Проблема визначення поняття "цінності" у науковій літературі

Размещено на http://allbest.ru

Мелітопольський державний педагогічний університет

Abstract

Філософія за всі часи свого існування виявляла велике зацікавлення до дослідження поняття «цінності». Особливу увагу аксіологічний аспект людського буття набуває в період змін у соціумі ціннісних орієнтацій, кризових процесів у духовній сфері життя суспільства. Кожного разу, звертаючись до цієї проблематики, філософія відкриває нові грані, боки, нюанси світу цінностей, уточнює їхню роль у житті людини і суспільства, намагається глибше проникнути в розуміння природи самої людини як ціннісно-орієнтованої особистості. Філософська рефлексія передбачає використання і переосмислення досвіду, накопиченого у своїй історії, його актуалізацію.

Філософія як наука має різні трактування поняття «цінності» залежно від розуміння феномену людини, особистості, культури, духовності. Велике значення надається традиції тлумачення даного поняття, згідно з якою поняття цінності еволюціонувало протягом усієї історії філософії разом із поняттями «духовність», «ідеал», «моральність».

Уперше до поняття «цінності» звернулися ще античні філософи в рамках обговорення проблеми блага. Платон у своїх працях прагне до створення досконалої моделі ідеальної держави, образів і ціннісних ідеалів, форм існування людини і світоустрою суспільства. Так, Платон у «Законах» вибудовує триступеневу ієрархизацію цінного, в якій верхній ярус відповідає душевним благам, середній - тілесним, нижчий - майновим, зовнішнім по відношенню до людини. Таким чином, створюється унікальна система з'єднання світу фізичних речей зі світом людських уподобань і речей, іншого роду - ідеальних сутностей, що дають змогу впорядкувати людський досвід колективної та індивідуальної дії. Давньогрецький філософ Аристотель, як і його вчитель, відтворює ту саму думку про те, що цінним є не тільки те, що можна продати, і не тільки те, до чого можна доторкнутися. Він уважає, що деякі речі, явища або стан наближають нас до мети, а інші призупиняють цей процес, і якщо метою є благо, то і цінно тільки те, що наближає нас до блага. Автоматично ми зараховуємо в розряд цінного не тільки «благе», а й «погане», тому що те, що не веде до блага, а відвертає від нього, набуває характеру антицінності. У Середньовіччі склалася західно-християнська доктрина цінностей і понять про благо, добро і зло, чесноти, сенс життя, щастя, в основу якої лягли праці А. Медіоланського, А. Августина, Ф. Аквінського. Вперше ж термін «цінність» ужив Діоген Лаертський, описуючи філософські погляди стоїків, для яких цінність - це «по-перше, властиве кожному благу сприяти узгодженому життю; по-друге, користь, що сприяє життю, згідному з природою; по-третє, мінова вартість товару» (Лаертський, 1979: 300-301).

Однак поняття «цінність» у категоріальному значенні в епохи Античності і Середньовіччя не існувало: ціннісні характеристики включалися в саме поняття реальності, дійсного буття. Слово «цінність» уживалося як синонім понять «благо», «добро», «краса», «істина», «щастя», та ін., які пізніше будуть віднесені до різних проявів цінності.

Найбільший вплив на формування і вивчення ціннісної тематики надали вчені рубежу XIXXX ст., які намагалися осмислити широкомасштабні зміни у світогляді та способі життя своїх сучасників. Руйнування релігійної свідомості західного християнського світу, безпосередньо взаємозалежне з процесами секуляризації західноєвропейської культури як своєрідності шляху її розвитку, закономірно призводить до втрати світовідчуття цілісності буття і трансформації всієї системи та ієрархії цінностей цієї культури. Ці процеси найбільш повно проявилися в епоху Відродження і Просвітництва: саме у цей час йшло осмислення їхніх руйнівних наслідків.

Поняття «цінності» сформувалося як філософська категорія у 60-ті роки XIX ст. Вважається, що вперше це зробив Герман Лотц, німецький філософ у праці «Основи практичної філософії», який розглядав цінність як її «значимість» для суб'єкта. На рубежі XIX-XX ст. в рамках філософії утворюється вже особлива дисципліна - аксіологія, предметом якої стають цінності. Величезну роль у становленні вчення про цінності зіграла філософія І. Канта. Цінності в його розумінні - це вимоги, звернені до волі; цілі, які стоять перед людиною; значимість тих чи інших чинників для особистості. Цінності мають подвійну природу - метафізичну й екзистенційну та діляться на абсолютні і відносні.

Їхня метафізична природа полягає у тому, що абсолютні (моральні) цінності мають своєю основою розум і волю людини (категоричний імператив). Натомість екзистенційна природа полягає у тому, що в основі відносних (речових і нематеріальних) цінностей лежать об'єктивні потреби людини, його бажання і прагнення.

Вчення І. Канта про цінності намагалися розвинути представники баденської школи неокантіанства (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт та ін.), що додавали поняттю «цінність» значення системної та смислотворної філософської категорії, саму ж філософію вони називали «критичною наукою про загальнообов'язкові цінності», що визначають не тільки її предмет, а й метод. На думку Г. Ріккерта, те, що не можна віднести до цінностей, не має абсолютно ніякого сенсу. Цінності в такому вимірі придбали сенс абсолютних оцінок ідеального буття, критерій яких лежить за межами людської діяльності. А вільне від цінностей буття разом із тим позбавлене сенсу і значення.

Надалі представники феноменологічного напряму остаточно абсолютизували поняття «цінності» як філософської категорії. Найбільш видатний представник цього напряму - М. Шелер створив антропологічне трактування поняття цінностей. Він уважав, що цінності є об'єктивними і пов'язаними з природою предметів. За його думку, цінності присутні в речах, явищах і процесах незалежно від самих речей. Не випадково головними цінностями він оголосив Бога, вірність Богу, святість, релігійність, віру (Забіяко, 2001: 107-113).

Перехід від феноменологічного й антропологічного розуміння цінностей до соціологічного і соціально-філософського зробив М. Вебер, який знаходився під впливом ідей Г Ріккерта. Етичні та релігійні цінності відіграють роль соціальних норм, їх роль полягає у тому, щоб задовольнити людську потребу. Таким чином, цінності відіграють у суспільстві ту ж саму роль, яку відіграють соціальні інститути. М. Вебер створює методологічну конструкцію «віднесення до цінності».

Науковець звертає увагу на те, що цінності бувають теоретичними, такими як справедливість, істина. А віднесення до цінності - це технічний прийом, що дає змогу відбирати емпіричний матеріал і класифікувати його згідно з якимись принципами. Німецький учений переконаний у тому, що, спостерігаючи за людьми, неможливо зрозуміти чи пояснити їхні дії так, як ми пояснюємо явища природи. Треба розуміти індивідів, і для такого розуміння ми користуємося тим, що вважаємо значущим і відносимо до цінності.

Таким чином, можна констатувати, що філософія як фундаментальна наука про суспільство розглядає поняття «цінність» як базовий складник під час аналізу якісних аспектів соціальних процесів, соціальних і культурних значень певних явищ дійсності. Для філософського розуміння цього феномена характерне виділення суб'єктивних і об'єктивних цінностей. Суб'єктивні цінності виражаються у формі нормативних уявлень (установок, оцінок, заборон тощо). Об'єктивні цінності являють собою співвідношення істини і неістини, допустимого і забороненого, справедливого і несправедливого тощо.

У психології поняття «цінність» також розглядається в різних контекстах і в різних аспектах дослідження властивостей особистості. Але, незважаючи на розбіжність трактувань проблеми цінностей у психології, необхідно відзначити, що соціально-психологічний підхід до дефініції поняття «цінності» міститься не в аналізі ціннісної системи суспільства, а соціально зумовленого характеру сприйняття цінностей особистістю.

У соціальній психології поняття «цінності» включає у себе ідеали, цілі, інтереси, переконання, а також інші світоглядні прояви, що формуються під час засвоєння соціального досвіду. Поняття «цінності» трактується як соціальне явище, продукт життєдіяльності суспільства і соціальних груп. На думку С. Рубінштейна, «цінність - значущість чогось у світі для людини» (Рубінштейн, 1973: 365), і тільки визнана цінність здатна виконувати найважливішу ціннісну функцію - функцію орієнтира поведінки.

На думку Б. Братуся, цінності розуміються як усвідомлені і прийняті людиною загальні сенси його життя та діяльності. Вчений указує на те, що саме загальні смислові утворення виступають як основні конструюючі одиниці особистості, які визначають основні і порівняно постійні відносини людини до визначених сфер його життя.

І. Бех уважає, що «в основі ґенези кожної духовної цінності лежать механізми свідомості та самосвідомості, які у процесуальному розгортанні діють як єдине ціле, послідовно переходячи від свідомості до самосвідомості» (Бех, 2012: 9).

Цінності за В. Франклом - «універсали сенсу, що кристалізуються в типових ситуаціях, з якими стикається суспільство або навіть усе людство» (Франкл,1990: 288).

Творець логотерапії, усвідомлюючи світ, указує на три напрями пошуку сенсу життя і відповідні їм три групи цінностей: цінності творчості (те, що ми даємо життю); цінності переживання (що, ми беремо від світу); цінності відносин (позиція людини по відношенню до болю, вини, смерті). Найбільшу значимість В. Франкл віддає цінностям відносин, завдяки яким «людське існування по суті своїй ніколи не може бути безглуздим» (Франкл,1990: 173).

На думку К. Абульханової-Славської, цінністю й одночасно переживанням цієї цінності «в процесі її вироблення, присвоєння або здійснення» є сенс життя, а «найважливішою справою життя стають визначення, вибір і реалізація цінностей: духовних, культурних, моральних. Вироблення цих цінностей, перетворення їх на принципи свого життя, боротьба за їх реалізацію можуть становити життєву стратегію, основний стратегічний напрям життя» (Абульханова-Славська, 1991: 36).

Д. Леонтьєв формулює «уявлення про три форми існування цінностей, які переходять одна в іншу:

1) суспільних ідеалів, вироблених суспільною свідомістю і присутніх у ньому узагальнених уявлень про досконалість у різних сферах суспільного життя;

2) предметного втілення цих ідеалів у діях конкретних людей;

3) мотиваційних структур особистості («моделях належного»), спонукають її до предметного втілення у своїй діяльності суспільних ціннісних ідеалів.

Ці три форми існування переходять одна в іншу. Спрощуючи, ці переходи можна уявити собі так: суспільні ідеали засвоюються особистістю й як «модель належного» починають спонукати її до активності, у процесі якої відбувається їх предметне втілення; предметно ж втілені цінності, своєю чергою, стають основою для формулювання суспільних ідеалів тощо» (Леонтьєв, 1998: 16).

Таким чином, у психології цінності виступають одним із ключових мотивів поведінки особистості, свідомого ставлення до оточуючих, моральними категоріями, які дають зрозуміти психологічні характеристики людини.

Проблема цінностей є одним із найважливіших питань і для сучасного освітнього процесу. Цінності в педагогічному розумінні М. Ломоносова полягали в формуванні у молодого покоління тяги до пізнання і людського розуму. В. Татищев стверджував цінність моральної освіти вихованця в процесі його навчання.

В основі виховання, на думку К. Ушинського, лежать загальнолюдські цінності: милосердя, доброта, любов, віра в людину. Виховання за К. Ушинським - індивідуальна цінність, яка творить «другу природу людини», розвиває, просвіщає свідомість особистості, відкриваючи перед ним шлях до добра (Ушинський, 1983). Б. Лихачов віддає перевагу серед цінностей людини - природі і виділяє такі виховні цінності, як воля до життя, любов, колективізм, гідність, врівноваженість, упевненість у собі тощо. Найголовніше, на думку Б. Лихачова, - це природа, що породжує такі цінності, як гуманізм, відкритість, краса світу. Головною цінністю соціуму як одного з невичерпних аксіологічних джерел постає людина, і саме вона - справжня і всеосяжна цінність, яка й є творцем цінностей.

Велике значення щодо проблеми цінностей мають педагогічні погляди А. Макаренко. Він зауважував на введення моральних цінностей у педагогічний процес. Пріоритетними цінностями А. Макаренко вважав любов дорослого до дитини, вихователя до вихованця. Саме любов, милосердя, доброта будують усю його педагогічну концепцію.

В. Сухомлинський основними моральними цінностями називав сьогодення і майбутнє батьківщини, борг перед матір'ю, батьком, учителем. Гуманістична теорія виховання В. Сухомлинського й сьогодні залишається актуальною і корінною теоретико-методологічною базою виховання ціннісних орієнтацій вихованців.

Ціннісні орієнтації вихованця є психолого-педагогічним гарантом його стабільності і позитивної активності. Виходячи із цього, розвиток аксіосфери педагога безпосередньо впливає на моральне виховання учнів. Суть педагогічних цінностей та їх ієрархія визначаються специфікою педагогічної діяльності, її соціальною роллю та особистісно-утворюючими можливостями. Ціннісні характеристики педагогічної діяльності ілюструють її гуманістичний зміст. ціннісний студент педагог виховний

Як відзначають І. Котова та Е. Шиянов, «педагогічні цінності - це ті особливості, які дають змогу не тільки задовольняти потреби педагога, а й служать орієнтирами його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення гуманістичних цілей» (Котова, Шиянов, 1980). На думку Л. Москальової, «цінності педагогічної професії з позицій виховання морально-етичної культури особистості є абсолютними, оскільки вони не тільки задовольняють особистісний розвиток і розвиток людяності у соціумі, а й забезпечують моральний прогрес суспільства впродовж століть» (Москальова, 2011: 97).

Таким чином, у педагогіці цінності розглядаються як моральний принцип виховання, як умова для виховання моральних відносин між педагогом і учнем, як засіб формування інтелектуальної культури: думок, почуттів, переживань. Основна педагогічна функція цінності здійснюється в її орієнтуючій, спрямовуючій ролі в життєдіяльності особистості.

Висновки

Аналіз понять показав, що не існує єдиного загальноприйнятого визначення поняття «цінності». Проблема визначення цінностей є однією з фундаментальних міждисциплінарних проблем, які приваблюють багатьох дослідників різних сфер філософського, педагогічного і психологічного знання. У науковій літературі налічується кілька сотень визначень цього поняття, що варіюються залежно від наявних підходів до визначення цього поняття в тій чи іншій галузі наукового знання. Кожна з позначених наук має різні підходи до визначення проблеми поняття «цінності», спираючись на велику теоретико-методологічну та емпіричну базу, що виникла в результаті тривалого генезису ідей у цій сфері. Центральним аксіологічними питанням філософії є визначення суті природи цінностей, їхнього місця в реальності, вивчення структури, зв'язків ціннісних систем, їх зумовленість соціальними і культурними чинниками. Психологію більшою мірою цікавить зміст системи особистісних цінностей, їхні місце і роль у структурі особистості, життя й розвитку людини. У педагогіці цінності виступають компонентою аксіологічного і цілеспрямованого процесу виховання моральних взаємовідносин учня та педагога під час їх самореалізації в різних видах. Різноманіття і плюралізм понять та напрямів дослідження ціннісної проблематики всередині позначених гуманітарних наук, як і міждисциплінарний метод дослідження ціннісної проблематики, що активно застосовується, є відмінними ознаками наукового знання і дають змогу найбільш повно й широко розкрити різні аспекти даної тематики. Можна зробити висновок, що розглянуті нами філософський, психологічний та педагогічний підходи до проблеми визначення поняття «цінності», розкриваючи різні боки ціннісної свідомості і буття, не тільки не суперечать один одному, а й органічно взаємодоповнюють.

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. Москва : Мысль, 1991. 299 с.

2. Бех І. Духовні цінності як надбання особистості. Рідна школа. 2012. № 1-2. С. 9-12.

3. Журба К. О. Філософсько-психологічне підґрунтя виховання смисложиттєвих цінностей в учнів основної і старшої школи. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. 2014. Вип. 18(1). С. 243-251.

4. Забияко А. П. Феноменология и аксиология святого в философии религии М. Шелера. Религиоведение. 2001. № 2. С. 107-113.

5. Котова И. Б., Шиянов Е. Н. Философско-гуманистические основания педагогики. Ростов-на-Дону : Ростовский педуниверситет, 1997. 80 с.

6. Лаєртский Д. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. Москва : Мысль, 1986. 571 с.

7. Леонтьев Д. А. Ценностные представления в индивидуальном и групповом сознании: виды, детерминанты и изменения во времени. Психологическое обозрение. 1998. № 1. С. 13-25.

8. Москальова Л. Ю. Сутність та зміст цінностей педагогічної професії. Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. 2011. № 7-8. С. 96-103.

9. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. Москва, 1973. С. 365.

10. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори : у 2-х т. Київ : Рад. шк., 1983. Т. 1. 488 с.

11. Франкл В. Человек в поисках смысла. Москва : Прогресс, 1990. 368 с.

References

1. Abulkhanova-Slavskaya, K. A. Strategiya zhizni [Life strategy]. Moskow. Think, 1991, 299 pp [in Russian].

2. Bekh I. Dukhovni tsinnosti yak nadbannya osobystosti [Spiritual values as the property of the individual]. Native school, 2012, Nr 1-2. pp. 9-12 [in Ukrainian].

3. Zhurba K. O. Filosofsko-psykholohichne pidgruntya vykhovannya smyslozhyttyevykh tsinnostey v uchniv osnovnoyi i starshoyi shkoly. Teoretyko-metodychni problemy vykhovannya ditey ta uchnivs'koyi molodi [Philosophical and psychological basis of nurturing the meaning of life values in primary and secondary school students. Theoretical and methodological problems of upbringing of children and students]. 2014, Nr 18(1), pp. 243-251 [in Ukrainian].

4. Zabiyako A.P Fenomenologiya i aksiologiya svyatogo v filosofii religii M. Shelera [The phenomenology and axiology of the saint in the philosophy of religion of M. Scheler]. Religious Studies, 2001, Nr 2, pp. 107-113 [in Russian].

5. Kotova Y.B., Shyyanov E.N. Fylosofsko-humanystycheskye osnovanyya pedahohyky [Philosophical and humanistic foundations of pedagogy]. Rostov-n/D: Publishing House of the Rostov Pedagogical University, 1997, 80 pp [in Russian].

6. Laertskiy D. O zhizni, ucheniyakh i izrecheniyakh znamenitykh filosofov [On the life, teachings and sayings of famous philosophers]. Moskow. Think, 1986, 571 pp [in Russian].

7. Leontyev D.A. Tsennostnyye predstavleniya v individualnom i gruppovom soznanii: vidy, determinanty i izmeneniya vo vremeni [Value representations in individual and group consciousness: types, determinants and changes in time]. Psychological Review, 1998, Nr 1, pp. 13-25[in Russian].

8. Moskal'ova L. YU. Sutnist' ta zmist tsinnostey pedahohichnoyi profesiyi [The essence and content of the values of the teaching profession]. Scientific Bulletin of the South Ukrainian National Pedagogical University named after KD Ushinsky: collection of scientific works. Odessaю KD Ushynskyi South Ukrainian National Pedagogical University, 2011, Nr 7-8, pp. 96-103 [in Ukrainian].

9. Rubinshteyn S.L. Problemy obshchey psikhologii [Problems of General Psychology]. Moskow, 1973, pp. 365 [in Russian].

10. Ushinskiy K.D. Vibrani pedagogichni tvori v 2-kh tomakh [Selected pedagogical works in 2 volumes]. Kiev. Soviet school, 1983, tom Nr 1, 488 pp [in Ukrainian].

11. Frankl V. Chelovek v poiskakh smysla [Man in search of meaning]. Moskow. Progress, 1990, 368 pp [in Russian].

Размещено на Allbest.ru