Баланс теорії та практики у системі підготовки диригентів-хормейстерів на межі ХХ-ХХІ ст.

BALANCE OF THEORY AND PRACTICE IN THE TRAINING SYSTEM OF CHOIR CONDUCTORS AT THE END OF THE 20 - BEGINNING 21 CENTURY

The article raises the question of the balance between theoretical and practical components in the system of training choir conductors. Educational training programs for choral conductors in the leading institutions of higher education in Ukraine are analyzed (there are NMAU named after P I. Tchaikovsky (Kyiv), KhNUM named after I. Kotlyarevsky (Kharkiv), KhDAK (Kharkiv), ONMA named after A. V. Nezhdanova (Odessa), LNMA named after M. V. Lysenko (Lviv)). Revealing the historical context of the development choral conductors training, the we analyzed the curriculas of the precentors' classes of the Court Choir and the Synodal School.

Key words: training of choral conductors, modern higher education, choral education, choral culture.

Постановка проблеми

диригент-хормейстер вища освіта

Керування хором - одна з найстаріших спеціальностей, відома ще з дохристиянських часів. Проте диригентсько- хорова освіта як окрема професійна галузь сформувалася лише на межі ХІХ-ХХ ст.ст. За час її існування накопичено багато матеріалів, які створювалися диригентами і для диригентів заради осмислення практичного досвіду роботи з хором, різного роду узагальнень та, пізніше, з метою створення теоретичних концепцій. Хорове диригування - комплексна діяльність, яка містить у собі багато різних аспектів. Хормейстер одночасно виступає як дослідник музичного матеріалу, інтерпретатор і виконавець, який у процесі роботи з хором також, за словами Ю. В. Воскобойнікової, «поєднує різні види діяльності: навчальну, трудову, комунікативну та, певною мірою, акторську (Воскобойнікова, 2018: 82). Цікавість до питань взаємодії теорії та практики у фаховій підготовці диригентів та вибору освітніх компонентів, які забезпечують цю підготовку у вищих закладах освіти зумовлена сучасними тенденціями до інтенсифікації професійної освіти, її студенто- центрованістю та спрямованістю на отримання конкретних компетентностей, які дозволяють майбутньому фахівцю ефективно працювати за обраною спеціальністю.

Аналіз досліджень. Аналіз диригентсько- хорової діяльності здійснювався у різні часи та з різних точок зору. Можна визначити два основних типи літератури. Перша група - це дослідження, в основі яких лежить власний досвід хормейстера, висловлений у вигляді цілісної роботи або окремих інтерв'ю, спогадів, мемуарів. Більшість з них присвячена хоровому диригуванню з позицій диригентської техніки, самостійної підготовчої роботи диригента у дорепетиційний період, аналізу хорових творів (відомі праці таких авторів, як Л. Андрєєва, О. Анісімов, К. Дмитрієвська, Г. Дмитрієвський, О. Єгоров, В. Живов, С. Казачков, М. Колесса, П. Левандо, Н. Малько, І. Мусін, К. Ольхов, А. Пазовський, К. Птиця, П. Чесноков та багато інших дослідників). Друга - це осмислення диригентської майстерності в контексті історичних або теоретичних пошуків за суміжними темами (І. Гарднер, В. Краснощоков, В. Металов, А. Преображенський, Д. Розумов- ський, С. Смоленський, М. Успенський, О. Поляков, В. Ражніков та ін.).

Мета статті. Але певна теоретизація диригентсько-хорової проблематики завжди викликає занепокоєння фахівців-практиків, які залучені до безпосереднього учбового процесу майбутніх «хоровиків» та потребує постійного моніторінгу матеріалів освітніх програм підготовки диригентів у середніх-спеціалізованих та вищих навчальних закладах України та країн Європи задля створення наукової концепції поєднання теорії та практики в системі фахової підготовки дириген- тів-хормейстерів.

Виклад основного матеріалу

Диригування - складний та багатогранний процес. С точки зору психології діяльність диригента під час концертного виступу є одним із багатоаспектних та багатофункціональних видів діяльності. Активний творчий процес відбувається в умовах жорсткої часової незворотності, що створює постійну стресову ситуацію в зв'язку з неможливістю миттєвого виправлення помилок. Об'єми інформації, яку повинен сприймати та опрацьовувати диригент під час виступу, дійсно величезні. Ця діяльність додатково ускладнюється глибоким діалектичним протиріччям між процесами управління та творчості.

Творчість та контроль є, певною мірою, психологічними антагоністами. Вони завжди суперечать одне одному, бо творчий процес має на увазі свободу мислення та фантазії, а контроль цю свободу пригнічує. Але відсутність жорстокого контроля за результатами своєї творчої діяльності з боку диригента призводить до дилетантизму.

Так само й наука про хорове диригування, спираючись на практичний досвід, розвивається за загальними для всієї теорії законам. Питання балансу між теоретичним та практичним компонентами підготовки диригента-хоровика мають перманентну актуальність у методиці викладання протягом усього часу існування диригентсько- хорової спеціальності.

Безумовно, теорія без практики безсила, в основі мистецтва диригування лежить хорове звучання і рух, описуючи графічні зображення цього руху неможливо передати все головне, що є в хоровому диригуванні. Але практичні навички краще засвоюються, коли є теоретична база: засвоєння фундаментальних теоретичних знань допомагає майбутнім диригентам уникнути копіювання педагогів і виявити свою творчу індивідуальність, свій диригентський стиль.

Про перевагу практики в освітньому процесі та необхідність готувати студентів до самостійної роботи з колективом через навчання культурі звуку та інтерпретаційного пошуку говорив видатний диригент і педагог П. Муравський. Він «визнавав обов'язковим творче наставництво, співпрацю між викладачами та студентами- початківцями задля прилучення останніх до таємничих глибин хорової традиції українців» (Виноградова, 1983: 540).

Основи вітчизняної диригентсько-хорової освіти були закладені ще в позаминулому столітті на базі регентських класів Придворної співочої капели та Синодального училища. Саме ці заклади першими стали виховувати регентів хору ще до появи диригентських факультетів у консерваторіях.

Програма навчання у Синодальному училищі гармонічно поєднувала практичну та теоретичну частини. Так, «існували «Підготовчі курси» до вивчення теорії гармонії, теорії контрапункту, теорії елементів музичної форми, на яких учні писали одноголосні і акордові диктанти, займалися сольфеджуванням. Після подібного практичного вступу до специфіки предметів переходили до вивчення теоретичної частини - гармонії, контрапункту, вивчення форм духовно-музичних творів» (Глушкова, 2018: 112).

Головними профілюючими предметами і в капелі, і в Синодальному училищі були «Хоровий клас» і «Управління хором». У «Хоровому класі» вихованці не лише співали під орудою головного регента, але й отримували навички диригування в процесі розучування творів. Також тут вони мали змогу вивчати з хором власні перекладення та композиції. «Велика увага приділялася питанням репетиційної роботи з хором. Навчання починалося з простих пісень, а потім, поступово і послідовно, від курсу до курсу вихованці переходили до більш складних духовних і світських творів. Заключним етапом роботи з хором учнів останнього, III спеціального, класу було самостійне розучування творів. Показ роботи учнів включався в екзаменаційні вимоги» (Тенюкова, 2018: 4). Своєрідною «методичною знахідкою» був клас струнного квартету, гра якого використовувалася як «замінювач» хору (хорові партитуриперекладали для квартету), яким і вчилися керувати майбутні регенти (хорові диригенти)» (Глушкова, 2018: 112).

