Главная Коллекция "Revolution" Педагогика Гармонізація та вдосконалення вітчизняних систем підготовки професіоналів з інноваційної діяльності

Гармонізація та вдосконалення вітчизняних систем підготовки професіоналів з інноваційної діяльності

Система підготовки професіоналів з інноваційної діяльності в Україні потребує ефективних інновацій, які допоможуть досягти високоякісних результатів навчання з опорою на запити роботодавців, практиків, бізнесу. Принципи підготовки управлінських кадрів.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 11.07.2023
Размер файла 39,8 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гармонізація та вдосконалення вітчизняних систем підготовки професіоналів з інноваційної діяльності

Терещенко Марина Миколаївна

кандидат філософських наук, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ

Анотація

Система підготовки професіоналів з інноваційної діяльності в Україні гостро потребує масштабних ефективних інновацій, які можуть допомогти досягти високоякісних результатів навчання з опорою на запити роботодавців, практиків, бізнесу. Зміни треба розпочинати з активізації інтеграції успішних міжнародних моделей навчання та створення умов у ЗВО, які заохочують та підтримують новаторів та підприємців у сфері освіти або фахівців у галузі освіти. Означені перетворення мають бути різноманітними, систематичними, націленими на зміну системи підготовки у вітчизняній освіти. Доведено, що глибокі, багатогранні та всеосяжні інновації, як матеріальні, так і нематеріальні, здатні швидко генерувати ефекти, що масштабуються. Радикальне підвищення ефективності та якості теорії та практики викладання та навчання, а також ролі студента, викладача, спільноти, суспільства та культури суспільства мають бути у центрі уваги цих змін. Інші перспективні підходи мають бути спрямовані на покращення трудової етики та відносини студентів до навчання, формування фахових компетентностей, а також підвищення продуктивності навчання. З'ясовано, що підготовка професіонала з менеджменту інновацій, має ґрунтуватись на основи особистісно-соціального, компетентнісного, особистісно-орієнтованого підходів. Комплекс принципів підготовки управлінських кадрів діяльності у сфері інновацій передбачає необхідність врахувати як і загальні особливості освітнього процесу у ЗВО, так і підходи до обґрунтування системи принципів підготовки майбутніх фахівців з менеджменту. Означена низка дидактичних принципів відтворює послідовність етапів готовності до управління інноваціями: від цілепокладання та формулювання завдань до реалізації діагностики та контролю результатів. У статті розкрито основні аспекти реорганізації та інноваційної діяльності у сфері освіти, основні принципи, компетентності, вектори гармонізації та вдосконалення підготовки професіоналів з інноваційної діяльності

Ключові слова: гармонізації та вдосконалення підготовки, професіонали, інноваційна діяльність, інноватика, компетентності, принципи, готовність до професійної діяльності.

Abstract

Tereshchenko Maryna Mykolaivna Candidate of Philosophy, National Pedagogical Drahomanov University, Kyiv

HARMONIZATION AND IMPROVEMENT OF DOMESTIC SYSTEMS OF TRAINING INNOVATION PROFESSIONALS

The system of training innovation professionals in Ukraine is in dire need of extensive effective innovations, which can help achieve high-quality learning outcomes based on the needs of employers, practitioners, and businesses. The changes should be initiated by intensifying the integration of successful international learning models and creating an environment in higher education institutions that encourages and supports innovators and entrepreneurs in education or specialists in education. These changes should be diverse, systematic, and aimed at changing the system of training in domestic education. It is proven that deep, multi-faceted and comprehensive innovations, both tangible and intangible, are able to rapidly generate scalable effects. These changes should focus on radical improvement in the effectiveness and quality of teaching and learning theory and practice, as well as the role of student, teacher, community, society, and culture of society. Other promising approaches should be aimed at improving work ethics and students' attitude to learning, developing professional competencies, and improving learning productivity. It is found that training of professional in innovation management should be based on personal and social, competence- based, and person-centered approaches. The set of principles for training innovation management specialists implies the need to take into account both general features of educational process in higher education institutions, and approaches to substantiating the system of principles for training future management specialists. The said set of didactic principles reproduces the sequence of stages of readiness for innovation management: from goal setting and task formulation to the diagnostics implementation and result monitoring. The article reveals the main aspects of reorganization and innovation activities in education, basic principles, competencies, vectors of harmonization and improvement of training of innovation professionals.

Keywords: harmonization and improvement of training, professionals, innovation activity, innovation, competencies, principles, readiness for professional activity.

Постановка проблеми

підготовка професіонал інноваційний управлінський

В умовах інтеграції до світової спільноти, кардинальної зміни ролі України в світовому політичному та освітянському просторі, в умовах важких часів військового стану питання розвитку системи професійної підготовки до управління інноваційною діяльністю та підвищення її ефективності є вельми актуальним та вирішальним. Сучасні стратегії інноваційної модернізації залежать від управлінського потенціалу, в основі якого лежать людський, організаційний та інформаційний капітал, який прямо залежить від підготовки управлінських кадрів. Водночас результативність підприємницької, виробничої, сервісної тощо діяльності передусім визначається кількістю і якістю впроваджуваних інновацій.

Рівень викликів динаміки та інтенсивності світових соціально- економічних процесів є дуже високим, однак система підготовки фахівців у сфері управління інноваціями, що діє в Україні, потребує кардинального оновлення в світлі сучасних соціально-економічних глобальних процесів. Імперативи, моделі, методи та технології практики підготовки кадрів з управління інноваціями вимагають суттєвого оновлення та співвіднесення з провідною загальносвітовою практикою, практикою країн які живуть в стані перманентних бойових дій.

У зв'язку з цим першочерговим завданням постає детальне вивчення питань вдосконалення підготовки управлінських кадрів для сфери розробки та впровадження інновацій взагалі та до процесів інноватики в конкретних сферах виробництва зокрема. Необхідна відповідна система підготовки професіоналів-управителів з розгалуженими компетенціями у сфері інновацій. Це звертає увагу на менеджмент освітніх систем у сфері підготовки спеціалістів з управління інноваціями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Філософські концепції інноваційного розвитку освіти досліджували такі вчені, як В. Андрущенко, Р. Вернидуб, В. Воронкова, В. Гайденко, І. Зязюн, А. Кравченко, О. Кивлюк, В. Кушерець, В. Луговий, В. Лутай, В. Муляр, І. Немчинов, Г. Нестеренко, Н. Ничкало, В. Огнев'юк, Л. Панченко, М. Романенко, І. Предборська, В. Савєльєв, С. Терепищий та ін.

