Українська мова та історія у формуванні громадянської позиції студентів педагогічного коледжу

Ключові слова: Бог, український, європейський, ідентичність, виховання, навчальний, правовий, держава.

На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Ів. 1:1). Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості (І. Огієнко). Ще до Різдва Христового Сократом встановлено, що мова є образом людини (Сократ). Мова - то серце народу: гине мова - гине народ (І. Огієнко). Внаслідок цього особливість мови, на противагу засобу комунікації, важко переоцінити в сучасних реаліях геноциду Українського народу. До того ж, Е. Челебі, за науковими дослідженнями Я. Дзири [1] та О.Кульчинського [2], продемонстрував визнання української мови ще більш всеосяжною і багатою, ніж фарсі (перська, іранська), китайська, монгольська та всякі інші, однією з найрозвиненіших, носієм якої є давній Український народ. Е. Челебі був Головнокомандувачем армії Османської імперії XVII ст., здебільшого союзницького періоду військово-дипломатичних відносин з Україною, за винятком ставлення до Запорізької Січі, яка у змові з Московією здійснювала набіги на Кримське ханство, підвладного османам.

Впродовж віків українську мову Українського народу всіляко нищили й забороняли як зовнішніми посяганнями, так і внутрішніми механізмами, можливо через те, що, виходячи з мови ідиш слово «ІрЧКГ», що в буквальному звучанні і перекладі означає «Українська» або «Український», чи «Українець» або «Українка» [3], виступає у Святому Писанні знаряддям вчинення дій волі Божої, зустрічається 687 разів у ньому. Таким чином, є підстави вважати з урахуванням біблійного перекладу І. Огієнка, що українськість як титульно-національна ідентичність Української держави покликане Творцем Господом Богом вершити земні справи, протиставляючи себе злу. Не випадково Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет зауважує, що з нами Бог [4]. Такої ж позиції дотримується і Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви [5]. Якщо з нами Бог, то хто проти нас? Заразом, Українська Республіка сьогодні на офіційному національному та міжнародному рівнях визнається форпостом для усього світу [6; 7; 8; 9; 10].

Юридична доктрина сучасної України вже чітко закріпила мову ознакою держави як політичної, особливої організації суспільства [11; 12], що утворюється відповідно до принципу націотворення, започаткованого Президентом Сполучених Штатів Америки ще у 1918 р., після закінчення Першої світової війни, у формі міжнародного принципу права «самовизначення народу/нації». Слід додати, що українською мовою англійське «nation» переклається і як «народ», і як «нація», що підкреслює значну розвиненість державної української мови і неправильне трактування може призвести до непорозуміння.

Отже, як видно з вищезазначеного, для вироблення науково-практичних підходів у вивченні нашого предмету дослідження задіюються важливі міжгалузеві інтеграційні зв'язки у таких сферах людської діяльності, як філологія, історія, право, освіта й педагогіка та ін. При цьому в умовах війни не втрачають актуальності визнання й гарантування прав людини, що є основним принципом демократичного ладу сучасного цивілізованого світу, зокрема Європейського Союзу, про інтеграцію до якого Українська держава проголосила з перших років відновлення своєї незалежності і впевнено крокує до утвердження гуманних європейських цінностей сьогодні.

Рівень освіти завжди впливав на рівень розвитку держави, основою якого є громадянське суспільство, що якраз і формується у процесі здобуття освіти, а професія педагога в такому разі означується надважливою особливістю у економічному зростанні майбутніх поколінь, їх добробуті.

Мета нашої наукової розвідки полягає у виробленні наукових підходів до пріоритету вивчення української державної мови та історії студентами педагогічного коледжу як необхідної умови для правової європейської інтеграції.

Українськість, як засіб пізнання, ставала об'єктом дослідження не тільки у біблійних текстах, а й у працях О. Духновича, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, І. Єгорової, Л. Сугейко, Ю. Мельничук О. Завальнюка, О. Кирилюка, П. Гриценка, Л. Дубровіної, А. Киридон, І. Матяш, загалом великої наукової спільноти впродовж віків. Однак, українська мова та історія у формуванні громадянського суспільства студентами педагогічного коледжу правової держави в умовах європейської інтеграції під час війни не відображається у комплексних дослідженнях.

Відповідно до Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України [13] інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв Українського народу.

Важливим завданням є розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими націями. Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до переривання державницької традиції.

На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею. мова український громадянський свідомість

Метою національно-патріотичного вихованим є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов'язків, до успадкування духовних і культурних надбань Українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування активної громадянської позиції, утвердження національної ідентичності громадян па основі духовно-моральних цінностей Українського народу, національної самобутності.

Отже, центральним органом державної виконавчої влади Української Республіки, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти і науки визначено пріоритетні напрямки формування європейського громадянського суспільства за допомогою української ідентичності.

Формуванню європейського громадянського суспільства правової держави слугують формули українського мовленнєвого етикету, якими викладач розпочинає заняття та протягом усього академічного часу звертається до студентів. Вживання фраз мовного етикету (Добридень! Бувайте! Перепрошую! Даруйте!) у відповідності до ситуації спілкування сприяє формуванню ввічливості, навичок ґречної поведінки. Тут варто перш за все викладачеві бути прикладом, а студенти згодом підсвідомо сприйматимуть це як норму. Дібрані звернення (імена та загальні слова - звернення) мають вживатися у кличному відмінку (відповідно до числа): Артеме, Ілле, Олено, Анастасіє, друже, студенте та ін. Слід зважати на багатство власне українських вигуків: Отакої! Овва! Годі!

Не останню роль у формуванні громадянського суспільства в Україні відіграють епіграфи до заняття - ретельно дібрані, вони слугують лейтмотивом усього заняття, наприклад, «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» (Ліна Костенко), «Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості» (Іван Огієнко). Саме на влучному епіграфі можна побудувати мету заняття, яка буде активізувати патріотичну свідомість студентів [14, с. 30].

К. Ушинський зазначав, що мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що зв'язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Коли зникає народна мова, - народу немає більше [15, с. 123]. Рідна мова - кров національної культури, її титульна сторінка. Кожній людині незалежно від її волі властива схильність до своєї рідної мови. Чужа мова рідною не стане [16, с. 460]. У цьому ракурсі слід зауважити, що трактування рідної мови у формуванні європейського громадянського суспільства правової європейської Української Республіки можливе лише через визнання константи «рідна мова Українського народу - українська мова», а, отже, державна мова Української правової держави - українська мова, що також гарантовано ч. 1 ст. 10 Конституції України [17].

Історію як засіб формування громадянського суспільства у процесі фахової підготовки здобувачів освіти педагогічного коледжу доречно застосовувати шляхом її критичного аналізу та проблемного підходу з урахування суспільно-політичних подій, явищ та постатей сучасних воєнних умов під час євроінтеграційних процесів. Очевидним є той факт, що розповіді про минуле на всіх навчальних заняттях в апріорі повинні бути українськими, подаватися як історія України в контексті всесвітньої історії, виключаючи всі можливі неточності історіописання, що зумовлено системним знищенням українців, минуле й сьогодення яких писане кров'ю.

Історію Української нації слід визначити, перш за все, як збереження національної ідентичності (самобутності, собітотожності), котра не змінюється ні під впливом потужних соціально-історичних, ні культурних чинників, коли, на відміну від інших народів, українці як нація вистояли попри всі начебто нездоланні асиміляторські сили, спрямовані на знищення нашого народу. Українство зазнало таких неповторних втрат, які вже ніколи не будуть компенсовані. Своєрідний національний мартиролог України складається зі скорботного переліку втрачених українських етнічних земель, з багатомільйонного списку жертв Голодомору, воєн, розстрілів, з трагічного пантеону загиблих Провідників нації, її цвіту - письменників, митців, вчених [18, с. 229], державотворців, котрі стали потерпілими злочинної діяльності у формі геноциду - найважчого серед злочинів проти людства. Внаслідок цього трагічні факти українського минулого й сьогодення ні в який спосіб не можуть подаватися як глумління, применшуватись, замовчуватись, виправдовуватись чи спростовуватись.

У період відновлення сучасної незалежності Української держави О. Субтельний резюмував, що політичні права українців як нації мінімальні - не лише на європейському континенті, а й у середині власного суспільства. Сьогодні, як і протягом попередніх століть, право остаточно ухвалювати рішення, що стосується основних сфер життя українців, зосереджено здебільшого поза межами їхньої території [19, с. 15].

Такі судження зберігають свою актуальність і сьогодні, проте диференціація з сьогоденням, на нашу думку, полягає в тому, що Український народ як живий організм не тільки активно бореться з помилками минулого, але й твердо відстоює уже набуті соціальні цінності сформованої правової Української державності, що прагне повністю інтегруватися у європейський демократичний простір, а Збройні Сили України, як і всі сили оборони, являються найяскравішим прикладом честі й доблесності - європейських цінностей.

Отже, аргументовані нами засоби формування громадянського суспільства студентами педагогічного коледжу правової держави становлять суспільну значимість не тільки у вигляді майбутніх професійних учителів, а перш за все, уже наявним правовим статусом, що є рушійним стрижнем розбудови державності як такої. Бої під Крутами, виступи у Чехословацькій Республіці перед Другою світовою війною, Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності - це все ті світові суспільно-політичні події, головними постатями яких були студенти. Таким чином, при фаховій підготовці студентів педагогічного коледжу варто застосовувати вироблені науково-практичні підходи українського академіка І. Беха, який вважає, що громадянське виховання має включати:

- створення у здобувачів освіти активної громадянської і державницької позиції, заснованої на традиційних культурних цінностях Українського народу;

- розвиток міжнаціонального спілкування;

- виховання поважного ставлення до національної гідності людей, їхніх почуттів, релігійних переконань;

- розвиток правової і політичної культури студентів, розширення конструктивної участі у прийнятті рішень, що зачіпають їхні права й інтереси, включно з різними формами самоорганізації, самоуправління, суспільно значущої діяльності [20, с. 177-178].

Одним із головних завдань педагогічної діяльності є формування такого середовища, яке може впливати на освітній процес та його результати. Такий підхід пов'язаний з ідеєю включення педагогічного коледжу та його студентів у суспільство і навпаки. Зазначимо, що навчальне середовище є насамперед підсистемою соціокультурного середовища, сукупністю спеціально організованих педагогічних умов розвитку особистості. Це структура, яка включає кілька взаємозалежних рівнів:

- глобальний, тобто загальносвітові тенденції розвитку культури, освіти;

- регіональний, тобто освітню політику, культуру, систему освіти;

- локальний - навчальний заклад, найближче оточення, академічна сім'я [21]. Таким чином, освітнє середовище педагогічного коледжу є важливим фактором професійного становлення та особистісного розвитку студентської молоді. Основними чинниками його впливу є створення еталону суспільного життя, активного підвищення ролі соціально-виховних впливів на формування особистості майбутнього європейського фахівця [22, с. 107].

Зазначимо, що саме право є важливим засобом регулювання взаємовідносин людей і суспільства в цілому, тому його призначення полягає, насамперед, у регулюванні відносин громадян, їхньої поведінки, враховуючи індивідуальні потреби, у спрямуванні дій громадян в інтересах суспільства.

Цей висновок є дуже важливим, оскільки, на жаль, нині в українському суспільстві дуже часто публічна влада правовими механізмами забезпечує інтереси насамперед корпоративних членів суспільства. Тим самим, створюються комфортні умови функціонування для обмежено визначеної кількості громадян, що десонує з інтересами суспільства в цілому. А це у свою чергу викликає поглиблення соціального розшарування в суспільстві і, як наслідок, загострює соціальну напругу в ньому, що не сприяє подальшому розвитку держави. Правова політика України, як особливий різновид державної політики загалом, має бути спрямована на : визнання, дотримання і забезпечення основоположних прав і свобод людини і громадянина; формування правової державності; судово-правову реформу; удосконалення законодавства; усвідомлення усім суспільством і, в першу чергу публічною владою, нової, гуманістичної ролі права і усієї юридичної системи; пошук мирних конституційних шляхів вирішення виникаючих конфліктів [23, с. 60].

Висновки

Українська мова та історія, в контексті якої розглядається українство, як і від початку закладин світу, виступають дієвими механізмами у формуванні громадянського суспільства студентами педагогічного коледжу правової держави в умовах євроінтеграції під час війни. На законодавчому рівні констатовано, що розвиток української ідентичності сприяє розбудові Української держави, яка незмінно тримає курс у напрямку до утвердження європейських цінностей у світі. Українські моделі мовленнєвого етикету формують у здобувачів освіти усвідомлення своєї соціальної цінності у катастрофічних умовах збройного протистояння. За науково-педагогічною спадщиною українських діячів слід виробляти ефективні моделі правового захисту української мови та історії в умовах сучасного державотворення європейської демократії. Перспективами подальших досліджень може виступити детальне опрацювання окремих біблійних текстів у філологічній компаративістиці, які будуть сприяти критичному аналізі подій, явищ, постатей минулого та сучасності з метою недопущення глобальних помилок та успішної освітньої діяльності педагогічних закладів освіти України.