Самостійна робота як засіб розвитку професійних компетенцій студентів

Самостійна робота як засіб розвитку професійних компетенцій студентів

The academic paper defines the role and importance of independent work in the process of self-development of a student's personality while studying at higher education institutions (HEIs), in particular, the acquisition of professional competencies. It has been noted that currently the educational process is directed towards the formation of general abilities of the individual to independently acquire knowledge, the formation of life and professional competencies, as well as, the most important one - information competency. The approach used by the HEIs to correlate the volume of individual components of educational programs (curricula) with the actual workload of the degree-seeking students (including independent work) has been considered. Nowadays, it is not so much specific professional skills and abilities that are becoming especially important, but the general ability to acquire knowledge, the ability to independently use it to solve a large number of complex problems, analyze information, highlight the essential issues, think critically. The purpose of the educational process is the acquisition of key competencies by the future specialist, manifested in the ability to independently solve problems of a different nature based on the use of information, communication, social and legal principles ofpersonality behaviour in the civil society. The effective directions of activating this process have been highlighted. Particular attention is drawn to the fact that independent work is a process of student's independent activity aimed at the development of his personality. It has been proven that the educational process with a sophisticated system of students' independent work creates a basis for the development of activities, ensuring a consistent transition of learning processes into self-education. The analysis ofpedagogical technologies has shown that modular training in this direction has a number of advantages, in particular: mobility, flexibility, adaptability; the possibility of choosing an individual educational trajectory with its subsequent correction and improvement through the choice of individual methods of learning the material; creating a positive motivation for learning and self-education, a positive climate of cooperation and partnership. A modular teaching technology has been proposed, which determines the availability of the most important features necessary for students ' independent work, contributing to the development of professional competencies.

Саморозвиток - це особлива розумова діяльність індивідуума, в результаті якої змінюється його особистість. Становлення її як цілісної системи можливе лише в єдності наступних складників: самопізнання, самооцінка, самоконтроль, саморегуляція та самовдосконалення.

Система освіти відіграє велику роль у процесі саморозвитку. Об'єктивно вища освіта має в собі потенціал для стимулювання особистісного зростання студентів, оскільки є цілеспрямованою системою забезпечення саморозвитку всіх учасників педагогічного процесу.

Водночас постає питання реалізації цілей освітньої системи ЗВО, для чого необхідно модернізувати саму систему навчання, зокрема в частині розроблення ефективних методів самостійного здобуття знань, а також сприяння саморозвитку студентів. А саме створення педагогічних умов, як для засвоєння навчального матеріалу під час аудиторних занять, так і для самоосвіти студентів. Загальновідомо, що самостійна робота студентів (СРС) є невід'ємною частиною навчання у ЗВО, оскільки сприяє поглибленому засвоєнню знань. СРС є особливою вищою формою навчальної діяльності, що зумовлюється індивідуальними психологічними особливостями здобувачів освіти. Однак важливо не тільки дотриматися вимог модернізації змісту освіти та застосування інноваційних методів навчання, але і забезпечити виконання низки умов, що визначають саму можливість успішного розвитку професійних компетенцій під час самостійної роботи студентів сучасної вищої школи.

Візьмемо за робочий варіант визначення, запропоноване Н. В. Ягельською, згідно з яким самостійна робота - це форма організації і реалізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, яку спрямовує і контролює викладач або сам студент відповідно до програми навчання та індивідуальних потреб на аудиторних заняттях або у вільний час з метою оволодіння професійними знаннями, навичками й уміннями та для самовдосконалення (Ягельська, 2005).

Здебільшого дослідники (Болюбаш, 2009; Жалдак, 2011; Жук, Соколюк, Дементієвська, Пін- чук, 2012) вважають, що СРС сприяє формуванню наступних факторів розвитку особистості: раціональна організація розумової праці, під час якої відбувається актуалізація зусиль на розумінні, запам'ятовуванні та засвоєнні навчального матеріалу; вироблення адекватної самооцінки; схильність до саморозвитку. Хоча забезпечення самостійної роботи ЗВО є актуальним напрямом у педагогіці, але варто більше уваги приділяти саме розвитку професійних компетенцій в умовах її організації.

