Аналіз ринку праці з залученням роботодавців – вимога часу при відкритті підготовки кваліфікованих робітників з нової професії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз ринку праці з залученням роботодавців - вимога часу при відкритті підготовки кваліфікованих робітників з нової професії

Анотація

Робота присвячена вивченню стану сучасного ринку праці та освітніх послуг і доцільності залучення роботодавців при відкритті підготовки робітників нової професії в ПТНЗ. Опрацьовано літературні джерела за темою роботи; результати аналізу і систематизації джерел представлено у теоретичній частині роботи. Проаналізований сучасний ринок праці з залученням роботодавців; розкриті теоретичні аспекти функціонування ринку праці; досліджено участь роботодавців у розвитку професійної освіти. Визначені сучасні вимоги до відкриття підготовки кваліфікованих робітників з нових професій. Розглянутий реальний стан впровадження взаємодії працівників освіти та роботодавців на прикладі ДПТНЗ «Криворізький навчально-виробничий центр».

Зміст

Вступ

1. Аналіз сучасного ринку праці

2. Особливості залучення роботодавців до оцінки якості освіти

3. Сучасні вимоги до відкриття підготовки кваліфікованих робітників з нових професій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах нестабільності та постійних змін професійно-технічна освіта повинна виступити дієвою силою ефективного перетворення економічного розвитку регіонів і країни в цілому. Практичне розв'язання будь-якої глобальної проблеми сучасного суспільства знаходиться в безпосередньому зв'язку з проблемами підготовки висококваліфікованих кадрів, ефективного відтворення освітнього і соціально-професійного потенціалу.

Забезпечення відповідності освіти змінам, які відбуваються в державі, на сьогодні розглядається як тенденція її розвитку. Дослідження освіти більше не обмежуються рамками педагогічного процесу. Вона охоплює велику кількість учасників, прагнучи залучити практично усіх у процес перетворення суспільства.

Ситуація на ринку праці України сьогодні диктується роботодавцем, який справедливо вимагає, щоб професійно-технічні навчальні заклади давали учням такий рівень знань та умінь, який відповідав би сучасним вимогам. Зі свого боку, професійно-технічні навчальні заклади також ставлять перед роботодавцями питання про те, що підготовка кваліфікованого робітника - проблема спільна і потребує комплексного вирішення.

Об'єкт дослідження - сучасний ринок праці та освітніх послуг.

Предмет дослідження - доцільність залучення роботодавців при відкритті підготовки робітників нової професії.

Мета дослідження - проаналізувати сучасний стан особливостей розбалансування ринку освітніх послуг і ринку праці та накреслити шляхи вдосконалення їх взаємодії.

Завдання: проаналізувати сучасний ринок праці з залученням роботодавців; розкрити теоретичні аспекти функціонування ринку праці; дослідити участь роботодавців у розвитку професійної освіти; визначити сучасні вимоги до відкриття підготовки кваліфікованих робітників з нових професій, використовуючи залучення роботодавців до оцінки якості освіти та показати реальний стан впровадження взаємодії працівників освіти та роботодавців на прикладі Криворізького навчально-виробничого центру.

1. Аналіз сучасного ринку праці

Одне з центральних місць у розвитку економіки країни загалом і економіки регіону зокрема належить закладам професійно-технічної освіти як системі підготовки робітничих кадрів. Ця система вже сформувалася і функціонує тривалий період часу, але в сучасних умовах вимагає досконалої системи управління й перспектив стабільного розвитку. Адже в ринкових умовах конкуренції готової продукції підприємств-виробників виникли передумови конкуренції закладів професійно-технічної освіти в якості підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів, що має глибокий економічний зміст. Вивченням сутності системи професійної та професійно-технічної освіти протягом останніх десятиріч займалось багато видатних вітчизняних і зарубіжних науковців, серед яких у цій галузі слід виділити таких українських вчених, як М.М. Ващенко, Л.І. Даниленко, Т.М. Десятов, В.В. Олійник, С.М. Ніколаєнко, Н.Г. Ничкало, Л.М. Сергєєва, Г.Л. Лікарчук, О.І. Щербак. Серед російських вчених відзначимо таких дослідників як С.Я. Батишев, А.Т. Беляєва, П.В. Безпалько, О.М. Олейников, В.А. Співак, А.Г. Соколов, Б.Б. Ісправніков, В.М. Максимович та ін. У науковій літературі перевага віддається вивченню суті самого процесу підготовки робітничих кадрів в професійно-технічних навчальних закладах (далі ПТНЗ), визначенню системи професійно-технічної освіти та їх ролі в освітній системі країни. Проте приділена незначна увага розвитку системи професійно-технічної освіти в умовах ринкових відносин з метою підвищення її конкурентоспроможності, а також пошуку взаємозв'язків елементів промислового виробництва та елементів професійної підготовки в системі професійного навчання.

Проблема розвитку суспільства і як його наслідки - відкриття нових, затребуваних, спеціальностей, потребує детального вивчення з метою напрацювання системи та алгоритмів взаємодії системи освіти та сучасного ринку праці.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

У сучасних умовах поняття «ринок праці» вітчизняні дослідники трактують по-різному. У вузькому розумінні поняття «ринок праці» означає місце, де відбуваються угоди між тим, хто наймає, і продавцем робочої сили.

Насправді наймання робочої сили - це складніший процес. Акт найму робочої сили - лише завершальний етап у довготривалому процесі кількісного і якісного визначення потреби підприємця у робочій силі. Рішенню працівників про продаж робочої сили також передує довготривалий процес прийняття рішень і виконання певних дій. З огляду на це «ринок праці» у деяких джерелах пропонують замінити адекватними термінами, що більше відповідають його сутності.

Ринок праці - це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товару особливого роду робочої сили або здатності людини до праці». Поняття «ринок праці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили, її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочої сили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються в юридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовому законодавстві.

Досліджуючи проблеми ринку праці, О.А. Грішнова зазначає, що ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з попитом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці й продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

На ринку праці основними суб'єктами купівлі - продажу виступають роботодавець - покупець праці і найманий робітник - продавець ресурсу праці.

Сучасний стан ринку праці України характеризується масштабними структурними і динамічними змінами, які відбуваються на цьому ринку, посилюванням конкурентної боротьби підприємств за залучення кваліфікованого робітника, формуванням нових вимог до працівників з боку роботодавців.

Основними проблемами сучасного ринку праці є невідповідність професійного складу та якості робочої сили потребам роботодавців та сучасного виробництва, що негативно позначається на якості та конкурентоспроможності продукції, а відповідно і на результатах господарської діяльності підприємств. На жаль, ринок освітніх послуг не готовий повністю задовольнити попит роботодавців у кадрах та оперативно реагувати на зміну в їхніх потребах. Нині функціонування ринку освітніх послуг є достатньо автономним. У результаті значна кількість підприємств відчуває гостру потребу в кваліфікованих робітниках за виробничими професіями.

Значною є також невідповідність потреби ринку праці у кваліфікованих робітниках обсягам їх підготовки, оскільки зараз її поширення орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні модні професії. Це призводить до наступного: серед працюючого населення професіонали становлять менше половини зайнятих. Наслідком цього є зростання безробіття серед випускників навчальних закладів, збільшення соціальної напруги в суспільстві.

Дуже повільно змінюється ситуація щодо формування державного замовлення на підготовку кадрів із боку роботодавців та галузевих міністерств і відомств. Як і раніше, майже єдиним джерелом інформації про професійний склад осіб, які шукають роботу, та характеристику робочих місць є державна служба зайнятості та приватні агентства із працевлаштування окремих категорій працівників. Проте ці відомості охоплюють лише частину ринку праці, в основному громадян, що шукають роботу за сприяння служби зайнятості.

Діючий механізм взаємодії ринку освітніх послуг та ринку праці є неефективним. Передусім, це стосується державного замовлення на підготовку кадрів, обсяги та структура якого не відповідають сучасному стану та перспективам розвитку ринку праці.

Як уже зазначалося, пріоритетною у відносинах на ринку праці, безумовно, є позиція роботодавців. Однак зараз більшість роботодавців розуміють її дуже вузько, вважаючи, що майже всі випускники навчальних закладів є недостатньо кваліфікованими і не в змозі виконувати в повному обсязі і на належному рівні поставлені виробничі завдання. Аргументом при цьому слугує брак у випускників практичних навичок. Тим часом, як самі роботодавці майже не вживають заходів для надання можливості проходження учнями ПТНЗ виробничої практики, не дбають про співпрацю з навчальними закладами щодо використання обладнання, устаткування тощо. Не дивно, що за такого ставлення не слід чекати високого рівня професіоналізму від молодих спеціалістів.

Ще однією з важливих складових ринку праці є якість робочої сили. Вона залежить від багатьох чинників. Це і стан навчальної бази, і професійний рівень викладача, і здібності та мотивація до опанування професійних навичок самого учня чи студента. Роботодавці зацікавлені сьогодні не лише в робітниках чи фахівцях, а насамперед у висококваліфікованих спеціалістах, які володіють новітніми технологіями, знаються на сучасній техніці та обладнанні. І завдання навчальних закладів - підготувати таких фахівців.

2. Особливості залучення роботодавців до оцінки якості освіти

Поштовхом до розвитку партнерства між професійними навчальними закладами та роботодавцями став значний дисбаланс на вітчизняному ринку праці. Це є свідченням того, що держава не може забезпечити якісну професійну підготовку фахівців відповідно до вимог ринку праці. Наразі, за даними Державної служби зайнятості, близько 60% вакансій зорієнтовані на кваліфікованих робітників. Роботодавці стикаються з низьким рівнем підготовки фахівців, які закінчили професійні навчальні заклади, відсутністю в них практичних навичок тощо. Якість професійної освіти має базуватися на задоволенні потреб ринку праці, а оцінювання учнів здійснюється не лише на основі теоретичних знань, а й практичних умінь. Найдієвішими інструментами розв'язання цих завдань є: оновлення змісту ПО; впровадження інноваційних технологій навчання; забезпечення інформатизації та комп'ютеризації; вдосконалення кадрової політики; оновлення нормативно-правової бази; вдосконалення управління ПО; фінансово-економічна діяльність; співпраця з роботодавцями-замовниками кадрів. Роботодавці зацікавлені у такій співпраці не менше, аніж ПНЗ. Адже висококваліфікований фахівець зведе до мінімуму адаптаційні затрати на робочому місці на випускника професійного навчального закладу. Нестача кваліфікованих кадрів (як за професійною структурою, так і за рівнем фахових навичок) - це втрати у продуктивності праці, конкурентоспроможності, прибутковості, зростання витрат на перекваліфікацію робочої сили.

Інертність процесу професійної освіти збільшує ризики втрат, пов'язаних з невідповідністю якості підготовки учнів ПТНЗ і вимог ринку. Партнерство роботодавців з професійними навчальними закладами дає змогу максимально швидко наблизити стандарти підготовки до швидкозмінних потреб бізнесу та розділити з державою витрати на навчання робочої сили спеціальних галузевих навичок.

Взаємодія з роботодавцями починається зі спільної розробки нормативної бази: розробка державних освітніх стандартів, розробка й коригування основних освітніх програм. Далі роботодавець бере участь у навчальному процесі: організація й проведення виробничих практик, проведення навчальних занять, участь у підсумковій атестації.

Ще одним пунктом у процедурі оцінки якості є участь роботодавців у роботі різних експертних комісій, насамперед, при атестації навчальних закладів. Можливе також створення комісій з метою виявлення рівня підготовки учнів з ініціативи роботодавців, професійних співтовариств. При цьому учасники експертних комісій повинні бути підготовлені до такої роботи й бути в змозі об'єктивно оцінювати якість підготовки.

Важливою формою оцінки якості є статистичний збір інформації. Сюди входить і проведення ПТНЗ опитувань роботодавців за спеціально розробленими анкетами, і спостереження самими роботодавцями за молодими фахівцями, тому що тільки у процесі роботи через деякий час після випуску можна більш повно судити про сформованість професійних компетенцій, передбачених освітніми програмами і необхідних у професійній діяльності.

У розвинених країнах участь роботодавців у професійній освіті стимулюється низкою фінансових механізмів: встановленням обов'язкових внесків до фонду професійного навчання; наданням преференцій компаніям, які інвестують у людський капітал; наданням податкових кредитів. Для стимулювання вкладання ресурсів у власне навчання створена система відшкодування роботодавцями витрат своїх працівників (або відкриття додаткових можливостей кар'єрного зростання) за умови, що здобуті знання відповідатимуть тому роду діяльності, якою вони займаються на підприємстві.

Отже, взаємодія роботодавців та ПТНЗ є давно існуючим механізмом, проте, з метою його удосконалення відповідно до сучасних економічних та конкурентних вимог важливим є такий загальний алгоритм залучення роботодавців до розвитку професійної освіти:

1. Зацікавлення підприємств брати активну участь у підготовці своїх майбутніх кадрів, оскільки навчальний заклад надає своїм випускникам, переважно, академічну освіту. Однак навіть не кожен навчальний заклад має у своєму розпорядженні висококваліфіковані кадри для підготовки таких фахівців, які могли б відразу повноцінно включитися в роботу підприємства.

2. Для подолання цього розриву освітня установа зі свого боку докладає максимум зусиль для розвитку системи корпоративної освіти, як підсистеми додаткової освіти за рахунок коштів замовника освітніх послуг із залученням його виробничої бази й фахівців.

3. Спільними зусиллями підприємств і навчальних закладів створюються інтегровані організаційні структури - навчально-практичні центри.

Ефективність взаємодії ПТНЗ і роботодавців значно зростає, коли партнери-роботодавці переходять з позиції сторонніх спостерігачів і виключно споживачів освітніх послуг на позицію зацікавлених учасників освітніх і інноваційних процесів, що всіляко сприяють оволодінню студентами комплексом професійних компетенцій, які відповідають вимогам сучасного ринку праці. Вирішення цього завдання породжує нові форми соціального партнерства, нові правові норми і нові типи договорів, які при максимальному узгодженні й реалізації взаємних інтересів сприяють навчальним закладам у підготовці фахівців, а підприємствам у забезпеченні своїх кадрових потреб.

Визначальною рисою ефективної моделі взаємодії освіти і ринку праці є наявність чітких механізмів забезпечення співпраці між суб'єктами-учасниками на засадах соціального партнерства за активного сприяння держави [2].

В Україні участь роботодавців у розвитку професійної освіти доволі обмежена і фрагментарна. Почасти це викликано причинами, що виходять за межі власне освітньої сфери:

· слабким розвитком громадянського суспільства і, відповідно, відсутністю практики створення механізмів самостійної побудови ефективної співпраці між суспільними інститутами;

· несформованістю в суспільстві і, зокрема, у більшості роботодавців розуміння необхідності і економічної ефективності інвестицій у розвиток людського капіталу;

· низьким рівнем інноваційної складової в економіці країни.

Вирішення цих проблем є глобальним стратегічним завданням розвитку країни, потребує значних узгоджених зусиль усього суспільства і тривалого часу.

Проте є і більш близька і конкретна обставина, котра заважає розпочати ефективну роботу по забезпеченню участі роботодавців в освітніх процесах. В Україні спектр питань, пов'язаний з участю роботодавців у підготовці та перепідготовці кадрів, в освітніх і наукових процесах регулюється чинними Законами України, зокрема: «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в України», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцям», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», «Про управління об'єктами державної власності», Господарським кодексом України тощо.

Значною проблемою, яка потребує нагального вирішення, є розпорошеність регулюючих норм у законодавчому полі, відсутність єдиного Закону, в якому б визначалися основні напрями і механізми участі роботодавців у професійній освіті.

З метою стимулювання участі роботодавців у процесах професійного навчання і підготовки необхідно звернути увагу на врегулювання таких основних напрямів участі роботодавців у розвитку професійної освіти:

1. Зміст освіти:

· участь у визначенні актуальних спеціальностей;

· участь у формування освітніх програм та стандартів освіти з метою їх адаптації до потреб ринку праці;

· участь в оцінці якості освіти.

2. Освітній процес:

· організація навчальних практик і стажувань на підприємствах;

· підвищення кваліфікації викладачів ПТНЗ на підприємствах;

· участь фахівців з виробництв у процесі навчання (проведення лекцій, практичних занять тощо).

3. Інноваційна інфраструктура:

· створення спільних навчально-виробничих та дослідницьких підрозділів на підприємствах;

· створення у ПТНЗ підрозділів для підвищення кваліфікації працівників підприємств;

· модернізація виробничого та навчального обладнання за передовими технологіями;

· спільні наукові дослідження за профілем виробничої діяльності підприємств;

· створення спільних наукоємних компаній.

4. Фінансово-економічний аспект:

· фінансова участь підприємств у підготовці спеціалістів для своїх потреб;

· укладання тристоронніх договорів (учні, ПТНЗ, підприємство) на підготовку фахівців із наступним працевлаштуванням випускників;

· заохочення державою інвестування підприємствами коштів у підготовку спеціалістів (податкові пільги тощо).

Головною рушійною силою розвитку співробітництва є взаємна зацікавленість держави, закладів професійної освіти та роботодавців у підготовці професійних кадрів, чиї знання, уміння й професійні компетенції відповідатимуть вимогам сучасної інноваційної економіки.

ринок праця роботодавець професія

3. Сучасні вимоги до відкриття підготовки кваліфікованих робітників з нових професій

Останнім часом у світі праці все вагоміше заявляють про себе суттєві зміни: швидке впровадження нових технологій, нові форми організації виробництва, скорочення і навіть зникнення окремих підприємств, поява нових сфер зайнятості, які вимагають підготовки спеціалістів за новими спеціальностями.

Розуміння нинішніх вимог «робочого місця» стає важливим фактором у реформуванні сфери професійно-технічної освіти молоді та подальшого навчання працюючих робітників. Технологічні інновації в промисловості створюють такі умови, коли людська праця, як така, перестає бути головним чинником підвищення продуктивності виробництва. Нові вимоги до конкретного робочого місця і трудової діяльності стали головними спонуками до подальшого пошуку нових стратегій професійно-технічної освіти. Хоча ці пошуки дещо відрізняються в різних країнах, їх загальною ідеєю є максимальне наближення навчального процесу до набуття слухачами практичних умінь і навичок, необхідних у реальному житті, справжнього інтегрування теорії і практики, встановлення міцних взаємозв'язків між професійною освітою та сферою праці.

Зростання ролі людського фактору в сучасній економіці, яка більшою мірою базується на науково-містких технологіях та кваліфікаціях високих рівнів, висуває підвищені вимоги до компетентності працівників.

Компетентність - поняття не нове, але воно набуло особливого звучання в останні 15--20 років, зокрема в сфері розвитку людських ресурсів, включаючи професійну підготовку. Багато різних тлумачень цього поняття дається у відповідних дослідженнях та спеціальній літературі. Більшість дослідників сходяться на тому, що компетентність в широкому розумінні включає знання (на тому чи іншому рівні) стосовно відповідної галузі діяльності, практичні та соціальні навички, які можуть бути ефективно використані в даному соціально-економічному контексті. Іншими словами, компетентність є реальна здатність індивіда досягти заданого результату роботи або мети. Компетентність часто ототожнюють з кваліфікацією. Кваліфікація - це лише потенційна можливість виконати завдання в даній галузі діяльності.

Підвищені вимоги до компетентності працівників якраз і виявились тією рушійною силою, що стоїть за зусиллями багатьох країн щодо реформування системи професійної підготовки та використання нових стратегій навчання, які найкращим чином відповідали б сьогоднішнім реаліям на ринку праці та сприяли підвищенню компетентності робітничих кадрів. Ця нова стратегія характеризується такими основними чинниками:

* відхід від принципу максималізації змісту початкової професійної підготовки і рух в напрямі створення гнучкої системи безперервного навчання та розвитку навичок протягом усього періоду трудової зайнятості;

* зміщення акцентів у підготовці кадрів у бік надання переваги навчанню та оцінки його результатів безпосередньо на робочому місці, доповнення його навчанням з відривом від виробництва, підпорядкованим конкретним цілям організації;

* створення так званих «навчальних об'єднань», де б ті, що навчаються, підприємства, організації та навчальний центр працювали разом як єдине «підприємство», запрограмоване на досягнення очікуваного результату професійної підготовки у вигляді певного рівня компетентності робітника;

* удосконалення системи визнання кваліфікацій на основі впровадження відповідних стандартів компетентності та критеріїв оцінювання її рівня; * наближення навчальних програм та методів навчання до реальних потреб робочого місця або стандартів компетентності, де вони існують;

* організація навчання з урахуванням потреб кожного слухача та його знань, здібностей та стилю навчання;

* впровадження інноваційних методик, які базуються на принципах, що найбільшою мірою сприяють тому, щоб навчання було швидким, творчим та приємним;

* оцінка результатів навчання на основі стандартів компетентності, яка є невід'ємною складовою навчального процесу.

У рамках компетентнісного підходу представникам роботодавців повинна бути надана можливість оцінювання змісту, організації та якості навчального процесу в цілому, а також роботу окремих викладачів. І це дуже важливо, так як питання «відірваності» системи освіти від реального виробництва назріло вже давно. Так, думку роботодавців слід урахувати:

* при формуванні професійних компетенцій, на основі яких розробляються професійні стандарти;

* при розробці державних освітніх стандартів на основі професійних стандартів;

* при реалізації державних освітніх стандартів, спрямованих на отримання позначених професійних компетенцій;

* при визначенні ступеня сформованості професійних компетенцій в рамках обраної спеціальності.

Крім розробки компетенцій важливу роль у співпраці з роботодавцями відіграє організація виробничої практики та стажувань, спільні розробка навчальних програм і керівництво написанням курсових і дипломних робіт на всіх стадіях підготовки молодих фахівців.

24 листопада 2010 року, на VII з'їзді Федерації роботодавців України був презентований концептуальний стратегічний документ - проект Маніфесту роботодавців України. На півроку під егідою Федерації роботодавців України був відкритий національний дискусійний майданчик під назвою «Конкурентоспроможний бізнес - заможна країна». Більшість з вимог до реформ, задекларованих роботодавцями у Маніфесті ще в листопаді 2010 року знайшли своє здійснення у нормативно-правових актах, що розроблялись та приймались протягом наступних років. Це свідчить про вірно прогнозовану роботодавцями діяльність на перспективу, про усвідомлення владою важливості практичної реалізації запропонованих реформ. У Маніфесті, зокрема, визначаються наступна позиція щодо реформ у сфері професійної освіти: створення конкурентоспроможної системи генерування знань: підготовка законопроектів про внесення змін до Законів України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (щодо коригування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки), розробка та ухвалення законопроекту «Про державну підтримку галузевої науки» та ін.

Створення конкурентоспроможної освіти передбачає підвищення якості освітніх послуг та відкриття нової професії, тобто ліквідацію диспропорцій між професійно-кваліфікаційною структурою фахівців, що готуються освітніми закладами та попитом на ринку праці:

- Забезпечення участі роботодавців у підготовці навчальних програм, освітніх і професійних стандартів, формування державного замовлення.

- Запровадження системи формування планів підготовки фахівців з урахуванням прогнозів економічного розвитку та потреб роботодавців. Переорієнтація навчальних програм на збільшення частини практичного компонента, масштабне запровадження програм стажування на виробництві.

Подолання дефіциту кваліфікованих спеціалістів робітничих професій передбачає:

- Розробка і прийняття Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти, якою передбачаються конкретні заходи із підвищення якості професійно-технічної освіти, підвищення престижності робітничих професій, виділення коштів на модернізацію навчального обладнання та устаткування професійно-технічних навчальних закладів, а також впровадження в освітній процес сучасних комп'ютерних технологій.

- Розробка і прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо вдосконалення управління професійно-технічною освітою), який передбачатиме збільшення повноважень органів місцевого самоврядування в управлінні профтехосвітою, підвищить автономність навчальних закладів у розпорядженні матеріальними, фінансовими та кадровими ресурсами, а також більш широкого залучення роботодавців до навчального процесу, зокрема розширення програм практики та стажування учнів. Запропоновані заходи призведуть до значного підвищення якості професійно-технічної освіти, відповідності отримуваних в процесі освіти знань та навичок до сучасних вимог.

Важливою є розробка довгострокової та стабільної державної стратегії розвитку системи освіти, що включає розробку і прийняття Закону України «Про Загальнодержавну програму розвитку освіти в Україні». Реформування законодавства у сфері освіти та приведення його у відповідність до сучасних потреб соціально-економічного розвитку України та стандартів Європейського союзу.

Прийняття Закону України «Про національну систему кваліфікацій» та розробка на його основі Національної рамки кваліфікацій, що відповідатиме стандартам ЄС дозволить побудувати сучасну систему освіти, що ґрунтується на оцінці компетенцій людини та визнає результати неформального навчання.

Оскільки приведення законодавства України до вимог сучасності та стандартів ЄС передбачає глибоку реформу національної системи освіти, запровадження системи кваліфікацій має бути поетапним.

Найбільш адекватна, різнобічна оцінка роботодавцями якості професійної освіти може бути дана тільки після того, як випускник навчального закладу зможе проявити себе на практиці, на робочому місці у конкретного роботодавця, так як тільки тоді можна виявити, наприклад, наскільки сформовані такі загальнокультурні компетенції, як готовність до кооперації з колегами, роботи в колективі; здатність знаходити організаційно-управлінські рішення і готовність нести за них відповідальність; здатність критично оцінювати свої достоїнства і недоліки, намітити шляхи і вибрати засоби розвитку достоїнств і усунення недоліків; усвідомлення соціальної значущості своєї професії, володіння високою мотивацією до виконання професійної діяльності.

Однак залучення окремих роботодавців не може розглядатися як достатня міра для оцінки якості освіти, оскільки роботодавці нерідко схильні оцінювати якість підготовки випускників з точки зору конкретної сфери, галузі діяльності, професії, спеціальності або навіть окремої, «своєї» компанії. Тому необхідно залучати громадські організації роботодавців. Існує модель залучення роботодавців до оцінки якості підготовки випускників освітнього закладу, що припускає оцінку компетенцій випускників на заключних етапах навчання - у період роботи державної атестаційної комісії, а також при державній акредитації освітнього закладу і роботи в експертних комісіях. При цьому для підвищення ефективності участі роботодавців в експертних оцінках освітніх установ різних типів необхідно проводити навчання та атестацію роботодавців для притягнення їх в якості експертів в Акредитаційній комісії України.

Разом з тим, слід також удосконалювати зовнішню оцінку якості професійної освіти на основі більш широкої участі в ній громадських і професійних організацій, формуючи критерії об'єктивної зовнішньої оцінки на принципах взаємодії ринку праці і сфери освіти. З урахуванням викладеного є доцільною наступна модель залучення роботодавців до оцінки якості освіти. Безсумнівно, що взаємодія з роботодавцями має починатися з спільної розробки нормативної бази: розробка державних освітніх стандартів, розробка і коректування основних освітніх програм. Роботодавець бере участь у навчальному процесі: організації та проведенні виробничих практик, проведенні навчальних занять, участь у підсумковій атестації. Особливу увагу тут слід звернути на організацію та проведення виробничих практик. Роботодавці часто докоряють навчальним закладам, що підготовку випускників занадто теоретизовано. Але при цьому багато роботодавців самі стали формально підходити до проведення виробничих практик. У навчальній програмі залишаються всі сторони освітньої діяльності: учні не закріплюють теорію і не отримують практичних навичок; роботодавці не передають знання учням - потенційним працівникам, при цьому залишається нез'ясованим і поточний рівень підготовки учня; ПТНЗ не коригують в належній мірі навчальний процес, не отримавши рекламації роботодавців. Так, при підсумкової атестації учнів, при прийомі випускників на роботу, роботодавці висловлюють свої зауваження щодо якості підготовки, але хотілося б їх отримувати вчасно, у навчальному процесі.

Слід зазначити, що багатьом підприємствам і організаціям не до навчального процесу, так як вони знаходяться на межі виживання або є інші об'єктивні причини. Але ж є й такі, які звикли просто «використовувати» випускників, нічого не вкладаючи в навчальний процес.

Ще одним пунктом у процедурі оцінки якості звичайно має бути участь роботодавців у роботі різних експертних комісій. Можливо також створення комісій з метою виявлення рівня підготовки студентів, з ініціативи роботодавців, професійних співтовариств. При цьому слід звернути увагу на те, що учасники експертних комісій повинні бути підготовлені до такої роботи і змогли б об'єктивно судити про якість підготовки.

І, нарешті, останньою формою оцінки якості повинен бути статистичний збір інформації. Сюди входить і проведення навчальними закладами опитувань роботодавців за спеціально розробленими анкетами, і спостереження самими роботодавцями за молодими фахівцями, так як тільки в процесі роботи і після закінчення деякого часу після випуску можна більш повно судити про сформованість компетенцій, представлених у галузевих стандартах.

Таким чином, оцінка якості підготовки випускників для роботодавців включає не тільки спостереження з боку і висловлювання зауважень, але і їх безпосередню участь у процесі підготовки кадрів.

Висновок

Важливою складовою стратегії у сфері професійної підготовки має стати тісний взаємозв'язок між сферами освіти і праці. Для цього потрібна адекватна інформація про зміни попиту на професійні навички, оперативне реагування системи освіти та професійного навчання на структурні зміни в економіці й суспільстві. Дієвість стратегічних ініціатив у цих сферах визначається ступенем їхнього зв'язку із завданнями, на вирішення яких спрямована здійснювана економічна й соціальна політика.

Ефективна політика забезпечення затребуваності підготовлених системою професійної освіти і навчання фахівців на ринку праці вимагає вирішення таких завдань: створення структур, відповідальних за стратегічне прогнозування освітньо-кваліфікаційних потреб ринку праці як на національному, так і на регіональних рівнях; розробка та запровадження ефективних для України сучасних методик стратегічного прогнозування освітньо-кваліфікаційних потреб ринку праці; розширення аналізу потреб у кваліфікаціях на національному рівні до аналізу затребуваних кваліфікацій на регіональному й місцевому рівні й навіть на рівні підприємств; приведення ринку освітніх послуг у відповідність до потреб розвитку трудового потенціалу шляхом визначення пріоритетних напрямів підготовки фахівців згідно з потребами національної та регіональних економік; широке залучення роботодавців до процесу підготовки кадрів різного освітньо-кваліфікаційного рівня на всіх стадіях процесу: планування обсягів і напрямів підготовки, створення навчальних програм, працевлаштування по закінченні навчання, перепідготовка та підвищення кваліфікації у процесі професійної діяльності; забезпечення ринку праці регулярною й своєчасною інформацією про попит на професії й кваліфікації, включаючи раннє виявлення тенденцій у галузях і зміни у технології й професіях, що обумовлюють зміни в структурі професійних навичок; створення системи інформування закладів професійного навчання, служб профорієнтації й зайнятості щодо ситуації та прогнозів на ринку праці для коригування навчального процесу з урахуванням мінливого попиту.

Список використаної літератури

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / 5-те вид., оновлене. -- К. : Знання, 2011. -- 390с.

2. Дяків О. Європейський досвід регулювання взаємодії освіти та ринку праці

3. Кириченко І. Битва за професіоналізм // Дзеркало тижня. - 2012. - № 33

4. Кириченко І. Депрофесіоналізація громадян - майбутнє країни? // Дзеркало тижня. Україна. - 2012. - № 38

5. Кочемировська О. Напрями оптимізації державної політики в сфері розвитку трудового потенціалу України: аналіт. доп. // К.: НІСД, 2013

6. Кузьмина А. Потенциал рабочей силы и рынок образовательных услуг / А. Кузьмина // Вопросы экономики. -- 2007. -- № 1. -- С. 144--147.

7. Лібанова Е.М. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна політика. -- 2008. -- № 1 (9). -- С. 9--22.

8. Лукьянченко Н.Д. Актуальные вопросы предоставления первого рабочего места / Н.Д. Лукьянченко // Вісник соціально-економічних досліджень. -- № 32. -- 2008. -- С. 244--250.

9. Маніфест роботодавців України «Конкурентоспроможний бізнес -заможна країна» Київ-2011.

10. Найдьонов І. Головні важелі в управлінні якістю освіти / І. Найдьонов, Г. Кот // Персонал. -- 2009. -- №1. -- С. 58--63.

11. Нікітіна І.В. Взаємодія ринку освіти і ринку праці як стратегічна складова науково-технологічної сфери національної безпеки України: гендерний аспект / І.В. Нікітіна, Ю.В. Нікітін // Актуальні проблеми економіки. -- 2009. -- № 9. -- С. 180--188.

12. Чабан А. Нова стратегія професійної підготовки робітничих кадрів // Професійно-технічна освіта. - 2001. - № 2. - С. 37 - 40.

13. Щербак О. Підготовка педагогічних кадрів нової генерації - важлива умова модернізації професійної освіти. // Професійно-технічна освіта. - 2001. № 4. - С. 33 - 34.

Размещено на Allbest.ru