Індивідуальний стиль педагогічного спілкування майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти: особливості та умови формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Індивідуальний стиль педагогічного спілкування майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти: особливості та умови формування

Шулигіна Раїса Андріївна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології дошкільної освіти

м. Київ

Анотація

У поданому доробку актуалізується проблема формування індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутнього фахівця галузі дошкільної освіти, яка у складних умовах сьогодення набуває особливого значення. На даний період часу відбувається не тільки трансформація освіти в цілому, а й випробовування її на міцність у контексті набуття майбутніми вихователями закладів дошкільної освіти необхідних компетентностей, надпрофесійних навичок (soft skills) та вироблення індивідуального, неповторного стилю педагогічного спілкування з усіма учасниками освітньо-виховного процесу.

У даній статті подається характеристика уточненого автором поняття «індивідуальний стиль педагогічного спілкування майбутнього вихователя», виокремлена низка існуючих суперечностей, розуміння яких дозволяє більш глибоко досліджувати різні аспекти порушеної проблеми. Акцентовано увагу на великій різноманітності параметрів існуючих класифікацій стилів педагогічного спілкування, які не розкривають повною мірою всієї складності процесу формування індивідуального стилю педагогічного спілкування, оскільки торкаються зазвичай лише поведінкових характеристик педагога, не враховуючи внутрішні особистісні детермінанти змісту його спілкування, стійких засобів та прийомів комунікативної поведінки, що покладені в основу формування стилів педагогічного спілкування, а отже, визначають ефективність взаємодії вихователя й дитини в освітньо-виховному процесі. Модифіковано змістові характеристики компонентів (мотиваційний, комунікативний, творчий) та проведено контекстуальне дослідження превентивно-пошукового характеру з виявлення рівнів сформованості індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, результати якого дозволили конкретизувати особливості, визначити педагогічні умови ефективного його формування та окреслити перспективи подальших пошуків у даному напрямі.

Наголошено на важливості проєктування й створення освітнього середовища закладу вищої педагогічної освіти, в якому здійснюватиметься підготовка нової генерації майбутніх вихователів з притаманним їм індивідуальним стилем педагогічного спілкування, невичерпним творчим потенціалом та жагою до педагогічної праці.

Ключові слова: спілкування, стиль педагогічного спілкування,

індивідуальний стиль педагогічного спілкування, вихователь, майбутній вихователь закладу дошкільної освіти, професійна підготовка, заклад вищої освіти.

Abstract

Shulyhina Raisa Andriivna Candidate of pedagogical sciences, associate professor of the Department of pedagogy and psychology of preschool education, National Pedagogical Dragomanov University, Kyiv

Individual style of pedagogical communication of the future teacher of pre-school education institution: features and conditions of formation

The presented addition actualizes the problem of forming of an individual style of pedagogical communication of a future specialist in the field of preschool education, which in today's difficult conditions acquires special importance. At the present time, not only the transformation of education as a whole is taking place, but also its strength is testing in the context of future educators acquiring the necessary competencies, extra-professional skills (soft skills) and developing an individual, unique style of pedagogical communication with all participants of the educational process.

This article presents a description of the concept «individual style of pedagogical communication of the future preschool teacher» specified by the author, a number of existing contradictions are highlighted, the understanding of which allows for a more in-depth study of various aspects of the problem. Attention is focused on the wide variety of parameters of the existing classifications of pedagogical communication styles, which do not fully reveal the entire complexity of this process, since it usually touches the behavioral characteristics of the teacher, without taking into account the internal personal determinants of the content of the communication, sustainable means and methods of communicative behavior, which are the basis of formation of an individual style of pedagogical communication, and therefore, determine the effectiveness of the interaction between a teacher and a child. The content characteristics of the components were modified and a contextual research of a preventive nature was carried out in order to identify the levels of formation of the individual style of pedagogical communication of future teachers of preschool education institutions, the results of which made it possible to specify the peculiarities, determine the pedagogical conditions for its effective formation and outline the prospects for further research in this direction.

The importance of designing and creating of an educational environment of a higher pedagogical education institution, which will train a new generation of future educators with their own individual style of pedagogical communication, inexhaustible creative potential and thirst for pedagogical work is emphasized.

