Особливості застосування семінарських занять під час вивчення суспільствознавчих та філософських дисциплін у закладах вищої освіти

Размещено на http://allbest.ru

Особливості застосування семінарських занять під час вивчення суспільствознавчих та філософських дисциплін у закладах вищої освіти

Олексій Штепа Олексій Штепа, кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (Полтава, Україна) , Світлана Коваленко Світлана Коваленко, викладач циклової комісії гуманітарної підготовки, спеціаліст вищої категорії Відокремленого структурного підрозділу «Полтавський фаховий коледж нафти і газу Національного

університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» (Полтава, Україна)

Анотація

У статті здійснено аналіз методологічних підходів до проблеми застосування семінарських занять під час вивчення суспільствознавчих та філософських дисциплін у закладах вищої освіти. Було відзначено, що семінар, який, зазвичай, має характер полілогу, в більшості випадків виявляється досить ефективним і здатним належним чином активізувати пізнавальну діяльність слухачів, «вмикати» їх уяву, мислення і повною мірою заволодіти їх увагою. Головна мета семінарського заняття полягає в забезпеченні студентів можливістю практичного використання теоретичних знань в умовах, що моделюють форми діяльності науковців, предметний та соціальний контекст цієї діяльності.

Беручи участь у колективній діяльності, предметом якої є відповідь на поставлене проблемне питання і, перебуваючи в діалогічній позиції стосовно інших учасників семінару та викладача, кожен студент засвоює алгоритми компетентних дій та норми відносин у професійному співтоваристві. Семінарське заняття розвиває пізнавальний інтерес, творче мислення та активізує увагу до відповідних тем з філософських та суспільствознавчих дисциплін. При розробленні змісту і методики проведення семінарських занять важливе місце займає питання про взаємозв'язок між семінаром і лекцією, семінаром і самостійною роботою студентів, про характер і способи такого взаємозв'язку.

На семінарі глибоко засвоюються основні поняття та наукові терміни дисципліни, закріплюються практичні навички оперування ними. Здобувач освіти на такому занятті опановує методику роботи з підручниками, посібниками та іншими джерелами інформації, набуває вміння готувати доповіді, реферати, виступи на конференціях. Він стає спроможним активно включатися в обговорення певної проблеми, висловлювати, аргументувати і відстоювати власну думку, не боячись осуду з боку викладача та одногрупників. Крім того, тут прищеплюється здатність вислухати опонента та знайти докази на його підтримку чи противагу (вміння дискутувати). Семінарське заняття дозволяє об'єктивно оцінити себе та своїх колег за рівнем засвоєння навчального матеріалу, а набутий досвід сприяє формуванню власної життєвої позиції, ціннісних орієнтирів та переконань, а також професійної мотивації.

Ключові слова: семінарське заняття, студентська молодь, заклади вищої освіти, форми виховання, інтерактивні засоби навчання, суспільствознавчі дисципліни, нетрадиційні форми проведення семінарських занять, проблемне навчання.

Abstract

Однією з найбільш поширених форм навчальної діяльності у закладах вищої освіти є семінарське заняття. Як відзначає О. Гурська, слово «семінар» походить від латинського слова <«етіпагшт» - розсадник і пов'язане з функціями «посіву» знань, переданих від педагога до учня та студента. Дослідниця відзначає, що маючи тривалу історію, семінари проводилися у давньогрецьких та римських школах у формі поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів та висновків учителя.

У добу Середньовіччя в доповнення до диспутів та дискусій почали застосовуватись і семінари, щоб навчити студентів критично мислити та сприяти вмінню висловлювати власні думки. Починаючи з ХУП-ХУПІ століття ця форма навчальної діяльності з'являється у Західній Європі, а з XIX ст. - у Російській імперії. З цього часу семінарські заняття послідовно удосконалювалися, відповідаючи вимогам вищої школи та вимогам часу. Якщо до цього вони широко використовувалися під час вивчення юриспруденції, теологічних дисциплін, то з XX століття і у вивченні дисциплін гуманітарного та соціального циклу. У сучасній вищій школі семінарським заняттям належить значна частина навчального часу, особливо з суспільствознавчих дисциплін (Гурська, 2013: 46-47).

Існує значна кількість визначень терміну «семінар». Наведемо приклади деяких з них. Так, семінарське заняття - це різновид навчальних практичних занять студентів закладів вищої освіти, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо. Більшість дослідників відзначають, що семінарське заняття - вид групового навчального заняття, на якому викладач організує дискусію із заздалегідь визначених наукових, навчальних та інших проблем, ініціює активне обговорення студентами підготовлених повідомлень, доповідей тощо. Головна мета семінарського заняття, як відзначають фахівці у галузі педагогіки вищої школи, полягає в забезпеченні здобувачів освіти можливістю практичного використання теоретичних знань в умовах, що моделюють форми діяльності науковців, предметний та соціальний контекст цієї діяльності. Беручи участь у колективній діяльності, предметом якої є відповідь на поставлене проблемне питання і, перебуваючи в діалогічній позиції стосовно інших учасників семінару та викладача, кожен студент засвоює алгоритми компетентних (у даному випадку теоретичних) дій та норми відносин у професійному співтоваристві.

Прийняття цих алгоритмів як своїх, підпорядкування їм своїх дій, їхнє засвоєння й означає виховання особистості фахівця. Завдання викладача, при цьому, полягає в організації наукової дискусії та забезпечення: розширення знань з певних проблем, пошук нового у вже відомому, перенесення знань у нові ситуації та умови тощо. Інші конкретні цілі та завдання, які ставить викладач перед семінарським заняттям - повторення, розширення та закріплення теоретичних знань, контроль, мають підпорядковуватися головній меті (Педагогіка, 2019: 133).

А. Бондар перелічує функції, які виконують семінарські заняття у закладах вищої освіти:

1) поєднання лекційної форми навчання із систематичною самостійною роботою студентів із підручниками, посібниками і першоджерелами, теоретичної їх підготовки з практичною, формування пізнавальної мотивації;

2) навчання студентів творчо працювати з підручниками, посібниками та іншими матеріалами, реферувати їх, готувати доповіді, виступи і повідомлення з окремих питань і виступати з ними на заняттях перед студентами групи, відстоювати свою точку зору;

3) розвиток творчого професійного мислення, умінь і навичок розумової праці, використання теоретичних знань для розв'язання практичних професійних завдань;

4) формування у студентів інтересу до науково- дослідної роботи в галузі певної науки і залучення їх до досліджень, які здійснює кафедра, до студентських гуртків і товариств;

5) організація повторення, закріплення знань, систематичне контролювання роботи студентів і перевірка їх знань, умінь і навичок з окремих тем і розділів програми. Водночас М. Пентилюк визначає такі основні функції семінарських занять: розвивальна, узагальнююче-систематизуюча, мотиваційна, організаційно-орієнтаційна (Вітюк, 2020: 19).

С. Єфремов семінарські заняття розподіляє на три групи: підготовчі, власні семінарські заняття та міжпредметні семінари. На підготовчих семінарах студентів знайомлять з новими для них формами навчальної роботи, активізують, розвивають уміння й навички самостійно вивчати програмний матеріал, брати участь в обговоренні змісту занять, складати план і конспект прочитаного, аналізувати текст.

За цільовою спрямованістю заняття, на думку дослідника, можна поділити на семінари повторення і систематизації знань, семінари вивчення нового матеріалу, змішані семінари, на яких досягається не одна мета, а декілька цілей. У свою чергу кожну з названих груп поділяють на семінарські бесіди, повідомлення та комбіновані семінарські заняття. За способом проведення семінарські заняття розподіляються на семінарські розгорнуті бесіди, семінарські коментовані доповіді, повідомлення, семінари розв'язання завдань, семінари-диспути і змішані семінари.

