Інноваційні компетентності педагога - їх структура та сутність

Размещено на http://allbest.ru

Закарпатський угорський інститут ім. Ф. Ракоці ІІ

м. Берегово

Анотація

Підготовка кваліфікованих і конкурентоспроможних фахівців є одним з головних завдань сьогодення в сучасній системі освіти в Україні, яке потребує глибокого наукового аналізу шляхів оновлення змісту навчання та виховання у ЗВО; реструктуризації освіти та розробки інноваційних технологій у підготовці студентів педагогічних закладів освіти; удосконалення професійних знань і вмінь майбутніх професіоналів у галузі початкової освіти та соціальної сфери.

Професійна діяльність учителя початкової школи серед інших педагогічних професій посідає особливе місце. Воно визначається не тільки обсягом освітніх завдань, які вирішуються, але й значимістю цього періоду для всього розвитку і становлення особистості дитини, її цінностей і світогляду.

Зважаючи на це, науковці чимало уваги приділяють проблемі підготовки майбутніх учителів початкових класів до професійної діяльності. У системі сучасної освіти професійно-педагогічна культура вчителів початкової школи виявляє себе в здатності свідомо і доцільно практично використовувати різноманітні методики і технології навчання і виховання учнів, у різних навчальних предметах, відповідно визнаних норм організації навчально-виховного процесу у початкових класах і еталонів професійно-педагогічної діяльності.

Зазвичай в освітньому процесі педагогічних вищих навчальних закладів практика підготовки студентів до професійної діяльності полягає у розгляді його наукових основ і зводиться до засвоєння певних алгоритмів і рецептів вирішення педагогічних ситуацій, що відводять на другий план роботу зі свідомістю і цінностями особистості, її власним бачення ситуації та оточуючої її педагогічної реальності.

Проте відомо, в будь-якому процесі пізнавальної діяльності присутні два рухи: від об'єкта до суб'єкта, коли дії людини визначаються зовнішнім світом; від суб'єкта до об'єкта, коли відбувається здійснення дії людини щодо довкілля. При цьому лише в останньому виявляється активність людини як суб'єкта пізнавального відношення. Тобто об'єкт формує і створює можливості пізнання, а суб'єкт вибирає і реалізує їх у ході своєї пізнавальної діяльності.

Ключові слова: педагог, компетентність, інноваційні технології, заклади вищої освіти.

Abstract

Вступ

Постановка проблеми. На сьогоднішній день основним завданням сучасного закладу є розвиток гармонійно цілісної особистості, де у центрі уваги - учень з його обдарованістю, здібностями, потенційними можливостями, а також створення інноваційного простору. В даний період нашого життя, тобто в умовах розбудови державності, гуманізації та демократизації суспільства, дедалі актуальнішим стає формування інтелектуальної, соціально активної, творчої особистості.

Сучасні заклади втрачають монопольне право на освіту, а викладач перестає бути єдиним носієм знань. Безумовно, не тільки викладачі виховують майбутніх громадян, проте їхня роль залишається дуже важливою. Щоб зберегти за собою цю роль, потрібно прийняти виклик часу, удосконалитися у відповідності з його вимогами. Беручи до уваги широке використання молоддю у закладі і поза закладом інформаційних та комунікаційних технологій, надзвичайно важливим в роботі є необхідність їх використання для підвищення рівня якості сучасного уроку. При цьому необхідно враховувати, що ці технології мають доповнювати процес вивчення дисциплін новими ресурсними можливостями, розширювати можливості обміну та діалогу між учнями на різноманітних рівнях.

Отже, актуальність даного питання полягає в тому, що ХХІ століття вимагає від викладача не лише знань, ерудованості, володіння педагогічною майстерністю, а і уміння впроваджувати новітні технології в педагогічну діяльність[6].

Інноваційне середовище - педагогічно доцільно організований простір життєдіяльності, який сприяє розвитку інноваційного ресурсу особистості; інтегрований засіб накопичення і реалізації інноваційного потенціалу освітнього закладу. Адже нині, кожен педагог повинен намагатися організовувати інноваційний процес під час навчальної діяльності таким чином, щоб створити сприятливе навчальне середовище, в якому теорія і практика учнів засвоювалась одночасно.

Відомо, що інноваційний процес - це комплексна діяльність по створенню, освоєнню, використанню та розповсюдженню нововведень. Інновації, інноваційні технології на сьогодні стали невід'ємною складовою діяльності педагога. Інноваційна освітня діяльність не підлягає формалізації, оскільки потребує врахування людського чинника, визначення особистісних підходів, усвідомлення значущості нової ідеї для удосконалення освітньої практики. Навчання з використанням інноваційних технологій якісно перевищує класичну освіту. Воно інтегрує процеси, які не можна об'єднувати в межах класичної освіти [6].

У сучасному світі інновації стали необхідністю й умовою розвитку всіх сфер суспільства. Однак нинішня вітчизняна система освіти не може повною мірою забезпечити якісну підготовку людини до успішної життєдіяльності в умовах стрімких інноваційних змін. Для її модернізації необхідні обґрунтування теоретико-методологічних засад інноваційних освітніх процесів, розробка та впровадження ефективних моделей і технологій експертизи, проєктування, реалізації, моніторингу нововведень у масовій педагогічній практиці [4, С. 126].

Інноваційні освітні процеси обумовлені соціальною потребою модернізації системи вітчизняної освіти в умовах інтеграції України до світового освітнього простору. Розробка теоретико-методологічних і технологічних засад реалізації освітніх інновацій спрямована на подолання суперечності між системним, універсальним, випереджувальним, творчим характером інноваційних освітніх процесів і переважно локальним, емпірично- репродуктивним рівнем нововведень у сучасних навчальних закладах. Провідна роль педагогів як основних суб'єктів, ініціаторів і реалізаторів інновацій та недостатній рівень їхньої інноваційної компетентності визначає необхідність розробки й впровадження системи її розвитку. У сучасному світі інновації стали необхідністю й умовою розвитку всіх сфер суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. За результатами досліджень доведено, що вчитель як суб'єкт педагогічної діяльності найбільш продуктивно виконує свої професійні завдання у контексті сучасної йому культури. Загальна феноменологія культури вчителя знайшла своє відображення у працях О. Барабанщикова, В. Беспалько, Є. Бондаревської, М. Віленського, В. Гриньової, М. Кларіна, М. Крилова, О. Мудрика, Л. Нечипоренко, А. Овчиннікової, В. Радула, О. Рудницької, В. Серікова, В. Сластьоніна, Л. Хомич, Л. Хоружої, Є. Шиянова, Н. Щуркової та ін [4, С. 84].

Мета статті - проаналізувати компетентнісні характеристики вчителів як суб'єктів інноваційної діяльності, визначити сутність і структуру інноваційної компетентності педагогів та розробити систему її розвитку.

Виклад основного матеріалу

Системний підхід дозволив встановити цілісний, взаємозалежний характер нововведень та структурних і функціональних змін у педагогічній системі, в якій вони реалізуються, й характер взаємовідносин між ними в процесі спільного розвитку. Цей підхід об'єднує різні фактори, які формують інновації та впливають на них, включаючи зовнішні та внутрішні чинники, а також розкриває їх взаємозалежність і діалектичну взаємодію. Принципи системного підходу на проблеми інноваційного розвитку загальноосвітніх навчальних закладів забезпечує розгляд нововведення як цілісного, закономірного за свою природою процесу змін у цілях, структурі та функціях педагогічної системи школи. Категорії "інновація", "інноваційний процес", "реалізація інновацій" есплікуються зі змінами в тій педагогічній системі, в якій нововведення реалізуються [1, с. 46].

Суб'єктом, носієм інноваційного освітнього процесу визначено педагога- новатора. Тому на мікрорівні аналізу інноваційного процесу продуктивним визнано застосування суб'єктного підходу, який зміщує ракурс аналізу інноваційної діяльності з рівня колективного суб'єкта на рівень індивідуального, що дозволило виділити її механізм - саморозвиток, зміна особистісних і виконавчих, технологічних структур діяльності педагога, що забезпечує не тільки адаптацію до швидкозмінної соціальної і професійної реальності, але й можливість впливу на неї [1, С. 48]. Тоді готовність до інноваційної діяльності можна розглядати як певну сформованість особистісного ресурсу педагога, що забезпечує свободу його професійної самореалізації в умовах соціальних змін. Доведено, що проблема ефективності й результативності реалізації освітніх інновацій знаходиться в площині розвитку інноваційної компетентності педагога - інтегративної властивості особистості, яка є результатом синтезу базової професійної підготовки та практичного професійного й соціально-психологічного досвіду інноваційної діяльності.

Виділено ознаки інноваційної компетентності педагога:

¦ особистісна спрямованість на освоєння нового, готовність до змін у способах діяльності, стилях мислення;

¦ суб'єктність цілепокладання, цілездійснення й самореалізації;

¦ чіткість професійної позиції, усвідомлення соціальної значущості інновацій, включення в соціальну творчість;

¦ відповідність складу компетентності структурі інноваційної діяльності; ефективність дій на всіх етапах інноваційного процесу, здатність до творчого підходу у вирішенні професійних задач;

¦ цілісність складових інноваційної компетентності як системного утворення; високий рівень професіоналізму, який базується на осмисленні й вдосконаленні власного професійного досвіду [1, С. 47].

У цілому інноваційна компетентність педагога відображається в його авторській педагогічній системі. Специфіка інноваційної компетентності визначається змістом тих теоретичних і практичних задач, які педагог вирішує в процесі реалізації інновацій, та особливими системо утворювальними, інтегративними зв'язками між компонентами її структури, до складу якої входять:

• соціальна,

• мотиваційно-ціннісна,

• теоретико-методологічна,

• технологічна,

• інформаційно-комунікативна,

• рефлексивно-регулятивна компетентності [2, С. 116]. Обґрунтовано систему розвитку інноваційної компетентності педагогів, в основі якої - інтеграція об'єктів і суб'єктів інноваційного процесу й цілісність організаційно-педагогічних моделей, умов, форм, методів, способів, що забезпечують включення вчителя як суб'єкта інноваційної діяльності в творче розвивальне середовище, в якому актуалізується, зростає й реалізується його інноваційний потенціал завдяки взаємодії з іншими педагогами-новаторами, швидкому навчанні, обміну знаннями, набутті й рефлексії досвіду реалізації інновацій.

При моделюванні системи розвитку інноваційної компетентності педагогів виділено чотири рівні: структурний, функціональний, технологічний, результативний [3, С. 30].

Перший рівень системи розвитку інноваційної компетентності педагогів передбачає наявність інноваційно-педагогічного середовища, структуру якого створюють загальноосвітні навчальні заклади, що взаємодіють з методичними кабінетами (центрами) міських (районних) відділів освіти, обласними ІППО, співпрацюють чи є членами навчально-наукових комплексів "Школа-ВНЗ", різних асоціацій та об'єднань інноваційних навчально-виховних установ, шкіл новаторства та інших соціальних інститутів. освіта педагогіка початковий клас компетенція

На другому рівні для організації процесів взаємодії і співробітництва суб'єктів інновацій, поширення інноваційного досвіду запроваджуються нелінійні моделі інноваційного процесу: інтеграції, інноваційних мереж, обміну знаннями, досвідом і швидкого навчання.

Третій рівень конкретизується в таксономії цілей, змісті, формах і методах підготовки вчителів до реалізації інновацій.

Четвертий рівень орієнтований на відстеження, аналіз змін в особистісних (потреби, цінності, цілі, мотиви, установки, рівень домагань) і технологічних складових (зміст, форми, методи, способи) інноваційної діяльності [1, С. 49].

Для цього застосовується комплексний моніторинг, який включає критерії та показники діагностики рівня інноваційної компетентності педагогів, способи її контролю, самооцінки й експертної оцінки. Результатом розвитку інноваційної компетентності педагогів є зростання інноваційного потенціалу загальноосвітнього навчального закладу[1, С. 46].

Більш активне використання сучасних моделей інноваційних освітніх процесів - інтеграції, інноваційних мереж, швидкого навчання, обміну досвідом і знаннями; формування інноваційних стратегій саморозвитку різних типів освітніх закладів як унікальних інноваційних соціально-педагогічних систем; розробка науково-методичного супроводу інноваційної діяльності педагогів; організація роботи шкіл новаторства, навчально-наукових виробничих комплексів; створення цілісної системи формування інноваційної компетентності педагогів під час навчання у вищих навчальних закладах, післядипломної освіти, в процесі професійної, методичної роботи й самоосвіти. Запропоновані теоретичні конструкти, моделі, системи й технології не є універсальним і завершеним продуктом[1, С. 48].

Висновки

В умовах зростання складності й розширення функцій інноваційних освітніх процесів необхідні постійний пошук та апробація нових гнучких моделей і технологій реалізації нововведень, що дозволяло б адаптувати їх до конкретних стратегій, планів, задач, обставин, суб'єктів та об'єктів інноваційних освітніх процесів. Подальшої розробки потребують питання, що пов'язані з реалізацією масштабних інноваційних проектів на всеукраїнському та регіональному рівнях. Водночас існує потреба подальшого розвитку теоретичних і технологічних засад як самостійних галузей наукового знання, що досліджують процеси впровадження, реалізації та розповсюдження освітніх нововведень. Нагальним завданням сьогодення є також введення до навчальних планів педагогічних вищих навчальних закладів та інститутів післядипломної педагогічної освіти блоку навчальних курсів, спрямованих на підготовку студентів й учителів до інноваційної освітньої діяльності.

Література

1. Коновальчук І. І. Методологічні підходи до дослідження інноваційних процесів у загальноосвітніх навчальних закладах / І.І. Коновальчук // Science and Educationa New Dimension. Pedagogy and Psychology : The journal is published by the support of Society for Cultural and Scientific Progress in Central and Eastern Europe. - III(24). - Issue: 48. - Budapest, 2015. - С. 46-49.

2. Коновальчук І. І. Сутність і структура інноваційної компетентності педагога загальноосвітнього навчального закладу / І. І. Коновальчук // Професійна педагогічна освіта: компетентнісний підхід : монографія / за ред. О. А. Дубасенюк. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. - С. 110-130.

3. Коновальчук І. І. Навчально-наукові комплекси як система розвитку інноваційної компетентності педагогів загальноосвітніх навчальних закладів / І. І. Коновальчук // Інновації в освіті : інтеграція науки і практики : [зб. наук.-метод. праць] / за заг. ред. О.А. Дубасенюк. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. - С. 29-55

4. Пальшкова І. О. Практико-орієнтований підхід у формуванні професійно- педагогічної культури вчителів початкової школи. Монографія. Одеса, 2008. - С. 338

5. Пальшкова І. О., Балакірєва В.А., Богданова І.М. Інноваційні технології у підготовці студентів педагогічних ЗВО. Монографія. Одеса, 2021. - С. 405

6. Радько А.В. Інноваційна компетентність педагога. Самоосвіта. 2020 https://vseosvita.ua/library/statta-innovacijna-kompetentnist-pedagoga-207461.html

References

1. Konovalchuk, 1.1. (2015). Metodolohichni pidkhody do doslidzhennia innovatsiinykh protsesiv u zahalnoosvitnikh navchalnykh zakladakh [Methodolog. approaches to the study of innovate. processes in general educati. institutions]. The jour. is published by the support of Society for Cultural and Scientific Progress in Central and Eastern Europe. Budapest, III(24), 48, 46-49[in Ukr.].

2. Konovalchuk, 1.1. (2011). Sutnist i struktura innovatsiinoi kompetentnosti pedahoha zahalnoosvitnoho navchalnoho zakladu [The essence and structure of the innovative competence of a teacher of a general educational institution]. Zhytomyr : Vyd-vo ZhDUim. I. Franka. - Zhytomyr: Department of ZhDU named after I. Franka, 110-130[in Ukrainian].

3. Konovalchuk, I.I. (2014). Navchalno-naukovi kompleksy yak systema rozvytku innovatsiinoi kompetentnosti pedahohiv zahalnoosvitnikh navchalnykh zakladiv [Educational and scientific complexes as a system of development of innovative competence of teachers of general educational institutions]. Zhytomyr : Vyd-vo ZhDU im. I. Franka - Zhytomyr: Department of ZhDU named after I. Franka, 29-55[in Ukrainian].

4. Palshkova, I. O. (2008). Praktyko-oriientovanyi pidkhid u formuvanni profesiino- pedahohichnoi kultury vchyteliv pochatkovoi shkoly [Practice-oriented approach in the formation of professional and pedagogical culture of primary school teachers]. Odesa, 338[in Ukrainian].

5. Palshkova, I.O.& Balakireva, V.A.& Bogdanova, I.M. (2021). Innovat. Tekhnol. u pidhot. studentiv ped. ZVO [Innovative technologies in the training of students of pedagogical higher education institutions]. Odesa, 405[in Ukr.].

6. Radko, A.V. (2020). Innovatsiina kompetentnist pedahoha [Innovative competence of the teacher]. Samoosvita. - Self-education https:// seosvita.ua/ library/statta-innovacijna-kompetentnist- pedagoga-207461.html [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru