Концепція двомовної школи для закарпатської місцевості з етнічно-мішаним складом населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція двомовної школи для закарпатської місцевості з етнічно-мішаним складом населення

Маргітич Катерина Євгенівна

кандидат педагогічних наук, доцент

кафедри філології

Закарпатського угорського інституту

імені Ф. Ракоці ІІ, м. Берегово

Анотація

мовний освітній національний спільнота

Унікальність мовної ситуації на Закарпатті, зокрема в освітній сфері, зумовлену історичними процесами на цій території, соціальними, демографічними чинниками, ментальними особливостями населення краю тощо. Використання в навчальному процесі, крім державної, мов найбільш численних національних спільнот регіону має тут свої давні традиції, однак за умов чітко вираженого мультилінгвізму й полікультуралізму послідовне й системне застосування багатомовного підходу в освітньому процесі досі не практикувалося. Освітні заклади Закарпаття, зокрема з мовами навчання національних меншин, апробуючи переважно перехідну й адитивну моделі випровадження багатомовної освіти, мають новий досвід використання в навчальному процесі української мови як державної та мов національних меншин, які для багатьох вихованців є рідними.

Мовна ситуація в Закарпатській області України є унікальною, і це зумовлено значною мірою історичними процесами на цій території, соціальними, демографічними чинниками, ментальними особливостями населення краю тощо. Чимало мешканців Закарпаття можуть активно послуговуватися в побуті, як мінімум, трьома мовами: до прикладу, українською і, залежно від того, хто звертається, російською, угорською, румунською, словацькою тощо. Представники молодших поколінь переважно добре знають також англійську, яка хоч і не є мовою повсякденного спілкування, проте часто використовується під час проведення заходів науково-навчального, культурного, соціального характеру. Цікаво, що за умов такого чітко вираженого і давнього в регіоні мультилінгвізму й полікультуралізму послідовне й системне застосування багатомовного підходу в освітньому процесі не практикувалося.

Тема забезпечення прав національних меншин, яка постійно потребує уваги й делікатності, знову активізувалася після початку російського наступу на Україну.

Мовна ж практика на Закарпатті переважно засвідчує процеси міжетнічного толерування: у повсякденному спілкуванні часто можна стати свідком того, як на підсвідомому рівні співрозмовник намагається відповісти тією мовою, якою до нього звертаються.

Ключові слова: державна мова, концепція, двомовна школа, Закарпаття, мішаний склад населення

Margitych Kateryna Yevhenivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor of the Department of philology of the Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education, Berehovo

The concept of a bilingual school for the transcarpathian region with an ethnically mixed population

Abstract

The uniqueness of the language situation in Transcarpathia, particularly in the educational sphere, is due to historical processes in this territory, social and demographic factors, mental characteristics of the region's population, etc. The use in the educational process, in addition to the state, of the languages of the most numerous national communities of the region has its own long-standing traditions here, but under the conditions of clearly expressed multilingualism and multiculturalism, the consistent and systematic use of a multilingual approach in the educational process has not yet been practiced. Educational institutions of Transcarpathia, in particular with the languages of instruction of national minorities, testing mainly transitional and additive models of multilingual education, have new experience of using the Ukrainian language as the state language and the languages of national minorities, which are native to many pupils, in the educational process.

The linguistic situation in the Transcarpathian region of Ukraine is unique, and it is determined to a large extent by historical processes in this territory, social and demographic factors, mental characteristics of the region's population, etc. Many residents of Transcarpathia can actively use at least three languages in their daily lives: for example, Ukrainian and, depending on who is asking, Russian, Hungarian, Romanian, Slovak, etc. Representatives of the younger generations also know English well, which, although it is not the language of everyday communication, is often used during scientific, educational, cultural, and social events. It is interesting that under the conditions of such clearly expressed and long-standing multilingualism and multiculturalism in the region, consistent and systematic application of the multilingual approach in the educational process was not practiced.

The topic of ensuring the rights of national minorities, which constantly needs attention and delicacy, became active again after the beginning of the Russian offensive on Ukraine.

Linguistic practice in Transcarpathia mainly testifies to the processes of interethnic tolerance: in everyday communication, one can often witness how on a subconscious level the interlocutor tries to answer in the language in which he is addressed.

Keywords: state language, concept, bilingual school, Transcarpathia, mixed population

Постановка проблеми

Згідно зі статтею 53 Конституції України “громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства” [4]. Практична реалізація цього права визначається як чинною нормативною базою, так і практикою освітянської галузі, яка сформувалася впродовж останніх десятиліть, саме в нас в Закарпатті. У зв`язку з тим, що чинний Закон «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI (неофіційно відомий як « Закон Ківалова-Колесніченка») -- закон, що при незмінності визнання української мови як державної в Україні, істотно розширював використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10 % від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10 % [3]. У (2012) ухвалювався задовго та у 2018 році Конституційний Суд України визнав Закон неконституційним і таким, що втратив чинність. До прийняття Конституції, законодавчими актами вищої нормативної сили, які регулюють мову шкільництва, є стаття 10 Конституції та Рішення Конституційного Суду України, яке її тлумачить. Рішення визначає, що “виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова. У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватись та вивчатись мови національних меншин” [4].

Україна успадкувала від часів минулого століття систему державних шкіл з певними чітко визначеними основними мовами навчання. Так, навчання в більшості шкіл здійснюється державною українською мовою, і лише викладання іноземних мов здійснюється в цих школах іншими мовами. Водночас існують школи з російською, угорською та румунською (молдавською) мовами навчання, а також недільні школи, де викладання усіх предметів, окрім української мови й літера-тури та іноземної мови, здійснюється відповідно словацькою, угорською та румунською мовами. Рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 17 серпня 2000 року був в основному схвалений та направлений для широкого обговорення проект "Концепції 12-річної загальної середньої освіти", який практично закріплює систему, що склалася. У проєкті, зокрема, зазначено: "Завершуючи основну школу, учні мають добре володіти українською мовою, рідною мовою у школах національних меншин, на практичному рівні однією іноземною мовою”[4].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Шлях Закарпаття до Соборної України був складним і довгим. Основи народовецького руху закладалися в першій половині ХІХ століття зусиллями Василя Довговича і Михайла Лучкая [7, с. 31; 95, с. 11]. Внаслідок революції 1848-1849 років для розвитку культури словенських народів, що входили до складу Австрійської монархії, створилися кращі умови. У 50-60-х роках ХІХ століття пожвавлюються культурні контакти Закарпаття з Галичиною, до краю різними шляхами потрапляють не тільки російські, але й українські книги та періодичні видання, активізується культурно-освітня робота, відкриваються народні школи з «руською» мовою навчання, видаються навчальні підручники. Все це було могутньою перепоною на шляху денаціоналізації русинів-українців Закарпаття, сприяло формуванню їх національної свідомості , живило надію про воззєднання із рідним українським народом. Адже ще 1860 року О. Духнович стверджував, що «свои то за горами - не чужі», що «Карпаты не розлучат вічно нас» [2, с. 337]. Інший закарпатський будитель О. Павлович у статті «Русь одна», опублікованій у №85 львівської газети «Слово» за 1866 рік, проголосив: «Мы в Угорщине, Галичине, Буковине, Украине и пр. живущие руские принадлежим к одной величавой семье, которой все члены называют себя руськими» [Цит.: 7, с. 4]. На основі цього вислювання дослідник літературного процесу Закарпаття О. Мишанич робить висновок про те, що О. Павлович добре розрізняв тих руських-русинів, що населяли Україну, Прикарпаття і Закарпаття, від росіян «великорусских», хоч і ставився до них з великою симпатією [8, с. 4]. Далі О. Павлович писав: «Врожденное народное чувство побуждает нас в народно-литературных отношениях стремити к соединению со всеми, называющими себя руськими» [7, с. 4]. З цього приводу О. Мишанич слушно зазначає, що, якщо в ті часи не можна було говорити про політичну і державну єдність, то культивовано інші вияви цієї єдності, насамперед, як висловився О. Павлович, народно-літературні, тобто єдність мовну, літературну, етнографічну, а ці риси і є головними складниками національної ментальності, творять один, всеукраїнський контекст [8, с. 7]. В. Бірчак, аналізуючи у 1921 році повість А. Кралицького «Князь Лаборець», в якій одним із головних персонажів є Українець, доходить висновку, що «українофільський рух, розбуджений з початком шісдесяти років в Галичині, не був чужий і в Підкарпатській Русі» [5, с. 124].

Отже, закарпатські патріоти-будителі ХІХ ст., хоча й притримувались русофільської орієнтації, але поряд із цим цікавилися й українською культурою, зокрема, й українською мовою та літературою.

Мета статті - звернути увагу на такий важливий аспект, як планування процесу навчання відповідно до сформульованих навчальними закладами мовних цілей та обраними формами впровадження багатомовного навчання, щодо концепції двомовності.

Виклад основного матеріалу

Завдання, яке постає перед сучасною школою - хоча б ознайомлення учнів-українців з мовами та культурами тих, хто живе поряд. Таку систему ледве чи можна визнати адекватною засадам багатокультурної освіти. З одного боку, учні шкіл з українською мовою навчання, навіть розташованих у регіонах зі змішаним складом населення, (Закарпаття) не отримують елементарних знань про мову й культуру меншин (окрім хіба що російської). З іншого боку, учні шкіл з навчанням мовою нацменшини, виявляються недостатньо добре інтегрованими в українське суспільство. Вони часто не отримують достатнього рівня знання державної української мови, залишаються майже необізнаними з українською гуманітарною, природничою та технічною термінологією, що створює труднощі при одержанні вищої освіти, оскільки в ВНЗ, згідно з українським законодавством, викладання повинне здійснюватися державною мовою[9].

Система шкіл і класів з двома мовами навчання, яка почала реально складатися в Закарпатському регіоні з етнічно мішаним складом населення, може мати на практиці декілька модифікацій. Так, українсько-угорських школах (Берегівського, Ужгородського, Мукачівського та Тячівських ОТГ) рідна мова є угорська, румунська та словацька в початкових класах, далі нею викладаються предмети, пов`язані з мовою, культурою, історією угорського, румунського та словацького народу. Мовою викладання інших предметів у цих школах стає рідна материнська мова. Аналогічна система склалася й у польських школах в Україні (за тією відмінністю, що мовою навчання предметів природничо-наукового та гуманітарного циклів тут стає українська, а іноді нею здійснюється навчання і в молодших класах).

У разі затвердження на державному рівні "Концепції громадянського ви-ховання особистості в умовах розвитку української державності", ухваленої в основному Колегією Міністерства освіти й науки України, у практичну площину слід перевести декілька важливих завдань виховання, передбачених Концепцією, а саме: - “...формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;- вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства;-активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей. ”За таких умов майбутнє в Україні може належати гнучкій системі рідномовної та багатомовної освіти, яка враховуватиме як загальнодержавні критерії доброго оволодіння українською мовою, так і культурні, мовні та історичні особливості окремих регіонів [5]. Саме така система, сприяючи консолідації української політичної нації, водночас задовольнятиме культурні потреби всіх національних груп - від великих до малочисельних.

Запровадження двомовної школи в Закарпатському регіоні зі змішаним етнічним складом населення покликане реформувати (чи створити наново) систему освіти для меншин, - як для “традиційних”, тобто тих, що здавна й компактно проживають в межах України, зокрема на Закарпатті насамперед угорців, румунів, словаків тощо, так і для “нових меншин” . При цьому йдеться про те, що у вказаному регіоні двомовними стають усі школи, як ті, в яких навчання здійснюється українською мовою, так і ті, де навчання здійснюється мовами національних меншин [6]. Метою є забезпечення для представників меншин “рівних можливостей” (що є основною метою, поставленою мультикультурним підходом), і водночас із цим - виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп українського суспільства, що досягається реформуванням навчальних програм, підручників та методів навчання для всієї системи освіти (а не лише для меншин).

