Історико-культурна постать Григорія Сковороди: трансформація світоглядного простору філософа в сучасних умовах навчання й виховання студентської молоді

Людина ХХІ століття постійно поспішає, бо будь-яка інформація має тенденцію до втрати актуальності кожні півтора року. Левову частину життя людина перебуває на роботі, і часто стреси є причиною виникнення думок про те, що існує якась таємниця смислу життя і призначення людини, який має знайти кожен. Звідси звернення до Біблії, бажання жити не в місті, а серед природи (сучасні екологічні поселення, екологічний туризм).

Здається, чим може допомогти філософія Сковороди в сучасних умовах швидкоплинного життя? Виявляється, десятки, сотні тисяч людей намагаються віднайти в собі образ «людини як «другого світу», створеного Богом, у який Він уклав часточку Себе» [2]. Філософа можна назвати по-сучасному коучем, який допомагає людям знайти себе в собі, пізнати себе й Бога в собі.

За Сковородою, людяними й щасливими є правила життя людини на землі: дотримуватися Божих заповідей та свого вродженого таланту, працювати й не чіплятися за земне тимчасове, а шукати сліди Бога на землі. Він вважає, що, народившись, людина стає ніби посередником між небом і землею, і людська творчість теж є «формою посередництва між матеріальним і духовним космосом» [2, с. 142].

Навчання й виховання студентської молоді відбувається в стінах закладу вищої освіти, під час занять викладач дотримується триєдиної мети, щоб реалізувати мету лекції, семінару тощо. Педагог під час мотиваційної частини заняття може навести приклад про бажання Сковороди пізнавати світ, вчитися, постійно рухатися, відвідувати європейські університети, що сьогодні ми називаємо мобільністю студента. Знання латини, яка була на той час єдиною мовою викладання в університетах, сприяло збагаченню знань Сковороди, читанню релігійних текстів. М. Бартоліні вважає, що це дало змогу філософу ще глибше розвинути творчість як форму «посередництва між матеріальним і духовним космосом» [2].

Учитель української літератури може цікаво, використовуючи алегорію, як це і любив робити у своїй творчості Сковорода, наблизити учнів до ідеї сродної праці, любові до праці взагалі.

Пізнавати філософа як митця й особистість треба поступово, не поспішаючи. Життя Сковороди - це приклад вільного вибору людини протистояти гріху, заглибитися в себе, щоб знайти Бога в собі. Пізнавши це щастя, філософ ділиться своїм досвідом, намагається людину наблизити до Біблії через систему знаків і символів.

Для свого часу Сковорода був енциклопедично освіченою людиною, вільно володів новими для його часу й старими мовами. Сучасний філософ може знайти у його творчості переосмислення культурних світоглядів Сократа, Платона,

Августина, Епікура, Сенеки, мозаїчне переплетення античних, біблійних, гуманістичних, барокових текстів, які стали предтечею, як і сам філософ, «конкордія»-дискурсу (згоди) барокової доби. Ми можемо сьогодні, на думку Л. Пашкової, говорити про риси преромантизму у творчості письменника, які у творах виявляються в народності, історизмі, ідеалізації Середньовіччя, культові таємничості, суб'єктивізмі й сентименталізмі [7].

Мандрівний спосіб життя останніх років філософа - це можливість для студента зрозуміти цінність єднання з природою, сили любові до рідного краю, бо основа людського життя - любов. З такої любові у молоді виростає патріотизм на підсвідомому й почуттєвому рівні, а з нього постає націоналізм і розправляє крила, коли цю любов у нас забирають, знищують на дорогах війни.

Для сучасників Сковорода - не просто філософ, а людина, яка наблизила Біблію до простої людини. Здається, йому вдалося розгадати секрет одкровень Біблії, загальнолюдської мудрості, зрозуміти людську душу й призначення людини. Наголосимо на окремих думках про роль Біблії в житті філософа. За Сковородою, поняття віри й духовності тісно взаємодіють між собою, людина є посередником між небом і землею, а Біблія допомагає їй зрозуміти своє призначення, бо людина на підсвідомості спирається на божественне начало в собі [3; 13]. Завдяки сковородинівській евристиці сучасна молодь може відкрити для себе українську духовну історію доби українського бароко, знайти через алегоричні конструкції письменника істину людського призначення у Святому Письмі [9].

Сьогодні для роботодавців актуальними стали soft-skills, metaskills, які можна розвинути у студентів, використовуючи спосіб життя філософа Сковороди як приклад. Доречним буде для студентів - майбутніх філософів чи політологів розповісти про Сковороду як про особистість, яка розвинула в собі м'які навички, метанавички, такі необхідні сьогодні сучасному студентові у пошуках роботи: через триста років він ніби своїм способом життя доводить, що треба навчатися упродовж життя, не зупинятися на досягненнях, вивчати мови, які допоможуть стати мобільним, бути наполегливим, життєрадісним, любити працю, нести відповідальність за прийняті рішення, бути толерантним з іншими тощо. З життям українського філософа, поета, байкаря, педагога студенти можуть ознайомитися, прочитавши його філософські трактати, зокрема «Наркіс. Пізнай себе», збірку «Сад божественних пісень». Спонукають до роздумів і численні вислови та афоризми філософа [10; 11; 12].

Сковорода - приклад людини, яка прагне навчатися все життя, та й навчання в Києво-Могилянській академії було тривалим: дванадцять років навчання на трьох рівнях - природничому, філософському та теологічному. Йдучи за першою філософією Платона, Сковорода, вважаючи першоосновою світу Бога, заглиблюється у свою душу аж до єднання з Богом [15]. На нашу думку, завдяки цьому ми стійко переносимо випробування на війні, кожний ставить питання: якщо не я стану на захист рідної землі, то хто? Ми ніби розуміємо своє призначення сьогодні під час воєнних випробувань: це не покарання від Бога, а шлях очищення українців від меншовартості, здобуття кращої долі для держави. Для Сковороди серце - це місце для роздумів, прийняття рішень, місце для премудрості, до якої доходить кожна людина. Гідність, віра, любов, самопожертва, свобода волі, вибір - ось наша автентична ментальність за Сковородою, яка сьогодні тримає іспит перед Богом на полях смертельної битви [7].

Наголосимо, що філософ - чи не поодинока людина доби Просвітництва, яка вголос говорила про свободу особистості, мотив свободи наскрізний у його творчості й у житті. Сьогодні такий спосіб життя є прикладом для тих, хто не хоче прогинатися під світ із його правилами, які колись не збігалися з поетовими автентичними правилами сприйняття життя.

Прикладів трансформації світогляду філософа достатньо. Науковці (В. Моргун, В. Рибалка, А. Самодрин), досліджуючи ноосферний вимір освіти, спираються на філософське вчення Сковороди, просувають нову ідею Біобіблії (за Вернадським), що змушує освітян з точки зору педагогіки вивчати коеволюційні зміни в людині й природі, втілюючи в практику культури і життя, а в гуманітарній парадигмі має місце теорія біоенергоінформаційних генераторів творчої енергії особистості, бо смисл і призначення життя людини - самопізнання [9].

Сковорода, працюючи викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах, розробив новий курс поетики, лекції з катехізису, курс лекцій «християнського добронравія». Він увів новий вид оцінювання учнів - вербальний: «вельми гострий», «вельми туп», «безглуздя» тощо. Педагог обстоював принцип гармонійного виховання розуму, серця і тіла, трудове виховання. А ще вчив любити свій народ: «Якщо ти українець, то будь ним. Чи француз? Будь французом. Чи татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і в своїй мірі, і все прекрасно, що чисте, природне, тобто не фальшиве» [11, с. 329].

Моральному вихованню Г. Сковорода підпорядковував усю свою виховну діяльність серед учнів Харківського колегіуму. Виховне значення для людини мають роздуми Г. Сковороди про людські гріхи. Адже подібність людської душі до Бога не дана їй від природи, її треба шукати. До восьми ступенів гріхів (обжерливість, перелюб, скупість, смуток та ін.) педагог додає ненависть, злопам'ятство, гордість, хитрощі, відчай, тугу. Людина як духовна істота має боротися з такими гріхами, очиститися через невтомну працю і любов.

Для студентів-філологів, майбутніх учителів літератури, окремо треба наголошувати на виховному значенні байок письменника, якого називають українським Езопом. Сила або мораль байки передає авторське бачення сюжету, пояснення вчинків персонажів через алегорію.

З глибини віків Сковорода, як сучасний коуч, мотивує до навчання: «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись» [10].

Педагог дорікав батькам, що не допомагають дітям знайти природні нахили, щоб сродна праця (інноваційна на той час педагогічна ідея) приносила насолоду й бажання розвиватися. Тому, як говорить філософ-педагог, і «буває, що військову роту веде той, хто повинен би сидіти в оркестрі» [18].

У педагогічній спадщині Г. Сковороди є багато прикладів для сучасних викладачів щодо виховання, яке має бути спрямованим на досягнення єдності розвитку розумових, моральних і вольових якостей особистості. Яскравим прикладом морального становлення молоді є листування педагога (30 років) зі своїм учнем М. Ковалинським. Це потім учень стане викладачем піїтики, буде займати керівні посади в освіті, а з перших днів знайомства зі Сковородою це був 17-річний хлопець із непевними нахилами, трохи розбещений, із сильним негативним впливом аморальності попередніх вихователів. Педагог мав свою методику впливу на душу учня: писав йому щодня листи латиною, щоб він досконало володів цією мовою, якою можна яскраво пояснити багато речей, використовував навіювання, привчав його «думати, розмірковувати, висловлюватись справедливо, точно, пристойно»; радив займатися самовихованням, використовувати ідеї виховання Плутарха [4; 12, c. 21, с. 255]. Педагог взяв на себе відповідальність за виховання юнака, пояснював йому, що таке сенс життя, справжнє щастя і пошук шляхів до нього, дружба, вибір друзів, джерела чеснот і пороків [4].

У своїй професійній діяльності викладач має побудувати траєкторію підготовки студента за парадигмою від людини знаючої до людини компетентної. Формування особистості - це асортимент дискурсів, що склався в суспільстві. Індивід ніби є полем, де дискурсивні практики, за Фуко, завершують працю зі створення смислу [6]. Творчість Г. Сковороди, його ідеї пізнання світу й себе, сродної праці допомагають вибудувати навчальний процес сходження студента до себе. Філософія Г. Сковороди є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі [16].