Keywords: communication, style of pedagogical communication, individual style of pedagogical communication, preschool teacher, future teacher of preschool education institution, professional training, institution of higher education.

Основна частина

Постановка проблеми. Модернізація системи сучасної освіти, що включає в себе гуманізацію та гуманітаризацію, спричинила потребу в підготовці майбутніх фахівців нової формації, здатних креативно застосовувати здобуті знання у майбутній діяльності, реалізовувати уміння контактувати на різних рівнях взаємодії та за різних обставин.

Сьогодення створює багато нових можливостей для розкриття професійного потенціалу майбутнього сучасного вихователя закладу дошкільної освіти. Водночас існує ціла низка питань, пов'язаних із самовдосконаленням, професійним розвитком, створенням власного стилю педагогічного спілкування, організацією педагогічної діяльності тощо, які потребують нагального розгляду з позиції набуття молодими фахівцями відповідних компетенцій, а згодом професійналізму. Ці та інші питання актуалізують порушену проблему в теоретичному й прикладному аспектах. Корекція схильності осо6истості до проявів певних стильових особливостей, у майбутньому зумовлюватиме стиль індивідуального педагогічного спілкування вже на етапі навчання у закладі вищої освіти та дозволятимуть уникати багатьох помилок у подальшій фаховій діяльності.

Безпосередній обов'язок у вирішенні окреслених завдань покладений на заклади вищої педагогічної освіти, адже саме вони закладають підґрунтя для отримання майбутніми фахівцями глибоких знань, професійних умінь, набуття необхідних компетентностей, завдяки яким вони мають можливість бути затребуваними на ринку праці та досягати успіху в професійній педагогічній діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема формування індивідуального стилю педагогічного спілкування висвітлена у психолого - педагогічних працях вітчизняних та зарубіжних вчених, які наголошують на її винятковій важливості на етапі підготовки майбутніх вихователів та їх подальшій професійній діяльності.

Теоретичне й методичне обґрунтування різноманітних комунікаційних інструментів педагогічного процесу, складовою якого є педагогічне спілкування здійснено вітчизняними науковцями І. Бехом, Н. Бутенко, Н. Волковою, І. Зязюном, О. Коваленко, Г. Селевком, Г. Токаревою та іншими.

Проблема формування індивідуального стилю педагогічного спілкування у різних аспектах привертало увагу Л. Гейхман, Б. Д'яконова, І. Зязюна, А. Ісмагілової, А. Москаленко та інших; сутність та класифікацію стилів педагогічного спілкування досліджували С. Братченко, В. Кан-Калик, О. Леонтьєв, Є. Суботський; на особливостях індивідуального стилю у своїх наукових доробках зосереджували увагу В. Мерлін, О. Саннікова, В. Усатов та інші дослідники; аспекти його ефективності та наслідків вивчали Р. Бернс, О. Бодальов, Т. Мальковська, а питання про їх детермінанти розглядали Г. П'янкова, С. Рябченко та ін. Стиль педагогічного спілкування з позиції продуктивності вивчала Л. Савенкова, яка визначила його як «систему операцій, що забезпечує суб'єкт-суб'єктний рівень цього спілкування і досягнення в ньому взаєморозуміння, наявність педагогічного контакту та управління ним, досягнення педагогічно доцільного результату в професійній діяльності» [7, с. 26].

Проблемами, пов'язаними з формуванням і корекцією індивідуального стилю професійної діяльності й відповідно педагогічної, яка безпосередньо пов'язана із спілкуванням займались В. Галузяк, Н. Сметанський та інші дослідники.

Корисними для нашої роботи стали основні положення теорії мотивації Екклза і Вігфілда (Eccles and Wigfield) про «очікувану цінність», положення про тривимірну модель міжособистісної (педагогічної) взаємодії, про її активні форми та методи у соціально-психологічному просторі закладу освіти, ідей комунікативної педагогіки Томаса Гордона (Thomas Gordon) та його однодумців К. Роджерса (С. Rogers), Е. Холла (E. Hall), Г. Хорнбі (G. Hornby), німецьких - Г. Реттера (H. Retter), польських - Б. Сліверськи (B. Sliwerski) та інших. Проте, за твердженням С. Ісаєвої, у працях українських науковців ідеї Томаса Гордона в контексті ефективної підготовки педагогів та батьків до демократичного спілкування не відображалися [3, с. 2].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас на тлі цілої низки існуючих наукових досліджень окремі аспекти формування індивідуального стилю педагогічного спілкування залишаються поза увагою, зокрема специфіка індивідуалізації стилів педагогічного спілкування, шляхів та педагогічних умов його формування у майбутніх фахівців. Таким чином, малодосліджуваність в теоретичних й прикладних аспектах, а також значущість порушеної проблеми в царині підготовки майбутніх вихователів для системи дошкільної освіти спонукали нас до подальшого її вивчення.

Здійснений теоретичний аналіз наукових доробків засвідчив, що досліджуване питання більшою мірою розглядається через призму психології та меншою - торкається педагогічного аспекту. Крім цього, не можна вважати коректним ототожнення поняття «індивідуальний стиль педагогічного спілкування» з поняттями «стиль педагогічної діяльності», «стиль педагогічної взаємодії» тощо. Надважливим у вивченні даної проблеми в умовах сьогодення залишається врахування внутрішніх особистісних утворень, як чинників ефективності комунікативної поведінки майбутнього вихователя. Такої позиції дотримується В. Галузяк, який вважає, що «серйозних досліджень вимагають також питання психологічного змісту стилів педагогічного спілкування, динаміка і закономірності їх становлення, особистісні, мотиваційно-ціннісні чинники, що обумовлюють формування та стабілізацію у спілкуванні педагога індивідуально-типологічних особливостей» тощо [2].

У раніше опублікованих працях, за результатами власного наукового пошуку (у співавторстві з Н. Андрущенко), нам вдалося уточнити поняття «індивідуальний стиль педагогічного спілкування майбутнього вихователя», що розглядається як «сукупність професійно-педагогічних знань, умінь та навичок, індивідуальних властивостей, психолого-педагогічних здібностей, які обумовлюють індивідуальну своєрідність застосування ним (вихователем) методів та прийомів у процесі професійної підготовки та освітній діяльності» [9, с. 489].

Значно підсилює інтерес до порушеної проблеми низка існуючих суперечностей, на окремі з яких варто звернути увагу, оскільки вони є вагомими для нашого наукового пошуку, серед яких відзначимо такі:

- між потребами закладів освіти у фахівцях, які володіють яскраво вираженим індивідуальним стилем педагогічного спілкування, демонструють його з учасниками освітнього процесу і недостатня розробленість методики формування індивідуального стилю спілкування майбутнього вихователя;

- між потенційними можливостями формування індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутнього дошкільного педагога у процесі навчання й педагогічної практики і необґрунтованістю шляхів його реалізації в умовах закладу вищої освіти.

Метою статті полягає в актуалізації, обґрунтуванні особливостей формування індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутнього вихователя та визначенні педагогічних умов для його успішного формування у процесі професійної підготовки.

Виклад основного матеріалу. У своєму дослідженні ми розділяємо феноменологічний погляд В. Галузяк, згідно з яким «педагог діє на основі суб'єктивного визначення, оцінювання та прогнозування розвитку педагогічних ситуацій. При цьому їх інтерпретація залежить не тільки від генералізованих мотивів і професійно-ціннісних орієнтацій, що надають актуальним і прогнозованим ситуаціям певного особистісного сенсу, але й від особистісних конструктів педагога, за допомогою яких він передбачає можливі наслідки своєї поведінки» [2]. Крім цього, вважаємо необхідним взяти до уваги процеси інтерпретації майбутніми фахівцями педагогічних ситуацій, цілепокладання та смислоціннісні утворення, адже саме мотиваційні диспозиції зумовлюють формування когнітивно-емоційних структур, на основі яких вони прогнозують можливі варіанти розвитку педагогічної взаємодії та обирають відповідні способи та прийоми спілкування.

У теорії та практиці вивчення даної проблеми найгостріше постає питання класифікації стилів педагогічного спілкування, спричинене наявністю їх великої кількості та різноманітністю параметрів, які покладені в основу даних класифікацій. На найбільшу увагу серед усіх існуючих класифікацій заслуговує загальновідома класифікація В. Кан-Калика, який виокремив п'ять основних стилів педагогічного спілкування залежно від продуктивності їх виховного впливу: спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю, спілкування на основі товариської прихильності, спілкування - дистанція, спілкування-залякування, спілкування-загравання [4, с. 118].

Однак, дослідивши численні підходи різних, у тому числі й сучасних авторів, ми дійшли висновку, що запропоновані класифікації не розкривають всієї складності процесів формування індивідуальних стилів педагогічного спілкування у зв'язку з тим, що торкаються зазвичай лише поведінкових характеристик педагога, не враховуючи внутрішніх особистісних детермінант змісту його спілкування, які обумовлюють типові для майбутніх вихователів, стійкі засоби та прийоми їх комунікативної поведінки, які покладені в основу формування стилів педагогічного спілкування, а отже визначають ефективність взаємодії вихователя й дитини в освітньому та, безпосередньо, комунікативних процесах.

Вони охоплюють систему ієрархізованих властивостей інтегральної стильової індивідуальності суб'єкта, запропоновані Т. Сочень [8, с. 8-12]:

- психодинамічні властивості, що обумовлюють загальну індивідуально - типову динаміку поведінки у спілкуванні;

- елементи професійно-педагогічної спрямованості, які визначають мотиваційно-ціннісні тенденції у розвитку індивідуального еталону стилю;

- здатність організувати і здійснювати педагогічне спілкування, яке відображає рівень розвитку комунікативних здібностей і комунікативної компетенції особистості, оволодіння технікою педагогічного спілкування;

- самосвідомість і самооцінка, які характеризують рівень рефлексії педагога, що відображається в адекватності стилю як індивідуально - типологічним і особистісним властивостям суб'єкта, так і особливостям ситуації та завданням спілкування;

- висока духовна культура та творче мислення, що допомагає педагогу творчо виразити свою індивідуальність в педагогічному спілкуванні, творчо самореалізуватися.

Вихідною умовою формування індивідуального стилю педагогічного спілкування вихователя ми обрали конкретно визначені компоненти, які не тільки запропонував вітчизняний науковець, академік І. Зязюн разом з колективом однодумців у підручнику «Педагогічна майстерність»: мотиваційний, комунікативний і творчий, а й визначив відповідні ним функцій, які спроможні забезпечити психологічний комфорт, професійне задоволення і мотивацію професійно-особистісних досягнень, організацію ефективної педагогічної взаємодії, прояв творчого потенціалу та самореалізації [6, с. 15-47]. Це спонукало нас до модифікації змістових характеристик зазначених вище компонентів для проведення нашого контекстуального дослідження.

Зупинимося на цьому більш детально:

- мотиваційний компонент передбачає бажання студента - майбутнього вихователя у подальшому працювати в галузі освіті, його зацікавленість у взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу та вироблення індивідуального (притаманного тільки йому) стилю педагогічного спілкування, який сприятиме продуктивній педагогічній взаємодії, спрямованої на особистість дитини;

- комунікативний компонент включає здібності майбутнього вихователя, що характеризують його як гарного мовника, як культурну особистість та виражаються у таких характеристиках, як комунікативно - змістовні (зміст мовлення), формально-мовні (якість мовлення) та прагматичні (уміння та навички, якими досягається вплив на аудиторію), що сприятиме реалізації набутих компетентностей для здійснення освітнього процесу;

- творчий компонент (креативність) забезпечується творчою педагогічною діяльністю майбутнього вихователя, що характеризується творчим мисленням, ініціативністю, багатою уявою, спостережливістю, прагненнями та вміннями доводити творчі задуми до їх завершення, пошуком нових ідей, інноваційних способів педагогічної діяльності тощо і це є «двигуном» для самовдосконалення, осучаснення індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутнього вихователя та його педагогічної діяльності в цілому.

Через недостатню кількість наукової інформації, необхідної для конструктивного аналізу даної проблеми, виникла об'єктивна потреба у проведенні дослідження, яке носило превентивно-пошуковий характер. Його мета полягала у виявленні рівнів сформованості індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутніх вихователів для подальшого визначення й конкретизації особливостей та педагогічних умов для його ефективного формування.

Для вирішення визначених вище завдань дослідження нами використовувались спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, тестування, аналіз продуктивної діяльності студентів на заняттях та виробничої педагогічної практики та інші. За допомогою статистичного методу, вимоги якого передбачають дотримання умов масовості, випадковості й незалежності, здійснювалося формування контингенту студентів - майбутніх вихователів. Тому комплектація груп респондентів відбувалася шляхом випадкової вибірки зі складу вибраної генеральної сукупності - 54 здобувача перших - третіх курсів (по 18 респондентів з кожного курсу) освітнього ступеня бакалавр спеціальності «Дошкільна освіта» педагогічного факультету НПУ імені М.П. Драгоманова.

Для виявлення рівнів сформованості індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутніх вихователів за кожним із трьох компонентів було використано низку методів: бесід, проблемних і спеціально створених ситуацій комунікативного характеру, диференційно-діагностичного опитувальника, тестових методик, зокрема Вільяма Айзека Томаса, Манфреда Форверга, тест на схильність до педагогічної професії та інших.

Рівень сформованості мотиваційного компоненту визначався нами за допомогою диференційно-діагностичного опитувальника і тесту на схильність до педагогічної професії, за якими студентам пропонувалось оцінити ступінь виразності у себе перелічених в анкеті якостей, шляхом «приміряння» їх на себе. Цьому сприяло спостереження за діяльністю досвідчених педагогів - вихователів та їх аналіз, підготовка та проведення занять, виховних заходів, залучення дітей до безпосередньої активної різнопланової діяльності [10, с. 496]. Це дозволило виявити у студентів домінантну професійну спрямованість (спрямованість на себе, спрямованість на спілкування, спрямованість на майбутню професію) й в такій спосіб, виявити рівень мотивації майбутніх вихователів до педагогічної діяльності [6, с. 161-162].

Рівень сформованості комунікативного компоненту індивідуального стилю педагогічного спілкування майбутніх вихователів визначався за методикою для вивчення ступеня контактності (за тестом М. Форверга), яка дозволила виміряти ступінь комунікабельності студентів, їх відчуття у незнайомих ситуаціях та розуміння проблем партнерів по спілкуванню, як майбутні фахівці відчувають себе під час дискусії, наскільки володіють вміннями слухати і розуміти співрозмовника. Також нами використано методику У. Томаса для визначення рівня контактності студентів у різних педагогічних ситуаціях, у тому числі під час педагогічної практики, як складової цілісного процесу, що забезпечує підготовку студентів не тільки до практичної роботи з дітьми, а й до вироблення інноваційного стилю організації освітньої діяльності. Це регулювання взаємовідносин з дітьми та їх батьками, попередження та вирішення конфліктних ситуацій, використання інноваційних методів і форм співпраці з усіма учасниками освітнього процесу тощо [10, с. 196-197].

Для визначення рівнів сформованості творчого компоненту індивідуального стилю педагогічного спілкування був проведений тест «Який Ваш творчий потенціал (чи творча Ви особистість?)».

Дослідження у майбутніх вихователів сформованості даного компоненту полягає у виявленні рівня розвитку їх педагогічної інтуїції, схильності до інноваційної творчості, індивідуального підходу під час взаємодії, психологічної готовності студентів до опанування нового у професійної діяльності, вміння моделювати та прогнозувати педагогічну ситуацію і власну діяльність стосовно неї. Адже творча особистість, перш за все, створює себе як людина, яка, перш ніж здійснити будь-яку інноваційну трансформацію, дії в об'єктивному світі, має змінити свій предметний світ [11, с. 48]

Одержані та зведені результати подаємо в таблиці 1.

Таблиця 1. Результати діагностичних процедур з дослідження сформованості індивідуального стилю педагогічного спілкування студентів - майбутніх вихователів (за усіма компонентами, у%)