Сучасний стан формування готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до застосування здоров’язбережувальних технологій

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Відокремлений структурний підрозділ закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Полтавський інститут економіки і права

Кафедра соціальної роботи та спеціальної освіти

Є. Вишар, ст. викладач

Анотація

Проведено аналіз теоретичних і практичних засад формування готовності фахівців з фізичної реабілітації до використання здоров'язберігаючих технологій у професійній діяльності. Встановлено, що, враховуючи психолого-педагогічні аспекти реабілітаційної роботи, під фізичною реабілітацією слід розуміти комплекс фізичних вправ, психолого- педагогічних технологій, спрямованих на відновлення, поліпшення та попередження відхилень у здоров'ї різними засобами, адекватними людська природа (масаж, фізичні вправи, дієта, гімнастика, тренінги). У свою чергу, спеціаліст з фізичної реабілітації трактується нами як особа, яка на професійному рівні застосовує методи фізичної реабілітації для відновлення функцій організму, досягнення нормального рівня здоров'я, фізичної незалежності та активності, оптимального фізичного стану, психологічного та фізичного здоров'я.

На основі аналізу різноманітних видів здоров'язберігаючих технологій, які можуть використовувати фахівці з фізичної реабілітації у своїй професійній діяльності, встановлено, що медичні здоров'язберігаючі технології - це комплекс взаємопов'язаних факторів, факторів зовнішнього середовища, які впливають на людину. При цьому основним завданням фахівців з фізичної реабілітації при використанні медичних технологій було визначено підбір і поєднання медичних здоров'язберігаючих технологій відповідно до індивідуальних особливостей клієнта та його медичних показників.

Також було розглянуто та проаналізовано здоров'язберігаючі технології фізичної культури і спорту та встановлено, що вони представлені в науковій літературі та впроваджені в практику фізичної реабілітації за такими напрямами: перший - використання методів удосконалення фізичної культури, в тому числі різних видів фітнесу, методів фізичної рекреації; другий - використання різноманітних видів спорту задля оздоровлення та відновлення здоров'я людини; третій напрям адаптивна фізична культура, мета якого соціалізація осіб з інвалідністю. Доведено необхідність використання соціально-психолого-педагогічних технологій у реабілітаційному процесі для його ефективності та стабільності результату. З огляду на це сформульовано визначення психолого-педагогічних здоров'язберігаючих технологій з урахуванням специфіки діяльності фахівців з фізичної реабілітації.

Ключові слова: готовність до професійної діяльності, професійна готовність, соціально-педагогічна діяльність, фахівець з фізичної реабілітації, здоров'язберігаючі технології.

Abstract

Ye. Vyshar, Senior Lecturer of the Department of Social Work and Special Education, Separate structural subdivision of higher education institution the institution of higher education «Open International University of Human Development Ukraine» Poltava Institute of Economics and Law, Kyiv, Ukraine

An analysis of the theoretical and practical foundations of the formation of the readiness of physical rehabilitation specialists for the use of health preserving technologies in professional activities was carried out. It was established that, taking into account the psychological and pedagogical aspects of rehabilitation work, physical rehabilitation should be understood as a complex of physical exercises, psychological and pedagogical technologies aimed at restoring, improving and preventing health abnormalities by various means adequate to human nature (massage, physical exercises, diet, gymnastics, training). In his address, a specialist in physical rehabilitation is interpreted by us as a person who, at a professional level, applies physical rehabilitation methods to restore body functions, achieve a normal level of health, physical independence and activity, optimal physical condition, psychological and physical health.

Based on the analysis of various types of health-preserving technologies that can be used by physical rehabilitation specialists in their professional activities, it was established that medical health-preserving technologies are a complex of interrelated factors, factors of the external environment that affect a person. . At the same time, the main task of physical rehabilitation specialists when using medical technologies was the selection and combination of medical health technologies in accordance with the individual characteristics of the client and his medical indicators.

Health-preserving technologies of physical culture and sports were also indicated and analyzed, and it was established that they are presented in scientific literature and implemented in the practice of physical rehabilitation in the following directions: the first is the use of methods of improving physical culture, including various types of fitness, methods of physical recreation . ; the second is the use of various types of sports to improve and restore human health; the third direction is adaptive physical culture, the purpose of which is the socialization of a person with a disability. The necessity of using social-psychological-pedagogical technologies in the rehabilitation process for its effectiveness and stability of the result is proven. With this in mind, the definition of psychological-pedagogical health-preserving technologies was formulated, taking into account the specifics of the activities of physical rehabilitation specialists.

Keywords: readiness for professional activity, professional readiness, socio-pedagogical activity, physical rehabilitation specialist, health-preserving technologies.

Постановка проблеми

Сучасна вища освіта в Україні характеризується постійним реформуванням, появою нових освітніх напрямів і спеціальностей. Відповідно, об'єктивно зростає потреба у постійному розвитку професіоналізму спеціалістів та підвищенні їх конкурентоспроможності. Проблема формування готовності майбутніх фахівців фізичної реабілітації до використання здоров'язберігаючих технологій у професійній діяльності в сучасних умовах є передумовою та запорукою якісної професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної реабілітації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання готовності до професійної діяльності розглядаються в сучасних наукових дослідженнях розглядається різними науками, але найбільш вагомішими для дослідження поняття «готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до застосування здоров'язбережувальних технологій» є дослідження у галузі педагогіки, теорії та методології вищої освіти (І. Зязюн, О. Дубасенюк, Т. Меншикова, В. Моляко, Ю. Пелех, К. Платонов, Л. Прудка, В. Сластьонін, Г. Троцко); у психології (С. Рубінштейн, Е. Зеєр, Г. Коджаспірова, О. Коджаспіров С. Кубицький, Л. Султанова, А. Ліненко); у соціальній педагогіці (Ю. Вербиненко, І. Зимня, А. Капська, О. Карпенко, О. Лугова, Т. Меншикової, А. Рєзанович); у галузі фізичної реабілітації, фізичної терапії, ерготерапії (Л. Волошко, Л. Сущенко, Г. Романов, Ю. Копочинська, А. Фастівець, В. Мурза, В. Мухін).

Мета статті - обґрунтувати сучасний стан формування готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до застосування здоров'язбережувальних технологій.

Виклад основного матеріалу

Перш ніж визначити стан сформованості готовності майбутніх фахівців фізичної реабілітації до використання здоров'язберігаючих технологій у професійній діяльності, необхідно з'ясувати сутність поняття «готовність до професійної діяльності».

У великому тлумачному словнику подається таке визначення загального поняття «готовність» - це «бажання зробити що-небудь», а «готовий» - той, «який зробив необхідне приготування, підготувався до чого-небудь» [1].

Серед наукових розробок з проблеми формування готовності до професійної діяльності в галузі педагогіки акцентуємо увагу на роботах, які відображають єдність особистісного та функціонального компонентів професійної готовності, що є умовою успішної професійної діяльності гуманістичного спрямування.

В. Сластьонін визначає професійну готовність як складне, багаторівневе, багатоаспектне системне психічне утворення, яке визначається, насамперед, особистісною освітою людини. На думку вченого, професійна готовність включає емоційно-вольову стійкість, витримку, педагогічний такт, професійно-педагогічне мислення, психологічну спостережливість, уміння ідентифікувати себе з іншими, динамічні якості особистості, енергійність, ініціативність тощо. В. Сластьонін виділяє два: взаємозалежні аспекти як основні складові професійної готовності фахівця (різновиди):попередня, передчасна, потенційна готовність - це наявність досить стійких, статичних компонентів, психічних утворень - знань, умінь, навичок професійної діяльності, професійно важливих якостей, змісту і цінностей особистості, її взаємин, в цілому певного рівня професійно необхідний потенціал особистості; безпосередня, безпосередня, ситуативна готовність як стан відповідної мобілізації, функціональної налаштованості психіки фахівця на вирішення конкретних завдань у відповідних обставинах і умовах [2]. На думку Г. Троцко, готовність майбутнього вчителя до навчальної діяльності - це цілісне, комплексне особистісне утворення, що забезпечує високий рівень педагогічної діяльності та включає професійно-педагогічні погляди та переконання, професійну спрямованість психічних процесів, професійні знання, здатність до педагогічної діяльності, уміння долати труднощі, оцінювати наслідки своєї праці, професійне самовдосконалення [2].

Також вчений К. Платонов представляє професійну готовність у сукупності результатів таких компонентів: як результат трудового навчання, що виражається в бажанні працювати; в результаті професійної підготовки, професійного та особистісного розвитку; як стан психологічної мобілізації в певних умовах [1].

Досліджуючи питання готовності до професійної діяльності, Л. Прудка визначає, що ця категорія передбачає належний рівень професійної компетентності, професійної майстерності, а також здатність до саморегуляції, схильність до відповідної соціальної діяльності, здатність до професійної мобілізації (духовного, особистісного та фізичного) потенціалу для розвитку вирішення поставлених завдань за відповідних умов [2].

Дослідник В. Моляко визначає поняття «готовність до професійної діяльності» як складне особистісне утворення, багатокомпонентну систему, сукупність компонентів якої дає змогу особистості здійснювати той чи інший вид діяльності [1].

І. Зязюн ототожнює поняття «готовність до професійної діяльності» з поняттям «професіоналізм», зазначаючи, що складовими професіоналізму в будь-якій професії є компетентність та озброєність системою навичок. Тільки цих двох складових недостатньо для професіоналізму в педагогічній діяльності. Необхідні певні особисті якості, адже вчитель сам є інструментом впливу на учня [1].

Важливим аспектом професійної діяльності сучасного вчителя, як зазначає І. Бех, є поглиблене самопізнання, співвіднесення своїх особистісних характеристик із вимогами гуманістичного спрямування у педагогічній взаємодії. Тому під готовністю до професійної діяльності автор розуміє поєднання системи професійних знань і умінь зі здатністю творчо змінювати свою особистість із застосуванням психологічних знань відповідно до об'єктивно існуючих морально-духовних цінностей суспільства з урахуванням своєї власної індивідуальності [2].

З точки зору психологічних підходів науковці аналізують готовність до професійної діяльності як психолого-педагогічний феномен, який можна представити як узгоджену взаємодію всіх структур Я-особистості, її когнітивних, емоційно-вольових, когнітивних процесів; сукупність певних станів особистості та її психологічних властивостей.

На думку Л. Султанової, основними критеріями готовності студентів є: ступінь розвитку мотивації; ступінь володіння системою знань; студенти розвинули низку гностичних, проектних та організаційних навичок [2].

Готовність до професійної діяльності, за Е. Зеєром, - це активний стан особистості, який відображає зміст поставленої перед нею задачі, умови її вирішення, відображає умови успішного виконання будь-якої діяльності. Автор виділяє послідовні етапи виникнення готовності - виникнення потреби та мотивів; усвідомлення поставлених завдань; розробка плану, інструкцій, моделей, схем майбутньої діяльності; усвідомлення очікуваної готовності в предметних діях, застосуванні певних засобів і способів діяльності; порівняння ходу роботи, що виконується, та її проміжних результатів, внесення виправлень [1].

За С. Кубицьким, «професійна готовність» - це спрямованість особистості, яка передбачає потреби, переконання, погляди, установки, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, вміння, установки на певну поведінку в незвичайних умовах. Саме готовність забезпечує її регуляцію, стійкість і ефективність і необхідна людині для того, щоб успішно виконувати свої обов'язки, правильно використовувати знання, досвід, особистісні якості, зберігати самовладання, перебудовувати свою діяльність за наявності непередбачених перешкод. Зовнішні впливи завжди діють через внутрішні, тобто через особисті умови, тому готовність людини до дії - це усвідомлення нею своїх потреб, для задоволення яких необхідна активізація особистих психічних потреб [1].

І. Ковальська визначає, що готовність - це стійке психологічне утворення, яке забезпечує здатність людини успішно виконувати завдання. [2]. соціопсихологічний здоров'язбережувальний фізичний реабілітація

М. Дяченко та Л. Кандибович представляють готовність до професійної діяльності як сукупність взаємопов'язаних компонентів: усвідомлення своїх потреб, вимог суспільства, колективу чи завдання, яке ставлять інші люди; усвідомлення цілей, вирішення яких призведе до задоволення потреб і виконання наміченої мети; розуміння й оцінка умов, у яких відбуватимуться дії, актуалізація досвіду, пов'язаного з минулим вирішенням певних завдань і виконанням вимог подібного типу; визначення на основі досвіду та оцінки майбутніх умов діяльності найбільш імовірних шляхів вирішення завдань або виконання вимог; прогнозування проявів своїх інтелектуальних, емоційно-вольових процесів, оцінка співвідношення своїх можливостей, рівня домагань і потреби в досягненні конкретного результату; мобілізація сил відповідно до умов і завдань, самонавіювання в досягненні мети [1].

У психології можна виділити три напрями дослідження готовності до професійної діяльності: це дослідження у зв'язку з проникненням у природу психічних процесів людини; як феномен стійкості та адекватності реагування людини на зовнішні та внутрішні впливи, що зумовлено інтенсивним вивченням нейрофізіологічних механізмів, регуляції та саморегуляції поведінки людини; дослідження, пов'язані з теорією діяльності. Також як основні види готовності можна виділити готовність до дії, готовність до діяльності та психологічну готовність. Готовність діяти - це установка, спрямована на виконання певної дії. Готовність до дії передбачає, з одного боку, наявність певних знань, умінь і навичок, а також готовність протистояти перешкодам, що виникають під час виконання дії, з іншого боку, приписування певного особистісного значення дії. дію, що виконується [1]. Отже, готовність до дії передбачає мобілізацію всіх психофізіологічних систем людини. Слід зазначити, що готовність до дії реалізується завдяки прояву окремих її компонентів: нейродинамічної сформованості дії, фізичної готовності та психологічних факторів готовності.

Готовність до діяльності більшість авторів розглядає як стан психологічної налаштованості особистості на певну дію. Готовність до професійної діяльності дослідники розглядають як активний стан особистості, який забезпечується сформованістю відповідних діяльності психічних якостей і системи професійних знань.

Аналізуючи поняття «готовність до професійної діяльності» з позицій соціально-педагогічної науки, варто відзначити його зв'язок із конкретними соціальними умовами, в яких відбувається професійна діяльність. А. Резанович трактує професійну готовність як внутрішню якість особистості, що виражає її прихильність до діяльності, а також ступінь засвоєння нею елементів, відповідного соціального досвіду та вміння використовувати цей досвід у професійній діяльності [2].

О. Безпалько розглядає готовність до професійної діяльності як складний соціально-педагогічний феномен, що включає комплекс індивідуально-психологічних якостей особистості та систему професійно-педагогічних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішну реалізацію професійно-педагогічних якостей особистості [1].

Дослідниця О. Лугова розглядає поняття «готовність до професійної діяльності» з двох позицій: як стан і як якість особистості. Автор зазначає, що професійна готовність є не тільки результатом професійної підготовки, а й її метою, основною умовою ефективної реалізації здібностей кожної особистості і має такі компоненти: позитивне ставлення до діяльності, підкріплене стійкою мотивацією; адекватні вимоги професійної діяльності до рис характеру, особливостей темпераменту; наявність необхідних знань, умінь і навичок; стійкі професійно важливі особливості процесів мислення [1]. На думку Т. Меньшикової, готовність до соціально-педагогічної діяльності - це науково-теоретична, методична, соціокультурна оснащеність і прагнення суб'єкта педагогічної діяльності змінити соціально-педагогічну дійсність на користь особистості та суспільства на основі адекватних об'єктів, соціально-педагогічних систем і ситуацій когнітивних схем їх сприйняття, розуміння, прогнозування розвитку та трансформації [1].

Готовність до педагогічної діяльності, як зазначає І. Зимня, - це широка і системна професійна компетентність, стійке переконання, соціально значуща спрямованість особистості майбутнього вчителя, наявність комунікативно-дидактичних потреб, потреби в спілкуванні та передачі досвіду іншим [2].

А. Капська, під поняттям «готовність до педагогічної діяльності» розуміє позитивне ставлення, зацікавленість, стійкість мотиву до цієї діяльності, спрямованість на діяльність; знання та розуміння специфіки діяльності; уміння самооцінювати свою діяльність, рівень підготовки до неї, адекватність вирішення професійних завдань [2].

З точки зору фахівців з фізичної реабілітації, ерготерапії, підготовка до професійної діяльності фахівців з фізичної реабілітації повинна здійснюватися з урахуванням різноманітних напрямків їх діяльності. Науковці виділяють три основні напрями діяльності фахівців з фізичної реабілітації, в яких реалізуються здоров'язберігаючі технології: реабілітація - в лікувально- профілактичних закладах МОЗ; фізкультурно-оздоровчий - у навчальних закладах; лікування та реабілітація - допомога хворим в амбулаторно- поліклінічних установах, кабінетах недержавної форми власності, домашніх умовах [1].

Л. Волошко пропонує розглядати фізичну реабілітацію у двох аспектах, які нерозривно пов'язані між собою - реабілітаційно-оздоровчої та навчально-професійно-дидактичної галузі [1].

Л. Сущенко пов'язує підготовленість фахівців з фізичної реабілітації з оволодінням системою фізичних вправ, спрямованих на відновлення пошкоджених підсистем організму людини [2].

На думку науковця А. Фастівець, основним і важливим напрямком діяльності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації є діагностика, яка має реалізовуватись у таких видах діагностики: догоспітальна діагностика - вивчення станів на догоспітальному етапі, що виникають між здоров'я та хвороби з використанням специфічних методів і приладів для оцінки та вимірювання функціонального стану організму людини; педагогічна діагностика - це вид діяльності, метою якого є встановлення та вивчення ознак, що характеризують стан і результати процесу навчання, і який дозволяє на цій основі прогнозувати можливі відхилення, визначати шляхи їх запобігання, а також коригувати процес навчання з метою підвищення якості його результату [2].

Науковці А. Вовканич, В. Мурза та В. Мухін поєднують підготовку фахівців з фізичної реабілітації з педагогічними аспектами, зазначаючи, що спеціалісти з фізичної реабілітації є викладачами у сфері відновлення або обробки рухової активності інвалідів. Основними дидактичними принципами професійної діяльності є: свідомість і активність, наочність, доступність та індивідуалізація, системність, міцність [1].

Тому можна стверджувати, що на сьогодні існує кілька підходів до трактування готовності до професійної діяльності: функціональний, згідно з яким готовність розглядається як психічний стан особистості, який визначає розвиток психічних процесів та їх активізацію в потрібний момент, а також підхід до функціонального стану особистості; особистісна, де готовність виступає як цілісне особистісне утворення, що передбачає формування необхідних якостей, умінь, навичок професійної діяльності; особистісно- діяльний, у межах якого готовність визначається як прояв усіх сторін особистості, що відповідають характеру діяльності та соціальним умовам, у яких вона здійснюється; результатно-активний, що визначає готовність у результаті процесу підготовки; акмеологічний, згідно з яким поняття готовності до діяльності трактується виходячи із самосприйняття людиною діяльності та свого місця в ній.

На основі аналізу поняття готовності до професійної діяльності та враховуючи специфіку професійної діяльності, такої як фізична реабілітація, можна визначити поняття готовності майбутніх фахівців фізичної реабілітації до професійної діяльності - це володіння система теоретичних і практичних професійних знань, формування мотивів і потреб їх реалізації в самостійній практичній професійній діяльності.

З огляду на аналіз медичних, соціально-психологічних і педагогічних технологій можна сформулювати сутність поняття готовності майбутніх фахівців фізичної реабілітації до використання здоров'язберігаючих технологій у професійній діяльності - це реалізація в самостійній практичній діяльності. Діяльність системи теоретичних і практичних лікувально-фізкультурних знань, соціально-психологічних прийомів цілеспрямованого впливу на структуру «Я» особистості з урахуванням педагогічних закономірностей і принципів організації навчально-виховного процесу для ефективної реалізації завдання збереження та відновлення здоров'я клієнта.

Для уточнення змісту підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до використання здоров'язберігаючих технологій у професійній діяльності необхідно проаналізувати зміст освітніх програм, спрямованих на підготовку цих фахівців.

Проаналізовано освітні програми за 227 спеціальностями Фізична терапія, ерготерапія; 017 Фізична культура і спорт; 016 Спеціальна освіта; 229 Охорона здоров'я, оскільки здійснюється підготовка фахівців з фізичної реабілітації за переліченими освітніми програмами перелічених спеціальностей.

В освітніх програмах «Фізична терапія, ерготерапія», «Фізична реабілітація», «Фізична терапія» спеціальності 227 Фізична терапія, ерготерапія мета визначається відповідно до Державного стандарту зазначеної спеціальності, узагальнюючи різні варіанти Формулюючи мету програм, можна констатувати, що завдання підготовки фахівців у галузі є чітко поставленим охороною здоров'я, здатним вирішувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми з фізичної терапії, ерготерапії, використовуючи положення, теорії та методики медико-біологічних, соціальних, психолого- педагогічних наук та потреб сучасного ринку праці. Тобто освітні програми передбачають оволодіння методами медико-біологічних, соціальних, психолого-педагогічних наук для впливу на клієнтів. Об'єктами вивчення та діяльності фахівців зазначених програм є рухові функції та діяльність людини, їх порушення та корекція з метою відновлення повноцінної життєдіяльності відповідно до бажань та потреб людини в умовах зовнішнього середовища [3].

Аналіз змісту освітніх компонентів програми, матриці відповідності програмних компетентностей та компонентів освітніх програм, матриці відповідності результатів програми дав змогу виділити ті дисципліни, які спрямовані на формування компетентностей у медичній галузі здоров'язберігаючих технологій. Це такі дисципліни «Клінічний реабілітаційний менеджмент при порушенні діяльності серцево-судинної та дихальної систем», «Терапевтичні вправи», «Теорія та технології оздоровчо- рекреаційної рухової активності», «Кінезологія», «Масаж», «Методи фізичної терапії та ерготерапії», «Основи дієтології, нутріціології», «Фітотерапія», «Коригуюча гімнастика», «Гідрокінезотерапія» та інші.

Освітні програми «Фізкультурно-спортивна реабілітація», «Фізична реабілітація» спеціальності 017 Фізична культура і спорт містять дисципліни, які частково формують готовність до використання здоров'язбережувальних технологій - «Основи здорового способу життя», «Теорія здоров'я та здорового способу життя». Зміст навчальних програм цих дисциплін включає теми переважно медико-біологічного спрямування, а здоровий спосіб життя розглядається як результат фізичного виховання.

Освітня програма «Спеціальна освіта (Фізична реабілітація)» спеціальності 016 Спеціальна освіта, об'єктом вивчення якої визначено корекційно-розвивальний та реабілітаційний процеси; теоретико-методичні диференційовані системи попередження і подолання порушень психічного та (або) фізичного розвитку та корекційного навчання і виховання осіб з особливими освітніми потребами різних вікових категорій, способи організації ефективної взаємодії учасників освітнього процесу, зумовлені закономірностями та особливостями змісту корекційно-педагогічної діяльності. Саме освітні компоненти «Культура безпеки», «Оздоровча ходьба і біг», «Основи здорового способу життя», «Оздоровчі заняття на воді» передбачають підготовку до використання здоров'язбережувальних технологій, але вони також мають медико-біологічне спрямування. Наприклад, зміст дисципліни «Основи здорового способу життя» розкривається в таких тема: «Біологічні ритми в живих системах. Десинхронози», «Харчовий раціон», «Види фізичних вправ і здоров'я», «Загартування. Масаж», «Поняття про психічне здоров'я», «Поняття про соматопсихічні розлади і неврози».

Освітня програма «Громадське здоров'я і фізична реабілітація» спеціальності 229 Громадське здоров'я спрямована на формування готовності здійснювати епіднагляд та оцінка стану здоров'я, благополуччя населення, моніторинг і реагування на загрози для громадського здоров'я та при надзвичайних ситуаціях в сфері охорони здоров'я, профілактика захворювань, зміцнення здоров'я, захист здоров'я та забезпечення безпеки навколишнього середовища, праці, харчових продуктів, тощо.