Взагалі ж вся система навчання та виховання у хорових училищах характеризувалася підпорядкованістю всіх дисциплін хормейстерській специфіці та дуже продуманою системою міждисциплінарних зв'язків. В. Булгаков зазначає, що «на предметі «Курсу музичних форм» розглядалися питання хорознавства (обсяг голосів, регістри), з хоровою літературою учні знайомилися на курсі «Історія музики», «Читання хорових партитур», «Диригування та спільна гра». На заняттях з церковного співу навчали перекладанню духовної музики для різних хорових складів. На уроках сольфеджіо записували диктанти з творів, які розучували в хорі. На уроках гармонії складали пісні, писали прелюдії і фуги, вивчали всі види контрапункту, гармонізували мелодії і набували навичок транспонування. У класі фортепіано учні вчилися читати хорові партитури з листа, акомпанували хору, солістів, тобто використовували цей предмет для потреб своєї професії» (Булгаков, 2002: 82).

Особлива увага у хорових училищах приділялася практичній підготовці хормейстерів. Ще у 1889 році М. Римський-Корсаков, кажучи керуючому капелою М. Балакірєву про корисність створення при регентських класах безкоштовних уроків хорового церковного співу для всіх бажаючих дітей, підкреслював, що «ці уроки можуть бути корисні, «доставляючи практику» для старших учнів регентського класу, які не мають її на стороні, не перебувають ні в якому співочому хорі» (Фіндейзен, 1928: 11).

Керівники Московського Синодального училища С. Смоленський і О. Кастальский також віддавали перевагу практичній підготовці учнів поза стінами навчального закладу, намагаючись закріпити хормейстерську підготовку саме на практиці. Оскільки потреба в спеціалістах-хоровиках була досить велика, як у містах, так і на периферії, в дирекцію училища постійно надходили прохання про пошук керівників хорів. О. Кастальский писав: «З огляду на численні прохання з провінції про відрядження учнів Синодального училища старших класів для організації церковних хорів або впорядкування існуючих, адміністрація училища знайшла можливим відрядити учнів під час літніх канікул для практичних занять з хорами» (Фіндейзен, 1928: 48). Тобто практичний аспект навчання був одним з головних і базувався саме на роботі з хоровим колективом.

Показовим є те, що індивідуальні заняття з техніки диригування були введені в навчальні програми вищої школи лише в 30-і р. ХХ ст. Після реорганізаціії хорових підвідділів консерваторії в диригентсько-хорові факультети, які стали готувати фахівців за кваліфікацією «педагог-методист музичних навчальних закладів» і «диригент професійних і самодіяльних хорів», з того часу у програмах стали з'являтися теми, що стосуються техніки диригування та управління хором. Предмет «хорове диригування» став осмисленим, придбав ясну цілеспрямованість навчання в майбутній роботі з хором. Хорові педагоги прагнули поєднувати навчання студента в класі хорового диригування з його практичною діяльністю в хорових колективах. Таким чином, техніка хорового диригування була основним засобом спілкування з колективом, повного розкриття ідейного і художнього задуму хорового твору, а не самоціллю в навчанні» (Булгаков, 2002: 225).

Аналізуючи освітньо-професійні програми з хорового диригування провідних закладів вищої освіти сьогодення можна виділити специфічні риси, що притаманні кожній хоровій школі на сучасному етапы розвитку.

Ще у 1985 році видатний діяч української хорової культури Є. Савчук висловлювався про недоліки підготовки «диригентів-теоретиків» поза диригентсько-хоровою практикою. Він наполягав на створенні максимально сприятливих умов для практичної роботи студентів, а також визначав досить низький рівень тогочасної хороз- навчої теорії та її певний відрив від виконавської практики. Варто зазначити, що в амплуа керівника хорової кафедри НМАУ ім. П. І. Чайков- ського, він реалізував свої наміри - весь перший семестр кожного навчального року на хоровому класі працюють над своїми концертними творами студенти молодших курсів. Наприкінці семестру твори виносяться на концерт класу диригентсько- хорового практикуму.

Особливістю освітньої програми Київського ЗВО є синтез навчального процесу з мистецькою практикою в Оперній студії, музичному театрі, філармонії та пошуково-дослідницькою діяльністю в сфері хорового диригування. Набуття відповідних компетентностей у сфері диригентсько- хорової / педагогічної діяльності забезпечується поєднанням освітніх компонент, які поділені на чотири основні групи. Соціально-гуманітарний контент підготовки окрім традиційного вивчення історії України, української та іноземної мов, філософії, пропонує як вибірковий компонент такі курси як релігієзнавтво, соціологія та психологія. Культурологічно-мистецтвознавчий контент підготовки надає розгорнутий перелік предметів з вивчення світової та української музичної культури, а також основи бібліографічної та науково- дослідної роботи.

Професійно-орієнтований та професійно-кваліфікаційний контенти орієнтовані на набуття специфічних «хормейстерських» навичок та вмінь. Це теоретичний комплекс (сольфеджіо, гармонія, поліфонія, музична інтерпретація тощо), історія хорового мистецтва та хорової літератури, ціла низка методичних компонентів (методика роботи з хором, методика хорового навчання та виховання, методика викладання спецдисциплін), які потім реалізовуються у практичних курсах (виконавська практика та педагогічна практика). Як вибірковий компонент пропонується курс Літургіки, який забезпечує кваліфікацію регента у освітній програмі. Набуття практичних навичок здобувачів забезпечується традиційним набором освітніх компонент: диригування, постановка голосу, фортепіано, хорове аранжування, читання хорових партитур. Хоровий клас доповнюється хоровим практикумом, де здобувачі самостійно працюють з колективом та курс індивідуальної роботи з концертмейстером. Тобто, підготовка диригентів-хор- мейстерів у НМАУ ім. П. І. Чайковського є досить збалансованою з точки зору теорії та практики.

Баланс між теорією та практичною діяльністю в системі вищої диригентської освіти харківської школи розглянемо на базі двох закладів вищої освіти: Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського та Харківської державної академії культури.

Фундаторами харківської хорової школи є її відомі представники О. Перунов, К. Греченко, З.Заграничний. Діяльність О. Перунова сприяла організації вищої диригентсько-хорової освіти в Харкові, зокрема кафедр хорового диригування в музично-драматичному інституті, консерваторії та інституті культури. О. Перуновим було укладене науково-методичне забезпечення для диригентсько-хорової спеціальності, зокрема, видано навчальні посібники та хрестоматії. К. Греченко, який понад 20 років завідував кафедрою хорового диригування Харківської консерваторії, акцентував увагу на характері творчих відносин в класі диригування. Він вважав, що викладач, концертмейстер та студент мають працювати як творча лабораторія. Величезного значення практичним заняттям з хорового класу та диригетсько-хоровій практиці зі судентами надавали такі відомі митці як Ю. Кулік, В. Палкін та В. Ірха. Їх ідеї та настанови знайшли своє продовження у сучасній хоровій освіті Харкова.

Освітньо-професійна програма Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського відрізняється значною складовою індивідуальних форм навчання та розширеним компонентом практики (педагогічна практика, практика роботи з дитячим хором, практика роботи з самодіяльним хором, практика роботи з учбовим хором). Серед вибіркових дисциплін пропонуються такі курси як музичний фольклор, історія вокального мистецтва, основи вокальної методики, інструментознавство, історія оркестрових стилів, основи акторської майстерності, основи музичної композиції, сучасні концепції музичного менеджменту, що значно розширює світогляд диригентів-хормейстерів та дає можливість випускникам реалізуватися у професії.

Основний фокус програми «хорове диригування» в ХДАК орієнтований на формування та розвиток бакалаврами програмних компетентностей, які дозволять їм оволодіти знаннями, вміннями, навичками, необхідними для здійснення практичної діяльності у трьох професійних амплуа: артиста хору, хормейстера професійного хорового колективу та викладача диригентсько- хорових дисциплін.

Акцент робиться на підготовку високопро- фесійних фахівців із широким доступом до працевлаштування у сфері диригентсько-хорового мистецтва. Підготовка бакалавра музичного мистецтва освітньої програми «Хорове диригування» в освітній діяльності орієнтована на вивчення теорії та історії диригентсько-хорового мистецтва, методики викладання фахових дисциплін, а також основ музичної педагогіки та музичної психології.

Накопичення професійно-педагогічних умінь та практичного досвіду педагогічної та концертної діяльності здійснюється за допомогою вивчення курсів спеціальних дисциплін («Хоровий клас та диригентсько-хорова практика», «Диригування», «Постановка голосу», «Методика викладання спец- дисциплін», «Хорознавство», «Історія хорового мистецтва», «Читання хорових партитур»). Дещо скорочений час проходження практики (порівняно з іншими ЗВО) Педагогічної та виконавська практика здійснюється лише у 8 семестрі навчання, проте практика роботи з хором об'їєднана з хоровим класом, що дає можливість здобувачам працювати з хором вже на молодших курсах навчання.

Особливість підготовки хорових диригентів у Одеській національній музичній академії ім. А. В. Нежданової полягає в значному розширенні курсу історії музики, в тому числі увага приділяється розвитку одеської хорової школи. Тобто навчання більш теоретизовано. Дещо незвичним є винесення хорового класу та методики викладання спец. дисциплін у вибіркові компоненти програми, але практика (виконавська та педагогічна) представлена досить розгорнуто у часі.

Підготовка хорових диригентів у Львівській національній музичній академії ім. М. В. Лисенка відбувається в рамках загальної освітеньо-про- фесфйної програми «Музичне мистецтво». Програма складається з трьох основних векторів: виконавського, викладацького та дослідницького з відповідними видами практик.

Цикл дисциплін загальної професійно-практичної та гуманітарної підготовки є незмінним для всіх профілізацій. Для бажаючих навчатися диригуванню надається дві профілізації - симфонічне диригування та хорове диригування. Базовими для обох профілів є урси диригування, сольфеджіо, гармонії, поліфонії, музичного фольклору, фортепіано, постановки голосу та хорового класу. Для симфонічних диригентів пропонується курс інструментознавства та інструментування, вивчення оперного репертуару та робота з оркестром оперної студії. Хорові диригенти мають досить розгорнутий цикл методичних дисциплін та практик (робота з дитячим хором, робота з аматорським хором, робота з професійним хором).

Висновки

Баланс теорії та практики у системі підготовки диригентів-хормейстерів є основним завданням, що стоїть перед викладачами сьогодні. Ефективність посилення практичної частини диригентської освіти не викликає сумнівів, послідовна підготовка хорового диригента безпосередньо в хоровому класі залишається актуальною і проблематичною, адже на роботу з хором для студентів відводиться значно менш кількість годин порівняно з теоретичними дисциплінвми та диригуванням в класі.

Одна з головних проблем викладання диригування, яка існує в сучасній системі пвдготовки диригентів-хормейстерів - це відсутність можливості систематично повіряти свої технічні навички, напрацьовані в класі з диригування, постановки голосу, чи читання хорових партитур практикою роботи з хором, бачити зворотній зв'язок та ефект від використаних прийомів. Практичні навички - активного слухання хору, вміння користуватися камертоном, допомагати окремим партіям голосом чи за допомогою гри на фортепіано та ін. - все це має відпрацьовуватися на хорових репетиціях. Якщо цього не відбувається, то проблема продовжує своє існування в поколіннях, адже молодий спеціаліст на початку своєї діяльності, як правило, використовує ті методичні прийоми, дію яких зазнав на собі.

Список використаних джерел

диригент-хормейстер вища освіта

1. Булгаков Вячеслав Данилович. Развитие хорового образования в России второй половины XIX-XX вв. : дис. ... докт. пед. наук : 13.00.01 / Казань, 2002. 355 с.

2. Виноградова Е. Наш Муравський. Наука і культура. 1983. Вип. 19. С. 536-540.

3. Воскобойнікова Ю. Регентська діяльність як системне явище сучасної православної культури : дис. ... доктора мист. : 26.00.01 / Харківська державна академія культури. Харків, 2018. 444 с.

4. Глушкова О. Московское Синодальное училище в 1880-1890-е годы. Вопросы музыкального образования. Вестник ПСТГУ. Серия 5: «Вопросы истории и теории христианского искусства». 2016. № 2(22). URL: https:// cyberleninka.ru/article/n/moskovskoe-sinodalnoe-uchilische-v-1880-1890-e-gody-voprosy-muzykalnogo-obrazovaniya (дата обращения: 02.11.2021).

5. Птица К. Б. Хоровое искусство основа музыкальной культуры. Советская музыка. 1979. № 7. С. 152.

6. Тенюкова Г Наринская Н. Формирование системы подготовки хормейстеров в России на рубеже ХІХ-ХХ веков. Сохранение и развитие традиций отечественной хоровой культуры : сб. науч. тр. ІІІ Всероссийской науч.-практ. конф., 21.03.2018 р. Чебоксары : Плакат, 2018. С. 3-7.

7. Финдензейн Н. Ф. Очерки по истории музыки в России с древнейших времен до конца XVIII века. Т. I-II, вып. 1-6. Ленинград : Музгиз, 1928-1929.

REFERENCES

1. Bulgakov Viacheslav Danilovich. Razvitie khorovogo obrazovaniia v Rossii vtoroi poloviny XIX-XX vv. [Development of choral education in Russia in the second half of the XIX-XX centuries] : dis. ... d-ra ped. nauk : 13.00.01 / Kazan, 2002. 355 р. [in Russian]

2. Vinogradova E. Nash Muravskii [Our Muravskii]. Nauka і kultura. 1983. Vip. 19. Р. 536-540. [in Russian]

3. Voskoboirnkova Iu. Regentska dnalmst iak sistemne iavishche suchasnoї pravoslavna kulturi [Precentor's activity as a systemic phenomenon of modern Orthodox culture] : dis. ... doktora mist. : 26.00.01 / Kharkmka derzhavna akademna kulturi. Kharkrv, 2018. 444 р. [in Ukrainian]

4. Glushkova O. Moskovskoe Sinodalnoe uchilishche v 1880-1890-e gody. Voprosy muzykalnogo obrazovaniia [Moscow Synodal School in the 1880s-1890s. Issues of music education]. Vestnik PSTGU. Seriia 5: Voprosy istorii i teorii khristianskogo iskusstva [Questions of history and theory of Christian art. 2016. № 2(22). URL: https://cyberleninka.ru/ article/n/moskovskoe-sinodalnoe-uchilische-v-1880-1890-e-gody-voprosy-muzykalnogo-obrazovaniya (data obrashcheniia: 02.11.2021). [in Russian]

5. Ptitca K. B. Khorovoe iskusstvo osnova muzykalnoi kultury [Choral art is the basis of musical culture]. Sovetskaia muzyka. 1979. № 7. Р. 152. [in Russian]

6. Teniukova G. Narinskaia N. Formirovanie sistemy podgotovki khormeisterov v Rossii na rubezhe ХІХ-ХХ vekov [Formation of the training system for choirmasters in Russia at the turn of the 19th-20th centuries]. Sokhranenie i razvitie traditcii otechestvennoi khorovoi kultury : sb. nauch. tr. ІІІ Vserossiiskoi nauch.-prakt. konf., 21.03.2018. Cheboksary : Plakat, 2018. Р. 3-7. [in Russian]

7. Findenzein N. F. Ocherki po istorii muzyki v Rossii s drevneishikh vremen do kontca XVIII veka. [Essays on the history of music in Russia from ancient times to the end of the 18th century]. T. I-II, vyp. 1-6. L. : Muzgiz, 1928-1929. [in Russian]

Размещено на Allbest.ru