Процес самоактуалізації здобувача вищої освіти в умовах техногенного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес самоактуалізації здобувача вищої освіти в умовах техногенного середовища

Лисенко Ольга Михайлівна кандидат соціологічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи, Національний університет «Одеська політехніка»; Кримова Наталія Олексіївна кандидат психологічних наук, доцент кафедри сімейної та спеціальної педагогіки і психології, ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

Анотація

Стаття присвячена питанням самоактуалізації суб'єктів освітнього процесу. Для сучасного суспільства характерні процеси, які суттєво змінюють умови функціонування всіх соціальних інститутів. Еволюція техногенного середовища пов'язана із удосконаленням електронних комунікацій і появою глобальних систем. Розвиток інформаційного соціуму впливає на різні сфери діяльності людини, зокрема і на сферу освіти. Трансформації освітнього процесу за умов техногенного простору стрімкі і неминучі. Широко впроваджуються нові форми, методи викладання та навчання. Відбувається масовий перехід на дистанційне навчання на постійній основі. Динаміка розвитку інформаційно-комунікаційних технологій сприяє появі нових освітніх середовищ. Перед системою вищої освіти ставиться завдання щодо забезпечення ефективної професійної підготовки фахівців за допомогою створення такого освітнього простору, що сприяє активізації особистісного потенціалу, самоактуалізації, самовизначенню.

Самоактуалізація, вважав А. Маслоу - це безперервний процес розвитку потенційних можливостей людини, а для особистісного зростання необхідні дві умови: людина повинна присвятити себе праці, і добре впоратися з встановленими завданнями. Самоактуалізацію як прагнення індивіда до зростання, розвитку, самостійності, самовираженню, активізації всіх можливостей, розглядав К. Роджерс. Один з показників повноцінно функціонуючої особистості - це віра у свої внутрішні спонукання та інтуїтивну оцінку, постійно зростаюча впевненість у власній здатності приймати рішення. К. Роджерс стверджував, що тенденція до самоактуалізації є не якимось одним спонуканням серед багатьох інших, а центром, на якому сфокусовані всі інші прагнення.

У цьому аспекті актуальності набуває концепт пайдейї. Цим поняттям древні греки визначали процес виховання, інкультурації як способу формування самостійної, розвиненої особистості, готової до здійснення обов'язків перед суспільством. Пайдейя була орієнтована на розвиток людини, максимальний прояв її обдарувань і можливостей. У цифровому світі характерною функцією сучасного фахівця (як здобувача вищої освіти, так і викладача) є безперервна освіта та самоосвіта. У вищій освіті йде процес зсуву рольового репертуару викладача у бік фасилітації та модерації навчального процесу. На перший план виходять такі компетенції, як «емпатія та емоційний інтелект», «діяльність у міждисциплінарних середовищах», «гнучкість і адаптивність». Від якості викладання навчальних дисциплін у закладі вищої освіти залежить підготовка майбутніх висококваліфікованих, конкурентоспроможних на ринку праці спеціалістів. В освітній процес активно впроваджуються нові інформаційні технології, що сприяють розширенню інформаційного простору. Таким чином, інноваційні навчальні технології сприяють розкриттю та реалізації внутрішнього потенціалу здобувача вищої освіти.

Ключові слова: техногенне середовище, освітні технології, самоактуалізація, дистанційне навчання, безперервна професійна освіта, едукологія.

Abstract

The process of self-actualization of a higher education acquirent in the conditions of a technological environment

Lysenko Olga Mikhailovna Ph.D. in Sociology, Associate professor, National University «Odessa Polytechnic»; Krymova Nataliia Oleksiivna Ph.D. in Psychology, Associate professor, Southern Ukrainian National Pedagogical University K.D. Ushinsky

The article is devoted to issues of self-actualization of the subjects of the educational process. Modern society is characterized by processes that significantly change the conditions of functioning of all social institutions. The evolution of the man-made environment is connected with the improvement of electronic communications and the emergence of global systems. The development of the information society affects various spheres of human activity, in particular, the sphere of education. New forms, methods of teaching and learning are being widely introduced. There is a mass transition to distance learning on an ongoing basis. The dynamics of the development of information and communication technologies contributes to the emergence of new educational environments. The higher education system is faced with the task of ensuring effective professional training of specialists by creating such an educational space that contributes to the activation of personal potential, self-actualization, and self-determination.

A. Maslow believed that self-actualization is a continuous process of developing a person's potential, and two conditions are necessary for personal growth: a person must devote himself to work and cope well with the set tasks. K. Rogers considered self-actualization as an individual's desire for growth, development, independence, self-expression, activation of all possibilities. One of the indicators of a fully functioning personality is faith in one's inner motivations and intuitive assessment, constantly growing confidence in one's own ability to make decisions. K. Rogers argued that the tendency to self-actualization is not just one drive among many others, but the center on which all other drives are focused.

In this aspect, the concept of paideya becomes relevant. With this concept, the ancient greeks defined the process of upbringing, inculturation as a way of forming an independent, developed personality, ready to fulfill its obligations to society. Paideia was focused on the development of a person, the maximum manifestation of his gifts and capabilities. In the digital world, a characteristic function of a modern specialist (both a student of higher education and a teacher) is continuous education and self-education. In higher education, there is a process of shifting the teacher's role repertoire towards facilitation and moderation of the educational process. The training of future highly qualified, competitive specialists in the labor market depends on the quality of the teaching of academic disciplines in a higher education institution. New information technologies are actively being introduced into the educational process, which contribute to the expansion of the information space. Thus, innovative educational technologies contribute to the disclosure and realization of the internal potential of the student of higher education.

Keywords: man-made environment, educational technologies, selfactualization, distance learning, continuous professional education, educology.

Постановка проблеми

Розвиток сучасної освіти здійснюється за умов глобалізації економічних та соціально-політичних процесів, що визначає трансформацію освітньої парадигми, і впливає на всі аспекти виховання та навчання. Для сучасного світу характерно два процеси - розвиток технологічної цивілізації, який супроводжується нарощуванням та різноманітністю обсягу інформації в різних галузях знання, а також впровадження в процес освіти IT-технологій та розширення технічних засобів доступу до цієї інформації. Вищі із постачальників інформації здобувачам освіти перетворилися на інструменти відбору та селекції інформації, стали своєрідними редакторами інформаційних потоків.

Успішність та якість підготовки сучасного фахівця багато в чому залежить від того, наскільки враховуються в освітніх технологіях індивідуальні особливості студентів і як розкриваються їх потенційні здібності до навчання в умовах освітнього середовища. Основний резерв підвищення ефективності навчання лежить у площині відбору необхідного для освітнього процесу обсягу навчальної роботи та її індивідуалізація.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В умовах мінливої соціальної та технологічної реальності однією з вимог до сучасного фахівця є здатність застосовувати узагальнені знання та професійні вміння у конкретних ситуаціях. Тому освітній процес має бути спрямований на формування вміння комплексного багаторівневого вирішення проблем, сприяти розвитку креативного мислення. Ці компетенції ефективно напрацьовуються за умови максимального розкриття здібностей здобувачів, а також впровадження інновацій у навчальний процес. Для викладача вищої школи інноваційність -- це вміння нетрадиційно вирішувати освітні проблеми, оновлювати зміст, форми і методи навчання. Тому, метою всього освітнього процесу є створення умов для самореалізації особистості здобувача і викладача. Ці аспекти висвітлювалися у дослідженнях українських вчених таких, як: ІД. Бех, М. М. Фіцула, В.В. Рибалка, В.П. Андрущенко та інших. Проблема самовдосконалення особистості широко представлена в наукових працях з психології (М. Боришевський, Л. Виготський, І. Кон, Г. Костюк, А. Маслоу, Ю. Орлов, К. Роджерс, Л. Рувинський та ін.). У педагогіці ідеї самовдосконалення активно розроблялися такими відомими науковцями, як Л. Божович, Н. Брагіна, Т. Вайніленко, А. Громцева, А. Капська, А. Макаренко, Г. Селевко, М. Сметанський, В. Сухомлинський та інші.

