Вища освіта України другої половини XX століття: тенденції та виклики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія Державної пенітенціарної служби

Вища освіта України другої половини xx століття: тенденції та виклики

Шендерук Олена Борисівна кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов



Анотація

Вища освіта має стати соціальною цінністю. Відповідно, питання вивчення досвіду її розвитку у попередні роки набуває не аби якого значення. У зв'язку з цим, нами було вивчено розвиток вищої освіти в Україні у другій половині XX століття, а саме 1960-1990 рр. Було охарактеризовано навчальний процес у вищих навчальних закладах України в досліджуваний період та виявлено як позитивні, так і негативні тенденції розвитку вищої вітчизняної освіти зазначеного періоду. Серед них: універсалізм вищої освіти і фундаментальна підготовка; її раціональна модель; зведення її функції до передачи знань, вмінь та навичок; орієнтація на навчальний предмет; репродуктивний характер освіти; переважання вербальних методів навчання; авторитарний стиль спілкування та жорстка регламентація навчального процесу; введення нових навчальних планів і програм; запровадження більш широкої виробничої і педагогічної практики в педагогічних інститутах; зміна спрямованості науково-дослідних робіт; трансформація сутнісно-змістовного компоненту організації виховної роботи; посилення співпраці вищих навчальних закладів та школи. Розроблено періодизацію на перетині проблемно-тематичного й хронологічного підходів: I етап - 1958-1963 рр.; II етап - 1964-1984 рр.; III етап- 1985-1990 рр. Нами встановлено, що ці етапи відносились до радянського періоду та мали такі ознаки: пошук шляхів удосконалення системи вищої освіти та підпорядкуванням її потребам держави (підготовка вчителів широкого профілю); нерозривний зв'язок академічних знань з реальним життям, практичною діяльністю (надання переваг трудовому вихованню); посилення контролю за процесом підвищення наукової кваліфікації професорсько-викладацького складу ВНЗ та активізація науково-дослідної роботи. Зміна філософії викладання та новий погляд на навчально-виховний процес і його організацію мають стати у пріоритеті.

Ключові слова: вища освіта України, вищий навчальний заклад, тенденції розвитку вищої освіти України другої половини XX століття, етапи розвитку вищої освіти.



Abstract

Shenderuk Olena Borysivna Candidate of pedagogical sciences, Assistant Professor, Assistant Professor of Foreign Languages Department, Academy of the State penitentiary service

HIGHER EDUCATION OF UKRAINE IN THE SECOND HALF OF THE XXTH CENTURY: TRENDS AND CHALLENGES

Higher education should become a social value. Accordingly, the question of studying the experience of its development in the previous years acquires considerable importance. In this regard, we studied the development of higher education of Ukraine in the second half of the XXth century, namely 1960-1990. We characterized the educational process in higher educational institutions of Ukraine during the studied period and identified both positive and negative development trends of higher national education of the specified period. Among them: universalism of higher education and fundamental training; its rational model; reducing its function to transfering of knowledge, skills and abilities; focus on the educational subject; reproductive nature; predominance of verbal teaching methods; authoritarian style of communication and strict regulation of the educational process; introduction of new curricula and programs; introduction of a wider production and pedagogical practice in pedagogical institutes; change in the direction of research works; transformation of the substantive component of the organization of educational work; strengthening of cooperation between higher education institutions and schools. Periodization was developed at the intersection of problem and thematic and chronological approaches: I stage - 1958-1963; II stage - 1964-1984; Stage III - 1985-1990. We found that these stages belonged to the Soviet period and had the following characteristics: the search for ways to improve the system of higher education and its subordination to the needs of the state (training of teachers of a broad profile); inextricable connection of academic knowledge with real life, practical activity (giving preference to labor education); strengthening control over the process of improving the scientific qualifications of university professors and teaching staff and intensifying research work. Changing the philosophy of teaching and a new look at the educational process and its organization should become a priority.

Keywords: higher education of Ukraine, higher educational institution, trends in the development of higher education of Ukraine in the second half of the 20th century, stages of higher education development.