За дидактичною метою дослідник розрізняє семінари засвоєння нових знань, поглиблене вивчення окремого питання чи групи взаємопов'язаних питань, семінари повторення, узагальнення й систематизації знань. Водночас іноді семінари одночасно виконують функції заліку до теми. За характером навчального матеріалу семінарські заняття при вивченні філософських та суспільствознавчих дисциплін поділяються розбором філософської, науково-популярної літератури, державних документів, статистичних матеріалів тощо. (Єфремов, 2011:50). На думку В. Вітюк, вибір викладачем виду семінару зумовлений багатьма чинниками, основними серед яких є мета заняття, зміст навчального матеріалу, рівень підготовки студентів, кількісний склад академічної групи, педагогічна майстерність і фахова компетентність викладача та ін. Дослідниця наголошує, що найбільш ефективними в процесі формування навчальних компетентностей студентів є такі види семінарських занять:

· традиційний семінар («орієнтований на обговорення низки проблем, які засвоювалися здобувачами вищої освіти самостійно або опрацьовувалися на лекції»);

· семінар-конференція (викладач визначає тему, мету, завдання заняття, рекомендує літературу, розподіляє матеріал, залучає студентів до пошуку додаткового матеріалу, проводить групові та індивідуальні консультації тощо);

· семінар-пресконференція (кілька студентів готують доповіді, а всі інші ставлять їм запитання в межах теми цієї доповіді);

· семінар-панельна дискусія (визначена проблема спочатку обговорюється в експертній групі 4-6 учасників із визначеним доповідачем, а потім вони висловлюють свої позиції всій групі) (Вітюк, 2020: 20).

Варто зауважити, що семінарські заняття покликані забезпечити розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації й професійного використання знань у навчальних умовах. При цьому, професійне використання знань - це вільне володіння мовою відповідної науки (у нашому випадку - суспільствознавчої), наукова точність оперування формулюваннями, поняттями, визначеннями.

В семінарських заняттях зазвичай реалізується принцип спільної діяльності, співтворчості. Відповідно до психолого-педагогічних досліджень спільної навчальної діяльності процес мислення й засвоєння знань більш ефективний у тому випадку, якщо вирішення завдань здійснюється не індивідуально, а передбачає колективні зусилля для досягнення спільних результатів. Тому семінарське заняття ефективно тоді, коли проводиться як заздалегідь підготовлене спільне обговорення висунутих питань кожним учасником семінару. При цьому, реалізуються загальний пошук відповідей навчальною групою, можливість розкриття й обґрунтування різних точок зору в студентів (Педагогіка, 2019: 133-134).

М. Золочевська доречно зауважує, що підготовка та проведення семінару здійснюється у 4 фази:

1) фаза настроювання;

2) фаза подання робіт;

3) фаза оцінювання (і взаємооцінювання) представлених робіт;

4) фаза оцінювання активності робіт опонентів при оцінюванні призначених робіт (Золочевська, 2018: 110).

Надзвичайно важливе значення має підготовка до семінарського заняття. Підготовка до семінару активізує роботу студента із навчальною літературою, вимагає звертання до додаткових джерел, навчає міркувати в процесі підготовки до семінару, закріплює й уточнює вже відомі й освоює нові категорії, «мова» студента стає багатшою та аргументованою. Зіштовхуючись у ході підготовки з недостатньо зрозумілими моментами теми, здобувачі освіти знаходять відповіді самостійно або фіксують свої питання для постановки й з'ясування їх на самому семінарі (Педагогіка, 2019: 133-134). семінарський студент професійний науковий

Якість та результативність семінару, на думку О.Гурської, залежить і від самого викладача, його професіоналізму та ступеня підготовки, і від самого студента, його вміння та бажання здобувати знання. Готуючи повідомлення, реферат чи доповідь творчого характеру, викладач повинен виявити не лише якість та глибину знань з обраної проблеми, а й ставлення здобувачів освіти до самого процесу навчання. Сам процес підготовки студента до семінарського заняття, з точки зору дослідниці, можна уявно розділити на кілька етапів.

Перше - це відвідування лекцій, де викладач торкатиметься винесених на семінар питань, активне включення в діалог викладача зі студентами.

Друге - це опрацювання рекомендованої для засвоєння теми семінару літератури.

Наступне - вміння фільтрувати інформацію, щоб якнайглибше розкрити запропоновані пункти плану семінарського заняття. В цьому плані доречно враховувати такі вимоги: чіткість викладу матеріалу, цінність та інформативність усього викладеного. Авторка наголошує, що не припустимо вдаватися до механічного переписування одного чи кількох джерел. Основна цінність підготовки, при цьому, полягає у висвітленні власної думки, вміння її обгрунтувати та аргументувати. Важливим є і знання всіх вимог до написання творчої роботи та їх виконання. І останнє - вміння належним чином захистити свою роботу. Адже студент повинен вміти донести основний зміст роботи до аудиторії і бути готовим відповісти на питання товаришів, викладача (Гурська, 2013: 50).

В. Вітюк відзначає, що на першому етапі семінарського заняття викладач активізує увагу студентів, мотивує їх до навчальної діяльності. Другий його етап передбачає виступи студентів із подальшим обговоренням проблеми у групі. Якщо проблему висвітлено неповністю, студенти доповнюють нерозкриті аспекти питання. На цьому етапі проблемні питання вирішуються під час дискусії. За умови, якщо виникають труднощі у процесі висвітлення питання, викладач вступає в обговорення, пояснює, аргументує, спрямовує студентів для віднайдення істини. На етапі підбиття підсумків відбувається оцінювання навчальних досягнень студентів та роботи студентської групи загалом (Вітюк, 2020: 20).

У процесі пошуку відповідей на поставлені викладачем питання, студенти формують власну культуру мислення й дій. Вони розвивають критичність мислення, формують продукт власної творчості, продукують незалежність особистості, здатність самостійно реагувати на нестандартні ситуації, що виникають у процесі взаємодії. Колективний характер роботи на семінарі надає більшу впевненість студентам у власних силах, сприяє розвитку між ними продуктивних ділових взаємин. На думку дослідників, оцінку відповідей бажано проводити шляхом спільного обговорення, зіставлення запропонованих варіантів відповідей з теоретичними й емпіричними науковими знаннями, що належать до даної предметної галузі. Це має наслідком зростання можливостей здійснення самооцінки власних знань і умінь, виявленню студентами «білих плям» у системі своїх знань, підвищенню пізнавальної активності. Таке проведення семінарів забезпечує контроль за засвоєнням знань і розвиток наукового мислення здобувачів освіти. При розробленні змісту і методики проведення семінарських занять важливе місце займає питання про взаємозв'язок між семінаром і лекцією, семінаром і самостійною роботою студентів, про характер і способи такого взаємозв'язку. Семінар не повинен дублювати лекцію, і, разом з тим, викладачеві необхідно зберегти зв'язок принципових положень лекції зі змістом семінарського заняття. Семінару, як правило, передує лекція з тієї ж теми, але на старших курсах доцільніше за темами семінарських занять лекції не планувати. Це надає студентам більше свободи і самостійності при підготовці, звільняє від нав'язування «вірної лінії», а також заощаджує лекційний час.

Для підвищення ефективності семінару велике значення мають попередні настанови викладача на лекції. В ході її проведення бажано назвати кілька питань, що представляють значний теоретичний інтерес і практичне значення, які за браком часу не є можливим висвітлити й про які є можливість докладно подискутувати на майбутньому семінарі. При цьому важливо привернути увагу здобувачів освіти до таких питань, активізувати їх пізнавальну діяльність, загострити бажання розібратися в їх суті (Педагогіка, 2019: 133-134).

