Сучасні підходи вдосконалення фізичної підготовки студентів у вищих закладах освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні підходи вдосконалення фізичної підготовки студентів у вищих закладах освіти

Панчук А.П.

Панчук І.В.

Шелюк В.О.

Кашуба А.А.

У статті проаналізовано сучасні підходи вдосконалення фізичної підготовки студентів у вищих закладах освіти. Зазначено актуальність та аналіз досліджень. Подано мету, яка полягає в обґрунтуванні теоретичних підходів вдосконалення фізичної підготовки студентів у вищих закладах освіти.

Зазначено, що методологія формування інформаційного простору в процесі фізичного виховання студентів займає чільне місце в розробках науковців, фахівців.

В українській освіті сьогодні проголошується принцип варіативності, який дає можливість втілювати й контролювати педагогічний процес за різними моделями. У цьому напрямі йде й прогрес освіти: розробка різних варіантів її змісту, наукова розробка і практичне обґрунтування нових ідей і технологій.

Усе це створює необхідність включення фізичного виховання до переліку обов'язкових дисциплін вищих навчальних закладів, засвоєння яких проводиться за спеціально розробленою програмою в межах чітко організованого освітнього під керівництвом викладачів- професіоналів.

Ключові слова: сучасні підходи, вдосконалення фізичної підготовки, освітній процес, студенти вищих закладів освіти.

Panchuk A.

Panchuk I.

Shelyuk V.

Kashuba A.

senior Lecturer of the Department of theory and practice of physical culture and sports Rivne State Humanitarian University

MODERN APPROACHES TO IMPROVING PHYSICAL TRAINING OF STUDENTS IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS

Key words: modern approaches, improvement of physical training, educational process, students of higher education institutions.

Постановка проблеми

фізичне виховання студент дисципліна

У сучасних умовах проводяться різноманітні дослідження питань вдосконалення фізичного виховання студентів у вищих закладах освіти. Автори підкреслюють, що основна їх спрямованість - оздоровча, за умови раціонального дозування навантажень відповідно до індивідуальних показників фізичного стану. Процеси державотворення в Україні нерозривно пов'язані з духовним відродженням нації, її ментальності, національної самосвідомості й охоплюють усі сфери життя українського суспільства. Однак передусім це стосується освітянської галузі, яка найтісніше пов'язана з формуванням і розвитком особистості. За роки незалежності зазнали кардинальних змін зміст, система освіти та її структура, методичні засади, відбувся відхід від заідеологізованих трафаретних понять та підходів, які були в радянській педагогіці й фактично унеможливлювали творчий підхід до вирішення проблем освітнього процесу. Безумовно, система фізичного виховання як один із важливих складників системи освіти також потребувала змін і доповнень, вироблення нової концепції розвитку відповідно до соціальних та економічних змін, умов, які склалися в Україні.

Радикальна перебудова фізичного виховання, його оздоровчо-спортивної спрямованості продиктована необхідністю відмовитися від установленого остаточного принципу матеріального, фінансового та кадрового забезпечення. Потреба у наукової організації цілісного процесу оздоровлення підростаючого покоління, формування особистості, розроблення індивідуальних і колективних форм діяльності, скорочення сфери стихійності в організації оздоровчо-спортивної спрямованості виховання студентської молоді є найважливішими проблемами, які сьогодні слід вирішувати.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основи формування у студентів потреб фізичного вдосконалення розроблені у дослідженнях Г. Власюк, М. Зубалія, М. Козленка, В. Лесика, О. Остапенка, В. Столітенка, А. Турчака, Є. Франківа, Н. Хоменко та ін.; питання формування мотивів, потреб і ставлення студентів до занять фізичними вправами розглянуті в роботах М. Віленського, В. Ільїнича, О. Куца, Ю. Похолінчука, А. Рибковського, В. А. Щербини та ін.; питання формування потреб фізичного вдосконалення у студентів вищих педагогічних навчальних закладів розглянуті у наукових роботах О. Внукова і П. Щербака та ін.

Мета статті - обґрунтувати теоретичні підходи вдосконалення фізичної підготовки студентів у вищих закладах освіти.

Виклад основного матеріалу

Зі вступом до вищих закладів освіти фізична підготовленість зменшується у студентів, що викликає погіршення здоров'я, швидке стомлювання їх протягом навчального дня, знижує рівень їхньої фізичної та розумової працездатності, гальмує нормальний фізичний розвиток [2].