Постановка проблеми. Пріоритетною сферою соціально- економічного, духовного і культурного розвитку держави є вища освіта, яка спрямована на зміцнення інтелектуального та духовного потенціалу нації. Будь-яка країна не може здобути гідний статус у світі без розвиненої системи освіти, і тут, на нашу думку, першочергова роль має належати саме вищій освіті. Досвід європейських держав може мати суттєве значення для української освіти, однак не слід піклуватися лише їхніми доробками. Багатофункціональність та різноманітність сучасної системи знань, осягнення нових методів дослідження можуть бути ефективними для подальшого розвитку національної вищої освіти. Лише після того, як ми проаналізуємо всі набуті знання, підходи та попередній досвід, ми зможемо оцінити стан української освітньої системи, зрозуміти її потреби.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз теоретичних педагогічних досліджень, архівних джерел, урядових документів, практичного досвіду свідчать про недостатній рівень обізнаності стосовно того, що саме відбувається в системі вищої освіти, для розв'язання завдань реформування вищої школи. У зв'язку з цим ми звернулись до спадщини минулого, ретроспективний аналіз якого дозволить виділити провідні ідеї для модернізації системи вищої освіти на сучасному етапі.

Слід відмітити, що питання реформування вищої освіти в останні роки стали предметом досліджень багатьох авторів. Питанням вищої освіти в Україні присвячені ґрунтовні дослідження відомих українських вчених Андрущенка, І. Беха, С. Вітвицької, Л. Дарійчук, М. Дробнохота, Журавського, О. Заболоцької, Ю. Завалевського, Ю. Зіньковського, І. Зязюна, О. Козієвської, В. Кременя, В. Олійника, Є. Подольська, О. Пометун, Ю. Самчука, Н. Селіверстової, С. Сисоєвої, З. Слєпканя, В. Хомича, Г. Хоружого, О. Шапран, А. Ярошенка та ін. Деякі розглядають співвідношення природничого та соціально-гуманітарного знання в розвитку творчих нахилів студентів [1, С. 37]; зміни у змісті освітніх дисциплін і розробку нової дидактичної стратегії вищої школи [2, С. 119-122]. Деякі торкаються у своїх працях питань модернізації системи підготовки фахівців певного напряму. Питанню вищої технічної освіти присвятили свої роботи С. Бондаренко, І. Кравчук, Т. Куцаєва, О. Любар, Л. Медвідь. Але не вистачає, на нашу думку, спеціальних досліджень, які б стосувалися саме періоду другої половини XX ст., у яких би ретельно аналізувались та висвітлювались події, що розгортались у вишах у зазначений час.

Метою даної статті є аналіз вищої освіти України другої половини XX століття, а саме 1960-1990 рр. Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання: охарактеризувати навчальний процес у вищих навчальних закладах України в досліджуваний період; розробити власну періодизацію розвитку вищої освіти другої половини XX століття; виділити тенденції розвитку та окреслити її перспективи.

Виклад основного матеріалу. У 1959 році було затверджено Верховною Радою Української РСР Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». Відповідно до цього закону відбулися такі зміни:

введено нові навчальні плани і програми;

в педагогічних інститутах було введено більш широку виробничу і педагогічну практику;

змінено спрямованість науково-дослідних робіт;

трансформовано сутнісно-змістовний компонент організації виховної роботи;

посилено співпрацю вищих навчальних закладів та школи.

Серед завдань для науковців-педагогів, відображених у проекті «Перспективного плану наукових досліджень з педагогічних наук в УРСР на 1959-1965 роки» були виділені такі: розробка питань змісту загального, політичного й виробничого навчання; створення нових підручників, а саме з педагогіки для педагогічних інститутів та університетів; створення монографій і книг з основних питань політехнічного і виробничого навчання, дидактики [3].