О.Гурська підкреслює, що якщо лекційна форма проведення заняття викликає суперечки, то стосовно семінару можна впевнено говорити, що це завжди безпосередній контакт із студентами, а, отже, вимагає встановлення відносин довіри, атмосфери співробітництва та взаєморозуміння. Це повинен бути продуктивний процес педагогічного спілкування між викладачем та студентами, що реалізовує основний зміст освіти (Гурська, 2013: 46-47). Як уже відзначалося, семінарське заняття формує у студентів вміння та навички самостійно здобувати знання (самостійно аналізувати та систематизовувати велику кількість інформації). Воно розвиває пізнавальний інтерес, творче мислення та активізує увагу до відповідних тем з філософських та суспільствознавчих дисциплін. На семінарі глибоко засвоюються основні поняття та наукові терміни дисципліни, закріплюються практичні навички оперування ними. Здобувач освіти на такому занятті опановує методику роботи з підручниками, посібниками та іншими джерелами інформації, набуває вміння готувати доповіді, реферати, виступи на конференціях. З іншого боку він стає спроможним активно включатися в обговорення певної проблеми, висловлювати, аргументувати і відстоювати власну думку, не боячись осуду з боку викладача та одногрупників.

Крім того, тут прищеплюється здатність вислухати опонента та знайти докази на його підтримку чи противагу (вміння дискутувати). Семінарське заняття дозволяє об'єктивно оцінити себе та своїх колег за рівнем засвоєння навчального матеріалу, а набутий досвід сприяє формуванню власної життєвої позиції, ціннісних орієнтирів та переконань, а також професійної мотивації (Гурська, 2013: 50-51).

Висновки

Підводячи підсумки можемо відзначити, що семінарське заняття є однією з найбільш ефективних форм навчання при вивченні суспільствознавчих та філософських дисциплін. Семінари виконують цілу низку важливих дидактичних функцій: стимулюють системне вивчення студентами першоджерел та додаткової літератури, а також зумовлюють більш добросовісне ставлення до лекційного курсу; закріплюють знання, засвоєні студентами під час прослуховування лекції і самостійної роботи над науковою літературою; розширюють коло власних знань завдяки роботі товаришів і викладача на занятті; створюють можливість для здобувачів освіти перевірити достовірність отриманих раніше знань, виокремити в них найбільш важливе, істотне; сприяють трансформації знань на тверді особисті переконання, розсіюють сумніви, які могли виникнути у здобувачів освіти на лекціях і при вивченні наукової літератури, що особливо ефективно досягається в результаті конкуренції думок, дискусії; прищеплюють студентам навички самостійного мислення, усного мовлення з теоретичних питань суспільствознавчих та філософських дисциплін, відточують гостроту думки, здатність студентів вільно оперувати термінологією, основними поняттями і категоріями; надають можливість викладачеві систематично контролювати рівень самостійної роботи студентів над першоджерелами, іншим навчальним матеріалом, дають змогу педагогу дослідити думки, інтереси, нахили здобувачів освіти, міру їх уважності на лекціях; слугують засобом контролю викладача не лише за роботою студентів, але і за своєю власною як лектора і керівника семінару, консультанта тощо.

Список використаних джерел

1. Вітюк В. Семінарське заняття як одна з форм навчання української мови в сучасному виші. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації.2020. № 1. Ч. 1. С. 18-22.

2. Гурська О. Підготовка студента та викладача до семінарського заняття (на прикладі суспільствознавчих дисциплін). Проблеми підготовки сучасного вчителя. 2013. № 8 (Ч. 2). С. 46-52.

3. Єфремов С. Роль семінарського заняття у навчальному процесі середньої та вищої шкіл. Проблеми фізичного виховання і спорту. 2011. № 3. С. 49-51.

4. Золочевська М. Організація та проведення семінарів на платформі Moodle. Відкрите освітнє е-середовище сучасного університету. 2018. Вип. 4. С. 108-115.

