Феномен "деонтологія" в професійній підготовці майбутніх фахівців ІТ-галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

Феномен «деонтологія» в професійній підготовці майбутніх фахівців ІТ-галузі

Шліхта Ганна Олександрівна,

кандидатка педагогічних наук, доцентка, професорка кафедри інформаційно-комунікаційних технологій та методики викладання інформатики

Анотація

Проаналізовано дослідження, феномену «деонтологія», виокремлено принципову роль деонтологічного аспекту в професійній підготовці майбутніх фахівців ІТ-галузі. Справедливим наслідком є зростання уваги до освітньої складової формування корпусу фахівців у галузі комп'ютерних наук й інформаційних технологій. Базовою тезою нашого дослідження є якісна професійна підготовки фахівців ІТ-галузі, що не можлива без формування аксіологічної культури й деонтологічного типу мислення. Отже, метою статті аргументовано довести тезу, що якісна професійна підготовка фахівців ІТ-галузі, яка не можлива без сформованої деонтологічної компетентності.

Базова теза дослідження підтверджена науковими матеріалами філософів та сучасними дослідниками. У науковій практиці паралельно використовують декілька термінів для позначення відповідного розділу етики: деонтологія, етика обов'язку, теорія належного. У наших міркуваннях ми головно вживатимемо термін «деонтологія», що свого часу був запроваджений у науковий обіг британським мислителем Джеремі Бентамом у праці 1834 року «Деонтологія або Наука про мораль».

Ключові слова: вища освіта; професійна освіта; деонтологія; наука про мораль; фахівці ІТ-галузі.

Основна частина

Постановка проблеми. У межах деонтологічного інтуїтивізму обов'язок оголошується незалежним від блага. Англієць Гарольд Причард вважав, що раціональних аргументів обґрунтування моральних обов'язків не існує, адже вони очевидні самі по собі, вічні та незмінні [1]. Теорію самоочевидних обов'язків обґрунтовує і англієць Девід Росс, який виокремлює обов'язки спрямовані у минуле (наприклад, обов'язок дотримуватися обіцянки або відшкодовувати збиток) і майбутнє (обов'язок добродійності і справедливості) [2]. Загалом Росс формулює сім основних обов'язків, які вважав моральними абсолютами. Показово, що і Причард, і Росс, слідом за Кантом, проголошували виконання моральних обов'язків атрибутом людськості, а необхідність реалізації обов'язків помістили у гуманістичний контекст.

Мета статті. Гуманістичний пафос виявляється і в теорії справедливості Джона Ролза, в межах якої він визнає зв'язок між принципами належного і прагненням до блага (індивідуального й суспільного). Зокрема, належність до соціуму передбачає прийняття індивідом певних правил і обов'язків цього соціуму. При цьому, фундаментальним обов'язком особистості Ролз визначає необхідність підтримувати і розвивати справедливі інституції, тобто виявляти суспільну активність, що ґрунтується на відчутті справедливості і усвідомленні своїх обов'язків перед суспільством [3, с. 461]. Для нас вказане твердження має принципове значення, адже показує, що деонтологічні переконання мають не статичний, а динамічний, діяльнісний ефект - спонукають особистість до певних вчинків, що не суперечать моральним принципам і деонтологічним настановам (нормам і вимогам). Отже, метою статті аргументовано довести тезу, що якісна професійна підготовка фахівців ІТ-галузі, яка не можлива без сформованої деонтологічної компетентності.

Виклад основного матеріалу. Проблему мотивації до належної поведінки активно досліджував ще один послідовник Канта - американець Томас Скенлон [4]. Принциповим для контексту нашого дослідження є позиція дослідника, що належний характер певної дії заснований на духовних і душевних якостях особистості й обґрунтовується фактом загальної (суспільної) моральної виправданості певних вимог і норм поведінки. Моральне ж виправдання за Скенлоном досягається апеляцією до таких цінностей як-от справедливість, рівність, терпимість, права людини, свобода слова. Тобто, міркування американського дослідника є ще одним підтвердженням, що етикою належного в обґрунтування моральних дій покладено універсальні цінності, а між деонтологією і аксіологією існує тісний зв'язок.

Наведений вище історичний екскурс щодо ґенези деонтології вказує на доволі тривалий період її дисциплінарного оформлення, який і досі не фіналізований. Нині класика деонтології персоналізована такими постатями як Джеремі Бентам, Іммануїл Кант, Девід Росс, Гарольд Причард, Джон Роулз, Томас Скенлон. Ґенезо - історичний аналіз перебігу розвитку деонтології на підставі історичного підходу дозволяє констатувати ситуацію множинності трактувань її наукового статусу, що концептуалізується у таких її визначеннях:

1) розділ етики (етика обов'язку) [5; 6; 7; 8];

2) наука про професійну поведінку [9; 10; 11]; 3) прикладний розділ професійної етики, предметом якого є проблематика формування службового імператива, морально - правових норм поведінки й професійного обов'язку фахівця у процесі реалізації професійних функцій [12; 13; 14; 15]. Зрештою, вивчення наявних напрацювань у галузі деонтологічного знання дає підстави стверджувати про характерну для останніх десятиліть більшу інтенсивність деонтологічних досліджень прикладного характеру, намагання формалізувати теоретичні здобутки деонтології у практичному контексті (різних варіантах професійного комунікативного простору в основі яких відношення «людини - людина» і «фахівець - клієнт») [10-19].

Фактичним наслідком означеної наукової ситуації у царині деонтологічного знання є своєрідне звуження змісту терміну «деонтологія» до характеристики проблем людського обов'язку, що потрактовується як внутрішнє переживання примусу, що задається етичними цінностями. «Деонтологія намагається науково обґрунтувати необхідність свідомого підпорядкування особистих інтересів потребам суспільства у гармонійному поєднанні особистого і суспільного» [20, с. 56]. Водночас, у сучасній моральній філософії деонтологію прийнято відносити до нормативних теорій, а основним предметом її досліджень визнається 1) природа вибору належної поведінки (дотримання обов'язку) [21], 2) з'ясування того, що є або має бути нормою, заснованою на людському обов'язку, 3) визначення орієнтирів для фахівця певної галузі стовно бажаної чи небажаної поведінки під час виконання його/її професійних обов'язків [7]. Особливе місце у переметному полі деонтології займає проблематика обґрунтування ідеалу, норм й зв'язку між ними, оскільки вказані феномени постають як фундаментальні фактори морального регулювання [22]. З іншого боку, «принципова відмінність між етикою та деонтологією, яка полягає у ставленні до основної цінності: в етиці - це мораль, в межах деонтології - обов'язок» [6, с. 102]. Зрештою, деонтологічна етика усталено «вважає певні дії добрими, інші - поганими незалежно від наслідків, а з огляду на їхню відповідність чи невідповідність принципу, переконанням, обов'язку» [23, с. 149].

В експертному середовищі прийнято вважати, що принциповою характеристикою наявних нині деонтологічних концепцій є обстоювання ідеї, «що (моральне) право (обов'язок, як потрібно діяти) визначається незалежно від (морального) блага. Деонтологічні теорії з необхідністю породжують «категоричні імперативи» (тобто обов'язки, незалежні від будь-якої теорії добра). Тут наголос на діях, а не на результатах, як в утилітаризмі» [24]. Отож, класичним трактуванням суті деонтології є наголос на ідеї, що обов'язок людини - робити те, що є морально правильним, і уникати того, що є морально неправильним, незалежно від наслідків цього [21]. Утилітаристське твердження про те, що моральність дії залежить від її наслідків з точки зору деонтології є хибним.

Серед міркувань щодо особливостей де - онтологічної етики, можна зустріти позицію, де деонтологія насправді акцентує увагу на цінності бути людиною і, при цьому, наголошує на практичній важливості таких принципів міжособистісної комунікації як-от: принципи (1) поваги до автономії, (2) благодійності, (3) нешкідливості дій, (4) справедливості. Означені принципи водночас виступають фундаментальними гуманістичними цінностями, орієнтація на які зрештою сприяє максимізації людського щастя (полегшенню страждань). Додамо, що вказані принципи засадничі для деонтологічної етики й важливі в усіх її практичних сферах - медичній, юридичній, екологічній, управлінський, комп'ютерно-технологічній, педагогічній тощо.

У напрацюваннях теоретиків деонтології можна відшукати обґрунтовану позицію, що деонтологічний підхід притаманний багатьом людським об'єднанням, які покладаються на моральні правила, які не містять жодних посилань на наслідки. При цьому психологи визнають, що наші моральні міркування базуються, принаймні частково, на дотриманні неконсеквенціалістичних моральних правил, прищеплених у дитинстві (тобто виконання норм, без апеляції до наслідків).

З іншого боку, маємо обґрунтоване твердження, що деонтологія завжди органічно входила до системи духовної культури. «У міру ускладнення соціального життя, розвитку моральної та етичної культури суспільство передавало все більший обсяг різних видів діяльності, що регулюють його життя, особливо під час вирішення конфліктів, спеціально виділеними та професійно підготовленим людям: лікарям, рятувальникам, юристам, поліцейським та військовим» [12, с. 50]. Не важко зауважити, що специфічною рисою представників згаданих професій є можливість впливу на людину, її життя і здоров'я, гідність, права і свободи, життєві перспективи. Тому не дивно, що для тих професій, завданням яких є збереження, охорона і захист найвищої соціальної цінності - людини, а також забезпечення її прав і свобод, з часом поставало питання формування системи морально-етичних вимог до змісту відповідної професійної діяльності. Іншими словами - виникала необхідність напрацювання системи спеціальних деонтологічних знань. Першими з відповідною проблематикою зіштовхнулися медики, згодом ідеї, принципи й норми деонтології поширилися і на інші професійні комунікативні простори в основі яких відношення «людини - людина» і «фахівець - клієнт». Наголосимо, що сьогодні одним із таких просторів є цифровий простір, який активно накладається на життєвий (екзистенціальний) простір сучасної людини, а важливими суб'єктами творення і розвитку інфопростору є фахівців ІТ-галузі. Отож, звернення до деонтологічних аспектів професійної підготовки таких фахівців є цілком логічним і обґрунтованим. Зокрема, нині обговорюється ідея формування кібернетичної деонтології як «системи норм, вимог та принципів належної професійної поведінки у сфері кібернетичних відносин» [9, с. 244].

Зрештою, відзначимо, що застосований нами змістовний підхід до вивчення феномену деонтології шляхом аналізу наявних концептуальних її трактувань, змісту та функціональних завдань дозволяє стверджувати, що деонтологія сьогодні побутує як наука, оскільки характеризується такими категоріями як системність, змістовна верифікація, практичність, інституційність. Деонтологія має свій об'єкт (комунікативний простір у різних царинах суспільного життя (виробництва)) і предмет (поведінка суб'єктів певного комунікативного простору у зв'язку з характерними для цього простору нормами, вимогами й принципами морально-етичного характеру). Деонтологічному знанню притаманний власний понятійно-категоріальний апарат, який незалежно від специфіки комунікативного простору, до якого застосовується деонтологічний підхід - медицина, юриспруденції, управління, соціальна робота, педагогіка, екологія тощо, прийнято відносити поняття «належне», «обов'язок», «імператив», «відповідальність», «деонтологічний підхід» [14; 21; 26; 27]. Вказані поняття безперечно входять у понятійний тезаурус проблематики ціннісно-деонтологічної підготовки майбутніх фахівців ІТ-галузі, а тому потребують спеціальної дослідницької уваги.

Поняття «належне» для деонтології відіграє принципову роль, адже власне термін «деонтологія» грецького походження і в перекладі означає науку про належне. Категорія належного, протилежна сущому, застосовується в осмисленні моральних ідеалів. При цьому належне має мотиваційний та програмуючий характер, визначає напрямок руху від наявного стану до бажаного (ідеального): «належне, пронизуючи усю структуру людської діяльності, є інтенціонально-процесуальнорезультативним порівнянням фактичної реальності та її ціннісно-орієнтованої модифікації, що іде у далеку перспективу, та що переводиться зусиллями людей з потенційної можливості в актуальну дійсність» [26, с. 81]. Наслідком такого порівняння є практична промоція певних цінностей в актуальну дійсність, їхнє опредмечування. Дихотомія феноменів «суще» і «належне» відкриває шлях у перспективу, реальні обриси якої ґрунтуються на цінностях, що їх людина сприйняла як належні, як свої внутрішні імперативи - цінності-норми. Належне також можна охарактеризувати як ідеальний проєкт майбутнього. В аксіологічному контексті належне є підстави віднести до позитивних цінностей, адже належного прагнуть, воно перевершує суще і в діалектичній єдності з ним визначає бажане майбутнє.

Важливою для нашої дослідницької проблематики є аргументована думка, що етикою належного в обґрунтування моральних дій покладено універсальні цінності (зрештою, цінності в принципі). «Обов'язки особи повинні відповідати не тільки закону чи загальноприйнятим принципам, але й випливати з бажання діяти відповідно до цих цінностей» [27, с. 117]. З цієї думки логічна 1) констатація зв'язку між сформованістю і рівнем аксіологічної культури й змістом життєдіяльності (зокрема, професійної діяльності), а також 2) визнання того факту, що реалізація належного набуває/не набуває морального характеру залежно від сприйнятих особою цінностей-ідеалів і цінностей норм.

Прикметно, що категорія належного не є статичною: «воно (належне - автор) є варіативною та може змінюватися залежно від багатьох факторів - часового, просторового, ментального, світоглядних та комунікативних ознак тощо». Вказане має принципове значення, адже зумовлює динамічність деонтологічних приписів, їхню кореляцію з поточною і прогнозованою суспільно-історичною ситуацією.

Реалізація належного вочевидь пов'язана з реалізацією деонтологічних правил. Типовим для таких правил є: 1) ці правила виконання обов'язків виражають імперативи або накази, що їм має коритися людина; 2) правила можуть бути як позитивними, так і негативними (чини, щоб було добре/не чини, бо буде погано);

3) ефективна реалізація деонтологічних правил передбачає чітке розуміння сфери застосування правила та оцінку того, чи підпадає дія або поведінка під цю сферу або виходить за межі цієї сфери. Зрештою, з уявлень про належне постають вимоги, правила й обов'язки, виконання яких, маючи морально-орієнтований характер, цінується й є цінністю деонтологічного порядку. Отже, належне потрактовуємо як ціннісний орієнтир, що визначає обриси майбутнього й способи його практичного досягнення шляхом дотримання норм і правил, а також через виконання прийнятих особою обов'язків.

Ще одним принциповим поняття деонтологічного ряду є поняття «обов'язок». На побутовому рівні обов'язок визначається як необхідність виконувати певні дії або дотримуватися певних настанов, що забезпечується або зовнішнім примусом, або внутрішнім переконанням. Між тим, глибше вивчення феномену обов'язку вказує на його багатогранність й специфічність.

Показовим є той факт, що нині в етиці напрацьовані різні способи розрізнення змісту обов'язку, зокрема варто згадати такі дихотомії як-от 1) обов'язок стосовно самого себе й обов'язок стосовно інших людей (І. Кант), 2) обмежуючі (негативні обов'язки) і розширювальні (позитивні обов'язки) (І. Кант), 3) обов'язки людини і обов'язки громадянина (С. Пуфендорф),

4) природні обов'язків і обов'язки у деонтологічному дискурсі (Дж. Ролз). Крім того, предметом обговорення й засобами конструювання етичних концептів є такі феномені як-от моральний обов'язок, релігійний обов'язок, суспільний (загальносоціальний) обов'язок, універсальний обов'язок, професійний обов'язок і корпоративний обов'язок. Зрештою, саме обов'язок постає джерелом імперативу і вимагає коритися моральним законам, поступитися власними потребами і подолати особисті схильності. «Тільки обов'язок, а не який-небудь інший мотив (схильність, почуття та інше), надає вчинку моральний характер».

Основою деонтологічної етики при ухваленні морального рішення є моральний обов'язок: люди повинні виконувати свій моральні обов'язки, а не розмірковувати про можливі наслідки своїх дій. Американський знавець етичних концепцій Джеймс Рейчелс аналізуючи феномен морального обов'язку, наголошує на тому, що він не залежить від наших бажань. Моральні вимоги мають категоричний характер, а їхня реалізація не завжди приносить безпосереднє задоволення виконавцю. Втім, моральний вчинок і гедоністична поведінка, як правило, на різних полюсах, вказує Рей - челс [28, с. 121]. Зауважимо, що і згідно з Кантом [29], чинити правильно означає зважати не на наслідках дій, а на ґрунтуватися на доброму намірі вчинення цих дій. Люди зобов'язані діяти правильно, навіть ризикуючи завдати собі шкоди. З деонтологічної точки зору, обов'язок визначається як необхідність слідування певній моделі поведінки, що виражається у виконанні певних дій або утриманні від їх здійснення. Водночас, особливістю обв'язку є те, що він інтегрує в собі внутрішню моральну необхідність виконання об'єктивно існуючих суспільних зобов'язань, необхідність визначеної лінії поведінки, що диктується потребами суспільства.

Наголосимо, що моральне зобов'язання може виникати із зовнішнього чи внутрішнього джерела, наприклад, набору правил, властивих всесвіту (етичний натуралізм), релігійного закону або набору особистих чи культурних цінностей (будь-яка з яких може суперечити особистим бажанням) [28]. Розмірковуючи на тему обов'язків американський мислитель Джон Ролз вказував на те, що на відміну від природних обов'язків (наприклад, обов'язок допомагати нужденному, обов'язок не завдавати шкоди іншим; обов'язок не завдавати непотрібних страждань), обов'язки у деонтологічному дискурсі стосуються встановлених правил участі в справедливих соціальних інститутах, якими кожен із нас користується щодня. Фактично, у Ролза обов'язки є наслідком добровільних рішень кожного морального індивіда щодо норм і принципів функціонування суспільства.

Висновки. Принциповим моментом для розуміння феномену обов'язку є його трактування як внутрішньої настанови особи чинити керуючись певними нормами й цінностями [24, с. 442]. Аби виконувати керуючу функцію, норми і цінності повинні мати схвалення і визнання у межах певного соціуму, або у межах певного комунікативного простору (наприклад, професійної спільноти фахівців ІТ-галузі).

З цього випливає, що у виконання обов'язку насправді закладено позитивна ціннісна орієнтація, але реалізація її передбачає самостійне, усвідомлене вольове зусилля. Здатність до такого зусилля передбачає сформованість аксіологічної й деонтологічної компетентностей, що корелює з утвердженням гуманістичної парадигми поступу сучасного інформаційного суспільства. Відтак феномен обов'язку має стати предметом осмислення й осягнення у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців ІТ-галузі.