Нами не виявлено дисциплін, спрямованих на формування компетентностей із соціально-психологічних та педагогічних здоров'язберігаючих технологій. В освітніх програмах представлені психолого-педагогічні дисципліни, які закладають лише базисні знання щодо психології та педагогіки: «Педагогіка та психологія», «Основи психології. Основи педагогіки».

Отже, на основі аналізу освітніх програм та результатів студентського анкетування можна зробити висновок, що формування готовності майбутніх спеціалістів до використання здоров'язберігаючих технологій у професійній діяльності відбувається в результаті вивчення медико-біологічних технології та технології фізичної культури і спорту. Безпосереднє вивчення змісту соціально-психолого-педагогічних технологій відбувається на рівні засвоєння основних понять психології та педагогіки.

Тому постає необхідне посилення готовності майбутніх фахівців фізичної реабілітації саме до використання соціально-психолого-педагогічних технологій, які повинні супроводжувати весь реабілітаційний процес для його ефективності.

Висновки

За результатами аналізу освітніх програм, за якими готують майбутніх фахівців з фізичної реабілітації, та результатів анкетування студентів на знання здоров'язберігаючих технологій встановлено необхідність посилення процесу формування готовності до використання соціо-психолого-педагогічних здоров'язберігаючих технологій.

Література

1. Вишар Є.В. Методичні аспекти формування готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до застосування здоров'язбережувальних технологій у професійній діяльності. «Наукові інновації та передові технології» (Серія «Педагогіка»). Київ: «Наукові перспективи», 2022 р. №9(11) 2022. С. 22-33.

2. Вишар Є.В. Процес формування готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до застосування здоров'язбережувальних технологій у професійній діяльності. «Інноваційна педагогіка». Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2022 р. Вип. №49. Т 1. С. 86-91.

3. Василенко М.Д. Соціальна інженерія як зброя хакінгу з підвищеним ризиком / М.Д. Василенко, В.М. Слатвінська // Європейський вибір України, розвиток науки та національна безпека в реаліях масштабної військової агресії та глобальних викликів ХХІ століття» (до 25-річчя Національного університету «Одеська юридична академія» та 175-річчя Одеської школи права): у 2 т.: матеріали Міжнар.наук.-практ. конф. (м. Одеса, 17 червня 2022 р.) / за загальною редакцією С.В. Ківалова. - Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2022. - Т. 1. - С. 729-731.

References

1. Vyshar Ye.V. (2022). Metodychni aspekty formuvannia hotovnosti maibutnikh fakhivtsiv z fizychnoi reabilitatsii do zastosuvannia zdoroviazberezhuvalnykh tekhnolohii u profesiinii diialnosti [Methodical aspects of forming the readiness of future physical rehabilitation specialists to use health-saving technologies in professional activities]. «Naukovi innovatsii ta peredovi tekhnolohii» (Seriia «Pedahohika») - "Scientific innovations and advanced technologies" (Series "Pedagogy"), 9(11), 22-33 [in Ukrainian].

2. Vyshar Ye.V. (2022). Protses formuvannia hotovnosti maibutnikh fakhivtsiv z fizychnoi reabilitatsii do zastosuvannia zdorov'iazberezhuvalnykh tekhnolohii u profesiinii diialnosti [The process of forming the readiness of future physical rehabilitation specialists to use health-saving technologies in their professional activities]. «Innovatsiina pedahohika» - «Innovative pedagogy», 1(49), 89-91 [in Ukrainian].

3. Vasilenko M.D. Social'na inzhenerija jak zbroja hakingu z pldvishhenim rizikom / M.D. Vasilenko, V.M. Slatvins'ka // Cvropejs'kij vibir Ukraini, rozvitok nauki ta nacional'na bezpeka v realijah masshtabnoi vijs'kovoi agresii ta global'nih viklikiv HHI stolittja» (do 25-richchja Nacional'nogo universitetu «Odes'ka juridichna akademija» ta 175-richchja Odes'koi shkoli prava): u 2 t.: materiali Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Odesa, 17 chervnja 2022 r.) / za zagal'noju redakcieju S.V. Kivalova. - Odesa: Vidavnichij dim «Gel'vetika», 2022. - T. 1. - S. 729-731.

Размещено на allbest.ru