Історико-методичні аспекти екзаменаційного контролю у вищій школі

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

ІСТОРИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЕКЗАМЕНАЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Катерина Калинич,

аспірантка кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

(Чернівці, Україна)

Аналізується екзаменаційний контроль як один з класичних способів перевірки здобутих знань. Оскільки сучасність потребує висококваліфікованих фахівців у будь-якій спеціальності, процедура іспитів дає найкращу можливість підготувати компетентного спеціаліста відповідної галузі. Простежено діахронічний вектор еволюції традиційної оцінки знань (від ІІІ тис. до н.е. до сьогодення). Крім того, накреслено історичний вектор системи оцінювання здобувачів освіти, починаючи з єзуїтських коледжів аж до сучасної версії так званої Болонської системи. Розглянуто види контролю, що застосовуються у сьогочасних вишах, зокрема увагу акцентовано на специфіці проведення семестрового екзаменаційного контролю. Види екзаменів і методика їхнього проведення коментуються у розгорнутому форматі. Для уникнення значних емоційних стресів у студентства під час іспитів пропонується необхідний алгоритм дій. Враховуючи, що якість проведення іспитів безпосередньо визначається викладачем, розглянуто усі критерії оцінювання, необхідні для об'єктивної оцінки опрацьованого матеріалу. Розглянуто ряд проблем, з якими сучасні студенти часто зіштовхуються під час складання іспитів. З цією метою було проведено анкетування здобувачів вищої освіти філологічного та географічного факультетів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, загальні висновки якого подаються у цій статті. Результати анкетування показали, що компетентна підготовка до іспитів потребує два тижня; поза тим для студентів останніх двох років найоптимальнішою формою перевірки знань стало тестування. Водночас окремі респонденти акцентували необ'єктивність при оцінюванні їхніх відповідей. Встановлено, що на якість підготовки до іспитів безпосередньо впливає комплекс факторів: неуважність на парах і брак часу на підготовку, неможливість вчасно опрацювати надто великий об'єм інформації, психо-емоційний стан студента. Висновується, що якісні результати навчання безпосередньо залежать від ставлення студентів до відповідного курсу та часової напруженості. Тут пропонується ряд методів для покращення методики такої перевірки знань.

Ключові слова: вища школа, перевірка знань, іспит, екзаменаційний контроль, методика викладання вищої школи.

Kateryna KALYNYCH,

HISTORICAL AND METHODOLOGICAL ASPECTS OF EXAMINATION CONTROL IN HIGHER EDUCATION

Examination control is analyzed as one of the classic ways to test the acquired knowledge. As modernity requires highly qualified specialists in any specialty, the examination procedure provides the best opportunity to prepare a competent specialist in the relevant field. The diachronic vector of the evolution of the traditional assessment of knowledge (from III thousand BC to the present) is traced. In addition, the historical vector of the system of evaluation of students, from Jesuit colleges to the modern version of the so-called Bologna system, is outlined. The types of control used in modern universities are considered, particularly the attention is focused on the specifics of the semester examination control. Types of exams and methods of their conduct are commented in an expanded format. To avoid significant emotional stress of students during exams, the necessary algorithm of action is proposed. Taking into consideration that the quality of examinations is directly determined by the teacher, all the evaluation criteria necessary for an objective assessment of the material are considered. A number of problems that modern students often face when taking exams are considered. For this purpose, a survey of higher education students of the Faculty of Philology and Geography of the Yuri Fedkovych National University of Chernivtsi was conducted, the general conclusions of which are presented in this article. The results of the survey showed that competent preparation for exams takes two weeks; in addition, for students of the last two years, the most optimal form of testing was testing. At the same time, some respondents emphasized bias in assessing their answers. It is established that the quality of preparation for exams is directly affected by a set of factors, such as inattention in pairs and lack of time for preparation, inability to process too much information in time, the psycho-emotional state of the student. It is concluded that the quality of learning outcomes directly depends on the attitude of students to the course and time intensity. Here are a number of methods to improve the methodology of such knowledge testing.

Key words: higher school, knowledge test, exam, examination control, methods of teaching in higher education

екзаменаційний контроль семестровий перевірка знання

Постановка проблеми. Затребуваність у компетентних фахівцях, професіоналах певної галузі є першорядною проблемою для кожної епохи. Шлях до успішної реалізації галузевих новацій завжди спрямовувався новими знаннями на ґрунті історично набутого досвіду. Важливим чинником у цьому процесі постає контроль отриманих компетенцій та вмінь під час навчання у виші. З давніх часів перевірка знань традиційно виокремлювалася в самостійну процедуру, хоча форми її змінювалися з часом, адаптуючись до цивілізаційних можливостей своєї доби, що вимагає від вишівської методики систематичного реагування.

Аналіз досліджень. Значення проблеми екзаменаційного оцінювання у вищій школі акцентується в багатьох розвідках з історії, педагогіки та психології. Зокрема в історико-педагогічному аспекті до цієї теми зверталися такі вчені, як Х. О. Онасько, С. Р. Семчакевич, І. А. Казакова. Педагогічний ракурс екзаменів розкривають напрацювання А. І. Зільберштейна, Т. Д. Солдатової, Г. О. Лисака, І. Є. Булах, М. Р. Мруги, О. П. Волосовеця, М. Сметанського, Н. В. Рибка, Л. М. Павлик, Ю. Шевченко, С. О. Зеніна та ін. В психологічному ключі екзаменування розглядають Ю. Г. Москальчук, Л. В. Панфілова, П. Крінчик.

Метою статті постає аналіз і виокремлення актуальних для сьогодення методичних аспектів в руслі успішного проведення семестрового екзаменаційного контролю знань студентів, обговорення найефективніших способів вдосконалення методики їх проведення.

Виклад основного матеріалу. Як вже відомо, ще з середини ІІІ тис. до н.е. в Давньому Вавилоні учнів за допомогою іспитів перевіряли на вміння писати, знання чотирьох арифметичних дій, вони мали розбиратися у тканинах, металах, рослинах і тваринах. У Давньому Китаї перевірка учнів відбувалася шляхом миттєвої відповіді на загадки / питання-парадокси. Натомість екзамени у Давньому Єгипті були значно складнішими: учневі доводилося проходити трьохетапний шлях перевірки знань співбесіду (де перевірявся загальний рівень знань та ораторське мистецтво); вміння працювати, мовчати і слухати та найважче випробування водою, вогнем і загрозою смерті (Кто придумал экзамены?).

Форма проведення іспитів, наближена до нашого часу, виникла в університетах Європи часів Середньовіччя. Приміром, втупивши на факультет мистецтв, студент повинен був провчитися три-чотири роки для здобуття ступеня «бакалавр мистецтв», час від часу проходячи нелегку перевірку. Іспити адаптувалися до релігійних свят і подій. Так, на Різдво магістр проводив у спудеїв перший іспит «responsio», друга перевірка знань «determinate» в разі успішного проходження першого екзамену здавалася членам комісії і відбувалася на початку Великого посту. Згодом влаштовувався публічний диспут, при успішному результаті студент отримував бажану ступінь. Крім того, щоб довести свою спроможність займатися науковою діяльністю, бакалавр був зобов'язаний самостійно провести певну кількість занять (Глаголева, 2014). При тому що студентам дозволялося будь-коли і протягом значного часу відвідувати заняття, лише найбільш сумлінні з них могли досягти наукової майстерності .

Для отримання наступного ступеня ліценціата бакалавру необхідно було навчатися ще один-три роки і пройти іспит у складі комісії з магістрів, ректора або його замісника. Презентував такого бакалавра компетентний наставник, який брав на себе відповідальність за його знання та поведінку. Питання, які отримував здобувач освіти, стосувалися знання різноманітних текстів (бакалавр повинен був заприсягтися, що прочитав список книг, необхідних за програмою, і брав участь у диспутах). Вже через пів року ліценціат повинен був продемонструвати вступний урок у присутності ректора та шести магістрантів і згодою отримати ступінь магістра мистецтв (Глаголева, 2014).

Вже у ХІХ ст. екзаменаційна система оцінювання знань використовувалася в усіх європейських країнах. І хоча навіть серед відомих педагогів точилися дискусії щодо ефективності застосування екзаменів для перевірки знань (Нагаєв, 2019; Методика проведення контрольних дій у вищій школі), все ж цей вид навчальної роботи, попри окремі вишівські експерименти, виявився найдієвішим способом для продуктивного опанування відповідного матеріалу. До теперішнього часу перевірка засвоєння певного вузівського предмету відповідно до навчального плану та робочої програми певної дисципліни є обов'язковою і здійснюється у вигляді заліку чи іспиту (семестровий контроль). Для цього методисти вишу розробляють відповідний розклад, щоб студент мав час на підготовку, а викладач знайомить зі списком питань й попереджає про форму проведення перевірки знань.

Крім того, в українських університетах систематично застосовуються й інші види контролю вхідний (проводиться на першому занятті для визначення рівня підготовки аудиторії з відповідного предмету), поточний (застосовується на всіх заняттях лекційних, практичних, семінарських, лабораторних, консультаційних для перевірки вивченого матеріалу за означеною темою), рубіжний (має на меті перевірити знання після завершення вивчення певної частини/ модуля / розділу), підсумковий (річний / семестровий контроль та державна атестація контролюють результати навчання на проміжних або заключному етапах), державна атестація (ЕК, проводиться після закінчення навчання за програмою певного рівня вищої освіти) (Головенкін, 2019:182-183; Види та рівні контролю навчальних досягнень студентів). Отже, такий контроль за засвоєнням матеріалу виконує ряд необхідних для ЗВО функцій, серед яких виділено діагностико-коригуючу, навчальну, мотиваційно-стимулюючу, організуючу, виховну тощо (Головенкін, 2019: 177-178). Означений алгоритм контролю дозволяє формувати у здобувачів вищої освіти необхідні фахові компетенції та практичні навички згідно з вимогами освітніх програм.

Детальніше зупиняємося на екзаменаційному (семестровому) контролі. Оминаючи вкрай актуальне питання сучасних екзаменаційних випробувань в режимі online (воно потребує окремої розвідки), зазвичай традиційне оцінювання буває двох видів: усне або письмове, кожне з них відбувається за специфічною методикою. Оскільки екзаменаційні білети складаються не лише з теоретичних, але й практичних завдань, вони подекуди передбачають комбінований характер оцінювання (дозволяють усну та письмову відповіді).

Так, письмові завдання для іспиту (приміром: написання есе, переклади відповідних текстів, аналіз твору, вирішення задач, відповіді на питання, тестування тощо) дає викладач, підготувавши для кожного з присутніх персональний варіант завдань, які виконуються на проштампованих печаткою факультету листках протягом зазначеного часу (в залежності від спеціальності, зазвичай одна академічна пара година 20 хв.). Щоб студент міг самостійно і повно засвідчити свою обізнаність, атмосфера на письмовому екзамені потребує доброзичливого спокою. Письмова форма перевірки знань студентства документально оцінює рівень засвоєної ними інформації та практичних навичок і надає можливість, в разі конфліктного неузгодження, оскаржити підсумкові результати.

Усна форма проведення іспиту, що являє собою відкритий діалог між викладачем та його вихованцями, є, по суті, продовженням класичної Сократівської традиції. Із плином часу усні іспити набувають нових рис, на сьогодні вони передбачають наявність списку запитань, з якими повинен ознайомитись студент. Подекуди такий перелік може бути відсутнім, однак в цьому разі викладач опитує лише той матеріал, який він безпосередньо розглядав на лекційних заняттях, включно з питаннями, відведеними на самостійне опрацювання.

Обов'язковим елементом усного екзамену є наявність білетів, обговорених і затверджених на засіданні відповідної кафедри. Кожен білет (орієнтовно 30 на групу) повинен включати від трьох до шести питань теоретичного та практичного характеру, відбиваючи три рівні набутих знань репродуктивний, творчий, дійовий (Нагаєв, 2019: 147). Студент зобов'язаний вибрати лише один білет (спрацьовує принцип рандомності / випадковості) без права його заміни на інший. Він може відповідати одразу або використати запланований термін на підготовку(не більше, ніж 30 хв.), щоб продумати й тезово скласти план відповіді. Під час екзаменування екзаменатор зобов'язаний уважно, не перебиваючи студента, вислухати його.

Поширеним прийомом екзаменаційного контролю у наш час виступає також іспит-бесіда (своєрідне бліц-опитування). Так, сучасні фахівці з вишівської методики виділяють наступні переваги цього контролю: розвиток когнітивного потенціалу, прояв ініціативи як з боку студента, так і з боку екзаменатора; перед студіозом більш виразно промальовується змістовна логіка курсу, формується цілісне уявлення про вивчену наукову дисципліну; скасовується змога користуватися шпаргалками, підказками, позаяк озвучені питання вимагають миттєвої відповіді (Бєленічев, 2018). Також однією із переваг усного бліц-опитування є те, що викладач з метою точніше з'ясувати науковий потенціал того, хто відповідає, може поставити додаткові запитання (за умови, що під час діалогу студент допускає помилки, ґрунтовно не розкриває зазначених у білеті питань). Від додаткових запитань вимагається логічність, доцільність та не провокаційна упередженість.

Приймаючи, що головною метою іспитів є визначення рівня отриманих знань, якості їх засвоєння, необхідно враховувати й стресовий характер екзаменаційного періоду для студентства. Навіть успішні здобувачі освіти, повсякчасно демонструючи на парах високоякісну підготовку, через переживання і страх поразки саме на іспиті можуть втрачати когнітивну активність, утруднюються сфокусуватись на запитанні і пригадати потрібну інформацію (т. зв. «ступор») (Панфилова, 2013), що може спричинити зниження балу оцінювання. Щоб уникнути подібних ситуацій, вишівський педагог Л. Панфілова пропонує студентам наступні дії: скласти графік з етапами та змістом діяльності щодо підготовки до необхідних іспитів; чітко визначити, які саме розділи та теми будуть розбиратись у відповідний день підготовки; спочатку повторювати легший / зрозумілий матеріал, а потім перейти до більш складного; обов'язково планувати перерви на відпочинок: кожні 40-60 хвилин підготовки чергуються 10-ти хвилинним відпочинком (випадки із підготовкою до іспиту за один день не обговорюються); дослідниця радить формувати у собі позитивний настрій та впевненість у власних силах; під час самого іспиту максимально зосередитись на завданнях / питаннях, абстрагувавшись від довколишньої обстановки; пам'ятати про закон Єркса-Додсона: найкращі результати досягаються від середньої інтенсивності мотивації (Панфилова, 2013: 278-280). До того ж, ще з часів панування старовинної риторики від екзаменувачів вимагалася культура красномовності, логічне і креативне мислення.

Для покращення результатів та запобігання стресовим ситуаціям викладачі подекуди можуть на іспитах дозволяти користуватись власними читацькими щоденниками, словниками, довідниками тощо. Крім того, Болонська система навчання, на яку перейшла й українська вища освіта з 2005 р., орієнтуючись на роботу студентів протягом семестру, дозволяє виставляти поточні оцінки «автоматом». Таким чином зростає мотивація і зацікавленість у вивченні предмету, а ризик потрапити у стресову ситуацію на екзаменах мінімізується.

Іспит постає випробуванням не лише для студентів, але й для самого екзаменатор, позаяк разом з його особистісними якостями висвітлюється і професійний рівень. При оцінюванні відповідей (як усних, так і письмових) викладач повинен дотримуватися максимальної об'єктивності в оцінці здобувача вищої освіти, послуговуючись чіткими критеріями:

- оцінка «відмінно» виставляється лише в разі, коли студент демонструє всебічне і ґрунтовне засвоєння і знання програмного матеріалу, вміння компетентно виконувати передбачені програмою завдання, він опрацював основну та додаткову літературу, проявив творчі здібності в розумінні, викладі та використанні навчального матеріалу;

- оцінка «добре» означає, що студент показав повне знання програмного матеріалу, успішно виконав завдання з відповідного предмету, проявив систематизований характер отриманих знань і здатність до їх самостійного поповнення і оновлення в ході професійної діяльності;

- оцінка «задовільно» виставляється тому студенту, хто допустив похибку у відповіді на іспиті і при виконанні екзаменаційних завдань, проте в достатньому обсязі оволодів необхідними знаннями і спроможний їх усунути під керівництвом викладача, знайомий із основною літературою робочої програми;

- оцінка «незадовільно» свідчить про те, що студент виявив суттєві прогалини в знаннях основного навчально-програмного матеріалу, не дав відповіді на екзаменаційні запитання, допустився значних помилок у виконанні передбачених програмою завдань (Методика проведения экзамена (зачета) по дисциплине).

У наш час високотехнологічного прогресу проблема із суб'єктивністю викладацької оцінки легко вирішується за допомогою комп'ютерного тестування, що дозволяє зафіксувати фактичну якість студентських знань. Наразі існує безліч різновидів тестів: відкриті / закриті, конструктивні, тест-вибір, встановлення послідовності, тестикласифікації, тести-таблиці, тест впізнання та ін. Не зважаючи на наявні переваги (інтенсифікація навчального процесу, швидкість виконання, оперативне отримання результатів, логічна структура контрольного матеріалу тощо), тестові завдання не позбавлені ряду недоліків: наявність відповідей навмання, нелегітимне списування, неможливість оцінити креативність студента та ін. (Бєленічев, 2018). До того ж такий спосіб перевірки засвоєного матеріалу певною мірою знецінює переваги традиційного підходу до перевірки знань, позбавляючи здобувача освіти вербальної комунікації з викладачем, а викладача можливості справедливо визначити справжній рівень розуміння предмету. Логічно, що дослідники рекомендують використовувати тестові завдання у поєднанні з додатковою бесідою (Бєленічев, 2018; Панфилова, 2013).

Стосовно системи оцінювання, похідної від єзуїтських шкіл X-XVII ст., де була введена актуальна до сьогодні система різноманітних нагород (вручення на святкових заходах, найкращі учні зазначалися на дошці пошани), то ці принципи в дещо видозміненому форматі присутні й досі. Як відомо, для покращення методики засвоєння знань та проведення своєрідної «профілактики» від самого початку застосовувалися й численні покарання: понаднормові роботи, «віслюкові вуха» / «ковпак дурня» (нездалим спудеям одягали ковпак з віслюковими вухами і вони ставали об'єктами висміювання), «пекельні сходи» та ін. Згодом подібну систему оцінювання у XVI-XVII ст. було змінено на бальну оцінку. Найкращий показник успішності позначався відтепер цифрою 1, 2-ка означала посередні знання вихованця, тоді як 3-ка вважалася найгіршим показником. З часом трибальна шкала оцінювання перетворилася на п'ятибальну, в якій 5-ка означала найнижчий бал. Подібна оцінка знань існувала в західно-європейських університетах до XVI ст., базуючись на словесному заохоченні та тілесних покараннях відстаючих студентів (Гордиенко, 2018). На європейському Сході, зокрема, у Києво-Могилянській академії навчальна діяльність спудеїв визначалася наступними оцінкамивідгуками: «дуже прилежний», «дуже зрозумілий і надійний», «добронадійний», «хороший», «зело доброго вчення», «дуже добрий», «добрий, ретельний», «неабиякого успіху», «малого успіху» «зрозумілий, але недбалий», «зрозумілий, але лінивий», «непогано встигає», «малого успіху», «незрозумілий», «не зовсім тупий», «тупий і незрозумілий», «тупий», «дуже тупий» та ін. (Бабишин, 1991). У такий спосіб для вихованців сформувався осібний триступеневий поділ вищого, середнього і нижчого розряду. З часом і таке описове оцінювання втратило свою актуальність, повністю перейшовши на систему цифр, видозмінюючи і самі критерії оцінювання за висхідною градацією: одиницею позначається найнижчий рівень знань, а високий відповідним найвищим балом. Сучасні університети, перейшовши на Болонський процес організації навчання і послуговуючись модульною системою оцінювання, використовують Європейську систему переведення кредитів (European Credit Transfer System ECTS), шкала якої вимірюється в балах (від мінімального -1 до максимального 100) і позначаться літерами з відповідним оцінюючим значенням (оцінки за національною шкалою та відповідні бали), де А (90-100 балів) означає відмінно, В (80-89) дуже добре, С (70-79) добре, D (60-69) задовільно, Е (50-59) достатньо, FX (35-49) незадовільно з можливістю повторного складання, F (1-34) незадовільно з обов'язковим повторним курсом. Безперечно, наступні часи також будуть оновлювати параметри оцінювання.

Крім того, слід враховувати, що кожен предмет має свою специфіку оцінювання і орієнтується на результати навчання відповідної університетської дисципліни. Приміром, викладач із зарубіжної літератури повинен давати оцінку знанням студента щодо основних біографічних фактів авторів, його аналітичній компетентності відносно їхніх програмних художніх текстів (зміст і формальні елементи), вмінню послуговуватися рекомендованою критичною літературою. Аналіз авторських доробків має базуватися на широкому методологічному ґрунті: передбачається компетентне використання набутків сучасної поетики, в компаративістичному ключі повинні простежуватися взаємозв'язки між культурологічною та філософською думкою і літературною практикою відповідної епохи; мають враховуватися набутки рецептивної теорії та теорії перекладу, новітні літературознавчі дослідження, сучасна практика цитування та бібліографії.

Існує чимало проблем, з якими зіштовхується сучасний студент під час складання іспиту, що з'ясовується через практику анкетування. Так, з метою встановлення недоліків та вдосконалення системи проведення екзаменів було здійснено опитування 128 студентів філологічного та географічного факультетів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича у грудні 2021 р. (32% студентів 1-го курсу після екзаменаційної сесії, 20,3% 2-го, 18% 3-го, 20,3% 4-го, 9,4% 5-го). Питання, задані респондентам, стосувалися часу підготовки до іспиту, його форми проведення, труднощів під час екзамену та причин їхнього виникнення, залежності власного ставлення до викладача і його предмету на якість підготовки, об'єктивність/ суб'єктивність викладача при оцінюванні, впливу хвилювання при здачі іспиту, виставлення оцінок «автоматом», способів покращення такої системи перевірки й оцінювання знань.

Відповідно отриманих даних слід констатувати, що якісна підготовка до іспиту в значної кількості студентів займає два тижні (див. рис. 1).

Рис. 1

Натомість найкращою формою проведення екзамену сучасні здобувані вищої освіти вважають тестування (див. рис. 2). Письмовий іспит стоїть на другому місці, тоді як традиційне усне опитування за допомогою білетів отримало четверту позицію. Отримані результати свідчать про те, що студентство, яке вступало в університет за допомогою тестів ЗНО, задля запобігання стресових ситуацій вибирає вже звичну для себе форму перевірки знань. У той час, як усне екзаменування, як показує рис. 5, не завжди визнається об'єктивним, ставлення до викладача і його предмета для більшості студентів має вплив на якість підготовки (див. рис. 4).

Рис. 2

Рис. 3

Рис. 4

Хоча у значної кількості респондентів (52%) не виникає труднощів під час здачі іспитів (див. рис. 6), деякі студенти зауважили, що на успішність їхньої відповіді вплинуло надмірне хвилювання (див. рис. 3), разом з тим великий обсяг інформації для опрацювання, що складно запам'ятовувався, а також неуважність на парах та недостатня підготовка через брак часу; сумніви у правильності відповіді. Найкращим способом подолання таких труднощів 89,6 % опитаних вважають преміювальне виставлення оцінок «автоматом» за високу систематичну підготовку під час навчання (див. рис. 7).

Рис. 5

Рис. 6

Рис. 7

На думку самих студентів, серед найвагоміших причин ускладнення екзаменаційного процесу постають взаємостосунки аудиторії з лектором, який може (свідомо чи ні) залякати неспроможністю скласти іспит й додатково навантажити свій предмет надмірною кількістю матеріалу. Натомість до альтернативних методів перевірки та оцінювання знань анкетовані відносять наступне: 1) тим, хто не набрав відповідну кількість балів за семестр/ рік, офіційно ставити більше додаткових запитань; 2) замість усного опитування запрограмувати створення і захист творчого проєкту/завдання; 3) мотивувати аудиторію за допомогою певної винагороди (художніми і науковими книжками, квитками в кіно/театр/філармонію, сертифікатами, підпискою на курси для реалізації творчих здібностей студентів тощо); 4) неформальні наукові діалоги (не для оцінювання) наприкінці курсу, для самовдосконалення і разом з тим оновлення методики курсу; 5) орієнтуватися на роботу студента протягом всього навчального року/семестру, а не лише на іспиті; 6) проводити тестування після кожної теми; 7) максимальна кількість питань для підготовки не має перевищувати вісімдесят. Також респондентами було відмічено, що аудиторне навчання і «живе» спілкування, на відміну від дистанційного, ефективніше впливає на засвоєння необхідного матеріалу і дає більш продуктивний результат.

Висновок. Отже, пройшовши значний історичний шлях і зазнавши певних видозмін, методика перевірки знань здобувачів вищої освіти залишається провідним аспектом навчального процесу також і для сучасних університетських реалій. Хоча для кожної епохи була притаманна своя специфічна методика проведення екзаменів, принцип «навчання контроль» залишається стійким. Разом з тим, як показують результати реального опитування, сьогодення, з перевагою його цифрових технологій, демонструє поступове, однак невпинне оновлення підходів до оцінювання здобутих навичок, ерудиції та вмінь. Необхідними чинниками для успішного іспиту постають бажана об'єктивність оцінювання (цьому сприяє сучасний науково-технічний рівень комп'ютерних технологій), комбінована перевірка засвоєного матеріалу (проведення екзаменів як в усній, так і в письмовій формі із застосуванням комунікативних можливостей Інтернету), високоморальний рівень екзаменаційної комунікації, авторитетна компетентність викладача, динамізм методів навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабишин С. Д. Початкова школа на Україні з давніх часів до кінця XVIII ст. Початкова школа. 1991. № 10. С. 73-78.

2. Бєленічев І. Ф., Бухтіярова Н. В., Горбачова С. В., Самура І. Б. Форми контролю в медичному ВНЗ України: старий новий усний іспит. Медична освіта. 2018. № (4). С. 22-25.

3. Види та рівні контролю навчальних досягнень студентів. URL: http://www.chnu.edu.ua/index.php?page=ua/ osvitnia/06kontrol (дата звернення 18.01.2022).

4. Глаголева Е. В. Повседневная жизнь европейских студентов от Средневековья до эпохи Просвещения. Москва : Молодая гвардия, 2014. 352 с.

5. Гордиенко О. В. Современные средства оценивания результатов обучения. 2018. URL: https://studme.org/255692/ pedagogika/vozniknovenie_ballnoy_sistemy_srednie_veka (дата обращения 17.01.2022).

6. Казакова И.А. Система оценивания знаний в историческом аспекте. Высшее образование в России. 2011. № 6. С. 153-157.

7. Кто придумал экзамены? URL: https://www.omskinform.ru/news/20369 (дата обращения 17.01.2022).

8. Методика проведения экзамена (зачета) по дисциплине. URL: https://studepedia.org/indexphp?vol=1&post=93172 (дата обращения 17.01.2022).

9. Методика проведення контрольних дій у вищій школі. URL: http://www.info-library.com.ua/books-text-4196.html (дата звернення 18.01.2022).

10. Нагаєв В.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. Харків : Стильна типографія, 2019. 267 с.

11. Панфилова Л. В. Как подготовится к экзаменам. Народное образование. 2013. № 4. С. 278-281.

12. Педагогіка вищої школи: підручник / В. П. Головенкін ; КПІ ім. І. Сікорського. Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2019. 290 с.

13. Семчакевич С. Л. Система оцінювання навчальних досягнень учнів: історичний аспект. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. 2011. № 6. С. 128-131.

Размещено на Allbest.ru