Професійне самовдосконалення фахівця в умовах трансформації освітнього середовища

У статті здійснено теоретичний аналіз понять “компетенції” та “компетентності”, які складають основу компетентнісного підходу як концептуальної основи професійної підготовки. Проаналізовано процес професійного самовдосконалення фахівця, який відбувається шляхом удосконалення професійного мислення, професійної діяльності, професійної спеціалізації, професійного тайм-менеджменту, професійного новаторства, професійно-особистісних якостей, змінюючи при цьому вектор розвитку фахівця від оволодіння знаннями до осмисленого особистісного зростання у позиції активного суб 'єкта професійної діяльності, в якій реалізуються його творчий потенціал та здібності.

Ключові слова: компетенції; компетентність; компетентнісний підхід; професійне самовдосконалення; професійне мислення; професійний тайм-менеджмент; професійна самоефективність.

Vanda Vyshkivska, Ph.D. (Pedagogy), Associate Professor, Associate Professor of the Pedagogy Department, Faculty of Pedagogy Mykhaylo Drahomanov Ukrainian State University

It is claimed that the successful development of a specialist's self-improvement is based on professional self-efficacy as a system-forming function, which is expressed in the integration of activity, personal and communicative characteristics, which, in turn, ensure self-development, self-actualization, and contribute to the disclosure of the professional potential of an individual.

Keywords: competences; competence; competence approach; professional self-improvement; professional thinking; professional time management; professional self-efficacy.

Вступ

Постановка проблеми. Трансформаційні процеси об'єктивного характеру, які активно відбуваються на сучасному етапі розвитку українського суспільства, відображають динаміку запитів суспільства на підготовку фахівців, які будуть конкурентоспроможними не тільки у освітньому просторі, а й у багатьох напрямах майбутньої професійної діяльності. Провідними спеціалістами у сфері освіти і економіки розробляється модель перспективного фахівця, який міг би відповідати і вимогам умовного роботодавця, і тенденціям розвитку певної галузі освіти, науки, техніки.

Для підготовки таких фахівців системі освіти необхідно знати, які професійно-особистісні фактори визначають успіх професійної діяльності та досягнення професійної майстерності. Відтак концепція професійного самовдосконалення спеціаліста має виходити з того, що успішний розвиток найважливіших компонентів процесу самовдосконалення фахівця має загальну основу - ідеї компетентнісного підходу та професійну самоефективність спеціаліста.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні питання реалізації компетентнісного підходу досліджуються у працях В. Болотова, А. Овчарука, Пометун, О. Онопрієнко, О. Локшина, О. Савченко, Л. Паращенко та ін.

Низку робіт присвячено проблемі змісту і структури професійної компетентності, її розвитку і вдосконаленню як показника якості освіти (В. Болотов, Г. Голуб, І. Єфремова та ін.).

Розробки перспективної моделі становлення фахівців на основі компетентнісного підходу присвячені роботи В. Крутецького, В. Кан-Калика, Н. Кузьміної, Л. Фрідмана та ін.

Формуванню компетентностей майбутнього фахівця у сфері вищої професійної освіти розглянуто у дослідженні Ю. Татура, особливостям реалізації компетентнісного та професіографічного підходів до побудови професіограми магістра освіти - С. Вітвицької.

Предметом особливої уваги дослідників є чинники та механізми формування педагогічної само- ефективності (Г. Гайтс, К. Судак, Д Пудель). У контексті компетентнісного підходу до професійної освіти майбутніх спеціалістів самоефективність досліджують І. Галецька, Л. Дибкова, Т. Кремешна, В. Лук'яненко, В. Тимошенко, О. Фаст та ін.).

Широка проблематика професійного становлення та зростання фахівця представлена у роботах Беха, А. Деркача, Н. Глуханюк, Н. Кузьміної, Л. Мітіної, Є. Климова та ін.