5. Калашнікова Л. Жерновникова О. Педагогіка вищої школи у схемах і таблицях: навчальний посібник. Харків, 2016. 260 с.

6. Нагаєв В. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. Х.: «Стильна типографія», 2019. 267 с.

7. Немченко С. Педагогіка вищої школи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Донецьк: ЛАНДОН-ХХІ, 2014. 534 с.

8. Педагогіка вищої школи [Електронний ресурс]: підручник / В. Головенкін; КПІ ім. Ігоря Сікорського. 2-ге вид., переробл. і доповн. Електронні текстові дані (1 файл: 3,6 Мбайт). Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2019. 290 с.

9. Якимова Л. Методика викладання фахових дисциплін у ЗВО: опорний конспект лекцій у схемах і таблицях: навч. посібник. Чернівці: Технодрук, 2019. 177 с.

References

1. Vityuk V. (2020). Seminars'ke zanyattya yak odna z form navchannya ukrayins'koyi movy' v suchasnomu vy'shi. [Seminar classes as one of the forms of learning the Ukrainian language in a modern university]. Scholarly notes of TNU named after VI Vemadskyi. Series: Philology. Social communications. No. 1. Part 1. P. 18-22. [in Ukrainian].

2. Gurs'ka O. (2013). Pidgotovka studenta ta vy'kladacha do seminars'kogo zanyattya (na pry'kladi suspil'stvoznavchy'x dy'scy'plin). [Preparation of a student and a teacher for a seminar class (on the example of socially significant disciplines)]. Problems of modern teacher training. No. 8 (Part 2). P. 46-52. [in Ukrainian].

3. Yefremov S. (2011). Rol' seminars'kogo zanyattya u navchal'nomu procesi seredn'oyi ta vy'shhoyi shkil. [The role of seminar classes in the educational process of secondary and higher schools]. Problems of physical education and sports. No. 3. P. 49-51. [in Ukrainian].

4. Zolochevs'ka M. (2018). Organizaciya ta provedennya seminariv na platformi Moodle. [Organization and conducting of seminars on the Moodle platform]. Open educational e-environment of a modern university. Issue 4. P. 108-115. [in Ukrainian].

5. Kalashnikova L. Zhernovnykova O. (2016). Pedahohika vyshchoi shkoly u skhemakh i tablytsiakh: navchalnyi posibnyk. [Higher school pedagogy in diagrams and tables: a study guide]. Kharkiv. 260 p. [in Ukrainian].

6. Nemchenko S. (2014). Pedahohika vyshchoi shkoly : Pidruchnyk dlia studentiv vyshchykh navchalnykh zakladiv. [Higher school pedagogy: Textbook for students of higher educational institutions]. Donetsk: LANDON-XXI. 534 p. [in Ukrainian].

7. Oliinyk N. Spiridonova L. (2020). Netradytsiini formy lektsii yak zasib pidvyshchennia efektyvnosti navchannia studentiv u vyshchykh ahrarnykh zakladakh osvity. [Non-traditional forms of lectures as a means of increasing the effectiveness of student education in higher agricultural educational institutions]. Pedagogy of the formation of a creative personality in higher and secondary schools. Issue. 69. Vol. 3. P. 65-68. [in Ukrainian].

8. Pedahohika vyshchoi shkoly (2019). [Elektronnyi resurs]: pidruchnyk / V. Holovenkin. [Higher school pedagogy [Electronic resource]: textbook / V.Golovenkin]. Kyiv: KPI named after Igor Sikorskyi. 290 p. [in Ukrainian].

9. Iakymova L. (2019). Metodyka vykladannia fakhovykh dystsyplin u ZVO: opornyi konspekt lektsii u skhemakh i tablytsiakh: navch. posibnyk. [Methodology of teaching professional disciplines in higher education institutions: basic outline of lectures in diagrams and tables: teaching. manual]. Chernivtsi: Technoprint. 177 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru