Діджиталізація вищої освіти: пріоритети, виклики, завдання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діджиталізація вищої освіти: пріоритети, виклики, завдання

Котуха О.С.

Кандидат юридичних наук, професор, декан юридичного факультету, Львівський торговельно-економічний університет, м. Львів, Україна

Фонарюк О.Ю.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного і господарського права та процесу, юридичного факультету Львівський торговельно-економічний університет, м. Львів, Україна

Коцан-Олинець Ю.Я.

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії та філософії права, Львівський національний університету імені Івана Франка, м. Львів, Україна

Анотація

У статті досліджено процес діджитапізації вищої освіти, узагальнено основні пріоритети у цій сфері та окреслено завдання. Наголошено, що діджитапізація стає невід'ємним елементом розвитку всіх сфер життя суспільства, у тому числі системи освіти. Розвиток цифрового вищого навчального закладу обов'язково має супроводжуватись моніторингом потреб сучасного ринку, впровадженням та актуалізацією освітніх програм усіх рівнів відповідно до ключових компетенцій діджитапізації, забезпечення їх наступності. Діджитапізація суспільства має соціокупьтурну основу. Поява Інтернету і мобільних пристроїв, можливість постійної комунікації членів суспільства один з одним визначають розвиток діджитапізації суспільства загалом. Діджитапізація також виступає складовою частиною сучасного антропологічного простору. Метою даного дослідження є аналіз тенденцій розвитку діджитапізації у сучасному вищому навчальному закладі, перспективи їхньої взаємодії, взаємовпливу. У статті застосовано діалектичний метод, інструментальний та функціональний підходи. Авторами зроблено висновок, що в Україні, згідно з сучасними потребами, запитами та інтересами населення, йде якісний процес розвитку цифровізаціїта діджиталізації вищої освіти. Результати дослідження сконцентровані в таких узагальненнях та висновках: обґрунтовано, що цифрові технології - унікальний механізм для різнобічного розвитку сучасного вищого навчального закладу. Наразі створено можливість швидкого обміну досвідом та знаннями, адаптації онлайн-навчання, розвитку цифрових бібліотек та цифрових кампусів, розширюється коло суб'єктів, які отримують унікальну інформацію, яка раніше була доступна лише для вузького кола експертів та вчених. Завдяки цифровим технологіям ми з упевненістю можемо говорити про глобалізацію наукового світу та активний розвиток академічної мобільності.

Ключові слова: діджиталізація; цифрові технології; вища освіта; наука; антропологічний простір; студент; викладач.

DIGITALIZATION OF HIGHER EDUCATION: PRIORITIES, CHALLENGES, TASKS

Oleksandr Kotukha

PhD in Law, Professor, Dean of the Faculty of Law, Lviv University of Trade and Economics, Lviv, Ukraine

Olena Fonaryuk

PhD in Law, Associate Professor, Department of Civil and Economic Law and Procedure, Law faculty, Lviv University of Trade and Economics, Lviv, Ukraine

Yuliia Kotsan-Olynets

PhD in Law, Assistant, Department of Theory and Philosophy of Law, Lviv Ivan Franko National University, Lviv, Ukraine

The article examines the process of digitalization of higher education, summarizes the main priorities in this area and outlines the tasks. It was emphasized that digitalization is becoming an integral element of the development of all spheres of society, including the education system. The development of a digital higher education institution must necessarily be accompanied by monitoring the needs of the modern market, the implementation and updating of educational programs at all levels in accordance with the key competencies of digitalization, ensuring their continuity. Digitalization of society has a socio-cultural basis. The emergence of the Internet and mobile devices, the possibility of constant communication of members of society with each other determine the development of digitalization of society in general. Digitization is also an integral part of the modern anthropological space. The purpose of this study is to analyze trends in the development of digitization in a modern higher education institution, the prospects for their interaction, mutual influence. The article uses the dialectical method, instrumental and functional approaches. The authors concluded that in Ukraine, in accordance with the modern needs, requests and interests of the population, there is a qualitative process of development of digitalization and digitalization of higher education. The results of the research are concentrated in the following generalizations and conclusions: it is substantiated that digital technologies are a unique mechanism for the versatile development of a modern higher education institution. Currently, the possibility of rapid exchange of experience and knowledge, adaptation of online education, development of digital libraries and digital campuses has been created, the circle of subjects who receive unique information, which was previously available only to a narrow circle of experts and scientists, is expanding. Thanks to digital technologies, we can confidently talk about the globalization of the scientific world and the active development of academic mobility. діджиталізація освіта суспільство

Key words: digitization, digital technologies, higher education, science, anthropological space, student, teacher.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. За статистичними даними, станом на кінець 2021 року, 65,6 % населення світу користується Інтернет-ресурсами. Європейські країни демонструють найбільшу залученість до мережі Інтернет - 87,7 % населення. У свою чергу українці випереджають навіть такі показники користування Інтернетом, їх відсоток складає 93,4 [1]. Безліч елементів нашого життя поступово набувають цифрового характеру. Реалії розвитку сучасного світу, цифровізація всіх сфер життя суспільства безперечно стали передумовами до впровадження діджиталізації у сферу освіти, особливо до вищих навчальних закладів. Освіта і наука у цьому тренді одночасно задавали тон (пояснювали, як і навіщо) та відставали (важко впроваджували цифрові технології у зв'язку з недостатнім фінансуванням).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. Діджиталізація, або активне використання цифрових технологій у повсякденності, сьогодні є одним з найбільш складних, комплексних і малодосліджених соціально-економічних явищ. Поширення і використання цифрових технологій у сучасному суспільстві цікавило багатьох учених, зокрема, це такі вчені як О. Барабаш, І. Варжанський, Ю. Гришина, В. Залізко, С. Квіт, Н. Оніщенко, О. Романовський, С. Шкарлет, О. Лис, П'єр Леві, А. Статкевич, В. Сухонос, О. Старинець, Е. Тоффлер та ін. Поряд із цим проводилися дослідження діджиталізації як певного етапу в історії розвитку людства, що має свої причини, умови та наслідки.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Повна діджиталізація держави свідчить про необхідності модернізації системи освіти. Однак пандемія, викликана COVID-19, внесла несподівані корективи в освітні процеси, зробивши їх діджиталізацію обов'язковим елементом. Особлива актуальність і важливість діджиталізації вищої освіти були відзначені Міністерством цифрової трансформації України у 2022 році: "Цифровізація всіх сфер - нові реалії світу. Для побудови успішної цифрової держави потрібно постійно залучати нових кваліфікованих спеціалістів. Зокрема, у сферах кіберзахисту, аналізу даних, штучного інтелекту, роботи з державними реєстрами та захистом персональних даних" [2]. Зокрема, на порталі Дія. Цифрова освіта зареєструвалися на навчання цифрових навичок понад 800 тис. українців. Також понад 200 тис. українців зареєструвалися на навчання у Всеукраїнській школі онлайн як складовій частині проєкту Дія. Цифрова освіта. У 2020 році на навчання на Дія. Цифрова освіта зареєструвалися близько 420 тис. українців. Відповідно, за перші 10 місяців 2021 року долучилися до проєкту ще понад 580 тис. українців. Мета проєкту Дія. Цифрова освіта - навчити шість млн українців цифрової грамотності за три роки. Всі освітні серіали створені без державного фінансування, за підтримки партнерів - донорів, бізнесу чи NGO. Також на порталі є національний тест на цифрову грамотність Цифрограм для громадян, держслужбовців, медиків і вчителів [3].

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є проведення наукового аналізу основних пріоритетів, викликів, та визначення завдань діджиталізації вищої освіти. У зв'язку із цим є актуальним науковий аналіз процесів та результатів підготовки кадрів вищої кваліфікації за спеціальністю 081 "Право", спрямований на розуміння необхідності та можливостей діджиталізації у цій сфері.

Виклад основного матеріалу дослідження. Слово "діджиталізація" (від англ. didgitalization (digital - цифра, суфікс - ization вказує на процес)) можна перекласти як "оцифровування", тобто переведення різних видів інформації, переклад тексту, звуків, відео та інших даних у цифровий вигляд [4]. Однак, це визначення є вузьким і дослівним, явище діджиталізації стосується передусім людей, залучених до взаємодії з цифровими технологіями, і ця взаємодія дає змогу впливати одне на одного й реформувати всіх учасників цього процесу.

Діджиталізація суспільства має соціокультурну основу. Поява Інтернету і мобільних пристроїв, можливість постійної комунікації членів суспільства один з одним визначають розвиток діджиталізації суспільства загалом [5]. Діджиталізація також виступає складовою частиною сучасного антропологічного простору. Так, французький філософ, культуролог, дослідник сучасності і впливу цифрових технологій П'єр Леві (Pierre Levy), виділяє чотири антропологічні простори в історії розвитку людства: планетарний простір; територіальний простір; простір товарів; простір знань [6; 7]. Антропологічним простором Леві називає якусь силу соціального тяжіння суспільства, що охоплює фізичний і соціальний простір, які входять у це суспільство людей. Ця сполучна сила проявляється в мові, культурних аспектах і технологіях на певному відрізку часу, характерному для конкретного етапу розвитку суспільства.

Перший планетарний простір, за Леві, сформувався під дією трьох характеристик людини, які відрізняють її від інших жителів планети: мова; технології, основані на людській праці; створення соціальних організацій різних форм.

Другим антропологічним простором є територіальний простір, виникнення якого пов'язане, передусім, із розвитком землеробства, появою міст та інституту держави. На цьому етапі особливого значення набувають економічні чинники добробуту, поширюється писемність, завдяки якій з'являється можливість накопичувати й передавати інформацію, систематизувати знання [6; 7].

Описуючи третій антропологічний простір, простір товарів, П'єр Леві зазначає, що він зародився в період появи інституту світового ринку і ґрунтується на русі ресурсів, товарів, капіталу, праці та інформації. Зростання економічного розвитку відбувається під впливом індустрій, що включають ресурси та інформацію. Стійко розвивається науковий метод пізнання, оснований на класичних методах теорії і практики, однак з'являються електронно-обчислювальні машини та цифрові пристрої, які на перший план висувають такі методи пізнання як цифрове моделювання та різні методи симуляції.

Прихід четвертого антропологічного простору, простору знань і колективного інтелекту, П'єр Леві визначає сьогоднішнім днем. Цей сучасний антропологічний простір чітко визначається такими характеристиками: прискорення темпів еволюції знань і техніки, широке поширення і доступність знання, поява інституційного та концептуального інструментарію для орієнтування в інформаційних даних [6; 7].

Сучасний антропологічний простір розвивається в умовах високих темпів зростання рівня знань, швидкого поширення й відображення потоків інформації із залученням дедалі більшої кількості людей до цього руху та виникненням різних технологічних новинок. Особливого попиту інтернет-технології набули для сучасних студентів. Щобільше, розвиток сучасного суспільства за відсутності умовних географічних бар'єрів для поширення цифрових технологій і знань, загальна доступність інформації та необмеженість її обсягу показують, що діджиталізація є невід'ємною частиною всіх сфер життя суспільства, зокрема і сфери освіти, як однієї з найбільш важливої і визначальної у формуванні суспільства загалом. Особливого значення набуває аналіз особливостей розвитку діджиталізації у вищих навчальних закладах.

Принагідно зазначимо, що вища освіта визначається сукупністю систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти, та регулюються Законом України "Про вищу освіту" від 28.09.2017 № 1556-18 [8]. Освіта є найважливішим чинником економічного, соціального та духовного розвитку суспільства, і навіть дає надійний фундамент у реалізації ідеї гідного життя. Право на освіту визнається як невід'ємне та природне серед інших прав і свобод людини та знаходить закріплення в міжнародних правових актах і внутрішньодержавному праві.

Як ми вже зауважили, велику роль у процесі діджиталізації освіти відіграла пандемія COVID-19. Необхідність обмеження соціальних контактів, з якою зіткнулося суспільство у 2020му, призвела до актуалізації альтернативних форм комунікативної взаємодії між людьми, що не могло не позначитися й на освітньому процесі. Несподіванка настання пандемії показала, що освітня система не готова до переходу на цифровізацію освіти. Багато освітніх установ зіткнулися з недостатністю матеріально-технічної бази забезпечення освітнього процесу в цифровому середовищі, педагоги виявилися морально непідготовленими до принципово нових способів ведення лекцій і занять семінарського типу, ті, хто навчається, багато в чому сприйняли перехід на дистанційні технології як спосіб заощадити особистий час і зусилля під час виконання типових завдань. З огляду на це, виникає питання: діджиталізація освіти - це принципово нова парадигма здійснення освітнього процесу чи симуляція освітньої діяльності як такої?

У науковому дискурсі термін "діджиталізація суспільства" почали використовувати на початку 70-х років минулого століття у зв'язку зі широким проникненням у багато сфер життя суспільства електронно-обчислювальних систем [9]. У соціальній теорії цей термін розглядається у співвідношенні, насамперед, з концепцією інформаційного суспільства.

Одним з перших про проблеми діджиталізації освіти заговорив Е. Тоффлер (Alvin Toffler). У своїй роботі "Шок майбутнього" проблемам майбутньої освіти він присвятив окрему главу. Соціолог прямо заявляє, що система освіти безнадійно застаріла. Вона досі функціонує за моделлю індустріального суспільства, працюючи за моделлю конвеєра знань, переконуючи людину, що від рівня освіти безпосередньо залежить рівень її життя в майбутньому. Е. Тоффлер зазначає: "Внутрішній розпорядок шкільного життя був дзеркальним відображенням індустріального суспільства, а тим самим і підготовчим етапом успішного в нього входження. Зараз найбільшій критиці піддаються саме ті характерні особливості освіти - сувора регламентованість, відсутність індивідуального підходу, жорстка система розподілу учнів по місцях, групах і класах, а також оцінка їх знань, - які якраз і робили систему народної освіти настільки ефективним інструментом адаптації до місця й часу" [10, с. 124].

На зміну індустріальній системі освіти має прийти принципово нова - система суперіндустріальної освіти. Головне, чого повинна навчити ця система людину, - це критично мислити, вміти орієнтуватися в мінливій дійсності, передбачати настання подій. Інструментами такої системи Е. Тоффлер вбачав комп'ютерне навчання, електронні відеозаписи, голографії тощо. Освіта повинна бути безперервною, здійснюватися все життя людини. Місце традиційних лекцій поступово повинні займати нові навчальні методики: рольові ігри, комп'ютерні конференції та інші методи, запозичені зі сфери ігор і розваг. Необхідним філософ вважав і новий системний підхід до створення навчальних планів, що ґрунтується здебільшого на альтернативних короткострокових курсах, наявності факультативних предметів, спрямованих на вивчення запитів майбутнього. Ключовими в освіті майбутнього стануть три основні навики: вміння вчитися, вміння спілкуватися і вміння вибирати.

У XXI ст. настання ери діджиталізації освіти сприймається як один із синдромів сучасного суспільства, що пов'язано з різкою зміною моделей соціальних взаємодій, образів соціальної реальності. Сьогодні освіта є провідним соціально-культурним інститутом розвитку сучасного суспільства, в якому особливу роль набуває оцінка професіоналізму викладача. Складність педагогічної діяльності визначається тим, що вона є багатофункціональною і поряд з функцією навчання охоплює науково-дослідницьку і методичну роботи, виховання і розвиток учня.

Професійні знання та вміння, дидактичні, дослідницькі, організаторські, комунікативні та творчі здібності є основними складниками професійної діяльності педагога. Особливе значення сьогодні, у період розвитку суспільства, в умовах діджиталізації та постійної еволюції знань, набуває творча складова, адже сучасне суспільство потребує викладача, що розвивається як творча особистість з чітко вираженими цілями, прагне до безперервного саморозвитку, самовдосконалення - самореалізації [11].

Практики впровадження цифрових технологій торкаються не тільки нововведень в оснащенні навчального процесу, а також модернізацію напрямів науково-дослідної діяльності. Найважливіше, що у провідних вищих навчальних закладах з'явилося не лише розуміння, а й фактична цифрова трансформація самого освітнього процесу як розробка та проведення прийому абітурієнтів на навчання за новими програмами вищої освіти та якісне вдосконалення вже чинних програм, що позитивно зарекомендували себе.

Сьогодні ми можемо говорити про те, що цифрові технології - унікальний механізм для різнобічного розвитку сучасного вищого навчального закладу. Наразі створено можливість швидкого обміну досвідом та знаннями, адаптації онлайн-навчання, розвитку цифрових бібліотек та цифрових кампусів, розширюється коло суб'єктів, які отримують унікальну інформацію, яка раніше була доступна лише для вузького кола експертів та вчених. Завдяки цифровим технологіям ми з упевненістю можемо говорити про глобалізацію наукового світу та активний розвиток академічної мобільності.

Безумовно, в умовах безпрецедентної модернізації сучасний університет має адаптуватися для збереження своїх унікальних якостей та конкурентних переваг, чітко вибудувати стратегію свого розвитку, напрямів експертних розробок та науково-дослідної моделі розвитку. При цьому, використання різних моделей навчального середовища з активною пізнавальною діяльністю студентів на основі самостійного освоєння завдань і їх виконання, групової роботи для виконання проєктів, інтерактивних методів навчання, ділових ігор, навчальних і розвиваючих програм для контролю знань та виконання поточних завдань із застосуванням класичного та діджиталізованого підходів із впровадженням цифрових технологій, збільшують роль та зацікавленість студентів у процесі навчання та підвищують загальний рівень освіти [12].

Сьогодні з упевненістю можна говорити про те, що сучасна освітня модель вишу має ґрунтуватися на різнобічно орієнтованих підходах, гнучко розвиватися і містити різні моделі: і класичну лекційно-семінарську, і модель, в якій лекції замінені обговоренням. І в цій освітній моделі діджиталізація - це перспективний механізм оновлення та розвитку сучасного вишу. З цією метою на порталі Дія. Цифрова освіта з'явилися три нові Рамки цифрових компетентностей: для підприємців, держслужбовців і освітян. Рамка цифрової компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників - це інструмент для створення освітніх стандартів, розробки освітніх програм провайдерами освітніх послуг, і тих, хто здійснює підготовку майбутніх вчителів, і тих, хто підвищує кваліфікацію вчителів, що працюють, а також для самоосвіти педагогічних і науково-педагогічних працівників. Рамка охоплює 5 сфер цифрових компетентностей, які містять 22 компетентності та 5 рівнів володіння [13].

Утім, свого часу в есе "Відчуженість" Martin Heidegger характеризував стан сучасного суспільства словом "бездумність": "Бездумність - зловісний гість, якого зустрінеш всюди в сьогоднішньому світі, оскільки сьогодні пізнання всього і вся доступно так швидко і дешево, що в наступну мить отримане також поспішно забувається" [14, с.156]. У сучасному світі, згідно з М. Хайдеггером, людина боїться мислити, "рятується втечею від мислення" (див. [15]). На зміну "осмислювальному мисленню" приходить мислення, що цілком відповідає духу діджиталізації. Читаючи цю роботу М. Хайдеггера, мимоволі застосовуєш її до сучасної картини освіти. Зараз ми якраз спостерігаємо окремі негативні риси, що характеризують сучасний освітній процес: це і боязнь студентів необхідності освоєння об'ємних творів і праць, і велика практика запозичень із відкритих джерел для написання рефератів, курсових робіт і наукових статей, навіть певна шаблонність під час вирішення завдань. Усі ці риси разом нам демонстрував досвід дистанційної освіти, і багато в чому завдяки їх наявності в сучасному освітньому середовищі складається негативне уявлення про необхідність діджиталізації освіти.

Саме тому, перспективним напрямом інтеграції вищих навчальних закладів у міжнародний освітній простір є залучення іноземних експертів та студентів, відкриття міжнародних кампусів, посилення програм академічної мобільності для науковців та студентів.

Варто особливо наголосити, що тренди глобалізації та збільшення частки онлайн-сегменту освітніх послуг у сфері освіти можуть кардинально змінити традиційну систему. Цифрові освітні ресурси стають базою для розвитку інформаційних послуг у сфері освіти. При цьому варто звернути увагу, що особлива затребуваність щодо діджиталізації системи навчання проявляється саме в системі додаткової освіти (зокрема, професійне підвищення кваліфікації чи вивчення нової іноземної мови).

Коли ми говоримо про здобуття першої, базової вищої освіти, у сучасному університеті має бути поєднання як сучасних інформаційних технологій, так і прямого спілкування учнів з викладачами, експертами, вченими. Досить продуктивно було б замінити стандартний набір теоретичних лекцій на онлайн-продукти, збільшивши кількість годин, спрямованих на закріплення матеріалу, розвиток практичної та проєктної діяльності студентів.

І, найголовніше, що сьогодні має бути на порядку денному, - це дотримання принципів терміновості, своєчасності та ефективності прийнятих рішень. Цифровізація має забезпечити більшу адаптованість вузу до цільової аудиторії, що не тільки зробить його конкурентоспроможнішим на ринку освіти, а й створить додаткові можливості для студентів.

Окрім того, розвиток цифрового вищого навчального закладу обов'язково має супроводжуватись моніторингом потреб сучасного ринку, впровадженням та актуалізацією освітніх програм усіх рівнів відповідно до ключових компетенцій діджиталізації, забезпечення їх наступності.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Отож можемо підсумувати, що сучасна освіта потребує принципово нових парадигм, відповідних і духу часу, і запитам суспільства. І процес подальшої діджиталізації освіти (про який писав Е. Тоффлер десятки років тому) видається нам неминучим. Головною перешкодою для цього процесу вбачається не стільки опір студентами новим моделям отримання знань, скільки неготовність викладацької ланки перебудовувати свою діяльність до вимог сучасності. Неминучим видається і створення нових освітніх програм для студентів вишів юридичного профілю, уведення дисциплін вільного вибору, спрямованих на освоєння цифрових технологій в освіті, зокрема в рамках магістратури та аспірантури.

У недалекому майбутньому комунікація між здобувачем і викладачем буде будуватися за абсолютно іншими моделями, і вже зараз треба бути до цього готовим. Тільки тоді зможемо говорити про таку вітчизняну освіту, що випереджає вимоги соціальної реальності.

Тож діджиталізація в освіті є одночасно застосуванням цифрових освітніх технологій (як інструмент) та навчанням цифровим знанням, навичкам і вмінням (як результат). Для вищої освіти необхідний результат більш складний, оскільки стосується апарату сучасної науки - дослідник повинен знати і розуміти не лише загальну методологію та зміст своєї сфери наукової діяльності, а й цифрові способи отримання, збереження та передачі наукового знання.

Бібліографічний список