Проте, невирішеними залишаються питання, пов'язані із професійним самовизначенням і самоактуалізацією здобувача вищої освіти під впливом техногенного середовища.

Мета статті - теоретичний аналіз самоактуалізації суб'єктів освітнього процесу в умовах техногенного середовища.

Виклад основного матеріалу

За умов транспрофесійного ринку праці та зростаючої соціально-економічної невизначеності особливої уваги потребує проблема професійного самовизначення і професійної ідентичності здобувача вищої освіти. Важливим в цьому аспекті є ступінь залученості та зацікавленості індивіда предметом пізнання. В багато чому, це залежить і від взаємодії студента і викладача. Тому, важливо окреслити роль викладача, діяльність якого і багатоаспектна, і багатофункціональна. Дослідники виокремлюють три аспекти діяльності викладачів вищої школи: академічній, професійно-педагогічній та соціально-особистісній [8]. Професійне вдосконалення можливо у кожній із цих сфер. Численні професійні функції, які виконує викладач, уможливлюють розгляд його діяльності як цілісної нелінійної системи, здатної до самоорганізації та розвитку на основі усвідомлення власного образу й професійної ідентичності.

У сучасній системі освіти ролі викладачів значно розширюються. Це пов'язано з використанням нових підходів, принципів та методів викладання, зміну форм та способів навчання, що акцентують професійну педагогічну увагу на самоосвіті. У викладачів напрацьовуються ролі арбітрів та розробників творчих завдань, тем, проблем та питань дискусій, критеріїв оцінювання. Завдання викладача в сучасному освітньому процесі: не тільки спостерігати за діяльністю у студентському колегіальному середовищі, але й бути модератором, фасилітатором навчального процесу.

Освіта - є таким видом діяльності, який потребує постійного здобуття, поновлення, узагальнення, аналізу інформації. Це складна, емоційно навантажена діяльність, що пред'являє особистості здобувача особливі вимоги: вміння оптимально регулювати свою діяльність, а це може бути пов'язано з певними труднощами. Ефективність освітнього процесу залежить від індивідуальних особливостей та потенційної здатності до навчання індивіда, а сучасні освітні технології дозволяють враховувати ці чинники. Впровадження нових інформаційно-комунікативних технологій в освіту сприяють як розширенню інформаційного ресурсу, так і створенню умов для інноваційного навчання. Здобуті компетентності за умов сучасних підходів в освіті сприяють накопиченню і ефективному засвоєнню студентами теоретичних знань та вмінь та використовувати їх у професійній практиці.

Все більш актуальною в останні роки стає STEM-освіта. Акронім STEM вживається для позначення популярного напряму в освіті, що охоплює природничі науки (Science), технології (Technology), технічну творчість (Engineering) та математику (Mathematics). Поєднання креативності та трансдисциплінарних знань є важливою особливістю STEM. Так, система виникла за запитом бізнесу, адже на сьогодні переважна частина робочої сили не має навичок XXI століття та не в змозі швидко реагувати на зміни, які несе із собою прогрес. Розвиток STEM-освіти в учбових закладах забезпечується на таких рівнях: початковий - стимулювання допитливості та підтримка інтересу до навчання і пошуку знань, мотивація до самостійних досліджень; базовий - формування стійкого інтересу до природничо-математичних предметів, оволодіння технологічною грамотністю та навичками розв'язання проблем, залучення до дослідництва, винахідництва, проектної діяльності; профільний - поглиблене оволодіння системою знань і умінь STEM-освіти методами наукових досліджень, реалізація інноваційних проектів; вищий/професійний - становлення фахівців різних професій на базі закладів вищої освіти, а також підвищення професійної майстерності педагогічних працівників із впровадження нових методик викладання, відповідних курсів та реалізації інноваційних проектів. При цьому, в рамках STEM-освіта можливий синтез різних видів освіти: формальної, неформальної, інформальної.

Ідея STEM-освіти була зафіксована у «Концептуальних засадах реформування середньої освіти» та Концепції Нової Української Школи (НУШ), де одними із основних компетентностей навчающихся є: вміння логічно і математично мислити; наукове розуміння природи і сучасних технологій; впевнене користування інформаційно-комунікаційними технологіями; обізнаність і самовираження у сфері культури. За методикою STEM у центрі уваги - практичне завдання чи проблема

Застосування STEM-програм у вишах сприяє здобувачам знаходити рішення безпосередньо на практиці, шляхом спроб і помилок на базі теоретичних знань. STEM-освіта допомагає формувати критичне мислення, навички командної роботи, бачення цілісної картини світу та вміння застосовувати знання для розв'язання завдань з реального світу. Тобто, STEM-освіта сприяє професійному самовизначенню і самоактуалізації особистості на різних етапах навчання.

Професійному становленню студента зі здатністю вирішувати практичні завдання у конкретній галузі знань сприяє і такий метод, як кейс-метод. Кейс-метод допомагає формувати здатність приймати рішення при дефіциті відомостей про навколишнє середовище, обставини, час і місце. Це спосіб навчання з допомогою ситуаційних вправ. Кейс у навчанні - це опис конкретної ситуації, що включає проблему. У кейсі міститься інформація двох типів: фактична та процесуальна (факти та події). У ньому закладено можливість багатоваріантного підходу до вирішення проблеми. У кейсі має бути достатньо інформації для прийняття рішення та знаходження методів трансформації усунення проблемного поля. Такий метод максимально наближений до практики вирішення професійних завдань. Метод не дає готових відповідей, але дозволяє студентам у дискусійній формі обговорити переваги та обмеження кожного із запропонованих варіантом вирішення проблеми, а також дозволяє розвивати аналітичні здібності та вміння висловлювати та аргументувати свою точку зору.

Кейс-метод передбачає групове обговорення та аналіз реальної проблеми (представленої письмовим описом, відеофільмом) та прийняття рішення щодо її подолання. При цьому здобувачі приймають активну участь в учбовому процесі, оскільки отримують досвід аналізу ситуацій, розвивають навички діагностики проблеми, вчяться моделювати технологічний процес вирішення завдань. Під час обговорення проблеми не допускається захоплення дискусіями і домінування окремих осіб, що вимагає високого професіоналізму викладача.

Один з різновидів кейс-методу - це метод інцидентів, коли спочатку проблема описується лише в загальних рисах, а додаткові відомості повідомляються при відповідях ведучого на запитання учасників, що дає велику практику щодо аналізу різних ситуацій. Найбільш ефективним в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців є одночасне застосування цих двох методів, завдяки чому найбільш повно проявляється сутність фасилітації в навчанні [2].

Сучасна освіта характеризується впровадженням технологій активного навчання, а функцією викладача стає фасилітація. Під фасилітацією (от англ. - fasilitate - полегшувати) розуміється полегшення і одночасно стимулювання процесу навчання для здобувача, тобто, створення інтелектуального та емоційного простору, атмосфери психологічно-педагогічної підтримки [7].

Основна мета професійного ведучого (фасилітатора) - допомогти групі зрозуміти поставлену перед нею проблему та знайти шляхи її вирішення. Отже, фасилітатор має підтримувати групу задля виконання поставленого перед нею завдання. Фасилітація дозволяє студентам усвідомлювати і проявляти самостійні думки, емоційні стани, створює відчуття психологічної свободи. Це забезпечує щирість і довіру, а також невимушене освоєння понять і значень, що є частиною навчальної діяльності. Таким чином, викладач як фасилітатор допомагає студентам не тільки в освоєнні навчального матеріалу, але й у визначенні власних цілей навчання і виборі стратегії для їх досягнення.

Професійна роль викладача як фасилітатора під час «case-study» зумовлена тим, що інструментарій дослідження проблем надається після того, коли студенти зіткнулися з необхідністю додаткових знань щодо методів вирішення проблем. Спираючись на концепцію Л.С. Виготського, викладач виступає у ролі «більш вмілого», за допомогою якого відбуваються процеси оволодіння та інтеріоризації нового досвіду.

Групове вирішення проблеми потребує виконання такої ролі від викладача, як модератор. Модерація групової роботи є інноваційним методом процесу навчання. В основі модераціі лежить використання спеціальних прийомів, методів і технік, що допомагають організувати процес вільної комунікації, обміну думками, судженнями. Це підводить студента до прийняття грамотного рішення за рахунок реалізації його внутрішніх можливостей. Модерація групової роботи у більшій мірі спрямована на розкриття внутрішнього потенціалу людини. Вона не привносить нового, але допомагає потенційне зробити актуальним. При цьому індивідуально значуще стає соціально значущим, тобто, прийнятним у колективі. Функція викладача- модератора - виявити приховані можливості та нереалізовані вміння здобувача. Модерація так само, як і інші види супроводу учбового процесу, має наступні характеристики: зосереджена на конкретній проблемі; орієнтована не на конкуренцію, а на кооперацію; виключає формальний контроль та оцінку; містить способи діяльності, які вказують шлях вирішення проблеми для групи; створює психологічно комфортні умови для суб'єктів роботи членів групи [10]. Модерація пов'язана з поетапним навчанням і формуванням окремих компетенцій фахівців. Модерація в основному використовує внутрішні ресурси (синергетичний ефект групової роботи) [3].

Такі методи сприяють інтеграції теоретичних та практичних знань, допомагають професійному становленню фахівця. Ці методи вбудовані у навчальний процес і орієнтовані, з одного боку, на практичну спрямованість процесу навчання, а, з іншого боку, стимулюють професійне самовизначення та самоактуалізацію здобувачів.

Самоактуалізацію можна визначити як прагнення людини до розкриття свого потенціалу, розвитку особистісних можливостей. А. Маслоу розглядав самоактуалізацію як процес, при якому здібності індивіда застосовуються повністю, творчо і радісно. Самоактуалізація (self-actualization) - це повне застосування талантів, здібностей, потенціалів тощо. А. Маслоу вважав, що люди, які самоактуалізуються, віддають своє життя обраній справі або покликанню. Так, для особистісного зростання необхідні дві умови: людина повинна присвятити себе чомусь більшому, ніж її власне «я», і вона має добре впоратися з встановленими завданнями. Особливостями способу життя і характеру людей, які самоактуалізуються, є: важка, наполеглива праця, сміливість рішень і вчинків, творча жилка і внутрішня свобода [4]. Індивідів, які самоактуалізуються, залучають найбільш важкі і цікаві проблеми, що вимагають самовіддачі та винахідливості. Такі люди не бояться труднощів та невизначеності, повністю віддають себе покликанню або справі життя. «Одного разу стане ясно, що єдиний сенс поданого мною погляду такий: людина по суті своїй добра і рухається у напрямі самореалізації, якщо тільки йому надати таку можливість» [7, с. 290]. «Повноцінно функціонуюча особистість є синонімом оптимальної психологічної пристосованості, оптимальної психологічної зрілості, повної відповідності та відкритості досвіду... Оскільки деякі з цих понять звучать статично, ніби така особистість «тільки що з'явилася», слід зазначити, що всі вони характеризують процес становлення такої особистості. Повноцінно функціонуюча особистість можлива лише як процес, як людина, що постійно змінюється» [7, с. 235].

У професійній самоактуалізації'/самореалізації виділяють такі основні структурні компоненти: ресурс, процес та результат. А основні етапи включають: самовизначення; самовираження; особистісну самоактуалізацію; досягнення професійного «акме» [1]. Так, самоактуалізація - це процес неминучих змін, що виникають в результаті становлення особистості на шляху індивідуального розвитку в професійному просторі.

Взаємодія викладач-студент не обмежується методологією та методикою викладання - це живий, емоційно насичений процес пошуку вирішення навчальних завдань, який певною мірою залежить від конкретної аудиторії, навчальної атмосфери, що може бути потужним мотиватором інтелектуального зростання. У пошуках нових підходів до виховання, ми не можемо не звернути увагу на ідею «пайдейї». «Пайдейя» (грец. рais - дитина) в перекладі з грецької мови означає «культура», «освіта», «виховання». Це поняття, яким древні греки позначали процес виховання, інкультурації як способу формування самостійної, розвиненої особистості, готової до здійснення цивільних обов'язків. Формування людини - і є пайдейя. Пайдейя була орієнтована на розвиток людини, максимальний прояв її обдарувань і можливостей, відображала принцип індивідоцентризму, але не обмежувалася цим значенням. Л.П. Мордвинцева зазначає, що «грецька пайдейя стверджувала новий стиль виховання людського духу - формування людини у взаємозв'язку індивіда і спільноти» [6].

Подібний підхід дозволяє формувати мислення та поведінку з погляду іншого, розвивав емпатію, розуміння свободи не як вседозволеності, а як можливості діяти в інтересах людського роду, піклуючись про зміцнення позицій життя. У грецькій пайдейї було закладено уявлення про єдність розумового, духовного та фізичного виховання.

Розвиваючи ідею пандейї в епоху постіндустріального інформаційного суспільства, можна стверджувати, що траєкторія сучасної професійної освіти спрямована на створення умов для самоактуалізації і самореалізації особистості, наданні психолого-педагогічної допомоги здобувачу в становленні його суб'єктності як громадянина та професіонала на засадах співробітництва і діалогу (це впливає як на студентів, так і на викладачів).

Виключно за умов підвищення рівня освіченості залучених до неї працівників, які дають вагомий внесок у громадське виробництво, може розвиватися інноваційна економіка, вважають фахівці. Так, наприклад, за оцінками експертів, у країнах з найбільш розвиненою економікою в середньому 60% приросту національного доходу визначається приростом знань та освіченості суспільства [9].

В сучасних умовах концепція безперервної професійної освіти стає інструментом економічної політики, спрямованої на підвищення конкурентної спроможності, досягнення більш повної зайнятості населення, забезпечення професійної мобільності працівників у зв'язку з впровадженням нових технологій та має будуватися на основі наступних принципів: базової освіти, багаторівневості, диверсифікації, додатковості базової та післядипломної освіти, маневреності, спадкоємності, інтеграції освітніх структур, гнучкості організаційних форм.

Динаміка розвитку інформаційно-комунікаційних технологій сприяє появі нових освітніх середовищ. В даний час наявність масових онлайн-курсів та загальнодоступних освітніх інтернет-платформ перетворило дистанційне навчання у міжнародний простір, який потенційно доступний для всіх, хто хоче навчатися. Дистанційне навчання передбачає навчання, при якому всі або більшість навчальних процесів реалізуються з територіальною роз'єднаністю викладача та здобувачів. Розповсюдження смарт-технологій у світі йде за кількома напрямками: удосконалюється інформаційне та технологічне забезпечення; створюються нові або адаптуються під запити освітні онлайн- платформи, спеціальні освітні електронні програми та удосконалюються моделі та методи навчання. Більшість дослідників відзначають як значні переваги дистанційної форми навчання, так і характерні недоліки [5]. До переваг відносять гнучкий графік та безперервність навчання, модульність, економічність, соціальну рівноправність. Студент може самостійно обирати індивідуальну траєкторію розвитку та навчання, визначати темп навчання. Разом з цим, таке навчання не позбавлене і ряду недоліків: необхідна сильна мотивація, тому що практично весь навчальний матеріал студент освоює самостійно. Це вимагає достатньої сили волі, відповідальності і самоконтролю; нестача практичних вмінь та навиків. Навіть найсучасніші комп'ютерні тренажери не замінять майбутнім менеджерам «живої» практики; така форма навчання не підходить для розвитку комунікабельності, впевненості, навичок роботи у команді. Наукою, яка акумулює здобуті знання у сфері навчання, і є методологічним підґрунтям щодо загальних закономірностей, функціонування та розвитку організації освітнього процесу, є едукологія. Едукологію можна розглядати як систему знань, вкладених у осмислення досвіду виховання і навчання суб'єкта навчання. Едукологія вивчає та розробляє методи оптимізації, дидактики як технології проведення навчальних занять та адміністрування навчального процесу в умовах цифрової економіки із застосуванням сучасних електронних середовищ та досягнень нейронаук. У 1964 році Е. Стайнер запропонувала поєднати в рамках едукології різні аспекти освітньої науки, тобто, закріпилося розуміння як комплексної теорії освітніх процесів [10]. У 80-х роках минулого століття К. Олівера запропонував розуміти під едукологією міждисциплінарний комплекс інтегрованого наукового знання про освіту у широких теоретичних та прикладних аспектах.

Едукологія як наукова галузь базується на здобутках досліджень: нейропедагогіки, псих дидактики, психолого-педагогічної антропології, соціології, кваліметрії освіти, кібернетичної та інформаційної педагогіки. Вона покликана відповісти як на нагальні питання, що стоять перед національними освітніми інституціями, так і намітити перспективи, вектор руху системи освіти в цілому. Основними завданнями едукології є: аналіз та опис фактів, що відображають процес освіти; систематизація і класифікація методів навчання; аналіз різних парадигм та моделей освіти; оновлення форм навчання; модернізація методів навчання; прогнозування можливих шляхів розвитку освіти та інше.

Таким, чином, реалізація інноваційних підходів у сучасній освіті відбувається за умов трансформації ідентичності особистості викладачів та студентів. Ці позиції підтверджуються розвитком едукології як науки про сучасну освіту, яка закономірно виникла в результаті еволюції соціальних процесів.

самоактуалізація кейс-метод фасилітатор

Висновки

Система сучасної освіти зазнає складних, не завжди очевидних трансформацій. Відповідаючи на запит соціальних змін, стоїть завдання осмислення освітнього процесу у змістовному та методичному аспекті. Перетворення, що відбуваються в суспільстві, визначають необхідність оновлення існуючих систем професійної підготовки фахівців. Суспільство потребує конкурентоспроможного фахівця, який відповідає зростаючим вимогам до професійної праці. Наприкінці ХХ століття навчальні заклади змінили свій фокус діяльності - з постачальників інформації у вироблення інструментів відбору, обмеження інформації та стали своєрідними редакторами інформаційного потоку. У зв'язку з цим у суспільстві дедалі більше визнання знаходить нова парадигма навчання, у якій центральної його фігурою є здобувач, а викладач стає наставником, посередником тощо.

Динамічна зміна технологій актуалізувала потребу та можливість дистанційної та безперервної освіти, оволодіння знаннями в електронному середовищі, у тому числі з використанням досягнень нейронаук. Це суттєво змінює позиції викладача і студентів у використанні телекомунікацій та цифрових технологій для самоосвіти на основі теленавчання (електронного навчання, дистанційних освітніх технологій).

Таким чином, базова освітня підготовка за умов дистанційного безперервного навчання вибудовуває індивідуальну освітню траєкторію здобувача із набуттям і розвитком самоактуалізації.

Література

1. Гомонюк В.О. Самоактуалізація та самореалізація особистості: сучасні наукові уявлення / В.О. Гомонюк // Тези доповідей ІХ Міжнародної науково-практичної конференції «Europejska nauka XXI powieka - 2013». Volume 22: Psychologia i socjologia. Politologija. - Przemisl: Nauka i studia. - 2013. - С. 21-26.

2. Лисенко О.М. Реалізація принципів фасилітації в процесі професійної підготовки майбутніх соціальних працівників у ЗВО / О.М. Лисенко, І.О. Гордієнко // Професійна підготовка майбутніх фахівців соціономічної сфери: педагогічні інновації: колективна монографія. - Одеса: ФОП Бондаренко М.О. - 2019. - C. 109-131.

3. Лисенко О.М. Практичні методи соціальної роботи: порівняльний аналіз / О.М. Лисенко, Н.О. Кримова // Science and Education a New Dimension: Humanities and Social Sciencts, IV (15), Issue 90. - Budapest, 2016. - Р. 71-74.

4. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. - СПб. : Евразия, 1999. - 478 с.

5. Переваги та недоліки дистанційного навчання. Ю.Б. Миронов, М.І. Миронова

6. Мищенко В.И. Мораль и право в мире после пандемии или пайдейяцентризм эпохи посткоронавируса / В.И. Мищенко // Тези доповідей Міжнародної науково- практичної конференції «Суперечності взаємодії моралі і права в сучасному суспільстві» (22 травня 2020 року). - Харків, Мадрид, 2020. - С. 239-244.

7. Роджерс К. Свобода учиться = Freedom to learn: новая идеология и политика образования - человекоцентрированный психологический подход / К. Роджерс, Дж. Фрейберг. - М. : Смысл, 2002. - 527 с.

8. Сапогов М.В. Формування професійно-педагогічної компетентності магістрантів з освітніх наук засобами смарт-технологій. Особистісно-професійне становлення майбутнього педагога: монографія / М.В. Сапогов. - Вінниця: ТОВ «Друк», 2020. - 350 с.

9. Щетинин В.П. Человеческий капитал и неоднозначность его трактовки / В.П. Щетинин // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 12. - С. 42-49.

10. Steiner E. Educology ofthe Free / E. Steiner. - New-York : Philosophical library, 1981. - 69 p.

References

1. Gomoniuk V.O. (2013). Samoaktualizatsiia ta samorealizatsiia osobistosti: suchasni naukovi uiavlennia [Self-actualization and self-realization of personality: modern scientific ideas]/ ІХ Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Europejska nauka XXI powieka - 2013» - IX International Scientific and Practical Conference «European Science of the 21st Century - 2013». Volume 22: Psycholohiia i socjolohiia. Politolohija. (pp. 21-26). Przemisl: Nauka i studia.

2. Lysenko O.M., Hordienko I.O. (2019). Realizatsiia printsypiv fasilitatsii profesiinoi pidhotovki maibutnikh socialnykh pratsivnykiv u ZVO [Implementation of the principles of facilitation in the process of professional training of future social workers in the IHE]. Profesiina pidhotovka maibutnikh fakhivtsiv sotsionomichnoi sfery: pedahohichni innovatsii - Professional Training of Future Specialists in the Socionomic Sphere: Pedagogical Innovations. (pp. 109-131). Odesa: FOP Bondarenko M.O. [in Ukrainian].

3. Lysenko O.M., Krymova N.O. (2016). Praktychni metody socialnoi roboty: porivnialnyi analiz [Practical methods of social work: a comparative analysis]. Science and Education a New Dimension: Humanities and Social Sciencts, IV (15), Issue 90. Budapesht, 71-74.

4. Maslou A. (1999). Motivacija i lichnost [Motivation and personality]. SPb.: Evrazia.

5. Mironov J.B., Mironov M.I. Perevahi ta nedoliki distantsijnoho navchannia [Advantages and disadvantages of distance learning]. [in Ukrainian].

6. Mishchenko V.I. (2020). Moral i pravo v mire posle pandemii ili pandeiiatsentrizm epokhy postkoronovirusa [Morality and law in the post-pandemic world or paideia-centrism of the postcoronavirus era]. Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Syperechnocti vzaemodii morali i prava v suchasnomy suspilstvi» - International Scientific and Practical Conference «The contradictions of the interaction of morality and law in modern society». (pp. 239-244). Kharkiv, Madrid [in Ukrainian].

7. Rodzhers K., Freiberg Dg. (2002). Svoboda uchitsia = Freedom to learn: novaja ideologiia i politika obrazovaniia - chelovekotsentrirovannyi podkhod [Freedom to learn = Freedom to learn: ew ideology and policy of education - person-centered psychological approach]. M.: Smysl.

8. Sapohov M.V. (2020). Formuvannia profesiino-pedahohichnoi kompetentnosti mahistrantiv z osvitnikh nauk zasobami smart-tekhnolohii: monohrafiia [Formation of professional and pedagogical competence of undergraduates of educational sciences by means of smart technologies. Personal and professional development of the future teacher:]. Vinnitsia: TOV «Druk» [in Ukrainian].

9. Shchetinin V.P. (2001). Chelovecheskii capital i neodnoznachnost ego traktovki [Human capital and the ambiguity of its interpretation]. Mirovaia ekonomika i mezhdunarodnye otnosheniia - World Economy and International Relations, 12, 42-49.

10. Steiner E. (1981). Educology of the Free. New-York: Philosophical library.

Размещено на Allbest.ru