Моделювання та прогнозування стану вищої освіти в умовах війни та глобальних викликів XXI століття (український досвід)

Постановка проблеми у загальному вигляді. Значущі перебудови, що супроводжують та доволі часто обумовлюють процес підготовки фахівців в українських закладах вищої освіти наразі мають першочергове значення для дослідників даного спрямування. Ті виклики, з якими стикається вища школа України наразі значною мірою визначають напрям її розвитку та трансформації у майбутньому, що в свою чергу окреслює спрямування суспільних змін загалом. Відповідно, опрацювання можливих шляхів модифікації освітнього процесу та підтримки його стабільності та функціональності має першочергове значення для стійкого розвитку суспільства України.

На даному етапі розвитку воєнної ситуації в країні, освітяни натрапляють на серйозні труднощі, які доволі часто унеможливлюють збереження освітньої взаємодії в тому вигляді, який би забезпечував оптимальний рівень ефективності для кожного з учасників. Відповідно, ми маємо встановити можливості покращення актуальної ситуації. Наразі очевидною є неспроможність відділення від зовнішніх тригерів, що спотворюють освітню парадигму, оскільки російська федерація продовжує цілеспрямовано чинити воєнні злочини, зокрема, проти системи освіти українців. Тож, ми потребуємо створення новітньої моделі навчальної взаємодії, що буде достатньо резистентною та надасть можливість реалізації основоположних принципів, до яких звертаються фахівців нашої держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема освітніх трансформацій в контексті глобальних викликів ХХІ століття висвітлена у дослідницькому доробку таких авторів, як: P. Altbach, A. Arora, J. Lee, M. Liesa-Orus, G. Howie, A. Tauchert, С. Toquero, В. Penprase, R. Srinivasan та ін. Представлена тема є достатньо опрацьованою в науковому середовищі, з огляду на ситуацію пандемії СOVID-19, що суттєво вплинула на освітню галузь та стала передумовою для пожвавлення дослідницького процесу. Зокрема, фахівців акцентують на необхідності перегляду існуючих методологій, з огляду на якісно новий контекст існування освітньої взаємодії. Визначальним є саме фактор невідповідності навчальних принципів реаліям, в яких вони впроваджуються. До того ж, в публікаціях наявне детальне представлення обмежувальних чинників та перспектив їх подолання, що пропоновані далі в статті у вигляді візуалізації.

Власне український досвід щодо вирішення глобальних викликів та адаптації до воєнних умов представлено в роботах O. Bondarchuk, O. Borodiienko, I. Kuchynska, X. Ma, Gryshova, I. Koshkalda, D. Svydyrenko та ін. Фахівців українського дослідницького простору зважаючи на національний контекст, що надає більш чіткого оформлення чинникам, що відповідають пропонованим у роботах авторів, наведених вище. Для вищої школи України сучасний період супроводжується необхідністю швидкого вирішення значного числа викликів, що унеможливлюють продовження функціонування освітніх установ: загроза бомбардування російськими військами, знищення інфраструктури ЗВО, втрата кадрів та зменшення приросту абітурієнтів, обмеження фінансової та методичної підтримки. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Аналізуючи представлену проблематику, варто звернутися до результатів дослідницької діяльності фахівців даного спрямування, що висвітлюють ті зміни, які відбулися під час епідеміологічних обмежень, спричинених пандемією COVID-19 [1, с. 3]. Зважаючи на динаміку дигіталізації освітнього процесу, перехід значної частини навчальної взаємодії до цифрового виміру, варто зауважити, що необхідним є дослідження нових способів організації навчальної та адміністративної складових освітнього процесу в означених умовах. Зокрема, наразі широко представленою є тема дослідження дистанційної освіти, що обумовлено епідеміологічними обмеженнями. Останні доволі відчутно змінили вектор руху освітнього процесу останніми роками. На противагу, перехід до дистанційної освіти на теренах України практично не вплинув на чинні освітні стратегії [2, с. 4]. Ми зустрічаємося з проблемою переносу старої освітньої системи в новий вимір без забезпечення достатнього аналітичного опрацювання можливостей та обмежень нових форм. Наразі переважна більшість фахівців ЗВО послуговуються застосунками та ресурсами для дистанційного навчання у якості нових каналів комунікації, нівелюючи потенціал, що надає інформаційно-технологічне забезпечення сучасності. У цьому разі ми говоримо про певну ригідність щодо сприйняття нового технологічного забезпечення, як суттєвого обмежуючого фактору щодо впровадження та використання новітніх інструментів [3, с. 2]. Аналогічною є ситуація у вимірі глобалізаційних-локалізаційних змін в освітній парадигмі [4, с. 113].

До того ж, дослідження періоду карантинних обмежень засвідчують загострення кризи прогнозування успішності студентів та оцінювання засвоєння матеріалу. Наразі висвітлено можливостями аналізу успішности за допомогою LMS-систем [5, с.7]. На даному етапі розпочався процес переходу до даного типу систем менеджменту освіти для українських ЗВО, що в свою чергу потребує відповідних дослідницьких розробок, оскільки прогноз та профілювання лишаються суттєво обмежені рамками професійної компетенції педагогічних працівників. Узагальнюючи, висновки розробок даного періоду свідчать про майже повну відсутність критичного відображення викликів і ризиків, що стали суттєво помітними при інтенсифікації процесів цифровізації освітнього процесу. Зокрема, характерним є досить слабкий зв'язок з теоретичними педагогічними перспективами та необхідність наступного вивчення можливостей [6, с. 5].

Особливого значення набуває дане твердження в контексті воєнної ситуації на території України. Необхідною є адаптивна моделі вищої освіти, що надасть можливість враховувати впливи воєнного часу. Зокрема, наразі фахівців зазначають, що наслідками воєнних дій на території країни є суттєві обмеження фінансування освітніх установ, дослідницької діяльності фахівців, погіршення психологічного стану освітян та необхідність забезпечення інститутів підтримки ментального здоров'я [7, с. 9]. Примітно, що в умовах повномасштабної війни для української освітньої парадигми втратила актуальність проблема рівности. Тим не менш, можемо говорити про доцільність даного компоненту стійкого розвитку суспільства та едукаційних моделей, зокрема [8, с. 123]. Дана категорія є одиничним відображенням необхідної актуальності освітнього процесу. Вища школа має готувати фахівців післявоєнного періоду, що зможуть відповідати викликам, з якими система фахової підготовки ще не стикається. Загалом, в дослідницьких джерелах висвітлено категорії, що можуть стати основою для формування прогностичної моделі розвитку української вищої школи майбутнього. Зважаючи на значний інформаційний контекст досліджуваної теми, необхідною є фрагментація та конкретизація компонентів прогнозування стану вищої освіти. Задля виокремлення самостійних складових досліджуваного явища було використано метод анкетування на вибірці, що налічує 478 осіб, серед яких 169 - фахівці освітніх установ та 309 - здобувачі вищої освіти. Вибірку сформовано на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Анкету складено спираючись на результати теоретичного опрацювання проблеми, зокрема, на основі [9-14]. Мірилом обрано шкалу Лайкерта, як універсальний інструмент для кількісного подання результатів оцінки. Зауважимо, що оцінювання було проведено у період з 24 квітня 2022 року до 14 червня того ж року.

Мета статті. Основою даної роботи є потреба створення моделі української вищої школи в умовах війни та глобальних викликів ХХІ століття. Реалізація представленої мети передбачає визначення основних компонентів, що відіграють суттєву роль в процесі збереження ефективності інституту вищої освіти України. Задля їх ідентифікації реалізовано системний підхід: індуктивний емпіричний аналіз ситуації в стінах функціонуючих ЗВО та звернення до аксіоматичного методу задля аналізу дослідницьких робіт фахівців галузі, забезпечення експертизи.Результати

Основні категорії, висвітлені в дослідницьких роботах останніх років, що слугують основою для прогнозування стану вищої школи в Україні представлено у відповідній візуалізації (рис. 1). Спираючись на дану модель було проведено анкетування освітян задля оцінки чинного стану освіти та надання відповідних прогностичних висновків, що відповідають даній моделі. На візуалізації представлено категорії, що розмежовано на три основні групи: відповідні до реалізації освітніх цілей, спричинені впливами воєнних подій на території країни та необхідні для своєчасности та відповідності сучасним тенденціям світової освіти. Субкатегорії, що містяться на зоні перетину трьох описаних груп відображають спільні для двох із них тенденції.

Рис. 1. Категорії моделі стану вищої освіти України

Джерело: складено на основі [9-14].

Відповідно до пропонованої візуалізації, очевидною є значущість таких категорій для сучасного освітнього процесу в Україні, як необхідність забезпечення функціональних можливостей освітніх установ (зокрема, збереження належного рівню якості навчальної взаємодії, продовження дослідницької діяльності). Воєнна ситуація в країні обумовлює необхідність пошуку нових джерел фінансового забезпечення для освітян та активної дигіталізації навчального процесу, з огляду на потребу в мобільності та автономності учасників освітнього процесу, що обумовлена постійною небезпекою бомбардувань цивільного населення. Ба більше, наразі суттєво погіршився психологічний стан молоді, що впливає на їх спроможність до ефективного засвоєння навчальних програм. Відповідно, необхідною умовою для продовження освітнього процесу є створення інститутів психологічної підтримки. Зауважимо, що дана категорія відображає також актуальні вимоги світового освітнього середовища. Поза категорією воєнних впливів лишається дві актуальні складові: забезпечення рівності та доступності освіти для українців (зокрема, реалізація принципів інклюзивної освіти), а також збереження інформаційно-культурного балансу (інтегрованість у світовий простір за умови збереження власної національної автентики).

Окремо необхідно зауважити на проблемі проєктивності освітнього процесу: воєнні події суттєво трансформують суспільно-політичне поле, в якому існує освітня система. Майбутні фахівці мають отримати достатній рівень кваліфікації, зважаючи на необхідність оперативно адаптуватися до мінливих умов професійної діяльності. Водночас, необхідно, щоб педагогічні працівники могли підготувати експертів майбутнього, тож освітні програми мають бути модифікованими та відповідати новітнім тенденціям у науковій та професійній парадигмі.

Наведені категорії, як ми зазначали вище, покладено в основу використаної для збору даних анкети. Узагальнення результатів анкетування надано у пропонованій нижче таблиці, що відображає, зокрема, актуалізовані потреби освітян (таблиця 1). Зауважимо, що в таблиці представлено середні значення оцінки кожної категорії за п'ятибальною шкалою лайкерта - р.

Таблиця 1

Кількісне представлення результатів анкетування учасників освітнього процесу щодо актуального стану вищої школи України

Джерело: складено на основі авторського дослідження.

Насамперед, зазначимо, що за результатами аналізу рівности середніх значень за t-критерієм Ст'юдента та U-критерієм Мана-Вітні статистично значущих відмінностей в оцінках студентів та викладачів не вставновлено (p>0,05). Тим не менш, нам вдалося визначити певні тенденції за аналізованими категоріями. Найбільш низькими є показники реалізованості дигіталізаційних процесів в освіті у зіставленні з рештою (р=1,3). Водночас, варто зауважити, що саме цей показник є переудомовою для збереження функціональності освітнього процесу в умовах повномасштабної війни. Відповідно, актуалізованою є потреба в підвищенні цифрової грамотності освітян та підвищення кваліфікації педагогічних фахівців у даному спрямуванні. Критичними також є значення за показником престижу академічної діяльності (ц=1,75), що дає можливість зробити висновок щодо відсутності ефективних референтів на національному та міжнародному ринку.

До того ж, доволі високим є показник психосоціального навантаження (р=4,2), що водночас поєднується з достатнім рівнем ефективності психологічного забезпечення в освітніх установах (р=4). Можемо зробити висновок щодо оперативної відповіді фахівців сфери ментального здоров'я на виклик сьогодення. Примітно також, що з- поміж досліджуваних категорій досить низькими є оцінки педагогічних працівників щодо фінансування (р=2,5) та забезпечення принципу рівності (р=2,2). Отже, для працівників галузі умови професійної реалізації є недостатніми, державний апарат наразі неспроможний підтримувати педагогів відповідно до їх потреб.

Висновки