Вплив Нової української школи на формування народознавчої компетентності молодших школярів на уроках "Я досліджую світ"

Размещено на http://allbest.ru

ВПЛИВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ НА ФОРМУВАННЯ НАРОДОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ»

Луцан Надія Іванівна

доктор педагогічних наук, професор кафедри фахових методик і технологій початкової освіти, Педагогічний факультет, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Струк Анна Василівна

доктор педагогічних наук, професор кафедри фахових методик і технологій початкової освіти, Педагогічний факультет, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Анотація. Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої - підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а в майбутньому і професійних ситуаціях. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Нова українська школа - це ключова реформа Міністерства освіти і науки України. Головною ціллю якої є створити школу, у якій діти захочуть навчатись і яка подаватиме їм не тільки теорію, а й навчить застосовувати знання на практиці, буде розвивати вміння і потребу навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити мету та досягати її, працювати в команді та вміти спілкуватись. Тому в основі реформування освіти закладено саме компетентнісний підхід.

Молодший шкільний вік є найбільш підходящим для формування народознавчої компетенції. Її формування саме у дітей молодшого шкільного віку завдання дуже нелегке і відповідальне. Незважаючи на труднощі, які виникають в процесі формування народознавчої компетенції, учні, будуть здатні, відповідно до психолого-педагогічних особливостей, орієнтуватися в народознавчих аспектах життєдіяльності суспільтва.

Ключові слова: компетентність, народознавча компетентність, молодші школярі, початкова школа.

Lutsan Nadia Ivanivna

Doctor of Pedagogical Sciences, professor department of Specialist Methods and Technologies of Elementary Education State Institution of Higher Education Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

Struk Anna Vasylivna

Doctor of Pedagogical Sciences, professor department of Specialist Methods and Technologies of Elementary Education State Institution of Higher Education Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

THE NEW UKRAINIAN SCHOOL ON THE FORMATION OF ETHNOLOGICAL COMPETENCE OF CHILDREN AT «I EXPLORE THE WORLD» LESSONS

Abstract. Modern society requires the education of independent, proactive, responsible citizens who are able to effectively interact in the performance of social, industrial and economic tasks. Completing these tasks requires the development of personal qualities and creative abilities of a person, the ability to independently acquire new knowledge and solve problems, orient oneself in the life of society. These priorities are the basis of the reform of the modern comprehensive school, the main task of which is to prepare a competent person who is able to find the right solutions in specific educational, life, and in the future also professional situations. Therefore, the urgent task of the modern school is the implementation of the competence approach in education, which involves the orientation of the educational process to the formation and development of key competencies of the individual. The result of such a process should be the formation of a person's general competence, which includes a set of key competencies and is an integrated characteristic of the individual.

The new Ukrainian school is a key reform of the Ministry of Education and Science of Ukraine. The main goal of which is to create a school in which children will want to study and which will not only provide them with theory, but also teach them to apply knowledge in practice, will develop skills and the need to learn throughout life, think critically, set a goal and achieve it, work in a team and to be able to communicate That is why the competency-based approach is the basis of education reform.

Younger school age is the most suitable for the formation of ethnographic competence. Its formation in children of primary school age is a very difficult and responsible task. Despite the difficulties that arise in the process of formation of ethnographic competence, students will be able, in accordance with psychological and pedagogical features, to orient themselves in the ethnographic aspects of society's life.

Keywords: competence, ethnological competence, children, primary school.

народознавча компетентність молодші школярі нова українська школа

Постановка проблеми. Молодший шкільний вік є найкращим часом для формування народознавчої компетенції. Вивчення учнями системи народознавчих цінностей суспільства передбачає формування у нього національної культури. Саме етнокультурне виховання забезпечить засвоєння правильних цінностей, соціального і культурно-історичного досвіду Батьківщини, розвитку духовних якостей та ціннісних орієнтацій, життєвої та громадської позиції. Цьому сприяють, в першу чергу, етнопедагогічні чинники (рідна мова, культура, фольклор, народні вірування, народні ігри, звичаї, традиції, обряди, свята, національна символіка, основи народної моралі). Народознавчий компонент повинен бути інтегрованим за своїм змістом і містити найважливіші відомості з народознавства, пов'язані з історією, культурою, звичаями, побутом українського народу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему формування народознавчої компетенції молодших школярів присвячений ряд досліджень останніх десятиліть, серед яких слід відзначити роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, таких як Н. Бабич, Н. Баранова, А. Богуш, Г. Ващенко, Р. Дружененко, Н. Лисенко, Л. Литвинова, Н. Романова, Ю. Руденко, М. Стельмахович, Є. Стюріна та інші.

Мета статті - науково обґрунтувати вплив нової української школи на формування народознавчої компетентності молодших школярів на уроках «Я досліджую світ».

Виклад основного матеріалу. Основною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного навчатися і всебічно розвиватися впродовж життя, формувати та удосконалювати систему цінностей суспільства. Життєва компетентність людини є одним із тих понять, що висвітлює складне і різноманітне явище у системі соціалізації людини, її навчання та виховання. Життєва компетентність включає такі здобутки людей, як знання, навички, вміння, способи діяльності, можливість сприймати, розуміти та творчо використовувати матеріальні та духовні блага суспільства.

Дуже часто виникають протиріччя між різними сферами життєдіяльності, а тому, ми маємо формувати у молодших школярів риси компетентної особистості. Таким чином, компетентнісний підхід це важлива складова навчання, оскільки саме в ранньому віці ми формуємо та закладаємо ці ознаки. Тому ще з 20 квітня 2011 року Державний стандарт початкової освіти, було побудовано на засадах особистісно орієнтованого, компетентнісного підходів.

Компетентнісний підхід у багатьох системах освіти трактується як новий підхід, що впливає не тільки на саму структуру знань, а й на якість освіти в цілому. Аналізуючи феномен трансформації сучасних суспільств, відомий філософ А. Тоффлер стверджує: «Світ, який швидко утворюється від зіткнення нових цінностей і технологій, нових геополітичних відносин, нових стилів життя й засобів сполучення, вимагає абсолютно нових ідей і аналогій, класифікацій і концепцій» [8, с.25]. Втілення таких ідей і концепцій потребує модернізації змісту освіти - розроблення нових стандартів, оновлення навчальних програм та підручників [8].

Однак результати аналізу літературних джерел і практики вивчення природничих предметів засвідчують неоднозначність у поглядах щодо актуальності та можливості впровадження компетентнісного підходу в навчальний процес. Насамперед це стосується ключових понять «компетенція» і «компетентність». Дефініції цих понять часто подаються через звичні для вітчизняної педагогіки поняття «знання», «вміння», «навичка» або просто підміняються ними.

Таким чином, забезпечення чистоти педагогічної теорії у питаннях компетентнісного підходу є першочерговим завданням сучасної науки. Звідси, введення компетентнісного підходу у навчання зумовлене такими чинниками:

- зниження в Україні якості освіти;

- перевантаження учнів інформацією;

- необхідність введення особистісно-орієнтованого навчання на всіх рівнях освіти.

Питаннями присвяченими компетентнісному підходу у шкільній освіті, і зокрема у початковій школі, займаються Т. Байбари, Н. Бібік, О. Овчарук, О. Онопрієнко, О. Савченко та багатьох інших українських учених.

У цих працях здійснено дефініцію понять пов'язаних з компетентнісним підходом у початковій ланці освіті, і саме поняття компетентності розглядається як «здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід в нестандартних ситуаціях з метою розв'язання певних життєво важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини» [1].

Аналіз науково-методичної літератури у сфері педагогічних досліджень щодо історії походження терміна «компетентність» та похідних від нього («компетенції», «ключові компетентності») засвідчує:

1) термін «компетентність» (лат. competo - домагаюсь, відповідаю, підходжу) вживається порівняно недавно (у 60-х роках минулого століття у США, Великобританії й Німеччині під висловом «компетентнісна освіта» розумілося досягнення певного освітнього результату);

2) у тлумаченні наведених понять, а також у визначенні складників «ключових компетентностей» у сучасній педагогічній науці та практиці немає одностайності. О. Пометун пояснює це тим, що «суспільство й економіка не хочуть говорити мовою дефініцій освіти, а педагогічна наука не готова запропонувати понятійного тлумачення ще не осмисленого нею результату освіти. Компетентність виникла з потреби в адаптації людини до занадто мінливих умов існування» [3].

На думку Н. Бібік, причини останнього полягають як в об'єктивній складності цього явища, так і в тому, що затребуваність з боку суспільства тих чи інших якостей індивіда як члена соціуму є явищем тимчасовим [1].

Міжнародна комісія Ради Європи у своїх документах розглядає поняття компетентності як загальні, або ключові вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, кроснавчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори або опорні знання. На думку експертів, компетентності передбачають: спроможність особистості сприймати індивідуальні та соціальні потреби та відповідати на них; наявність у людини необхідних для цього комплексу ставлень: цінностей, знань, умінь і навичок.

Оскільки за логікою речей зміст поняття компетентність співвідноситься з такими традиційними для педагогіки останніх років поняттями, як «набуті знання», «вміння», «навики», «здібності», «здатності», то О. Овчарук під компетентністю пропонує розуміти комплекс знань, умінь і навичок та досвіду застосування їх для здійснення діяльності, метою якої є досягнення певних цілей, ставлення до процесу та результатів виконання цієї діяльності [5].

Термін «компетентність» тісно пов'язаний з терміном «компетенція». Аналіз літературних джерел показав, що існує широке коло визначень поняття «компетенція»: (від лат. compete - домагаюсь, відповідаю, підхожу) - «коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі; знання і досвід у певній галузі»; «коло питань, в яких хто-небудь добре обізнаний; коло чиїхось повноважень, прав»; «коло повноважень якого-небудь органу, посадової особи; коло питань, в яких конкретна особа має знання, досвід»; «добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи, особи» [4].

Аналіз наведених дефініцій терміна «компетенція» виділяє їх спільну змістову основу: знання, коло питань, досвід, які подані як узагальнені поняття і які не є особистісною характеристикою конкретної людини.

Отже, компетенцію можна визначати як сталу вимогу до засвоєння учнями комплексу знань, якостей особистості, досвіду, способів діяльності, які діють в суспільстві, а компетентність - як наявно сформований досвід діяльності. На нашу думку, «компетентність» - це характеристика особистості, яка включає в себе знання, вміння та навички, що дають змогу ефективно та якісно виконувати поставлені завдання.

Сучасні наукові дослідження вказують про все більші потреби до вивчення молодим поколінням історичної пам'яті народу, традицій, опановування і вшанування національних культурних надбань. Ця тема широко досліджується багатьма науковцями, серед них: Г. Волков, П. Ігнатенко, О. Кузнецова, Н. Лисенко, Ю. Павленко, М. Стельмахович, Н. Якса.

Введення учня в систему народознавчих цінностей суспільства передбачає формування у нього національної культури. Саме етнокультурне виховання учнів забезпечить засвоєння ними правильних цінностей, соціального і культурно-історичного досвіду власної країни, розвитку духовних якостей та ціннісних орієнтацій, життєвої та громадської позиції. Цьому посприяють, в першу чергу, етнопедагогічні чинники (рідна мова, культура, фольклор, народні вірування, народні ігри, звичаї, традиції, обряди, свята, національна символіка, основи народної моралі ).

Як засвідчує практика багатьох дослідників вивчення історії народу, засвоєння етнічних цінностей і опанування національної культури в молодшому шкільному віці є основою соціального і духовного розвитку особистості. Ознайомлення з традиціями, звичаями та обрядовими дійствами, вивчення елементів народознавства - це важливий процес пізнання і засвоєння національно-культурних особливостей нашого народу.

Формування народознавчої компетентності у початковій школі визначається нами як складний процес, у результаті якого молодший школяр здобуває якості, необхідні йому для життєдіяльності в суспільстві, оволодіває соціальною діяльністю, комунікативними вміннями. Ознакою правильно сформованої народознавчої компетентності є: знання історії власного народу, своєрідність рідної культури, її традицій, звичаїв та обрядів; бережливе ставлення до культурної спадщини своєї та чужої нації; лояльне ставлення до іноземних культур та їхніх представників; прагнення здобувати знання самостійно і збагачувати свій світогляд вітчизняною і світовою культурною спадщиною.

Означений підхід вимагає суттєвої корекції змісту освіти та шляхів і методів її реалізації. Змістовий компонент навчального процесу має охоплювати все те, що потрібно учневі для формування і розвитку його особистості.

Відповідно до проєкту нового базового Закону «Про освіту» ключовими для Нової української школи визначено такі компетентності: спілкування державною і рідною (у випадку відмінності) мовами; соціальні й громадянські компетентності; компетентності в природничих науках і технологіях; спілкування іноземними мовами; математична грамотність; підприємливість; інформаційно-цифрова компетентність; загальнокультурна грамотність; уміння навчатися впродовж життя; екологічна грамотність і здоровий спосіб життя [7].

Спільними для всіх компетентностей є: критичне мислення; уміння читати і розуміти прочитане; здатність логічно обґрунтовувати позицію уміння усно і письмово висловлювати свою думку; засвоєння системи народознавчих цінностей; творчість; уміння конструктивно керувати емоціями, застосовувати емоційний інтелект; вивчення соціального і культурно-історичного досвіду власної країни; уміння вирішувати проблеми, оцінювати ризики та приймати правильні рішення; ініціативність; розвиток духовних якостей та ціннісних орієнтацій, життєвої та громадянської позиції здатність до співпраці в команді.

Для реалізації принципів Нової української школи у закладах освіти почали вводити інтегроване навчання - «сукупність послідовних та взаємопов'язаних дій учителя й учня. Вони спрямовані на формування цілісної картини світу школяра на основі об'єднання навчального матеріалу з різних освітніх галузей» [2]. Так у типових освітніх програмах Нової української школи запроваджено інтегрований курс «Я досліджую світ». Навчальний курс ЯДС повною мірою реалізує зміст освітніх галузей Стандарту початкової освіти. За мету покладено розширити знання учнів про природу та соціум; в доступній формі пояснити зв'язки між живою і неживою природою; розкрити питання позитивного і негативного впливу людини на природу; виховувати любов до Батьківщини; зберігати та примножувати культурну спадщину народу; формувати вміння аналізувати, оцінювати, систематизувати, узагальнювати; виробляти практичні уміння і навички.

Підручники з інтегрованого курсу «Я досліджую світ» для школярів початкової ланки передбачають види діяльності навчання, що заохочують дитину до дослідницької діяльності і побудови висновків, конструювання, комунікації, вияву своїх творчих здібностей, засвоєння нею суспільно- історичного досвіду народу в процесі практичної діяльності, засвоєння соціально-етичних норм та загальнолюдських відносин, збагачення власної скарбнички культурними надбаннями нашого народу. Ці види діяльності реалізовуються в посібнику через систему завдань: «відшукай зайве», «знайди схоже і відмінне», «спостерігай», «досліди», «змоделюй», «установи зв'язки», «придумай», «розіграй сценку», «прочитай», «поміркуй» тощо.

Вкрай важливим аспектом у навчально-виховному процесі учнів молодших класів є національне спрямування, що полягає у невідривності від освіти народного компоненту, її сполученні з історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу.

Основним завданням сучасного вчителя в початковій школі є привити любов та заохотити дитину до вивчення рідної мови, показати всю красу рідного слова. Оскільки через опанування рідною мовою дитина пізнає навколишній світ, формується як індивід, особистість, як патріот своєї країни, тому потрібно навчати її з опорою на історію та культуру українського народу. Втіленню цієї ідеї сприяє реалізація українознавчого компонента. Ось це створює умови для пізнання самого себе як представника української нації, свого народу, його історії, культури. При цьому існує думка, що без використання у навчальному процесі джерел історичного досвіду народу не можна розвинути в учнів високу духовність.

Для того щоб процес засвоєння учнями народознавчого компоненту на уроках був ефективнішим, вчителеві потрібно звертати увагу на: доступність при виборі матеріалу, врахування вікових особливостей молодших школярів, систематичність та цілеспрямованість використання народознавчого матеріалу.

Навчальний матеріал з елементами народознавства може використовуватися для актуалізації знань учнів, підвищення інтересу до нової теми, перевірки засвоєння та усвідомленості знань і вмінь учнів, закріплення нової теми, розвитку самостійної діяльності дитини, підвищення їх активності на уроці, зв'язку навчання з життям. Так, наприклад у 1-2 класах основна роль у виборі матеріалу покладається саме на вчителя. Він сам його добирає, розповідає, зачитує цікавинки, підводить дитину до висновків. Чим старшими стають учні, тим активніше вони працюють. Учитель може запропонувати дітям 3-4 класів добирати цікавий народознавчий матеріал до теми уроку, що будуть вивчати, і продемонструвати свої напрацювання в класі перед однокласниками.

Для засвоєння учнями народознавчої компетентності, можна використовувати різноманітні методи та прийоми навчання: бесіди, розповіді, ілюстрації, демонстрації, самостійна робота над фольклорними і етнографічними джерелами, виконання письмових завдань, створення виховних ситуацій, змагання, вікторини, заохочення тощо.

Аналіз методичної літератури вказує на те, що матеріал з народознавства можливо використовувати на деяких етапах уроку. Найчастіше це робиться в процесі вивчення основної теми для конкретизації окремих її елементів. Іноді можна за допомогою фольклору влучно здійснити закріплення і поглиблення знань, що вивчаються на уроці. Використовують малі фольклорні жанри і для актуалізації знань учнів та повідомлення теми уроку. Цікавим прийомом є використання народознавчого матеріалу з метою систематизації знань учнів, проведене у формі дидактичної гри.

У підручниках наявні різні види уривків текстів, творів письменників, діячів рідної культури. Ці тексти показують сучасність, культурні, історичні, економічні зв'язки, висвітлюють побутові проблеми; збагачують словниковий запас дітей етнокультурними термінами (Батьківщина, країна, етнос, нація, національна культура, народна творчість, фольклор, тощо).

На уроках з предмету «Я досліджую світ» вчитель ділиться знаннями про творчість відомих діячів нашого краю, що розкривають у своїй працях національний колорит, спосіб життя, традиції та звичаї. Висвітлюється історія рідного народу, що забезпечує також знання про традиційні ремесла у минулому, розвиток державності, а також становлення народу як окремої, самостійної, незалежної країни. Оскільки це інтегрований предмет то вчителями використовуються словникові диктанти, вправи, речення з етнокультурною тематикою. Також, завдяки інтегрованому курсу у ранньому віці учні ознайомлюються з географічними кордонами країни, природними умовами та особливостями.

Говорячи про використання на уроках «Я досліджую світ» дитячого українського фольклору потрібно більш детально звернути увагу на найпопулярніший жанр усної народної творчості, котрий завжди займає в серцях дітей значне місце. Звичайно мова іде про казку. В ній поєднується реальне і вигадане, завжди іде боротьба між добром і злом, а герої наділені позитивними (або негативними) рисами (сміливість, винахідливість, пошана до старших тощо; неслухняність, жадібність, балакучість). Вона зачаровує дитину на все життя красою народного слова, сповненого мудрістю. В навчально-виховному процесі відіграє значну роль, так як розвиває дитячу уяву, увагу, пам'ять, мислення, які допомагають школяреві в оволодінні освітнім матеріалом.

До цінних надбань усної народної творчості належать прислів'я та приказки - «... короткий, влучний вислів, що несе узагальнену думку, висновок та повчальний характер». Прислів'я створюються і сьогодні, але розповсюджуються й передаються лише найзмістовніші й найвлучніші з них. Цей жанр народної творчості давно виступає важливим педагогічним засобом. В прислів'ях і приказках знаходимо багато життєво-необхідних порад. Багато з них виражають любов до Батьківщини, потребу її захищати, осуд зрадників, висвітлюють потребу дружби між народами тощо. Роботу над приказкою та прислів'ям можна використовувати на всіх уроках. Вчитель початкової школи повинен володіти великою кількістю прислів'їв, щоб завжди влучно їх вжити на уроці, адже так воно яскраво підкреслює думку і швидше запам'ятовується дитиною.

Вагому частину спільного з прислів'ями та приказками мають загадки. Вони вчать дітей умінню спостерігати, звертати увагу на щось особливе. Загадка завжди містить в собі питання, що вимагає розумової діяльності, зосередженості, розсудливості, роботи уяви і звичайно дає дитині нові знання про навколишній світ. Це знання про нові предмети, про природу та її явища, про тварин, їх звички, про відносини між людьми. Розгадування загадки вимагає не тільки знань, а й спостережливості, кмітливості, уміння співвідносити, аналізувати. К. Ушинський писав, що «загадка доставляє розумові дитини корисну вправу, а для вчителя дає можливість зробити заняття цікавим, а що може бути краще, ніж самому знайти відповідь-відгадку або придумати нову, свою власну?» [6, с.158].

Не менш цікавим зразком дитячого фольклору - є скоромовки. Так, скоромовка - весела гра у швидке повторення віршиків і фраз, які складно вимовляти з перших разів. Адже за правилами скоромовку не прочитують, а повторюють зі слуху, що значно важче. Для дітей скоромовки - це ефективний метод тренування вимови звуків і корекції мовлення. Забавні і смішні короткі віршики перетворюють звичайний урок в захоплююче заняття.

Сьогодні серед дітей найбільше, ніж інші форми фольклору, використовуються лічилки. У дитячому виконанні вони звучать як веселі віршики. Основна особливість лічилки - чіткий ритм, можливість вигукувати всі слова окремо. Найчастіше лічилки застосовують безпосередньо у грі, для розрахунку. Дитина під час гри повинна бути швидкою, кмітливою, уважною, догадливою тощо. Всі ці якості в дитячій свідомості розвиває лічилка.

Звичайно, багато часу молодші школярі приділяють ігровій діяльності. Народні ігри - неоціненна виховна скарбниця, яка залишилась нам від народу. У них, як у дзеркалі, відображено традиції українського народу, їх побут й бачення про світ.

Народну гру цінувало безліч видатних педагогів (В. Сухомлинський, К. Ушинський, С. Фусова, та ін.). За їхніми дослідження в галузі педагогічних знань виявлено, що найбільше бажання в дитини - це рухатись. Жодна людина під час життя не виявляє стільки активності, як під час гри у дитячому віці. Під час гри можна виховати в дитині всі ті якості, які ми шануємо в людях. Граючись, дитина легко схоплює, запам'ятовує та розуміє, а якщо ці якості постійно розвивати, вони полегшать виконання складніших завдань. Ушинський писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі» [6, с. 156].

Проаналізувавши підручник «Я досліджую світ» можна сказати про те, що у ньому наявна велика кількість повчальних творів («Пригоди у Павутинії», «Вероніка і рожева парасолька», «Медова казка», «Найкращий подарунок у світі») [9]. У них завжди висвітлюються проблемні питання, а головні персонажі є найбільш важливими наставниками для формування моральних і загальнолюдських цінностей та правил поведінки. За їхньою допомогою дитина вчитися розуміти вчинки героїв. Учні намагаються скористатися позитивним прикладом свого персонажа. Також наявні твори допомагають виробити те чи інше ставлення до навколишнього світу, до вчинків людей, викликає прагнення робити добрі справи і тим самим закласти в серці дитини певні моральні цінності. Після творів завжди наявні запитання за змістом прочитаного.

Щодо народознавчого компоненту можна сказати, що тут є мало прикладів саме народного дитячого фольклору. Але всі теми висвітлюють питання цінностей суспільства, національного виховання, збереження традицій та звичаїв, бережливе ставлення до культурної спадщини народу, роль людини у суспільстві та природі. А вчитель, який розуміє важливість виховання дитини на основі народознавчого компоненту може сам, на свій розсуд, підбирати матеріал до певної теми та цікаво подавати його дітям, тим самим прививаючи любов до народного слова.

Отже, використання народознавства в освітній практиці - це регулярний творчий пошук, спрямований на оновлення змісту навчально-виховного процесу, наповнення його народознавчим матеріалом, впровадження нових підходів, збільшення інтересу учнів до вивчення і засвоєння національних і вселюдських цінностей. Таке наповнення змісту навчального процесу в початковій школі народознавчим матеріалом забезпечує не лише глибоке й усвідомлене засвоєння знань, а й сприяє розширенню світогляду учнів, формувати в них народознавчу компетентність.

Висновки. Таким чином, дуже важливим питанням на сучасному етапі розвитку є прививати і виховувати у молодшого покоління систему народознавчих цінностей. Для досягнення високих результатів необхідно урізноманітнити форми і зміст виховної роботи з використанням народних традицій з молодшими школярами, а також максимально включити самих дітей в процес організації та проведення подібної діяльності. Для того щоб процес засвоєння учнями народознавчого компоненту на уроках був ефективнішим, вчителеві потрібно звертати увагу на: доступність при виборі матеріалу, врахування вікових особливостей молодших школярів, систематичність та цілеспрямованість використання народознавчого матеріалу.

Література:

1. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти. Науковий часопис НПУ ім. Михайла Драгоманова. Випуск 20. 2012. С. 22-28.

2. Гончаренко С. Український педагогіко-енциклопедичний словник. Рівне: Волинські обереги, 2011. С. 383.

3. Компетентнісний підхід в початковій освіті: теоретичні засади. Початкова школа. 2010. №8.

4. Новий тлумачний словник української мови : у 4-х т. Київ : видавництво «Аконіт», Т.2. 2008. 862 с.

5. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти. Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освітньої політики. 2003.

6. Педагогічні ідеї К. Ушинського. Збірник наукових праць. К. : Вища школа, 2014. 339с.

7. Типові освітні програми для закладів загальної середньої освіти: 1-2 класи. Нова українська школа. Вид.: Світоч, 2019. 336 с.

8. Тоффлер Е. Нова парадигма влади. Знання, багатство й сила. Харків : Акта, 2007. 688 с.

9. Я досліджую світ: підр. для 2 кл. закл. загал. серед. освіти( у 2-х част.). Ч.1. Волощенко О., Козак О., Остапенко Г. К.: Світич, 2019. 128с.

Размещено на Allbest.ru