З віком наслідки низької рухової активності можуть призвести до швидкого старіння організму людини, ранньої втрати працездатності, рівня життя населення. Недоліки в організації оздоровчо-спортивної роботи зі студентською молоддю негативно позначається на її подальшій професійній діяльності.

Цільова установка у фізичному вихованні з молоддю визначається вимогами сучасного стану розвитку суспільства до формування особистості фізично досконалої, здатної ефективно і творчо розв'язувати практичні завдання в побуті. Оздоровчо- спортивна робота впроваджується на певному етапі фізичного розвитку й фізичної підготовки студентів, в осмисленні шляхів та способів їх досягнення, визначає позитивне ставлення до фізичної культури, формує потребу в повсякденних вправах, спрямованість на здоровий спосіб життя і визначається в різноманітних видах і формах занять [7].

У фізичному вихованні студентів є такі дві проблеми:

перша - як забезпечити студентам оптимальний обсяг рухової активності, необхідний їм для збереження здоров'я, розумової і фізичної працездатності, і який дасть можливість ефективно засвоїти життєво необхідні вміння, навички й фізичні якості;

друга - як підвищити ефективність освітнього процесу.

Якщо перша проблема передбачає, в основному, розв'язання питань організації фізичного виховання (покращення матеріальної бази, підготовку кадрів, покращення керівництва, збільшення бюджету часу для занять фізичними вправами), то друга пов'язана з пошуком шляхів диференційованого підходу до студентів, розробкою технології навчання та використанням технічних засобів навчання [2].

Одним із шляхів підвищення ефективності фізичної виховання студентської молоді є розробка нормативів фізичної підготовленості за належними величинами, які забезпечують стабільний рівень здоров'я.

Треба зазначити, що методологія формування інформаційного простору в процесі фізичного виховання студентів займає чільне місце в розробках науковців, фахівців [3].

В українській освіті сьогодні проголошується принцип варіативності, який дає можливість втілювати й контролювати педагогічний процес за різними моделями. У цьому напрямі йде й прогрес освіти: розробка різних варіантів її змісту, наукова розробка і практичне обґрунтування нових ідей і технологій. Зміст освіти збагачується процесуальними вміннями, розвитком здібностей оперування інформацією, умінням творчо вирішувати проблеми [1].

Соціально-психологічний аспект фізичного виховання тісно пов'язаний з його іншим напрямком - інтелектуальним вихованням особистості майбутнього спеціаліста. Однією із вирішальних умов, що визначають ефективність цього процесу, є оволодіння студентами системою знань, які розкривають теоретичний і методичний зміст оздоровчо-спортивної діяльності, і практичне її використання в життєвій практиці. Загальноосвітні знання орієнтують студента на створення цілісної уяви про фізичну культуру, її зв'язки з історією, філософією, медициною, екологією й іншими гранями суспільного буття. Соціально-теоретична підготовка студентів у сфері фізичної культури зумовлює оволодіння знаннями організації власної фізичної активності та громадсько-фізкультурної практики [4].

Свого оптимального рівня фізична культура особистості майбутнього фахівця досягає в умовах забезпечення цілісності компонентів системи фізкультурного виховання й виступає як процес конструктивний, творчий, причинно-детермінований. Він вимагає прояву інтелектуальних, емоційно-вольових і практично-дієвих зусиль особистості, активізує функціонування професійної свідомості, діалектику потреб і здібностей. Для забезпечення його ефективності необхідне цілеспрямоване використання різноманітних форм навчальної діяльності на основі їх внутрішньої єдності, наступності, взаємозв'язку, а також дотримання таких принципів і поєднання світоглядного, інтелектуального і тілесного компонентів у формуванні фізичної культури особистості, що зумовлює освітню, методичну й діяльнісно-практичну спрямованість виховного процесу, діяльнісний підхід до засвоєння фізкультурно-спортивної практики, яка характеризується реалізацією цінностей фізичної культури, залученням студентів у процес самоосвіти й самостійного вдосконалення; варіативність і різноманітність фізкультурного виховання, що ґрунтується на індивідуалізації та диференціації [3].

Дотримання цих принципів дає змогу створити умови для виявлення здібностей студентів в обраних ними формах фізкультурно-спортивної діяльності, яка організується з урахуванням стану їх здоров'я, ціннісних орієнтувань і фізкультурних інтересів. Неабияке значення має дотримання принципу оптимізації фізкультурного виховання, який передбачає організацію педагогічних впливів, котрі достатньо збалансовані за індивідуальними здібностями, мотивацією і рівнем інтересів студентів [7].

Застосування різноманітних форм фізичного виховання створює умови забезпечення студентів науково-обґрунтованим обсягом (6-8 годин на тиждень) активної рухової діяльності, що потрібно для нормального функціонування організму.

У 90-і роки скоротився обсяг наукових досліджень з питань гігієни розумової праці студентів, охорони їх здоров'я. Упровадження нових організаційних форм і методів навчання (гнучкий графік фіксованих занять, експериментальні та факультативні курси, збільшення навчального навантаження) за умов відсутності загальних посібників із багатьох дисциплін і недостатнього технічного забезпечення освітнього процесу проводиться без належного гігієнічного обґрунтування, що призводить до втоми і перевтоми студентів, погіршення стану їхнього здоров'я та працездатності. Не менше занепокоєння викликає постійне зростання кількості студентської молоді, яка належить за станом здоров'я до спеціальної медичної групи. Впровадження в практику навчання нових, удосконалених з урахуванням реальності програм і методичного забезпечення викладання предмету «Фізичне виховання» сприятиме покращенню рівня життєдіяльності [9]. Зазначені проблеми та зумовлені ними негативні соціальні наслідки не знаходять адекватного відображення в суспільній свідомості як проблеми загальнолюдського значення. Це загострює потребу в зміні програмних підходів та визначенні напрямів розвитку фізичного виховання як процесу, спрямованого не тільки на фізичний розвиток, функціональне вдосконалення організму, набуття основних життєво необхідних рухових умінь і навичок, а й культурну освіту майбутньої інтелектуальної еліти, усвідомлення нею власного здоров'я не лише в державному масштабі, а й в індивідуальному, особистісному плані; ролі організації фізичного виховання та вчасному використанні його засобів у цьому процесі. Усе це створює необхідність включення фізичного виховання до переліку обов'язкових дисциплін вищих навчальних закладів, засвоєння яких проводиться за спеціально розробленою програмою в межах чітко організованого освітнього процесу під керівництвом викладачів-професіоналів. Як специфічна навчальна дисципліна фізичне виховання забезпечує досягнення певного рівня фізичної культури - невід'ємної складової загальної і фахової культури, фундамент фізичного, матеріального та духовного добробуту, запорука успіхів у виробничій діяльності. Вона якісно й динамічно характеризує рівень розвитку та визначає реалізацію можливостей людини, що забезпечується біологічним потенціалом її життєдіяльності, необхідним для гармонійного розвитку, прояву соціальної активності, творчої праці. Отже, розвиток фізичної культури закономірно перетворюється на соціальне замовлення на всіх етапах формування фахівця, особливого значення набуваючи у ЗВО [8].

Нині в Україні не існує єдиної державної програми з фізичного виховання студентів вузів 3 і 4 рівня акредитації [9]. Багато чинних тимчасових і приватних програм із фізичного виховання є достатньо гнучкими, враховують особливості підготовки фахівців різних профілів, надають можливість кафедрам упроваджувати нові форми й методи виховної роботи зі студентською молоддю. Крім того, вони передбачають вивчення теоретичних питань, освоєння практичних умінь і навичок, професійно-прикладних психофізичних якостей, самостійне оволодіння методами використання спеціальних засобів для ліквідації відхилень у стані здоров'я і фізичній підготовленості й водночас створюють враження необов'язкового виконання цих завдань, оскільки не пропонують засоби їх оцінки.

Структурно програма з фізичного виховання студентів охоплює теоретичну, методичну та загальну фізичну підготовку студентів, удосконалення в оволодінні обраним видом спорту та професійно-прикладну фізичну підготовку відповідно до обраної фахової спеціальності [9]. Крім загальної фізичної підготовки, студенти отримують певну систему знань, засвоюють сукупність умінь і навичок з обраного ними виду спорту або спортивної діяльності.

Комплексне поєднання складових курсу створює умови для поступового оволодіння студентами необхідним мінімумом знань з історії національних традицій фізичного виховання, розвитку олімпійського руху, основ спортивного тренування з обраного виду спорту, методик використання засобів фізичного відновлення та формування до кінця навчання цілісної системи знань з фізичної культури та спорту.

Низький та нижче середнього рівні фізичного здоров'я виявлено в 75 % дівчат. За результатами досліджень низький рівень фізичного стану, спостерігається у 22 % студентів, середній - 51 %, вище середнього - 20 % і високий - 6 %. Досліджено, що понад 45 % не виконують нормативи з швидкісно-силових якостей, м'язової сили та спритності; 12-15 % - з інших видів вправ; 28-34 % студентів на третьому курсі і 2025 % на четвертому курсі не можуть виконати нормативні вимоги Державних тестів [6].

За результатами наукових досліджень велика частина випускників шкіл відповідно до своїх фізичних і технічних показників не підготовлена для проведення з нею занять за програмою ЗВО.

Велика кількість досліджень присвячена вивченню динаміки фізичного стану студентів за перші два роки навчання [7]. Спостерігається поліпшення показників фізичного розвитку, фізичної підготовленості й функціонального стану студентів, що пояснюється віковим становленням. Динаміка росту фізичних якостей неоднакова й залежить від початкового рівня. Найбільша інтенсивність зростання фізичної підготовленості спостерігається у слабо підготовлених студентів. Унаслідок цього до кінця першого курсу рівень фізичної підготовленості студентів поступово вирівнюється. Найвищі темпи фізичної підготовленості відбуваються на другому курсі, що пояснюється, насамперед, віковим періодом, у якому відбуваються найбільші позитивні зрушення у формах і функціях організму студентів.

Проте окремі дослідники вказують на те, що під час навчання у вищому закладі освіти не відбувається істотних позитивних змін у фізичному розвиткові й фізичній підготовленості більшості студентів. Це пояснюється слабкою організацією роботи з фізичного виховання і відсутністю врахування індивідуальних особливостей студентів.

Результати багатьох досліджень показують значну неоднорідність морфологічних ознак студентів. Зокрема, від 3,3 % до 16,8 % молоді мають надлишкову масу тіла.

Більшість дослідників висловлюють єдину думку в тому, що у процесі систематичних занять фізичним вихованням в обсязі вузівської програми фізичний стан студентів поліпшується. Ці позитивні зрушення залежать від початкового статусу, віку студентів, ефективності методик і організації освітнього процесу у вищих закладах освіти.

Важливе значення для активізації студентів у процесі фізичного виховання має державне тестування й оцінювання фізичної підготовленості різних груп і категорій населення, до яких кожного року в Україні залучається близько 8 млн. людей, введення для студентів обов'язкових заліків із фізичного виховання, які передбачають звіт із теоретичної, методичної і фізичної підготовленості. Значну роль відіграє також залучення студентів до занять масовим спортом через багатоетапну систему спортивних змагань різних рівнів [7].

Ефективне розв'язання завдань фізичного виховання, як і будь-якого педагогічного процесу, значною мірою визначається ступенем індивідуалізації педагогічного впливу. У свою чергу індивідуальний вплив педагога здійснюється тільки за умови активної зворотної реакції студента.

Важливою складовою організації освітнього процесу з фізичного виховання стає розробка методик, програм, формування мети та цінностей навчання, на базі яких активізуються традиційні форми організації навчання. Параметри навчального заняття, за таким підходом, визначаються вимогами, які забезпечують найбільш ефективні форми стимулювання активної діяльності в процесі впливу фізичних навантажень.

При заняттях іграми розвивається працездатність нервової системи, її рухливість, емоційна реактивність, активність, рівень вимогливості, підвищена реактивна тривожність. Найяскравіші такі якості, як емоційна реактивність, активність і рухливість нервових процесів, швидкість і точність реакції вибору, реакції гальмівного диференціювання, швидкість оперативного мислення, точність оперативної пам'яті, переключення уваги.

Удосконалення рухливості нервових процесів у навчальній роботі здійснюється більш успішно, якщо в системі підготовки студентів, які займаються спортивними іграми, використовуються вправи швидкісного і швидкісно-силового характеру з максимальною частотою рухів [3].

Велика увага в науково-дослідних роботах приділяється удосконаленню системи педагогічного контролю за фізичним станом студентської молоді. Вирішення даного питання пов'язано, насамперед, з вибором найбільш інформативних тестів, які характеризують різні сторони моторики, і встановлення нормативної бази цих показників. Для вирішення першого питання в практиці фізичного виховання і спорту широко використовуються методи математичної теорії тестів багатомірного статистичного аналізу [2].

Загальновідомо, що якість освітнього процесу, а в кінцевому підсумку і рівень фізичної підготовленості багато в чому визначаються ефективністю використання методик і наявністю навчальних баз, які відповідають сучасним вимогам. Цим можна пояснити те, що на кафедрах фізичного виховання ЗВО проводилися і проводяться дослідження, які пов'язані з подальшою розробкою ефективних засобів і методів удосконалення фізичної підготовленості студентів.

При всьому позитивному значенні занять, в групах ЗФП необхідно відзначити і деякі притаманні їм недоліки. До них, насамперед, слід віднести недостатню зацікавленість студентів і, як правило, невисокий емоційний фон занять.

Вказані недоліки не характерні для тих занять, де використовується методика проведення занять зі спортивною спрямованістю. Створені за принципом спортивної спеціалізації навчальні групи, як засвідчує досвід, через два роки занять мали вищі показники фізичного розвитку і фізичної підготовленості порівняно зі студентами, які займалися за програмою загальної фізичної підготовки [7].

Найчастіше в цих групах застосовувалися елементи спортивних ігор, художньої і спортивної гімнастики, інших видів спорту. Перевагою такої форми організації занять є високий емоційний фон і можливість врахування інтересів студентів. Останнє має принципове значення у справі виховання стійкого інтересу до занять фізичними вправами, що дуже важливо для продовження самостійних занять після закінчення ЗВО.

Багатьма вченими висловлюється думка, що раціональне використання системи тривалих навантажень циклічною характеру, великих за обсягом і незначних за інтенсивністю, може значно покращити ефективність фізичного виховання студентів. Дослідники вважають, що ефективність фізичного виховання студентів можна значно покращити за рахунок раціонального застосування безперервних бігових навантажень зі швидкістю бігу 2-3 м/с. Тривалість бігу на 3 курсі повинна складати 30-40 хв. при ЧСС 140-160 уд/хв. Рекомендовано раціональне застосування тривалих бігових навантажень у процесі фізичного виховання студентів основної медичної групи.

Про ефективність занять у ЗВО зі спортивною спрямованістю засвідчують результати досліджень великої групи авторів. При цьому напрямку створюються тільки сприятливі умови для підвищення спортивної майстерності студентів.

Беручи до уваги специфіку впливу певних видів спорту на розвиток рухових і функціональних можливостей організму, деякі дослідники рекомендують переробляти навчальні плани, включаючи в заняття додаткові комплекси відповідних фізичних вправ.

Встановлено, що систематичні заняття певними видами спорту позитивно впливають на вдосконалення ряду психофізіологічних функцій організму, важливих для сучасних професій (час рухової реакції, точність диференціювання просторово- часових відношень, максимальна частота рухів, якість м'язових зусиль) (Козіброцький С, 2002). Окрім цього, відзначається підвищення фізкультурно-спортивної активності студентів, які займались спеціалізацією протягом усього періоду навчання у ЗВО.

Крім академічних форм організації занять, в практиці роботи кафедр фізичного виховання використовуються і позаурочні форми роботи, які в останні роки набули великої актуальності і значущості. До цих форм слід віднести домашні завдання з фізичної культури, самостійні заняття, організацію фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи в спортивно-оздоровчих таборах.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Таким чином, аналіз літературних джерел, які висвітлюють різні сторони проблеми фізичного виховання студентської молоді, дозволяє стверджувати, що:

1. Відповідно до нормативних документів фізичне виховання у ЗВО спрямоване на збереження і зміцнення здоров'я студентів, забезпечення фізичної готовності до життєдіяльності і високопродуктивної праці.

2. Фізична підготовленість студентів вищих закладів освіти характеризується суттєвою неоднорідністю і недостатнім, в цілому, рівнем розвитку рухових якостей, рівень фізичної підготовленості студентської молоді до 2-го курсу підвищується, а потім до 4-го курсу невпинно знижується.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо у впровадженні в освітній процес з фізичного виховання вищого закладу освіти експериментальних методик з фізичної підготовки студентів.

Література

1. Антікова В. А. Оптимізація фізичного виховання у вищих навчальних закладах. Матер. ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. «Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні». Київ; Луцьк: Вежа. 1996. С. 209-213.

2. Базильчук В. Б. Жданова О. М. (2002). Проблема здоров'я і формування мотивації у студентів до навчальних занять. Вісник Технологічного університету Поділля. 2002. № 5. Ч. 3. С. 59-60.

3. Галайтатий Г. Д. Фізіологічна характеристика фізичної і розумової працездатності студентів з різним рейтингом успішності і фізичної підготовленості: автореф. дис. ... канд. пед. наук. Київ, 1997. 20 с.

4. Домашенко А. В. (2003). Організаційно-педагогічні засади системи фізичного виховання студентської молоді України: автореф. дис. ... канд. наук фіз. виховання і спорту. ЛДІФК, Л. 2003. 20 с.

5. Концепція фізичного виховання в системі освіти України. Фізичне виховання в школі. 1998. № 2. С. 2-7.

6. Кушнір В. А. Теоретико-методологічні основи системного аналізу педагогічного процесу вищої школи: автореф. дис. ... докт. пед. наук. Київ, 2003. 40 с.

7. Кириченко Т. Г. Формування здорового способу життя студентів педагогічного вузу в процесі фізичного виховання: автореф. дис. ... канд. пед. наук. Київ, 1998. 16 с.

8. Козіброцький С. П. Програмно-нормативні основи фізичного виховання студентів: автореф. дис. ... канд. наук з фіз. вих. і спорту. Львів, 2002. 16 с.

9. Програма з фізичного виховання для вищих навчальних закладів lll-IVрівнів акредитації. Київ: Мін. освіти і науки України, 2003. 20 с.

References

1. Antikova, V.A. (1996). Optymizatsiia fizychnoho vykhovannia u vyshchykh navchalnykh zakladakh [Optimization of physical education in higher educational institutions]. Mater. II vseukr. nauk.-prakt. konf. «Kontseptsiia pidhotovky spetsialistiv fizychnoi kultury v Ukraini» - Mater. II All-Ukrainian science and practice conf. «The concept of training physical culture specialists in Ukraine». Kyiv; Lutsk: Vezha [in Ukrainian].

2. Bazylchuk, V.B. & Zhdanova, O.M. (2002). Problema zdorovia i formuvannia motyvatsii u studentiv do navchalnykh zaniat [The problem of health and the formation of students' motivation for educational activities]. Visnyk Tekhnolohichnoho universytetu Podillia - Bulletin of the Technological University of Podillia, 5, 3, 59-60 [in Ukrainian].

3. Halaitatyi, H.D. (1997). Fiziolohichna kharakterystyka fizychnoi i rozumovoi pratsezdatnosti studentiv z riznym reitynhom uspishnosti i fizychnoi pidhotovlenosti [Physiological characteristics of physical and mental capacity of students with different ratings of success and physical fitness]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

4. Domashenko, A.V. (2003). Orhanizatsiino-pedahohichni zasady systemy fizychnoho vykhovannia studentskoi molodi Ukrainy [Organizational and pedagogical principles of the system of physical education of student youth of Ukraine]. Extended abstract of candidate's thesis. LDIFK, L. [in Ukrainian].

5. Kontseptsiia fizychnoho vykhovannia v systemi osvity Ukrainy [The concept of physical education in the education system of Ukraine]. (1998).Fizychne vykhovannia v shkoli- Physical education at school. 2, 2-7 [in Ukrainian].

6. Kushnir, V.A. (2003). Teoretyko-metodolohichni osnovy systemnoho analizu pedahohichnoho protsesu vyshchoi shkoly [Theoretical and methodological foundations of the system analysis of the pedagogical process of the higher school]. Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

7. Kyrychenko, T.H. (1998). Formuvannia zdorovoho sposobu zhyttia studentiv pedahohichnoho vuzu v protsesi fizychnoho vykhovannia []. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

8. Kozibrotskyi, S.P. (2002). Prohramno-normatyvni osnovy fizychnoho vykhovannia studentiv [Program and normative foundations of physical education of students]. Extended abstract of candidate's thesis. Lviv [in Ukrainian].

9. Prohrama z fizychnoho vykhovannia dlia vyshchykh navchalnykh zakladiv 11I--IV rivniv akredytatsii [Physical education program for higher educational institutions of 11 I--IV levels of accreditation]. (2003). Kyiv: Min. osvity i nauky Ukrainy [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru