Теоретичні аспекти професійної підготовки хореографів в Литві: аналіз хореографічно-педагогічних досліджень

The development of art in each country takes into account national specific features, and art education follows its own paths. This concerns both the art of dance and choreographic education (professional and general). Studying the ways of choreographic and pedagogical education development in Lithuania is of special importance, as this country has become one of the most influential countries in the European Union in the post-Soviet space. The specialty “Choreography” can be obtained at three higher education institutions of Lithuania: Klaipeda State University of Applied Sciences, Vytauto Didziojo Universiteto Svietimo Akademija (Vilnius), and University of Applied Sciences of Vilnius. Choreography as a subject is not taught at general secondary education institutions, but art schools and amateur choreographic groups are widespread. The experience of Lithuanian art education can be extremely useful for training choreographers in Ukraine. The article looks into analyzing and classifying modern Lithuanian choreographic and pedagogical studies.

It is determined that general art education in Lithuania develops according to the European trend of integrated teaching of art disciplines. Specialized choreographic education in Lithuania is available in non-formal art education, in various leisure centers, dance schools (Hatora, Motus, etc.), and at National M. K. Ciurlionis School of Art. Scientific thought in the field of choreographic and pedagogical education in Lithuania is focused mainly on the issues of general personal development through dance: students ' creative development, teaching choreography as a way of enhancing spirituality and general culture, social skills, etc. Some studies are devoted to the development of dance and choreographic skills.

Key words: art education, choreographic and pedagogical education, non-formal education, future choreographers, Lithuanian choreographic art, current trends.

Постановка проблеми. Мистецтво хореографії має багатовікову історію. В основі його походження лежать прагнення людини до ритмічного руху, потреба висловлювати емоції засобами пластики. Специфіка хореографічного мистецтва визначається його багатогранним впливом на людину, що обумовлено самою природою танцю як синтетичного виду мистецтва. Впливаючи на розвиток емоційної сфери особистості, удосконалюючи тіло людини фізично, виховуючи через музику духовно, хореографія дає поштовх до самовдосконалення та постійного розвитку.

Розвиток хореографічного мистецтва в кожній країні має свою специфіку, обумовлену історичними особливостями, формуванням національних хореографічних традицій, жанрової палітри, танцювальної лексики тощо. З урахуванням національної специфіки розвиваються в кожній країні і наука про хореографічне мистецтво, і хореографічна педагогіка.

Для нашого дослідження особливий інтерес становлять наукові розвідки в галузі хореографії Литви як країни пострадянського простору, що від часів здобуття незалежності стала однією з впливових країн Європейського Союзу, має унікальні хореографічні традиції, потужний досвід розвитку сучасного танцю та певні напрацювання у сфері хореографічної педагогіки.

Аналіз досліджень і публікацій. Сьогодні хореографічне мистецтво Литви досліджується як у мистецтвознавчому, так і в педагогічному аспектах. Історія литовського балету, його жанрово-стильове різноманіття та сучасний стан представлені в роботах А. Jankauskas (2020 рік). Науковець вивчає національну історію балету у ХХ ст., зокрема хореографічну творчість відомого балетмейстера В. Грівіцкаса, постановника балетів Е. Бальсіса («На березі моря» та «Аудорне»). Історію становлення та розвитку сучасного танцю в Литві проаналізовано в роботі О. Бігус (2014 рік), зокрема досліджено творчість відомих литовських хореографів Д. Насвітіте, Б. Летукайте, А. Нагіневічюте, Ю. Сморігінас. Про взаємовплив музикантів і танцюристів у традиційній сільській танцювальній традиції Литви середини ХХ ст. та русі клубного танцю ХХІ ст. йдеться у статті А. Rubikienе (2018 рік). Трансформацію жанрів і хореографічної лексики литовського балету ХХІ ст. висвітлено Н. Sabasevicius (2016 рік). Отже, сучасних мистецтвознавців цікавить як історія, так і сучасні тенденції класичної хореографії Литви.

Педагогічні аспекти хореографічного мистецтва, а саме розвиток тих чи інших танцювальних здібностей, формування ціннісних орієнтацій, креативності, особистісний розвиток молоді, висвітлено в наукових розвідках В. ВапеуісіШе (2010, 2011, 2014, 2017 роки), J. Kudinovienе (2017 рік), І. Jonutytе, D. Віпкашкаіїе, J. Gelzinienе (2007 рік), А. Шригіепе (2019 рік).

Слід звернути увагу на поняття «хореографічно-педагогічна освіта», яке було запропоновано й обґрунтовано українською науковицею Г Ніколаї (2013 рік), розвинене Ю. Горських (2017 рік) і нині увійшло до галузі мистецької педагогіки. Хореографічно-педагогічна освіта (ХПО) передбачає підготовку фахівців учителів хореографії, здатних здійснювати державне замовлення для гармонізації духовного та фізичного розвитку дітей та молоді в умовах глобалізаційних змін (Ніколаї, 2013: 135-138). Отже, хореографічно-педагогічна освіта це напрям вищої освіти, спрямований на обґрунтування теоретичних та методичних засад ХПО, розроблення стратегії її розвитку та створення оптимальної моделі хореографічної підготовки (Горських, 2017). Однак цільової групою цього напряму мистецької освіти є діти дошкільного та шкільного віку, їхній естетичний та різнобічний хореографічний розвиток, залучення до національних та світових цінностей на основі осягнення етнічної ментальності, відображеної мовою музики та жесту, руху та ритму (Горських, 2017). Отже, актуальність хореографічно-педагогічної освіти поширюється на дошкільну, молодшу шкільну та загальну середню освітні ланки.

Відзначимо, що спеціальність «Хореографія» можна набути в трьох ЗВО Литви, а саме Клайпедському державному університеті прикладних наук, Академії освіти університету ім. Вітаутаса Великого (Vytauto Didziojo universiteto Svietimo akademija, м. Вільнюс), Університеті прикладних наук Вільнюса (Vilnius University of Applied Sciences). При цьому кваліфікації, які можуть отримати здобувачі вищої освіти, мають і виконавську спрямованість (народно-сценічний танець, класичний танець, сучасна хореографія тощо), і педагогічну (керівник аматорського хореографічного колективу, викладач мистецької школи тощо).

Щодо шкільної освіти, то хореографія не входить до переліку обов'язкових дисциплін закладів загальної середньої освіти, проте відсутність її в навчальних планах ЗЗСО компенсується поширенням шкіл мистецтв та академій, а також аматорських хореографічних колективів. Серед найвідоміших слід назвати такі.

1) Школа хореографії Motus «Центру розвитку особистості» (м. Вільнюс), в якій можна отримати хореографічну освіту на таких чотирьох рівнях:

- рання хореографічна освіта для дітей віком від 6 до 7 років, що створює умови для розкриття творчих здібностей;

- початкова хореографічна освіта для дітей 7-11 років (1-4 класи), що забезпечує ознайомлення зі специфічними засобами художньої виразності мистецтва танцю;

- базова хореографічна освіта для дітей 12-15 років, яка дає змогу зануритися у пізнання хореографічної мистецької галузі, формує практичні виконавські навички;

- поглиблена хореографічна освіта (гімназичний клас) для дітей 16-18 років, зосереджена на наданні знань із хореографічного мистецтва та культури, розвитку творчих виконавських здібностей.

Освітні програми Школи хореографії Motus включають ознайомлення з такими видами танцю, як балет, вуличний танець, литовський народний танець, імпровізація, ритміка, сучасний танець (Personality Development Center Motus : website).

2) Національна школа мистецтв імені М. Чюрльоніса (The National M.K.Ciurlionis School of Art), що є єдиною професійною школою балету в Литовській Республіці. У школі запроваджено такі рівні хореографічної освіти:

- початкова (вікова група від 7 до 11 років), до програми якої включено балет, гімнастику, імпровізацію, ритміку, історію класичного танцю, класичні вправи тощо;

- базова (11-16 років), що пропонує для вивчення балет, класичні вправи та Allegro, класичні варіації, історичний танець, литовський народний танець, гімнастику, акторську техніку, історію театру і балету тощо;

- професійна (17-19 років), що забезпечує професійне навчання артиста балету і має спеціалізації «Класичний балет» та «Сучасний танець» (The National M.K.Ciurlionis School of Art : website).

3) Школа танцю HATORA, яка пропонує декілька програм для вивчення хореографічного мистецтва («Мова тіла для дошкільнят (3-5років)», «Мова тіла для дітей (6-14 років)», «Шоу-данс для молоді (15-25 років)» тощо). HATORA має великий досвід проведення регіональних, національних та міжнародних концертних фестивалів, масових концертів та телешоу (Hatora the school of dance and body language : website).

Отже, хореографічна освіта для школярів у Литві реалізується в межах мистецької та неформальної освіти і також є об'єктом вивчення науковців. Спробуємо проаналізувати сучасні литовські хореографічно-педагогічні розвідки, аналіз та класифікація яких становить мету статті.

Методи. Науковий пошук у сфері хореографічного мистецтва та педагогіки Литви проведено з використанням теоретичних методів, серед яких слід назвати вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з досліджуваної проблеми; вивчення наукової літератури, зокрема загальних і спеціальних праць з мистецтвознавства, педагогіки і психології, історико-педагогічних праць і документів, періодичних мистецьких та педагогічних видань Литви.

Виклад основного матеріалу. Хореографічно-педагогічні наукові дослідження, здійснені литовськими авторами, характеризуються різновекторністю тематики. Значна кількість робіт присвячена вивченню специфічних особливостей проведення уроків хореографії в школі, як у початковій освітній ланці, так і в середніх класах.

У дисертації B. Baneviciute (2010 рік) йдеться про проблему виховання танцювальних навичок у ранньому підлітковому віці. Авторкою обґрунтовано структуру танцювальних навичок, яка заснована на принципах теорії когнітивної мистецької освіти та вираженні елементів танцю (руху, простору, ритму, темпу, енергії, динаміки, метафори), а також спілкування через нього. Докладно проаналізовано практичні аспекти розвитку танцювальних навичок, танцювальної майстерності та особливості танцювальної діяльності в ранньому підлітковому віці. Вважаємо це дослідження однією з найбільш ґрунтовних хореографічно-педагогічних розвідок у сучасній литовській мистецькій педагогіці.

Назвемо ще деякі наукові роботи В. Baneviиiыtл, яку цікавлять такі проблеми, як організація творчої діяльності школярів на уроках танців у початковій школі та обґрунтування необхідності чіткого визначення мети проведення творчих вправ, підбору якісної музики для хореографічної імпровізації учнів (ВапеуісіШе, 2014); якість уроків танців у початковій школі, яка залежить від залучення всіх школярів до занять хореографією, позитивних емоцій дітей та високого рівня мотивації до занять танцями, що залежить від кваліфікації та компетентності педагога-хореографа (Baneviиiыtл, 2017).

Якості навчання танцю в початковій школі присвячена праця А. §М1ашкаіїе та J. Kudinovienе (2017 рік). Авторами проаналізовано дані Литовського національного агентства оцінювання шкіл, згідно з якими вчителі на уроках приділяють незначну увагу розвитку творчості й танцювальної майстерності. Причини цього явища науковці вбачають у тому, що процес навчання танцю в початкових класах зазвичай реалізується вчителями початкових класів, які не мають спеціальної хореографічно-педагогічної о світи.

Проблема використання танців у роботі із специфічною групою соціально занедбаних дітей підіймається в науковій розвідці І. Jonutytе, D. Віпкашкаіїе, J. Gelzinienе (2007 рік). Майже всі вчителі танців, які були опитані в ході дослідження, стверджували, що танець може бути ефективним засобом для формування позитивної самооцінки соціально занедбаних дітей, на підставі чого було вибудовано спеціальну танцювальну програму для роботи з цією категорією школярів.

