Ґенеза питання соціальної взаємодії закладу дошкільної освіти і сім’ї

Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor at the Department of General Pedagogy, Volyn National University named after Lesya Ukrainka, ave. Voli, 13, Lutsk, Volyn region, Ukraine

The article provides a retrospective analysis of the issue of social interaction between the preschool education institution and the family. In particular, the analysis of this issue was carried out in its historical, psychological and socio-pedagogical directions. Also, the directions and forms of work of the family and the preschool education institution are highlighted, which will contribute to the successful social interaction of these two social institutions.

Key words: family, preschool education institution, social interaction, forms of interaction between family andpreschool education institution.

Постановка проблеми в загальному вигляді

соціальна взаємодія дошкільна освіта сім'я

Методологічною й теоретичною основою проблеми соціальної взаємодії закладів дошкільної освіти з родинами вихованців є знання різних галузей наук. Філософи, соціологи, психологи, педагоги різних років трактували поняття взаємодії, розглядаючи його як багато аспектний процес. Аналіз словникової літератури дозволив окреслити таку етимологію слова:

- взаємо - перша частина складних слів. Відповідає слову «взаємний»: взаємовигідний, взаємовиручка, взаємодія, взаємоперевірка, взаємостосунки, взаємоузгодження (Куньч, 2005);

- взаємний - який однаково виявляється з обох сторін стосовно один до одного (Словник синонімів української мови, 2006);

- взаємодія - філософська категорія, що відображає процеси впливу об'єктів один на одного, їх взаємну обумовленість і породження одним об'єктом іншого (Новий тлумачний словник української мови, 2007).

Отже, визначення поняття соціальна взаємодія можна охарактеризувати як рівноцінний вплив її учасників один на одного, як процес двосторонньої діяльності спрямованої на досягнення поставленої мети. Глибокий підхід до визначення сутності соціальної взаємодії здійснений рядом психологів.

Багатосторонній підхід до трактування поняття зумовлений певною мірою тим, що соціальну взаємодію визначають за різними ознаками: якість впливу учасників один на одного, види, тривалість тощо. Таке бачення подано О. Степановим: «взаємодія - прямий чи опосередкований вплив суб'єктів один на одного, який характеризується виникненням зв'язків і їх взаємозумовленістю. Це один із факторів згуртування соціальної групи і утворення стійкої, відповідної рівню її розвитку, структури. Дослідженнями встановлено існування таких видів соціальної взаємодії, як співдружність, конкуренція і конфлікт. Взаємодія як матеріальний процес супроводжується передаванням матерії, руху та інформації. Вона відносна, відбувається з певною скінченною швидкістю і в певному просторі та часі» (Психологічна енциклопедія, 2006).

Особливість взаємодії - її причинна обумовленість. Кожна із взаємодіючих сторін виступає як причина іншої та як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони, що обумовлює розвиток об'єктів та їхніх структур. Якщо при взаємодії виявляється протиріччя, то вона виступає джерелом саморуху і саморозвитку структур.

З точки зору соціальної психології соціальна взаємодія визначається як аспект спілкування, що виявляється в організації людьми взаємних дій, досягнення певної спільної мети. Взаємодія завжди має інтерсуб'єктивний характер, тобто реалізується як система відносин, головними ознаками якої є:

- предметність (наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій у ході її досягнення);

- ситуативність або регламентованість конкретними обставинами: тривалістю, інтенсивністю, нормами та правилами взаємодії;

- рефлективність (рефлексивна багатозначність) - можливість для взаємодії бути виявом як суб'єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в колективній діяльності;

- експлікованість - можливість спостереження, реєстрації конкретних дій індивідів, суб'єктів взаємодії.

Тобто, учасники взаємодії, здійснюючи окреслену ними діяльність обопільно виконують певні дії (дієва або предметна сторона), а також планують подальшу роботу спілкуючись, обговорюючи досягнення і помилки (інформаційна сторона).

