Стратегічні напрями реформування та модернізації системи вищої освіти в Україні

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дунайського інституту водного транспорту Державного університету інфраструктури та технологій (Ізмаїл, Одеська область, Україна)

Ірина Нестайко,

Лідія Чередник,

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри педагогіки Національного університету біоресурсів і природокористування України (Київ, Україна)

Анотація

Candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Social Sciences and Humanities The Danube Institute of Water Transport of State University of Infrastructure and Technologies (Izmail, Odesa region, Ukraine)

The article highlights the features of the higher education system of Ukraine, its main guidelines. Emphasis is placed on the fact that the strategic objectives of its reform at the national level are, first of all, improving quality, accessibility, competitiveness, efficiency, improving the management system, funding for decent integration into the European educational space. It was found that the implementation of these tasks requires the modernization of the legal framework of higher education, the reflection in the regulations of vital areas of its development and improvement. The strategic directions of reforming the system of higher education in Ukraine in the context of the Law of Ukraine "On Higher Education" are indicated: expanding the autonomy of higher education institutions; standardization of the structure of levels, orientations and branches of higher education; development of new standards of higher education and educational programs for their implementation in educational activities on the basis of a competency-based approach in accordance with the recommendations developed by the European Tuning Project and approved qualification levels of the National Qualifications Framework; abolition of accreditation levels of higher education institutions; admission to the Free Economic Zone based on the results of external independent evaluation, taking into account the average score of the state document on complete general secondary education and the score of the Free Economic Zone; reducing the training load of research and teaching staff from 900 to 600 hours per year; enshrining at the legislative level the provisions on transparency and openness of the university. The main problems of the Ukrainian system of higher education, which is in a state of reform, are highlighted: poor effectiveness of efforts and measures taken by the state to improve the quality of education; discrepancy between the state order of specialists and the number of university graduates; lack of guarantees of demandfor their profession in the labor market; unresolved issue of university autonomy. The main strategic directions of modernization of higher education are determined: humanization, humanitarianization, fundamentalization, international integration. As the approaches to the management of free economic education change with the development of globalization processes, it is proposed to consider innovation management as one of the strategic directions of modernization of the higher education system in Ukraine.

Key words: higher education, specialist, reforming, modernization, competence, humanization, humanization, fundamentalization, international integration, innovation management.

Постановка проблеми. Одним із важливих показників розвитку держави є високий рівень освіти її громадян, оскільки добробут людини, стан культури і духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу залежать від якості та рівня освіти. Вища освіта забезпечує свободу інтелектуального, професійного і соціального вибору людини, готує її до труднощів сучасного життя. В Україні вища освіта визнана пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Реформування структури та модернізація змісту вищої освіти відповідно до європейських і світових стандартів, нові вимоги до освітнього рівня фахівців, їх конкурентоспроможності в умовах вільного працевлаштування вимагають якісної підготовки здо- бувачів вищої освіти.

Аналіз досліджень. Проблеми реформування вищої освіти вивчали такі вчені: В. Біскуп, А. Гірняк, Л. Гриневич, Н. Дем'яненко, С. Калашникова,

A. Карпенко та ін. Актуальні проблеми модернізаційних зрушень у системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. Андрущенка, Б. Гершунського,

B. Демченка, Д. Дзвінчука, А. Джуринського, М. Згуровського, І. Зязюна, І. Каленюк, В. Климова, В. Кушерця та інших вітчизняних вчених.

Мета статті - визначити стратегічні напрями реформування та модернізації системи вищої освіти в Україні.

Виклад основного матеріалу. У процесі реформування системи освіти особливої важливості набуває модернізація вищої школи. Процес реформування проходить у складних умовах: багато соціально-економічних, політичних, інтелектуальних подій і стрімких змін накладають суперечливий відбиток на стан і перспективи розвитку вищої освіти. На національному рівні основні стратегічні завдання, пов'язані з її реформуванням, полягають у підвищенні якості освітнього процесу, доступності, конкурентоспроможності, ефективності освіти, вдосконаленні системи управління та фінансування з метою гідної інтеграції в європейський освітній простір. Реалізація цих завдань вимагає модернізації законодавчої бази, відображення в нормативних актах життєво необхідних напрямів розвитку та вдосконалення вищої освіти.

Приєднання України у 2005 році до Болонського процесу і висловлення намірів вступити в зону європейської вищої освіти, а також зміна освітніх стратегій і парадигм були поштовхом до зміни основних ідей і змісту Закону України "Про вищу освіту" (далі - Закон) (2002 рік). Внаслідок бурхливих обговорень і протистоянь прийнято новий Закон України "Про вищу освіту", який набрав чинності з 6 вересня 2014 року (Про вищу освіту, 2014). Закон проходить складні етапи імплементації, а нинішня система вищої освіти перебуває у стані трансформації.

1. Розширення автономії закладів вищої освіти (ЗВО). Законом передбачено організаційну, кадрову, фінансову, академічну автономію. ЗВО можуть самостійно вирішувати значну кількість внутрішніх питань без звернення за дозволом до Міністерства освіти і науки України.

Організаційна та кадрова автономія ЗВО зазнала трансформації в таких напрямах: розширення прав щодо формування спостережної ради та її повноважень; посилення впливу колективу працівників ЗВО на призначення і звільнення керівника установи (ректора), визначення вимог до кандидатів на посаду керівника і обмеження його перебування на посаді двома термінами; надання права ЗВО виступати засновником (співзасновником) юридичних осіб. Законом передбачено новий порядок виборів ректорів ЗВО, зокрема в обов'язковій участі у виборах усього викладацького колективу та збільшенні (у відповідній пропорції, але не більше 15%) кількості студентів, які беруть участь у голосуванні. Передбачено, що вибори проходять в один тур за системою "перехідного голосу". Тобто трудовому колективу ЗВО надається право самостійно вибирати ректора, а Міністерство освіти і науки України тільки фіксує сам факт вибору.

2. Законом унормовано організацію вищої освіти з урахуванням структури її рівнів, орієнтацій і галузей відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти (2011) і Міжнародної стандартної класифікації освіти: галузі освіти і підготовки (2013). Введено п'ять рівнів вищої освіти (молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор наук); молодшого спеціаліста зараховано до професійної освіти. Ступінь фахівця прирівнюється до магістра, а кандидата наук - до доктора філософії. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи в разі успішного виконання відповідної наукової програми і публічного захисту дисертації в разовій спеціалізованій раді (Закон про вищу освіту, 2014). Це свідчить, що відбувається узгодження ступеневої системи вищої освіти України з європейською системою і з Національною рамкою кваліфікацій, прийнятою в Україні в 2011 році (Національна доповідь, 2016: 112).

3. Законом передбачено створення нових стандартів вищої освіти і освітніх програм з їх реалізації в освітній діяльності відповідно до рекомендацій, розроблених європейським проєктом Тюнінг, і затверджених кваліфікаційних рівнів Національної рамки кваліфікацій (Вступне слово, 2006).

4. Відповідно до європейських традицій, скасовано рівні акредитації закладів вищої освіти. Закон встановлює чотири типи вузів: університети, академії, інститути, коледжі, а також такий особливий вид, як дослідницький університет. Крім того, закріплюється новий порядок присудження ЗВО статусу національного і дослідницького (за поданням Національного агентства з якості вищої освіти) (Про вищу освіту, 2014).

5. Прийом до ЗВО, згідно з нормами Закону, здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього балу державного документа про повну загальну середню освіту та балу ЗВО. Розділом "Доступ до вищої освіти. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються в закладах вищої освіти" законодавчо врегульовано зовнішнє незалежне оцінювання знань та умінь осіб, які бажають здобувати вищу освіту на базі повної загальної середньої освіти, та встановлено порядок його проведення. Згідно із Законом, основним критерієм під час вступу до ЗВО є зовнішнє незалежне оцінювання. Конкурсний бал визначають сертифікати ЗНО та середній бал атестата у співвідношенні не менше 20% на кожен сертифікат і не більше 10% для балу атестату. Крім того, Закон України "Про вищу освіту" передбачає можливість перехресного вступу для навчання на певних рівнях вищої освіти. Тобто можна вступити до ЗНО для отримання ступеня магістра на основі ступеня бакалавра, отриманого за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань. У 2016 році введено новий механізм електронного вступу до ЗВО й автоматичного розміщення місць державного замовлення. Таке нововведення є дієвим інструментом зменшення корупції на етапі вступу до ЗВО (Про вищу освіту, 2014; Національна доповідь, 2016: 108-109).

6. Закон передбачає зменшення навчального навантаження науково-педагогічних працівників з 900 до 600 годин на рік, що дає змогу викладачам приділяти більше часу науковому аспекту своєї діяльності і забезпечує ефективний розвиток науки загалом. Зменшено також аудиторне навчальне навантаження студентів, більше уваги приділено самостійній роботі (Про вищу освіту, 2014).

Ефективність реформ у вищій освіті залежить від рівня готовності (в тому числі психологічної) професорсько-викладацького складу до їх реалізації. Консерватизм, відстоювання успішних раніше, але неадекватних на цей момент професійних шаблонів свідчить про недостатню обізнаність, нерозуміння, неприйняття, заперечення Болонського процесу як "примусової" інновації. На жаль, для багатьох університетів характерна швидше демонстрація реформування, а не реальні глибокі та комплексні перетворення.

Докорінний перегляд концепції реформування освіти сприяє послідовному її зближенню з європейським освітнім і науковим простором. На початковому етапі модернізація системи вищої освіти в Україні за більшістю напрямів не відповідала Болонському процесу. Вихідні концепції модернізації мали "внутрішній" характер і зводилися до "пристосування" системи вищої освіти до нових внутрішніх реалій (Байденко, 2006; Бухнієва, 2010). На сучасному етапі модернізації вітчизняної вищої освіти важливого значення набувають питання змісту освіти, професіоналізму викладача, ефективності управління навчальним закладом, вдосконалення системи контролю, моніторингу освітніх мереж, впровадження моделей, які змінять правові форми діяльності ЗВО з метою розширення їхньої економічної автономії, посилення відповідальності за підсумкові результати діяльності, підвищення рівня прозорості фінансування.

Оскільки з розвитком глобалізаційних процесів змінюються підходи до управління ЗВО, інноваційний менеджмент є одним зі стратегічних напрямів модернізації системи вищої освіти в Україні. Інноваційний менеджмент - складний, багатофункціональний процес, що включає постановку стратегічних і тактичних цілей, аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності і ризику, аналіз інфраструктури і можливостей наукової установи, прогнозування майбутнього стану її розвитку, пошук джерел творчих ідей і їх фінансування, формування інноваційного портфеля, стратегічне і оперативне планування, управління науковими та методичними розробками, вдосконалення організаційних структур, аналіз і оцінку ефективності інновацій, розробку стратегії і тактики інноваційного маркетингу, диверсифікації та управління ризиками тощо (Кондур, 2017).

Рис. 1. Стратегічні напрями модернізації системи вищої освіти в Україні

Джерело: складено автором на основі (Бухнієва, 2010; Гірняк, Біскуп, 2016; Національна доповідь, 2016)

Потреба у висококваліфікованих фахівцях зумовлена, з одного боку, закономірностями розвитку самої науки, а з іншого - тенденціями суспільного розвитку. Зростання наукоємності усіх сфер людської життєдіяльності, перетворення інформації на товар висуває нові вимоги до рівня підготовки фахівців. За даними вчених, у науці знання подвоюються кожні десять років, а в деяких галузях ще швидше: в генетиці - за два роки, в ядерній фізиці і космонавтиці - за півтора роки. Знання швидко застарівають. Водночас у багатьох сферах діяльності потрібна не кваліфікація, а компетентність, яку можна розглядати як сукупність певних навичок: кваліфікації, соціальних поведінкових характеристик, здатності працювати в колективі, співвідносити свої дії з інтересами інших, ініціативності і готовності ризикувати. До того ж випускник ЗВО має вміти орієнтуватися у зростаючому потоці інформації, володіти навичками спілкування, бути готовим самостійно приймати рішення і відповідати за їх наслідки. З огляду на це першочергового значення набуває переорієнтація освітнього процесу й екстенсивної моделі, яка націлена на передачу студентам певної сукупності готових знань, на інтенсивну модель, що націлена на формування в майбутнього фахівця здатності до самоосвіти і розвитку його творчого потенціалу.

Висновки

Стратегічні завдання, пов'язані з реформуванням вищої освіти, полягають у підвищенні якості освітнього процесу, доступності, конкурентоспроможності, ефективності освіти, вдосконаленні системи управління та фінансування з метою гідної інтеграції в європейський освітній простір. На сучасному етапі модернізації вищої освіти важливого значення набувають питання змісту освіти, професіоналізму викладача, ефективності управління навчальним закладом, вдосконалення системи контролю, моніторингу освітніх мереж, впровадження моделей, які змінять правові форми діяльності ЗВО з метою розширення їхньої економічної автономії. До основних стратегічних напрямів модернізації вищої освіти належать гуманізація, гуманітаризація, фундаменталізація та міжнародна інтеграція. Вища школа є соціокультурним простором, який характеризується підвищеною інтенсивністю інноваційних процесів. Для України інноваційний потенціал вищої школи може і має стати ресурсом для модернізаційного прориву. Подальші наукові розвідки в цьому напрямі вбачаються в поглибленому дослідженні впливу інноваційних процесів на трансформацію вищої освіти.