Водночас бракує фундаментальних досліджень, присвячених аналізу проблеми професійного самовдосконалення в умовах сучасного освітнього середовища, ускладнення вимог ринку праці та зростання конкурентності.

Мета статті - теоретичний аналіз проблеми професійного самовдосконалення фахівців у діалектичній єдності з проблемою розвитку професійної самоефективності.

Виклад основного матеріалу

Аналіз сучасної теоретичної бази дослідження положень компетент- нісного підходу дав підставу з'ясувати, що однозначного визначення понять “компетенції" та “компетентності”, які складають основу компетентнісного підходу, не існує. У педагогіці нині, розділяючи поняття “компетенція” і “компетентність”, зазвичай мають на увазі, що компетенція - деяка наперед задана і формально описана вимога до освітньої підготовки суб'єкта, а компетентність - це його особистісна характеристика.

Так, Г. Селевко розуміє компетенцію як форму інтеграції знань, умінь та навичок, що уможливлює досягнення мети у певній сфері, тобто як результат підготовленості випускника до виконання поставлених перед ним завдань. компетенція професійний самовдосконалення

Значущим у цьому контексті є тлумачення поняття “компетенція” групою науковців проєкту TUNING, яке акумулює академічне знання певної галузі, практико орієнтоване знання (як діяти) і ціннісне знання (спосіб прийняття і життя з іншими в соціумі) [15].

Близьким до наведених є розуміння сутності аналізованого поняття Н. Мілорадовою, яка зауважує, що “компетенція” включає сукупність особис- тісних характеристик, знань, умінь, навичок і способів здійснення професійної діяльності [9, 235].

Отже, компетенція як сукупність певних знань, умінь, навичок, досвіду, цінностей, установок, набутих під час навчання, виступає сутнісною ознакою компетентності, але компетентності вона ще не визначає. Про компетентність суб'єкта можна вести мову тоді, коли компетенція проявляється у дії, залежно від прояву у дії знань, умінь, навичок та інших якостей, що є її основою. У цьому зв'язку актуальною є точка зору Н. Нагорної, яка наголошує, що власне компетентнісний підхід ставить на перше місце не поінформованість особистості, а вміння практично розв'язувати проблеми, які виникають у всіх сферах професійної діяльності та взаємодії [13, 267].

Хотілося б відзначити й думку Т. Морозової, що компетентність є індивідуальною характеристикою особистості, яка поєднує у собі психічні якості і стани, які дають їй змогу діяти самостійно та відповідально під час виконання професійної діяльності. А тому оцінювати компетентність можна лише за якістю кінцевого результату діяльності [10, 5]. По суті, компетентність - це результат набуття людиною компетенцій, які дають їй змогу якісно виконувати трудові функції, вдосконалювати знання, взаємодіяти з іншими, швидко адаптуватися до змін у професійній діяльності, утверджувати соціальну самостійність [7]; це володіння компетенцією, що виявляється в ефективній діяльності і включає особисте ставлення до предмета і продукта діяльності [5, 29].

Нам близька позиція тих вчених, які розглядають компетентність як інтегровану якість особистості, що визначає успішність виконання того чи того виду діяльності в заданій предметній галузі, а компетенцію - як сукупність взаємопов'язаних знань, умінь, навичок та особистісних якостей, які набу- ваються щодо певної продуктивної діяльності.

Н. Мілорадова обґрунтовує, що високий рівень сформованої компетентності на певному етапі професійного розвитку поєднує в собі інтелектуальні (здібності до продуктивної аналітичної діяльності), соціальні (громадянська грамотність) та особистісні (здатність людини до спілкування, рефлексії, до самоосвіти й підвищення професійного рівня впродовж життя) компетенції [9, 236].

Зупинимося детальніше саме на проблемі підвищення рівня професійної компетентності засобами професійного самовдосконалення.

Звісно ж, ключовими компонентами професійного самовдосконалення фахівця є вдосконалення професійного мислення, удосконалення професійної діяльності, удосконалення професійної спеціалізації, професійного тайм-менеджменту, професійного новаторства, професійно-особистісних якостей.

Розглянемо кожен із компонентів.

Удосконалення професійного мислення. Сучасна освітня парадигма визначає учня суб'єктом пізнавальної діяльності, а сучасний фахівець, відповідно, цінується не за суму професійних знань та умінь, а за сформованість навичок пошуку та збору інформації, за методи її ефективної обробки та використання у процесі виконання професійних завдань, у тому числі нестандартних. Інформаційна основа навчання у системі професійної освіти потребує розробки й аналізу проблеми психологічних механізмів, які забезпечують суб'єкту навчання можливість засвоєння необхідного обсягу матеріалу та успішне його використання у майбутній діяльності. У зв'язку з цим до фахівця, крім вимоги виконувати професійні завдання, висувається низка вимог щодо його загального інтелектуального розвитку, до здібностей усвідомлювати суть проблеми (і не тільки у професійній сфері), бачити оптимальні способи вирішення поставленого завдання, прогнозувати.

Сучасні дослідники розглядають професійне мислення як мислення людини в процесі розв'язання навчальних та професійних завдань (Ю. Корнілов); як специфічно фахове практико орієнтоване мислення, якому притаманні конкретність та конструктивність (Н. Пов'якель).

Л. Засєкіна наголошує, що професійне мислення виявляється у різних видах практичної діяльності, спрямовується на розв'язання специфічних завдань і характеризується оригінальністю, гнучкістю, оперативністю, творчим характером [6]. Творче професійне мислення виявляється у вмінні проєктувати та здійснювати професійну діяльність у конкретних умовах, використовуючи при цьому відомі методи та технології професійної діяльності, а також привносячи власні ідеї, своє бачення проблеми, оригінальні способи розв'язання поставлених завдань.

Удосконалення професійної діяльності і спеціалізації. Практика свідчить, що значна частина фахівців, в силу традицій, що склалися, діють стереотипно. І це тоді, коли дедалі більше потрібні фахівці, здатні до переоцінки своєї праці, виходу за рамки стандартної виконавчої діяльності та виконання проблемно-пошукової, рефлексивно-аналітичної діяльності, яка відповідає запитам суспільства та ініціює професійне вдосконалення особистості.

Сформувати готовність до означених видів діяльності можна шляхом впровадження варіативного, особистісно-розвивального змісту освіти й інноваційних технологій професійної підготовки майбутніх фахівців. Водночас більш відкритими, доступними, інклюзивними і мотивуючими до самоосвіти мають ставати освітні середовища закладів професійної освіти.

До уваги треба взяти і той факт, що в умовах глобалізаційних та євроінтеграційних процесів актуалізується: значущість підготовки працівника за кількома професійними напрямами, здатного до систематичного підвищення кваліфікації впродовж усього періоду трудової діяльності; запровадження адаптивних траєкторій здобуття кваліфікації з необхідністю оволодіння навичками, необхідними як для виходу на ринок праці навичок, так і для само- зайнятості [12].

В. Купрієвич наголошує, що професійний розвиток фахівців забезпечується інтеграцією та системною реалізацією таких його компонентів: змістового (відбір актуального змісту освіти на засадах інтегративного підходу до змісту навчання; відкритість змісту освіти);

- методичного (варіативність навчальних програм; свобода вибору індивідуальної освітньої траєкторії; реалізація принципу діалогічності у навчання, індивідуалізації);

- комунікативного (налагодження продуктивної взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу, залучення усіх суб'єктів до його моделювання та оптимізації) [8, 176].

Удосконалення професійного тайм-менеджменту. Організація навчальної діяльності у сучасних умовах (дефіцит часу, недостатнє володіння навичками правильного розподілу робочого та вільного часу, а також уміннями конструювати самостійну навчальну діяльність) активізує інтерес науковців до технології “тайм-менеджменту”, яка спрямована на самоорганізацію освітньої діяльності [16]. Само- менеджмент К. Андрющенко обґрунтовує як самостійне управління працівником власною професійною діяльністю, спрямоване на розвиток інтелектуального потенціалу, ефективне його використання задля задоволення своїх потреб та досягнення загальних цілей [1]. Основними принципами такого управління є: орієнтація на час як цінність, самостійність у роботі та прийнятті рішень, необхідність відстеже- ння власної ефективності, продуктивність мислення.

Удосконалення професійного новаторства, яке визначає не лише рівень майстерності, а й властивості особистості спеціаліста, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності, освоєння технологій виконання пошукових завдань; вивчення методів роботи успішних новаторів. Професійне новаторство виростає із професійної творчості, починаючи з раціоналізаторства і до нових професійних рішень високого рівня складності, до їх відпрацювання та впровадження.

Вдосконалення професійно-особистісних якостей. Під час підготовки сучасного високоосвіченого фахівця ЗВО доводиться розв'язувати завдання не тільки формування необхідних професійних ком- петенцій, а й виховання та професійно значущих особистісних якостей, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності.

О. Бондаренко професійно значущі якості розуміє як такі, що висуваються сучасним суспільством до фахівців певної професії, а також впливають на успішність професійної діяльності та дають можливість успішно реалізувати себе в ній. Ми розділяємо такий підхід автора до трактування аналізованого поняття і вважаємо, що професійно-особистісні якості є одночасно і результатом особистісного розвитку, і результатом реалізації мети, завдань та розвитку професійної діяльності. При цьому О. Вартанова зауважує, що професійно-особистісні якості, набуваючи більш високого рівня розвитку, інтегруються у компетентність, яка, своєю чергою, передбачає сформованість у фахівця професійно-значущих якостей, які впливають на ефективність його роботи [3]. Основними з-поміж них є: високий рівень освіти та культури, володіння професійними знаннями та вміннями; доброзичливе ставлення до людей: доброта, любов до людей, чуйність, співчуття, бажання допомогти; організаторсько-комунікативні здібності (комунікабельність, уміння керувати людьми, впливати на їхні позиції та переконання, харизматичність); нервово-психічна витривалість: працездатність, енергійність, ініціативність, наполегливість у досягненні мети; ставлення до себе: адекватність уявлень про свою особистість, уміння розв'язувати власні проблеми, впевненість у власних силах, самокритичність; високий морально-етичний рівень: безкорисливість, чесність, порядність, відповідальність, висока моральність.

Успішний розвиток проаналізованих компонентів процесу самовдосконалення фахівця має за основу професійну самоефективність.

Термін американського психолога А. Бандури “ефективність особистості” означає почуття самоповаги та власної гідності, у тому числі реальну компетентність (здатність) особистості долати життєві проблеми [14]. Феномен самоефективності включає можливість оцінювати й усвідомлювати свої здібності, навички і вміння, а потім використовувати їх у найкращий спосіб.

Важливо також зауважити, що самоефективність не є усталеною якістю, оскільки змінюється залежно від наявності певних умінь, необхідних для різної діяльності, від зовнішніх обставин перебігу діяльності, від уявлень суб'єкта діяльності про здатність інших людей, особливо якщо їх можна вважати більш підготовленими, від суджень про власні можливості, і навіть від фізичного стану.

У структурі самоефективності сучасні вчені [4; 11] виділяють такі компоненти: когнітивно-рефлексивний; емоційно-оцінний; регулятивно-поведінковий.

Охарактеризуємо зміст кожного з них.

Когнітивно-рефлексивний компонент особистісної самоефективності утворений системою професійних уявлень про себе, що є частиною професійної Я-концепції. Таким чином, уявлення людини про себе відображають найбільш значущі її якості, а саме вже сформовані знання, уміння, навички, компетенції.

Емоційно-оцінний компонент особистісної самоефективності є сукупність професійних самооцінок як результат осмислення наявних особистісних якостей та їх зіставлення з якостями “ідеального фахівця”, на основі яких формується певне емоційно- ціннісне ставлення до себе як професіонала.

Регулятивно-поведінковий компонент виступає діяльнісною основою самоефективності у професійній сфері, акумулює сформовані у особистості вміння, навички, досвід володіння професійними технологіями і водночас впевненість фахівця у тому, що він зможе продуктивно використовувати їх у своїй діяльності.

Відтак, суб'єктивне ставлення до виконуваної діяльності реалізується у зверненості людини до внутрішніх резервів, потенціалів розвитку, можливостей вибору засобів дій та побудови певної стратегії поведінки. І це, зрештою, зумовлено самоефективністю особистості, яка виявляється на особистіс- ному рівні (системою спеціальних здібностей та професійно важливих якостей), на психофізіологічному рівні (як особливий психологічний стан підготовленості, мобілізованості, впевненості) і на ціннісно-смисловому рівні у вигляді установки (специфічного стану свідомості, що відображає ціннісне ставлення “до себе у професії”). Саме уявлення про власну компетентність виступають необхідною мотиваційною умовою, що детермінує поведінку людини і визначає ступінь наполегливості і завзятості при освоєнні, а надалі і при виконанні конкретних професійних дій. Як зазначає В. Балахтар, впевнений фахівець готовий до кардинального розв'язання проблем, здатний вдосконалювати власний досвід, компетентність, прагнути до самореалізації у професійній діяльності [2].

Висновки

На сучасному етапі розвитку суспільства реформування системи професійної освіти має бути спрямоване на створення середовища розвитку професіоналізму фахівця, в якому відбувається розвиток особистості, реалізація її духовного потенціалу, збагачення професійного й індивідуального досвіду, поглиблення знань, удосконалення вмінь і навичок, неперервне професійне вдосконалення.

Сьогодні затребуваними є фахівці нового рівня професійної компетентності, що володіють спеціальними особистісними якостями, здатні долати ситуації соціальної невизначеності, вміють розв'язувати проблеми і приймати продуктивні рішення, відповідати за їх виконання. Тому професійна підготовка має стати інноваційною за своєю суттю, подолати консервативність, актуалізувати механізми самовдосконалення фахівця, розвитку його самоефективності; забезпечити умови для створення системи гнучкого, оперативного реагування на зміну соціального замовлення, потреб держави, особистості.

У перспективах подальших досліджень - обґрунтування змістово-методичного забезпечення процесу професійного самовдосконалення викладачів ЗВО.

Література

1. Андрющенко К.А. Теоретичні аспекти самомене- джменту: умови виникнення і розвитку. URL: http://www. economy .nayka. com.ua/?op= 1&z=258

2. Балахтар В.В. Самооцінка як чинник емпатії фахівців соціальної роботи. Науковий журнал "Молодий учений ". 2018. № 8 (60). С. 42-47.

3. Вартанова О.В. Компетенція персоналу: теоретичне визначення та складові. Актуальні питання теорії і практики менеджменту: матеріали першої Всеукр. наук.- практ. конф. студентів і молодих вчених, 17-19 березня 2010 р. Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2010. С. 274-276.

4. Галецька 1.1. Самоефективність у структурі соціально-психологічної адаптації. Вісник Львівського університету. Серія "Філософські науки". 2003. Вип. 5. С. 433-442.

5. Головань М.С. Компетенція та компетентність: порівняльний аналіз понять. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2011. № 8 (18). С. 224-234.

6. Засєкіна Л.В. Особливості формування професійно- творчого мислення майбутнього фахівця іноземної мови: дис. ... канд. псих. наук: 19.00.07. Луцьк, 2000. 200 с.

7. Компетентнісний підхід до підготовки педагогів у зарубіжних країнах: теорія та практика: монографія / Н.М. Авшенюк, Т.М. Десятов, Л.М. Дяченко, Н.О. Пос- тригач, Л.П. Пуховська, О.В. Сулима. Кіровоград: Імекс- ЛТД, 2014. 280 с.

8. Купрієвич В.О. Практико-орієнтований підхід до саморозвитку викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Актуальні проблеми технологічної і професійної освіти: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 14 травня 2020 р., Глу- хів: Глухівський НПУ ім. О. Довженка, 2020. 282 с.

9. Млорадова Н.Е., Шевченко В.В. Компетентнісний підхід як методологічна основа дослідження професійної компетентності особистості. Соціальна психологія. Юридична психологія. 2020. Вип. 16. С. 233-238.

10. Морозова Т.Ю. Аналіз дефініцій компетентнішого підходу щодо освіти. Освіта Донбасу. 2005. № 3. С. 5-11.

11. Музика О. Самоефективність як чинник професіоналізації студентів. Освітологічний дискурс. 2018. № 3-4 (22-23). С. 83-94.

12. Радкевич В. Професійна та фахова передвища освіта: інноваційний контекст змін. Науково-методичне забезпечення професійної освіти і навчання: зб. матер. XII Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 5-19 березня, 2018 р. / Інститут професійно-технічної освіти НАПН України; за заг. ред. В.О. Радкевич. Київ: ІПТО НАПН України, 2018. С. 20-24.

13. Нагорна Н.В. Формування у студентів понять компетентності й компетенції. Виховання і культура. 2007. № 1-2 (11-12). С. 266-268.

14. Bandura A. Social foundations of thought and action: Asocial cognitive theory. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1986. 617 p.

15. Tuning methodology. Tuning model. Learning outcomes and competences. URL: http://www.tuning.unideusto.org/ tuningeu/index.php

16. Chai C.S., Jong M.S.-Y., Yin H.-B., Chen M., Zhou W. Validating and Modelling Teachers' Technological Pedagogical Content Knowledge for Integrative Science, Technology, Engineering and Mathematics Education. Educational Technology & Society. 2019. No. 22 (3). P. 61-73.

References

1. Andriushchenko, K.A. Teoretychni aspekty samomene- dzhmentu: umovy vynyknennia i rozvytku [Theoretical aspects of self-management: conditions of emergence and development]. Available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1 &z=258 [in Ukrainian].

2. Balakhtar, V.V. (2018). Samootsinka yak chynnyk em- patii fakhivtsiv sotsialnoi roboty [Self-esteem as a factor of empathy of social work specialists]. Scientific journal "Young Scientist". No. 8 (60). pp. 42-47. [in Ukrainian].

3. Vartanova, O.V. (2010). Kompetentsiia personalu: teo- retychne vyznachennia ta skladovi [Personnel competence: theoretical definition and components]. Aktualnipytannia teorii i praktyky menedzhmentu: materialy pershoi Vseukr. nauk.- prakt. konf. studentiv i molodykh vchenykh, 17-19 berez. 2010 r. - Actual issues of management theory and practice: Proceedings of the first All-Ukrainian Congress. science and practice conf. students and young scientists, March 17-19, 2010. Luhansk, pp. 274-276. [in Ukrainian].

4. Haletska, I.I. (2003). Samoefektyvnist u strukturi so- tsialno-psykholohichnoi adaptatsii [Self-efficacy in the structure of social and psychological adaptation]. Bulletin of Lviv University. "Philosophical Sciences" series. Vol. 5. pp. 433442. [in Ukrainian].

5. Holovan, M.S. (2011). Kompetentsiia ta kompetentnist: porivnialnyi analiz poniat [Competence and competence: comparative analysis of concepts]. Pedagogical sciences: theory, history, innovative technologies. No. 8 (18). pp. 224-234. [in Ukrainian].

6. Zasiekina, L.V. (2000). Osoblyvosti formuvannia pro- fesiino-tvorchoho myslennia maibutnoho fakhivtsia inozemnoi movy [Peculiarities of the formation of professional and creative thinking of the future foreign language specialist]. Candidate s thesis. Lutsk, 200 p. [in Ukrainian].

7. Kompetentnisnyi pidkhid do pidhotovky pedahohiv u zarubizhnykh krainakh: teoriia ta praktyka [Competency approach to teacher training in foreign countries: theory and practice]. N.M. Avsheniuk, T.M. Desiatov, L.M. Diachenko, N.O. Postryhach, L.P. Pukhovska, O.V. Sulyma. (2014). Ki- rovohrad, 280 p. [in Ukrainian].

8. Kupriievych, V.O. (2020). Praktyko-oriientovanyi pidkhid do samorozvytku vykladachiv zakladiv profesiinoi (pro- fesiino-tekhnichnoi) osvity [A practice-oriented approach to the self-development of teachers of professional (vocational and technical) education institutions]. Aktualni problemy tekh- nolohichnoi i profesiinoi osvity: materialy II Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii, 14 travnia 2020 r. - Actual problems of technological and professional education: Proceedings of the II International Scientific and Practical Conference, May 14, 2020. Hlukhiv, 282 p. [in Ukrainian].

9. Miloradova, N.E. & Shevchenko, V.V. (2020). Kom- petentnisnyi pidkhid yak metodolohichna osnova doslidzhe- nnia profesiinoi kompetentnosti osobystosti [Competency approach as a methodological basis for the study of the professional competence of an individual]. Social Psychology. Legal psychology. Vol. 16. pp. 233-238. [in Ukrainian].

10. Morozova, T.Iu. (2005). Analiz definitsii kompetent- nisnoho pidkhodu shchodo osvity [Analysis of the definitions of the competence approach to education]. Education of Donbass. No. 3. pp. 5-11. [in Ukrainian].

11. Muzyka, O. (2018). Samoefektyvnist yak chynnyk pro- fesionalizatsii studentiv [Self-efficacy as a factor of students'professionalization]. Educational discourse. No. 3-4 (22-23). pp. 83-94. [in Ukrainian].

12. Radkevych, V. (2018). Profesiina ta fakhova pered- vyshcha osvita: innovatsiinyi kontekst zmin [Vocational and vocational higher education: innovative context of changes]. Naukovo-metodychne zabezpechennia profesiinoi osvity i nav- channia: zb. mater. XII Vseukr. nauk.-prakt. konf., m. Kyiv, 5-19 bereznia, 2018 r. - Scientific and methodical support of professional education and training: coll. the mother XII All- Ukrainian science and practice conference, Kyiv, March 5-19, 2018. Educational discourse, Institute of Vocational and Technical Education of the National Academy of Sciences of Ukraine (Ed.). V.O. Radkevych. Kyiv, pp. 20-24. [in Ukrainian].

13. Nahorna, N.V. (2007). Formuvannia u studentiv po- niat kompetentnosti y kompetentsii [Formation of students' concepts of competence and competence]. Education and culture. No. 1-2 (11-12). pp. 266-268. [in Ukrainian].

14. Bandura, A. (1986). Social foundations of thought and action: Asocial cognitive theory. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall. 617 p. [in English].

15. Tuning methodology. Tuning model. Learning outcomes and competences Available at: http://www.tuning.unideu sto.org/tuningeu/index.php [in English].

16. Chai, C.S., Jong, M.S.-Y., Yin, H.-B., Chen, M. & Zhou, W. (2019). Validating and Modelling Teachers Technological Pedagogical Content Knowledge for Integrative Science, Technology, Engineering and Mathematics Education. Educational Technology & Society, 22 (3), pp. 61-73. [in English].

Размещено на Allbest.ru