Методологія дослідження історико-педагогічних реалій середини ХХ - початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ РЕАЛІЙ СЕРЕДИНИ ХХ - ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Акімова Ольга Вікторівна доктор педагогічних наук, професор, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця

Сапогов Микита Володимирович доктор філософії, Вінницький державний педагогічний університету імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця

Матіюк Дмитро Володимирович кандидат педагогічних наук, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця

Анотація

педагогіка знання історичний дослідження

У статті визначено основні підходи до розуміння поняття методології педагогіки як певної системи знань про структурованість та змістовність педагогічної теорії, принципи пізнання та шляхи й способи здобуття та використання знань, пов'язаних з відображенням педагогічної дійсності. Розкриті специфічні особливості історико-педагогічних досліджень середини ХХ - початку ХХІ століття порівняно з іншими науковими напрямами розвитку педагогічної науки. Виокремлені специфічні особливості формування джерельної бази як важливого компонента методології історико-педагогічного дослідження. Схарактеризовано розподіл системи методологічних підходів на три групи: загальнонаукові підходи, парадигмальні та інструментальні підходи. Розглянуто категорію специфічних для досліджень історико-педагогічних проблем методологічних підходів, до котрих відносять: аксіологічний, парадигмальний, цивілізаційний, антропологічний, синергетичний, культурологічний, котрі дозволяють відтворити об'єктивні педагогічні знання про минуле. Розглянуто проблему формування методолого-теоретичного інструментарію історико-педагогічних досліджень на таких рівнях: філософському, загальнонауковому, конкретно науковому та технологічному. Виокремлено головні методологічні принципи історико-педагогічного дослідження: об'єктивності, доказовості, всебічності, сутнісного аналізу, єдності історичного й логічного. Розглянуто важливий аспект методологи історико-педагогічних досліджень - педагогічне джерелознавство, котре є інтегрованою галуззю педагогіки, історії, історії педагогіки, культурології та джерелознавства. Схарактеризовано принципи педагогічної історіографії: системності, цілісності, історизму, наукознавчий принцип. До методів педагогічної історіографії віднесено такі : метод періодизації, порівняльно-історичний, контент-аналіз, хронологічний метод, математичні методи, джерелознавчий аналіз, порівняння, термінологічний тощо.

Ключові слова: методологія історії педагогіки, історико-педагогічне дослідження, дослідження середини ХХ - початку ХХІ століття.

Abstract

Methodology of the research of historical and pedagogical realia of the middle twentieth - beginning of the twenty-first century. Akimova Olha Viktorivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor Vinnytsia Mykhailo Kotsyubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia, Sapohov Mykyta Volodymyrovych Doctor PhD,Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia, Matiiuk Dmytro Volodymyrovych Candidate of Pedagogical Sciences, Vinnytsia Mykhailo Kotsyubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia

The article defines the main approaches to understanding the concept of the methodology of pedagogy as a certain system of knowledge about the structure and the content of the pedagogical theory, the principles of knowledge together with ways and methods of acquiring and using knowledge related to the reflection of pedagogical reality. The specific features of historical and pedagogical research of the middle twentieth - beginning of the twenty-first century compared to other scientific directions of the development of pedagogical science have been revealed. The specific features of the formation of the source base as an important component of the methodology of historical and pedagogical research have been highlighted. The distribution of the system of methodological approaches into three groups has been characterized: general scientific approaches, paradigmatic and instrumental approaches. The category of methodological approaches specific to the research of historical and pedagogical problems is considered, which include: axiological, paradigmatic, civilizational, anthropological, synergistic, cultural, which allow reproducing objective pedagogical knowledge about the past. The problem of forming a methodological and theoretical toolkit of historical and pedagogical research is considered at the following levels: philosophical, general scientific, specifically scientific and technological. The main methodological principles of historical and pedagogical research have been singled out: evidence, comprehensiveness, essential analysis, unity of historical and logical. The important aspect of the methodology of historical and pedagogical research - pedagogical source studies - that is an integral branch of pedagogics, history, history of pedagogics, culture studies and source studies, has been considered. The following principles of pedagogical historiography have been characterized: systematicity, integrity, historicism, scientific principle. The following methods are directed to the methods of pedagogical historiography: periodization method, comparative and historical, content-analysis, chronological, mathematical methods, source science analysis, comparison, terminological etc.

