Формування соціокультурної компетентності студентів – іноземців у процесі вивчення української мови

SeniorLecturerattheDepartmentofLanguageTrainingforForeignCitizens

SumyStateUniversity

(Sumy, Ukraine)

Forming of the socio-cultural competence in the practice of teaching ukrainian

Thispaperconsiderstheproblemofforming socio-culturalcompetenceinthepracticeofteachingUkrainianas a foreignlanguage. Theanalysisofthemaindirectionsofmodernresearchontheroleof socio-culturalcompetenceinformingcommunicativecompetenceofforeignstudentsisbroughtup. Firstly, thedifferencebetweentheterms «competence» and «capacity» isexplained. Themeaningandthescopeofthenotionof «socio-culturalcompetence» isdefined, aswellasitsplaceamongothercompetencesinforeignlanguageproficiency - linguistic (relatedtothelanguage), socio-linguistic (relatedtothespeech), social (pragmatic), strategic, discursive, thematicandintercultural. Itispointedoutthat socio-culturalcompetencebeingthebasisforformingtheknowledgeandskillsofcommunicativebehaviouris a partofthenationalculturecontent. Secondly, a modelofformingthesocioculturalcompetenceintheprocessofteachingforeignlanguagesisproposed; thismodelcontainscountrystudies, linguisticandculturalstudies, socialandlinguistic, socialandpsychological, culturalandlogicalcomponents. Thirdly, themainworktrendsinteachingUkrainianas a foreignlanguagearedefined, thatmainlyformlogical socio-culturalknowledgeandhelptoalignbehaviourstrategywhileinteractingwithnativespeakersinaccordancewiththeirculture. Ontopofthat, a teacherofUkrainianas a foreignlanguageshouldusetypicalsituations, communicativetasks, speechandlinguistictoolsprovidedbynativespeakers. Thewaysofstudents' usageoftheproverbialfundswhileforming socio-culturalcompetencearedemonstratedontheexampleoftheUkrainianandUzbeklanguages. Itisimportanttoemphasizethatproverbsare socio-culturalsynopsisofpeoples' experience. Theyrepresentabundantmaterialthattheresearchersshouldusetoanalyzeitscognitive, cultorologicalandsystematicaspect.

Keywords: competence, socio-culturalcompetence, proverbialfunds.

Основна частина

Постановка проблеми. На межі ХХ-ХХІ століть відбулися кардинальні зміни в підходах до викладання іноземних мов, зокрема української мови як іноземної (УМІ). Активна гуманізація освітнього процесу зажадала пошуку нових методів і форм навчання й вивчення мови. Набули розвитку й утвердилися комунікативний, культурологічний, соціокультурний, компетентнісний, лінгводидактичний та інші підходи, у центрі уваги яких - особистість студента, його готовність і практичні навички.

Аналіз досліджень. Незважаючи на те, що розроблено досить велику кількість методик застосування зазначених вище підходів, не всі аспекти досліджені повністю, а отже, проблема їх практичного застосування залишається актуальною.

Стосовно методики викладання УМІ особливої уваги, на наш погляд, потребує проблема реалізації соціокультурного підходу як одного із факторів, що сприяють формуванню та розвитку комунікативних здатностей студентів-іноземців.

Аналіз наукової літератури показав, що відбувається активний пошук шляхів організації взаємопов'язаного навчання мови і культури як у галузі навчання іноземних мов (М. Большакова, Є. Воробйова, О. Леонова та ін.), так і в галузі навчання української мови як іноземної (Л. Гри-цаєнко, Т. Лещенко, Н. Максименко, О. Шевченко). При цьому соціокультурний складник розглядається як один з основних компонентів, які забезпечують вирішення зазначеної проблеми. Однак здебільшого увага приділяється власне педагогічному аспекту, місцю і ролі соці-окультурної компетентності (далі - СКК) у професійній підготовці майбутніх учителів, перекладачів, інженерів-педагогів та інших фахівців. Так, С. Єрмакова, Ю. Халаджи розглядають сутність феномена СКК і його роль у підготовці вчителів іноземної мови, О. Леонова - у підготовці майбутніх інженерів-педагогів, В. Бойко досліджує соціокультурний компонент як засіб підвищення мотивації вивчення іноземної мови та навчання іншомовної культури у вищих технічних закладах.

Метою статті є визначення обсягу й змісту поняття «соціокультурна компетентність» у процесі навчання УМІ, а також принципів відбору матеріалу, що забезпечує формування соціокультурної компетентності саме в процесі навчання студентів-інофонів української мови.

Виклад основного матеріалу. Необхідно зазначити, що в багатьох дослідженнях, присвячених проблемам навчання іноземної мови, подається перелік різних видів компетентностей: предметної, професійної, країнознавчої, культурологічної, поведінкової - і всі вони розглядаються як певні рівні комунікативної компетентності, що являє собою певну систему знань, умінь і навичок. Щодо навчання іноземних мов поняття комунікативної компетентності отримало детальну розробку в межах досліджень, що здійснюються Радою Європи для визначення рівня володіння іноземною мовою. Згідно з документом «Загальноєвропейська компетенція володіння іноземною мовою. Проєкт» розрізняються такі види компетентностей: лінгвістична (мовна), соціолінгвістична (мовленнєва), соціокультурна, соціальна (прагматична), стратегічна, дискурсивна, предметна і міжкультурна (Загальноєвропейські).

Як бачимо, СКК разом з мовною і мовленнєвою компетентністю розглядається як один із компонентів комунікативної компетентності. Такої позиції дотримується й більшість дослідників.

Зауважимо, що на цей час немає однозначного визначення понять «компетенція» і «компетентність», що відображено у словникових, енциклопедичних виданнях та наукових дослідженнях. Зазначені поняття або ж ототожнюються, або ж диференціюються. Так, поняття «компетенція» у «Словнику іншомовних слів» тлумачиться як: «1) коло повноважень якогось органу чи посадової особи; 2) проблема, про яку в кого-небудь багато інформації, що дає йому змогу фахово її розв'язати» (Словник, 2000: 541). Поняття «компетентність» потрактовується як: «1) авторитетність, обізнаність; 2) володіння компетенцією» (Словник, 2000: 541). Стосовно методики викладання мови більш коректним, на наш погляд, є термін «компетентність».

Виникнення поняття «соціокультурна компетентність» пов'язують з ім'ям американського лінгвіста Д. Хаймса, у статтях якого (Hymes, 1973) вперше висловлюється ідея про соціокультурний вимір, без урахування якого опис мовної здатності був би неповним. Д. Хаймс обґрунтовує також необхідність внесення етнографічного контексту в коло лінгвістичних досліджень, а в модель мовної компетентності - компонента, що відповідає за адекватне вживання в мові.

Багато спільного з ідеями Д. Хаймса має опис соціокультурної компетентності в розробленій голландським вченим Я. Ванеком системі компетенцій, де СКК визначена як знання соціокультурного контексту, у якому досліджувана мова використовується її носіями, а також того, як цей контекст впливає на вибір і комунікативний ефект вживання деяких лінгвістичних форм (Ek, 1986).

Як бачимо, соціокультурний компонент, на базі якого формуються знання про реалії, культурні традиції країни мови, що вивчається, знання і навички комунікативної поведінки, входить у зміст національної культури.

На основі аналізу сучасної наукової літератури в галузі вивчення і викладання мов Т Колодько пропонує таке визначення СКК: «Соціокуль-турна компетенція - це інтегративне утворення, яке включає країнознавчі, лінгвокраїнознавчі, соціолінгвістичні знання, вміння та навички співвідносити мовні засоби з метою та умовами спілкування; вміння організувати мовленнєве спілкування відповідно до соціальних норм поведінки, прийнятих у носіїв мови; вміння використовувати мовні засоби відповідно до національно зумовлених особливостей їх вживання» (Колодько, 2005: 19). На наш погляд, ця дефініція досить точно відповідає завданням педагогічних і методичних досліджень.

У галузі викладання іноземних мов розроблено рівневу модель СКК, яка дозволяє не тільки диференціювати універсальне й національне, а й інтегрувати їх як у процесі опису, так і в процесі навчання. Так, у дослідженнях Л. Іванченко, Т Клочко, Т Колодько, Т Лещенко, Н. Максименко, О. Шевченко, В. Юфименко, А. Ященко та інших науковців показано, що СКК є комплексним явищем і містить набір таких компонентів:

- країнознавчого (знання про народ - носія мови, його історію, традиції, національний характер, побут, державний устрій);

- лінгвокраїнознавчого (знання лексичних одиниць з національно-культурною семантикою та вміння їх застосовувати у ситуаціях міжкультурного спілкування);

- соціолінгвістичного (мовні особливості представників різних поколінь, статі, уміння спілкуватися у соціумі, враховуючи національну специфіку тощо);

- соціально-психологічного (володіння культурно і соціально зумовленими сценаріями, національно-специфічними моделями поведінки з використанням комунікативної техніки, прийнятої в тій чи іншій культурі);

- культурологічного (оволодіння основами національної культури, традицій, культурних та історичних цінностей країни, мова якої вивчається).

Отже, у центрі уваги викладача іноземної мови мають бути типові сфери, теми, ситуації, соціальні ролі, комунікативні завдання, мовні та мовленнєві засоби, що реалізуються носіями національної мови та культури, зокрема:

- тексти для аудіювання та читання, які мають містити країнознавчу інформацію з географії, історії, соціального життя;

- елементи мовної культури народів, які розмовляють мовою, що вивчається, і країнознавчі відомості стосовно ситуацій спілкування;

- безеквівалентна і фонова лексика (назви свят, транспорту, символів, фактів історії, імена національних і фольклорних героїв тощо);

- художні тексти, які являють собою феномен національної культури, можуть бути джерелом інформації про специфіку мовленнєвої і немов-леннєвої поведінки носіїв мови, про їхні традиції, ціннісні установки.

Проаналізуємо можливості формування СКК студентів-іноземців на прикладі використання пареміологічного фонду, зважаючи на те, що паремії досить активно вживаються в різних комунікативних ситуаціях, а їхні метафоричність та імпліцитний характер часто становлять перешкоди у спілкуванні з носіями мови, оскільки вимагають додаткової семантизації.

З огляду на особливості жанру паремій (стислість, смислова ємність, образність, аксіологіч-ність), їх використання на заняттях з української мови як іноземної, на наш погляд, повинне мати систематичний характер. Паремії можуть бути використані і як дидактичний матеріал у разі вивчення граматичних явищ, і як елемент семантизації мовної картини світу, і як засіб тлумачення життєвих реалій. Паремії можна використовувати і як тему для складання діалогу-роз-питування, монологу-роздуму, і як засіб розвитку пізнавального інтересу до культури народу, що вивчається.

Особливості національного характеру та менталітету народу віддзеркалюються перш за все в предметно-тематичній класифікації паремій. Так, універсальними тематичними полями, які містять етичну оцінку та відображають систему цінностей народу, особливості національного менталітету, є поля «Душа», «Совість», «Добро-зло», «Праця», «Розум», «Багатство-бідність» та ін. Розглянемо деякі з них на прикладі українських та узбецьких паремій (Українські; Узбекские).

Як показав аналіз, концепти «душа» і «совість» у свідомості українського народу є взаємопов'язаними і співвідносяться з християнською вірою: Очі - міра, душа - віра, совість - порука; Душа християнська, та ось совість циганська. Дослідники справедливо зауважують, що для українця совість - найголовніше в людській душі, це своєрідна оселя її буття. Віра для українця - найвища духовна цінність, до якої має дослухатися людина: Не очі бачать, а людина; не вуха чують, а душа. Українські паремії закликають берегти душу від гріха, який здатен її вбити: Грішне тіло й душу з'їло; Краще жити бідняком, ніж розбагатіти гріхом; Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.

В узбецьких пареміях власне лексема «совість» відсутня, уявлення ж про неї реалізуються через категорію «душа»: Айтсам - тилимкуяди, айтмасамдилим (Скажу - язик згорить, не скажу - душа згорить). Зауважимо, що, на відміну від української, в узбецькій пареміологічній картині світу поняття «душа» характеризує здебільшого внутрішній психічний світ людини: Кунглицоранинг юзи цора. - У кого душа чорна, у того й обличчя чорне; Кунгилкунгилдансувичади. - Душа з душею рідниться; Иссицжониситмасизбулмас. - Жива душа не без лихоманки; різні властивості характеру: Уйимиз тор булсауам, кунглимизкенг. - Хоча будинок наш тісний, зате душа широка (про гостинність); Урганганкунгилуртансацуйма. - Душа звикла, хоч згорить, але не кине (про жадібність); Жоним-жонимдебжонингниолади. - Називаючи «милий-любий», душу забере (про підступність); Пул аччиги - жоначчиги. - Гіркота грошей - гіркота душі (про пожадливість до грошей); Дон биланкирганжонбиланчикар. - З кров'ю увійшло, з душею вийшло (про спадковість рис характеру).

І лише невелика кількість узбецьких паремій має сакральний сенс, хоча сучасними носіями мови вони не завжди сприймаються саме так, наближаючись до першого значення («внутрішній світ людини»): Кузикурданкукрагикурёмон. - Сліпий душею гірше за сліпого очима (про духовну сліпоту, духовне невігластво, життя тільки заради матеріальних благ або ж про черствість серця); Чицмаганжонданумид. - Поки душа не покинула тіло, ще є надія (протиставлення духовного і тілесного, про спасіння душі людини віруючої й одночасно про надію вирішити якісь життєві проблеми, подолати труднощі); Долганкунгилчиццанжонбиланбаробар. - Розчарована душа - немов мертва душа (розчарована, похмура душа мертва для духовного).

Як і українські, узбецькі паремії також наголошують на необхідності жити за законами совісті та стерегтися гріха: Дар ким цилсаузига, упа-эликюзига (кожен за свої гріхи відповідає сам; кожна людина відповідає за себе: за добро отримає добро, за зло - зло); Дозонгаяцинюрсанг - цорасиюцар, ёмонгаяцинюрсанг - балосиюцар (Будеш поруч з котлом - сажа пристане, будеш спілкуватися з поганою людиною - гидота пристане).

Аналіз змісту паремій з компонентом «праця» також засвідчує близькість українського та узбецького народів у ставленні до трудової діяльності. Ставлення до праці як до життєвої необхідності виражене в узбецьких пареміях: Ишламагантишламас. - Хто не працює, той не їсть; Ишлагантишлайди, ишламаганбошкашийди. - Хто працює, той їсть, а хто не працює, той чухає потилицю; Дарёсувинибауортоширар, одам цадринимеунатоширар. - Весна річку розливає, праця людину прославляє; Тек турмагантуцтурар. - Хто не сидить без діла, той живе в достатку. В українських еквівалентах знаходимо аналогічне розуміння філософського складника праці: Будеш трудиться - будеш кормиться; Бджола мала, а й та працює; Без діла жити - тільки небо коптити; Діло майстра величає; Маленька праця краща за велике безділля; Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Окрему групу в узбецькій мові становлять паремії, що відображають особливості культури народу-носія мови з яскраво вираженими реаліями. Усередині цієї групи можна виділити такі підгрупи:

- паремії, що характеризують людину за її суспільним і соціальним станом: Бекники - бежоглиц. - Бекське - завжди напоготові (для правителя все завжди готове); Бойникинибойтеватцизганар. - Байське добро стереже пес; Домла-нингайтганиницил, цилганиницилма. - Роби те, що говорить мулла, але не роби того, що він сам робить; Султонсуягинихурламас. - Султан не дозволить принижувати свою кістку;

- паремії, що містять назви в'ючних тварин: Купчиликлозимкурса, карвонтуясинисуяр. - Якщо буде на те воля більшості, то караванник заріже свого верблюда; Туя цанча - ягиришунча. - Який верблюд, такі в нього і садна; Туя уаммомниорзуцилибди. - Захотів верблюд у баню; Туянишамолучирса, эчкиниосмондакур. - Уже якщо верблюда забирає вітер, то козу шукай у небі; От минибяцинникузлагунча, туя минибузоцникузла. - Краще дивитися вдалину, сидячи на верблюді, ніж виглядати поблизу, сидячи на коні; Отиборнингцаноти бор. - У кого кінь, у того крила;

- паремії, що містять найменування реалій матеріальної культури: Аравани от тортар, куланкасинииттортар. - Кінь тягне гарбу, а собака тягне її тінь; Аравани от эмас, арпатор-тади. - Гарбу тягне не кінь, а ячмінь; Арицнисувбузар, одамни одам бузар. - Арик водою розмиває, людину людина псує; Бирбалосибулмасашудгордацуйруц на цилур. - Якби нічого не було, то звідки б узятися на ріллі курдюку.

Більша частина наведених паремій не має еквівалентів в українській мові, і з'ясування цього факту сприяє глибшому пізнанню студентами - іноземцями своєї культури.

Висновки. Підсумовуючи викладене, зазначимо, що паремії, являючи собою компресію соціально-культурного досвіду народу, дають у розпорядження дослідників багатий матеріал, який може розглядатися в різних аспектах - пізнавальному, культурологічному, методичному тощо.

Крім того, паремії являють собою соціокультурний феномен, що містить два основні компоненти - когнітивний та оцінно-прагматичний. Вивчення універсального і специфічного в поданні тих чи інших ціннісних категорій у пареміологічних фондах різних народів сприяє виявленню міжкультурної та міжмовної подібності й відмінності у сприйнятті, інтерпретації та вербалізації світу, забезпечуючи в такий спосіб формування соціокультурної компетентності та взаємопорозуміння й зближення представників різних культур, формування толерантного ставлення до системи цінностей один одного. Використання на заняттях паремій як засобу формування соціально-культурної компетенції посилює навчальну мотивацію, сприяє поглибленню й розширенню сфери пізнавальної діяльності студентів.

Список використаних джерел

соціокультурний компетентність студент іноземний

1. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. укр. видання д. пед. н., проф. С.Ю. Ніколаєва. Київ: Ленвіт, 2003. 273 с.

2. Колодько Т.М. Формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів іноземних мов у вищих педагогічних навчальних закладах: автореф. дис…. канд. пед. наук: 13.00.04. Київ, 2005.

3. Словник іншомовних слів / уклад. Л.О. Пустовіт та ін. Київ: Довіра, 2000. 1018 с.

4. Узбекскиепословицы и поговорки. URL: http://fmc.uz/maqollar.php.

5. Українські приказки, прислів'я і таке інше / збірник О. Марковича та ін.; уклав М. Номис; упоряд., прим., вступ. ст. М. Пазяк. Київ: Либідь, 1993. 764 с. (Літературні пам'ятки України). URL: https://kuprienko.info/ukrayins - ki-prislivya-ta-prikazki.

6. Hymes D. OnCommunicativeCompetence. Sociolinguistics / J.B. Pride, J. Holmes (ads.). Harmondsworth, England: PenguinBooks, 1973.

7. EkJanAtevan. Objectivesforforeignlanguagelearning. Strasbourg: CouncilofEurope; Croton, NewYork: ManhattanPub. Co., 1986.

References

1. Zahalnoievropeiskirekomendatsii z movnoiosvity: vyvchennia, vykladannia, otsiniuvannia [Pan-European RecommendationsforLanguageEducation: Study, Teaching, Assessment] / nauk. red. ukr. vydannia d. ped. n., prof. S. Yu. Nikolaieva. Kyiv: Lenvit, 2003. 273 s. [inUkrainian].

2. Kolodko, T.M. Formuvanniasotsiokulturnoikompetentsiimaibutnikhvchytelivinozemnykhmov u vyshchykhpedahohichnykhnavchalnykhzakladakh [Formingthe socio-culturalcompetenceoffutureforeignlanguageteachersinhigherpedagogicaleducationalestablishments]: avtoref. dys…. kand. ped. nauk: 13.00.04. Kyiv, 2005. 24 s. [inUkrainian].

3. Slovnykinshomovnykhsliv [Dictionaryofforeignwords] / uklad. L.O. Pustovittain. Kyiv: Dovira, 2000. 1018 s. [inUkrainian].

4. Uzbekskieposlovicy i pogovorki [Uzbekproverbsandsayings]. Retrievedfrom: http://fmc.uz/maqollar.php [inRussian].

5. Ukrainskiprykazky, pryslivia, i takeinshe [Ukrainiansayings, proverbs, etc]: zb. O. Markovychatain. / uklav M. Nomys; uporiad., prym., vstup. st. M. Paziak. Kyiv: Lybid, 1993. 764 s. (LiteraturnipamyatkyUkrainy) LiteraryMonumentsofUkraine. Retrievedfrom: https://kuprienko.info/ukrayins-ki-prislivya-ta-prikazki [inUkrainian].

6. Hymes, D. OnCommunicativeCompetence. Sociolinguistics / J.B. Pride, J. Holmes (cds.). Harmondsworth, England: PenguinBooks, 1973 [inEnglish].

7. EkJanAtevan. Objectivesforforeignlanguagelearning. Strasbourg: CouncilofEurope; Croton, NewYork: ManhattanPub. Co., 1986 [inEnglish].

Размещено на Allbest.ru