Світові тенденції та інноваційні процеси в системі вищої освіти (на прикладі Туреччини)

Виклад основного матеріалу

У ХХІ ст., де основа соціально-економічного розвитку базується на виробництві високоякісної інформації та кваліфікованих людських ресурсів, очікування від університетів були величезними. Університети насамперед відповідають за виробництво та поширення знань. Сьогодні поза традиційними ролями, такими як навчання та дослідження, очікується великий внесок університетів шляхом науково-дослідної роботи. Важливі дискусії щодо майбутнього університетів були пов'язані з прискоренням стратегій реструктуризації системи вищої освіти. Важливим моментом стало співробітництво між університетами та промисловістю. Ця трансформація поклала свою місію на університети у співпраці зі суспільством та промисловістю, окрім уже наявних традиційних, таких як виробництво інформації (дослідження) та поширення інформації (освіта, публікації). Для підготовки кваліфікованих кадрових ресурсів відповідно до вимог інформаційного суспільства передбачено створення динамічної системи освіти, яка захищатиме допитливість студентів, а також сприятиме активному соціальному та економічному зростанню через практику соціального та виробничого співробітництва. Університети почали визначати себе як «підприємницький університет», «відкритий університет», «дослідницький університет», «університет третього покоління». Проте такі визнання для університетів, які набрали обертів в останні десятиліття, можуть викликати певне непорозуміння.

З історії педагогічного становлення можемо спостерігати, що першими вищими навчальними закладами були не лише університети. Наприклад, медресе були створені для навчання вчених, науковців; у християнському світі були заклади при монастирях, і всі вони виконували функції вищої освіти. А от середньовічні університети були установами, які орієнтувалися на навчання та викладання, в яких найхарактернішою особливістю цього періоду була спеціалізація з певних дисциплін (права, медицини, філософії, теології, арифметики і так далі). У сучасному розумінні університет був заснований на Заході в ХІ ст. (Болонья, Париж, Оксфорд). Перший університет, який був орієнтований на дослідження - це німецький університет - так звана гумбольдтівська модель ХІХ ст. Відповідно, Берлінський університет розглядається як перший приклад науково-дослідного університету, який став зразком для багатьох університетів у США та Японії (§enses, 1994: 566). Давно відома місія університетів - виробляти знання та виховувати студентів у класичному розумінні - почала поступово змінюватися. На зміну їй встановлюється нова місія - робота з суспільством і промисловістю. Отож місію університетів на сучасному етапі можна уніфікувати так: вироблення інформації - дослідження та розвиток застосування інформації - спільна робота з індустрією та громадськістю й поширення інформації - освіта та патенти.

У ХХІ ст. університети мають намір стати глобальними інформаційними центрами. Університети інформаційної епохи - це установи, які можуть адаптуватися до інформаційної епохи, мати глобальне бачення, інтегруватися з кожним сегментом суспільства, а їхня діяльність спрямовується суспільством. Водночас університет керує та спрямовує свої матеріальні та людські ресурси з підприємницьким мисленням.

Тож базовими особливостями університетів є такі: динаміка в освіті, надання пріоритету дослідженням, міжнародна конкурентоспроможність, міждисциплінарна діяльність і заохочення інновацій. У ХХ ст. університети стали не лише виробником знань, але й локомотивом економічного розвитку. Університети оцінюють потенціал своїх регіонів, створюючи нові зони зайнятості, де вони розташовані. Університети мають відновити себе в соціальній і підприємницькій формах для того, щоб адаптуватися до часу та середовища, в якому вони перебувають. Університети розширюють свої функції в результаті економічних і соціальних перетворень, які швидко змінюються інформаційним суспільством.