Пошуком орієнтирів модернізації сучасної освіти у відповідь на потребу набуття нею інноваційного статусу, а також аналізом соціально- філософських та етичних проблем утвердження інновацій займались Т. Андрущенко, В. Бакіров, І. Бех, Т. Вагнер, Г. Васянович, В. Вашкевич, Т. Жижко, С. Клепко, В. Кремень, С. Кримський, В. Кривцов, С. Куцепал, О. Пруднікова, Т. Розова, П. Саух, Д. Свириденко, Г. Цвєткова та ін. Проблематику освітньої інноватики в сучасних соціальних контекстах розглядали К. Ангеловські, О. Киричук, М. Кларін, В. Лазарєв, В. Ляудис, В. Покась, С. Топузов та ін. Інновації в педагогіці професійної освіти вивчали А. Виноградов, Л. Красюк, Н. Кузьміна, А. Найн, Р. Уокер. Разом з тим новітні реалії сьогодення в яких опинилася Україна, потребують креативного ставлення до управлінської підготовки в умовах війни.

Мета статті - розкрити основні принципи, компетентності, методи гармонізації та вдосконалення підготовки професіоналів з інноваційної діяльності

Теоретичні основи дослідження становлять праці, що піднімають питання економічної та управлінської освіти, здатності до інновацій у професійній діяльності та соціальному житті досліджують А. Бура, B. Базилевич, К. Беркита, Дж. Бішоп, М. Вачевський, В. Воронкова, Е. Герасимова, Т. Захарова, А. Лігоцький, О. Лукомська, М. Майлс, І. Мариніч, М. Мейсельс, Г. Товканець, К. Хейланд та ін. Закономірності управління навчальними закладами в умовах їх інноваційного розвитку досліджували В. Бондар, Л. Даниленко, В. Звєрєва, Г. Єльникова, Л. Калініна, Л. Карамушка, В. Маслов, М. О'Брайєн, М. Поташник, В. Стюарт, C. Третьяков, Р. Хейвлок.

Розробкою та впровадження освітніх технологій, педагогічних технологій навчання й виховання в цілому розглядали В. Боголюбов, М. Горчакова-Сибірська, В. Гузєєв, Т. Назарова, А. Нісімчук, А. Савельєв, Г. Селевко, В. Сластьонін, І. Смолюк та ін. Безпосередньо інноваційні технології навчання у вищих навчальних закладах різного рівня вивчали В. Беспалько, В. Бондар, Г. Бордовський, О. Гаврилюк, О. Долженко, М. Кларін, Ч. Лідбітер, О. Коваленко, А. Слободянюк. Результати соціологічного вивчення аспектів інноваційної діяльності студентства репрезентовані в роботах В. Арбєніної, В. Бакірова, О. Балакірєвої, Є. Головахи, С. Оксамитної, Н. Побєди, Л. Сокурянської, О. Якуби, О. Яременка та ін.

Виклад основного матеріалу

Результати дослідження. Упродовж існування людства було теоретично обґрунтовано і впроваджено у практику значну кількість різноманітних підходів та принципових схем до управління освітніми системами. На сутність та специфіку цих підходів багато в чому здійснили вплив характер відносин у суспільстві, пануюча ідеологія, моделі економіки тощо.

В умовах сьогодення розвиток вітчизняної та світової освіти орієнтований передусім на гуманізацію стосунків, що визначається актуальним соціальним замовленням. Це спрямовує науковців на розробку нової управлінської парадигми, що буде ґрунтуватись на суб'єкт-суб'єктній взаємодії керівників та керованих ними систем.

Педагогічний менеджмент 80-90-х років минулого століття запропонував у традиційні підходи до управління навчальними закладами ідеї переосмислення управління в освітніх системах як явища та вироблення спеціальної теорії освітнього менеджменту орієнтованої на досягнення позитивних зрушень у керованій системі.

Сьогодні беззаперечне підтвердження прямого зв'язку між управлінням та ефективністю діяльності керованої системи вже не потребує доведень.

Управління - це діяльність, спрямована на вироблення, прийняття та реалізацію управлінських рішень, планування, організацію, мотивацію, контроль діяльності об'єкту управління (конкретно освітньої системи) відповідно до поставленої мети, а також збір та аналіз інформації. Усі ці компоненти є вирішальним чинником успішного та ефективного функціонування освітніх систем різного масштабу і рівня.

Теорія управління протягом ХХ - початку ХХІ ст. постійно збагачується та ускладняється і, відповідно, такі ж масштабні багатоаспектні зміни зачіпають і підготовку професіоналів (менеджерів) з інноваційної діяльності. Цей розвиток тісно пов'язаний з розвитком суспільних відносин у різних сферах (виробничій, економічній, культурній, сфері освіти тощо), здобутками соціогуманітарних наук, загостренням та подоланням кризових станів у різних сферах суспільного життя.

Усі аспекти сучасного управління соціальними процесами та системами осмислюються на основі гуманістичного підходу та базуються на положеннях, виведених із гуманістичної теорії особистості:

- незалежність є необхідною умовою існування людини, оскільки кожна людина є вільною;

- кожна людина є біосоціальною істотою, яка завжди постає окремою унікальною системою;

- розвиток є природне та невідчужуване прагнення людини, а її індивідуальні особливості та якості ніколи не можуть бути визначені і охарактеризовані вичерпно;

- важливим джерелом інформації для людини завжди є суб'єктивний досвід;

-задоволення потреб завжди визначає існування людини, причому відбуватись воно має в певному порядку необхідності [1].

Так, передусім освіта професіоналів з інновацій має бути співвіднесена з цими базовими підґрунтями задля подолань тенденцій деперсоналізації та підкорення людини як ресурсу та інтелектуального капіталу інтересам техногенного розвитку суспільства.

Інноваційний менеджмент - це передусім «менеджмент змін».

До його особливостей, що визначають зміст освіти за фахом менеджменту інновацій, належать:

- позитивне сприйняття нового та змін;

- новизна виконуваних робіт;

- принципова невизначеність кінцевих результатів роботи, підвищена ризиковість діяльності взагалі та витрат ресурсів зокрема;

- підвищена складність визначення параметрів роботи, процесів та осіб, які залучені до інноваційного процесу, а саме: опис зовнішнього середовища організації праці, технології оцінки результатів тощо;

- значний вплив чинників, що порушують стабілізацію та можуть бути подолані за рахунок високої адаптивності управління, що дозволяє враховувати різноманітні, зокрема й не передбачувані наперед ситуації;

- постійне очікування нових ідей, результатів, шляхів розв'язання проблем, аспектів конкуренції, споживачів послуг тощо;

- принципова можливість досягнення освітнім закладом більш високих результатів, аніж в умовах постійної стабільності;

- підвищена можливість актуалізації та реалізації учасниками інноваційного процесу потреб вищого рівня через високий творчий потенціал діяльності;

- запит на постійне підвищення рівня професіоналізму та компетентності учасників інноваційних процесів як керівної ланки, так і виконавчої;

- розширення переліку вимог до індивідуально-особистісних якостей учасників процесу інноваційної діяльності;

- зростання частоти кадрових ротацій та перестановок, підвищення плинності кадрів [2].

Усе це вимагає передусім ґрунтовних знань за певною сферою, у якій провадить інновації організація. Так, в організації освіти управлінських кадрів у сфері інновацій сьогодні має проявлятись тенденція пізньої професійної підготовки в основному на її післядипломному етапі [3].

Підготовка професіонала з менеджменту інновацій, що має ґрунтуватись на основи особистісно-соціального, компетентнісного, особистісно-орієнтованого підходів, у сучасній практиці реалізується неповно. Теоретико-прикладні дослідження, що порушують питання поетапної підготовки управителя з інновацій, впродовж усієї професійної кар'єри з урахуванням запитів середовища також є неповними та недостатніми.

Протиріччя та провідні тенденції суспільного розвитку в умовах модернізації освіти та ринкових економічних відносин характеризуються тим, що дослідження проблем поетапної професійної підготовки менеджера з інновацій стають закономірно необхідними. Передусім необхідним є розкриття означеної проблематики з точки зору засад концентричного формування соціально й особистісно значущих компетентностей та забезпечення безперервності освіти менеджера з інновацій.

Це виявляється в наявності гострих суперечностей соціогуманітарного, загальнопедагогічного та дидактичного, теоретичного та змістовного, організаційного та технологічного характеру, а саме:

- суперечність між прискоренням розвитку антропоцентричного суспільства, формуванням інтелектуального формату економіки і відповідного ринку освітніх послуг та недосконалим, занадто універсалізованим підходом до підготовки управлінського персоналу з розробки та впровадження інновацій;

- суперечність між об'єктивною потребою у менеджерах з інновацій високої кваліфікації, готових та мотивованих до особистісного саморозвитку та інтеграції до європейського простору, та незадовільним станом вітчизняної підготовки професіоналів з управління, що пов'язаний з домінуванням переважно предметної спрямованості в системі підвищення кваліфікації; ця суперечність визначає нездатність менеджерів з інновацій оперативно сприймати запити ринку та реагувати на них, а також освоювати стабільні конкурентні стратегії розвитку та модернізації;

- суперечність між тенденціями нагромадження знань, створення наукових шкіл, інтеграції кон'юнктур бізнесу і освіти, що здобули світового глобального масштабу, та несформованістю науково обґрунтованої системи та поетапного цілісного процесу професійного підготовки у сфері управління інноваціями у вітчизняних реаліях;

- суперечність між звичкою сприйняття когнітивно-маніпулятивного контексту управління інноваціями в суб'єкт-об'єктній парадигмі директивної управлінської діяльності та інноваційним підходом до розуміння сутності самого управлінського процесу в контексті індивідуально-креативної суб'єкт-суб'єктної гуманістичної парадигми, що висвітлює доцільну взаємодію в межах інноваційного менеджменту;

- суперечність між універсальним характером підготовки управлінського персоналу, його вдосконалення з урахуванням необхідності інтуїтивного пошуку, несистемного накопичення досвіду лідерської поведінки та організаторських якостей та потребою у спеціальних знаннях та вміннях щодо змістовних, організаційних та технологічних аспектів підготовки менеджера з інноваційної діяльності, концентричного цілеспрямованого відбору знань, які дозволяють інакше поглянути на системність комплексу професійних компетентностей та вибудувати відносини зі споживачами на основі максимального врахування актуальних індивідуальних і суспільних потреб;

- суперечність між високим рівнем опрацювання у системі національної освіти ступеневого підходу та недостатньою розробкою теоретичних та практичних основ безперервної спеціальної фахової освіти у сфері управління інноваціями за рахунок підвищення професіоналізму впродовж всього трудового життя [2].

Вирішення цих суперечностей має бути спрямоване на формування підготовки менеджерів з інновацій належного спектра компетенцій, готових до виконання своїх функцій. Менеджер з інновацій - це фахівець, який

професійно займається управлінням у визначеній сфері функціонування процесу розробки та впровадження інновацій і є суб'єктом цього процесу.

У сучасних умовах, коли науково-технічний прогрес не тільки прискорюється, а й суттєво змінює свій формат, роль менеджерів- управителів у сфері інноваційної діяльності постійно зростає. При цьому в центрі уваги опиняються здібності менеджерів-інноваторів, їх кваліфікація та професійні вміння, що визначають стратегічний розвиток компаній. Це неодноразово отримувало біографічне підтвердження в життєвому шляху таких видатних керівників, як Г. Форд, А. Моріта, Л. Якокка, С. Джобс та інших.

Професійна діяльність менеджерів з інновацій має у вищому ступені творчий характер, вимагає розгалужених знань із різних сфер та схильності до аналітичної діяльності, здатності концентруватися в певний проміжок часу на чітко визначених проблемах. З огляду на те, що основним предметом праці управителя з інновацій все ж є інформація як науково-технічна, так і управлінська, то обов'язковою умовою ефективної підготовки такого професіонала є осягнення сучасних наукових підходів щодо технологій інформаційного аналізу, пошуку, оцінки, переробки й подання інформації, а також морально-етичних, екологічних, соціальних та ін. аспектів діяльності з розробки та впровадження інновацій.

Так, менеджери з інновацій мають володіти підготовкою у галузі загальної теорії управління, основ сучасної макро- та мікроекономіки, теорії прийняття управлінських рішень, економіко-математичних методів

моделювання економічних процесів, теорії комунікацій та теорії конфліктів. Також, такі фахівці мають володіти знаннями та вміннями щодо питань технологій інноваційних процесів, теоретичних та практичних аспектів розробки та реалізації інновацій, аналізу їх впливу на стан розвитку як підприємства, так і суспільства в цілому. Це потребує від професіонала з інноваційної діяльності готовності до високої відповідальності.

З проведеного аналізу можна зробити висновок, що відомі в Україні системи підготовки та навчання менеджерів з інновацій не відповідають запитам розвитку сучасного суспільства та потребам сучасної людини як професіонала. Виокремлені суперечності в системі підготовки менеджерів з інновацій мають бути подолані, професійна підготовка має бути максимально наближена до закордонного зразка, процес навчання менеджерів з інноваційної діяльності має переважно зміститись в умови конкретного виробництва, а їх навчання та професійна підготовка - набути безперервного характеру.

Провідна практика світових виробничих підприємств, конкурентоспроможність яких спирається на інновації, дозволяє сформулювати загальне коло завдань менеджера з інновацій, що має бути враховано при плануванні змісту освіти. Це:

- формування та підтримка інноваційного клімату на підприємстві;

- заохочення творчого мислення та активності співробітників;

- створення і розвиток гнучких організаційних структур;

- комплексна робота з обраними сегментами ринку для інноваційного продукту;

- адаптація виробництва та організація просування інноваційного продукту;

- гарантування результативності та економічності інноваційних процесів [1].

Отже, менеджер має бути спроможним визначати сфери застосування науково-технічних розробок та ідей, оцінювати їх комерційний потенціал, формувати стратегію і тактику захисту інтелектуального продукту тощо.

Професіонал з інноваційної діяльності належать до креативних менеджерів, тобто менеджерів дослідницького типу. Їхня особливість - це посилена увага до дослідницького підходу до вирішення всіх проблем. У них має бути вироблене проблемне бачення світу, здібність розпізнавати проблеми або сигнали ускладнень там, де для інших усе здається зрозумілим і визначеним, уміння превентивно визначати проблеми.

Освіта менеджерів з інновацій має бути спрямована на формування таких компетенцій:

- здатність сприймати, розуміти і використовувати погляди, які відрізняються від особистих або протилежні їм, тобто антиномічність;

- прагнення бути ініціатором, робити перспективні висновки в умовах дефіциту інформації;

- здатність до імітації функцій різних членів колективу, інноваційність мислення, здатність вийти за межі традиційного;

- здатність адаптуватись до змін умов діяльності, до вирішення нових завдань [2].

Система підготовки менеджерів з інноваційної діяльності має широко охоплювати сфери її нормативно-правового регулювання та ролі держави в ній, чого наразі зміст освіти не демонструє. Так, менеджер з інноваційної діяльності має розглядати створення сприятливого середовища для суб'єктів інноваційної діяльності та трансферу технологій як провідне завдання державних інститутів.

Це завдання деталізується через низку заходів:

- поліпшення правових умов інноваційної діяльності та трансферу технологій;

- розвиток інноваційної інфраструктури з метою надання допомоги науковцям, винахідникам та підприємствам на всьому ланцюжку інноваційної діяльності: науково-технічна розробка - інновація - виробництво;

- сприяння комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності та передачі технологій підприємствам для виробництва конкурентоспроможної продукції;

- розробка та запровадження ефективних механізмів державної підтримки та залучення фінансових ресурсів для реалізації інноваційних проектів.

Менеджер з інновацій має розуміти специфіку і важливість взаємодії з державними інститутами, вміти її реалізовувати та бути готовим до такої роботи. Тож, у змісті підготовки менеджерів з інновацій окрім залучення до діяльності виробничих підприємств та бізнес-структур, має передбачатись глибоке ознайомлення з діяльністю апарату державного управління у сфері інноваційно-технологічного розвитку.

Без обізнаності щодо особливостей, змісту, проблем та перепон реалізації цих аспектів державного управління, без уміння взаємодіяти з державними інститутами менеджера з інноваційної діяльності не можна вважати підготовленим до ефективної роботи. Тож, до змісту освіти має бути залучений цілий сегмент практичної підготовки щодо взаємодії з органами державної влади у сфері інновацій.

Так, освітній процес має спиратись на комплексне концептуальне визначення мети, завдань, змісту, форм, методів та результатів підготовки менеджерів з інноваційної діяльності. Тут основою формування концепції мають постати вимоги до майбутнього рівня професіоналізму і спектра функцій менеджера [4].

Так, В. Буренко зазначає, що дидактичний фон принципів навчання завжди відштовхується від уявлення про майбутні компетенції фахівця, проте при цьому певна частина цих принципів є неявною, тобто їх неможливо відстежити та реалізувати в конкретній прикладній ситуації [5].

Отже, принципи підготовки менеджерів з інновацій будуть визначатись не тільки загальнопедагогічними аспектами та закономірностями, а й психологічними, соціальними, гносеологічними, економічними, управлінськими тощо. Це і визначає, що при формуванні концептуального підходу до підготовки майбутніх управителів з інновацій значна увага має бути приділена положенням та здобуткам управлінської науки, основам теорії пізнання, педагогічним основам засвоєння знань тощо.

Комплекс принципів підготовки управлінських кадрів діяльності у сфері інновацій передбачає необхідність врахувати як і загальні особливості освітнього процесу у ЗВО, так і підходи до обґрунтування системи принципів підготовки майбутніх фахівців з менеджменту. Тож, із усіх загальних принципів навчання необхідно звертати увагу на найважливіші для підготовки студентів в сфері управління інноваціями, тобто на конкретні правила та рекомендації щодо формування їх майбутніх компетенцій. Означена низка дидактичних принципів відтворює послідовність етапів готовності до управління інноваціями: від цілепокладання та формулювання завдань до реалізації діагностики та контролю результатів [6].

Базис навчальної підготовки майбутніх менеджерів до різних видів професійної діяльності, зокрема до діяльності у сфері інновацій, щодо вивчення загальних дисциплін та дисциплін професійного спрямування має спиратись на такі дидактичні принципи:

1) принцип науковості навчання, тобто відповідність між змістом навчальних програм та рівнем сучасних знань у сфері інновацій;

2) принцип соціальної зумовленості навчання, тобто відповідність рівня підготовки та її результатів актуальним суспільним запитам;

3) принцип прикладної орієнтації, тобто спрямованість характеру навчальної програми на практичне застосування, її зв'язок з досвідом сфери управління, практичного застосування інноваційних технологій, що має призвести до синтезу теоретичних знань та прикладних навичок;

4) принцип системної організації та послідовної реалізації програм навчання, тобто наступність процесу здобуття компетенцій у сфері управління інноваціями, логічне виокремлення внутрішньопредметних та міжпредметних методичних зв'язків;

5) принцип усвідомленої активної підготовки, тобто створення таких умов навчання, які б уможливили усвідомлення майбутніми фахівцями цілей та завдань інноваційної діяльності через активне оволодіння практичними навичками;

6) принцип диференціації та індивідуального підходу до навчання, тобто вимога врахування всіх індивідуальних особливостей студентів, забезпечення доступності навчання, диференційоване застосування різних форм і підходів до організації навчального процесу.

Отже, систематизовані принципи мають закласти основу для формування у студентів знань щодо сутності інноваційного процесу, змісту та завдань діяльності з розробки та впровадження інновацій. Результатом застосування цих принципів має постати професійна готовність фахівця ідентифікувати суб'єктів інноваційної діяльності, налагоджувати з ними взаємодію, залучати їх до діяльності підприємства, мотивувати їх, організовувати роботу працівників, що впроваджують інноваційні розробки та проекти тощо [6].

Організація навчання менеджерів з інноваційної діяльності відповідно до означених принципів забезпечить готовність фахівця до виконання найбільш різнопланових завдань:

- здійснення комплексних маркетингових досліджень ринку щодо потреб споживачів у нових продуктах чи послугах, матеріалах, технологіях тощо;

- реалізація попереднього розрахунку обсягів потреб в інноваційному продукті;

- пошук, створення та аналіз інноваційних ідей, які можуть задовольнити реально існуючі потреби населення;

- формування проектів і розробка проектної документації щодо впровадження інноваційної ідеї (бізнес-планів, маркетингових підходів тощо);

- аналіз середовища щодо виявлення підприємств, потенційно перспективних для впровадження тих чи інших інновацій;

- організація спільної діяльності з підприємствами-партнерами щодо роботи з новими технологіями та випуском нової продукції;

- підбір інших контрагентів (постачальників матеріалів, послуг, субпідрядників, аутсорсингових компаній тощо) для роботи з розробки і впровадження інновацій.

Варто окремо наголосити на важливості формування у такого фахівця готовності до роботи з ризиками, адже будь-яка інновація передбачає підвищену потенційну можливість нерентабельності і втрати капіталовкладень. Менеджер з інновацій має розуміти специфіку прийняття рішень в умовах ризику та мати навички не лише для організації виробництва нової продукції, але й для захисту проекту від ризиків, складання переліку подій і умов, при настанні яких проект краще згорнути.

Бізнес-орієнтація освітніх програм може виникати переважно на рівні короткострокового навчання (програм з підвищення кваліфікації), проте лише за наявності стратегічної потреби бізнесу (підприємства) або галузі національної економіки, представленої провідними компаніями, у фахівцях з інноваційної діяльності певного рівня та кількості. Такий цільовий спосіб організації навчання, за умов якого ЗВО працює в межах договорів з підприємствами та орієнтований на підготовку фахівців для визначених галузей та організацій, у вітчизняному освітньому просторі майже відсутній.

У цьому випадку цільовий характер підготовки має забезпечуватись тим, що вже на першому етапі навчання виділяються ключові проблеми і розробляється програма цільової підготовки спільно з керівництвом підприємства. До цієї програми залучено розділи та технології, необхідні для практичного вирішення ключових проблем з інноваційного розвитку саме цього підприємства або галузі. Далі в межах навчальних занять слухачі отримують знання про досвід та технології, проходять тренінгові програми та ділові ігри з набуття навичок використання цих технологій (переважно командних, групових) для вирішення проблем з інноваційного розвитку конкретного підприємства, отримують тривалі (кілька тижнів) практичні завдання для роботи в команді у виробничих умовах. Цільова аудиторія у такого навчання ширше, оскільки доповнюється тими, хто вже працює. Проте дисципліни навчальної програми подібні: теоретична частина складається з курсів економічної теорії, сучасних технологій менеджменту, маркетингу, фінансів, управління людськими ресурсами. Спеціалізовані курси спрямовані на вивчення інноваційних аспектів менеджменту, маркетингу, фінансів, економіки інноваційної організації, стратегічного управління, управління персоналом, інформаційних технологій в управлінні тощо.

Варто також відзначити, що на розробку індивідуального дослідницького завдання виділяється також замало часу: від 10% до 20%. У поєднанні з фактом того, що інтеграція теоретичного матеріалу та виконуваного дослідження мала, цей показник системи підготовки фахівців з управління інноваціями є вкрай незадовільним і потребує значних коректив. Зрозуміло, що основна частина при розробці кваліфікаційного проекту є самостійною роботою, однак розділення освітньої та дослідницької частин навчання в жодному разі не дозволяє забезпечити принцип проективного навчання, який має бути вихідним для підготовки професіоналів з інновацій. Відсутність цього принципу як імперативу навчання фахівців з інновацій гальмуватиме відтворення інноваційного знання.

Окрім того, варто зауважити з приводу форм навчання, що необхідність освоювати програму навчання паралельно з основним видом діяльності порушить умови для конструювання професійної ідентичності особистості, оскільки ланцюг «знання - вміння - навичка - досвід» буде порушуватись. У такому сенсі модель навчання з відривом від роботи протягом певного періоду буде більш перспективною.

Координувати діяльність людей з розробки проектів для сторонньої організацій є більш складним, якісно пропрацювати інноваційний проект для новачка - процес дуже трудомісткий, тому в моделі навчання фахівців з інновацій вкрай важливим компонентом має бути інститут наставництва.

Сучасні реалії української освіти свідчать про те, що держава, уряд серйозно підходять до перебудови вищої освіти, підготовки кадрів. Так, у проєкті «План відновлення. Освіта і наука» чітко визначено політику відновлення та розвитку сфер освіти, науки та інновацій у післявоєнний час, яка буде спрямована на підвищення якості та доступності освіти, розвитку науки, синхронізації їх з освітнім та дослідницьким простором Європейського Союзу шляхом реалізації стратегічних цілей за наступними пріоритетними напрямами:

о Перехід на 3-річний бакалаврат та 2-річну магістратуру сприятиме зменшенню середнього віку виходу на ринок праці фахівців з вищою освітою.

о Об'єднання університетів в потужні регіональні центри вищої освіти підвищить інституційну спроможність закладів вищої освіти та можливості проведення наукових досліджень світового рівня.

о Корпоратизація і можлива подальша точкова приватизація університетів для створення можливостей залучення приватних інвестицій до сфери вищої освіти і, як результат, забезпечити її ефективний розвиток.

о Створення механізму ендавмент-фондів для закладів освіти з метою підвищення фінансової спроможності та можливостей для розвитку ЗВО, у тому числі завдяки посиленню зв'язків з випускниками та індустрією.

о Зміна системи управління і надання фінансової автономії для створення умов ефективного розвитку університетів завдяки можливості розпоряджатися коштами та визначати власний шлях підвищення якості вищої освіти.

о Встановлення реальної вартості навчання у ЗВО для надання якісних освітніх послуг із запровадженням підтримки у вигляді безвідсоткових кредитів на навчання (запуск кредитування для здобувачів освіти контрактної форми навчання, як реакція на виклик війни) [7].

Професійна програма підготовки професіоналів з інноваційної діяльності має бути значно більш прикладною. Її структура має передбачати у вищій мірі залучення до практики, інтеграцію у конкретні виробництва, інтерактивне навчання. Це дозволить підготувати професіонала, орієнтованого на комплексне управління інноваційною діяльністю підприємства, здатного навчати та практично підготувати інших співробітників. Для цього необхідна орієнтація на сучасні наукові дослідження в галузі інновацій, врахування специфіки роботи зазначеної галузі; базування на проектних та апробованих практичних результатах з урахуванням стану розвитку інновацій та перспектив їх використання та впровадження, орієнтування на актуальні спеціалізації, у межах яких можлива подальша професійна та наукова кар'єра.

Навчання має бути студентоцентрованим та проблемно-орієнтованим, спонукати до ініціативного самонавчання. Лекційні заняття мають набувати інтерактивного науково-пізнавального характеру. Практичні заняття мають бути проведені в малих групах з поширеним застосуванням кейс-методів, ситуаційних завдань, ділових ігор, підготовки презентацій з використанням сучасних професійних програмних засобів. Навчально-методичне забезпечення і консультування самостійної роботи має здійснюватися дистанційно через модульне середовище освітнього процесу.

У цьому плані цікавим є точка зору американського дослідника Serdyukov P., який вважає, що основними аспектами реорганізації та інноваційної діяльності у сфері освіти є:

-особистісно-орієнтов аний підхід;

-конкретна структура та організація курсу та його змісту для послідовного, «цілісного» студентського досвіду;

-ефективне подання контенту в різних форматах та модальностях; -негайне застосування нових знань в автентичних ситуаціях у класі та реальному житті, отримання практичних результатів курсу;

-ітеративний процес побудови знань та розвитку навичок [8]; -ситуативне навчання [9]. використовує життєві ситуації як основу навчальної діяльності та, особливо, розвитку професійної компетентності;

-постійне активне спілкування, співробітництво та співробітництво студентів у різних видах діяльності у малих та великих групах;

-високий рівень внутрішньої мотивації, що розвивається та постійно підтримується за рахунок емоційної залученості кожного студента до колективної роботи та навчального процесу;

-наводить на роздуми, що підтримує та ефективний стиль викладання, що включає постійну участь в аудиторії; негайний, об'єктивний і стимулюючий зворотний зв'язок; постійна підтримка студентів;

- системне використання ІТ на парах та домашньому завданні як для засвоєння матеріалу та розвитку навичок, для спілкування та співробітництва, так і для підтримки високого рівня когнітивного, фізичного та емоційного стану учнів;

- застосування сугестивних технік, таких як релаксація, ритуальна структура занять у класі, позитивна обстановка, емоційна залученість та музика; а також поєднання інтенсивної роботи та повного розслаблення» [10].

На нашу думку є дуже важливим залучення до процесу навчання провідних інформаційних технологій задля прискорення та оптимізації організаційної роботи, обміну даними, доступу до інформації, забезпечення комунікації та взаємодії тощо вимагає підготовка таких фахівців: керівників підприємств з питань інноваційного розвитку, менеджерів персоналу у сфері інноваційної діяльності, керівників інноваційних проектів та програм, фахівців з логістичного забезпечення впровадження інновацій, фахівців з комерціалізації та просування інновацій, фахівців зі стандартизації та сертифікації, управління якістю нового продукту, фахівців з ринкової аналітики та подібних.

Питання компетенцій індивідуально-психологічного характеру є окремо важливим для розгляду, оскільки часто не враховуються. При дослідженні проблем підготовки фахівців з інноватики першопочатково розглядаються питання професійних компетенцій, орієнтації в технологіях, стратегічного мислення, орієнтованості у ринках тощо. Питання психологічної готовності особистості до роботи в умовах перманентно мінливого середовища інноватики на сучасних ринках майже не порушується, хоч можна впевнено заявляти, що це має бути невід'ємним компонентом моделі підготовки фахівців з інновацій. За словами відомого болгарського вченого Георгія Лозанова (1988), навчання - це питання відносини, а не здібностей. Саме тут криється найбільший потенціал для покращення освіти. Як пише відомий когнітивіст Деніел Віллінгем, «[...] освіта робить розум краще, а знання розуму може поліпшити освіту» [10,165]. Таким чином, найважливіша мета має полягати не так у вивченні STEM, як у вихованні новаторських людей у зростанні їх самостійності, самоефективності та розвитку підприємницького мислення чи Щоб допомогти розвинути нові навички виживання, ефективне спілкування та навички критичного мислення, а також виховати допитливих, творчих, критично мислячих, незалежних та самостійних підприємців, ми маємо змінити методи нашої шкільної системи та способи підготовки наших вчителів. Можливо, варто розширити термін «готовність до кар'єри», що широко використовується, на «готовність до життя» [10].

Належно підготовані менеджери у сфері інноваційної діяльності мають характеризуватись такими компетенціями:

- знаннями і вміннями щодо системного аналізу та оцінювання інноваційного потенціалу як підприємства в цілому, так і окремих проектів, продуктів, технологій тощо;

- вміннями виявлення нових цільових ринків та можливостей застосування інноваційної продукції на основі сучасних методів та технологій;

- компетенціями з розробки альтернатив та вибору інноваційної стратегії підприємства за допомогою методів прогнозування, сценарного планування, теорії ігор, динамічного моделювання тощо;

- вміннями та навичками з управління інноваціями різного типу, як-то новими технологіями, новими продуктами, логістичними інноваціями, організаційно-управлінськими та соціальними інноваціями тощо;

- знаннями та вміннями щодо використання комплексної системи збалансованих показників в управлінні інноваціями;

- здатність і готовність до управління ризиками;

- компетенціями вирішення інвестиційних аспектів управління інноваціями;

- компетенціями щодо формування та розвитку середовища розробки та реалізації інновацій на підприємстві, а саме креативної інноваційної культури та кадрового потенціалу;

- знаннями та вміннями щодо організації діяльності технопарків та венчурного бізнесу.

Навіть враховуючи закордонний досвід, оптимальне моделювання взаємодії бізнесу та університетів має базуватись на власних, специфічних основах. Так, наприклад, у вітчизняних умовах варто орієнтуватися на більш тісну взаємодію з державою.

Самостійність та автономність західних університетів передбачає значно меншу залежність від державних інституцій щодо фінансування та формування освітніх профілів. Для забезпечення стабільного і міцного положення на ринку освітніх послуг, а також гарної репутації, адміністрація університетів постійно підтримує діалог з представниками підприємництва, сприймає їх потреби щодо підготовки фахівців та реагує на них. Заклади освіти, що мають успіх у цій діяльності, здобувають також і пріоритет в очах як абітурієнтів, так і роботодавців, що водночас позитивно відображається на фінансуванні. Із цих причин саме університети у західній практиці є основними ініціаторами співпраці з бізнес-структурами [12].

Для вітчизняної системи вищої освіти і сьогодні характерною є значна кількість пережитків радянської системи управління вищими навчальними закладами. Державне замовлення і досі є визначальною тенденцією для фінансування закладів освіти, що ізолює їх від реалій середовища ринку праці та економічних умов, віддаляє від необхідності контактувати з бізнесом і активно реагувати на динаміку економічного середовища [12].

У результаті в соціально-економічному просторі країни функціонує система вищої освіти, інертна до змін, яка формує практично і психологічно не підготовлених до підприємницьких реалій випускників.

Водночас, наявність документа про вищу освіту (диплома ЗВО) і досі постає головною вимогою під час працевлаштування, особливо для професій з високою мірою формальних вимог: правознавці, лікарі, педагоги, інженери, менеджери, фінансисти тощо. Варто зауважити, що фахівці в цих сферах мають найбільш високі перспективи залучення до управління інноваційною діяльністю. Отже, бізнес-структури мають вибір - або почати активно впливати на зміст навчальних програм та саму систему підготовки інноваторів, або витрачати додаткові кошти на подальшу перепідготовку спеціалістів, в разі потреби [12].

Саме ці ж аспекти і є причиною низьких позицій вітчизняних ЗВО у міжнародних рейтингах. Для суттєвого виправлення ситуації необхідно подолати розрив між реальним сектором економіки та сферою освіти, невідповідність підготовки кадрів у сфері інноватики потребам ринку праці, декларативність та зверхність інноваційної діяльності університетів. Проте, як уже було зазначено, модель партнерства університетів та підприємництва в Україні завжди має бути трьохкомпонентною: ЗВО бізнес, держава (табл. 1.1.).

Так, сьогодні роботодавець має активно впливати на навчання, підготовку і виховання майбутніх фахівців. За даними досліджень Світового банку, оптимальним віком для впливу є саме період студентства (особливо в розрізі формування культури управління, комунікативних навичок, критичного мислення тощо).

Таблиця 1.1.

Партнерство у підготовці професіоналів (менеджерів) з інновацій

Відповідальна

сторона

Завдання

Бізнес

- формування діалогу та перспективних напрямів діяльності з університетами, націленими на потреби ринку праці;

- спільна розробка та впровадження затребуваних освітніх програм та ініціатив залучення студентів до практичної діяльності на виробництві.

Університети

- зменшення бюрократичного тиску, що перешкоджає налагодженню ефективного діалогу з представниками бізнесу;

- активне залучення експертів та спеціалістів з індустрії інноватики до освітнього процесу.

Держава

- забезпечення автономії та фінансової незалежності університетів;

- формування державного замовлення спеціалістів відповідно до нагальних потреб ринку праці;

- стимулювання компаній (на основі надання пільг) до спільної науково-дослідної співпраці з університетами в пріоритетних галузях.

Тож, реформування вищої освіти в Україні та адаптація бізнес- структур до змін ринкового середовища та сучасних інноваційних викликів - це два процеси, що мають бути синхронізовані. Так, здобувши доступ до широкої університетської молодіжної аудиторії, роботодавець отримує можливість спрямувати становлення майбутнього фахівця в необхідному для підприємства напрямі та підвищити ефективність розподілу ресурсів.

Висновки

Система підготовки професіоналів з інноваційної діяльності в Україні гостро потребує масштабних ефективних інновацій, які можуть допомогти досягти високоякісних результатів навчання з опорою на запити роботодавців, практиків, бізнесу. Зміни треба розпочинати з активізації інтеграції успішних міжнародних моделей навчання та створення умов у ЗВО, які заохочують та підтримують новаторів та підприємців у сфері освіти або фахівців у галузі освіти. Означені перетворення мають бути різноманітними, систематичними, націленими на зміну системи підготовки у вітчизняній освіти. Доведено, що глибокі, багатогранні та всеосяжні інновації, як матеріальні, так і нематеріальні, здатні швидко генерувати ефекти, що масштабуються. Радикальне підвищення ефективності та якості теорії та практики викладання та навчання, а також ролі студента, викладача, спільноти, суспільства та культури суспільства мають бути у центрі уваги цих змін. Інші перспективні підходи мають бути спрямовані на покращення трудової етики та відносини студентів до навчання, формування фахових компетентностей, а також підвищення продуктивності навчання.

Ефективність навчання з погляду витрат і часу, ефективні підходи до навчання, а також методи та інструменти, здатні виконати основну місію освіти, стануть критично важливими галузями досліджень та винахідницьких рішень. Коледжі та університети повинні зосередитися на підвищенні цінності освіти, максимізації продуктивності навчання, співвіднесенні інвестицій з прогнозованими результатами та підвищенні ефективності витрат та часу. Реформування вищої освіти в Україні та адаптація бізнес- структур до змін ринкового середовища та сучасних інноваційних викликів - це два процеси, що мають бути синхронізовані. Здобувши доступ до широкої університетської молодіжної аудиторії, роботодавець отримує можливість спрямувати становлення майбутнього фахівця в необхідному для підприємства напрямі та підвищити ефективність розподілу ресурсів.

Література:

1. Терещенко М.М. Концептуальні основи підготовки професіоналів з інноваційної діяльності. - На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.10 - філософія освіти. - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. - Київ, 2017.

2. Департамент інноваційної діяльності та трансферу технологій / Міністерство освіти і науки України : офіційний веб-сайт иИЬ: https://mon.gov.ua/ua/tag/doslidzhennya- ta-innovatsii (дата звернення 03.09.2022)

3. Терещенко М. М. Проблеми модернізації підготовки менеджерів з інновацій в контексті реформування системи освіти в Україні. Гілея : науковий вісник. 2016. Вип. 115 (12). С. 329-333.

4. Остапчук О. Методологія інноваційних процесів - крок до розуміння сутності // Рідна школа. 2004. № 11. С. 3-6.

5. Буренко В. М. Принципи навчання. Завуч. 2002. № 19, липень. С. 23.

6. Гінсіровська І. Принципи підготовки менеджерів до інноваційної професійної

діяльності у технічних ВНЗ ЦР.Ь: http://econf.at.ua/publ/konferencija_2016_05_19_20/

sekcija_6_socialno_gumanitami_nauki/principi_pidgotovki_menedzheriv_do_innovacijnoji_profesij noji_dijalnosti_u_tekhnichnikh_vnz/48-1-0-995. (дата звернення 11.03.2022)

7. План відновлення. Освіта і наука. (проєкт станом на 03.08.2022) https://mon.gov.ua/storage/app/media/gromadskeobgovorennya/2022/08/19/HO.proyekt.Planu.v idnovl. OsvJ.nauky-19.08.2022.pdf

8. Serdyukov, P. and Ryan, M. (2008), Writing Effective Lesson Plans: The 5-Star Approach, Allyn&Bacon, Boston, MA.

9. Lave, J. and Wenger, E. (1991), Situated Learning. Legitimate Peripheral Participation, University of Cambridge Press, Cambridge.

10. Serdyukov Peter Innovation in education: what works, what doesn't, and what to do about it? LearningJournal of Research in Innovative Teaching & Learning Vol. 10 No. 1, 2017 pp. 4-33 Emerald Publishing Limited 2397-7604 DOI 10.1108/JRIT-10-2016-0007

11. Willingham, D. (2010), “Why don't students like school?”, A Cognitive Scientist Answers Questions about How the Mind Works and What it Means for Your Classroom, Jossey- Bass, San Francisco, CA.

12. Покідіна В. Університети та бізнес: міжнародний досвід співпраці та перспективи для України // Open Society Foundations. Проект «Популярна економіки - ціна держави» (№ 41) 24 травня 2016 р.). URL: http://cost.ua/files/Universities and business_report.pdf. (дата звернення 28.03.2017)

References:

1. Tereshhenko, M.M. (2017). Konceptual'm osnovi pMgotovki profes^^Ry z

mnovacynoi dyafnosti [Conceptual foundations of training professionals in innovative activities]. Candidate's thesis. Kiev: Nadonal'nij pedagogmhny umversitet mem

M.P. Dragomanova [in Ukrainian].

2. Departament mnovadjnoi.' dyafnosti ta transferu tehnology / МШ^Є^^ osvtii і nauki Ukraini [Department of Innovation and Technology Transfer / Ministry of Education and Science of Ukraine]. mon.gov.ua Retrieved from https://mon.gov.ua/ua/tag/doslidzhennya-ta- innovatsii [in Ukrainian].

3. Tereshhenko, M. M. (2016). Problemi modermzadi pMgotovki menedzheriv z mnovacy v konteksti reformuvannja sistemi osvtii v Ukraim [Problems of modernization of training of innovation managers in the context of reforming the education system in Ukraine]. Gileja : naukovij visnik - Gilea: Scientific Bulletin, 115 (12), 329-333 [in Ukrainian].

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены