До проблеми розвитку медіакультури викладачів вищої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут історії та соціогуманітарних дисциплін

імені О.М. Лазаревського

Національного університету « Чернігівський колегіум»

імені Т.Г. Шевченка

До проблеми розвитку медіакультури викладачів вищої школи

Тетяна Гребеник аспірантка кафедри педагогіки і методики викладання історії та суспільних дисциплін

м. Чернігів, Україна

Анотація

У статті висвітлено та проаналізовано проблему розвитку медіакультури викладачів вищої школи. Підкреслено взаємозв'язок між рівнем медіакультури викладачів і якістю та ефективністю освітнього процесу в закладах вищої освіти. Особливу увагу приділено питанню необхідності безперервного розвитку медіакультури викладачів як механізму, що забезпечує варіативність та оптимальність освітнього процесу в швидкозмінних умовах життя; сприяє підвищенню конкурентоздатності освітян шляхом швидкого опанування нових знань та умінь; формує готовність викладачів до нових професійних ролей; сприяє реалізації індивідуальних траєкторій освіти в системі неперервного розвитку особистості впродовж життя.

На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень охарактеризовано сутність поняття «медіакультура викладачів вищої школи», яку трактуємо як інтегральну та динамічну особистісно-професійну характеристику і складову професійно-педагогічної культури, що включає знання щодо особливостей та закономірностей функціонування медіа; професійні позиції, етичні норми і вміння ефективного орієнтування в медіапросторі та роботи з ним; відпрацьовані механізми саморегуляції під час взаємодії з медіа; передбачає подальший розвиток медіакультури в здобувачів освіти.

Визначено сутність основних структурних компонентів медіакультури викладачів вищої школи, зокрема мотиваційного, пошуково-аналітичного, когнітивного, процесуального, інноваційно-технологічного, акмеологічного та рефлексивного компонентів.

Проаналізовано сучасний стан розвитку такого напряму як медіаосвіта викладачів вищої школи в Україні. Наведено узагальнену інформацію щодо медіаосвітніх ініціатив та поширених практик організації такого освітнього процесу в системі професійного розвитку викладачів вищої школи.

Представлено можливі форми організації медіаосвіти викладачів вищої школи в Україні в умовах формальної, неформальної та інформальної освіти.

Ключові слова:медіаосвіта, медіакультура, медіакомпетентність, розвиток медіакультури викладачів вищої школи.

Abstract

Tetiana Hrebenyk

PhD Student of the Department of Pedagogy and Methodology of Teaching History and Social Disciplines, O.M. Lazarevskyi Educational and Scientific Institute of History and Socio-Humanistic Disciplines of T.H. Shevchenko

National University «Chernihiv Collegium»,

Chernihiv, Ukraine,

TO THE PROBLEM OF MEDIA CULTURE DEVELOPMENT OF HIGH SCHOOL TEACHERS

The article highlights and analyses the problem of media culture development of high school teachers. The relationship between the level of media culture of teachers and the quality and efficiency of educational process in higher education institutions is emphasized. Particular attention is paid to the need for continuous development of media culture of teachers as a mechanism that ensures variability and optimality of educational process in rapidly changing living conditions; contributes to increasing competitiveness of educators by quickly mastering new knowledge and skills; forms readiness of teachers for new professional roles; contributes to implementation of individual trajectories of education in the system of continuous development of personality throughout life.

Based on the analysis of psychological and pedagogical research, the essence of the concept of “media culture of high school teachers” is characterized, which we interpret as an integral and dynamic personal-professional characteristic and component of professional and pedagogical culture, including knowledge of the features and laws of media functioning, professional positions, ethical norms and the ability to effectively navigate in the media space and work with them; mechanisms of self-regulation during interaction with the media have been worked out; provides for the further development of media culture in students.

The essence of the main structural components of media culture of high school teachers is determined, in particular motivational, search and analytical, cognitive, procedural, innovation and technological, acmeological and reflexive components.

The current state of development of such a direction as media education of high school teachers in Ukraine is analyzed. Generalized information on media education initiatives and common practices of organizing such an educational process in the system of professional development of high school teachers is given. Possible forms of organization of media education of high school teachers in Ukraine are presented in the conditions of formal, non-formal and informational education.

Keywords: media education, media culture, media competence, development of media culture of high school teachers.

Постановка проблеми. В умовах розбудови сучасної національної системи освіти, орієнтації на загальноєвропейські рекомендації щодо її якості та модернізації освітнього сектору постійно підвищуються вимоги до учасників освітнього процесу. В межах простору вищої школи спостерігається тенденція до зміни поглядів на роль та завдання сучасних викладачів. Їх розглядають як інноваційну, поліфункціональну складову процесу реформування освітньої системи і як найголовнішу рушійну силу у процесі змін.

Оскільки одними з головних світових маркерів створення високоякісної освіти є наявність системи безперервної освіти, пошук та впровадження кращих освітніх інновацій, цифровізація освітнього середовища та створення цифрових освітніх екосистем, то розвиток медіакультури та відповідних компетентностей педагогічних працівників набуває нового значення.

Так, наприклад, у 2020 році Європейська Комісія затвердила «План дій цифрової освіти (2021-2027)» («Digital Education Action Plan (2021-2027)»), який передбачає пристосування систем освіти до епохи цифрових технологій за допомогою сприяння створенню ефективної екосистеми цифрової освіти та підвищенню цифрових компетентностей в учасників освітніх процесів [14].

Тож медіакультура як явище заслуговує на особливу увагу, адже її розвиток у викладачів вищої школи зможе забезпечити високу якість освітнього процесу в умовах переходу до інформаційного суспільства та входження України у відкритий медіаосвітній простір, а також допомогти освітянам опанувати нові професійні ролі оптимальним чином.

Означені вище питання є одними з ключових у наукових дискусіях українського освітянського сьогодення. Наприклад, вони також звучали під час Всеукраїнського форуму «Україна 30. Освіта і наука», який відбувся в травні - червні 2021 року [4].

Запит суспільства на особистість із сформованою медіакультурою, критичним мисленням та розвиненою медіакомпетентністю відображено в українських нормативно-правових документах, зокрема: в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту»; в Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки; в Стратегії інформаційної безпеки України та ін.

Деталізовану інформацію щодо основних напрямів поширення медіаосвіти в Україні відображає Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція), що була схвалена постановою Президії Національної академії педагогічних наук України від 21 квітня 2016 року. Метою Концепції є визначення основних засад розбудови в Україні системи медіаосвіти та впровадження її в педагогічну практику на всіх освітніх рівнях. Крім того, Концепцією серед основних напрямів розвитку ефективної системи медіаосвіти декларується необхідність поширення такого процесу на вищу школу, а також розроблення спеціалізованих курсів для підготовки і перепідготовки відповідних фахівців на базі вищої педагогічної освіти [9, С. 6-7].

Також у Наказі Мінекономіки України від 23 березня 2021 року № 610 «Про затвердження професійного стандарту на групу професій «Викладачі закладів вищої освіти» визначено одними з ключових компетентностей викладачів закладів вищої освіти: володіння критичним мисленням; здатність до використання інформаційно-комунікаційних технологій; здатність до швидкого пошуку, обробки та аналізу інформації з різних джерел і до саморозвитку [10]. За такої ситуації особливої актуальності набувають питання впровадження медіаосвіти в освітнє середовище закладів вищої освіти і в процес професійного розвитку викладачів вищої школи, який передбачатиме обов'язкове формування та розвиток медіакультури як кінцевого результату медіаосвіти.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз наукових розвідок доводить, що питання медіаосвіти постійно перебуває в колі інтересів таких відомих зарубіжних та вітчизняних дослідників, як О. Баришпольця, O. Мокрогуза, Л. Найдьонової, Г. Онкович, Б. Потятиника, Г. Почепцова, Д. Бакінгема (D. Buckingham), М. Маклюена (M. McLuhan), С. Фанк (S. Funk), P. Хоббс (R. Hobbs) та ін.

У міждисциплінарних дослідженнях останніх років висвітлено низку питань, що є дотичними до наукової проблеми, зокрема: психолого-педагогічні та філософські засади медіаосвіти, у тому числі в контексті сучасних трансформацій освітньої системи, досліджували О. Волошенюк, Н. Габор, В. Іванов, Т. Іванова, М. Слюсаревський, Н. Череповська та ін; медіаосвітній досвід інших країн відображений в працях Г. Головченка, Н. Приходькіної та ін.; впровадження медіаосвіти у професійну підготовку майбутніх педагогів вивчали Н. Духаніна, С. Іць, Ю. Казаков, О. Коневщинська, М. Матвійчук, Н. Шубенко та ін.; проблему розвитку медіакультури сучасного педагога досліджували Т. Фурсикова, І. Колеснікова та ін.

Проте, проведений аналіз свідчить, що питання розвитку медіакультури викладачів вищої школи в наукових дослідженнях висвітлено недостатньо, а отже потребує додаткового вивчення.

Мета статті - здійснити теоретичний аналіз феномену медіакультури викладачів вищої школи в умовах реформування системи освіти.

Виклад основного матеріалу. Постійний розвиток педагогів у системі неперервної освіти, самовдосконалення, підвищення їхнього професійного, освітнього і загальнокультурного рівнів зможе гарантувати медіаосвіта. Розвинена медіакультура як результат такого напряму освіти дозволить освітянам забезпечити неперервний, всебічний розвиток особистості здобувачів освіти та високий рівень якості освітніх послуг.

Торкаючись ролі медіаосвіти в сучасній вищій школі, варто відзначити, що необхідність включення розвитку медіакультури в індивідуальні траєкторії вдосконалення викладачів незаперечна, адже саме вона, виступаючи як новий суспільний феномен, буде створювати нову реальність професійної діяльності, що дасть можливість учасникам освітнього процесу бути мобільними, активними в інформаційному освітньому середовищі та конкурентоздатними.

Визначення понятійного апарату дослідження утруднюється існуванням у науці певних розбіжностей при трактуванні базових понять медіаосвіти: «медіакультура», «медіаграмотність», «медіакомпетентність» та ін.

Наприклад, Г. Головченко пояснює наявність такої тенденції як у зарубіжному, так і у вітчизняному науковому полі відносною новизною досліджуваного явища, постійними змінами у функціонуванні мас-медіа, мінливістю інформаційного середовища, багатоаспектністю явища, а також взаємопроникаючими впливами медійних та інформаційних технологій [5].

Більшість науковців трактують медіаосвіту як інноваційний та специфічний освітній напрям розвитку або саморозвитку особистості, що здійснюється шляхом індивідуального вибору освітньої траєкторії, результатом якого є сформована медіакультура та комплекс, необхідних для адекватної взаємодії з медіасередовищем, умінь.

Сучасний викладач вищої школи повинен займатися безперервною самоосвітою, а медіаосвіта, яка має відповідні властивості, виступає складовою цього процесу. Тож медіаосвіта - це освітня система по відношенню до об'єктів навчання; це неперервний процес, в якому провідне місце займає власна мотивація та інноваційні технології розвитку компетентностей.

Вітчизняні дослідники, зокрема І. Колеснікова, медіакультуру педагога визначає як складне утворення, що передбачає оволодіння ним інноваційними педагогічними ідеями, підходами, сучасними особистісно орієнтованими та креативними технологіями організації освітнього процесу, з впровадженням до нього медіаосвітніх компонентів; наявність та передачу системи знань, умінь і навичок ефективного сприйняття та інтерпретації інформації за допомогою медіаресурсів [8].

Медіакультура викладачів вищої школи в контексті нашого дослідження розглядається як особистісна і професійна характеристика, що містить сукупність знань, умінь та навичок щодо культури спілкування з медіа, культури розвитку особистості в інформаційному суспільстві; містить комунікативні та творчі здібності, критичне мислення, уміння ефективного знаходження, сприйняття, опрацювання та оцінювання медіаповідомлень; формує готовність до багатофункціональності та багатовимірності в педагогічній діяльності, з використанням в ній медіазасобів. Це також система ціннісних орієнтацій та переконань щодо сучасного медіаландшафту і здатність мобілізувати досвід та способи поведінки в умовах медіапростору.

З іншого боку, якщо розглядати медіакультуру як ціль та результат медіаосвіти викладачів вищої школи, вона має бути орієнтована на соціальне замовлення суспільства щодо майбутніх фахівців, обумовлена потребами ринку праці, визначена парадигмою переходу до інформаційного суспільства та структурою діяльності фахівця, що дасть змогу врахувати професійний та особистісний контексти розвитку викладачів в системі неперервної освіти.

Узагальнюючи основні поняття медіаосвіти, головними складовими медіакультури викладачів вищої школи є: 1) медіаобізнаність як комплекс знань про історію виникнення та закони функціонування медіа, небезпеки впливу мас-медіа і наявність вмінь орієнтування в інформаційному середовищі, пошуку потрібних джерел інформації та їх використання;

2) медіаграмотність як система користувацьких знань і вмінь, що передбачають ефективну роботу з медіа; наявність критичного мислення і рефлексії, а також медіаімунітету до фейкової або маніпулятивної інформації;

3) медіаосвіченість як здатність викладача бути транслятором основних медіакультурних цінностей та стандартів, медіатворцем і активним користувачем світу медіа; здатність до усвідомлення політичного, соціально- економічного та культурного контексту функціонування медіа [3, С. 42-40].

Медіакомпетентність викладачів постає вже як рівень та ознака медіакультури, багатовимірне явище, що включає сукупність знань, умінь, мотивів і цінностей, котрі спроможні забезпечити орієнтування в медіапросторі, саморозвиток і медіаосвіту здобувачів освіти різного рівня, а також створення власних медіаресурсів та використання їх у професійній діяльності [13].

Зауважимо, що процес формування медіакультури може бути динамічним та різновекторним, а також виконувати мотиваційну, інформаційно-аналітичну, інноваційно-розвивальну, інтегративно-прогностичну і випереджальну функції, що особливо цінні під час реформування системи створення стратегічного кадрового ресурсу - вищої освіти. медіакультура освітній варіативність викладач

Компоненти медіакультури нерозривно пов'язані з культурою пізнання та передачі системи цінностей, культурою саморозвитку і самореалізації особистості та духовністю. Систематизовану структуру медіакультури освітян розробила І. Колеснікова, в ній вона виділяє: мотиваційний, професійно- когнітивний, діяльнісно-технологічний, інтерпретаційно-оцінний та культурно- медіакомунікативний компоненти [7, С. 88-89].

На нашу думку, структуру медіакультури викладачів як професійно- особистісне та багатовимірне утворення складають сукупність таких компонентів:

* мотиваційний компонент - визначає спрямованість викладачів на розвиток власної медіакультури, впровадження медіаосвіти в педагогічну практику, усвідомлене ставлення і мотивацію досягнення успіху в процесі формування медіакультури здобувачів освіти;

* пошуково-аналітичний компонент - відповідає за здатність знаходити, використовувати, критично аналізувати, творчо переробляти, оцінювати, передавати і зберігати у різних видах і формах інформацію, отриману в процесі медіадіяльності;

* когнітивний компонент - включає сформованість теоретико- методологічних, психолого-педагогічних знань у галузі медіаосвіти, теоретико- методичних засад функціонування сучасних інноваційних технологій навчання, знань щодо норм та етики комунікації у медіапросторі;

* процесуальний компонент - позиціонує наявність умінь і навичок медіадіяльності та медіатворчості, впровадження медіаосвіти в професійну діяльність;

* інноваційно-технологічний компонент - характеризує спрямованість викладачів вищої школи на впровадження інноваційних підходів у педагогічну практику, наявність умінь продукування власного медіаконтенту та комунікативних умінь;

* акмеологічний компонент - відповідає за здатність до самоосвіти та підвищення кваліфікації за допомогою медіасередовища, містить творчий потенціал особистості та вміння визначати індивідуальну траєкторію розвитку;

* рефлексивний компонент - забезпечує самооцінку власних можливостей, аналіз та самоаналіз медіадіяльності, критичне мислення та ін.

Саме тому медіакультура як складне утворення містить не тільки сукупність необхідних знань, умінь та навичок, а і професійний, інформаційно- комунікаційний, комунікативний, методичний, соціальний і практичний досвід щодо взаємодії з медіа.

Оскільки в сучасному світі будь-який фахівець повинен постійно підвищувати рівень своєї професійної майстерності, то така професійно- особистісна характеристика як медіакультура потребує повсякчасного розвитку, оновлення, удосконалення. Як свідчить аналіз наукових джерел, сайтів освітніх установ, громадських організацій, онлайн-платформ, які є суб'єктами надання освітніх послуг у сфері професійного навчання та розвитку, процес поширення медіаосвіти відрізняється мобільністю реагування на зміни, можливістю одночасного використання інтерактивних, тренінгових, проєктних технологій з іншими формами роботи зі слухачами. Форми реалізації медіаосвіти в системі професійного розвитку викладачів вищої школи, під час яких і формується медіакультура, різноманітні:

* в умовах формальної освіти: курси та спецкурси при підвищенні кваліфікації або під час здобуття вищого освітньо-кваліфікаційного рівня, стажування, семінари, творчі групи, дистанційні курси, наукові та науково- методичні конференції, вебінари (переважно в закладах вищої чи післядипломної освіти);

* в умовах неформальної освіти: тренінги, майстер-класи, воркшопи, семінари, дистанційні курси, креативні майстерні, вебінари (переважно в неурядових установах чи на освітніх онлайн-платформах як, наприклад, «EdEra», «Prometheus», «Coursera», «ВУМ online», МБФ «Академія Української преси» та ін);

* в умовах інформальної освіти: відеоуроки, медіа-консультації, участь у віртуальних медіаосвітніх групах та медіаосвітніх онлайн-спільнотах, професійне спілкування (переважно під час самоосвіти).

Всі вище зазначені форми медіаосвіти викладачів закладів вищої освіти можуть передбачати одночасне формування мотиваційно-ціннісних установок і переконань, що сприяють досягненню успіху в професійній діяльності з застосуванням технологій медіаосвіти; засвоєння теоретико-методичних знань з медіаосвіти; вироблення практичних умінь та переймання досвіду в організації освітнього процесу з використанням медіаосвіти.

Варто зауважити, що поширення медіаосвіти на всіх освітніх рівнях досі залишається нагальним питанням для українського суспільства. Таку думку підтверджують дослідження медіапростору. Наприклад, у 2021 році агенція «Info Sapiens» на замовлення громадської організації «Детектор медіа» провела дослідження «Індекс медіаграмотності українців», в якому представлено дані щодо медіаспоживання, рівня цифрових компетенцій і вливу маніпулятивної інформації на українців. Його результати свідчать, що медіаграмотність тільки 8% українців є високою, ще 44% опитуваних характеризують свій рівень вищий за середній, 33% - нижче за середній і 15% українців - низьким [6].

В Україні медіаосвіта розвивається завдяки синергії дій держави, неурядових організацій, міжнародних донорів і наукових кіл. Особливістю сучасної системи медіаосвіти, а саме напряму, який відповідає за професійний розвиток викладачів вищої школи, є активна діяльність громадських, неурядових організацій та благодійних фондів у цій сфері. Виступаючи як основні провайдери неформальної та інформальної медіаосвіти, вони суттєво доповнюють систему, в якій відбувається розвиток медіакультури викладачів вищої школи України [11].

Однією з потужних українських медіаосвітніх ініціатив є Міжнародний благодійний фонд «Академія Української преси» (АУП), що з 2010 року створює наукові і навчально-методичні ресурси задля поширення медіаосвіти. Діяльність цієї організації спрямована на трансформування та розвиток медіаосвітньої мережі; здійснення моніторингових досліджень вітчизняного медіапростору; формування кадрового забезпечення медіаосвітнього процесу на всіх рівнях освіти; підготовку навчально-методичних матеріалів; вивчення світового досвіду поширення медіаосвіти; сприяння створенню освітніх програм і курсів та ін.

АУП як один із передових медіаосвітніх центрів України також сприяє розвитку неформальної та інформальної медіаосвіти шляхом розроблення відповідних онлайн-ресурсів: онлайн-портал «Медіаосвіта і медіаграмотність» з розділом для викладачів; клуб «Майстерня медіаграмотності»; проведення літніх та зимових шкіл підготовки медіапедагогів; надання тренінгових послуг для викладачів закладів освіти. Важливим внеском АУП в розроблення наукових підвалин медіаосвіти є: щорічне проведення міжнародних науково- методичних конференцій («Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи») та освітніх заходів («Глобальний тиждень медіа та інформаційної грамотності»), заснування Бібліотеки масової комунікації та медіаграмотності і створення онлайн-рубрики «WOWstories» для оприлюднення медіадосвіду освітян [1].

У партнерстві з Міністерством освіти і науки України, АУП та за підтримки посольств Сполучених Штатів Америки та Великої Британії в Україні, Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) реалізує в Україні міжнародний проєкт «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність». З 2019 року цей проєкт поширився на педагогічні заклади вищої освіти та заклади післядипломної педагогічної освіти, в яких підвищує рівень підготовки викладачів шляхом модернізації навчальних програм і оновлення освітніх ресурсів та надання методичної, навчальної або грантової підтримки в поширенні медіаосвіти [15].

Розглядаючи впровадження медіаосвіти в освітній процес вищої школи, слід відзначити, що розширення кордонів медіаосвітніх ініціатив відбувається, у тому числі за сприяння нашої держави. Наприклад, у 2021 році Міністерство культури та інформаційної політики створило національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр», що має власну онлайн-платформу, з систематизованими навчальними курсами та матеріалами щодо розвитку медіаграмотності. Одними з ключових напрямів роботи проєкту є створення єдиного вектора розвитку медіаосвіти, об'єднання зусиль і координація громадського та державного сектора і продукування нових медіаосвітніх заходів [12].

Такі ініціативи є особливо корисними для викладачів у системі неперервної освіти і під час саморозвитку, адже допомагають швидко орієнтуватися в різноманітті сучасного медіапростору, знаходити актуальну інформацію, отримувати новини про медіаосвітні тенденції, а також засвоювати нові моделі та методи формування медіаграмотності.

Високий рівень медіакультури всіх учасників освітнього процесу в закладі вищої освіти є одним з ключових умов створення в установі власного освітнього медіасередовища як віртуального інтегрованого простору знань, що буде відображати інноваційний розвиток закладу та покращить професійну взаємодію між основними суб'єктами навчання. Також наявність розвиненої медіакультури у викладачів вищої школи передбачатиме підвищення гуманізації освітнього процесу на засадах особистісно орієнтованого навчання, оскільки надає можливості використання альтернативних моделей та програм побудови індивідуальних освітніх траєкторій.

Оптимальна ефективність формування медіакультури викладачів вищої школи буде досягнута за наявності:

* сучасної інфраструктури для професійного розвитку викладачів;

* належних партнерських взаємостосунків між головними провайдерами медіаосвіти для створення якісних і варіативних програм;

* інноваційної моделі професійного розвитку викладачів, що матиме структурованість, мобільність і гнучкість всіх організаційних форм освіти та самоосвіти;

* розроблених теоретико-методологічних та організаційно-педагогічних засад медіаосвіти в системі післядипломної освіти викладачів з урахуванням вітчизняного досвіду і світових тенденцій;

* координації регулюючих впливів на процес розвитку медіакультури викладачів (наявність нормативно-законодавчої бази, державного координуючого органу, експертного центру та відповідних державних інститутів -регуляторів);

* міжінституційної координації наукових досліджень у сфері медіаосвіти та ін.

На відміну від медіаосвіти як науки, яка швидко розвивається, формування системи розвитку медіакультури викладачів вищої школи та їх відповідної підготовки до провадження медіаосвіти залишається актуальним питанням для наукової та освітянської спільноти. Наприклад, АУП у квітні 2022 року провела онлайн-опитування, в якому взяли участь 548 медіаосвітян з різних регіонів України, і 92% з опитуваних відповіли, що вважають актуальними заняття з медіаграмотності з учнями/студентами в сьогоднішніх умовах, а отже вони потребують напрацьованих і дієвих медіаосвітніх механізмів для власного розвитку та професійного вдосконалення [2].

Висновки. Таким чином, під час дослідження явища розвитку медіакультури викладачів вищої школи ми дійшли висновку, що в Україні поширення медіаосвіти здійснюється поступово та усвідомлено, а саме явище медіакультури потребує комплексного, міждисциплінарного підходу до його вивчення.

Кінцевою метою медіаосвіти викладачів вищої школи є: засвоєння теоретико-методичної бази знань з медіаосвіти і практичного досвіду ефективного використання інформації та медіазасобів у професійній діяльності; отримання знань про психолого-педагогічні аспекти інформатизації освіти; розвиток медіакультури і започаткування процесу самовираження в медіапросторі.

Медіакультуру викладачів вищої школи трактуємо як інтегральну та динамічну особистісно-професійну характеристику і складову професійно- педагогічної культури, що включає сукупність знань щодо особливостей та закономірностей функціонування медіа; професійні позиції, етичні норми і вміння ефективного орієнтування в медіапросторі та роботи з ним; відпрацьовані механізми саморегуляції під час взаємодії з медіа; передбачає подальший розвиток медіакультури в здобувачів освіти.

Розвинена медіакультура викладачів вищої школи може стати гарантом ефективності професійної діяльності та самовдосконалення; створить новий рівень підготовки конкурентоспроможного фахівця; згенерує нові напрями розвитку освітнього процесу і самореалізації особистості; дозволить сформувати освітнє медіасередовище в закладі освіти та підштовхне викладачів до продукування власного цифрового освітнього контенту. Такі складові зможуть забезпечувати високий рівень якості освітнього процесу за умов сучасних викликів дистанційного чи змішаного навчання.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо в комплексному аналізі проблеми розвитку медіакультури викладачів вищої школи в Україні та ознайомленні з міжнародними практиками розвитку медіакультури в цілому.

Література

1. Академія української преси. АУП

2. Академія української преси. АУП. Портал «Медіаосвіта і медіаграмотність». Презентація результатів опитування «Медіаосвіта у час війни: результати опитування освітян». 2022.

3. Баришполець О. Т. Український словник медіакультури. Київ : Міленіум, 2014. 196 с.

4. Всеукраїнський форум «Україна 30. Освіта і наука»

5. Головченко Г. О. Аналіз термінів та дефініцій медіаосвіти в англомовному дискурсі. Науковий вісник Льотної академії. Серія: Педагогічні науки. Кропивницький : ЛА НАУ, 2020. Вип. 7, С. 173-180.

6. Детектор медіа. Спецпроєкт: «дослідження ДМ». Індекс медіаграмотності українців. Аналітичний звіт за результатами комплексного дослідження. 2021.

7. Колеснікова І. В. Розвиток медіакультури вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. Житомир, 2018. 292 с.

8. Колеснікова І. В. Розвиток медіакультури педагогів в умовах реформування освіти. Інноваційна педагогіка. 2020. Вип. 23. Т. 1. С. 133-135.

9. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція) : схвалено президією Нац. акад. пед. наук України 21 квіт. 2016 р. / за ред. Л. А. Найдьонової, М. М. Слюсаревського. Київ, 2016. 19 с.

10. Про затвердження професійного стандарту на групу професій «Викладачі закладів вищої освіти» : Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 23.03.2021 р. № 610. 2021.

11. Український інститут медіа та комунікації. Картування сфери медіаграмотності в Грузії, Латвії, Молдові та Україні. Україна. Аналітичний звіт. 2021.

12. Фільтр. Національний проєкт з медіаграмотності

13. Якимчук І. О. Формування медіаосвітніх компетентностей у викладачів коледжу: теоретичний аспект. Нова педагогічна думка. 2019. № 4 (100). С. 69-73.

14. European Commission. Digital Education Action Plan 2021-2027: Resetting education and training for the digital age. Communication, 2020.

15. IREX. Strengthening Media Literacy in the Ukrainian Education System.

References

1. Akademiia ukrainskoi presy. AUP : ofitsiinyi sait [Academy of the Ukrainian press. AUP: official website].

2. Akademiia ukrainskoi presy. AUP. Portal «Mediaosvita i mediahramotnist».

Prezentatsiia rezultativ opytuvannia «Mediaosvita u chas viiny: rezultaty opytuvannia osvitian» [Presentation of the results of the survey «Media education in times of war: results of the survey of educators»].

3. Baryshpolets, O. T. (2014). Ukrainskyi slovnyk mediakultury [Ukrainian dictionary of media culture]. Kyiv : Milenium [in Ukrainian].

4. Vseukrainskyi forum «Ukraina 30. Osvita i nauka» : ofitsiinyi sait [All-Ukrainian Forum «Ukraine 30. Education and Science»: official website].

5. Holovchenko, H. O. (2020). Analiz terminiv ta definitsii mediaosvity v anhlomovnomu dyskursi [Analysis of terms and definitions of media education in English-language discourse]. Naukovyi visnyk Lotnoi akademii. Ser: Pedahohichni nauky - Scientific Bulletin of the Flight Academy. Ser.: Pedagogical sciences, 7, 173-180 [in Ukrainian].

6. Detektor media. Spetsproiekt: «doslidzhennia DM». (2021). Indeks mediahramotnosti ukraintsiv. Analitychnyi zvit za rezultatamy kompleksnoho doslidzhennia [Media literacy index of Ukrainians. Analytical report based on the results of a comprehensive study]. detector.media.

7. Kolesnikova, I. V. (2018). Rozvytok mediakultury vchyteliv u zakladakh pisliadyplomnoi pedahohichnoi osvity [Development of media culture of teachers in post-graduate pedagogical education institutions]. Candidate's thesis. Zhytomyr

8. Kolesnikova, I. V. (2020). Rozvytok mediakultury pedahohiv v umovakh reformuvannia osvity [The development of media culture of teachers in the conditions of education reform]. Innovatsiina pedahohika - Innovative pedagogy, 23, 1, 133-135 [in Ukrainian].

9. Naidonova, L. A., & Sliusarevskyi, M. M. (Ed.). (2016). Kontseptsiia vprovadzhennia mediaosvity v Ukraini (nova redaktsiia) : sxvaleno prezydiieiu Nac. akad. ped. nauk Ukrainy 21 kvit. 2016. [Concept of introduction of media education in Ukraine (new edition): approved by the Presidium of the National acad. ped. of Sciences of Ukraine April 21, 2016]. Kyiv [in Ukrainian].

10. Pro zatverdzhennia profesiinoho standartu na hrupu profesii «Vykladachi zakladiv vyshchoi osvity» : Nakaz Ministerstva rozvytku ekonomiky, torhivli ta silskoho hospodarstva vid 23.03.2021 r. № 610 [On the approval of the professional standard for the group of professions «Teachers of institutions of higher education»: Order of the Ministry of Economic Development, Trade and Agriculture of March 23, 2021 No. 610]. 2021.

11. Ukrainskyi instytut media ta komunikatsii. (2021). Kartuvannia sfery mediahramotnosti v Hruzii, Latvii, Moldovi ta Ukraini. Ukraina. Analitychnyi zvit [Mapping the field of media literacy in Georgia, Latvia, Moldova and Ukraine. Ukraine. Analytical report].

12. Filtr. Natsionalnyi proiekt z mediahramotnosti : ofitsiinyi sait [Filtr. Natsionalnyi proiekt z mediahramotnosti : ofitsiinyi sait].

13. Iakymchuk, I. O. (2019). Formuvannia mediaosvitnikh kompetentnostei u vykladachiv koledzhu: teoretychnyi aspekt [Formation of media educational competencies of college teachers: theoretical aspect]. Novapedahohichna dumka - A new pedagogical thought, 4 (100), 69-73 [in Ukrainian].

14. European Commission. (2020). Digital Education Action Plan 2021-2027: Resetting education and training for the digital age. Communication. eur

15. IREX. Strengthening Media Literacy in the Ukrainian Education System.

Размещено на Allbest.ru