Треба відмітити, що починаючи з післявоєнного періоду і до кінця 1980-х років система вищої освіти України зазнавала змін і реформ залежно від рішень комуністичної партії керівництва. Переважна більшість вищих шкіл зосереджувались у великих містах таких як Київ, Харків, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, Чернівці, Ужгород і освіта розвивалась в умовах масової русифікації викладання. Господарські реформи, впровадження нової техніки в народне господарство, розвиток освіти і культури: все це призвело до зростання потреби у спеціалістах з вищою освітою, а це, в свою чергу, до зростання кількості вишів. З 1961 по 1966 рр. у 132 ВНЗ України набір виріс у 1, 5 рази. В них навчалося 1336 тис. студентів. Так, у вересні 1960 року було створено Чернігівський філіал Київського ордена Леніна Політехнічного інституту імені 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції. А відповідно до наказу Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР від 23 лютого 1965 року на його базі було організовано філіал Київського політехнічного інституту з трьома факультетами: технічним, технологічним і загально технічним [4]. У 1964 році був заснований Донецький університет, у 1969 р. - Київський інститут культури, 1972 р. - Сімферопольський, 1985р. - Запорізький. Протягом 60-х рр. XX століття Луганський машинобудівний та Краматорський індустріальний вечірні інститути було реорганізовано в стаціонарні вищі.

Існувала відносно проста система вищої освіти з 5-річною тривалістю навчання та єдиним видом диплома загальносоюзного зразка. Пріоритет надавався технічним, технологічним, медичним, педагогічним та військовим вищим навчальним закладам. Популярними були вечірні та заочні форми навчання.

Рівень підготовки висококваліфікованих кадрів залежав від якісного і кількісного складу науково-педагогічних працівників, кількість яких зросла за 10 років (1950-60 рр.) з 14,5 тис. до 24,7 тис. осіб.

На початку 1960-х рр. розширилась мережа державних університетів шляхом перетворення в університети великих педагогічних інститутів таких як Донецький, Сімферопольський. Головне завдання ВНЗ цього періоду - підготувати висококваліфікованих фахівців, що володіють глибокими теоретичними знаннями і практичними навичками. Була розгорнута підготовка фахівців нових спеціальностей, зокрема в галузі виробництва й експлуатації автоматичних і телемеханічних пристроїв, обчислювальних і обчислювально-аналітичних машин. На 10 тис. населення України у 1963 році припадало 129 студентів. Це було більше, ніж на той час у деяких економічно розвинутих країнах світу, але менше, ніж в Росії. Де на 10 тис. жителів припадало 161 студентів [5].

Протягом 1960-1970 рр. увага при плануванні підготовки кадрів зверталась на ті ланки вищої освіти, що забезпечували науково- технічний прогрес. У 1974-75 рр. на основі чинних навчальних планів було створено робочі навчальні плани, в яких вказувалась кількість годин, відведених на самостійну роботу студенті в з кожної дисципліни. Відбувається зміцнення зв'язків вишів з виробництвами в усіх напрямках (виробнича практика і стажування, організація філій профілюючих кафедр на виробництві, лабораторій, навчально-науково-виробничих об'єднань та ін.).

На підставі вивчення архівних джерел періоду 60-70 років, ми можемо виділити такі тенденції розвитку вищої освіти цього періоду:

- підвищення ідейного та науково-теоретичного рівня професорсько-викладацького складу;

виховання студентства в дусі радянського патріотизму та спрямування на здобуття глибоких теоретичних знань і практичних навичок;

приділялась увага організації самостійної роботи студентів;

налагодженість зв'язку вишів зі школами;

використання наочності та технічних засобів під час проведення занять [6]. навчальний вербальний спілкування

З середини 1970-х років відбувається спроба удосконалення процесу формування висококваліфікованих фахівців-педагогів. У методичне забезпечення було впроваджено навчально-методичні комплекси, які мали поєднати фундаментальну, спеціальну і психолого- педагогічну підготовку. Але їх організація носила формальний характер. Новим для вищої освіти 70-х років була нова форма організації самостійної роботи студентів - проведення внутрішньо-семестрових атестацій. Викладачі кафедр іноземних мов активно проводять відкриті заняття, які носять дуже заідеологізований характер «Комсомол», «Комсомол - будівник комунізму» [7]. Обов'язковою була політінформація, яка проводилась при 4-годинній сітці один раз на тиждень, при 2-годинній через тиждень [8]. В цей час (1975-76 рр.) відбувається удосконалення самостійної роботи студентів факультетів іноземних мов шляхом їх роботи в фонокабінетах. Завідуючі кафедрами закликали своїх колег до проведення занять на високому ідейному і методичному рівні [9].

До негативних тенденцій цього періоду можна віднести такі:

науково-технічний прогрес вимагав мобільної системи підготовки фахівців, а програми навчання практично не змінювались;

виші були в полоні інструкцій і розпоряджень, не мали права змінювати освітні програми;

із-за виконання плану потрібно було відраховувати поганих студентів, але фактично зробити це могли лише тоді, якщо студент сам довго не відвідував університет або скоїв кримінальний вчинок;

в навчальних планах педагогічних спеціальностей пріоритет мали теоретичні дисципліни: суспільно-політичні, військово-медичні, котрі не були пов'язані з майбутньою педагогічною діяльністю;

педагогічній практиці не приділялося належної уваги;

навчальний процес здійснювався екстенсивними методами;

кількість інформації нестримно зростала;

збільшувалось число аудиторних занять;

самостійна робота студентів була формальною;

у студентів формувалась інертність у мисленні та діяльності;

послаблення уваги до вищої освіти з боку радянської правлячої еліти, що на думку дослідника Ю. Сухарнікова, стало найважливішим фактором її занепаду;

навчальний процес будувався на принципі паралельного викладання загальнонаукових, спеціальних і професійних дисциплін. Це призводило, в свою чергу, до того, що випускники не уявляли можливостей використання значної частини знань у педагогічній і виробничій діяльності [10, С. 18].

На початку 80-х рр. в Україні був створений «...єдиний загальнодержавний комплекс безперервної освіти, що об'єднував обов'язкову середню, професійно-технічну, середню спеціальну, вищу і післядипломну освіту» [2].

У 1985 р. в УРСР функціонувало 146 ВНЗ, 9 університетів, 50 технічних ВНЗ, 17 сільськогосподарських ВНЗ, 10 ВНЗ економіки і права, 30 педагогічних інститутів, 15 ВНЗ охорони здоров'я, 3 ВНЗ фізкультури і спорту, 12 культури і мистецтва. До цього треба додати 25 філій, 7 спеціалізованих факультетів і відділень та 12 загально технічних факультетів. Кількість студентів становила 853,1 тис. осіб і 167 у розрахунку на 10 000 населення [11, С. 33].

На середину 1980-х років склалися такі тенденції розвитку вітчизняної освіти:

помітно покращилась якість навчання у ВНЗ як і у плані наукової підготовки студентів, так і їх психолого-педагогічної готовності до роботи у школі;

поступово складається система довузівської підготовки і добору абітурієнтів;

існування при університетах юнацьких предметних шкіл;

високий конкурс на педагогічні спеціальності;

з'являються нові форми проведення занять - індивідуальна робота зі студентами, студентські конференції;

поступово набуває розвитку науково-дослідна робота студентів (складання рефератів, ведення щоденників соціально-політичних подій )[12, С.7].

інтенсифікація навчального процесу;

ширше використовуються ТЗН;

проводяться олімпіади з іноземних мов [12].

З 1984 р. педагогічні університети почали проводити цільовий прийом на факультети, що готують педагогічні кадри. Але тут був певний недолік, який полягав в тому, що цільові для вступу видавалися формально, недосконала діагностика здібностей абітурієнтів не завжди дозволяла приймати на навчання студентів, схильних до педагогічної діяльності.

Протягом 60-90 років XX століття підготовка спеціалістів здійснювалась в умовах планової економіки, що дозволяло уникнути проблем з працевлаштуванням. Рівень викладачів ВНЗ відповідав загальноєвропейським та світовим стандартам, а за окремими напрямками, наприклад, за таким як природничо-математичний, був навіть вищим. Ставилось завдання системи безперервної освіти. Ґрунтовна середня освіта давала можливість ВНЗ відбирати кращих абітурієнтів. Існувала чітка система відбору в аспірантуру кращих студентів. Співвідношення чисельності викладачів і студентів було збалансовано. Освітні заклади безоплатно забезпечувались навчально- методичною літературою. Існував високий рівень централізації управління та освіта перебувала під адміністративно-політичним впливом, що мало і позитивні і негативні наслідки.

До негативних наслідків ми можемо віднести:

-ідеологізацію навчального процесу;

його політизацію;

низький рівень академічної свободи;

позбавлення студентів можливості будувати свою власну траєкторію навчання;

диспропорції у підготовці спеціалістів за кількісними, якісними та теріторіальними ознаками( перевиробництво фахівців інженерно- технічного профілю);

хиби планування і брак фінансів, які не дали можливості удосконалити систему освіти до належного рівня. А саме, це відсутність уваги держави до зростаючої їх ролі в суспільному виробництві. Якщо в США, Німеччині, Японії, Франції на освіту виділялось 5-8 % валового внутрішнього продукту і 3-4 % ВВП на потреби науки, то в СРСР ВВП становив лише 14% ВВП США.

До недоліків цього періоду ми відносимо:

відсутність уваги до комп'ютерної грамотності вчителя, до розробки програмних засобів і електронних навчальних курсів при загальній комп'ютеризації світу;

надмірна ускладненість окремих розділів програм і підручників;

дублювання навчального матеріалу;

слабкий зв'язок навчання з практикою;

нераціональна організація розумової, трудової і фізичної праці;

закостенілість методів [13, С. 5-6];

ВНЗ готували педагогічно некомпетентних учителів, оскільки на спеціальність відводилось понад дві третини навчального часу, а на професію (педагогіка, психологія, методика) до 10% [14, С. 150].

Наприкінці 80-х рр. В Україні налічувалось 146 ВНЗ, у тому числі 9 університетів, в яких навчалось 854 тис. студентів за 400 спеціальностями. Найбільша кількість ВНЗ в цей час - це педагогічного та інженерно-технологічного напрямів. Існувала відомча розсередженість вишів за сферою підпорядкування центральним органам виконавчої влади. Система освіти колишнього Радянського Союзу повною мірою булла пристосована до ринкових умов [3].

Поділяючи думку історіографа радянської доби В. Струмінського, що «наукова періодизація у будь-якій історичній праці - не передумова вивчення історії, а результат її вивчення» [15, С. 113], резюмуємо результати проведеного нами історико-педагогічного пошуку у вигляді власної періодизації на перетині проблемно-тематичного й хронологічного підходів:

етап - 1958-1963 рр.

етап - 1964-1984 рр.

етап - 1985-1990 рр.

Осмислення історико-педагогічних матеріалів, присвячених різнобічному розгляду питань вищої освіти другої половини XX століття, дало нам змогу розробити власну проблемно-тематичну періодизацію і віднести виокремлені етапи до радянського періоду ( початок 60-90рр.).

Він охарактеризувався:

пошуком шляхів удосконалення системи вищої освіти та підпорядкуванням її потребам держави (підготовка вчителів широкого профілю);

нерозривним звязком академічних знань з реальним життям, практичною діяльністю (надання переваг трудовому вихованню);

посиленням контролю за процесом підвищення наукової кваліфікації професорсько-викладацького складу ВНЗ;

активізацією науково-дослідної роботи.

Дослідниця О. Мисечко зазначає, що в цей час відбулися найбільш значущі організаційні, змістовні, процесуальні трансформації у вищій школі. Вона акцентує увагу на тому, що стабілізувалася діяльність педагогічних інститутів та активізувалось впровадження у навчальний процес вищої школи останніх наукових та технічних досягнень [16].



Висновки

Проведений нами аналіз вищої освіти другої половини XX століття засвідчує, що порушені нами питання становили значну актуальність. Принагідно хочемо зауважити, що велика кількість науковців зверталась до проблем вищої школи другої половини XX століття. Узагальнивши ключові положення радянських та українських учених та проаналізувавши наукову літературу досліджуваного періоду, архівні джерела 1958-1990-х років можна зробити висновок, що до середини 80-х рр. вища освіта містила в собі набір стереотипних заідеалогізованих висновків, приправлених цитатами класиків марксизму-ленінізму та однобічні підходи. Загалом же, освіта 60-90 рр. XX століття була типовою для індустріального соціуму з середнім виробничим розвитком і централізовано-тоталітарним управлінням. Характерними рисами були:

її універсалізм і фундаментальна підготовка;

раціональна модель освіти;

все зводилось до передачі знань, вмінь та навичок;

освіта була зорієнтована на навчальний предмет;

носила репродуктивний характер;

переважали вербальні методи навчання;

авторитарний стиль спілкування;

жорстка регламентація навчального процесу.

Нами було розроблено власну періодизацію вищої освіти України другої половини XX століття на перетині проблемно-тематичного й хронологічного підходів: I етап - 1958-1963 рр; II етап - 1964-1984 рр. та III етап - 1985-1990 рр. та проаналізовано ці етапи.

Отже, за висловлюванням А. Ярошенко, що освіта - це «мегамашина» [17, С. 33], за допомогою якої суспільство прагне не допускати помилок минулих поколінь. Європейські країни розпочали дискусію навколо того, як озброїти людину необхідними вміннями та знаннями для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається. Мобільна, досконала та динамічна освіта - це мета, на яку має орієнтуватися Україна. Зміна філософії викладання, новий погляд на навчально-виховний процес та його організацію приведе, на нашу думку, до високої якості національної вищої школи.



Література

1. Новіков Б. Б. Творчість як спосіб здійснення гуманізму: монографія. Київ: НТУ «КПУ», 1998. 310 с.

2. Кремінь В. Освіта і наука України: шляхи модернізації: монографія. Київ: Грамота, 2003. 216 с.

3. Осипчук Н. «Україна - 2010» Що вона прогнозує? Освіта України. 1999. 20 січня.

4. Матеріали Чернігівського педагогічного інституту 1960-1980 рр. Чернігівський обласний архів. Ф. Р 1898, од. зб. 690.

5. Высшая школа СРСР за 50 лет (1917-1967) / ред. В. П. Елютина. Москва: Высшая школа, 1967. 272 с.

6. Штатний розпис по Чернігівському педінституту ім. Т. Г.Шевченка за 1972 р. Архівні джерела ДАЧО. Ф.608. Оп. 2. Спр. 643.

7. Книга протоколів кафедри іноземних мов на 1975-76 н.р. Архівні джерела ДАЧО. Ф.608. Оп. 2. Спр. 698. Арк. 65.

8. Книга учета научно-методических семинаров 1986-87 учеб.годов. Архівні джерела ДАЧО. Ф.608. Оп. 2. Спр. 1321. Арк. 16.

9. Штатний розпис на 1976 р.Чернігівського педінституту ім.. Т.Г.Шевченка. Архівні джерела ДАЧО. Ф.608. Оп. 2. Спр. 698. Арк. 65.

10. Близнюк Р. О. Основні історіографічні етапи дослідження вищої аграрної освіти України у другій половині XX століття. Вісник аграрної історії. Київ, 2012. №3. С. 122-130.

11. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? Вища школа. Київ, 2004. №1. С.29-40.

12. Протоколы зас.каф. иност.языков 1982-1983 учеб.годы. Архівні джерела ДАЧО. Ф. 608. Оп. 2. Спр. 1078. Арк. 35.

13. Введение в специальность: учебное пособие для студентов пед. ин-тов / А. И. Рувинский, В. А. Кан-Калик, Д. М. Гришин и др. Москва: Просвещение, 1988. 208с.

14. Майборода В. К. Вища педагогічна освіта в Україні : історія , досвід, уроки( 1917-1985 рр.). Київ: Либідь, 1992. 196с.

15. Струминский В. Я. О некоторых вопросах периодизации истории школы. Советская педагогика. Москва. 1958. № 2. С. 112-115.

16. Мисечко О. Є. Формування системи професійної підготовки вчителя іноземної мови у педагогічних навчальних закладах України ( 1900-1964рр.): дис... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Житомир. держ. ун-т. ім. Івана Франка. Житомир, 2011. 603с.

17. Ярошенко А. О. Розвиток освіти як «відкритої системи» в умовах інформаційного суспільства. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Київ. 2007. № 3 (21). С. 33-38.

References

1. Novikov, B. B. (1998). Tvorchist yak sposib zdiisnennia humanizmu [Creativity as a way of realizing humanism]. КуА: NTU «KPU» [in Ukrainian].

2. Kremin, V. (2003). Osvita i nauka Ukrainy: shliakhy modernizatsii [Education and science of Ukraine: ways of modernization]. КуА: Charter [in Ukrainian].

3. Osypchuk, N. (1999). «Ukraina - 2010» Shcho vona prohnozuie? ["Ukraine - 2010" What does it predict?]. Education of Ukraine, from January 20 [in Ukrainian].