Аналіз досліджень і публікацій

У соціально-педагогічному аспекті взаємодію розглядали українські вчені (С. Гончаренко, В. Радул, М. Дубінка, В. Кравцов, Я. Кічук, О. Радул, А. Фабрика) як «категорію, яка відтворює процеси впливу різних об'єктів один на одного, їхню взаємну зумовленість, зміну стану, взаємоперехід, а також породження одним об'єктом іншого» (Звєрєва, 2004). У широкому розумінні визначення поняття представлено в «Енциклопедичному соціологічному словнику»: соціальна взаємодія відбиває характер і зміст відносин між людьми і групами як постійними носіями якісно різних видів діяльності, тобто, відносин, що відрізняються за соціальними позиціями, ролями, і функціями. Взаємодія має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Об'єктивний аспект взаємодії - це зв'язки, які не залежать від окремих осіб, але опосередковують і контролюють зміст і характер їхньої взаємодії. Суб'єктивний аспект - свідоме ставлення індивідів один до одного, що базується на взаємних очікуваннях відповідної поведінки. Це міжособистісні відносини, в основі яких - безпосередні зв'язки між індивідами, що розвиваються в конкретних умовах місця і часу.

Отже, під соціальною взаємодією слід розуміти діяльність її учасників, наповнення відповідним змістом дій і вчинків, що складатимуть її цілісність як процесу. Як зазначає Т Кравченко «соціальна взаємодія передбачає встановлення зв'язків, відносин, продукування взаємовпливів між певними соціальними інститутами» (Кравченко, 2009). У нашому дослідженні такими є заклад дошкільної освіти і сім'я, а отже, наступний виклад матеріалу стосуватиметься опису взаємовпливу цих соціальних інститутів один на одного.

У сучасних державних нормативних документах зазначено: «заклад дошкільної освіти - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. Заклад: задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти; забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти; створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання; формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей; здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім'єю; є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку; додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу; здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу» (Закон України «Про дошкільну освіту» ) Державний стандарт дошкільної освіти, яким є Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (2021 р.) окреслює таку функцію: «...дошкільний заклад виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя в якому він має незабаром прилучитися» (12), Тим часом, не всі батьки спроможні оволодіти спеціальними знаннями, навичками, вміннями, щоб правильно здійснювати навчально-виховний процес в умовах сім'ї та послідовно розвивати своє педагогічне мислення.

На сучасному етапі розвитку суспільства вже перестало дискутуватися питання про пріоритетність у виховному процесі інституту сім'ї і суспільних установ. Зрозуміло, що першість належить лише сім'ї, родині, а суспільні інститути, такі як заклад дошкільної освіти , мають допомагати батькам у правильному здійсненні впливу на дітей, оскільки сім'я була й лишається головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості дитини. Саме у родинному колі малюк отримує перші уроки життя.

Сім'я - є однією з найдавніших форм спільності людей з часів первіснообщинного ладу. Сім'я як суспільний інститут досліджується різними науками (філософією, соціологією, економікою, демографією, психологією, педагогікою та ін.), існує безліч визначень цього поняття. Зокрема:

- сім'я - заснована на шлюбі чи кровній родинності мала група, члени якої зв'язані спільним побутом, взаємною допомогою, моральною та правовою відповідальністю (Новий тлумачний словник української мови, 2007).

- сім'я - група людей, пов'язаних родинними чи подібними тісними зв'язками, в яких дорослі беруть на себе відповідальність за турботу і виховання своїх власних чи прийомних дітей (Психологічна енциклопедія, 2017);

- сім'я - мала соціальна група, створена на основі офіційного чи громадянського шлюбу або кровній спорідненості, члени якої об'єднані спільним проживанням і веденням домашнього господарства, виконанням сімейних функцій, емоційними зв'язками та взаємними юридичними й моральними зобов'язаннями стосовно один до одного, родинними традиціями (Звє- рєва, 2007).

Із наведених визначень, які подані з різних наукових джерел, простежуються ознаки сім'ї як соціального інституту, основні функції, серед яких для нашого дослідження превалюючою є виховна, а отже, виникає потреба окреслити тлумачення сімейного виховання. Сімейне виховання - одна з форм виховання молодих поколінь, яка поєднує цілеспрямовані дії батьків з об'єктивним (тобто стихійним) впливом сім'ї. Останній являє собою неусвідомлений, неконтрольований тиск (манера поведінки, звички, спосіб життя тощо), що регулярно повторюється і підсвідомо впливає на дитину... Тому під сімейним вихованням розуміємо всю систему внутрішньосімейної взаємодії, яка формує цінності, орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитячої особистості.

У Спарті здійснювалася взаємодія родини і педагога в інтересах захисту держави, а не в інтересах дитини. Думки і почуття батьків не враховувалися, вважалося, що вони лише виконують свій обов'язок перед державою. Родинні зв'язки розривалися, а витривалість і жорстокість спартанських воїнів широко відомі.

Модель взаємодії сім'ї та школи, за Я. А. Коменським, демонструє єдність цілей взаємодії дитини, батьків, школи, вчителів і держави, у кожного з яких є свої інтереси. Я. А. Коменський вважає, що «правильна постановка» дидактики важлива як для батьків і педагогів, так і для дітей і врешті-решт - для держави загалом (Борисова, 2004).

Французький філософ і педагог Ж.-Ж. Руссо у своїй теорії вільного виховання розглядає виховання як єдиний спосіб соціалізації особистості, причому дається це виховання «або природою, або людьми, або речами». Це годувальниця, наставник і вчитель. Батьки віддають дітей у пансіони, монастирі тощо і відсторонюються від їхнього виховання, що призводить до руйнування родинних почуттів, утрати «інтимності між рідними», «суспільство родини не залишає життєвої відради».

Іншої Відомий швейцарський педагог Й. Г. Песталоцці в книзі «Лінгард і Гертруда» так уявляє взаємодію родини і школи: Гертруда і вчитель - співробітники, однодумці, радяться один з одним, улаштовують режим у школі, як у родині. Якщо батьки не беруть участі в організації школи, то це розхолоджує дітей, які бачать, що батьки не радіють їхнім успіхам, вважаючи це зайвим. Песталоцці наводить приклад опосередкованого впливу вчителя на батьків через дітей жартом, натяком, якщо в невдачах дітей були винні батьки.

На думку Р. Оуена, школа, родина, суспільство повинні мати мету і ставити вимоги, які сполучаються з цілями й інтересами дитини, створювати умови для взаємодії всіх учасників виховного процесу в інтересах дитини. Домінуючу роль у цьому процесі відіграє родина.

Організатор першого в Німеччині дитячого садка Ф. Фребель визнавав першість за громадським вихованням. Лише в умовах роботи дитячого садка дитина зможе повною мірою отримати повноцінний розвиток, виховання і навчання. Цьому слугували, насамперед, широковідомі фребелівські «дарунки для ігор».

На таких позиціях побудована і педагогічна концепція італійського лікаря і педагога М. Монтессорі. Вона вважала, що родина не завжди має позитивний приклад на формування особистості дитини, а тому головну місію у виховному процесі виконує соціальний інститут - дитячий будинок, де діти отримують гармонійний і всебічний розвиток. Таким чином, аналіз поглядів західноєвропейських філософів і педагогів до початку ХХ ст. дає підстави зробити висновок, що переважна більшість з них визнавала домінуючу роль родини, а не суспільних інституцій на здійснення виховного процесу. Проте діти мають отримувати педагогічно доцільний вплив на розвиток з найближчого і найріднішого оточення - сім'ї.

У розвитку вітчизняної дошкільної педагогіки дане питання було в полі зору видатного педагога-класика К. Ушинського. Він підкреслює пріоритетність сімейного виховання, зазначаючи, що від його успішності залежатиме подальша доля дитини.

Фундатори суспільного дошкільного виховання в Україні - представники Київського товариства народних дитячих садків під керівництвом Н. Лубенець, організовуючи виставку «Дошкольное воспитание» (1908 р.), визначили її експозиції: навчально-виховна робота з дітьми в умовах дитячого садка та в умовах родини. Таким чином підкресливши необхідність тісної взаємодії між цими двома соціальними інститутами.

Вагомість питання співпраці вихователів дитячих садків з родинами вихованців відображено в працях видатного українського педагога, фундатора суспільного дошкільного виховання С. Русової. Автор, зокрема, зазначає: «... навкруги в дитячому садку мусить бути усе рідне, що нагадує знайомі хатні обставини з найкращого боку. Дитина почуває себе вільно; зацікавлена всім, що їй так легко зрозуміле навколо, й працюючи коло різноманітних речей.».

Видатний український педагог В. Сухомлинський вважав, що найважливішою роботою кожної сім'ї є творення майбутньої людини. Однією із серйозних причин, що в багатьох сім'ях заважають правильному вихованню дітей, педагог вважав недостатнє оволодіння батьками педагогічними знаннями. Успішне співробітництво з педагогами, на його думку, сприяє підвищенню рівня культури батьків і матерів, формуванню відповідальності за виховання дітей.

Поряд із цим зарубіжні вчені кінця ХХ ст. акцент ставили на родині як основному інституті впливу на формування особистості дитини. Аналіз поглядів В. Бронфербреннера дає можливість визначити карту найближчого оточення дитини (див. рис. 1).

Рис. 1. Карта соціального оточення дитини (за В. Бронфербреннером)

Вона включає оточення:

1 - дитина - дитина (myself);

2 - дитина - сім'я (family);

3 - дитина - соціальне середовище (social environment).

Питання взаємодії закладу дошкільної освіти і сім'ї стало предметом уваги багатьох українських дослідників. В останні роки ця проблема розглядалася в різних аспектах:

- педагогічні умови ефективної взаємодії закладу дошкільної освіти та сім'ї в екологічному вихованні (Кот, 2013);

- співробітництво вихователів із сім'єю щодо виховання дошкільників в дусі миру (Пагута, 1998);

- використання досвіду сімейного виховання зарубіжної педагогіки (Фінчук, 2001);

- здійснення педагогічної просвіти батьків (Добош, 2008);

- структурні й функціональні міжкомпо- нентні зв'язки педагогічної культури батьків (Алексеєнко, 2004);

- підвищення педагогічної культури батьків (Постовий, 2006).

Формування педагогічної культури батьків є складовою взаємодії будь-якого суспільного інституту із сім'єю. Сім'ї потребують уваги з боку держави, особливо в питаннях виховання дітей. Переважна більшість батьків - це люди віком до 30 років (молоді сім'ї), оскільки за даними соціологічного опитування 85% з них зазначили, що головною мотивацією вступу до шлюбу є народження та виховання дітей .Але даючи відповідь на запитання: «Чи потребують молоді сім'ї допомоги у вихованні дитини від дошкільних навчальних закладів?» - «Так», - сказали 38%, «Ні» - 62% опитаних [там же, с. 70]. Такий великий відсоток заперечення свідчив недостатнє усвідомлення батьками виховних проблем сім'ї та переоцінку себе як вихователів.

Проблема формування усвідомленого батьківства знаходиться в полі зору багатьох науковців (Т. Алексеєнко, А. Кузьмінського, А. Марушкевич, В. Омеляненка, В. Постового та ін.). Сучасні дослідження присвячені окресленню принципів, підходів, методів роботи з родинами щодо формування педагогічної культури батьків. Під педагогічною культурою сім і розуміють показник її загальної культури, в якій відображено накопичений людством досвід виховання дітей у сім'ї, в основі якого наукові знання та досвід народної педагогіки. Педагогічна культура батьків - складне, інтегративне, динамічне особистісне утворення, яке визначає тип, стиль і способи поведінки батьків у виховній діяльності.

Українські науковці Т Алексеєнко, О. Доку- кіна, К. Журба, Т Кравченко, В. Постовий,

О. Хромова та ін. виділили такі основні компоненти педагогічної культури батьків:

• мотиваційний (спонукання до виховної діяльності);

• змістовний (знання, переконання, погляди);

• конструктивний (способи функціонування педагогічної культури).

Огляд вищепроаналізованих педагогічних праць дає підстави для окреслення концептуального положення щодо важливості та необхідності соціальної взаємодії з сім'ями вихованців, забезпечення родин системою педагогічних знань. Вироблення педагогічних умінь досягається лише за активної участі батьків у різноманітних справах і заняттях, пов'язаних з вихованням і освітою дітей. Тому педагоги мають систематично і активно розповсюджувати і прищеплювати педагогічні знання, допомагати сім'ям усвідомлено виховувати дітей, пропагувати кращий досвід родинного виховання, стимулювати наступність між сімейним і суспільним вихованням.

Послідовна і планомірна різнобічна педагогічна освіта батьків передбачає ознайомлення їх як із основами теоретичних знань, так і з практикою роботи з дітьми. Зміст роботи з батьками має охоплювати широке коло питань, висвітлювати усі сфери розвитку і виховання дитини. Таким чином, повноцінне здійснення завдань формування особистості в період дошкільного віку значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: «педагоги - діти - батьки». Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу, та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії.

Перед педагогічними працівниками стоїть ряд завдань, які вони розв'язують, співпрацюючи з родинами своїх вихованців і забезпечуючи таким чином педагогізацію знань батьків.

До основних завдань, які реалізовуються на сучасному етапі розвитку дошкільної освіти відносяться:

1. Показувати батькам їх першочергову роль у вихованні дітей.

2. Розкрити роль дошкільних навчальних закладів.

3. Допомогти усвідомити особливості періоду дошкільного дитинства.

4. Залучати батьків до посильної участі в створенні умов для різноманітної діяльності дітей.

5. Познайомити родини зі специфікою розвитку, виховання та навчання дітей раннього та дошкільного віку.

Слід зауважити, що приступаючи до їх реалізації вихователі враховують виховний потенціал сімей та їх особливості:

• для одних - дошкільний заклад - зручний вихід, коли мати може приймати участь у виробництві;

• для других - звичайний і навіть необхідний етап у житті їхньої дитини;

• треті - вважають, що заклад дошкільної освіти зобов'язаний взяти на себе всі виховні функції і створити для дітей найкращі умови життя;

• четверта група - сім'ї, які не звертають належної уваги ні на виховання своїх дітей, ні на заклад дошкільної освіти взагалі.

У кожної сім'ї існує своя конфігурація, або карта функцій. Це означає, що члени сім'ї в процесі життєдіяльності виконують певні функції.

В процесі нашого наукового пошуку ми виділили такі головні функції сім'ї:

• соціалізуюча (у т. ч. виховна);

• економічна (господарська);

• терапевтична (емоційна);

• рекреативна (функція духовного (культурного) спілкування та творчого розвитку);

• репродуктивна;

• побутова (у т. ч. функція турботи про домівку).

Виконання цих функцій визначає життєздатність сім'ї. Для виявлення рівня виховної функції вихователі проводять вивчення кожної сім'ї.

Мета вивчення сімей полягає в:

1- ознайомленні з матеріальними умовами життя, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини вдома;

2- визначенні рівня педагогічної культури батьків;

3- виявленні труднощів, які виникають у батьків;

4- узагальненні позитивного досвіду сімейного виховання з метою його розповсюдження;

5- здійсненні педагогічного впливу на батьків на основі детального аналізу одержаних даних про кожну сім'ю.

Тобто, соціальна взаємодія передбачає обізнаність педагогів дошкільних закладів про особливості сімей їх вихованців, і відповідно, окреслення плану подальших дій щодо гармонійного і всебічного розвитку кожної дитини.

У сучасній дошкільній педагогіці окреслені основні принципи соціальної взаємодії з батьками: професійної компетентності; діагностичного підходу до родин; диференційованого підходу до родин; спрямованості педагогічної освіти батьків на особистість дитини, її індивідуальний, творчий розвиток; індивідуального підходу до родин.

Активно використовують такі методи вивчення сімей:

- спостереження;

- бесіди;

- виконання дитиною практичного завдання в присутності батьків чи близького дорослого;

- відвідання сім'ї кожної дитини;

- анкетовані відповіді тощо.

Дошкільна педагогіка має достатньо напрацьований інструментарій взаємодії дошкільних навчальних закладів з сім'ями. Це форми і методи співпраці дошкільних навчальних закладів з батьками

Основним критерієм поділу на форми соціальної взаємодії є кількість учасників (див. табл. 1).

Таблиця 1

Класичні форми взаємодії дошкільних навчальних закладів і сім'ї