Сучасні тенденції розвитку військової освіти в Україні

Вступ

Як відомо, зарубіжні країни застосовують сучасні інноваційні підходи до управління системою військової освіти, активно використовуючи для обґрунтування сучасних освітніх та педагогічних моделей увесь потенціал теорії і практики не тільки педагогічної науки, але і всього корпусу гуманітарних наук, формуючи міждисциплінарний дискурс. В Україні натепер також прослідковуються основні тенденції, притаманні провідним державам-членам НАТО у сфері реформування системи військової освіти, які відображають загальний вектор розвитку військової освіти не тільки країн-членів НАТО, але й ураховують сучасні потреби у висококваліфікованих військових професіоналах, що зумовлене ситуацією у сфері національної безпеки і оборони України.

Мета та завдання дослідження полягає у визначенні основних тенденцій розвитку військової підготовки, що формуються і розвиваються у сфері теорії і практики сучасної педагогічної науки із відповідним проблемним контентом.

Матеріали та методи дослідження

Для реалізації мети та завдань дослідження було використано методи аналізу і синтезу поглядів науковців щодо нормативно-правового забезпечення системи підготовки військових фахівців, принципів, напрямів їхньої професіоналізації. Методами порівняння та систематизації було виокремлено й проаналізовано основні погляди вчених щодо концептуальних засад підготовки військових фахівців у провідних зарубіжних країнах.

Результати дослідження

В енциклопедичній літературі військову освіту тлумачать як різновид професійної освіти, метою якої є підготовка фахівців з різних напрямків військової справи (Військова освіта, 2005). Як вид спеціалізованої освіти, визначають військову освіту у Концепції трансформації системи військової освіти, що спрямована на здобуття компетентностей у сфері професійної військової діяльності під час навчання у безперервному інтегрованому освітньому процесі для досягнення відповідних рівнів і ступенів освіти та/або рівнів військової освіти (Про трансформацію системи військової освіти, 1997).

Аналізуючи широку палітру досліджень, у військовій освіті зокрема, щодо трактування понять компетентності та компетентнісного підходу, можемо констатувати не лише різне їхнє тлумачення суб'єктами, але і їх взаємозв'язок, про неможливість існування окремо. Вчений наголошує, що кожне із зазначених понять є смисловим продовженням іншого. Компетенцію тлумачить як наукове явище, компетентність визначає як інтегральну якість, що характеризує підготовленістю конкретного фахівця до розв'язання певних компетенцій; а компетентнісний підхід розглядає як реалізацію цієї інтегральної якості у професійній практичній діяльності військового фахівця, враховуючи специфіку (О. Бойко, 2014).

Однією з головних тенденцій розвитку вітчизняної військової освіти є її професіоналізація. Це зумовлено тим, що професійна військова освіта завжди була важливим компонентом у підготовці військових лідерів (Dailey, 2013). Вона заснована на двох ключових принципах: навчання для певних військових ситуацій (військовослужбовці набули та оволоділи навичками, необхідними для виконання військових завдань), та навчання в умовах невизначеності (оволодіння майбутніми військовими фахівцями теоретичними знаннями та навичками критичного мислення, необхідними для військових дій у непередбачуваних ситуаціях) (Mallick, 2017). Ці принципи набули практичного значення і реалізації на інституційному рівні вдосконалення професійної підготовки військових фахівців у провідних зарубіжних країнах, а останнім часом набули логічного розвитку у вітчизняній військовій науці та практиці. Зокрема, як підкреслюють вітчизняні вчені (Д. Вітер, О. Мітягін, В. Телелима та ін.), що сучасна система військової освіти перебуває у фазі активної трансформації, що передбачає систематичне вдосконалення рівня фахової підготовки як майбутніх військових, так і кваліфікації фахівців із досвідом військової служби. Активна трансформація передовсім спрямована на ідентифікацію конкретних потреб військових фахівців відповідно до функціоналу для забезпечення професійних завдань, використовуючи сучасні технології та методичні інструменти. Планування, прогнозування та забезпечення спільних операцій на різних рівнях об'єднаних штабів відповідно до стандартів та процедур НАТО вимагає операційної сумісності, командної співпраці, координування та міжвідомчої взаємодії, що повинно бути відображено у програмних результатах підготовки військових фахівців.

Вирішення зазначених вище питань значною мірою належить до сфери професійної військової освіти, яка має стати невід'ємним складником системи державної військової освіти (Професійна військова освіта, 2021). З огляду на це, актуальним є модернізація системи професійної військової освіти за принципом професійного розвитку, який спрямований на формування професіоналізму військових фахівців. Саме тому вважаємо доцільним консолідувати зусилля усіх вищих військових навчальних закладів, органів управління військовою освітою, відповідних наукових установ та інших структурних підрозділів для створення єдиної мережі та оптимізації контенту фахової підготовки військових, ураховуючи сучасні тенденції та зміни.

Зазначені завдання можуть бути вирішені у межах кількох основних напрямів, що характеризують загальні тенденції та проблемний контент розвитку як самої системи військової освіти, так і змісту підготовки військових фахівців у нашій державі. Одним з основних напрямів на сьогодні залишається стандартизація, пов'язана із загальним процесом інтеграції держави до європейського освітнього простору. У цьому контексті визначальним для сучасного фахівця є здатність до навчання впродовж життя, а саме, набуття навичок тайм-менеджменту, самонавчання, самовдосконалення, самоосвіти ще до вступу до закладів вищої освіти, зокрема вищих військових навчальних закладів. Водночас, небезпідставно науковці наголошують, що потреби професійної діяльності будь-яких фахівців, зокрема військових, зумовлені певною специфікою підготовки, із врахуванням відповідних освітніх стандартів, рівнів національної рамки кваліфікації, оскільки недостатньо орієнтуватись у процесі професійної підготовки лише на сформованість навичок самоорганізації та навчання впродовж життя (Вітер, Мітягін, 2020: 91). Ці проблеми притаманні не тільки вітчизняній військовій системі освіти, але є характерними для зарубіжних країн, створюючи умови для винайдення і використання новітніх підходів щодо їх розв'язання (Dailey, 2013; Johnson-Freese, 2012; Syme-Taylor, Duraid, 2018).

Зазначимо пріоритетність насамперед розвитку інституційного підходу до розвитку системи військової освіти. Актуальність цього підходу аргументується тим фактом, що поєднання освітнього та професійного складників є вагомим здобутком у системі підготовки військових фахівців, оскільки дозволяє враховувати сучасні потреби та вимоги до організації освітнього процесу. Професійна комунікація військових фахівців реалізуються у військовому дискурсі під час формальних та неформальних спілкувань. Військовий дискурс включає мовленнєві тексти, що створені військовими або спрямовані для них, комунікативні інтенції військових адресантів реалізуються у військовому дискурсі, що належить до інституційного авторитарного дискурсу. Комунікація під час військових команд має інституційний вплив, який здійснюється з боку адресанту більш високого статусу або рангу (Військовий дискурс, 2005). Поєднання освітнього та професійного складників сприяє удосконаленню навичок професіоналізму військових фахівців, що забезпечує інтегрування освітніх та професійних компонентів підготовки та зумовлює якісне надання послуг (Вітер, Мітягін, 2020: 82). Водночас, як підкреслюють дослідники, нагальною є потреба у вдосконаленні саме професійного складника відповідно до змін у військовій галузі, зокрема підготовки майбутніх офіцерів та їхніх особистісних якостей, що забезпечуватимуть реалізацію професійних завдань. Учені акцентують саме на наявності лідерських якостей офіцера, наголошуючи на необхідності їх розвитку під час навчання або підготовки в системі професійної військової освіти (Вітер, Мітягін, 2020: 87).

У свою чергу, можна погодитись з тим, що завдання щодо імплементації головних складників концепцій країн-членів НАТО, у систему військової підготовки фахівців в Україні, передбачає оновлення концепції підготовки офіцерів для оптимізації термінів навчання, врахування спеціалізації та рівня навчання (тактичний, оперативний, стратегічний) (Berg, 2014; Mallick, 2017;). Цей аспект відображає важливість застосування принципу професіоналізації у системі підготовки військових офіцерів, наголошує на значущості зміни та адаптування змісту підготовки військових фахівців нового покоління відповідно до стандартів країн-членів НАТО.

Концептуальне осмислення принципу професіоналізації розвитку системи військової освіти у вітчизняному науковому середовищі здійснюється на основі аналізу альтернатив оптимізації системи військової підготовки сучасних офіцерів, ураховуючи потенціал Збройних Сил України, просування та кар'єрне зростання, що сприятиме та стимулюватиме офіцерів до вдосконалення професіоналізму на засадах компетентнісного підходу. Такі вимоги ставляться на основі використання компетентнісного підходу, що дозволяє здійснити поєднання освітнього складника, загальних і професійних компетентностей та професійного складника, зорієнтованих на виконання завдань і розв'язання проблем, що виникають у секторі безпеки і оборони держави, в єдиному комплексі. Водночас в останньому випадку очевидно, що компетентнісний підхід потребує суттєвого розширення сфери теоретичної рефлексії, що забезпечується орієнтацією на концептуалізацію процесів розвитку системи військової освіти, зокрема у рамках концептуального підходу.

Достатньо показовим є те, що концептуальні засади розвитку системи професійно військової освіти в Україні враховують сучасні принципи застосування стандартів держав-членів НАТО Збройними Силами України, (Duraid, Hubert, 2019; Galvin, 2015; Johnson-Freese, Kelley, 2017). Водночас концептуальні засади розвитку системи професійно військової освіти в Україні ґрунтуються на законодавчих та нормативних документах, що регламентують діяльність вищих військових навчальних закладів та інші військові навчальні підрозділи, що забезпечують здобуття військової освіти відповідно до рівнів кваліфікації та стандартів держав-членів НАТО у системі професійної військової освіти, перепідготовки та підвищення кваліфікації військових фахівців (Вітер, 2020). Фактично концептуальний підхід дає можливість формувати, обґрунтовувати в теорії та забезпечувати імплементацію новітніх моделей військової освіти на практиці. В результаті сучасні моделі системи військової освіти в Україні мають виражений інноваційний характер (Руснак, 2022). Це свідчить про іншу тенденцію теоретичного обґрунтування процесів розвитку системи військової освіти в Україні - інноваційну спрямованість, що розкривається у межах інноваційних підходів, які дають конкретні практичні результати. Одним із таких результатів є нормативно-правове закріплення сучасної моделі системи військової освіти (Професійна військова освіта, 2021), яка має беззаперечно інноваційний характер, що створює умови для реалізації наявного потенціалу всієї системи у напрямі забезпечення ефективності досягнення головної мети освітнього процесу - розвиток висококваліфікованих військових фахівців.

У цьому аспекті представимо деякі переваги запропонованої інноваційної моделі системи розвитку військової освіти України (Руснак, 2022; Професійна військова освіта, 2021):

- удосконалення нормативно-правового забезпечення розвитку системи військової освіти, розроблення сучасної концепції підготовки майбутніх військових фахівців;

- адаптування та інтегрування підготовку військових фахівців до стандартів держав-членів НАТО з подальшою перспективою визнання документів, виданих закладами освіти НАТО та України;

- створення умов, що забезпечать сертифікацію за стандартами НАТО та акредитування освітніх програм за вимогами України;

- можливість забезпечити подальше кар'єрне зростання військовим фахівцям тощо.

На думку дослідників, впровадження розробленої інноваційної моделі сприятиме підготовці компетентних, кваліфікованих, конкурентоспроможних професійних кадрів у військовій сфері за стандартами і процедурами НАТО, що забезпечуватиме потреби стейголдерів (Професійна військова освіта, 2021). Тобто не тільки в теорії, але й на практиці підтверджується думка, що результатом застосування інноваційних підходів у системі професійної військової освіти сприятиме підготовці сучасних професіоналів у військовій сфері.

Висновки

Основними тенденціями розвитку військової освіти в Україні можна вважати вирішення теоретичних і практичних питань за принципами професіоналізації, а саме: удосконалення системи фахової військової підготовки на засадах інноваційних підходів; створення умов для професіоналізації висококваліфікованих військових фахівців; імплементація новітніх моделей військової освіти на практиці в умовах невизначеності; професіоналізація військових фахівців упродовж життя. Безумовно, зазначені принципи та підходи не вичерпують усіх наявних можливостей вирішення проблем у сфері розвитку військової освіти, проте, активно враховують зарубіжний досвід, зокрема країн-членів НАТО, що дозволяє наповнити сучасний контент педагогічної теорії і практики інноваційними підходами, які спрямовуються на вирішення питань уніфікації та стандартизації військової освіти в Україні.

Література

1. Бойко О. В. Теоретико-методичні проблеми формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів Збройних Сил України: монографія. Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2014. 544 с.

2. Військова освіта. Пилипчук Р. В. Енциклопедія Сучасної України / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. Режим доступу : https://esu.com.ua/article-34459

3. Військовий дискурс як культурно-історичний феномен та соціальна практика. Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Луцьк, 2008. С. 128131

4. Вітер Д., Мітягін О. Професіоналізація військової освіти в Україні: головні напрямки, зміст та перспективи. Військова освіта. Київ : НУОУ, 2020. №1(41). С. 81-90.

5. Вітер Д. Принципи та підходи до стандартизації військової освіти в Україні. Військова освіта. Київ : НУОУ, 2020. №2(42). С. 93-104.

6. Інноваційна військова освіта: стан та перспективи розвитку. / І. Руснак та ін. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. Сер. “Економіка і менеджмент". Київ, 2022. № 28. С. 238-255.

7. Професійна військова освіта в Україні у сучасному безпековому середовищі: монографія / За заг. ред. Д. Вітера та В. Телелима; [Кол. авт.]. Київ.: НУОУ, 2021.286 с.

8. Про трансформацію системи військової освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 р. № 1410 (зі змінами) Режим доступу :https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/167-2021-

9. %D1%80#Text.

10. Berg P. The importance of teaching followership in professional military education. Military Review, 2014. №94(5). P. 65-71.

11. Dailey R. Leading Factors Determining Lateral Transfer Success. Monterey, Calif.: Naval Postgraduate School, 2013. 154 p.

12. Duraid J., Hubert A. Professional military education. A cross-Cultural Survey. Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Warszawa, Wien, 2019. 234 p.

13. Galvin Th.P. Writing faculty papers for Joint professional military education. Joint Force Quarterly, 2015. №77. P. 51-54.

14. Johnson-Freese J. The reform of military education: Twenty-five years later. Orbis. A Journal of World Affairs, 2012. Vol. 56, №1. P. 135-153.

15. Johnson-Freese J., Kelley K. Meaningful metrics for Professional military education. Joint Force Quarterly, 2017. №84. P. 65-71.

16. Mallick P. Professional Military Education. An Indian Experience. New Delhi: Krish Printers, 2017. 267 p. Syme-Taylor V., Duraid J. Professional military education. In: Galbreath, D. & Denni, J. (Eds.) Handbook on Defence Studies. Abingdon : Routledge, 2018. P. 98-112.

References

1. Boiko, O. (2014). Teoretyko-metodychni problemy formuvannia liderskoi kompetentnosti maibutnikh ofitseriv Zbroinykh Syl Ukrainy [Theoretical and methodological problems of forming the leadership competence of future officers of the Armed Forces of Ukraine]. Dnipropetrovsk: IMA-pres. [in Ukrainian].