Полідисциплінарний підхід фортепіанної освіти майбутніх вчителів музичного мистецтва

Виклад основного матеріалу

Безумовно, дисциплінарний підхід посідає головне місце в класифікації методів і спрямований на вирішення конкретного завдання. Він виник в історичному контексті розвитку предмета з використанням усталеного методологічного інструментарію. Вивчення дисциплінарних методів робить людину фахівцем у певній галузі.

Полярною формою комплексного наукового дослідження є трансдисциплінарність, що трактується як вихід за дисциплінарні межі із перенесенням дослідницьких схем з однієї галузі в іншу. Як правило, це інтеграція теорій, технологій і методів, спрямованих на отримання нового результату як ідеалу єдиного наукового знання (Афанасьєв, 2018: 14).

Інші поняття знаходяться у внутрішній периферії згаданих підходів, де класифікацію цих термінів сучасні науковці зображають у вигляді ієрархічних сходинок. Саме розширення області застосування дисциплінарної методології призвело до появи міждисциплінарних і полідисциплінарних (мультидисциплінарних) наукових підходів.

Міждисциплінарність передбачає своєрідний синтез окремих дисциплін, підходів, методологій. Такий підхід призначений для вирішення дисциплінарних проблем у зв'язку із концептуальними методологічними труднощами конкретної дисципліни.

Щодо міждисциплінарних зв'язків у мистецькій галузі Л. Теряєва характеризує як «педагогічну категорію для позначення синтетичних, інтегративних відносин між музичними дисциплінами і процесами, що знайшли своє відображення у змісті, методах і формах навчального процесу для виконання навчальної, розвиваючої і виховної функцій» (Теряєва, 2015: 265).

У науковій літературі знаходимо безліч тлумачень поняття «полідисциплінарність» (або мультидисциплінарність), у яке кожен з авторів вкладає свій зміст.

Як зазначає Н. Шульга, цілісне (холістичне) навчання загалом відбувається на трьох рівнях, серед яких полідисциплінарний (мультидисциплінарний). Він відзначається тим, що навчання поділено на предмети, де для унаочнення з однієї дисципліни використовують знання з інших навчальних дисциплін. Наступні два рівні це міждисциплінарний та трансдисциплінарний. У першому поєднуються й інтегруються бази знань з декількох навчальних предметів для вивчення однієї теми, а в іншому залучаються не лише знання, а й методи дослідження з різних галузей (Шульга, 2015: 86).

Вивчаючи види наукових досліджень, К. Кузан здійснює термінологічний аналіз різних видів наукового дослідження. У своїй праці він характеризує їхню функційну специфіку, виявляє відмінні ознаки та встановлює ієрархічний розвиток цих понять. Полідисциплінарність (за Г. Гроппо) це певна взаємодія між дисциплінами, що привносить знання однієї науки в іншу, застосовує її методи і результати заради кращого розуміння власного предмета дослідження, реалізовуючи власні цілі, проте не намагаючись досягти справжнього діалогу і взаємодії. За словами Р. Канбура, «мультидисциплінарність це праця, у ході якої науковці (або команди) роблять усе можливе в рамках своєї дисципліни, а згодом об'єднуються з метою проведення загального аналітичного синтезу і висновків» (цит. за: Кузан, 2014: 298).

Вважається, що таке поєднання перспектив декількох дисциплін збагачує предмет у підсумку, а відтак знання власної дисципліни поглиблюється. Мультидисциплінарний підхід є, так би мовити, допоміжним підсиленням до основного предмета. Цей процес, з одного боку, відбувається завдяки перетину кордону дисципліни, а з іншого обмежує мету її вивчення рамками дисциплінарності. Така комунікація між дисциплінами несе характер підпорядкування.

Полідисциплінарність трактується як кооперація декількох відокремлених галузей знань, де кожна з них хоч і піддається впливу інших дисциплін, проте зберігає свою методологію, теоретичні та практичні висновки, не інтегруючи їх.

Характерним для полідисциплінарності є одночасне вивчення певного предмета дослідження з різних сторін декількома науковими дисциплінами. Такий підхід відрізняється характером зв'язків між різними галузями знань, зокрема, його кооперація може бути взаємною і кумулятивною, але не інтерактивною (Онопрієнко, 2016: 22).

Цей підхід сприяє залученню різноманітних дисциплін до вивчення однієї теми, що мають власні твердження і судження щодо одного конкретного питання, відмінні один від одного. Адже використання методології, притаманної певному предмету, та вивчення питання під різним кутом сприяє виявленню інших дисциплінарних перспектив. Полідисциплінарний підхід застосовується тоді, коли об'єктом уваги є узагальнений образ багатьох дисциплін, а дисциплінарні образи частини узагальненого. Саме тому тут не відбувається перенесення методів однієї дисципліни в іншу. Полідисциплінарні методи тут відіграють роль інструмента в конкретній науці.

Фортепіанну освіту слід розглядати як той об'єкт, для вивчення особливостей якого використовуються дисциплінарні підходи інших навчальних предметів, зокрема: історії виконавства, знання з основного та додаткового музичного інструменту, особливостей акомпанування, аналізу музичних творів, а також педагогіки і психології. Водночас, якщо зіставляти результати дисциплінарних досліджень у рамках полідисциплінарного підходу, вдається знайти нові подібності ознак чи їхні взаємозв'язки. У свою чергу, це сприяє поглибленню міжпредметних зв'язків. Адже музичний твір розглядається з урахуванням художньо-образного, історико-стилістичного, музично-теоретичного, виконавського аналізу, завдяки поєднанню базових знань, які вивчаються на заняттях із теорії та історії музики, інструментальної підготовки, методик музичного виховання і викладання музичного мистецтва.

У процесі навчання майбутній вчитель музичного мистецтва набуває концертмейстерської компетентності. Акомпаніаторський досвід та концертмейстерська техніка, яких набуває здобувач освіти, є невід'ємною частиною його фахової майстерності. Адже виразна гра піаніста допомагатиме його учням сприймати форму, метроритмічні особливості твору, лад, темп та інші засоби художньої виразності. Робота концертмейстера є надзвичайно складною та поліфункціональною. Адже, окрім володіння низкою виконавсько-технічних навичок, здібностей та вмінь, він повинен також співдіяти із солістом або вокально-хоровим ансамблем.

Концертмейстер повинен вміти чути не лише себе, а й тих, кому акомпанує, у процесі як репетиційної роботи, так і концертного виконання. Цей аспект професійної майстерності вимагає від майбутнього вчителя музичного мистецтва набуття специфічних навичок та знань у сфері психології, педагогіки, суміжних мистецтв. Він має максимально активізувати набуті музично-теоретичні знання і практичні навички, володіти загостреним чуттям щодо дихання, ритмічної точності, динамічної та гармонічної підтримки тих, кому акомпанує. Базовим також є вміння грати з листа, а за потреби транспонувати твір на певний інтервал. Робота з дитячим колективом досить часто зумовлює потребу зміни тональності пісні відповідно до вокальних можливостей виконавця. Як акомпаніатор, він повинен досконало й цілісно володіти твором, грати всю фактуру, а також відтворювати мелодійну лінію для інтонаційної підтримки співака чи ансамблю.

Висновки

Практична значимість полідисциплінарного підходу є беззаперечною. За його допомогою можуть змінитися онтологічні та гносеологічні принципи інструментальної підготовки. Використання різних підходів, зокрема, у фортепіанній освіті забезпечить опанування майбутнім фахівцем потрібних виконавських знань і умінь, системно-аналітичного та науково-пошукового процесу, що сприятиме розвитку критичної оцінки власного досягнення, впровадженню новітніх інноваційних методів, дасть змогу проявляти гнучкість мислення та лідерські якості.

Список використаних джерел

References