Однією з основних цілей закладів вищої освіти є підготовка спеціалістів, які здатні вести конкурентоспроможну діяльність в інформаційному суспільстві. Віртуальний освітній простір, який відображає взаємозв'язок всіх сфер особистості - інтелектуальної, емоційної, ціннісної, поведінкової, останній часом став пріоритетним засобом здобуття знань.

Сучасне суспільство ставить вимоги щодо підготовки освітніми установами конкурентоспроможних професіоналів із високим рівнем компетентності, здатних швидко реагувати на якісні зміни як у професійній, так і суспільній сфері, які готові до постійного професійного розвитку. Це пов'язано з орієнтацією навчального процесу на розвиток компетенцій у майбутніх фахівців, побудованих на основі навчання, яке формує насамперед професійні компетенції.

У цій роботі щодо професійної компетенції і компетенції загалом використовуються терміни «компетентність» і «компетенція». Вони розглядаються як нерозривно пов'язані поняття, оскільки компетенції, які мають набір знань і навичок, розуміються як компоненти компетенції і визначають її рівень. Саме через важливу роль професійних компетенцій у формуванні спеціаліста організація високоякісного самостійного навчання має бути пріоритетом для будь-якого навчального закладу чи навчальної організації. Результативність має відображати фактичні досягнення наприкінці процесу навчання та їх відповідність нормативним вимогам і очікуванням громадськості, а якість вже проведеного навчання оцінюватиметься за рівнем компетенцій, набутих внаслідок цього та продемонстрованих у професійному середовищі під час виконання роботи.

Актуальна на сьогоднішній день проблема інформаційної компетентності бере початок у концепції інформаційного суспільства, що наполягає на визнанні людством пріоритету інформації, що кардинальним чином змінює всю структуру соціальної діяльності, включаючи систему освіти.

У сучасній педагогічній спільноті актуальним є розгляд проблеми невідповідності вимог до компетентності спеціаліста чи студента та існуючої моделі освіти, тобто в межах так званого компетентнісного підходу, що висуває на перше місце не поінформованість студента, не «багаж знань», накопичених у процесі фахової підготовки у навчальному закладі, а вміння самостійно розв'язувати проблеми, що виникають у різних видах діяльності, у сферах етичних, соціальних, правових, професійних, особистих взаємовідносин. З огляду на дуже швидке старіння інформації у сучасному суспільстві запропонований підхід має на увазі такий зміст освіти, який не зводиться до знаннєво орієнтованого компонента, а передбачає цілісний досвід вирішення життєвих проблем, виконання ключових (тобто тих, що належать до багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних ролей, компетенцій (Москалик, 2014).

Термін «компетентність» є перекладом англійського слова “competence”, що означає “the ability to do something well; a skill that you need in a particular job or for a particular task” (тобто здатність робити щось добре; уміння, необхідні для виконання певної роботи чи завдання) (Великий тлумачний словник, 2004). Словник іншомовних слів надає таке значення компетентності з посиланням на прикметник «компетентний» - 1) володіння компетенцією (в значенні «коло повноважень»); 2) володіння знаннями, що дозволяють мати уявлення про щось (Oxford Advanced Lerner's Dictionary, 2000).

Останнім часом можна простежити тенденцію до виокремлення важливості в процесі отримання освіти, самостійної роботи та набутого практичного досвіду студента. Отже, компетентність дослідниками розглядається не стільки як знання, уміння, навички, скільки як досвід людини. На думку В. Нетреби та Н. Денисової, компетентність - це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню, зокрема самонавчанню. Компетентність вивчають як складний синтез когні- тивного, предметно-практичного та особистіс- ного досвіду, що існує у різних формах: як рівень умілості, як спосіб особистісної самореалізації (звичка, спосіб життєдіяльності, захоплення), як деякий результат саморозвитку індивіда або форми проявлення здібності (Нетреба, 2005).

Таким чином, можемо зробити висновок, що компетентність - це особистісна характеристика, яка означає здатність самостійно вирішувати життєві проблеми і завдання в конкретних життєвих ситуаціях, уміти концентруватися, мобільно застосовувати знання, вміння, досвід та творчий потенціал відповідно до ситуації, адекватно до соціальних, культурних та економічних умов у суспільстві.

Метою освітнього процесу є набуття майбутнім фахівцем ключових компетентностей, що виявляються у здібності самостійно вирішувати завдання різного характеру на основі використання інформації, комунікації, соціально-правових основ поведінки особистості в громадянському суспільстві. З огляду на це найцікавішим є погляд українського автора Г К. Селевка щодо визначення ключових компетентностей (Селевко, 2005):

За визначенням Г. К. Селевка, інформаційна компетентність - це ключова суперкомпетентність людини ХХІ ст., важливий інструмент майбутньої професійної діяльності теперішніх учнів і студентів (Селевко, 2005).

Отже, як бачимо із вищезазначеного, саме поняття «інформаційна компетентність» не зводиться до простої кваліфікації, що враховує актуальні на даний час навички роботи із засобами зберігання та передачі інформації (як традиційними, так і електронними). Вона включає досвід роботи із самою інформацією, уміння здійснювати пошук, критично сприймати, оцінювати та самостійно обробляти здобуту інформацію.

Таким чином, інформаційно-комунікаційна компетентність - це багатогранне інтегративне утворення особистості, що являє собою сукупність умінь та навичок роботи з інформацією у традиційній та електронній формі, здатність до роботи з комп'ютерною технікою, здатність до цілеспрямованого пошуку та до переробки і викладення здобутої інформації, заснована на інтелектуальному та творчому потенціалі, особис- тісних якостях, ціннісних орієнтаціях та досвіді.

Інформаційно-комунікаційна компетентність у самостійній роботі тісно пов'язана з використанням універсальних процедур пошуку, опрацюванням і представленням інформації на ґрунті відповідної системи понять, принципів і законів наукового пізнання, відображенням об'єктивної реальності і систем фактичного матеріалу (бази знань, даних, пошуку тощо) (Баловсяк, 2006).

Отже, проаналізоване вище доводить, що у сучасному інформаційному суспільстві, коли старіння інформації відбувається значно швидше, ніж завершується цикл навчання у вищій школі, здобуття інформації стає пріоритетною діяльністю людини, що охоплює всі сфери її життя - професійну, соціальну, побутову. Важливим у цій ситуації є спрямування освітнього процесу на формування загальних здібностей індивідуума до самостійного здобуття знань, формування життєвих та професійних компетентностей, а також найголовнішої з них - інформаційної.

Так, стосовно відповідності системи навчання вимогам європейського законодавства та законодавства України, на наш погляд, необхідно виокремити наступне. Вимога високої якості навчання продиктована сучасним баченням європейського суспільства, заснованим на високоосвічених і добре підготовлених людських ресурсах, здатних адекватно реагувати на зміни в оточуючому середовищі, що відбуваються динамічно. Значна залежність між набутими знаннями та навичками і можливостями знайти правильне (професійно компетентне) рішення вимагає, щоб освіта була орієнтована на формування професійних компетенцій. Результати визначаються з точки зору знань, умінь і навичок, заснованих на компетенціях, які регламентує Національний стандарт освіти та Європейська рамка кваліфікацій (Вища освіта України, 2004).

Процес навчання має забезпечувати високий рівень професійних компетенцій, для чого він має включати придбання наступних груп знань та навичок: знання та навички в галузі суспільних, організаційних та управлінських знань та навичок, прикладні знання та навички та спеціальні знання та навички.

Велике значення для правильності вибору навчального контенту має забезпечення взаємодії між викладачами та персоналом ЗВО і студентами, під час якої здобувачі освіти дізнаються, що їм потрібно знати і що вони можуть зробити для майбутньої реалізації своїх знань у професії, до здобуття якої готуються.

Таким чином, самостійна робота студентів - це форма організації їх навчальної діяльності, що здійснюється під прямим або непрямим керівництвом викладача.

Далі важливо окреслити ефективні напрями вдосконалення СРС. Піднімаючи питання ролі й місця самостійної роботи студентів у системі підготовки фахівця, необхідно зазначити, що організована самостійна діяльність студентів у позанавчальний час може виступати основою для формування основних умінь самоосвітньої діяльності.

На сучасному етапі модернізації системи вищої освіти вченими-педагогами пропонується безліч методик, спрямованих на різнобічний розвиток фахівця. Попри численність й іноді суперечливість цих підходів, більшість з них схожі в тому, що самостійна робота студента є засобом реалізації основної освітньої програми, а також володіє розвиваючою і виховною функцією.

Звертаємо увагу на те, що самостійна робота є процесом самостійної діяльності студента, спрямованої на розвиток його особистості. При цьому необхідно розглядати феномен з двох взаємопов'язаних сторін: постановки навчальних завдань (завдань) і організації (самостійно або під керівництвом викладача) діяльності студента під час виконання цього завдання.

Важливо розуміти, що самостійна робота студента в межах освітнього процесу - це не тільки його самостійна підготовка до занять, заліків, іспитів або інших видів занять, це діяльність, спрямована на саморозвиток і самоосвіту особистості, що служить основою для самоосвітньої діяльності.

Крім того, освітнє середовище ЗВО, що забезпечує ефективну СРС, повинно забезпечувати своєчасне оновлення джерел інформації (підручників, навчальних посібників), методичних і контролюючих матеріалів, додаткових матеріалів, що забезпечують самоосвітню діяльність студентів.

Очевидно, що за такої постановки питання необхідно вирішення двох основних питань: вибір адекватних методів і технологій організації самостійної діяльності (роботи) студентів; методичне забезпечення самостійної діяльності (роботи) студентів.

Розглянемо, який підхід використовують ЗВО для співвідношення обсягу окремих освітніх компонентів освітніх програм у кредитах Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС) із фактичним навантаженням здобувачів вищої освіти (включно із самостійною роботою).

Навчальне навантаження здобувачів освіти та співвідношення годин аудиторних занять і самостійної роботи визначається Положенням про організацію освітнього процесу вищого учбового закладу. Обсяги освітніх компонентів у кредитах ЄКТС визначаються освітніми навчальними програмами (ОНП). На підставі ОНП створюється навчальний план ЗВО, у якому відображено перелік та обсяги обов'язкових та вибіркових навчальних дисциплін, практик, загальний бюджет навчального часу, його розподіл на аудиторний час за окремими формами занять та час, відведений на самостійну роботу. Обсяг одного кредиту ЄКТС становить 30 годин, які включають аудиторну та самостійну роботу.

Самостійна робота складає від 50 до 80% загального обсягу навчального часу, відведеного на вивчення конкретної дисципліни. Загальний обсяг ОНП становить 45 кредитів ЄКТС, з яких обсяг аудиторної роботи - 29%, а самостійної роботи - 71%, що регламентується Положенням про організацію освітнього процесу. Середня кількість ауди- торних годин на один кредит становить - 9 годин, тоді як 21 година відводиться на самостійну роботу. Для заочної форми навчання обсяги аудиторних годин (лекцій, практичних, семінарських, лабораторних занять) за дисциплінами дорівнюють приблизно шостій частині їх обсягів для денної форми навчання та є парними числами.

Основні форми самостійної роботи студентів наведено у табл. 1.

Виходячи із вищезазначеного, окреслимо основні напрями активізації СРС з метою розвитку професійних компетенцій:

Форми самостійної роботи студентів

Джерело: складено автором на основі (Гончарова, 2019; Малихін, 2009; Тищенко)

Основними принципами, що покладені в основу модульної технології навчання, які сприяють активізації СРС та розвитку професійних компетенцій, є: переорієнтація освітнього процесу від поточного методу до індивідуальної підготовки; зростання ролі СРС; адаптація програм навчання до кожного студента; надання можливостей застосування нових інформаційних технологій, спеціалізованих програм; оновлення ролі викладача в освітньому процесі, перетворення його на консультанта, який здійснює індивідуальне керівництво самостійною діяльністю студента за допомогою автоматизованого навчального комплексу; впровадження системи безперервного контролю знань (тестування), який дозволяє постійно проводити корекцію навчального процесу.

Висновки

Список використаних джерел