Оновлення змісту шкільної історичної освіти в контексті євроінтеграції

Ключові слова: євроінтеграція України, шкільна історична освіта, реформування, зміст, методика.

Нагальним завданням сучасної української школи є задоволення запиту українського суспільства на якісну історичну освіту. Реагуючи на потреби часу і суспільне замовлення у процесі формування сучасного змісту та завдань історичної освіти, необхідно насамперед враховувати загальні чинники розвитку суспільства - глобалізацію, інформатизацію, полікультурність світу.

Також модернізація шкільних програма з історії зумовлена впливом євроінтеграційного вектора розвитку нашої держави, юридично закріпленого наданням 23 червня 2022 року Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. Це вимагає застосування нових методологічних ідей, орієнтуючись на загальноєвропейські цінності та гуманістичні ідеали, послідовно позбавляючись радянських стереотипів. Але водночас, аби убезпечитися від руйнування української національної ідентичності та не допустити маніпулювання історичними фактами, необхідно вчасно корегувати державну освітню політику, зокрема у сфері шкільництва. Вона має бути спрямована не на ситуативні потреби чинної влади, а на системність у реалізації цивілізаційного вибору суспільства. І якщо таким вибором є Євросоюз, то відповідним чином необхідно визначати й вектор реформування освіти, аргументуючи свої позиції прагненням населення власної держави, та спиратися на її історію.

Ще одним соціокультурним аспектом розвитку українського суспільства на початку ХХІ століття, який посилює увагу до історії та її соціального призначення, є, на думку О. Удода, актуалізація теорії історичного знання та посилення взаємодії історичної науки й історичної політики, спрямованої на наукову оцінку джерел, подолання радянської спадщини і спроб фальсифікації уразливих питань (наприклад, Голодомору) [14]. У цьому контексті помітним явищем стало перетворення медійної історії як інформаційно-комунікаційного простору історичного знання на системоутворюючий базовий елемент соціального простору, оскільки саме вона лежить в основі формування історичної, а отже, культурної пам'яті, історичної свідомості, а в широкому розумінні - історичної культури суспільства [15]. Водночас це породило певні проблеми, відкриваючи простір для проникнення медійних тлумачень у шкільну історичну освіту, небезпеки авторського волюнтаризму в програмах і підручниках.

Питання історичних інтерпретацій та концептуального оновлення змісту шкільної історичної освіти надзвичайно актуалізувались також у зв'язку з повномасштабною агресією Росії проти України та розгорнутою проти України інформаційною війною, зокрема в трактуванні історії. В умовах сьогодення українська влада і суспільства мають мобілізувати ресурсні можливості власної історичної політики задля утвердження національної ідентичності та зміцнення держави. Нарешті суттєве оновлення змісту історичної освітньої галузі відбувається в контексті впровадження з 2022/2023 рр. навчального року в базову школу стратегії Нової української школи [8] та Державного стандарту базової середньої освіти [2].

Зрозуміло, що таке серйозне оновлення є предметом обговорень, дискусій та наукових публікацій вчених-істориків, педагогів, вчителів-практиків останнього часу [16]. Особливої гостроти вони набувають під час обговорення історії України. Зокрема, затята боротьба в українсько-російському історичному протистоянні ведеться за спадщину Русі. На різних рівнях політичного, громадянського та культурно-освітнього життя РФ довгі роки нав'язувався міф про єдину давньоруську народність Київської Русі. Не обходиться без недоречностей у цьому питанні й на сторінках шкільних підручників. Нині вже очевидно: щоб уникнути маніпулювання в цих питаннях, важливо забезпечити на уроках і в підручниках наукове трактування насамперед термінології - назви “Русь”, “Давня Русь”, “Київська Русь”, тривалій конкуренції назв “Русь” і “Київська Русь”. На думку В. Рички, важливо по-новому трактувати маніпулятивні ідеї російських істориків різних часів про “правонаступництво на історичну спадщину Київської Русі”, розкривати способи одноосібного привласнення її імперською Росією, переосмислити з нових позицій постаті і ролі князів України-Русі. Предметом окремої уваги, зокрема і в школі, мають стати довготривалі і запеклі змагання української та російської інтелектуальних еліт за спадщину Київської Русі Вчений також зауважує шкідливість спроб окремих вітчизняних дослідників увести до наукового обігу такі фальсифікати, як Велесова книга та ін., спроб удавнювати і прикрашати нашу історію [12]. Чимало суперечностей спостерігається й у висвітленні участі України у Другій світовій війні, зокрема про роль УПА, рух опору, внесок України у розгром нацистської Німеччини. Вже настав час покласти край стереотипам про “непереможну радянську армію”, “талановитих російських полководців” тощо. освіта історія україна суспільствознавчий

Необхідною нині є остаточна зміна акцентів у вивченні подій останнього десятиліття, зокрема це стосується подій Євромайдану, Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідності. Академічна історіографія наголошує на необхідності розглядати їх під кутом активності українського суспільства і боротьби України проти російської агресії [1].

Розглядаючи оновлення змісту шкільних історичних курсів у контексті євроінтеграції, дослідники говорять про те, що “українська історична освіта має послідовно продовжувати формування в учнівства української історичної пам'яті, патріотизму та розуміння єдності України та українського народу з Європою та європейськими демократичними цінностями” [3]. Останніми роками серед педагогів поширюється й думка, що такий підхід можна найкращим чином реалізувати в рамках створення інтегрованих курсів історії України і всесвітньої історії. Такі курси мають створюватись за проблемно-тематичним принципом, на засадах громадянської спрямованості, “людиноцентризму як уваги до людини та її поведінкових мотивацій, відкриття зв'язків між формуванням особистісних цінностей і розвитком суспільства, україноцентризму через представлення новітньої історії України в контексті всесвітньої історії, націєтворення - висвітлення історії України ХХ-ХХІ ст. як процесу формування сучасної української нації, європейськості - демонстрації зв'язку українського минулого з європейським історичним процесом, політичних, економічних і культурних взаємовпливів” [4]. Через інтегрований зміст, який створює цілісну картину історичного процесу і розглядає вітчизняну історію як складник світової історії, можна концептуально змінити шкільну історичну освіту та унеможливити привласнення кремлем оновленої української історії на основі її логічного інтегрування в європейський контекст.

Цікавою спробою інтеграції змісту освітньої галузі “громадянська та історична освіти”, на яку орієнтує педагогів Державний стандарт базової середньої освіти [2], можна вважати створення в цьому році кількох модельних програм для 5-6 класів, де поєднані не лише історія України і всесвітня історія, але й громадянська освіта. Прикладом такого інноваційного інтегрованого курсу є програма “Досліджуємо історію і суспільство” для 5-6 класу, розроблена колективом авторів відділу суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН України, в основу якої покладено тематичну внутрігалузеву і міжгалузеву інтеграцію [7]. Пріоритетним завданням курсу є “набуття учнями знань, навичок, ставлень та ціннісних характеристик для розвитку громадянського суспільства в Україні, підтримки послідовної інтеграції держави в систему європейських і світових цінностей та демократії, захисту й просування цих ідей” [7]. Об'єкт дослідження пропонованого інтегрованого курсу - розвиток суспільства, який розглядається в минулому історії України та країн світу та в сучасності як неперервний процес. Інтеграція в зміст курсу постає як всебічна інтеграція змісту, інтеграція діяльності, інтеграція цінностей.

Це зумовлює як особливості модельної програми курсу, так і особливості підручника. Формування тематичних блоків інформації навколо міжпредметних для галузі широких категорій та ідей дає змогу під час проєктування підручника вибудовувати параграф з урахуванням особливостей змісту і методів дослідження кожної з наук. Історичні та громадянознавчі уявлення учнів/учениць і розуміння ними суспільного життя випрацьовуються у процесі розв'язання системи міжпредметних завдань підручника з курсу, які формують відповідні знання й мисленнєві операції учнів [10]. Апробація модельних програм і підручників 5-6 класів, в яких українська освіта істотно наслідує європейські підходи, безумовно, дасть багато матеріалу для роздумів і змін у структуруванні історичного змісту, а не лише в його оновленні. Повномасштабна російська агресія проти України, яку ми переживаємо нині, спрямована насамперед на знищення української державності, руйнування історичної пам'яті українського народу, національної самосвідомості. У цих умовах у суспільстві посилились дебати щодо проблем створення національної історії, вироблення концепту історичної пам'яті і формування національної ідентичності, україноцентричної'/європоцентричної концепції викладання історії [5; 9; 11, 13; 17]. Узагальнення цих та інших джерел свідчить, що основними напрямами змін у змісті шкільної історичної освіти є такі:

- увиразнення процесу державотворення, формування української політичної нації, консолідації українського суспільства в минулому та сьогоденні (стосується як історії України, так і всесвітньої);

- виклад подій у широкому контексті європейської та світової історії (державотворчих процесів і міждержавних стосунків), багатоаспектності та полікультурності, створення додаткових можливостей для аналогій і порівнянь;

- запровадження концепту: СРСР/РФ - держави імперського типу, розгляд сучасної російсько-української війни, зокрема, її історичного коріння, запровадження нових понять та термінів, актуальних для розуміння сучасності (наприклад, “доктрина “русского міра”, “рашизм” тощо).

Для відповідного оновлення чинного змісту навчання історії МОН України ініціювало перегляд навчальних програм предметів “Історія України”, “Всесвітня історія” для 6-11 класів та інтегрованого курсу “Історія: Україна і світ” (10 клас). Було внесені зміни, пов'язані із досягненнями української історіографії, сучасних імперіологічних студій, соціокультурних наукових розвідок практик повсякдення. Наприклад, зміни і доповнення покликані “увиразнити наскрізні сюжетні лінії з минулого, що дають змогу пояснити сучасні події, а саме:

- євроінтеграційний вектор розвитку нашої держави;

- необхідність протидіяти розгорнутій проти України “інформаційній гібридній війні”, зокрема у сфері історичної науки і освіти;

- об'єктивне оновлення даних історичної науки;

- значний вплив медіа на свідомість учнів і дорослих членів українського суспільства;

- запровадження нових підходів до відбору і структурування змісту історичних курсів у школі у зв'язку з послідовним запровадженням компетентнісного підходу в контексті стратегії Нової української школи та Державного стандарту базової середньої освіти.

Аналіз значної кількості джерел засвідчує, що актуальними пріоритетами якісних змін у змісті шкільної історії є ідеї державотворення, формування української політичної нації, європейський вимір викладання історії, позбавлення імперсько-радянського історичного наративу. Це висуває серйозні вимоги до підготовки вчителів до викладання нового історичного змісту, зумовлює потребу в залученні вчених-істориків до методичної допомоги вчителям і створенні необхідного методичного супроводу.