4. Materialy Chernihivskoho pedahohichnoho instytutu 1960-1980 rr. Chernihivskyi oblasnyi arkhiv F. R. 1898 od. zb. 690 [Materials of the Chernihiv Pedagogical Institute 1960-1980. Chernihiv Regional Archive]. Рй. 1898, units of collection 690 [unpublished].

5. Elyutin, V. P. (ed.) (1967). Vyisshaya shkola SRSR za 50 let (1917-1967) [Higher school of SRSR for 50years (1917-1967)]. Moscow: High school [in russian].

6. Shtatnyi rozpys po Chernihivskomu pedinstytutu im. T. H.Shevchenka za 1972r. [Staff list at the Chernihiv Pedagogical Institute named after T. G. Shevchenko in 1972] (Fund 608, Inventory 2. File 643). Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv [in Ukrainian].

7. Knyha protokoliv kafedry inozemnykh mov na 1975-76 n.r. [Book of protocols of the Department of Foreign Languages for 1975-76] (Fund 608, Inventory 2. File 698). Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv [in Ukrainian].

8. Kniga ucheta nauchno-metodicheskih seminarov 1986-87 ucheb. godov [Book of accounting for scientific and methodological seminars for 1986-87 academic years] (Fund 608, Inventory 2. File 1321). Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv [in Russian].

9. Shtatnyi rozpys na 1976 r.Chernihivskoho pedinstytutu im.. T.H.Shevchenka [Staff list for 1976 of T.G. Shevchenko Chernihiv Pedagogical Institute] (Fund 608, Inventory 2. File 698). Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv [in Ukrainian].

10. Blyzniuk, R. O. (2012). Osnovni istoriohrafichni etapy doslidzhennia vyshchoi ahrarnoi osvity Ukrainy u druhii polovyni XX stolittia [The main historiographical stages of the study of higher agrarian education of Ukraine in the second half of the 20th century]. Visnyk ahrarnoi istorii - Herald of agrarian history, №3, 122-130 [in Ukrainian].

11. Dariichuk, L. (2004) Systema osvity v Ukraini: reformuvannia chy onovlennia? [Education system in Ukraine: reform or renewal?]. Vyshcha shkola - Higher school, №1, 29-40. [in Ukrainian].

12. Protokoly zas.kaf. inost.yazykov 1982-1983 ucheb.gody [Protocols of the Foreign Languages Department of 1982-1983 academic year] (Fund 608, Inventory 2. File 1078). Central State Historical Archive of Ukraine, Kyiv [in Ukrainian].

13. Ruvinskij, A. I. ,Kan-Kalik, V. A, Grishin, D. M. (1988). Vvedenie v special'nost': uchebnoe posobie dlya studentov ped. in-tov [Introduction to the specialty: textbook for pedagogic students]. Moscow: Prosveshchenie [in russian].

14. Maiboroda, V. K. (1992). Vyshcha pedahohichna osvita v Ukraini: istoriia, dosvid, uroky (1917-1985 rr.) [Higher pedagogical education in Ukraine: history, experience, lessons (1917-1985)]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

15. Struminskij, V. O nekotoryh voprosahperiodizacii istorii shkoly [On some issues of periodization of the history of the school]. Moscow: Sovetskaya pedagogika [in russian].

16. Mysechko, O. Ye. (2011). Formuvannia systemy profesiinoi pidhotovky vchytelia inozemnoi movy u pedahohichnykh navchalnykh zakladakh Ukrainy (1900-1964rr.) [The Development of foreign languages teacher's training system in pedagogical teaching institutions of Ukraine (1900-1964)]. Doctor's theses. Zhytomyr: State University named after Ivan Franko. Zhytomyr [in Ukrainian].

17. Yaroshenko, A. O. (2007). Rozvytok osvity yak «vidkrytoi systemy» v umovakh informatsiinoho suspilstva [The development of education as an "open system" in the conditions of the information society]. Visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu Ukrainy «Kyivskyi politekhnichnyi instytut» - Bulletin of the National Technical University of Ukraine "Kyiv Polytechnic Institute", № 3 (21), 33-38.

Размещено на Allbest.ru

...