розумінням залежності всього життя від того, як будуть використані роки в освітньому закладі, прагнення реалізувати надані можливості (Столяренко, 2004: 304-305).

Відомо, що значущими мотивами для студентів є мотиви розвитку особистості. Серед пізнавальних мотивів на перше місце виступає мотив самоосвіти, що свідчить про розуміння студентами необхідності навчатися протягом усього життя та про прагнення до розвитку організаційної культури. Серед опосередкованих мотивів значущими є мотиви досягнення, де головними є мотивація до підготовки до професійної діяльності якомога краще та отримання високооплачуваної роботи, що говорить про розуміння студентами того, що успішне навчання у ЗВО є основою їх становлення як справжніх фахівців. Таким чином, ми можемо стверджувати, що навчальна діяльність є засобом досягнення професійних цілей навчання.

Низка вчених, беручи до уваги ціннісну значущість пізнавальних мотивів, пропонують використання форм та методів активного навчання контекстного типу. Форми і методи контекстного навчання сприяють інтенсифікації процесу навчання, придбання студентами досвіду інноваційної діяльності в контексті майбутньої професії, надають цьому процесу творчий характер, формують пізнавальні, професійні мотиви, а також цілісне уявлення про професію, вміння і навички соціальної взаємодії та спілкування, індивідуального і спільного прийняття рішень, виховують відповідальне ставлення до справи, сприяють засвоєнню соціальних цінностей, що втілюються в різних проявах культури (Вербицький, 1998: 96).

Ми вважаємо, що під час формування професійної культури майбутнього педагога також важливо використовувати форми і методи активного навчання, які забезпечують засвоєння знання про основи професійної культури педагога, усвідомлення себе як носія культурних зразків, формування позитивного ставлення до професійної діяльності, до колег та студентів.

Інші дослідники звертають увагу на пізнавальну активність студентів. Інтерес до цієї проблеми можна легко пояснити, оскільки здобувач освіти може проявляти високий ступінь активності у засвоєнні навчального матеріалу. Він може пропонувати організаційні форми пізнавальної діяльності або включатися в завдання, запропоновані викладачем, активно проявляти свою суб'єктність, відстоювати свою позицію. Тому важливим є звернення уваги на підвищення ролі самостійної роботи студентів, яка вимагає досить високого рівня самосвідомості, рефлексивності, самодисципліни, особистої відповідальності та приносить задоволення як процес самовдосконалення і самопізнання. Всі ці якості сприяють розвитку організаційної культури особистості, яка, у свою чергу, передбачає залучення особистості до цінностей тієї організації, до складу якої ця особистість входить. Студенти в процесі самостійно організованої пізнавальної діяльності знаходять різну інформацію. Представлення результатів самостійної роботи вимагає створення діалогового простору, де є можливість у кожного його учасника активно проявити свою суб'єктну позицію, дотримуючись культурних норм. У діалозі формується культура спілкування, що виявляється в умінні відстоювати свою позицію, вислухати, бути терпимим щодо іншого.

Під час формування професійної культури майбутнього педагога також важлива організація його самостійної роботи, що передбачає активне засвоєння знань про цінності професійної культури і формує активну суб'єктну позицію.

У науковій літературі виділяються три основні блоки формування професійної культури майбутнього фахівця: інваріантний, соціально-професійний і спеціальний (Зарецька, 2002: 14-16).

Соціально-професійний блок включає в себе ті вміння, які забезпечують успішність майбутньої професійної діяльності, становлення особистості фахівця в процесі здійснення професійної діяльності: здатність до пошукової, творчої активності, оволодіння технологією проектної діяльності, екологічну та інформаційну культуру.

Спеціальний блок професійної культури включає в себе професійну етику і комунікативну культуру. Представлені блоки є доказом того, що в процесі формування професійної культури фахівця формуються і інші види загальної культури, такі як моральна, естетична, екологічна, інформаційна, економічна, політична, культура спілкування тощо. Таким чином, формування професійної та загальної культури фахівця є взаємопов'язаним, цілісним та системним процесом.

У соціально-професійний блок можуть бути включені дисципліни, що сприяють формуванню енергійності, ініціативності, здатності до пошукової та творчої активності, екологічної культури, інформаційної культури, технології проектної діяльності, організаторських здібностей, мобільності, готовності до оволодіння основами суміжних спеціальностей.

Спеціальний блок професійної культури майбутнього педагога покликаний сформувати у нього знання професійної культури та професійної етики, розуміння їх значущості для професійного та особистісного зростання. На наш погляд, професійна етика, виступаючи проявом вищого рівня розвитку професійної культури, передбачає не просто знання про поведінкові норми, але і реалізацію цих знань у конкретних, реальних умовах професійної діяльності.

Педагог у процесі своєї роботи реалізує не тільки професійні цінності в якості носія цінностей професійної культури, а й цінності, загальнозначущі для будь-якої людини: повага, прийняття іншої людини, гідність, терпимість щодо іншої людини тощо.

Формування професійної культури майбутнього педагога в процесі його професійної підготовки може включати в себе формування його загальнокультурної (розуміння професійної діяльності як культуровідповідності і усвідомлення себе як носія культурних зразків) і функціональної (застосування знань і умінь під час вирішення професійних завдань з урахуванням норм професійної культури) грамотності; професійно-культурної освіченості (гнучкість мислення, застосування знань і умінь в практичній діяльності); професійної етики як прояви вищого рівня розвитку професійної культури.

Висновки

Аналіз робіт із проблем формування професійної культури майбутнього педагога дозволяє зробити висновок про те, що це процес цілеспрямованої взаємодії педагога і студента з освоєння майбутніми педагогами зразків поведінки і діяльності, заснованих на нормах і цінностях професійної культури, для формування професійної культури майбутнього педагога необхідно створити інтерактивне середовище, засноване на дотриманні культурних норм і правил, що сприяє формуванню системного мислення фахівця, пізнавальних та професійних мотивів та інтересів; встановити суб'єкт-суб'єктні відносини між викладачем і студентом, а також створити сприятливу психологічну атмосферу в студентській групі, дружньому середовищі, що дасть змогу сформувати позитивне ставлення майбутнього фахівця до майбутньої професійної діяльності, оточуючих людей.

Список використаних джерел

References