Про трансформацію традиційної танцювальної освіти в сучасну духовну освіту завдяки наданню сенсу діяльності під час занять танцями в школі пишуть V. Мегсаіїіепе та J. Кієуі^ (2012 рік). Автори зазначають, що нині заняття танцями є важливим компонентом освітньої системи Литви, що має відповідне нормативно-правове підґрунтя, а також формою розвитку учнів, засобом формування духовності й загальної культури. На думку науковців, надання сенсу будь-якому виду діяльності це питання інтеграції особистості в ту чи іншу сферу та її вплив на розвиток особистості.

Серед досліджень у галузі дошкільної та шкільної хореографічно-педагогічної освіти доцільно відзначити наукові пошуки в таких напрямах:

- вивчення впливу неформальної художньої танцювальної освіти на комунікативні та організаторські здібності підлітків 12-13 років (Шрштепе, 2019);

- розвиток гнучкості та рівноваги за допомогою танцю у дітей молодшого шкільного віку в неформальній освітній діяльності (Merиaitienл, Venskienе, 2014);

- процес взаємного навчання дітей дошкільного віку через музичні ігри, що впливає на формування поведінкових, емоційних та інших здібностей учнів, забезпечує позитивні відносини з однолітками та всебічний розвиток дитини УопіНепе, Baneviиiыtл, 2018);

- формування соціальної компетентності дітей дошкільного віку під час танцювальних занять, що ґрунтується на природній потребі дитини рухатися, самовиражатися й творити, соціальній потребі бути частиною компанії (Kudinovienе, SinkeviCius, 2011); саме тому заняття танцями сприяють не лише розвитку танцювальних здібностей, але й формуванню соціальних навичок, координуючи різні види діяльності, включаючи танець, гру, рух, самовираження, створення та слухання музики.

Окремий напрям хореографічно-педагогічної освіти складають дослідження професійної підготовки майбутніх хореографів у закладах вищої освіти. Серед проблем, які цікавлять науковців Литви у цій сфері, слід назвати такі:

- творчий розвиток майбутніх учителів хореографії в контексті сучасних тенденцій розвитку європейського суспільства з особливою увагою на креативності особистості (Baneviиiыtл,, 2011);

- формування дослідницької компетентності майбутніх учителів танців, актуальність якої доводить сучасна освітня парадигма, що орієнтує вчителя бути консультантом, помічником, дослідником, готовим застосовувати навчання, засноване на доказах; вивчення педагогічних проблем, цікавих для фахівців хореографічно-педагогічної галузі, таких як танець у школі, танець для людей з особливими потребами, підготовка вчителя танцю (ВапеуіСіШе, 2015);

- дослідження танцювального спорту як сучасного культурного явища, що сьогодні є одним із найпопулярніших способів виховання молоді; спроби розробити науково обґрунтовану методологію для дослідження навчання студентів через партнерський “DanceSport” під час їх підготовки до високоефективних змагань через єдність кінестетичних, когнітивних та емоційних процесів, Sapezmskienе, 2015).

З огляду на реформаційні зміни, що відбуваються в сучасній європейській мистецькій освіті, зокрема розвиток інтеграційних процесів, впровадження компетентнісного підходу, введення до шкільних програм інтегрованих курсів мистецької спрямованості, більшість яких включає мистецтво танцю, останніми роками з'явилась низка наукових розвідок у цьому напрямі. В роботі В. ВапеуісіШе та J. Kudinovienе (2014 рік) проаналізовано професійну підготовку вчителів мистецтв у Литовському університеті освітніх наук на бакалаврському та магістерському рівнях, при цьому йдеться про навчання фахівців із чотирьох мистецьких дисциплін, а саме танцю, музики, театру та образотворчого мистецтва.

На актуальності узгодженості професійного розвитку вчителів мистецтв та якості викладання у ЗВО наполягають В. ВапеуісіШе та J. Kudinovienе (2012), які вказують на необхідність набуття вчителями якісної мистецької освіти та постійному підвищенні кваліфікації педагогів, котрі готують цих фахівців. Цілком погоджуємося з В. ВапеуісіШе та J. Kudinoуienе (2017), які вивчають підготовку вчителів мистецтва як міждисциплінарний процес, що поєднує основні види мистецтва (музика, танець, театр, образотворче мистецтво) та освіту, та стверджують, що цей процес потребує майстерного використання як форм художнього вираження, так і методів суспільних наук.

Заслуговує на увагу розвідка Е. Мапескіепе (2014), в якій досліджується сучасний культурний контекст та поширення візуальної культури як передумови змін у мистецькій освіті. Автором зроблено акцент на перспективах розвитку інтегральної мистецької освіти, формальної та неформальної, на освітніх викликах, що виникають у контексті сучасного мистецтва та візуальної культури. Доведено, що традиційна предметна орієнтація мистецької освіти обмежує мультимодальну освіту сучасного мистецтва, проте багато шкіл дотримуються традиційної моделі викладання мистецтва і все ще зосереджуються на простій інтерпретації сучасних творів мистецтва, різних медіа та технічних навичках. Водночас опанування сучасної моделі викладання інтегрованого мистецтва та візуальної культури в освіті є складною, оскільки вона базується на візуальній грамотності та навичках критичного мислення, акцентує увагу на критичному розумінні практик сучасного мистецтва, розв'язанні проблем та створенні нових цінних ідей (Musneckienи, 2014).

Висновки. Аналіз наукових джерел у галузі хореографічно-педагогічної освіти в Литві дав змогу зробити певні узагальнення.

1) Загальна мистецька освіта в Литві розвивається в напрямі загальноєвропейської тенденції до інтегрованого викладання мистецьких дисциплін; мистецькі курси, до яких зазвичай включено хореографію, спрямовані на залучення школярів до усієї культурної спадщини людства, всіх сучасних мистецьких практик та культурних індустрій, починаючи від народних ремесел, фольклору і закінчуючи найновішими медіа-арт-технологіями. Метою мистецьких занять у школах стає опанування учнями елементарної грамотності в кожному виді мистецтва, що розглядається як набуття знань різних образних мов, різних засобів спілкування в умовах багатокультурного довкілля. Отже, до навчальних планів шкіл різних країн Європи входять інтегровані курси «Мистецтво» (Північна Ірландія, Україна), «Естетичний розвиток» (Норвегія), «Музика та мистецтво» (Естонія) тощо. У Франції учні старших класів вивчають сім мистецьких дисциплін, до яких включено і пластичні мистецтва, і танець. У Литві складовою частиною інтегрованих програм є мистецтва, музика, танець, театр.

2) Спеціалізовану хореографічну освіту в Литві можна отримати в умовах неформальної мистецької освіти в різноманітних центрах дозвілля, школах танцю (Hatora, Motus тощо), а також у Національній школі мистецтв імені М. Чюрльоніса. Підготовка викладачів хореографії здійснюється в трьох закладах вищої освіти, які дають можливість отримати кваліфікацію артиста балету для здійснення професійної виконавської діяльності та хореографа-педагога для викладання в закладах загальної середньої освіти, ЗВО, а також для керування аматорськими хореографічними колективами.

3) Наукова думка в галузі хореографічно-педагогічної освіти Литви сконцентрована переважно на проблемах загального розвитку особистості засобами танцювального мистецтва. Це творчий розвиток школярів, навчання хореографії як шлях формування духовності й загальної культури, формування соціальних навичок тощо. Окремі дослідження присвячені розвитку танцювальних навичок і хореографічної майстерності.

Вважаємо перспективним порівняння особливостей професійної підготовки майбутніх хореографів в Україні та Литві

хореографічна освіта танцювальне мистецтво литва