Роль дистанційного навчання у формуванні цифрової компетентності викладачів в умовах діджиталізації економіки

The rapid growth of various types of digital information spreading through the World Wide Web has led to a growing interest in the formation of digital competence. The article is about a systematic review of literary sources and an analysis of existing processes and methods of digital competence formation among teachers in higher education institutions with the aim of better understanding the process of digital competence formation. The review has three goals: 1) to describe the characteristics of the processes and methods of evaluating digital competence in a higher education institution; 2) consider current concepts in the formation of digital competence based on the research of both domestic and foreign researchers; 3) to determine the problems and prospects for the development of the formation of digital competence.

The importance of the problem offorming the digital competence of education workers is substantiated. In the period of the accelerating technological development of the digital society and the widespread adoption of digital technologies, the creation of a digital educational environment should resolve the contradiction between the demand for teachers with developed digital competence and their insufficient training in the aspect of the digital component for the successful application of digital technologies in professional pedagogical activities. The formation of digital competence is possible in the process of implementing educational programs in institutions of higher education, as well as professional development and professional training programs.

The role of digital literacy is described, which should be laid down during education, starting from early childhood. In this situation, educational organizations are objectively one of the key agents of the digital transformation of the economy, as they ensure the formation of digital competencies of the younger generation. In connection with this, there was a need to address at least two key issues in the education system: to what extent educational workers themselves should form digital competences in their professional activities.

With the introduction of digital technologies, the daily life of a person and industrial relations are changing, the economy and education are being transformed. Digital technologies are not only a tool, but also the living environment of a modern person, which opens up new opportunities: learning at any convenient time, continuous education, the opportunity to form individual educational routes, from users ofelectronic resources to become creators. However, such an environment requires teachers to take a different approach to the organization of the educational process, to acquire new skills and abilities to work in the digital educational space. Under these conditions, the system of pedagogical education should ensure the training of a graduate who has a high level offormed digital professional competence. The basis of the article is the analysis of research by Ukrainian and foreign scientists. A theoretical model of the structure of the teacher's digital competence was formed. The results of the study show that competence consists offour components: motivational- personal, cognitive, activity and reflexive-evaluative coordination of goals, methods and obtained results, awareness of one's style of activity, readiness for their creative change. The specified components describe the competencies necessary for a teacher to effectively carry out his professional activities.

Key words: digital competence, digitalization, information and communication technologies

Постановка проблеми. Зростання швидкості змін у сфері інформаційних технологій робить актуальною проблему осмислення цифрового світу сучасною людиною, підвищує потребу у обізнаному суспільстві в сфері цифрової економіки. У світі, коли стрімка еволюція інформаційних технологій призводить до змін у економіці, освіті, бізнесі, соціумі, коли фактично відбувається об'єднання технології та послуг глобальної мережі інтернет з повсякденним життям, з'являються нові поняття, необхідні для сприйняття. Загальна діджиталізація більшості сфер життєдіяльності стає поштовхом до вироблення нових методів поведінки в цифровому просторі і у зв'язку з цим трансформує поняття інформаційно-комунікативна компетентність, до поняття - цифрова компетентність. Цифрова компетентність є важливим аспектом соціальної адаптації особистості в актуальних умовах діджиталізації суспільства.

До недавнього часу широке застосування мало поняття - інформаційно-комунікативна компетентність. Дослідники, які займаються вивченням цифрової компетентності, трактують цей термін по різному. Частина авторів вважає, термін ґрунтується на технічному компоненті і є вмінням застосовувати технічні засоби для пошуку, зберігання та обробки інформації в будь-якій діяльності суб'єкта.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Г. Огтестад, М. Келентрич визначають цифрові компетентності педагога у вигляді сукупності компонентів: загальні знання та навички, які повинні мати викладачі, щоб функціонувати як цифрові педагоги; дидактичного, який відбиває цифрову специфіку у кожному предметі та професійно орієнтованого, що описує цифрові риси розширеної педагогічної професії [1].

К. Зірера та Н. Сіл наголошують, що впровадження цифрових технологій в освіту буде ефективним, якщо чільне місце в ньому займатимуть не технології, а педагог і педагогіка: «Головним фокусом відповідальності освіти завжди був розвиток людини. Людина у педагогіці - це водночас і початкова точка відліку, і кінцевий результат. Цей підхід повинен бути застосований і до ппфровізації освіти. Цифрові технології не можуть стати заміною педагогічної складової освітнього процесу. Понад те, цифровізація має бути підпорядкована педагогіці» [2].

Е. Мейєрс вважає, що розвиток цифрових технологій і інструментів вимагає від педагога нових знань і навичок: викладач повинен забезпечити освоєння цифрових інструментів з метою випереджального розвитку підростаючого покоління і допомогти йому освоїти необхідні компетентності для розширення доступності нових знань [5].

Мета статті. Проаналізувати роль цифрової компетентності у формуванні професіоналізму викладачів економічних дисциплін в умовах дистанційного навчання. На основі аналізу науково-педагогічної літератури виділити та теоретично обґрунтувати компонентну структуру феномену «цифрова компетентність педагога»

Виклад основного матеріалу. Важливо говорити про значення цифрової грамотності всім суб'єктам освітнього процесу. Адже сучасна «цифрова дитина» народжується, як часто кажуть, «з пальцем на кнопці», у її житті спочатку цифрові пристрої та мобільні технології відіграють важливу роль. Педагог, щоб бути компетентним у цифровому світі, цифрових технологіях, повинен знати про можливості комп'ютерів (у тому числі мобільних пристроїв) та технологій, розуміти роль цифрового освітнього середовища, вміти аналізувати інформацію, проектувати та створювати своє власне середовище, працювати в мережевих педагогічних співтовариствах, враховуючи можливості інформації, обмеження, ризики її використання та ін.

На цифровій грамотності базується цифрова компетентність педагога, яка означає готовність та здатність використовувати цифрові ресурси, застосовувати комп'ютери, мобільні пристрої та хмарні технології в освітньому процесі, а також створювати та ефективно використовувати в освітній діяльності можливості цифрового середовища та всіх його складових.

Основою цифрової компетентності та діджиталізації є послуги глобальної мережі Інтернет. У зв'язку із цим одним з компонентів, який необхідно розглянути у професіонала нового покоління, є цифрова компетентність.

Європейська комісія у своєму визначенні цифрової компетентності (digital competency), підготовленому в рамках Плану дій щодо розвитку цифрової освіти (DEAP). підкреслює важливість усвідомленого та відповідального використання цифрових технологій у навчанні на роботі та у суспільному житті. Цифрова компетентність повинна включати здатність до цифрової співпраці, забезпечення безпеки та вирішення проблем [3].

Цифрові технології грають ключову роль організації освітнього процесу. Їх можна використовувати як інструмент спільної роботи, організації активної пізнавальної діяльності. Цифрові компетентності сьогодні мають універсальний характер і надають учасникам освітнього процесу механізми адаптації до цифровізації економіки, а цифрова компетентність викладача стає основою для повноцінної участі майбутніх фахівців-економістів у цифровому суспільстві.

Цифрова компетентність є здатністю впевнено, ефективно, критично та безпечно обирати та застосовувати інформаційно-комунікаційні та цифрові технології у різних сферах життєдіяльності: 1) робота з контентом такі як: створення, пошук, відбір, критична оцінка контенту; 2) комунікація: створення, розвиток, підтримка відносин, ідентичність, репутація, самопре- зентація; 3) споживання: використання Інтернету в споживчих цілях замовлення, послуги, покупки та ін.; 4) техносфера: володіння комп'ютером та програмним забезпеченням, а також готовність до такої діяльності.

Зважаючи на термінологію ЮНЕСКО щодо груп ІКТ-компетентностей, доцільно говорити про їх розвиток до класу загальнокористувальних, загально-педагогічних та предметно-педагогічних цифрових компетентностей педагога. Кожен зазначений клас включає конкретний набір цифрових компетентностей педагога. Цифрові компетентності охарактеризовані на основі Європейської моделі цифрових компетентностей для освіти DigComp 2.1. Отже, виявлення актуальної картини цифрової компетентності педагогів, оцінка їхньої готовності до роботи в цифровому освітньому середовищі та прагнення до використання цифрових технологій в освітньому процесі після вимушеного стрімкого освоєння цифрових інструментів та сервісів, а також цифрових інновацій у період дистанційного навчання становлять інтерес для педагогічної науки та практики.

Поняття цифрова компетентність розглядається як вітчизняними так і зарубіжними фахівцями. Розробка комплексу професійних компетентностей педагога в умовах цифровізації освіти ведеться під керівництвом KoNnrrera з освіти Європейського Союзу, де у 2017 році було запропоновано профіль цифрових компетентностей Digital Competence of Educators (DigCompEdu). Він носить рекомендаційний характері і описує 22 компетентності, у яких основну увагу спрямовано не так на технічні навички, але в уміння педагога використовувати цифрові технології підвищення ефективності освітнього процесу [4]. С. Клюзер, С. Карретеро, М. Хіральдес, в. Окіфф описують практику впровадження європейської системи цифрових компетентностей (DigComp), що складається з 50 тематичних досліджень та інструментів.

В Оксфордському університеті проведено дослідження систем педагогічної підтримки в умовах цифрового навчання, яке показало, що викладачі відіграють провідну роль у освоєнні нових навичок їхніми підлеглими». Дж. Ярбро підкреслює, що у цифровому просторі саме «викладач визначає темпи навчання, порядок отримання предметних знань. Викладач відповідає за прогрес студента».

Отже, огляд робіт зарубіжних авторів показує, що осмислення, опис та структурування цифрової компетентності, що складається у професійну цифрову компетентність педагога, є пріоритетним напрямом наукових досліджень і свідчить про розширення змісту його діяльності, зміну вимог до підготовки та умов професійного розвитку педагогічного працівника.

Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що поняття «цифрова компетентність педагога» є вивченим над повною мірою (відсутні чіткі визначення даного феномена, мало вивчена його структура). У нашому дослідженні під цифровою компетентністю викладача економічних дисциплін розумітимемо постійно оновлювану в умовах удосконалення цифровізації економіки сукупність компетенції, необхідних педагогу для здійснення професійної діяльності в цифровому освітньому середовищі, із постійним компонентним наповненням цього поняття.

Висновки. Отже, можна дійти висновку, що цифрова компетентність є важливою професійною характеристикою викладача економічних дисциплін. Питання виявлення її сутності, способів формування та оцінки рівня актуалізуються у зв'язку з динамічним розвитком цифрових технологій та підвищенням їхньої ролі у житті та діяльності людини.

Наведені у дослідженні результати цифрової компетентності викладачів є практично значущими щодо планування модернізації змісту навчальних дисциплін економічного спрямування, пов'язаного з використанням ІКТ у навчанні, у розробці освітніх програм курсів підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки. Вони виявляють проблемні місця та дозволяють розглядати дії педагогів у різних педагогічних ситуаціях цифрового освітнього середовища, оцінювати раціональність вибору та використання цифрових інструментів та сервісів для вирішення педагогічних завдань.