Цілісність як системоутворююча ознака дидактичної концепції В.О. Сухомлинського

The author deals with the didactic conception of V. O. Sukhomlinsky as a holistic pedagogical phenomenon, as a system that ensures the harmonious development of the individual in the unity of intellectual, creative and moral development. The urgency of appealing to the pedagogical heritage of a prominent Ukrainian teacher in connection with the need to form a national education system is substantiated. It is proved that the appeal to the pedagogical heritage of V. O. Sukhomlinsky, which reveals the interconnection of ethical and educational components of the educational process, comprehending the role of the individual in the learning process as a "creator of one's own knowledge", proposes to build the educational system as a spiritual and moral orientation for the development of not only the national school but also the entire society is a promising area for the development of the national education system. At the beginning of the 21st century, educators of the vast majority of countries in the world, including Ukraine, sought ways of developing didactics that would allow national education systems to adapt to the conditions of existence of a "global information society" without losing the gains that defined the national educational landscape over the centuries. This situation encourages didactic researchers to search for a model of an optimal didactic system that fits the specified civilization paradigm, without violating the didactic principle of orientation towards national values. In this context, it should be said that the didactic system underwent a transformation at all stages of the historical development ofpedagogy, changing in order to satisfy the social demandfor the education of a person who meets a certain "social ideal", which was particularly evident at the turning points of historical development. These examples prove that the education system in these complex, fateful moments of state development was a creative, truly innovative sphere of activity that set new vectors for the development of the whole society, as well as science, culture and art. Undoubtedly, didactic systems proposed in the Soviet period are now regarded as not conforming to the principles of modern humane pedagogy; however, it cannot be denied that the didactics of those times carried the powerful creative impetus that allowed the then schooling in fact, the spectacular results of the "birth of a citizen".

Дана ситуація спонукає дослідників-дидактів до пошуків моделі оптимальної дидактичної системи, що відповідає зазначеній цивілізаційній парадигмі, не порушуючи дидактичного принципу орієнтації на національні цінності.

У даному контексті слід сказати, що дидактична система на всіх етапах історичного розвитку педагогіки зазнавала трансформації, змінювалася з тим, щоб задовольнити соціальний запит на виховання особистості, яка відповідає певному «громадському ідеалу», що особливо яскраво виявлялося на переломних етапах історичного розвитку.

Про це свідчить, зокрема, історичне минуле системи освіти в нашій крані, яка вже на початку минулого століття зазнала соціально-політичних потрясінь, що призвели до пошуків моделі освіти, яка би відповідала ідеології радянських часів. Незважаючи на значні дефекти цієї моделі, в окремих її аспектах можна бачити дійсно видатні досягнення. Про це свідчить, наприклад, досвід діяльності Г Ф. Гринько (1890-1938), який у 20-ті роки ХХ століття став творцем першої освітньої системи в радянській Україні з наголосом на соціальному виховані дітей та підлітків, які зазнали сирітство внаслідок громадянської війни та потребували насамперед соціальної опіки, а тоді вже навчання. Свіченням «дидактичних пошуків» у ці роки є виникнення нових експериментальних шкіл, що працювали з опорою на Дальтон-план, Віннетка-план, метод проектів та ін. (Москаленко, 2014: 1), а також розвиток новаторських систем формування особистості, зокрема педагогіки А. С. Макаренка (1888-1939), керованої системи «запрограмованого» виховання, в центрі якої знаходилась «програма людської особистості, програма характеру людини» (Макаренко, 1984: 1).

Ці приклади доводять, що система освіти в ці складні, доленосні моменти розвитку держави була творчою, дійсно інноваційною сферою діяльності, яка задавала нові вектори розвитку всього суспільства, а також науки, культури, мистецтва. Безумовно, що запропоновані в радянський період дидактичні системи сьогодні розглядаються як такі, що не відповідають принципам сучасної гуманної педагогіки, однак при цьому не можна заперечувати, що дидактика тих часів несла в собі потужний творчий імпульс, який дозволив тодішньому шкільництву досягти насправді вражаючих результатів у справі «народження громадянина».

Сьогодні ця властивість освіти - формувати особистість та змінювати суспільний, науковий, культурний ландшафти - має стати основною для національного відродження країни, відродження національного духу. Саме цю стратегічно-організуючу функцію треба розглядати як основний тренд розвитку освітньої системи, яка має не тільки змінитися сама, але й змінити навколишню дійсність, формуючи глибоко національну «українську картину світу».

Сучасна «інноваційна» модель української дидактичної системи, що склалася в останні двадцять років, із притаманною їй орієнтацією на збільшення обсягу знань, на універсалізацію методів і форм навчальної діяльності, на масовість навчання, що тягне за собою неможливість реального особистісно орієнтованого навчання, виховання, врахування потреб та можливостей конкретних учнів, не в змозі вирішити складних проблем, про які йшлося вище.

Водночас ми підтримуємо думку дослідників стосовно того, що в межах сучасної освітньої моделі дидактичних пошуків цілеспрямовано не вивчаються шляхи підвищення ефективності навчально-виховного процесу; технологічні підходи у сфері навчальної діяльності реалізуються лише на рівні логіки здійснення навчальних дій і операцій без достатнього узгодження цих технологій із завданням формування особистості, порушуючи єдність дидактичної системи, яка включає в себе як освіту, так і виховання особистості (Бондарева, 2014: 1).

Зазначимо, що при цьому, на жаль, вдосконалення змісту дидактичної системи освіти відбувається переважно на основі відбору навчальної інформації, суттєво не зачіпаючи мотиваційний, духовний, моральний складники процесу навчання і виховання.

Таким чином, освітня теорія і практика потребує вдосконалення не тільки у сфері застосування нових освітніх, інформаційних технологій і технічного забезпечення навчального процесу, а й в напрямі особистісного розвитку учнів.

Досліджуючи проблеми сучасної дидактики та шляхів її розвитку в Україні, ми так чи інакше звертаємось до спадщини теоретиків і практиків вітчизняної педагогіки, без яких неможливо уявити українську педагогіку. Серед найяскравіших особистостей минулого століття, серед видатних українських педагогів особливе місце посідає постать В. О. Сухомлинського, який створив цілісну педагогічну систему, що гармонійно об'єднала освітній і виховний складники. Водночас коли в нашій історичній ситуації ми звертаємось до педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, виникають дискусійні питання, які потребують відповіді.

дидактичний сухомлинський цілісний педагогічний

Логіка даної статті, на нашу думку, передусім вимагає визначення сутності педагогічного феномену, яким є «дидактична система», потребує аналізу підходів до такого базового поняття, як «дидактична система», звернення до праць таких науковців, як (Дружененко, 2018: 1), (Малафіїк, 2005: 1), (Хуторской, 2017: 1), які є визнаними авторитетами в цій галузі педагогічної науки.

Аналіз їхніх думок дозволяє визначити дидактичну систему як сукупність взаємопов'язаних компонентів здійснення освітньо-виховного процесу, що включають цілі, напрями, засоби, закономірності та плановані результати педагогічної діяльності. Слід сказати, що підходи науковців до дослідження дидактичної системи об'єднують у собі специфіку історико-педагогічного дослідження й еволюційного підходу, пояснюючи закономірності поступального переходу компонентів даної системи з одного стану в інший, якісно новий.

Такий похід дає можливість досліджувати педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, створену ним систему дидактики як самобутнє, цілісне явище, яке виникло в певну історичну епоху, але здатне трансформуватися, пристосовуватися до потреб сьогодення. У цьому, на нашу думку, є унікальність педагогічного досвіду великого вчителя, який, на відміну від інших дидактичних систем радянського часу, не втратив своєї привабливості в плані практичного застосування.

Насамперед сучасних освітян приваблює те, що В. О. Сухомлинський першим в українській педагогіці обґрунтував важливість комплексного підходу до навчання і виховання, чого нині явно не вистачає освітній системі в Україні. В. О. Сухомлинський, в принципі, не намагався відділити навчання та виховання, а в центрі його уваги завжди знаходилися проблеми формування потреб учнів, що знаходяться на вищих ступенях піраміди Маслоу. На його думку, кожна людина вже в роки дитинства і особливо в підлітковому віці і ранній юності повинна осягнути щастя повноти свого духовного життя, радість праці та творчості (Сухомлинський, 1973: 1). Для нього процеси навчання, виховання, трудової та іншої діяльності були нерозривно пов'язані із творчістю та моральним імперативом в його загальнолюдській трактовці. У цьому видатний педагог розходився з радянською педагогікою, яка висувала на перший план інші цінності, зокрема цінності «будівника комунізму», серед яких «відданість справі комунізму, любов до соціалістичної Батьківщини, до країн соціалізму».

Зазначене не означає, що дидактика В. О. Сухомлинського мала ідеалістичний, аморфний, неконкретний зміст, навпаки, у своїй педагогічній творчості педагог відштовхувався від практичної необхідності оволодіння знаннями для подальшої трудової діяльності. Водночас педагог визначає основним принципом освітнього процесу те, що навчання має бути напруженим і радісним одночасно, поєднаним з вихованням почуття моральної відповідальності особистості за те, що вона робить, і таким чином формується найважливіша дидактична умова: джерело дитячого бажання вчитися - у напрузі розумових зусиль, у радощах перемоги; навчання і виховання - єдиний процес.

Цей принцип був утілений у досвід роботи Павлиської середньої школи, в якій розроблена дидактична система функціонувала на основі гуманізму, визнання дитини вищою цінністю, творчої діяльності колективу педагогів-однодумців і учнів. В. О. Сухомлинським був зроблений акцент на розширення світоглядних уявлень дітей, на розвиток у них критичності мислення, умінь і навичок самостійного отримання та використання інформації, залучення до самоосвіти, стимулювання ініціативи.

Аналіз дидактичної системи В. О. Сухомлинського, теоретичні засади якої викладені в його роботах, дозволяє виявити її змістоутворюючі постулати:

- патріотичний зміст виховного процесу. Сьогодні для України актуально звучать слова В. О. Сухомлинського про те, що «шкільне патріотичне виховання - це загартування душі й тіла для боротьби з грізним і нещадним ворогом <...> Наша висока місія - виховувати сильних духом, мужніх людей, готових віддати життя на полі бою за щастя, незалежність, честь і гідність» (Сухомлинський, 1990: 1).

Якісне перетворення процесу виховання і навчання в межах дидактичної системи В. О. Сухомлинського полягала в передачі змісту знань і формуванні моральних принципів, чіткому виділенні того, що учні повинні твердо запам'ятати і міцно зберігати в пам'яті; визначенні тих «вузлів» знань і морального досвіду, від яких залежить розвиток розумових здібностей, а також моральні якості, поведінка учнів.

Загалом, ми можемо стверджувати, що концептуальна модель дидактичної системи В. О. Сухомлинського відображає суттєві властивості й ознаки дидактичної системи (цілісність; структурованість; ієрархічність; взаємодію із зовнішнім середовищем); динамічні взаємозв'язки (гармонію розумової та фізичної праці; педагогічну взаємодію суб'єктів педагогічного процесу на основі духовної єдності).

Доказом цілісності дидактичної системи В. О. Сухомлинського в педагогічному аспекті є єдність її окремих елементів: єдність процесу виховання і навчання, коли кожен урок несе в собі інтелектуальний і морально-етичний зміст; єдність духовно-морального та фізичного розвитку, які розглядалися в Павлиській середній школі як джерело активності особистості в різних видах позанавчальної діяльності, єдність педагогічного колективу й учнів.

Доказом цілісності дидактичної системи В. О. Сухомлинського в організаційному плані виступає єдність процесів організації навчання та виховання: освоєння і конструювання змісту освіти та матеріальної бази Павлиської середньої школи; взаємодія педагогів і батьків як духовна спільність, механізмом якої виступає зацікавленість у вихованні дитини; освоєння учнями змісту освіти без безпосередньої участі педагога (самоосвіта, самовиховання, самоврядування).

Цілісність дидактичної системи, створеної В. О. Сухомлинським, полягає і в наявності закономірностей, які є ознаками системності, а також дають можливість прогнозувати результати виховання і навчання. Ми говоримо про наявність у даній дидактичній системі таких закономірностей:

Наявність даних закономірностей фактично є тим маркером, який дозволяє говорити про системність і цілісність дидактичної системи В. О. Сухомлинського, про наявність у цій системі діалектичного взаємозв'язку виховання, навчання і гуманістичної освітньої парадигми, в основі якої лежить абсолютний пріоритет морально-етичного і інтелектуального розвитку особистості на всіх етапах навчання.

Таким чином, звернення до педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського, яка розкриває взаємозв'язок етичних і освітніх складників освітнього процесу, осмислюючи роль особистості в процесі навчання як «творця власних знань», пропонує будувати систему освіти як духовно-моральний орієнтир для розвитку не тільки національної школи, а й усього суспільства, є перспективним напрямом для подальших досліджень у галузі дидактики.

Науково-практичні, інноваційні і для теперішнього часу підходи видатного українського педагога до організації навчальної діяльності, до обґрунтування гуманітарного складника освітньо- виховного процесу, до проблеми вибору учнем активної патріотичної і громадянської позиції не тільки цікаві, але й надзвичайно важливі для суспільно-політичного розвитку України.

Загалом дидактична система, яку створив В. О. Сухомлинський, являє собою гносеологічну цілісність, що включає: системний підхід до навчання і виховання (відображає властивості системи, визначає її елементи і зв'язки між елементами; результат взаємодії елементів, що дає можливість прогнозувати результати навчально-виховного процесу і домагатися його високої результативності); онтологічні основи виховання й освіти (визначаючи базові смисли людського життя), феноменологічний принцип (що дозволяє педагогу звертати увагу на досвід учнів, відповідним чином організовуючи процес індивідуалізації навчання та виховання), аксіологічне розуміння мети навчання та виховання як поступового процесу.

Таким чином, ми маємо констатувати цілісний характер дидактики, запропонованої В. О. Сухомлинським, про її невичерпні можливості у вирішенні проблеми «народження громадянина». Сьогодні, в умовах пошуку шляхів створення ефективної національної освітньої системи, дидактична система В. О. Сухомлинського має бути не просто творчо осмисленою, але і включеною в процес розвитку сучасної української школи.

1. Артюхіна М. В. Забезпечення якості освіти: теорія та практика: кол. моногр.; Західнодонбас. ін-т економіки і упр. / під заг. ред. Н. В. Житник. Донецьк: ІМА-прес, 2011. 299 с.

2. Бондарева Г І. Виховання соціальної усталеності особистості старшокласника в навчально-виховному процесі: автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.07; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. Луганськ, 2014. 24 с.

3. Вербицька П. В. Організаційно-педагогічні засади громадянської освіти старшокласників: автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.01. Ін-т педагогіки АПН України. Київ, 2000. 26 с.

4. Дружененко Р С. Дидактична і методична системи: координація понять. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. 2018. Вип. 155. С. 249-254.

5. Кіяшко О. О. Інноваційні педагогічні технології підготовки молодших спеціалістів у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації: автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.04. Луганськ, 2001. 24 с.

6. Макаренко А. С. Проблемы школьного советского воспитания (лекции). Лекция первая. Методы воспитания. Сочинения в 8 т. Москва: Педагогика, 1984. Т. 4. 399 с.

7. Малафіїк І. В. Дидактика: навч. пос. Київ: Наукова думка, 2005. 397 с.

8. Москаленко А. М. Історія вітчизняної педагогіки. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2014. 239 с.

9. Нагайчук О. В. Інтелектуальний розвиток учнів 5-9 класів засобами проектно-технологічної діяльності у процесі трудового навчання: автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.02; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. Київ, 2011. 26 с.

10. Сухомлинский В. А. Как воспитать настоящего человека: (Этика коммунистического воспитания). Педагогическое наследие / Сост. О. В. Сухомлинская. Москва: Педагогика, 1990. 288 с.

11. Сухомлинский В. А. Разговор с молодым директором школы. Москва: Просвещение, 1973. 208 с.

12. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т.; під ред. В. І. Ковальчук. Київ: Радянська школа, 1977. Т. 3: Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина. 670 с.

13. Топчій Г. С. Ігрові педагогічні технології як умова професійного саморозвитку майбутнього вчителя: авто- реф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.04; Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Харків, 2011. 26 с.

14. Федорук П. І. Адаптивна система дистанційного навчання та контролю знань на базі інтелектуальних Інтернет-технологій. Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2008. 326 с.

15. Хуторской А. В. Дидактика: учебник для вузов. Санкт-Петербург: Нева, 2017. 720 с.

16. Юрчонок Ю. В. Генеза авторських шкіл в Україні (80-ті рр. XX - початок XXI ст.): автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.01. Полтава, 2011. 20 с.

References