Keywords: methodology of the history of pedagogy, historical and pedagogical research, research of the middle of the twentieth - beginning of the twenty-first century.

Постановка проблеми

Глобалізаційні процеси у світі, що стосуються усіх сфер життєдіяльності людини, здійснюють суттєвий вплив на розвиток новітньої педагогічній теорії та освітньої практики й одночасно зумовлюють процеси актуалізації вітчизняного педагогічного досвіду в історичній ретроспективі, зокрема щодо розвитку методології дослідження історико-педагогічних реалій середини ХХ - початку ХХІ століття. Адже в умовах становлення світового та європейського освітнього простору важливою проблемою стає збереження національної освітньої традиції та взаємного збагачення педагогічними новаціями. У цьому контексті актуалізація історико-педагогічного досвіду спрямована на реалізацію принципів історизму, єдності й наступності розвитку педагогічних феноменів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема методології дослідження історико-педагогічних реалій певним чином розроблена у педагогічній науці: питанння методології науково-педагогічних досліджень вивчали С. Сисоєва, Т. Кристопчук; особливості концепції історико-педагогічного дослідження та його методологічний аналіз досліджував Е. Панасенко; специфіку формування джерельної бази історико-педагогічного дослідження - М. Воровка; призначення методологічних підходів в історико- педагогічному дослідженні визначив Н. Гоголь; методолого-теоретичний інструментарій історико-педагогічних досліджень вивчала І. Таможська; педагогічну історіографію та джерелознавство як важливі складові історико- педагогічного дослідження досліджувала Н. Коляда.

Метою статті є аналіз особливостей методології дослідження історико-педагогічних реалій середини ХХ - початку ХХІ століття.

Виклад основного матеріалу

Поняття «методологія» потрактовується науковцями у декількох вимірах: як вчення про наукові методи пізнання, як система дидактичних методів, засобів, прийомів специфічних для певної науки, як галузь наукових знань про принципи здійснення пізнавальної діяльності, тобто за своєю сутністю методологія є визначальною основою пізнання оточуючого світу та перетворення дійсності [1, С. 40].

Методологія педагогіки (С. Гончаренко) являє собою певну систему знань про структурованість та змістовність педагогічної теорії, принципи пізнання та шляхи й способи здобуття та використання знань, пов'язаних з відображенням педагогічної дійсності, а також це система обґрунтуваних програм, логічних операцій й методів дослідження та оцінки якості проведеного дослідження. Методологія педагогіки містить певні установчі положення, це : вчення про функції та структуру педагогічного знання; фундаментальні педагогічні положення, такі як концепції, теорії, гіпотези; вчення про методи й логіку побудови педагогічного дослідження; вчення про шляхи застосування отриманих знань для удосконалення педагогічної практики [2].

Л. Ваховський, досліджуючи проблеми методології дослідження історико-педагогічного процесу, зазначає, що ця методологія характеризується конструктивністю та евристичністю. Результати здійсненого дослідження, з одного боку, відображають реальність історико-педагогічного процесу, з іншого - у певній мірі залежать від авторської позиції дослідника, його ціннісних установок та світоглядних позицій, що дозволяє отримати об'єктивне, але інтерпретоване знання історико-педагогічних реалій. На загальнонауковому рівні методології історико-педагогічних досліджень презентується специфіка науки як форми свідомості, що виявляється у здобутті нових знань, введені їх у науковий обіг, розкритті сутності цих знань, а також наукових концепцій, характерних для всіх наукових дисциплін. На конкретно-науковому рівні до методології історико-педагогічного дослідження відносять систему закономірностей, принципів, методів, процедур та підходів (культурологічний, антропологічний, діяльнісний тощо), специфічних для історії педагогіки як галузі педагогічної науки. В історико- педагогічному дослідженні, на думку автора, слід просуватися від теорії педагогіки до історії, використовувати сучасні характеристики педагогічних понять, процесів, явищ, котрі стосуються предмета дослідження, тоді вони виступають у якості конкретно-наукової методології історико-педагогічного дослідження [3].

Т. Завгородня, І. Стражнікова, досліджуючи методологічні засади педагогічних досліджень, також додержуються думки про рівневу структуру методологічного знання. Філософський рівень історико-педагогічної методології, на думку авторів, включає так звані метапатерни, тобто моделі освітньої історії, її зразки, котрі здатні представити освітній процес певного історичного періоду як ціле. Метапатерни - це продукти розумового моделювання і одночасно це моделі пізнання історії, вони характеризуються нормативністю і конструктивністю. Виокремлено такі моделі метапатернів: циклічна модель історико-педагогічного процесу; лінійна модель, що розглядає історичний розвиток як динамічний перехід від нижчого до вищого, від простого до складного, від старого до нового, але завжди із чітко вираженою спрямованістю до прогресу; спіралеподібна модель історичного процесу, відповідно до якої історичний розвиток складається з відносно самостійних етапів, або стадій; коваріантна модель історії, котра означає багатоваріантний, незалежний, паралельний розвиток; постмодерністська модель історичного розвитку [4].

Деякі науковці (А. Єріна, В. Захожай, Д. Єрін) вважають, що методологічне забезпечення історико-педагогічного дослідження складається з трьох концептів, а саме : історичного, методологічного й технологічного. Історичний концепт включає методи, що тісно пов'язані з методологічними підходами та уможливлюють створення глибокої історико-графічної характеристики історико-педагогічного явища у досліджуваний період, а саме це : генетичний, історико-логічний, метод моделювання, історико-структурний, біографічний, метод опису історичних подій. Методологічний концепт носить характер базового компонента, він забезпечує взаємодію методологічних підходів, до яких відносять: міжгалузевий, або міждисциплінарний, герменевтичний, системний, історичний, хронологічний, історико-логічний, парадигмальний, культурологічний, синергетичний підходи. Технологічний концепт забезпечує структурне та процесуальне обґрунтування змісту через використання таких методів, як: аналіз, синтез, періодизація, абстрагування, порівняння, конкретизація, узагальнення [5].

Специфічні особливості історико-педагогічного дослідження середини ХХ - початку ХХІ століття порівняно з іншими науковими напрямами розвитку педагогічної науки, на думку Е. Панасенко, полягають в обов'язковому виокремлені певних чинників, котрі визначають основний напрямок наукового пошуку, а саме це : часовий чинник, котрий забезпечує інтеграцію теорії та історії педагогіки через урахування специфіки досліджуваних явищ й процесів певної історичної епохи; територіальний чинник, що визначає належність об'єктів історико-педагогічного пошуку до певної країни або регіону; недоцільність застосування емпіричних методів науково-педагогічного дослідження, таких як експеримент, анкетування; системне використання комплексу методологічних підходів задля забезпечення повноцінного та всебічного аналізу об'єкта наукового дослідження [6].

Особливості, специфічні для наукових досліджень з історії педагогіки середини ХХ - початку ХХІ століття стосовно формування джерельної бази вивчала М. Воровка, яка виокремила такі найважливіші з них : джерела загального корпусу історичних джерел, котрі набувають статусу специфічних історико-педагогічних джерел через відповідну мету стосовно дослідження проблем історії освіти та педагогічних ідей та концепцій; ці джерела є носіями інформації щодо освітніх реалій певної епохи, що досліджується; вони є відображенням громадянських та суспільних цінностей, основної педагогічної доктрини та професійної позиції більшості педагогів; історико-педагогічні джерела розкривають зв'язки різноманітних освітніх й педагогічних процесів з історичними, культурними та суспільними процесами, що характеризують досліджувану епоху [7].

Гоголь узагальнив різні підходи до структурування методологічних піходів в історико-педагогічних дослідженнях. Так, існує розподіл системи методологічних підходів на три групи: загальнонаукові підходи - це синергетичний, системний, модельний, структурний, логічний, функціональний, історичний, вони забезпечують якість дослідницьких програм відповідно до законів історичної науки; парадигмальні підходи - це парадигмальний та поліпарадигмальний, аксіологічний, цивілізаційний, культурологічний, формаційний, котрі становлять основу концепцій та теорій, що стосуються різних аспектів детермінації розвитку суспільств; інструментальні підходи - це технологічні підходи, котрі передбачають певні дієві алгоритми розв'язання дослідних завдань, до них віднесено - диверсифікаційний і феноменологічний, герменевтичний, онтологічний, порівняльний, проблемний [8].

Деякі автори розрізняють категорію специфічних для досліджень історико-педагогічних проблем методологічних підходів, до котрих відносять: аксіологічний, парадигмальний, цивілізаційний, антропологічний, синергетичний, культурологічний, котрі дозволяють відтворити об'єктивні педагогічні знання про минуле. Особливості дослідження історико-педагогічних процесів середини ХХ - початку ХХІ століття передбачають необхідність використання методологічних підходів, котрі дозволяють аналізувати педагогічні процеси в історичному вимірі, до них віднесено: цивілізаційний, парадигмальний, історико-генетичний, системно-хронологічний, історіографічний, порівняльний, територіальний, ретроспективний, герменевтичний. Ефективність застосування названих методологічних підходів полягає в їх комплексному застосуванні [8].

Таможська, досліджуючи проблеми формування методологотеоретичного інструментарію історико-педагогічних досліджень та узагальнюючи різні точки зору науковців з цього приводу, зазначає, що у структурі методологічного знання виокремлюються певні рівні, а саме, це : філософський рівень, що включає загальнонаукові принципи пізнання та категоріальну систему науки, тобто філософський рівень знань забезпечує здійснення методологічної функції дослідження; загальнонауковий рівень, що включає теоретичні концепції, що використовуються більшістю наук; конкретно науковий рівень - це конкретні методи та принципи дослідження, що використовуються у певній науці; на цьому рівні методологія забезпечує аналіз специфічних проблем не тільки досліджуваної науки, але й тих питань, що пов'язані з більш високим методологічним рівнем; технологічний рівень передбачає визначення таких методик й технологій дослідження, що забезпечують достовірність зібраного емпіричного матеріалу, що уможливлює визнання його нормативного характеру. Автор зазначає, що названі рівні методологічного знання мають супідрядний системний характер, водночас змістовим підґрунтям методології науки визнано філософський [9].

На основі аналізу наукових джерел І. Таможська робить висновок, що методологія являє собою цілісну, динамічну, складну та субординовану систему закономірностей, принципів, змісту, методів та засобів різних рівнів. Дослідники мають обрати такі концептуальні стратегії, технологічні й методичні орієнтири, котрі уможливлять вирішення поставлених завдань, прогнозування тенденцій та напрямів розвитку досліджуваного об'єкта. Значимість методологічних орієнтирів багатомірна, а саме вони : дозволяють обґрунтувати актуальність обраної для дослідження проблеми, обрати необхідні методи та шляхи її вирішення, визначити критерії об'єктивної оцінки; визначають стиль науково-педагогічного мислення, розробку категоріального апарату дослідження, особливості систематизації змісту досліджуваного матеріалу. Саме методологія педагогіки визначає формування наукового апарату дослідження, його об'єкту, предмету, завдань тощо. Теоретичний компонент методології педагогічної науки пов'язаний, перш за все, із визначення закономірностей науки як вихідних положень історико-педагогічного дослідження та характеристику світоглядних позицій. Автор додержується думки, що методологія педагогічної науки виконує такі функції: визначає постановку проблеми як у змістовному, так і у процесуальному аспектах; виокремлює ефективні методи та засоби вирішення окресленої проблеми і конкретних завдань дослідження; оптимізує управління та організацію дослідження; забезпечує різнобічність отриманої інформації та її систематизації; сприяє введенню нових фактів до теорії науки тощо [9].

До головних методологічних принципів педагогічного, у тому числі й історико-педагогічного дослідження, науковці (С. Сисоєва, Т. Кристопчук) відносять такі: принцип об'єктивності, котрий передбачає врахування чинників, що зумовлюють педагогічні явища та динаміку їхнього розвитку; наукових підходів, що уможливлюють одержання доказових знань про педагогічний об'єкт, а також запобігання суб'єктивізму в оцінці педагогічних фактів; принцип доказовості, тобто альтернативного характеру наукового пошуку, можливості виокремити й оцінити різні варіанти вирішення, проаналізувати протилежні погляди на об'єкт дослідження; принцип всебічності, що передбачає комплексний підхід до дослідження освітніх процесів; принцип сутнісного аналізу як співвіднесення загального, одиничного й особливого у дослідженні педагогічних явищ, виокремлення законів та закономірностей їхнього розвитку та функціонування, умов і факторів ефективного розвитку; принцип єдності історичного й логічного, що полягає у поєднанні дослідження історії педагогічного об'єкта і теоретичного обґрунтування, визначення взаємозв'язків об'єкта, його структури й функцій, перспектив розвитку; наступності через урахування традицій, досвіду, наукових ідей минулого; системності, що здійснюється через вивчення об'єкту як педагогічної системи [1].

Одним із важливих аспектів методології історико-педагогічних досліджень науковці (О. Петренко) визнають педагогічне джерелознавство, котре є інтегрованою галуззю педагогіки, історії, історії педагогіки, культурології та джерелознавства. Розробка джерельної бази історико-педагогічного дослідження передбачає аналітичну діяльність з великою кількістю документів минулого, наукових праць, що містять інформацію, важливу для вирішення завдань дослідження та розвитку історії педагогіки як науки. Ця особливість пов'язана із необхідністю створення наукової класифікації джерел з історії педагогіки, що є умовою ефективного наукового пошуку, відбору, систематизації та формування надійної джерельної бази історико-педагогічного дослідження, що можливо через відбір відповідних критеріїв [10].

Науковці (Н. Коляда) важливим складником методології історико-педагогічного дослідження вважають педагогічну історіографію. Аналіз ряду джерел дозволив автору визначити історіографію як наукову дисципліну, що досліджує розвиток історичної науки, процес накопичення історичних фактів, боротьбу різних концепцій, наукових шкіл й напрямів, характеризує методи наукового дослідження, у першу чергу вивчення джерельної бази, аналізує наявні дослідження певного історичного періоду. Історіографія освіти має на меті аналіз розвитку педагогічної теорії й освітньої практики, а саме: характеристику діяльності закладів освіти, освітніх систем, аналіз педагогіки як науки, системи наукових педагогічних знань. До основних принципів педагогічної історіографії науковці відносять такі як : принцип системності, цілісності (дослідження історичного періоду як системи взаємозалежних компонентів), історизму (кожне історичне явище розглядається в розвитку з урахуванням чинників, що на нього впливають), наукознавчий принцип (вивчення закономірностей розвитку історико-педагогічних реалій) та культурологічний (врахування впливу культури та творчої особистості дослідника на вивчення педагогічних ідей) [11].

Н. Коляда з цього приводу зазначає, що педагогічне джерелознавство та історіографія є важливими компонентами наукового дослідження з історії педагогіки, котрі дозволяють додержуватися принципу об'єктивності, спиратися на філософські закономірності наукового пізнання, аналізувати та систематизувати інформацію про освітній процес в історичний перспективі.

На думку автора, будь-яке педагогічне дослідження передбачає обов'язковий історіографічний й ретроспективний аналіз, а дослідницька культура педагога має включати вивчення досвіду минулого досліджуваної проблеми та опис цього досвіду істориками освіти. Педагогічну історіографію у широкому значенні Н. Коляда потрактовує як галузь наукових знань, що досліджує становлення та розвиток історії педагогіки, його закономірності та принципи; у вузькому - як інформаційну систему, сукупність наукових досліджень з історії педагогіки, що розкривають ідеї педагогів минулого та особливості розвитку освітніх систем у певний історичний період [11].

Дослідники проблеми педагогічної історіографії до її методів відносять такі: метод періодизації, порівняльно-історичний, контент-аналіз, хронологічний метод, математичні методи, джерелознавчий аналіз, порівняння, термінологічний тощо. Основним дослідницьким інструментом педагогічної історіографії науковці визначають історіографічний аналіз, котрий дозволяє проаналізувати процес вивчення освіти в історичному ракурсі, визначити вплив поглядів науковця, який характеризує історичні факти, а також вплив середовища досліджуваного періоду [11].

Щодо вивчення методології історико-педагогічних реалій середини ХХ - початку ХХІ століття, то науковці відзначають наукові пошуки цього періоду як нову тенденцію, як досить нове явище в історико-педагогічній науці, що потребує спеціального розгляду. Специфічні особливості дослідження історії педагогіки другої половини ХХ століття досліджувала О. Сухомлинська. Цей період перш за все характеризується багатством нових педагогічних ідей, появою нової методології, суттєвих змін в освоєнні та аналізі фактів, постановкою нових питань для обговорення серед науковців. Середовищем для таких змін слугували інтеграційні процеси другої половини ХХ століття, поява нових дисциплін, що стосувалися декількох наук, це - біофізика, біохімія, психолінгвістика. Розвиток наук також сприяв розвитку нових методів педагогічного дослідження: від описової - до пояснювальної теорії та історіографії. Провідною тенденцією розвитку педагогічної науки середини ХХ - початку ХХІ століття науковцями визнано включення історії педагогіки, історії досліджуваної проблеми до структури наукового пошуку як елементу методології. Другою важливою тенденцією розвитку історико-педагогічних досліджень визначеного періоду науковці називають обрання для вивчення проблем більш персоніфікованих, індивідуалізованих, або більш локальних, мікропроблем. Наступною тенденцією історико-педагогічного знання середини ХХ століття визнано звернення до особистості як предмету дослідження, виявлення ціннісних ідеалів, особистісних характеристик, що призвело до розвитку особистісного підходу в педагогіці, котрий спирається на інтегративні підходи, врахування досягнень різних наук - антропології, культурології, психології, соціології [12].

Висновки

Таким чином, методологію педагогіки потрактовуємо як певну систему знань про структурованість та змістовність педагогічної теорії, принципи пізнання та шляхи й способи здобуття та використання знань, пов'язаних з відображенням педагогічної дійсності. До специфічних особливостей історико-педагогічного дослідження середини ХХ - початку ХХІ століття порівняно з іншими науковими напрямами розвитку педагогічної науки, відносимо такі : часовий чинник, котрий забезпечує інтеграцію теорії та історії педагогіки через урахування специфіки досліджуваних явищ й процесів певної історичної епохи; територіальний чинник, що визначає належність об'єктів історико-педагогічного пошуку до певної країни або регіону. Існує розподіл системи методологічних підходів на три групи: загальнонаукові підходи, вони забезпечують якість дослідницьких програми відповідно до законів історичної науки; парадигмальні підходи, котрі становлять основу концепцій та теорій, що стосуються різних аспектів детермінації розвитку суспільств; інструментальні підходи - це технологічні підходи, котрі передбачають певні дієві алгоритми розв'язання дослідних завдань.

Література

1. Сисоєва С.О., Кристопчук Т.Є. Методологія науково-педагогічних досліджень: підручник. Рівне: Волинські обереги, 2013. 360 с.

2. Енциклопедія освіти АПН України. Гол. ред. В.Г. Кремень. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

3. Ваховський Л. Методологія дослідження історико-педагогічного процесу: постановка проблеми. Шлях освіти. 2005. № 2. С. 7-11.

4. 4.Завгородня Т.К., Стражнікова І.В. Методологічні засади педагогічних досліджень: навчально-методичний посібник. Івано-Франківськ, 2021. 120 с.

5. Єріна А. М., Захожай В. Б., Єрін Д. Л. Методологія наукових досліджень : навчальний посібник. Київ : Центр навчальної літератури, 2004. 212 с.

6. Панасенко Е.А. Концепція історико-педагогічного дослідження: методологічний аналіз. Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка. 2016 р. № 25. С. 11-15.

7. Воровка М.І. Джерельна база історико-педагогічного дослідження: поняття та специфіка. Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Педагогічні науки. Online серія «Педагогіка і психологія». 2018. № 2 (16). - С. 13-17

8. Гоголь Н.В. Методологічні підходи в історико-педагогічному дослідженні. Режим доступу: https://doi.Org/10.32840/1992-5786.2021.74-1.1.

9. Таможська І.В. Методолого-теоретичний інструментарій історико-педагогічних досліджень. Інноваційна педагогіка. Випуск 31. Т. 1. 2021. С.33-37.

10. Петренко О. Б. До проблеми класифікації джерельної бази історико- педагогічного дослідження. Педагогічний дискурс. 2013. Вип. 15. С. 536-542.

11. Коляда Н.М. Педагогічна історіографія як складник історико-педагогічного дослідження. Режим доступу : https://doi.org/10.32405/2663-5739-2018-1-39-46.

12. Сухомлинська О.В. Методологія дослідження історико-педагогічних реалій другої половини XX століття. Шлях освіти. 2007. № 4. С. 6-12.

References

1. Sysoieva S. O., Krystopchuk T. E. (2013). Methodology of scientific and pedagogical research. Rivne: Volynski oberehy [in Ukrainian].

2. Kremen V. H. (2008). Encyclopedia of education. Kyiv: Yurinkom Inter [in Ukrainian].

3. Vakhovskyi L. (2005). Research methodology of the historical and pedagogical process: statement of the problem. Shliakh osvity, 2, 7-11 [in Ukrainian].

4. Zavhorodnia T. K., & Strazhnikova I. V. (2021). Methodological principles of pedagogical research. Ivano-Frankivsk [in Ukrainian].

5. Yerina A. M., Zakhozhai V. B., & Yerin D. L. (2004). Methodology of scientific research. Kyiv:Tsentr navchalnoii literatury [in Ukrainian].

6. Panasenko E. A. (2016). Concept of historical and pedagogical research: methodological analysis. Pedagogichna osvita: teoriia ipraktyka. Psykhologiia. Pedagogika, 25, 11-15 [in Ukrainian].

7. Vorovka M. I. (2018). Source base of historical and pedagogical research: concepts and specifics. Visnyk universytetu imeni Alfreda Nobelia. Pedagogichni nauki. Online seriia «Pedagogika ipsykhologiia», 2 (16), 13-17 [in Ukrainian].

8. Hohol N. V. Methodological approaches in historical and pedagogical research. DOI: 10.32840/1992-5786.2021.74-1.1 [in Ukrainian].

9. Tamozhska I. V. (2021). Methodological and theoretical tools of historical and pedagogical research. Innovatsiinapedagogika, 31 (1), 33-37 [in Ukrainian].

10. Petrenko O. B. (2013). To the problem of classification of the source base of historical and pedagogical research. Pedagogichnyi dyskurs, 15, 536 - 542 [in Ukrainian].

11. Koliada N. M. Pedagogical historiography as a component of historical and pedagogical research. DOI: 10.32405/2663-5739-2018-1-39-46 [in Ukrainian].

12. Sukhomlynska O. V. (2007). Research methodology of historical and pedagogical realities of the second half of the twentieth century. Shliakh osvity, 4, 6 - 12 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru