Тьюторський супровід розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів: результати організаційно-підготовчого етапу експерименту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тьюторський супровід розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів: результати організаційно-підготовчого етапу експерименту

Тетяна Швець,

кандидат педагогічних наук, заступник директора з науково-методичної роботи Приватна школа "Афіни" Київ, Україна

Анотація

Статтю присвячено результатам першого етапу всеукраїнського експерименту "Тьюторський супровід розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів" на базі закладів загальної середньої освіти м. Києва, Черкаської та Львівської областей.

На основі вивчення, аналізу та узагальнення науково -педагогічної та філософської літератури з'ясовано та теоретично обґрунтовано методологічні засади дослідження тьюторського супроводу соціально - особистісних компетентностей учнів старших класів. Схарактеризовано такі поняття експерименту, як: "тьютор", "тьюторський супровід", "тьюторинг", "соціально-особистісні компетентності".

Наведено результати вивчення стану готовності педагогічних працівників до інноваційної освітньої діяльності, відповідно до програми експерименту та зроблено відповідні висновки.

Ключові слова: тьютор, тьюторинг, тьюторський супровід, соціально-особистісні компетентності. учень компетентність тьюторський

Tetiana Shvets. Tutoring supportfor the development of social and personal competencies of high school students: the results of the organizational and preparatory stage of the experiment

The article is dedicated to the results of the first stage of the all-Ukrainian experiment "Tutor support in the development of social and personal competencies of high school students" on the basis of schools in Kyiv, Cherkasy and Lviv regions. Based on the study, analysis and generalization of scientific, pedagogical and philosophical literature, the methodological principles of the study of tutoring of social and personal competencies of high school students are clarified and theoretically substantiated. The author describe the main scientific approaches to the problem of tutoring as an educational method that can provide individualization of modern education, namely: development of personality and character of the student, directing them to independent activities, focusing on individual characteristics of students, building trusting relationships. The following concepts of the experiment are described: "tutor", "tutor support", "tutoring", "social and personal competencies".

The author give a brief description of the evolution of tutoring in retrospect of the introduction of tutoring in different countries, which allowed to understand its philosophical basis and, accordingly, to determine the main approaches on which to base experimental work in educational institutions. The following approaches were chosen: humanistic, axiological, systemic, synergetic, sociocultural, dialogical, anthropological, personality-oriented, activity-oriented.

Key words: tutor, tutoring, tutoring support, social and personal competencies.

Постановка проблеми. Актуальність дослідження визначається завданнями, відповідними провідним напрямам Закону України "Про освіту" (2017) та Концепції Нової української школи (2016), де пріоритетами розвитку освітніх процесів визначено формування ключових компетентностей у підготовці конкурентоздатної особистості ХХІ століття: всебічно розвиненої, з критичним мисленням, патріота з активною громадянською позицією, інноватора, здатного змінювати навколишній світ та вчитися впродовж життя.

Орієнтуючись на модель діяльності учнів старших класів, потрібно завчасно готуватися до майбутніх змін, розв'язувати проблему формування у підростаючого покоління здатності не лише отримувати певну суму знань, а й самостійно мислити, усвідомлено ставитися до системи цінностей, уміти формувати реальні цілі, визначати дотичні завдання і критично оцінювати отримані результати, свідомо здійснювати вибір майбутнього освітнього та життєвого шляху. Зазначене стає можливим за умов упровадження в освітнє середовище закладу загальної середньої освіти технології тьюторингу, яка забезпечує індивідуалізацію освітнього процесу. Технологія актуальна, оскільки, відповідно до Концепції Нової української школи, учитель має бути здатний забезпечити реалізацію індивідуальної освітньої траєкторії дитини. Ця функція тьютора зумовлена історично й актуалізована в сьогоденні. Саме тьютор у процесі реалізації індивідуальної освітньої траєкторії дитини допоможе їй розвинути соціально-особистісні компетентності ("м'які навички"), а саме: комунікативні, креативні, вміння вчитися, співпрацювати, критично мислити тощо.

У постановці проблеми не можемо не враховувати, що тяжкі загальносвітові наслідки пандемії COVID, а сьогодні ще й воєнні дії в Україні, призвели до переходу всіх закладів освіти на дистанційне (online) навчання. За експертними висновками, основними викликами стали не лише обмежений доступ до мережі Інтернет, забезпечення цифровими пристроями, а й не меншою мірою відсутність готовності педагогів до проєктування індивідуальної освітньої траєкторії, забезпечення партнерства вчителів, учнів і батьків у цих умовах.

Потенціал та перспективи технології тьюторингу тут очевидні, оскільки традиційні підходи у навчанні та вихованні, як правило, не враховують індивідуальні особливості, цілі, запити учнів. Таким чином, упровадження тьюторингу в освітній процес учнів старших класів створює нове відкрите освітнє середовище, здатне орієнтуватися на індивідуальні запити учнів та сприяти їх професійному й життєвому самовизначенню.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення феномену тьюторингу останніми роками стає все більш актуальним. В Україні тьюторинг досліджують такі науковці: А. Бойко, Н. Дем'яненко, Т. Гущина, О. Іваніцька, Т. Литвиненко, Н. Меркулова, С. Микитюк, К. Осадча, С. Подпльота, Т. Швець.

Досить великий доробок з різних проблем тьюторингу є в зарубіжних країнах. Варто відмітити праці таких науковців, як А. Бжежинська (А. Brzezinska), М. Буджинський (M. Budzynski), Д. Вуд (D. Wood), Е. Гордон (E. Gordon), З. Залевський (Z. Zalewski), А. Зембжуська (A. Zembrzuska), Д. Палфрейман (D. Palfreyman), А. Сарнат-Частко (А. Sarnat-Ciastko), К. Топпінг (K. Topping), Я. Трачинський (J. Traczynski), К. Чайка-Хелмінська (К. Czayka-Chelminska), П. Чекерда (P. Czekierda) та ін.

Проблемами дослідження соціально-особистісних ("м'яких") навичок займалися Д. Бех, Н. Бібік, І. Гарбузюк, Н. Гавриш, Д. Гоулман, Е. Зеєр, Е. Де Боно, І. Ермаков, Л. Коваль та ін.

У процесі планування, організації та проведення експерименту ми спиралися на теоретичні засади експериментальних досліджень у педагогіці, визначені у працях С. Гончаренка, З. Курлянд, В. Сидоренка, П. Дмитренка.

Однак, на сьогодні немає наукових праць, у яких досліджувалася б проблематика розвитку соціально-особистісних навичок учнів засобами технології тьюторингу.

Мета статті - оприлюднити і проаналізувати результати організаційно - підготовчого етапу експерименту щодо тьюторського супроводу розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів.

Виклад основного матеріалу дослідження. На базі закладів загальної середньої освіти міста Києва, Львівської та Черкаської областей у 2021 році було розпочато експеримент всеукраїнського рівня: "Тьюторський супровід розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів" (наказ МОН України від 20.09.2021 № 1000), розрахований на п'ять років. У 2021-2022 навчальному році відбувся І (організаційно-підготовчий) етап експерименту, основними теоретичними завданнями якого було: здійснення науково-методичного обґрунтування базових понять за темою експерименту та вивчення і аналіз зарубіжного й вітчизняного педагогічного досвіду з проблеми експерименту; основними практичними завданнями було: вивчення стану готовності педагогічних працівників до інноваційної освітньої діяльності та організація методичного супроводу педагогічних колективів у контексті завдань експерименту.

Здійснюючи аналіз поняття "тьюторинг", ми розпочали від з'ясування первинного значення цього слова tutor, яке бере свій початок від латинського слова tutus, що означає: захисник, опікун малолітніх або будь -якої особи, що потребує опіки [18], а також від слів tueri та tute, які означають: забезпечувати, захищати, опікуватися, запобігти чомусь по відношенню до людини - опікуна, захисника чи куратора [19]. Згадка о тьюторі як вихователі та індивідуальному вчителі з'являється в середині ХІІІ століття у трактаті французького монаха домініканця Вінсента з Бове [16, с. 12].

У ХІІІ ст. із виникненням англійських університетів в Оксфорді та Кембриджі з'являються тьютори, які здійснювали нагляд за певною кількістю студентів, супроводжуючи їх життя від побуту до підготовки до лекцій, а також під час приватних занять [21]. Як зазначає Збігнєв Пелчинський, завдання тьютора полягало у підтримці студента у здійсненні академічної освіти [22, с. 31]. Починаючи з XVI ст. тьюторинг стає домінуючою формою навчання [11, с. 65]. Завданням тьютора стає рекомендація своїм учням щодо вибору щотижневих занять, відповідних лекцій та перелік книг для читання, крім того, тьютор був відповідальний за моральний розвиток підопічних [5, с. 198].

Сьогодні в університетах Оксфорда і Кембриджу тьютор є штатною одиницею, займає окреме місце у навчальній та виховній роботі. В Оксфорді 85% і в Кембриджу 75% загального навчального часу припадає на індивідуальні тьюторські зустрічі. Поступово тьюторська технологія розповсюджується на шкільну освіту Англії. Зокрема, починає займати вагоме місце у громадських школах (public schools), де тьютори курують самостійну роботу учнів [3]. Англійські середні школи у своєму штаті мають посаду тьютора групи або класу, вони курують, налагоджують відносини з батьками з метою інформування останніх про академічні успіхи або проблеми, можливі або існуючи перешкоди у процесі навчання [15].

В Сполучених Штатах Америки тьюторська система була запроваджена одразу ж після виникнення перших університетів. Особливістю тьюторингу в американських школах є те, що найбільш поширеною формою є приватний тьюторинг (private tutoring) та тьюторинг ровесників (peer tutoring). У приватному тьюторингу більшість тьюторів - це шкільні вчителі, які працюють після уроків, у вихідні дні для допомоги учням у подоланні труднощів у навчанні. Приватний тьюторинг у США був формалізований Законом 2001 року "Жодної невстигаючої дитини". Наразі в США домінує думка, що тьюторинг як педагогічно -психологічна послуга має потенціал для відповідної підтримки основного освітнього фундаменту "навчити вчитися" [13].

Варто згадати польський досвід впровадження тьюторингу, історія якого розпочалася на початку 90-х рр. ХХ ст. Слід зауважити, що в Польщі тьюторинг спочатку виникає в загальноосвітніх школах, а потім поширюється в університетах. Ключовими характеристиками тьюторингу в Польщі є: свобода вибору, індивідуальний підхід, розкриття потенціалу, взаємовідносини між тьютором і підопічним, спрямування на високий рівень освіти та розвиток позитивних рис характеру підопічних. Є всі підстави говорити про те, що тьюторинг в польських школах найбільш методично обґрунтований та максимально наближений до класичного англосаксонського тьюторингу.

В Україні з кінця 90-х років вивчається феномен тьюторингу, є наукові та практичні напрацювання і поступово вибудовується власний інститут тьюторингу, в тому числі і підготовка тьюторів. М. Гузик - організатор першої авторської школи в Україні, в основі якої лежить особистісно-орієнтована система освіти, запропонував модель школи, яка орієнтована на розвиток в кожній дитині притаманного їй таланту. В основі його системи лежить принцип персоніфікації, коли навчання адаптовано під індивідуальні особливості дитини [2]. В школах України тьюторинг поширюється від 2007 року, першою була Приватна школа "Афіни" м. Києва, яка провела два педагогічні експерименти з тьюторингу регіонального та всеукраїнського рівнів.

Аналіз еволюції тьюторингу в його історичній ретроспективі дав можливість зрозуміти його філософське підґрунтя та, відповідно, визначити основні підходи, на яких ґрунтуватиметься експериментальна робота в закладах загальної середньої освіти. Необхідність окреслити провідні наукові підходи в контексті проблеми експерименту потребує звернення до методологічного поля. Нами було обрано кілька підходів, а саме:

- гуманістичний, передбачає урахування індивідуальних особливостей кожного учня, його інтересів, здібностей, талантів, типу темпераменту та рис характеру, що становить основу технології тьюторингу;

- аксіологічний, що полягає у спрямуванні діяльності на гуманістичний розвиток особистості, коли кожний учасник освітнього процесу є активним ціннісно-мотивованим суб'єктом діяльності й найважливішим завданням є розкриття цінностей як сутнісних характеристик особистості [14, с. 162];

- системний, який дозволяє нам сприймати та аналізувати тьюторський процес як цілісну систему, розуміти роль і місце кожного з елементів системи тьюторингу у загальній структурі цілого і у взаємодії з іншими, усвідомлювати взаємозалежність і підпорядкованість між елементами тьюторського процесу, встановлювати та аналізувати причинно - наслідкові зв'язки, системно моделювати тьюторський процес у єдності усіх компонентів [14, с. 126];

- синергетичний, що дозволяє нам врахувати прямі та непрямі впливи на тьюторське забезпечення розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів;

- антропологічний, який розглядає людину як інтегративну цілісність і має забезпечити врахування в освітній практиці суб'єктивності і автономності індивіда - учасника життєдіяльності, цілісності взаємодії цього індивіда з оточенням і широкого контексту пов'язаних із цим явищ [4, с. 8];

- особистісно-орієнтований, який полягає у тому, що при конструюванні і реалізації педагогічного процесу орієнтуються на особистість як суб'єкт [7, с. 40];

- діяльнісний, який передбачає таку організацію тьюторського процесу, за якого учні діють з позиції активного суб'єкта відносно власного саморозвитку;

- соціокультурний, який передбачає, що психологічне зростання дитини відбувається завдяки особам, що відіграють у житті людини роль наставника, в інших випадках - розвиток ціннісних настанов відбувається через взаємодію учнів в соціальних групах та присвоєнні культури середовища [17];

- діалогічний, передбачає перетворення позиції педагога і учня в особистісно-рівноправні [7, с. 41];

- компетентісний, який передбачає, що компетентність, будучи продуктом навчання, є наслідком саморозвитку індивіда, особистісного зростання, самоорганізації й узагальнення його діяльнісного і особистісного досвіду [8, с. 59].

Аналіз джерельної бази з теми дослідження тьюторингу в загальній середній освіті дозволив нам зробити наступні узагальнення. В науково - педагогічній літературі вітчизняних вчених переважає основна ідея про те, що тьютор супроводжує індивідуальну освітню програму учня. В зарубіжних виданнях можна виділити кілька напрямів дослідження тьюторингу, а саме: тьюторинг як індивідуальна допомога учням, частіше за все тим, хто має проблеми у навчанні; тьюторинг ровесників, який спрямований як на покращення рівня успішності учнів, так й на розвиток їх як особистості.

Також, вивчення теоретичних та практико-орієнтованих досліджень з проблеми тьюторингу дозволило нам зробити кілька висновків. Так, у загальному розумінні тьюторинг можна визначити як таку освітню технологію, яка особливо ефективна, коли мова йде про розвиток потенціалу учня чи учениці, а також мотивуванні їх до самостійної діяльності. Полягає у регулярних, індивідуальних зустрічах тьютора з підопічним, в межах яких вони спільно працюють над розвитком учня. Тьюторинг дає увагу конкретному учню, можливість пристосувати шлях розвитку до його специфічної ситуації [20, с. 16].

Виходячи з того, що базою розповсюдження тьюторингу є індивідуальна спрямованість освіти, під індивідуалізацією освітнього процесу (в широкому контексті) розуміємо спосіб забезпечення кожній людині права і можливості на формування власної освітньої мети, освітньої траєкторії, надання осмисленості дидактичній дії шляхом урізноманітнення її типу, формування індивідуального замовлення в освіті, бачення власних освітніх перспектив [3].

За визначенням Н. Дем'яненко тьюторський супровід - це педагогічна діяльність з індивідуалізації освіти, спрямована на виявлення і розвиток освітніх мотивів та інтересів особи, пошук освітніх ресурсів для створення індивідуальної освітньої програми, формування освітньої рефлексії людини [3, с. 8]. Тьюторський супровід здійснюється відповідно до особливостей віку тьюторантів (від дошкільного віку) [10, с. 48-55], передбачає педагогічне забезпечення самостійної постановки і реалізації особою освітніх цілей, стимулювання і мотивацію самостійної освітньої діяльності [3, с. 9].

Також нами було розглянуто поняття "соціально-особистісна компетентність", де "соціальна компетентність" розглядається як сукупність певних особистісних та соціальних знань, навичок, що є запорукою інтеграції та соціалізації людини в соціумі, а "особистісна компетентність" трактована як володіння засобами та прийомами самовираження і саморозвитку. Оскільки поняттям "компетентність" вагома роль відводиться особистісному перетворенню будь-якого соціального знання або досвіду, його інтеріоризації, вважаємо, що соціальну та особистісну компетентності слід вивчати взаємозалежно, цілісно [6].

Відповідно до Програми експерименту було вивчено стан готовності педагогічних працівників до інноваційної освітньої діяльності. Відповіді на питання Анкети про рівень знань щодо теоретичного підґрунтя впровадження нових освітніх технологій розподілилися таким чином: 25,5% вважають, що достатньо теоретично обізнані, 68,6% - що знань достатньо, але є потреба в їх удосконаленні, 3,9% - обізнаність є невисокою, 2,0% - достатньо знань, але необхідно постійно вчитися, оновлювати їх. У практичному застосуванні новітніх освітніх технологій розподіл такий: 49,0% застосовують на практиці новинки 1-5 разів на рік, 29,4% - 6-9 разів, 21,6% - 10-20 разів.

Причинами, які гальмують упровадження новітніх освітніх технологій, названі: 41,2% - брак часу, 25,5% - надмірна насиченість матеріалу, 15,7% - недостатнє матеріально-технічне забезпечення, 9,8% - упровадження поспіхом, 7,8% - психологічна неготовність, 2,0% - консерватизм. Серед напрямів щодо поглиблення знань з упровадження новітніх освітніх технологій названі: 56,9% - ознайомлення з новинками, 51,0% - відвідування уроків/заходів колег, 51,0% - участь у методичних об'єднаннях, семінарах, нарадах, 43,1% - методична робота в закладі освіти, по 2,0% - авторські фахові тренінги, обговорення педагогічних ідей з колегами, вивчення зарубіжного досвіду шкільної освіти, ознайомлення з новими науковими статтями, монографіями, неформальну освіту (курси, тренінги тощо).

Бажання впроваджувати новітні освітні технології виявило 47,1% респондентів, 23,5% прагнуть упроваджувати, але не вважать себе достатньо професійними, 21,6% відповіли, що спочатку хотіли б вивчити досвід колег, 7,8% бажають та вже готові ділитися власним досвідом. Привабливими рисами інноваційної освітньої діяльності названо (у відсотковому відношенні): 60,8% - нові методи та форми навчання, 66,7% - підвищення власної професійної компетентності, 49,0% - можливість проявити себе, 46,0% - спонукальний момент інтересу учнів до навчання.

Засвідчено систематичне застосування наступних інноваційних освітніх технологій: 21,6% - ігрові технології, 19,6% - інтерактивні технології, 19,6%

- інформаційні технології, 17,6% - проєктні технології, по 5,9% розподілилися між технологіями формування критичного мислення, проблемним навчанням, ситуативним моделюванням, 11,8% дотримуються особистісно-орієнтованого навчання, по 2,0% інтегрують, комбінують перелічені освітні технології. На питання про наявність власної системи впровадження новітніх освітніх технологій 13,7% опитуваних дали ствердну відповідь, 19,6% - засвідчили обмеження теоретичним рівнем знання, 62,7% - відповіли, що роблять перші кроки в напрямі інноваційної освіти. Щодо рівня впровадження новітніх освітніх технологій отримано такі відповіді: високий і низький - по 3,9%, 56,9% - зазначили свій рівень як середній, 35,3% - вище за середній. Володіння діагностичними методиками розподілилося таким чином: 84,3% володіють методикою спостереження, 78,4% - тестовими методиками, 62,7%

- анкетуванням, 2,0% засвідчили володіння методиками психодинамічної арт - терапії.

Аналіз анкетного опитування щодо готовності педагогів до інноваційної діяльності дає підстави зробити висновки, що мотивація до впровадження нової освітньої технології на початку експерименту знаходиться на високому рівні, а самооцінка стосовно рівня впровадження (готовності до впровадження) у більшості відповідей засвідчена на середньому рівні. Вчителі виявили готовність та бажання удосконалювати свої знання та практичні навички. Також було з'ясовано, що педагогічні працівники не приділяють достатньо уваги таким технологіям, як: розвиток критичного мислення, проєктним, проблемному навчанню, ситуативному моделюванню та особистісно-орієнтованому навчанню, тобто найбільш необхідним у технології тьюторингу в контексті розвитку соціально-особистісних компетентностей. Крім того, важливими виявилися результати опитування щодо привабливості використання інноваційних освітніх технологій. Більшість респондентів зазначили відповіді в контексті професійного зростання, що, безумовно, добре. Однак, низькими виявилися показники щодо корисності новітніх технологій для учнів. Це засвідчило недостатню орієнтацію педагогів на інтереси учнів. Відповідно до результатів анкетування були розроблені програми підвищення тьюторських компетентностей учителів та проведені науково-практичні семінари на базі закладів освіти - учасників експерименту: "Роль тьютора у розвитку ключових компетентностей старшокласників засобами індивідуалізації освіти", "Практичні інструменти роботи тьютора у дистанційному навчанні", "Особливості тьюторського супроводу учнів старших класів", "Тьюторинг у ЗЗСО".

Відповідно до завдань першого етапу експерименту також було розроблено методи дослідження, механізми оцінювання емпіричних даних: анкетування, бесіди, спостереження, тестування. Серед них: анкети "Ціннісні орієнтації підлітків", "Громадянські ціннісні орієнтації старшокласників", тест-опитувальник особистісної зрілості учнів, опитувальник спрямованості особистості, шкала самоповаги Розенберга, тест "Самооцінка", опитувальники "Локус-суб'єктного контролю", "Автономність", "Організованість", "Упевненість у собі", "Саморегуляція", "Ваш творчий потенціал", шкала комунікативних та організаторських здібностей, тести "Креативність", Р. Кеттелла (16 RF), Лірі: діагностика міжособистісних відносин. Результатами оцінювання визначено: лист-спостереження (індикатори: поведінка, продукт, досягнення), само оцінювання (високий, середній та низький рівні), портфоліо учня, тести.

З метою підвищення рівня професійної компетентності педагогів розроблено і організовано науково -методичний супровід експерименту. У рамках проєкту постійно проводилося консультування науковцями педагогів - практиків, науково-комунікативні заходи різного рівня в режимі online, offline, змішаному форматі, а саме: ІУ Міжнародний Конгрес тьюторингу (29- 30.10.2021 р.); науковий онлайн-семінар "Освітні системи: ретроспектива, інноватика" (до 100-річчя Всеукраїнського науково-педагогічного журналу "Рідна школа") (02.04.2022 р.); звітно-наукова конференція викладачів, аспірантів і докторантів НПУ імені М.П. Драгоманова за підсумками наукових досліджень 2021 року "Єдність навчання і наукових досліджень - головний принцип університету" (17 -24.05.2022 р.); "Школа тьюторів" (64- годинна програма підготовки тьюторів, лютий-квітень 2022 р.).

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Отже, проведене дослідження дає право констатувати, що перший етап всеукраїнського експерименту "Тьюторський супровід розвитку соціально - особистісних компетентностей учнів старших класів" завершено виконанням всіх завдань, які були визначені програмою експерименту. Попри воєнний стан, педагогічні колективи - учасники експерименту, не припинили продовжувати своє професійне зростання. Так, впродовж 2021 -2022 навчального року було опубліковано 12 друкованих праць, з них посібник для вчителів, класних керівників, психологів та соціальних педагогів "Тьюторинг: теорія і практика". Перспективами подальших наукових розвідок є продовження експерименту та проведення другого його етапу. Відповідно до програми заплановано розробити інтегровану тьюторську модель розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів в закладі загальної середньої освіти; доопрацювати методики, технології проведення експерименту, підібрати інструментарій для діагностування ефективності тьюторського супроводу; розробити методики визначення рівня сформованості розвитку соціально-особистісних компетентностей учнів старших класів у закладі загальної середньої освіти.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодим науковцям. Вінниця, 2008. 278 с.

2. Гузик М.П. Комбінована система організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі: дис... канд. пед. наук: 13.00.09. Київ, 2004. 238 с.

3. Дем'яненко Н.М. Тьюторство як професія та інструмент індивідуального супроводу в освіті. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Історико-педагогічні студії : зб. наук. пр. Київ: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2018. Вип. 11-12. С. 5-11.

4. Зязюн І. А. Філософія педагогічної антропології. Ksztalcenie zawodowe : pedagogika і psychologia = Професійна освіта: педагогіка і психологія: пол.-укр., укр-пол. щорічник / за ред. Т. Левовицького та ін. Ченстохова. Київ, 2008. Вип. X. С. 51-58.

5. Іваницька О.С. Розвиток тьюторства у закладах вищої освіти Німеччини: дис... канд. пед. наук: 13.00.01. Львів, 2019. С. 270.

6. Мельниченко О.В. Соціально-особистісна компетентність викладача у сучасній вищій школі. Молодий вчений. 2018. №9 (1). С. 50-54.

7. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 4-є видання, доповнене. Київ, 2003 р. 615 с.

8. Панфілов Ю. I. Компетентнісний підхід в освіті: досвід, проблеми, перспективи. Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. 2017. №3. С. 55-67.

9. Педагогіка вищої школи: навч. посібник / за ред. З.Н. Курлянд. Київ: Знання, 2005. 399 с.

10. Погрібна Н. C. Упровадження тьюторської діяльності в практику роботи закладу освіти. Інформаційний збірник для директора школи та завідувача дитячого садка. Київ, 2017. Вип. 23-24 (69). С. 48-55.

11. Подпльота С.В. Тьюторство: історія і сучасність. Збірник наукових праць Херсонського державного університету. Серія Педагогічні науки. 2017. Вип. 75(2). С. 65-69.

12. Ракітянська Л.М. Наукові підходи як теоретико-методологічне підґрунтя педагогічних досліджень. Наукові записки Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Сер.: Педагогічні науки. 2018. Вип. 163. С. 124-129.

13. Революция в тьюторстве: прикладное исследование передового опыта, вопросов политики и достижений учащихся. Эдвард Гордон, Рональд Морган, Чарльз О'Мэлли, Джудит Понтиселл / пер. с англ. С.Ф. Сироткина, М.Л. Мельникова. Ижевск: ERGO. 2010. 332 c.

14. Фрицюк В.А. Методологічні підходи до вивчення проблеми професійного саморозвитку майбутнього фахівця. Вісник Вінницького політехнічного інституту. 2017. №6. С. 160-167.

15. Beck R. The Pedagogy of the Oxford Tutorial. Tutorial Education: History, Pedagogy, and Evolution: conference, Lawrence University, Appleton, WI, March 31 - April 1, 2007. URL: http://www.leejones.tk/teaching/beck.doc

16. Fijalkowski A. Z dziejow muslenia o tutoringu - krotki zarys historii indywidualnego ksztalcenia wychowania. Kwartalnuk Pedagogiczny, 2009, nr. 2 (212), S. 5-33.

17. Kendra C. What Is Sociocultural Theory? URL: https://www.verywellmind.com/what-is-sociocultural-theory-2795088 (дата звернення: 28.05.2022).

18. Kopalinski W. Slownik wyrazow obcych i zwrotow obcojзzycznych, Warszawa, 2000, 519 s.

19. Kumaniecki K. Slownik lacinsko-polski, Warszawa, 1988, 516 s.

20. Maestre H. F. A Study on the Relationships Between Participation in Tutoring and Accountability Measures in One Urban High School (2015). University of Central Florida. Electronic Theses and Dissertations, 2004-2019. 148 р.

21. Moore W. G. The Tutorial System and its Future. Oxford : Pergamon Press, 1968.

22. Pelczynski Z. Tutoring wart zachodu: z doswiadczen tutora oksfordzkiego. B. Kaczarowska (red.), Tutoring w poszukiwaniu metody ksztalcenia liderow. Warszawa: Stowarzyszenie Szkola Liderow, 2007. S. 31-34.

REFERNECES

1. Goncharenko S. U. (2008) Pedagogichni doslidzhennya : metodologichni porady' molody'm naukovcyam [Pedagogical research: methodological advice for young scientists]. Vinny'cya. 278 s. [in Ukrainian].

2. Guzy'k M. P. (2004) Kombinovana sy'stema organizaciyi navchal'no- vy'xovnogo procesu v zagal'noosvitnij shkoli [Combined system of organization of educational process in secondary school] : dy's... kand. ped. nauk : 13.00.09. Ky'yiv. 238 c. [in Ukrainian].

3. Dem'yanenko N. M. (2018) T'yutorstvo yak profesiya ta instrument indy'vidual'nogo suprovodu v osviti [Tutoring as a profession and a tool of individual support in education]. Naukovy'j chasopy's NPU imeni M. P. Dragomanova. Istory'ko-pedagogichni studiyi : zb. nauk. pr. Ky'yiv : Vy'd- vo NPU imeni M. P. Dragomanova. Vy'p. 11-12. S. 5-11. [in Ukrainian].

4. Zyazyun I. A. Filosofiya pedagogichnoyi antropologiyi [Philosophy of pedagogical anthropology]. Ksztalcenie zawodowe : pedagogika i psychologia = Profesijna osvita: pedagogika i psy'xologiya: pol.-ukr., ukr-pol. shhorichny'k / za red. T. Levovy'cz'kogo ta in. Chenstoxova; Ky'yiv, 2008. Vy'p. X. S. 51-58 [in Ukrainian].

5. Ivany'cz'ka O. S. (2019) Rozvy'tok t'yutorstva u zakladax vy'shhoyi osvity' Nimechchy'ny' [Development of tutoring in higher education institutions in Germany] : dy's... kand. ped. nauk : 13.00.01. L'viv. 270 s. [in Ukrainian].

6. Mel'ny'chenko O. V. (2018) Social'no-osoby'stisna kompetentnist' vy'kladacha u suchasnij vy'shhij shkoli [Socio-personal competence of a teacher in a modern higher school]. Molody'j vcheny'j. nr. 9 (1). S. 50-54 [in Ukrainian].

7. Mojseyuk N. Ye. (2003) Pedagogika [Pedagogy]. Navchal'ny'j posibny'k. 4-ye vy'dannya, dopovnene. Ky'yiv. 615 s. [in Ukrainian].

8. Panfilov Yu. I. (2017) Kompetentnisny'j pidxid v osviti: dosvid, problemy', perspekty'vy' [Competence approach in education: experience, problems, prospects]. Teoriya i prakty'ka upravlinnya social'ny'my' sy'stemamy': filosofiya, psy'xologiya, pedagogika, sociologiya. nr. 3. S. 55-67 [in Ukrainian].

9. Pedagogika vy'shhoyi shkoly' : navch. posibny'k (2005) [Higher school pedagogy: textbook. manual] / za red. Z. N. Kurlyand. Ky'yiv : Znannya. 399 s. [in Ukrainian].

10. Pogribna N. S. (2017) Uprovadzhennya t'yutors'koyi diyal'nosti v prakty'ku roboty' zakladu osvity' [Introduction of tutoring activities in the practice of the educational institution]. Informacijny'j zbirny'k dlya dy'rektora shkoly' ta zaviduvacha dy'tyachogo sadka. Ky'yiv. Vy'p. 23-24 (69). S. 48-55 [in Ukrainian].

11. Podpl'ota S. V. (2017) T'yutorstvo: istoriya i suchasnist' [Tutoring: history and modernity]. Zbirny'k naukovy'x pracz' Xersons'kogo derzhavnogo universy'tetu. Seriya Pedagogichni nauky'. Vy'p. 75(2). S. 65-69 [in Ukrainian].

12. Rakityans'ka L. M. (2018) Naukovi pidxody' yak teorety'ko- metodologichne pidg'runtya pedagogichny'x doslidzhen' [Scientific approaches as a theoretical and methodological basis of pedagogical research]. Naukovi zapy'sky' Central'noukrayins'kogo derzhavnogo pedagogichnogo universy'tetu imeni Volody'my'ra Vy'nny'chenka. Ser. : Pedagogichni nauky'. Vy'p. 163. S. 124-129 [in Ukrainian].

13. Revolyucy'ya v t'yutorstve: pry'kladnoe y'ssledovany'e peredovogo opbita, voprosov poly'ty'ky' y' dosty'zheny'j uchashhy'xsya (2010) [The Tutoring Revolution: An Applied Study of Best Practices, Policy Issues, and Student Achievement]. 3dvard Gordon, Ronal'd Morgan, Charl'z O'Mэ 11у', Dzhudy't Ponty'sell / per. s angl. S. F. Sy'rotky'na, M. L. Mel'ny'kova. Y'zhevsk : ERGO. 332 c. [in Russian].

14. Fry'cyuk V. A. (2017) Metodologichni pidxody' do vy'vchennya problemy' profesijnogo samorozvy'tku majbutn'ogo faxivcya [Methodological approaches to the study of the problem of professional self-development of the future specialist]. Visny'k Vinny'cz'kogo politexnichnogo insty'tutu. nr. 6. S. 160-167. [in Ukrainian].

15. Beck R. The Pedagogy of the Oxford Tutorial. Tutorial Education: History, Pedagogy, and Evolution:conference, Lawrence University, Appleton, WI, March 31 - April 1, 2007. URL: http://www.leejones.tk/teaching/beck.doc [in English].

16. Fijalkowski A. (2009) Z dziejow muslenia o tutoringu - krotki zarys historii indywidualnego ksztalcenia wychowania, Kwartalnuk Pedagogiczny. nr. 2 (212), S. 5-33. [in Polish].

17. Kendra C. What Is Sociocultural Theory? URL: https://www.verywellmind.com/what-is-sociocultural-theory-2795088 (дата звернення: 28.05.2022).

18. Kopalinski W. (2000) Slownik wyrazow obcych i zwrotow obcojзzycznych, Warszawa. 519 s. [in Polish].

19. Kumaniecki K. (1988)Slownik lacinsko-polski. Warszawa. 516 s. [in Polish].

20. Maestre H. F. (2019) A Study on the Relationships Between Participation in Tutoring and Accountability Measures in One Urban High School. University of Central Florida. 148 p. [in English].

21. Moore W. G. (1968) The Tutorial System and its Future. Oxford: Pergamon Press. [in English].

22. Pelczynski Z. (2007) Tutoring wart zachodu: z doswiadczen tutora oksfordzkiego. B. Kaczarowska (red.), Tutoring w poszukiwaniu metody ksztaicenia liderow. Warszawa: Stowarzyszenie Szkola Liderow. S. 31-34 [in Polish].

Размещено на Allbest.ru