Сучасні підходи до вивчення особистості професіонала

На сьогодні, особлива увага приділяється модернізації змісту вітчизняної освіти, її орієнтації на нові підходи до загальноосвітньої та професійної підготовки. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2021-2031 роки визначає завдання вивчення становлення та розвитку особистості майбутнього вчителя з урахуванням умов соціуму, що раціонально змінилися, нових вимог інформаційної цивілізації, інтеграції України у світову (європейську) освітню спільноту.

Педагогічна діяльність за змістом і характером глибоко особистісно значуща. Цінностями педагогічної професії є ті її особливості, які дозволяють реалізувати потреби в самореалізації особистості в пізнанні, спілкуванні та творчості, служать орієнтиром його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення суспільно значущих гуманістичних цілей.

На етапі розвитку педагогіки актуальний аксіологічний підхід у підготовці вчителя, який дозволяє виявити як об'єктивно значущі особистісні якості педагога, а й звернутися до суб'єктивним значимим орієнтирам професійної діяльності. Аксіологізація педагогічної освіти може бути розглянута у загальному контексті оновлення змісту підготовки майбутнього вчителя.

Процес орієнтації майбутнього вчителя на професійно значущі цінності передбачає виховання індивідуальності, сприяння розкриттю творчих здібностей особистості, розвитку ціннісного ставлення до професії.

Нові вимоги до педагога-професіонала передбачають вивчення наукових передумов формування особистості сучасного вчителя з урахуванням реалій сьогодення, а також зверненням до накопичених в науці знань про процес формування особистості вчителя.

Характеристику цих вимог здійснено у працях науковців (М. Барчій, С. Мірошник, О. Блінов, Н. Іванцова, А. Ткаченко, В. Ягупов, Ш. Амонашвілі, О. Кіліченко, С. Машкіна, Т. Усатенко, Л. Хомич, Т. Шахрай, Н. Підбуцька, Н. Пророк, І. Хоржевська, О. Дубасенюк).

Проте, авторами не розкриті домінуючі напрями вивчення особистості професіонала з урахуванням методичних підходів та тенденцій.

Метою статті є розкриття сучасних підходів до вивчення особистості професіонала. У роботі застосовано метод аналізу наукової літератури; метод узагальнення.

Вивченням закономірностей формування особистості вчителя на основі професійного підходу займалися такі науковці, як: С. Мірошник, О. Блінов, Н. Іванцова, А. Ткаченко, В. Ягупов, О. Кіліченко та ін.

С. Мірошник розглядає процес формування особистості вчителя, як розвиток його педагогічних здібностей та майстерності. Автор простежує механізм та послідовність професійно важливих якостей майбутнього вчителя у системі його підготовки у перші роки самостійної роботи, показує, що педагогічна діяльність складається з ряду внутрішньо пов'язаних компонентів. Кожному відповідає певна група робочих функцій, і навіть педагогічних здібностей як індивідуальної форми відображення педагогічної діяльності: конструктивних, організаторських, комунікативних [8].

А. Ткаченко досліджував проблему формування особистості вчителя, становлення його характеру, вироблення в нього професійних умінь та навичок у процесі практичної діяльності. Він сформував науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя у системі вищої педагогічної освіти з позиції психологічних закономірностей розвитку особистості [11].

У досліджені О. Кіліченко, особистість вчителя розглядається з погляду розмежовувань особистісних, професійних якостей та педагогічних здібностей. через опитування вчителів, встановлені якості, які вважатимуться професійно цінними у роботі вчителя [6].

Н. Підбуцька, вирізняє особистість вчителя, який повинен відрізнятися сформованим науковим світоглядом, ідейно-моральними переконаннями, науковим стилем мислення, психолого- педагогічними знаннями, знаннями про людину та про соціальну психологію, сучасною дидактичною культурою, володінням усіма видами учительської праці, науково-дослідницькими вміннями та навичками, готовністю до самовиховання та самоосвіти, високою культурою педагогічного спілкування, сформованими педагогічними здібностями до творчої діяльності, вмінням розвивати та формувати індивідуальні схильності та творчі здібності учнів [9].

Професійного підходу дотримується Н. Пророк, яка здійснила класифікацію професійно значимих властивостей вчителя та об'єднала їх у три групи: особистісні; якості, пов'язані з навчальною діяльністю; якості, пов'язані з виховною роботою вчителя [10].

Особистісний потенціал професіонала розкривають через акмеологічний підхід М. Барчій, О. Кіліченко, Н. Підбуцька, І. Хоржевська. Автори до нього відносять психологічні резерви вчительських здібностей, компетентності, уміння, особисту свободу тощо [2, 6. 9, 13].

Професіоналізм вчителя у дослідженнях О. Кіліченко - це показник особистісно-діяльнісної сутності педагога, зумовлений реалізацією його громадянської зрілості, відповідальності та професійного обов'язку [6].

Автором виділено три складові компоненти професіоналізму: професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення, що співвідноситься із ціннісним ставленням до професії, яке містить три диспозиційні аспекти:

• потреба у вивченні сутності змісту та структури основ професіоналізму педагогічної діяльності (професіоналізм знань);

• готовність до самостійної роботи, що відповідає професіоналізму педагогічного спілкування;

• трансформація соціально-значущих педагогічних цінностей в особистісному (професіоналізм) самовдосконаленні.

На початку 90-х педагогічну теорію доповнює деонтологічний підхід, сутність якого зводиться до формування особистості майбутнього вчителя на основі професійних поведінкових відносин.

В основу схеми дослідження особистості майбутнього вчителя покладено динамічний принцип вивчення особистості, що враховує діалектику вищих та внутрішніх умов.

На думку В. Ягупова, існує 3 сфери відносин: відношення до предметного світу (вчення, праця, мистецтво); ставлення до всього живого (зокрема до людини - найвищої загальнолюдської цінності); ставлення людини до самої себе (самоцінність особистості).

З погляду деонтологічного підходу автор актуалізує ставлення вчителя до себе, самосвідомості особистості, чітко визначаючи «труднощі освіти», які входять у його розвиток: самодисципліна, самостійність, самопрояв, самолюбство, самооцінку, самоконтроль, саморозвиток, самовиховання, самовдосконалення [14].

Ця думка справедлива, оскільки на основі самосвідомості особистості формується образ «я- педагог» та його компоненти «я-реальне», «я-ідеальне».

У ході характеристики вчителя-майстра не можна не звернути увагу на думку Ш. Амонашвілі, який вважає, що бути майстром педагогічної справи - означає мати вихідну педагогічну позицію своєї діяльності; володіти методикою, технологією реалізації вихідної позиції у педагогічному процесі; постійно шукати шляхи повноцінного, ударного, глибинного, точного, а іноді витонченого та майстерного вирішення проблем навчання та виховання [1].

У аспекті культурологічного підходу формування особистості вчителя передбачає самовизначення його у культурі мислення, дії, почуттів, спілкування та поведінки.

Культурологічний підхід дозволяє трактувати засвоєння учителем культури як процес особистісного відкриття; створення світу культури у собі, розвиток ідей діалогу культур, у якому відбувається індивідуальна, особистісна актуалізація закладених у ній смислів [7, с. 21].

Об'єктивна єдність загального, соціально-морального та професійного розвитку особистості вчителя актуалізує формування у нього педагогічної культури. Вона являє собою впорядковану сукупність загальнолюдських ідей, професійно ціннісних орієнтації та якостей особистості, універсальних способів пізнання та гуманістичної технології педагогічної діяльності. Наявність такої культури дозволяє вчителю занурюватися у внутрішній світ школяра, вивчати та діагностувати рівень розвитку своїх вихованців, відкривати перед ними нові пласти духовного життя людства.

Розглядаючи культуру майбутнього педагога як одну з професійно значущих якостей, звертаємо увагу на формування основ професійної культури, яке є тривалим і складним процесом [7]. В основі формування будь-якого виду культури лежать ціннісні орієнтації особистості. Зазначимо найбільш значущі для педагога групи цінностей: цінності пов'язані із самоствердженням; колективістсько-групові; інтерперсональні (цінності-відносини); цінності «Я»; цінності, зумовлені можливістю самореалізуватися; об'єктивні цінності (наука, інтелігентність, мораль тощо).

У педагогічній науці та практиці виділяється методологічна культура майбутнього вчителя, яка є професійно значущою якістю особистості. До компонентів методологічної культури майбутнього вчителя Н. Іванцова відносить: усвідомлення формулювання та творче вирішення педагогічних завдань, майстерність вчителя, методичну рефлексію. Методична рефлексія постає як умова професійного зростання, оскільки постійний самоаналіз, виявлення причин своїх успіхів та невдач дозволяють удосконалювати педагогічну діяльність. До системи формування методологічної культури майбутнього вчителя можуть входити такі елементи: теоретична та практична підготовка у навчальному закладі (університет, коледж, тощо) та практична робота безпосередньо у школі [5, с. 224].

У процесі теоретичної підготовки здобувачі засвоюють методологічні знання, що сприяють формуванню цілісного бачення професійної діяльності, знайомляться зі способами вирішення протиріч, оцінюють рішення на науковому та життєвому рівні. У ході практичної підготовки на заняттях має приділятися увага вирішенню педагогічних завдань, ситуацій. Важливу роль системі формування методологічної культури відіграє практична підготовка у шкільництві, під час якої студенти самостійно вирішують професійні завдання, опановують теоретичними знаннями, осмислюють свій досвід та досвід інших вчителів, використовуючи останні досягнення науки. Ці елементи формування методологічної культури майбутнього вчителя є компонентами процесу орієнтації студентів на професійно-значущі цінності. Вважаємо, що методологічна культура може визначатися такою ціннісною для образу «я-педагог» характеристикою, як готовність до дослідницької діяльності. професійний культура мислення поведінка особистість педагог

Деякі дослідники виділяють поряд із загальною культурою педагога та професійну культуру, яка на наш погляд може вважатися професійно-значущою якістю.

Педагогічна культура включає культуру соціально відповідального рішення і вчинку, що складається з трьох блоків: здатність до спілкування з культурою та в культурі; здатність до відтворення культури; здатність до самовиробництва у культурі.

До досліджень, у яких розкривається психологічна культура вчителя, відносяться роботи М. Барчія, О. Блінова, А. Піскунова, Н. Пророк. Психологічна культура вчителя, на їх думку, передбачає культуру його переконань, уявлень, переживань і впливів, що виявляється і у ставленні до себе і учням. Як вважає Н. Пророк, психологічна культура є результатом подолання, виживання невротичних компонентів власного внутрішнього світу [10, с. 23].

Психологічна культура складається з:

• переконань вчителя (особистість вчителя визначається не обсягом знань, умінь та навичок і не тими чи іншими окремими якостями особистості, а тим, що вважається її переконаннями, відносинами, установками, мотивами);

• культури його переживань;

• уявлень вчителя про себе (якщо вчитель сприймає себе вкрай обмежено - як носія соціальної ролі. Гуманізація особистості передбачає культуру самосприйняття і самопроявления у різних якостях, почуттях, вчинках);

• культури педагогічного впливу.

Існуючі наукові погляди на проблему підготовки майбутнього вчителя як процес моделювання, прогнозування ідеального образу «я-педагога» відображає прогностичний підхід. Так, М. Барчій, вважає, що вчитель має такі особистісні професійно значущі якості: педагогічну мету; педагогічне мислення (оволодіння вчителем системою засобів та способів вирішення педагогічних завдань); педагогічну рефлексію, яка розвивається у вчителів у ході самоаналізу, заснованого на узагальнених принципах аналізу педагогічної діяльності; педагогічну спрямованість, де домінує система мотивів, що визначає його ставлення до професії, до праці, до учнів [2, с. 15]. Автор вважає, що виділені вище професійно-значущі якості становлять центральний рівень структурно-ієрархічної моделі особистості вчителя.

Проблема моделювання особистості вчителя, професійного зростання досить широко розкрита Н. Підбуцькою, яка вважає, що учитель може вибрати те, що відповідає його особистої концепції професіоналізму, побудувати свою, індивідуальну програму професійного саморозвитку [9, с. 507].

Моделюванням особистості вчителя, зокрема його психологічного аспекту займалася Н. Іванцова. Вона запропонувала модель особистісно-ділових якостей вчителя. Насамперед - це психолого-педагогічні якості, орієнтовані на створення ефекту особистої привабливості вчителя: комунікабельність - вміння швидко встановлювати контакти з дітьми; емпатичність - уловлювання настроїв людей, розуміння будь-якого почуття пережитого іншою людиною, візуальність - зовнішня привабливість людини, промовистість - вміння вселяти і переконувати словом.

Значне місце у працях вітчизняних учених посідає проблема компетентнісного підходу. Так С. Мірошник доводить залежність результатів професійної діяльності від компетентності вчителя [8].

О. Дубасенюк розглядає структуру професійної компетентності та її співвідношення з наявними професійними вміннями. Вона розцінювала компетентність як однин з суб'єктивних факторів продуктивної діяльності викладача, який займає в структурі особистості важливе становище нарівні з типом спрямованості особистості та рівнем її здібностей [4, с. 11].

Автор також вважає компетентність викладача основою формування компетентності фахівця. Йому вдалося виділити показники, критерії готовності майбутнього вчителя до професійної діяльності, які у своїй сукупності складають професійну компетентність.

О. Дубасенюк зазначає, що задатки компетентності можуть бути сформовані у процесі навчання педагогічних кадрів, проте повною мірою вона здатна проявитися лише в працюючого фахівця за умов його взаємодії з регіональним навчально-науковим педагогічним комплексом [4].

І. Хоржевська визначає професійну компетентність як базову якісну характеристику викладача та виділяє такі її показники: чітке бачення орієнтирів навчання (еталона спеціаліста на основі професіограми), визначення завдань діяльності; прояв зразка професіоналізму у своїй справі (еталон людини та спеціаліста для студентів); організація ефективної діяльності студентів, активізація їх інтересів, мотивування до постійного вдосконалення своїх знань та розвитку особистості; володіння передовими методами отримання інформації та застосування нових технологій навчання на практиці; орієнтація на зв'язок теорії та практики з метою розвитку активної педагогічної позиції та професійної компетентності; забезпечення зворотного зв'язку в навчанні, сучасне коригування діяльності студентів [13].

Сукупність певних компетентностей дозволяє викладачеві виконувати професійні функції, успішно адаптуватися до соціально-педагогічних умов, що постійно змінюються, осягати твори культури і робити свій внесок у її розвиток.

Особливість професійних компетентностей у тому, що вони не лише відображають здатність використовувати отримані знання, а й породжують нові явища, інформацію, об'єкти дійсності у процесі безперервного особистісного самовдосконалення.

Особистісно-орієнтована модель викладача закладу вищої освіти, з одного боку, відображає єдність його викладацької, виховної, науково-дослідної, методичної діяльності, а з іншого, становить основу повнішої самореалізації особистості викладача.

До процесу формування особистості майбутнього вчителя застосовується аксіологічний підхід, який науково обґрунтований у роботах Н. Ткачова, Т. Варенко, О. Хижко, Л. Хомич.

Під цінностями педагогічної діяльності науковці розуміють ті її особливості, які дозволяють вчителю задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, є орієнтиром його соціальної та професійної активності, спрямованої на досягнення суспільно значущих гуманістичних цілей.

Цінність є нічим іншим, як психопедагогічна освіта, у якій присутнє безпосереднє чи опосередковане ставлення людини до середовища проживання і себе. Це ставлення є результат особливого суб'єктивно-соціального за своєю ціннісного акта, складовими якого виступають власне суб'єкт оцінки, оцінюваний об'єкт, рефлексія щодо оцінки та її реалізації. Оскільки людина перебуває у стані цілеспрямованої активності, кожна область її взаємодії з навколишнім світом піддається ціннісному освоєнню. Сукупність різноманітних відносин людини до світу і самого себе, утворює системно-ієрархічну психічну структуру - аксіосферу (світ цінностей). Отже, цінність постає певним поведінковим орієнтиром, що представляє мету її активності.

У зв'язку з цим цілком природно говорити про професійні, особистісні цінності вчителя та його діяльності, про педагогічні цінності освітньої системи, про цінності людини, що росте, Особливо слід виділити аксіосферу вчителя, оскільки це центральна ланка освітньої системи.

Н. Ткачова, звертає увагу на формування здібностей та якостей випускника, на які має бути спрямована його підготовка. Відповідно виділяє такі цінності: загальнолюдські цінності (істина, життя, свободи та права особистості, спілкування та співробітництво); загальнонаціональні цінності; цінності місцевого чи національного характеру; цінності професійного характеру; традиційні цінності вузу-коледжу [12].

Аналіз вище задекларованих досліджень доводить, що цінності повинні входити в структуру особистості майбутнього вчителя. Вважаємо, що ціннісний образ «я-педагог» буде досконалим, якщо він сформується під час процесу орієнтації майбутнього вчителя на професійно значущі цінності.

Отже, характеристика методологічних підходів до формування особистості вчителя показала, що основу кожного складають певні якості, дії, відносини, необхідні педагогу.

13. Ягупов В.В. Професійний розвиток особистості фахівця: поняття, зміст та особливості. Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота. 2015. Т. 175. С. 22-28.