Які типи двомовних шкіл ми бачимо в перспективі:

а) Двомовна школа з навчанням переважно українською мовою

Двомовну школу з навчанням переважно українською мовою пропонується створювати переважно на базі школи з українською мовою навчання в регіонах з етнічно змішаним складом населення. Це в Мукачівському, Ужгородському, Берегівському, Тячівському районах Закарпатської області. У двомовних школах пропонується, починаючи з 5-6 класу, забезпечувати факультатив чи обов`язковий предмет за рахунок шкільного (варіантного) компонента з культури й мови етнічної групи, що компактно проживає на Закарпатті. Пропонується забезпечити учнів на уроках природознавства, краєзнавства, основ здорового способу життя також знанням основних топонімів і термінів мовою цієї групи. Пропонується також включати до навчальних програм з предметів варіантного компоненту згадки про внески представників етнічної групи у різних сферах людської діяльності, про культурні події чи досягнення, пов`язані з цією групою, а викладання всіх гуманітарних дисциплін вести, виходячи з принципів полікультурності.

Водночас пропонується будувати весь навчальний процес на такий спосіб, щоб максимально враховувати особливості культур і ментальностей представників етнічних груп, що проживають у нас на Закарпатті . Завданням є не лише дати всім учням певний рівень знання мови етнічної групи , що проживають у певному регіоні, але й сформувати толеранте (приязне) ставлення представників більшості до представників меншин, до їхньої культури, а представникам меншин полегшити процес усебічної інтеграції в українське суспільство, за умов збереження їхньої культурної самобутності.

б) Двомовна школа з навчанням переважно мовою національної меншини

Двомовну (багатомовну) школу з навчанням переважно мовою національної меншини пропонується створювати переважно на базі школи з навчанням мовою національної меншини в регіонах з етнічно змішаним складом населення. У такій школі пропонується:

- починаючи з першого класу приділяти першочергову увагу вихованню в учнів почуття гордості за належність до своєї етнічної групи й водночас - громадянської повновартісності, інтегрованості в українське суспільство, приязні до української мови й культури;

- з 1-го класу починати знайомити учнів з українською термінологією(тобто усний курс вивчення державної мови);

- з 56 класів розпочати, де для цього створено передумови, викладання українською мовою також декількох предметів природничого та гуманітарного циклу (у відповідності до переліку рекомендованого переліку й обраної базової моделі), викладання всіх предметів гуманітарного циклу здійснювати на засадах багатокультурності.

При цьому пропонується для подальшого розуміння дві базові моделі - А та Б:

Модель А. Рекомендується для регіонів з достатньо добрим володінням більшістю населення українською мовою (принаймні на пасивному рівні).

Модель Б. Рекомендується для регіонів, де більшість населення не володіє українською мовою на рівні, необхідному для активного спілкування. Пропонується для Моделі А розпочати з 5-6 класів викладання українською мовою важливих термінів математичних дисциплін (як предметів, що потребують найпростішої термінологічної системи) та історії України, з 7 класу також фізики й географії, з 8 класу - також біології, з 9 класу - основ правознавства. На предметах, викладання яких далі здійснюється мовою меншини, запроваджується обов`язкове паралельне ознайомлення учнів з українською термінологією. У старших класах мовою національної меншини далі викладаються рідна мова, література, світова література (якщо цією національною мовою існує достатня кількість якісних перекладів). Викладання інших предметів починає здійснюватися державною мовою (з обов`язковим паралельним ознайомленням з термінологією мовою національної меншини, а також з проведенням цією мовою частини учительських пояснень, де того вимагає рівень мовної підготовки учнів). Для Моделі Б пропонується розпочати з 5-6 класів запровадження українською мовою частини пояснень на уроках з математичних дисциплін (як предметів, що потребують найпростішої термінологічної системи), з 7 класу також фізики й географії, з 8 класу - біології, з 9 класу - основ правознавства. В разі потреби ці пояснення дублюються мовою національної меншини. Перехід на викладання вказаних предметів українською мовою здійснюється лише в разі досягнення необхідних передумов оволодіння учнями цією мовою не раніше 10-11 класів.

Як і за Моделі А, на предметах, викладання яких далі здійснюється мовою меншини, запроваджується обов`язкове паралельне ознайомлення учнів з українською термінологією. Нарешті, модель Б припускає на всіх предметах можливість використання в уроці у поясненнях учителя і у відповідях учнів одночасно двох мов - державної та мови національної меншини.

Нормативне забезпечення двомовної школи.

Пропонована вище концепція двомовної (багатомовної) школи не суперечить чинному українському законодавству, зокрема - статтям 10 та 53 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року, Законам України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”. Отже, порядок створення та функціонування двомовних (багатомовних) шкіл має регулюватися Постановою Кабінету Міністрів України [4].

Така постанова повинна:

чітко визначити критерії “змішаності” складу населення окремих регіонів (місцевостей), та “базовий” рівень одиниць адміністративного поділу, щодо якого може бути ухвалене рішення про переведення навчання в усіх школах у двомовний режим (видається за доцільне вважати таким рівнем не область чи район, а територіальну громаду міста, селища, села, і при цьому вважати населення етнічно змішаним, якщо питома вага представників меншини перевищує 25%);

встановити механізми громадського контролю для того, щоб правом меншини на запровадження багатомовної освіти не могло бути знехтувано (з цією метою пропонується створити консультативно- дорадчі органи з представників національно-культурних товариств при вказаних органах державної влади і місцевого самоврядування, які б здійснювали громадський контроль за запровадженням багатомовної школи) [3, 4].

Практична апробація концепції двомовної школи вимагає:

затвердження концепції двомовної школи в регіонах зі змішаним складом населення на державному рівні;

ухвалення Постанови Кабінету Міністрів про принципи й особливості функціонування такої школи;

підготовки нових навчальних програм, методологій і підручників;

підготовки вчителів, здатних втілювати вказані програми [4].

Пропонується в порядку експерименту в одному чи кількох регіонах із етнічно мішаним населенням - напр., окремих районах Закарпаття, Одещини (Південна Бессарабія), - запровадити на базі окремих шкіл з українською мовою навчання та шкіл з навчанням мовою національної меншини двомовного навчання з викладанням ключових гуманітарних предметів з позицій полікультурності.

Висновки

Наразі школа теж обирає адитивну модель двомовної освіти, щоправда, в дещо в іншому кількісномовному співвідношенні: частина предметів у базовій і старшій школі тут вивчається румунською мовою (рідною), частина - українською (державною), а тоді відбувається повна імерсія на українську. Упровадження елементів двомовної освіти в рамках експерименту практикують наразі з таких предметів, як історія, математика, географія, «Захист Вітчизни». Активно вивчаючи й залучаючи європейський, та й світовий досвід, українські освітяни впроваджують елементи багатомовної освіти у шкільний навчальний процес. Апробовуючи переважно перехідну та адитивну моделі, заклади освіти, зокрема з мовами навчання національних меншин, покращують рівень викладання української мови як державної й зберігають вивчення предметів рідною, а це засвідчує конкретні поступальні кроки на шляху оптимізації мовної ситуації в освітній галузі України.

Література

1. Гомоннай В.В. Народна освіта Радянського Закарпаття. - Київ-Ужгород: Радянська школа, 1988. 168 с.

2. Духнович О. Твори: У 4 т. - Т. 1. - Братіслава. - Пряшев, 1968. - 537 с.

3. Закон України «Про засади державної мовної політики» -- Закон «Про засади державної мовної політики» № 5029-УІ, Київ. https://uk.wikipedia.org/wiki.

4. Конституція України. Стаття 53. «Про національні меншини в Україні» Київ. https://kodeksy.com.ua/konstitutsiya_ukraini/statja-53.htm.

5. Маляр Л.В. Розвиток шкільництва та мовно-літературної освіти на Закарпатті у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / Любов Маляр // Науковий вісник Ужгородського 55 національного університету: Серія Педагогіка. Соціальна робота - 2016. - Випуск 2 (39). - С.129 - 132.

6. Маляр Л.В., Кухта М.І. Розвиток шкільництва та мовно-літературної освіти на Закарпатті в другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст.: Навчально-методичні матеріали для студентів та аспірантів закладів вищої освіти педагогічних спеціальностей. Ужгород: ДВНЗ «УжНУ», 2021. 55 с.

7. Мишанич О. Загальноукраїнський контекст літератури Закарпаття. Літературнокритичні студії. - Ужгород: Ґражда, 1996. - 94 с.

8. Мишанич О. Карпати нас не розлучать. Літературно-критичні статті і дослідження. - Ужгород: Срібна Земля, 1993. - 281 с.

9. Шумицька Г. Упровадження багатомовної освіти в навчальних закладах Закарпатської області: особливості планування процесу навчання і виховання. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 2(44). 2020. - С. 397-402.

References

1. Gomonnai V.V. (1988). Narodna osvita Radianskoho Zakarpattia [Public education of Soviet Transcarpathia]. Kyiv-Uzhhorod: Radianska shkola - Kyiv-Uzhhorod: Soviet School, 168 [in Ukrainian].

2. Dukhnovych, O. (1968). Tvory: U 4 t. - T. 1. [Works: In 4 volumes - Volume 1]. Bratislava. - Priashev - Bratislava. - Pryashev, 537 [in Ukrainian].

3. Zakon Ukrainy «Pro zasady derzhavnoi movnoi polityky» -- Zakon «Pro zasady derzhavnoi movnoi polityky» № 5029-VI [Law of Ukraine "On the Principles of State Language Policy" -- Law "On the Principles of State Language Policy" No. 5029-VI], Kyiv. https://uk.wikipedia.org/wiki [in Ukrainian].

4. Konstytutsiia Ukrainy. Stattia 53. «Pro natsionalni menshyny v Ukraini» [Constitution of Ukraine. Article 53. "On National Minorities in Ukraine"] Kyiv. https://kodeksy.com.ua/konstitutsiya_ukraini/statja-53.htm [in Ukrainian].

5. Malyar, L.V. (2016). Rozvytok shkilnytstva ta movno-literaturnoi osvity na Zakarpatti u druhii polovyni 19st - na pochatku 20st [The development of schooling and linguistic and literary education in Transcarpathia in the second half of the 19th and early 20th centuries]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho 55 natsionalnoho universytetu: Seriia Pedahohika. Sotsialna robota - Scientific Bulletin of Uzhgorod 55 National University: Pedagogical Series. Social work, 2 (39), 129-132 [in Ukrainian].

6. Malyar, L.V., & Kukhta, M.I. (2021). Rozvytok shkilnytstva ta movno-literaturnoi osvity na Zakarpatti v druhii polovyni 19st - pershii polovyni 20st. [Development of schooling and linguistic and literary education in Transcarpathia in the second half of the 19th and the first half of the 20th centuries]. Uzhhorod: DVNZ «UzhNU» - Uzhhorod: DVNZ "UzhNU", 55 [in Ukrainian].

7. Myshanych, O. (1996). Zahalnoukrainskyi kontekst literatury Zakarpattia [All-Ukrainian context of Transcarpathian literature]. Uzhhorod: Grazhda - Uzhhorod: Grazhda, 94 [in Ukrainian].

8. Myshanych, O. (1993). Karpaty nas ne rozluchat [The Carpathians will not separate us]. Uzhhorod: Sribna Zemlia - Uzhhorod: Silver Earth, 281 [in Ukrainian].

9. Shumytska, G. (2020). Uprovadzhennia bahatomovnoi osvity v navchalnykh zakladakh Zakarpatskoi oblasti: osoblyvosti planuvannia protsesu navchannia i vykhovannia. [Implementation of multilingual education in educational institutions of the Transcarpathian region: peculiarities of planning the process of education and upbringing]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. - Scientific Bulletin of Uzhhorod University, 2(44), 397-402 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru