Проблема формування навичок домедичної допомоги у закладах вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Проблема формування навичок домедичної допомоги у закладах вищої освіти

Любов Кіт,

кандидат біологічних наук, асистент,

Володимир Фірман,

кандидат технічних наук, доцент

Львів, Україна

Abstract

Lyubov Kit, Volodymyr Firman. The problem of pre-medical care skills training in higher education.

The article focuses on the pre-medical training of applicants for non-medical higher education. The organizational and legal principles of training and first aid are analyzed. The need to involve a wide range of people without medical education in the provision of pre-medical care was emphasized and substantiated. For this purpose, appropriate training should be organized. In particular, authors recommended to resume the studying of the discipline "Fundamentals of premedical care" in different educational institutions or to include the pre-medical care skills training to the course «Life safety» with an increase in academic hours. Additionally, it was emphasized that when teaching the course "Fundamentals of pre-medical care", it is necessary today to take into account the peculiarities of its provision in the war zone.

The article highlights a list of basic skills of pre-medical care that must be acquired by higher education students, regardless of their profession.

Training sessions are an effective form of education for knowledge acquisition and the formation ofpractical pre-medical care skills.

Key words: pre-medical aid, practical skills, training, emergency care, skills, abilities, fundamentals ofpre-medical aid, life safety.

Анотація

У статті акцентовано увагу на домедичній підготовці здобувачів вищої освіти немедичного спрямування. Проаналізовано організаційно -правові засади навчання та надання невідкладної допомоги. Наголошено на необхідності та обґрунтовано потребу залучення до надання домедичної допомоги широкого кола осіб без медичної освіти. Для цього повинно бути організовано відповідне навчання.

Рекомендовано відновити у закладах вищої освіти вивчення дисципліни «Основи домедичної допомоги» або включити навчання навичкам надання першої невідкладної допомоги у курс «Безпеки життєдіяльності» зі збільшенням обсягу академічних годин. Наголошено, що при викладанні курсу «Основи домедичної допомоги» сьогодні обов'язково важливо враховувати особливості її надання в зоні бойових дій.

У статті висвітлено перелік базових навичок домедичної допомоги, якими повинні володіти здобувачі вищої освіти незалежно від фаху.

Доведено, що ефективною формою навчання для засвоєння знань та формування практичних навичок домедичної допомоги є тренінги.

Ключові слова: домедична допомога, навчання, невідкладна допомога, вміння, навички, основи домедичної допомоги, безпека життєдіяльності.

Постановка проблеми

Здоров'я та життя людини, її безпека є найвищою соціальною цінністю держави. Кожна людина має природне та невід'ємне право на життя та охорону власного здоров'я, гарантом якого є

Конституція України. Ці права є базовими у системі соціальних прав людини і захищені відповідними законами та нормативно-правовими актами України. В умовах воєнного стану, зумовленого військовою агресією Російської Федерації проти України, різкого зростання рівнів соціальної напруги та злочинності, наявної величезної кількості різноманітних техногенних аварій, катастроф, вміння надавати домедичну допомогу (далі - ДМД) постраждалим від нещасних випадків на місці події стає надзвичайно актуальним.

Сьогодні в Україні створена система, яка повинна сприяти охороні соціальних цінностей, проголошених Конституцією України. Проте, наявні у ній недоліки, зокрема у системі екстреної медичної допомоги, пов'язані з недосконалою організацією раннього доступу до надання першої медичної допомоги [3; 6; 8], часто ставлять під загрозу не лише здоров'я, а й життя постраждалого. Розв'язати цю проблему можна завдяки системному навчанню осіб без профільної медичної освіти діям у разі виникнення надзвичайних ситуацій та формуванню у них навичок з надання ДМД на місці події.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблема домедичної підготовки не нова і висвітлюється у працях різних науковців, зокрема, О. Акулової, В. Безпалого, В. Василенко, О. Вісина, П. Волянського, А. Гулай, М. Долгого, С. Гур'єва, С. Калашченко, О. Рябової, Г. Телегіної, Н. Харченко.

Результати аналізу чисельних наукових публікацій з цього питання дають змогу зробити висновок про те, що в Україні достатньо багато уваги приділяється навчанню ДМД фахівців рятувальних служб та інших фахівців, які зобов'язані володіти цими навичками згідно із законом України «Про екстрену медичну допомогу» [11], під час професійної підготовки та підвищення ними своєї професійної майстерності, проте майже зовсім оминається питання формування навичок ДМД у цивільних громадян, зокрема у закладах вищої освіти, що викликає неабияке занепокоєння. Адже, розвиток професійних компетентностей передбачає набуття здобувачами вищої освіти здоров'язбережувальних компетентностей, які є важливим елементом загальної культури особистості і впливають на формування соціально свідомого та відповідального суспільства загалом.

Мета статті - обґрунтувати та довести гостру потребу формування навичок домедичної допомоги у здобувачів вищої освіти, визначити їх обсяг та шляхи реалізації.

Виклад основного матеріалу дослідження

За даними Державної служби статистики, середній показник смертності в Україні від екзогенних причин (нещасні випадки з людьми, травмування, отруєння тощо) становить 71,8 особи на 100 тис. населення без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, що складає приблизно 5,08% від загальної кількості померлих в Україні та посідає третє місце в ієрархії причин смерті населення нашої країни після хвороб системи кровообігу і новоутворень [19].

Упродовж останніх 5 років спостерігається позитивна тенденція до скорочення частки смертей від зовнішніх причин (з 5,49% до 3,93%) [19], однак, втрати від них залишаються ще надто високими та перевищують відповідні показники країн Європи у 3 -5 разів [2]. При цьому, лише 19,3% постраждалих помирають у лікарнях, а 80,7% - на догоспітальному етапі. Ця ситуація пов'язана не так із важкістю отриманих травм, зокрема несумісних із життям, як із недостатньою системою організації надання домедичної та медичної допомоги постраждалим безпосередньо на місці нещасного випадку, а також неефективністю здійснення заходів із транспортування постраждалих до лікувальних закладів [3; 6; 18]. З огляду на це, сьогодні надзвичайно актуальною є проблема своєчасності надання невідкладної допомоги.

Як показує досвід, в умовах різних техногенних чи природних надзвичайних ситуацій, воєнних конфліктів, сил і засобів державної системи охорони здоров'я не завжди вистачає для забезпечення своєчасності надання невідкладної допомоги постраждалим. Часто люди через власну необачність самі попадають у ситуації, коли на місці події не має рятувальників або осіб, які вміють надавати спеціалізовану медичну допомогу, і за таких обставин можуть сподіватися лише на допомогу сторонніх осіб, очевидців події, а то й лише на самих себе. За відсутності належної допомоги постраждалий може загинути від отриманих травм упродовж кількох хвилин, зокрема, у разі зупинки дихання чи наявності критичної кровотечі. Сьогодні відомо, що за відсутності допомоги постраждалим упродовж першої години після ушкодження летальність випадків зростає на 30%, упродовж трьох годин - на 60%, а упродовж шести - на 90%.

У всіх цивілізованих країнах світу для забезпечення своєчасності надання невідкладної допомоги постраждалим на місці події широкого застосування набула практика залучення для ДМД окремих категорій немедичних працівників шляхом запровадження їх навчання навичкам надання ДМД [3]. В Україні така практика, на жаль, ще не застосовується, зокрема через наявність прогалин у сфері законодавства [8].

У нашій державі вимоги щодо рівня знань та перелік практичних навичок, необхідних для надання ДМД, визначає центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я - Міністерство охорони здоров'я України. На даний час навчання з ДМД регламентується низкою нормативно -правових документів.

Так, у 3-й статті Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [9] наводиться визначення невідкладного стану людини, який розглядають як раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або її оточення і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин. З цього випливає, що, люди, які перебувають у невідкладному стані, потребують невідкладну (термінову) домедичну допомогу, яка, згідно з цією ж статтею, передбачає невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи [8].

До осіб, які зобов'язані надавати ДМД людині, яка перебуває у невідкладному стані, за статтею 12 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» належать: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками надання ДМД [11]. Щодо цього часто й виникають запитання та суперечки. Кого віднести до таких осіб та якими практичними навичками вони повинні володіти?

Так, наприклад, суперечливим до сьогоднішнього дня залишається питання необхідності володіння навичками ДМД педагогічними працівниками. Відомо, що нещасні випадки у школі та під час навчального процесу є причиною майже 15% дитячих травм. Найчастіше травми отримують діти віком від 6 до 14 років, які, залежно від навчального плану, перебувають у школі від 21 до 37 годин на тиждень і таке перебування повинно бути безпечним. Зазвичай вчитель першим опиняється на місці події та надає допомогу дитині. Ось чому, так важливо щоб вчителі мали практичні навички з надання ДМД.

З березня 2020 року, коли в дію вступив закон України 463 -IX «Про повну загальну середню освіту», згідно з частиною третьою статті 22, усі вчителі загальних середніх закладів освіти зобов'язані володіти навичками з надання ДМД дітям [15]. Проте системне навчання вчителів з ДМД так і не було організоване.

Інші закони України: «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про вищу освіту» не місять прямої норми, яка б зобов'язувала педагогів інших закладів освіти володіти навичками надання ДМД, або віднесла їх до осіб, які повинні володіти ними за своїми службовими обов'язками [10; 14; 16; 17]. Проте, Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 року №15 «Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 15.02.2005 №231/10511, передбачено, що «3.1. Працівники під час прийняття на роботу і у процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового та професійного навчання проходять на підприємстві коштом роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці та надання ДМД» [13], а отже, мають змогу проходити потрібне навчання. навчання домедичний допомога освіта

Порядок підготовки та підвищення кваліфікації осіб, які згідно зі своїми службовими обов'язками зобов'язані володіти знаннями і практичними навичками надання ДМД людині, яка перебуває у невідкладному стані, визначається Кабінетом Міністрів України. Сьогодні чинними нормативними документами передбачено навчання та підвищення кваліфікації осіб, для яких надання ДМД є службовим обов'язком, затверджені уніфіковані програми підготовки медичних працівників системи швидкої медичної допомоги та служби медицини катастроф з невідкладної медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях, рятувальників та інших фахівців, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і не мають медичної освіти, викладачів - інструкторів з надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях тощо [2, 8]. Зокрема, з метою удосконалення підготовки осіб, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками зобов'язані надавати ДМД, і з метою адаптації навчально -тренувальних програм до міжнародних стандартів надання невідкладної медичної допомоги Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.08.2021 року №1627 «Про удосконалення підготовки з надання домедичної допомоги осіб, які не мають медичної освіти» були затверджені нові навчально -тренувальні програми трьох рівнів з підготовки осіб, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні надавати ДМД; інструкторів з кваліфікацією «Інструктор з надання догоспітальної допомоги» та «Інструктор з надання першої допомоги», до яких висувається ряд кваліфікаційних вимог відповідно до кваліфікаційної категорії [2].

За порушення законодавства у сфері надання медичної допомоги, особи, винні у порушенні положень Закону «Про екстрену медичну допомогу» (стаття 15), несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільноправову відповідальність за ненадання без поважних причин на місці події ДМД або необґрунтовану відмову у її наданні [11]. Тобто, співробітники аварійно-рятувальних служб і працівники державної пожежної охорони, а також працівники інших міністерств і відомств підпадають у разі ненадання ДМД (або не якісного надання) до відповідальності згідно зі статтею 367 (службова недбалість) Кримінального кодексу України [3; 7].

Щодо громадян, які виявили людину, яка перебуває у невідкладному стані та не можуть особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, за відсутності медичних працівників на місці події, то стаття 3 Закону «Про екстрену медичну допомогу» покладає на них обов'язок :

негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров'я чи будь -яку особу, яка зобов'язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події;

за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров'я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

Кожен, хто виявив людину, яка перебуває у невідкладному стані, має право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров'я, у якому ця допомога може бути надана. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи - підприємці, а також водії зобов'язані забезпечити безоплатне перевезення наявним у їх розпорядженні транспортом людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події медичного закладу [11].

Надання людині, яка перебуває у невідкладному стані, ДМД на місці події та під час перевезення до закладу охорони здоров'я здійснюють згідно 28 Порядків надання домедичної допомоги особам, які знаходяться у невідкладних станах, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 червня 2014 р. № 398 [12].

Навчання громадян способам надання домедичної допомоги є одним з обов'язків громадян у сфері цивільного захисту (стаття 21 і 36 Закону України від 02.10.2012 р. № 5403-VI «Кодекс цивільного захисту України») [5]. З цього можна зробити висновок, що громадяни не лише повинні володіти навичками ДМД, а й застосовувати їх у разі потреби. Проте, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.05.2014 року № 590-р «Про скасування наказу Міністерства освіти і науки, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 жовтня 2010 р. № 969/922/216» було скасовано спільний наказ МОН, МНС та Держгірпромнагляду України від 20 жовтня 2010 року №969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчань з охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у закладах вищої освіти України», яким було передбачено порядок проведення навчання за дисципліною «Безпека життєдіяльності» [1]. Це призвело до зменшення навчального навантаження та скорочення курсів «Безпеки життєдіяльності», «Цивільного захисту», «Основ домедичної допомоги» або й до повного ліквідування останнього у закладах вищої освіти. Як наслідок, населення нашої країни часто не лише не знає як діяти у разі виникнення різних надзвичайних ситуацій, у тому й числі під час воєнного стану, а й що треба робити у повсякденному житті, щоб воно було більш безпечним, не знає елементарного алгоритму дій та не має якісних практичних навичок надання ДМД [1; 20]. На нашу думку, в умовах наявного воєнного конфлікту та воєнного стану, запровадженого Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, високого рівня смертності внаслідок різноманітних нещасних випадків тощо, такі дії з боку держави є неприпустимі. Нехтування владою дисциплінами, спрямованими на збереження життя і здоров'я людей, може невдовзі призвести до катастрофічних наслідків. Ситуація, що склалася, потребує негайного вирішення, зокрема, шляхом відновлення викладання таких дисциплін, як «Основи домедичної допомоги» та «Цивільний захист» у різних закладах вищої освіти, а також відновлення підготовки та проведення систематичних тренінгів для педагогів та інших фахівців.

В останні роки зацікавленість громадян у знаннях надання ДМД зростає. Цьому сприяли революція, силові протистояння, військові дії на сході України. Чи не малу роль відіграло також вторгнення військ РФ на терени України.

Сьогодні відповідне навчання можна пройти на спеціалізованих ліцензованих курсах першої домедичної допомоги, які проводять в різних містах України Товариство Червоного Хреста України, обласні територіальні центри медичної допомоги та медицини катастроф, «Мальтійська служба допомоги», медики державних та приватних установ тощо. На жаль, не дивлячись на таку вкрай важливу потребу у знаннях та практичних навичках ДМД, у країні, в якій 8 років триває війна, у закладах вищої освіти навчання діям у разі виникнення надзвичайних ситуацій та домедичної підготовки так і не було відновлено.

Відомо, що кращому засвоєнню знань та формуванню практичних навичок сприяють різноманітні тренінги, тому, ця форма навчання визнана як найбільш ефективна при викладанні курсів «Домедична допомога» і «Основи домедичної допомоги». Основою усіх тренінгів для громадян, а також здобувачів закладів вищої освіти є «алгоритм базової підтримки життя» (basic life support) [2; 4], що складається з низки маніпуляцій, які дають змогу підтримати життя постраждалого до прибуття бригади швидкої допомоги, а часом і врятувати його. Основний акцент при цьому робиться на серцево - легеневій реанімації.

Зазначимо, що особливостями ДМД, яка надається постраждалому особами без медичної освіти, є:

масивну кровотечу можна зупиняти за допомогою кровоспинного джгута або турнікета лише за умови, якщо її не вдається зупинити іншими заходами, які менше травмують;

для допомоги постраждалому рекомендовано якнайшвидше залучити сторонніх осіб, зокрема. для яких надання ДМД є службовим обов'язком, і викликати бригаду екстреної медичної допомоги;

не рекомендовано до прибуття бригади екстреної медичної допомоги переміщати постраждалого, окрім випадків існування реальної загрози для життя самого рятівника чи постраждалого;

курс з ДМД не включає методики послаблення кровоспинного джгута під час транспортування і не передбачає використання медичних препаратів, оскільки це є виключно сферою діяльності медпрацівників.

Результати аналізу статистичних даних щодо нещасних випадків та чисельних програм ліцензованих курсів з надання домедичної допомоги дають змогу визначити обсяг необхідних навичок першої допомоги, якими повинна володіти сьогодні соціально відповідальна людина. Він охоплює: оцінювання стану потерпілого та визначення обсягу потрібної допомоги; розпізнавання зупинки дихання та кровообігу; порядок виклику бригади швидкої допомоги; проведення якісної серцево-легеневої реанімації без та із застосуванням автоматичного зовнішнього дефібрилятора; надання допомоги у разі обструкції дихальних шляхів стороннім тілом (прийом Геймліха), у разі кровотечі з кінцівок способом прямого тиску на рану, накладанням тиснучої пов'язки та джгута (еластичного джгута Есмарха та турнікету), у разі травм опорно-рухового апарату (забої, вивихи та переломи), у разі термічних опіків, відморожень, у разі судом; надання допомоги у разі порушень мозкового (інсульту) та серцевого (інфаркту) кровообігу; уміння надавати допомогу у разі гострого отруєння, блювання, втрати свідомості; використати підручні засоби при перенесенні чи транспортуванні постраждалого [2; 4; 12].

Проведене дослідження показало, що на жаль, спеціальних методичних вказівок щодо надання ДМД для осіб без медичних знань, крім військових, у разі бойових дій не існує. Більшість травм, яких зазнають люди під час війни, є несумісні з життям. Проте, такі стани, як кровотеча з рани на руці або нозі, напружений пневмоторакс чи проблеми з дихальними шляхами, можуть бути усунуті з дотриманням усіх чинних порядків надання ДМД особам при невідкладних станах у мирний час [12]. При цьому, треба обов'язково враховувати реальну ситуацію, що склалася, не забуваючи про те, що у пріоритеті завжди є збереження власного життя рятівника. на нашу думку, було б доречним розробити спеціальні методичні матеріали для цивільних, які б врахували усі особливості надання невідкладної допомоги в умовах бойових дій, у секторі обстрілів, а також висвітлити ці питання в курсі «Основи домедичної допомоги», наприклад у темі «Принципи надання домедичної допомоги в умовах бойових дій».

Отже, якщо людина володіє потрібними навичками надання ДМД, вона може і повинна їх застосувати у критичній ситуації. Якщо ж таких знань та навичок нема, вона зобов'язана покликати на допомогу осіб, які такими навичками володіють, чи викликати бригаду екстреної допомоги. В іншому випадку до неї можуть бути застосовані норми кримінального кодексу України встановлені такими статтями, як 135 «Залишення в небезпеці» та 136 «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані» [7; 8].

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

В умовах сьогодення навички надання ДМД повинні бути у пріоритеті. Зараз, як ніколи, треба не лише навчати передбачати небезпеку, як її уникати чи здійснювати заходи, які б мінімізували негативний вплив небезпечних чинників на людину, а й формувати навички збереження життя людини у критичних ситуаціях.

На жаль, питання навчання алгоритмам дій та формування практичних навичок надання невідкладної допомоги у громадян у нашій державі практично невирішене. Найчастіше таке навчання люди проходять за власним бажанням і за власний кошт, тоді, як набуття великою кількістю осіб, незалежно від фаху, умінь та навичок ДМД дасть змогу не лише своєчасно надати потрібну допомогу та врятувати життя постраждалим, а й суттєво знизити рівень смертності в Україні від дії зовнішніх чинників.

Вирішити це завдання можна шляхом відновлення у різних закладах вищої освіти немедичного спрямування вивчення дисципліни «Основи домедичної допомоги» або ж включенням навчання навичкам ДМД у програму дисципліни «Безпека життєдіяльності» зі збільшенням обсягу академічних годин. Безпека людини, її здоров'я та життя, а також заходи спрямовані на їхнє збереження, повинні стати повсякденною культурою здоров'язбереження і нормою поведінки для кожної соціально відповідальної людини.

Перспективи подальших досліджень полягають у пошуку і розробленні оптимальних та ефективних методів формування здоров'ябережувальних компетентностей серед здобувачів вищої освіти; досліджуванні формування у студентської молоді психологічної готовності використовувати здобуті навички на практиці; розробці методичних вказівок для цивільних осіб, зокрема здобувачів вищої освіти, щодо дій та надання домедичної допомоги у разі бойових дій чи у секторі обстрілів.

Список використаних джерел

1. Васильєв І. О., Тищенко В. О., Пруський А. В., Єременко С. А., Білошицький М. В. Державне регулювання забезпечення навчання за навчальною дисципліною «Безпека життєдіяльності» у закладах вищої освіти. Науковий збірник ІДУЦЗ. 2019. №7. С. 19-30.

2. Вісин О. О., Федорчук-Мороз В. І. Основні аспекти домедичної допомоги. Перспективні технології та прилади. 2019. №15. С. 13-20.

3. Волянський П. Б., Долгий М. Л., Терент'єва А. В. Організаційно- методичні аспекти навчання навичкам надання домедичної допомоги немедиків - працівників сфери цивільного захисту. Надзвичайні ситуації: безпека та захист : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Черкаси, 9-10 жовт. 2014 р. Черкаси : ЧІПБ, 2014. С. 115-118.

4. Картавий О. Організація навчання з домедичної допомоги на підприємстві. Охорона праці і пожежна безпека. 2019. №7.

5. Кодекс цивільного захисту України: Закон України від 02.10.2012 р. №5403-VI. Редакція від 01.01.2022 р.

6. Концепція реформи системи екстреної медичної допомоги.

7. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. №2341-ІІІ. Редакція від 05.01.2022 р.

8. Морозов В., Котова Л. Юридичні аспекти надання екстреної домедичної допомоги в Україні. Науковий погляд молоді: ключові питання сучасного етапу реформування системи вітчизняного законодавства : матеріали ХІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців, м. Сєвєродонецьк, 12-13 грудня 2019 р. Сєвєродонецьк, 2019. Ч1. С. 9-14.

9. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р. №2801-ХІІ. Редакція від 12.01.2022 р.

10. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 р. №1556-VH. Редакція від 01.01.2022 р.

11. Про екстрену медичну допомогу: Закон України від 05.07.2012 р. №5081-VI. Редакція від 07.01.2022 р.

12. Про затвердження Порядків надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах : наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16.06.2014 р. №398. Редакція від 18.01.2019 р.

13. Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 р. №15. Редакція від 14.04.2017 р.

14. Про освіту: Закон України від 05.09.2017 р. №2145-VIII. Редакція від 21.11.2021 р.

15. Про повну загальну середню освіту : Закон України від 16.01.2020 р. №463-IX. Редакція від 24.11.2021 р.

16. Про позашкільну освіту: Закон України від 22.06.2000 р. №1841-Ш. Редакція від 22.05.2021 р.

17. Про професійну (професійно-технічну) освіту: Закон України від 10.02.1998 р. №103/98-ВР. Редакція від 01.01.2021 р.

18. Рябова О. О., Кашута В. Є. Підготовка фахівців з надання домедичної допомоги. Актуальні проблеми екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, кременецькі медичні ралі 2018, зимовий чемпіонат бригад ЕМД : матеріали всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. Участю, м. Тернопіль, 22-25 лют. 2018 р. Тернопіль: ТДМУ; Кременець, 2018. С. 2930.

19. Смертність в Україні : дані статистики про кількість померлих в Україні (за причинами смерті) за 2015-2021 роки.

References

1. Vasyliev I., Tyshchenko V., Pruskyi A., Yeremenko S., & Biloshytskyi M. (2019). State regulation of providing education for educational discipline «Life safety» in higher education staff. Naukovyi zbirnyk: Instytutu derzhavnoho upravlinnia ta naukovykh doslidzhen z tsyvilnoho zakhystu, 7, 16-26 [in Ukrainian].

2. Visyn E. A., Fedorchuk-Moroz V. I. (2019). Basic aspects of premedical care. Perspektyvni tekhnolohii taprylady, 15, 13-20 [in Ukrainian].

3. Volians'kyj P. B., Dolhyj M. L. and Terent'ieva A. V. (2014). Organizational and methodical aspects of training in providing pre-medical aid by persons in the sphere of civil protection, who are not medicals, Materialy Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Nadzvychajni sytuatsii: bezpeka ta zakhyst», Cherkasy Institute of Fire Safety named Heroes of Chernobyl, Cherkasy, Ukraine [in Ukrainian].

4. Kartavyi O. (2019). Organization of pre-medical care training at the enterprise. Okhorona pratsi i pozhezhna bezpeka, 7

5. Code of Civil Protection of Ukraine : Law of Ukraine № 5403-VI (2012).

6. Revision on 1, January, 2022,

7. The concept of reform of the emergency medical care system (2018),

8. Criminal code of Ukraine: Law of Ukraine. Revision on 5, January, 2022

9. Morozov V., Kotova L. (2019). Legal aspects of providing emergency care in Ukraine. Scientific view of youth: key issues of the current stage of reforming the system of Ukrainian legislation, Materialy XII Vseukrainskoi naukovo- praktychnoi konferentsii studentiv, aspirantiv ta molodykh naukovtsiv, m. Sievierodonetsk, Ukraine [in Ukrainian].

10. Fundamentals of Ukrainian the legislation of Ukraine on Healthcare : Law of Ukraine № 2801-XII. (1992). Revision on 12, January, 2022,

11. On higher education: Law of Ukraine №1556-VII (2014). Revision on 1, January, 2022,

12. On emergency medical care : Law of Ukraine №5081 -VI (2012).

13. Revision on 7, January, 2022

14. On approval of the Procedures for providing pre-medical care to a persons who are in an emergency : The order of the Ministry of Health of Ukraine №398 (2014). Revision on 18, January, 2019

15. On approval of Standard Regulations on the procedure of training and testing of knowledge in occupational safety and the List of high-risk works : The order of the State Committee of Ukraine for Labor Protection Supervision №15 (2005). Revision on 14, April, 2017

16. On education : Law of Ukraine №2145-VIII (2017). Revision on 21, November, 2021

17. On complete general secondary education : Law of Ukraine №463-IX. Revision on 24, November, 2021

18. On out-of school education: Law of Ukraine № 1841 -III (2000). Revision on 22, May, 2021

19. On professional (professional and technical) education : Law of Ukraine № 103/98-VR (1998). Revision on 1, January, 2021

20. Riabova O. O., Kashuta V. Ye. (2018). The training of specialists in providing pre-medical care. The current problems of emergency medical care and disaster medicine, Kremenets Medical Rally 2018, winter championship of emergency medical brigades, Materialy vseukr. nauk.-prakt. konf. z mizhnar. uchastiu, Ternopil: TDMU ; Kremenets, Ukraine. [in Ukrainian].

21. The mortality in Ukraine: statistics of death number in Ukraine (by cause of death, 2015-2021)

22. Kharchenko N. (2020). The legal bases of pre-medical care competences formation in teachers of general secondary school. Nova pedahohichna dumka, 3(103), 153-158. [in Ukrainian].

23. Харченко Н. Правові засади формування компетенцій із домедичної допомоги в педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти. Нова педагогічна думка. 2020. №3 (103). С. 153-158.

Размещено на Allbest.ru