Основа успіху таких країн, як США, Англія, Німеччина, Франція, Нідерланди у вищій освіті лежить у їхньому досвіді наукової, технологічної та культурної інфраструктури, змін і розвитку протягом сотні років. Відповідно до академічної ефективності, до рейтингу 2015-2016 рр. із найкращих 50 дослідницьких університетів у світі 23 з них були у США. За статистикою Всесвітньої організації інтелектуальної власності, в період 2010-2014 рр. Китай посідав перше місце щодо заявок на патент серед 837 тис. 817 наявних, а США - друге місце серед 509 тис. 511 патентів,

Японія - третє місце серед 465 тис. 971. Отже, спостерігалася така ситуація, що у США було 4% заявок, у Кореї - 10%, а в Китаї - 7,5% (МепеИ§е, 2016: 87). У 2014 р. в США на наукові дослідження було витрачено 465 млн доларів, а в Туреччині ця цифра була у 42 рази меншою. У 2016 р. бюджет Гарварду становив 23,6 млрд турецьких лір, в еквіваленті це як бюджет 109 державних університетів Туреччини.

Кількість студентів, які отримували вищу освіту загалом у світі з 800 тис. зросла до 2,1 млн у 1975 р.; у 2000 р. - 4,5 млн. У 2012 р. - 16,4% іноземних студентів отримали освіту у США, 12,6% - в Англії, 6,4% - у Німеччині, 6% - у Франції, а в Туреччині навчалося 0,9% іноземних студентів. Щодо внеску міжнародних студентів у бюджет Англії, то у 2010 р. він становив 8 млрд доларів, а у 2015 р. - 10 млрд (OSYM, 2003). Загалом сектор вищої освіти в США отримує 400 млрд доларів. Для порівняння щорічний внесок іноземних студентів в економіку США є більшим, ніж щорічний бюджет Американського національного центру космічних досліджень NASA. освітній автономія управління університет туреччина

Представники нового покоління, яке називається інтернет-поколінням, народилися після 2000 р., жили в соціальному середовищі інформаційної доби, тож перед здобуттям вищої освіти ставлять інші цілі. Внаслідок цього освітніми цілями університету є такі: оновлення інформації відповідно до соціальних потреб і технологічних розробок, запровадження міждисциплінарної освіти, підвищення якості освіти за допомогою акредитації, запровадження міжнародних студентських рухів. Окрім наукових досліджень, університетам необхідно ефективно використовувати механізми для перетворення отриманої інформації в економічну вигоду.

У всьому світі на сектор вищої освіти загалом і на освітні установи зокрема впливають: глобалізація, мобільність кадрів, нові базові технології, інформаційне суспільство, державні реформи, збільшення конкуренції, дистанційна освіта, онлайн-освіта, міждисциплінарна освіта, прозорість у вищій освіті, демонополізація у вищій освіті, децентралізація, поширення англійської мови у вищій освіті.

З вищезазначеного ми можемо зробити висновок, що основними тенденціями у вищій освіті є такі: реформи, орієнтовані на ринок надання послуг (лібералізація, приватизація); реформа управління (керівна модель підприємницького університету); управління (соціальна відповідальність і співробітництво із зацікавленими сторонами); філософія (навчання впродовж життя); філософія і методологія (міждисциплінарний і багатодисциплінарний підходи); методологія - активна освіта (електронне навчання, орієнтоване на студента); університетська автономія; якість - акредитація і система забезпечення якості; надання послуг (рух міжнародних кадрів і транскордонна вища освіта).

Підсумовуючи вищесказане, можна підкреслити той факт, що прогрес у світі в контексті вищої освіти починає проявлятися в тому, що у світі в секторі глобальної вищої освіти числовий розмір 2,5 трлн доларів - це витрати на сектор вищої освіти, і з них 15% є для системи освіти США; у секторі вищої освіти 5% людей працюють у сфері освіти; у секторі вищої освіти є 100 млн студентів; у країнах OECD (Ekonomik isbirligi ve Kalkinma Цrgьtь), які входять до Організації економічного співробітництва та розвитку, кількість студентів у вищій освіті налічує 2 млн; транскордонна освіта розширюється і починаючи з 2003 р. 2,5 млн студентів світу вчаться у різних країнах; найбільше навчалося в Китаї, Індії та Південній Азії.

У світі у глобальному секторі вищої освіти, домінуючими країнами були США, Австралія, Англія, Німеччина, Франція і Нова Зеландія; починаючи з 2000 р. витрати на приватний сектор вищої освіти становили 350 млрд доларів; у Мексиці та в Африці було створено Віртуальний університет, а в Південній Кореї починаючи з 2002 р. функціонувало 15 віртуальних університетів (Menekl§e, 2016:89). Ці університети були засновані з комерційною метою. Одним із найбільших віртуальних університетів був Технологічний інститут Монтерей у Мексиці. Завданнями таких віртуальних університетів було зробити освіту масовою і доступнішою.

Беручи до уваги той факт, що роль вищих навчальних закладів розширюється та урізноманітнюється, відповідно до мети керування отриманням прибутку університети поділялися на: установи дистанційної освіти з комерційною метою, прибуткові корпорації університетів, прибуткові (спеціальні) університети, некомерційні спеціальні університети, некомерційні державні університети. Відповідно до розташування університети є національними та транскордонними. У всьому світі були поширеними державні університети. А от у США найбільш поширеними є некомерційні приватні університети та корпорації університетів - університет «Моторола», «Дженерал Моторс», університет «Оракл».

Однією з основних тенденцій у системі вищої освіти є гармонізація, яка проявлялася в тому, що у 1976 р. почалося визнання наукових ступенів, співробітництво в сфері освіти між країнами Європи та арабськими країнами до Середземного моря; у 1978 р. почалося визнання наукових ступенів і дипломів в арабських країнах; у 1979 р. почалося визнання наукових ступенів і дипломів у всіх регіонах Європи; з 1981 р. - у Африці, а з 1983 р. - в Азії. Для співробітництва Європейських країн 25 травня 1998 р. було підписано Сорбонську декларацію з метою гармонізації європейської системи в сфері вищої освіти.

Ще однією тенденцією вищої освіти є якісна гарантія, яка полягає в покращенні якості продукту й обслуговування. Цю мету можна досягти через організацію «якості людей», «якості системи», «якості процесу» та «якості роботи». У вищих навчальних закладах загальне управління якістю може застосовуватися в навчально-виховному і науковому дослідженнях.

Отож управління якістю в університеті застосовується в таких основних площинах, як:

— фізичній інфраструктурі (будівлі, спортивні об'єкти);

— академічній інфраструктурі (зв'язки, лабораторія, бібліотека);

— програмах;

— іспитах та в оцінній системі;

— у дослідженнях і публікаціях;

— у відносинах між університетом і промисловістю.

Для досягнення якісної гарантії у вищій освіті є два підходи: акредитація (вибір студента, особливості навчальних кадрів, академічна та фізична інфраструктура, успіхи студентів, кількість і зайнятість випускників) і товари - їх оцінювання.

З метою досягнення зростання справжньої якості у вищій освіті необхідно записувати оцінки системи акредитації та здійснювати дизайн і планування освітнього процесу.

У цьому контексті варто згадати про орієнтацію на відмову від моделі управління персоналом і перейти на модель управління підприємницьким університетом. Відповідно до такої потреби, у вищих навчальних закладах поширеними є такі три моделі (senses, 1994: 571):

— управлінська, за якої академічний комітет має певні обмеження щодо прийняття рішень. Ця модель поширена у США та Канаді;

— колегіальна (модель управління співробітниками) поширена у Німеччині, Франції та Швейцарії, де використовують дворівневу систему відбору;

— підприємницька (Англія, Австралія, Нідерланди), згідно з якою ректор призначає деканів, а ті зі свого боку - завідувачів кафедр.

У різних університетах у системі вищої освіти важливу роль відіграє ректор, який відповідно до країни має свої особливості вибору та управління. Наприклад, у Фінляндії ректора вибирає академічний персонал тривалістю на 5 років, і він може бути переобраним на наступний термін; у Франції його обирає комітет або рада на 5 років без права переобрання; у Кореї ректора обирали члени факультету на чотири роки з правом переобрання; члени факультету в Туреччині вибирають ректора на чотири роки з правом переобрання його на наступний термін; а от в Англії ректора обирає керівний орган (члени багатьох університетів) на сім років із правом переобрання його на наступний термін; в Австрії - 25% з-поміж професорів, 25% викладачів, 25% з іншого персоналу, а після 2003 р. сенат пропонує трьох кандидатів, і з них університетська рада призначає одного.

Ще однією особливістю вищої освіти є незалежність в академічному світі. 18 вересня 1988 р. ректори європейських університетів у місці Болонья підписали документ про виділення важливості університетської незалежності. З боку ЮНЕСКО 9 жовтня 1998 р. поширилася у Світовій декларації вищої освіти академічна незалежність в установах вищої освіти. Це могли бути три свободи: свобода в керівництві, майнова та академічна свобода, суть якої полягає в здійсненні вільних досліджень і публікацій. Майнова свобода полягала в тому, щоб підготувати власний бюджет для власних майнових джерел. Університети, у свою чергу, так окреслили власну незалежність:

— університети мають право власності на нерухомість та інше обладнання;

— створення боргового фонду;

— створення джерела, які слід використовувати для власних незалежних цілей;

— щоб можна було визначити навчальні програми та наповнення занять;

— щоб академічний персонал міг приймати робочі рішення;

— щоб визначати оплату;

— щоб визначити квоту студентів;

— щоб здійснювати плату за навчання.

У Туреччині з восьми наведених вище ознак свободи університету дотримувалися можливості визначати навчальні програми та наповнення занять, щоб академічний персонал міг приймати робочі рішення й визначити квоту студентів. А от, наприклад, у Нідерландах, Польщі, Англії, Швеції, Австралії дотримувалися всіх восьми пунктів свободи, а в Японії університети дотримувалися лише того, що академічний персонал міг приймати робочі рішення та можна було визначати навчальні програми й наповнення занять.

Після створення Турецької Республіки (1923 р.) талановитих студентів відправляли за кордон, і так почалася підготовка до «університетської реформи», яка полягала в поширенні університетів по всій країні. Відповідно, у 1927-28 рр. - 42, у 1928-29 рр. - 170, а в 1929-30 рр. - 288 студентів поїхали за кордон (Kьзьkcan, 2009:112). З плином часу в Туреччині збільшується кількість тих, хто хоче здобувати вищу освіту, і тому з'являється більша кількість університетів. Доступ країни до системи науки та технологій визначає її становище у світовій конкуренції. Якщо країна є з недостатнім науково-дослідним потенціалом, вона залишається поза новими технологіями й науковим виробництвом. Університети мають докладати великих зусиль для вдосконалення своїх наукових можливостей. Відповідно, має збільшуватися кількість досліджень не лише у місцевому середовищі університету а й в національних і міжнародних вимірах. Тому слід переглядати кількість цитувань у різних індексах, переходити до оновлень та інноваційних рухів в університетах. У 1981 р. у турецькій системі вищої освіти налічували 19 державних університетів, 237 тис. студентів і 21 тис. викладачів. А у 2018 р. стало 129 державних і 72 приватних університети і 5 професійних навчальних закладів, де працювало 161 тис. 263 викладачів і вчилося 7 млн 560 тис. 371 студент. Для збільшення подальшого попиту університетів заочна та електронна форми навчання пропонують свою підтримку, оскільки класичний підхід до навчання з використанням наявних технологій уже є недостатнім і в останні періоди домінує конструктивістська та орієнтована на студентів освіта. У світі функціонує провідна система масових візуальних онлайн-курсів MOOC (Massive Open Online Courses), де на порталах Coursera (залучено 30 млн студентів), Edx (14 млн), Udemy, Udacity (по 8 млн студентів), Lynda, Khan Academy, Youtube Education розміщено платні та безплатні курси лекторів, які відрізняються від класичного стилю навчання (Yamamoto, 2018: 133). Тож у Туреччині розпочалися зусилля щодо створення вищих навчальних закладів з аналогічним підходом функціонування, як і в розвинених західних країнах. Частка населення Туреччини, яка має вищу освіту, наближається до стратегічної мети розвинених країн - до 65%.

Вищі навчальні заклади готують людей адаптувати свій дослідницький потенціал до сучасних змін. На жаль, багато університетів не може вийти зі структури шаблонів університетів, і навіть університетські програми надають однакові послуги. І тому слід проводити дослідження з акредитації, враховуючи відмінності, а не подібності університетів. Нове покоління студентів народилося в епоху доступних засобів інформаційних і комунікативних технологій. Відповідно до звіту Інституту Kinsey Global (2017 р.) технологічна автоматизація передбачає автоматизацію 60% робочих місць і виявлення нових робочих місць, які сьогодні є відомими. Ці та подальші автоматизації до 2030 р. вплинуть на 70% робочих місць. І все це вимагає від молоді нових навичок. І тому університети повинні підтримувати підхід, який зможе оцінити те, що вони є джерелом інформації, фабрикою, джерелом мудрості, думок та ідей.

Висновки

З вищенаведеного ми можемо зробити висновок, що концепцією турецької системи вищої освіти є: академічний та адміністративний персонал; акредитація; мистецтво співпраці університетів; бюджет; глобальна, міжнародна і національна конкуренції; законодавство, YOK - стратегія, планування, контроль та автономія; новаторство; освіта; дослідження; зміни (системи, людини, стилю); університети (співробітництво, конкуренція між закладами, інституційна відмінність: приватна, державна та професійна).

Університети завжди створювали у своїх угрупованнях спеціальні мікрокосмоси, метою яких було створення жвавого середовища, де переважала раціональність, відкритість, щедрість і толерантність. На сучасному етапі в університетах відбувся перехід від елітарної до масової освіти. Вищі навчальні заклади беруть участь у ринкових процесах, і поступово в них зникають кордони зі суспільством. Університет із часом розвиває свою спеціальну культуру, що відповідає загальним вимогам у контексті науки та нових економічних відносин. Важливим є той університет, де є комунікативна толерантність, яка залишається чутливою до проблем суспільства, оскільки культурні характеристики університетів є культурною спадщиною людства.

Список використаних джерел

1. Kьfьkcan T. ve Gьr, B.S. Tьrkiye'de Yьksekцgretim: Karsilastirmah Bir Analiz. SETA Yaymlan V, I. Baski: Haziran 2009. 127 s.

2. Meneklse S. Yьksekцgretimde degisim dцnьsьm sьreci ve ьniversitelerin geni§leyen rolleri Yrd. Do? Dr. Meneklse Sahin, prof. Dr. Reha Metin Alkan. Egitim ve цgretim araqtmnalan dergisi. Mayis 2016. Cilt 5. S. 87-94.

3. Senses F. Tьrkiye'de ve Dьnyada Yьksekцgretim, Bilim ve Teknoloji. TЬSiAD Raporu ьzerine. ODTЬ Geligme Dergisi. 1994. № 21 (3). S. 564-574.

4. ЦSYM. Цgrenci Seme ve Yerle§tirme Sistemi Yьksek цgretim Programlari ve Kontejanlari Klavuzu. Ankara, 2003.

5. Yamamoto G. Tьrkiye'de Yьksekцgretim Sistemi Ьzerine Dьsьncьler Gonca Yamamoto. Ьnivensite Anagtinmalan Dergisi. Aralik, 2018. Cilt 1. S. 132-138.

References

1. Kufukcan T. ve Gur, B.S. Turkiye'de Yuksekogretim: Karsilastirmah Bir Analiz. [Higher Education in Turkey: A Comparative Analysis]. SETA Publishing V/I. Edition: June 2009. 127 p. [in Turkish].

2. Meneklse S. Yuksekogretimde degisim donusum sureci ve universitelerin genisleyen rolleri [The process of change transformation in higher education and the expanding roles of universities Assist. Assoc. Dr. Meneklse Sahin, prof. Dr. Reha Metin Alkan]. Journal of education and training research. May 2016. Vol. 5. P. 87-94. [in Turkish].

3. Senses F. Turkiye'de ve Dunyada Yuksekogretim, Bilim ve Teknoloji. [Higher Senses F. Turkey and in the world, Science and Technology. On the TUSIAD Report]. METU Development Journal. 1994. №21 (3). S. 564-574 [in Turkish].

4. OSYM. Ogrenci Seme ve Yerlestirme Sistemi Yuksek ogretim Programlari ve Kontejanlari Klavuzu. [Student Selection and Placement System Higher Education Programs and Quotas Guide]. Ankara, 2003.

5. Yamamoto G. Turkiye'de Yuksekogretim Sistemi Uzerine Du§unculer Gonca Yamamoto [Sentiments on Higher Education System in Turkey] Yamamoto Bud Yamamoto. University Studies Journal. December 2018. Vol. 1. P. 132-138. [in Turkish].

Размещено на allbest.ru