Про наслідки чорної педагогіки та надію на розвиток її кордіальної антитези

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про наслідки чорної педагогіки та надію на розвиток її кордіальної антитези

Богуслав Сліверскі

Анотація

Предметом аналізу є необхідність посилення в гуманітарних і соціальних науках досліджень у галузі чорної педагогіки, негативної педагогіки, антипедагогіки, клінічної психології та критичної філософії, які розкривають механізми насильства в побутовій соціалізації що ведуть до відкладеного відтворення насильства в міжособистісних стосунках і політиці. Автор вказує на розвиток напрямів у гуманістичній та персоналіс- тичній педагогіці, як-от педагогіка серця, творці якої в Польщі та Україні підтверджують своїми науковими працями можливість зміни парадигми виховання молодих поколінь для розвитку цивілізації любові і миру. Війна в Україні, розпочата російською федерацією, оприлюднює кризу гуманізму та демократії, тож маємо стати на захисті як України, так і культури виховання, яка представлена в Україні у працях таких вчених, як Василь Сухом- линський - автор педагогіки серця, а також Василь Кремень - філософ освіти для миру; в Польщі - в працях Януша Корчака та Марії Лопаткової. Звернено увагу, на те, що польські науковці переконуються у високому рівні наукового розвитку українського суспільства не лише в рамках двосторонніх форм науково-освітнього співробітництва обох наукових комітетів, але й завдяки співпраці технічних, медичних, економічних та аграрних університетів і освітніх закладів. Показано, як освіта і наука допомогли українцям не скоритися під час вторгнення російських військ, розпочати боротьбу зі значно сильнішим з військової точки зору ворогом. На завершення, автор зробив висновок, що необхідно підтримувати розвиток творчих, самомислячих, рефлексивних, психічно незалежних і водночас просоціа- льних, законослухняних людей. Зазначено, що свобода вчителя має бути непорушною для будь-якої державної влади, щоб відчуваючи відповідальність за розвиток довірених йому учнів, він міг навчати їх на благо всього суспільства.

Ключові слова: педагогіка серця, чорна педагогіка, критична педагогіка, антипе- дагогіка, війна, Україна.

Аbstract

ON THE CONSEQUENCES OF BLACK PEDAGOGY AND HOPE ON THE DEVELOPMENT OF ITS CORDIAL ANTITHESIS

Bogustaw Sliwerski

The subject of the analysis is the need to strengthen research in the field of black pedagogy, negative pedagogy, anti-pedagogy, clinical psychology and critical philosophy in the humanities and social sciences, which reveal the mechanisms of violence in everyday socialization that lead to delayed reproduction of violence in interpersonal relationships and роІШсс. The author points to the development of directions in humanistic and personalistic pedagogy, such as the pedagogy of the heart, whose creators in Poland and Ukraine confirm with their scientific works the possibility of changing the paradigm of educating young generations for the development of a civilization of love and peace. The war in Ukraine, started by the Russian Federation, publicizes the crisis of humanism and democracy, so we must defend both Ukraine and the culture of education, which is represented in Ukraine in the works of such scientists as Vasyl Sukhomlynskyi - the author of the pedagogy of the heart, as well as Vasyl Kremen - philosopher of education for peace; in Poland - in the works of Janusz Korczak and Maria Lopatkova. Attention is drawn to the fact that Polish scientists are convinced of the high level of scientific development of Ukrainian society not only within the framework of bilateral forms of scientific and educational cooperation of both scientific committees, but also thanks to the cooperation of technical, medical, economic and agricultural universities and educational institutions. It is shown how education and science helped Ukrainians not to surrender during the invasion of Russian troops, to start a fight against a much stronger enemy from a military point of view. In conclusion, the author concluded that it is necessary to support the development of creative, self-thinking, reflective, mentally independent and at the same time pro-social, law-abiding people. It is noted that the teacher's freedom should be inviolable for any state power, so that, feeling responsible for the development of the students entrusted to him, he could teach them for the benefit of the whole society.

Key words: pedagogy of the heart, black pedagogy, critical pedagogy, anti-pedagogy, war, Ukraine.

Вступ

Відновлення повного суверенітету Україною, державою, яка переживає злочинне вторгнення військ Російської Федерації з 2014 року, а особливо драматично з 24 лютого 2022 року, вимагає не лише посилення обороноздатності держави, а й відновлення національної єдності «за покликом крові», на якій базуватиметься відчуття власної ідентичності. Внаслідок геноциду, вчиненого проти мирного населення, пограбування державного та приватного майна, часткового знищення агресором економічної, комунікаційної, культурної, освітньої та наукової інфраструктури необхідною буде органічна праця українського народу, для якого духовна культура, освіта і наука були і є важливими свідченнями його ідентичності. Саме завдяки їм нація не скорилася під час наступного вторгнення, розпочавши боротьбу зі значно сильнішим з військової точки зору ворогом, що характеризується моральним виродженням.

Мета дослідження

Проаналізувати дослідження українських і польських науковців у галузі чорної педагогіки, негативної педагогіки, антипедагогіки, клінічної психології та критичної філософії. Розкрити, як війна в Україні, розпочата російською федерацією, оприлюднює кризу гуманізму та демократії.

Виклад основного матеріалу

Спільнота переживання драм звірячої війни Я особливим чином переживаю екзис- тенційні трагедії мешканців України, для яких тисячі поляків відкрили власні домівки, приймаючи біженців, переважно матерів з дітьми, щоб їхні чоловіки та брати могли стати на захист рідної землі. Наскільки драматично звучить теза президента Національної академії педагогічних наук України Василя Кременя (2022) у його останній книзі, що виходить друком у Польщі: «Все на Землі починається з людини». Саме так. Людство постійно переживає дегуманізацію в результаті збройних конфліктів, джерелом якої є не світ тварин, нелюдських істот, а те, що міститься у людині, нібито розумній істоті. У другому десятилітті ХХІ століття ми вже багато знаємо про те, чому сила і слабкість, мудрість і легковажність людей не лише привертають увагу філософів, психологів, поетів та інших митців, але водночас є проявом їхньої життєвої постави, дій, що суперечать спадщині наукової думки. Процес знищення людства в різних куточках світу, усвідомлений нами у результаті глобального спілкування, більше не є предметом лише метафізичної рефлексії, а починає проникати в усі куточки наших думок, викликає емоції і спонукає до допомоги, порятунку, захисту чи протесту.

Попри болючі рани в історії наших народів, маємо частково спільний культурний код, оскільки, як і Україна, черпаємо сили з позитивного досвіду власного минулого, віри та релігії, звичаїв і обрядів, а також надзвичайно важливого трайбаліз- му. Жоден народ не може бути позбавлений своєї історії та мови, дбаючи про збереження національної ідентичності, з чим не хотів погодитися російський агресор, поширюючи військове насильство на цивільних - матерів і дітей, хворих і немічних, ґвалтуючи, вбиваючи чи також перевозячи до Росії кілька сотень тисяч уцілілих мешканців завойованої країни з метою їх русифікації. Росіяни хочуть відібрати в України та її народу не лише самобутність та суверенітет, але й відійняти у неї майбутнє. Услід за нобелівською лауреаткою Ольгою Токарчук можна було б сказати, що агресор хоче позбавити жертви війни солідарності та соціального співпереживання чуйних оповідачів.

Саме тому поляки, які пам'ятали спроби шляхом поділів, а потім діяльністю фашистського і російського режимів позбавити їх власного суверенітету, включаючи не лише національну і культурну, але й територіальну свідомість, у природному жесті польської гостинності відчинили для них власні домівки («Гість у дім -- Бог у дім»). Ті, хто не мав такої можливості, віддавали свої сили, наполегливість, час і матеріальні блага тим, хто їх був позбавлений. Справжній християнин до певної міри інстинктивно стає на бік переслідуваних проти їх переслідувачів. «Звичайно ж, є захисником обездолених, завжди і скрізь» (Orwell, 2022, с. 86).

У таких несподіваних обставинах ми стали спільнотою зіткнутою підлістю, нікчемністю та нещадною жорстокістю агресора, співпереживаючи з біженцями їхні особисті трагедії та допомагаючи їм знову відчути сенс і цінність життя. Ми поляки, просвітителі, є послами цивілізації любові, гуманізму, а не війни, смерті чи дегуманізації інших. Звісно, я виключаю з цієї групи націоналістичних фрустратів, незалежно від того, де вони знаходяться у нашому суспільстві, в яких інституціях діють, не погоджуючись навіть на нішеву, однак надзвичайно болісну діяльність соціо- технічних носіїв чергового «-ізму». Ми усвідомлюємо, як важко боротися з некрофі- лами у мирний час, не кажучи вже про війну.

Я повністю поділяю думку Левінаса, який стверджував «(...), що кожна смерть є вбивством. (...) Проте треба докласти зусиль для позиціонування себе на горизонті народження. Навчіться поступатися місцем тим, хто народився, навчіться передбачати і приймати те, що інші зроблять з нашою смертю. Це дуже довгий шлях. Монтень називає це «звиканням». Насправді, є лише одна ідея, яка дає змогу виявляти певною мірою доброзичливість до смерті. Це ідея, що це наша спільна доля, що перед нею ми всі рівні» (Ricouer, 2000, с. 11). Уже 30 років тому Україна обрала «стяг» західноєвропейської цивілізації, сповна дбаючи про власну культуру, духовну згуртованість суспільства та незалежну, децентралізовану систему освіти, започатковану реформою 2018 року. Ми вже багато років переконуємося у високому рівні наукового розвитку не лише в рамках двосторонніх форм науково-освітнього співробітництва обох наукових комітетів, але й завдяки співпраці технічних, медичних, економічних та аграрних університетів і навчальних закладів.

Чорна педагогіка і політика насильства

Майже від початку XX століття в педагогіці триває війна між прихильниками авторитарного виховання, виховання у послуху і для послуху з представниками антиавто- ритарної та гуманістичної педагогіки, тобто педагогіки, яка відстоює дитину та її гідність. Освальд Бальцер, професор Львівського університету, під час однієї зі своїх лекцій у 1903 р. констатував, що ця культура «(...) значно більше є проблемою існування, ніж інші, тому що за відсутності зовнішніх форм і рамок для їх діяльності, вона є головним свідченням їхнього життя, є власне життям і - буттям. (...) є сили, які виносять смертні вироки цілим народам, але немає влади, яка б виконала такий вирок, доки нація «високо тримає знамено цивілізації»» (Dybiec, 2021, с. 9).

Не без підстав, за часів Польської Народної Республіки я вів дослідження тієї суспільної думки, що розвивається внаслідок змагання молодих поколінь у країнах Західної Європи та США та стосується причин вкорінення та відтворення в середовищах соціалізації та в освітній політиці педагогіки під назвою «чорна педагогіка», тобто педагогіки широко трактованого насильства, дегуманізації, знецінення прав людини і громадянина, а також прав дитини. «Історія неодноразово показувала, як небагато потрібно, щоб кинути мільйони людей у пекло «1984»: лиш жменьки негідників, організованих і рішучих. А джерело сили вони черпають із мовчання та сліпоти чесних людей. Чесні люди нічого не говорять, бо не бачать. І якщо вони не бачать, то не з огляду на відсутність очей, а з огляду на брак уяви» (Leys, 2022, с. 32).

Я чудово пам'ятаю, як на початку 1990-х років педагоги неохоче сприймали аналіз цієї тематики, вважаючи, що таким чином підривається сенс інституційної та державної освіти, ба більше - навіть дискредитується педагогіка як наука. Як і у випадку з виправданням зґвалтування жінок, чинилися спроби підтримувати у суспільстві віру в те, що зґвалтовані чи вбиті з різних причин самі винні у цьому. Тим часом насильство починається у середовищі природної соціалізації, у родинному домі, де деякі дорослі - батьки чи опікуни дітей - знущаються над ними. Польська науковиця на еміграції у Швейцарії - Аліса Міллер підтвердила це у своєму психоаналітичному дослідженні дитинства, зокрема, Адольфа Гітлера (1991).

Кожне покоління проєктує обидва види гноблення на наступне покоління, що є безсумнівним прикладом явища «насильства породженого насильством» - той, кого в дитинстві били та принижували, будучи дорослим, повторить сценарій гноблення проти своїх дітей чи підлеглих. Дитина переживає чорну педагогіку в перші роки життя, коли токсичні батьки ламають її волю, поводяться з нею як об'єктом, б'ють її чи фізично принижують, не побоюючись, що вона відповість ударом на удар чи помститься. Дитина по суті намагається захищатися від цього беззаконня відтоді, відколи може висловлювати свій біль та гнів, але в принципі навіть це їй заборонено, оскільки батьки не витримують її захисної реакції (крик, плач, вибухи гніву). За допомогою різних примусових заходів вони відмовляють їй в праві на такі реакції. Дитина вчиться мовчати, натомість її мовчання (начебто) підтверджує правоту та ефективність застосовуваного принципу виховання, негативно впливаючи на подальший розвиток дитини. Почуття дитини були поневолені, була також притлумлена потреба в їх формулюванні, без надії їх задовольнити.

Кристина Курчаб-Редліх, авторка біографії В. Путіна, так само, як і А. Міллер під час аналізу дитинства Гітлера, серед причин сучасної позиції російського президента називає його досвід насильства в дитинстві: «Одного дня його батько, п'яний, щосили кинув сина на підлогу [...] . Він нещадно б'є його за непослух [...]. Бити - назавжди фіксується у його підсвідомості. Бити -- означає виховувати» (Kurczab-Redlich, 2022, с. 36).

Ми, як педагоги, зобов'язані працювати над вилученням насильства з повсякденного життя, щоб, як наполягав Теодор Адорно, «Освенцим більше ніколи не повторився». Як писав цей видатний філософ екзистенціалізму: «я не думаю, що може сильно допомогти звернення до вічних цінностей, на яке ті, хто схильний до таких злочинів, лише знизують плечима; Я також не думаю, що тут може виявитися корисним пояснення того, якими позитивними якостями характеризуються переслідувані меншини. Джерела слід шукати в переслідувачах, а не в жертвах, убитих під найгіршими приводами. Необхідно те, що я колись, говорячи про цю проблему, назвав «суб'єктом». Нам потрібно дізнатися про механізми, які роблять людей здатними до таких вчинків, ми повинні показати їм ці механізми і, пробудивши загальне усвідомлення цих механізмів, спробувати запобігти тому, щоб люди вкотре ставали такими» (Adorno, 1978, с. 354).

Минуло не так багато часу від Освенциму до моменту, коли Президент України Володимир Зеленський на початку квітня 2022 року, вражений трагедією цивільного населення Бучі, Ірпеня та Гостомеля, а також інших міст, яке з неймовірною жорстокістю вбили російські загарбники, нагадав світові про часи Голокосту та Освенцима. «Це військовий злочин, вчинений російськими військовими буквально на очах усього світу» (Zelenski, 2022). Тому настільки важливою є не тільки позитивна педагогіка, але й негативна педагогіка, критична педагогіка, антипедагогіка в її течії - чорній педагогіці, бо вони розкривають настрої вироджених людських істот, яким потрібно зовсім небагато, щоб позбавити людство, виховане у світі християнських цінностей універсального виміру, притаманного йому ДОБРА.

Не можна дозволити В. Путіну перенести кордони тоталітаризму на північ, захід і південь нашого континенту за згодою тих, хто не докладе жодних зусиль для захисту України. «Історія всіх переслідувань підтверджує дію схеми, згідно з якою гнів спрямований проти слабких, і передовсім проти тих, хто вважається соціально слабким і водночас, слушно чи неслушно, щасливим. (...) Разом із втратою своєї ідентичності та сили опору люди також втрачають здатність чинити опір тому, що в якийсь момент може спокусити їх знову вчинити злочин» (Adorno, 1978, с. 356). Тож будьмо пильні, як педагоги, щоб тим часом науковці, які займаються працюють над штучним інтелектом, не вивели для нас «(...) вид людини, яка не прагне свободи (...)» (Orwell, 2022, с. 110). гуманітарний чорний педагогіка насильство

Тут мають відбутися зміни

Не можна допускати переваги чорної педагогіки над персоналістичною педагогікою, оскільки це перший крок до згоди на дегуманізуюче насильство над дитиною, нібито на користь дитини. Варто зазначити, що як у Польщі, так і в Україні розвивається позитивна, біофільна педагогіка, яку називають педагогікою серця, а в Україні вона має своїх чудових педагогів - це кор- діальна педагогіка. Серед наших педагогів її започаткував Януш Корчак (1984) своїм есе «Як любити дитину», а продовжила Марія Лопаткова, про чию книгу «Педагогіка серця» Богдан Суходольскі писав (topatkowa, 2007): «Особливою цінністю цієї книжки є власне ставлення до виховної діяльності, яка реалізує принципи - назвімо це - педагогіки серця. Це дозволяє глибоко і делікатно проникати в найглибші пласти особистості, завойовувати довіру, виправляти через спільноту людей і речей. Полагодити все те, що перебуває під загрозою через людей і ситуації, і що може бути виправлене людиною в людині».

Марія Лопаткова недарма писала у своїй книзі: «Якщо освіта для війни може бути настільки могутньою, що молоді люди готові пожертвувати власним життям, щоб убити якомога більше невинних людей, то хіба ж освіта для миру. яка ґрунтується на природному праві людині, щоб жити і любити, не повинна мати більше сили, щоб запобігти поширенню руйнівних сил? Йдеться про те, щоб виховання, розвиваючи і закріплюючи в людині притаманні їй добрі сили, підтримувало її самовиховання, яке завжди має супроводжувати зовнішні впливи як умову їхньої ефективності» (topatkowa, 2005, с. 7).

Світ дитини можна змінювати, починаючи з культурної, психічної зміни світу дорослих. Як писала Лопаткова (1992, с. 5): «Поступ, що служить добру створили люди, які щось або когось полюбили. А тим часом любові у сучасному житті стає щораз менше. (...) Наслідки цього найбільш гостро відчувають діти, і це спонукало мене окреслити, що таке «педагогіка серця»». Якщо вони не стримають у собі Зло, не почнуть знижувати аж до повного усунення схильності до застосування насильства над дітьми як істотами більш слабкими, беззахисними, позбавленими агентивної сили, щоб усвідомити своїм гнобителям наслідки психофізичного руйнування, травм і драм. Було потрібно кілька десятиліть досвіду вихователя, чиї діти, як жертви насильства, довіряли свої екзистенційні трагедії, розраховуючи на допомогу, підтримку, захист чи принаймні на вислуховування, а іноді й нічліг та їжу, підгодовування голодних.

М. Лопаткова мала рацію, що лише той, хто любить, здатний дарувати любов іншим, ділитися своїм серцем так, щоб воно відгукувалося в емоціях дитини, яка в майбутньому, ймовірно, буде також матір'ю чи батьком, опікуном, вчителем або катехітом. Тож чим слід відкривати чутливість дитини до світу, як не створюючи їй безпечний простір для особистого самовираження, самопізнання, переживання почуття власної гідності, щоб мати можливість творити те саме у відносинах з іншими в майбутньому? Немає дитини, є людина, яка має бути істотою, яка любить себе, а отже, і інших. «Любити свого ближнього як самого себе» є імперативом не лише в християнській культурі, але й у польській його, безсумнівно, розуміють і співвідчувають як необхідну умову життя та створення цивілізації любові.

Антропоцентрична філософія Василя Кременя (2022), можливо, є вже одним з останніх сигналів і закликів до відновлення миру у світі, бо «(...) лише закликів керуватися принципами гуманізму недостатньо. Потрібні нові концепції, нові теорії, нове розуміння людини». Вони, однак, не повинні бути зосереджені насамперед на розвитку нових технологій (техносфера), штучного інтелекту (гуманоїди), інформаційної сфери, біотехнологічних інновацій задля наступних етапів прогресу в охороні здоров'я, економіці тощо, а повинні забезпечити зрівноважений рівень розвитку людства на земній кулі. «В епоху безмежних технологічних можливостей, які постійно розвиваються, з'являються „поля”, „полігони” різноманітних біо-, техно- та нано-проєктів та інших ідей, які стосуються різноманітних соціальних конструкцій. Звідси виникають питання про моральну та світоглядну цінність цього дослідження, і відповідь на них сьогодні набуває особливого значення».

В. Кремень закликає повернутися до джерел знань про humanum, незважаючи на зміни, трансформації, що відбуваються у світі. Він ніби відчував, що світ зазнає глибоких змін, пишучи: «Захоплення філософської антропології утопічними ідеалами призвело до відокремлення інтелектуальної діяльності від конкретних суспільно - політичних обставин сучасного життя. У результаті це може частково призвести до створення умов, що сприяють приходу до влади, наприклад, антидемократичних сил». Так сталося не лише в Україні, а й у постсоціалістичних країнах, які вже понад тридцять років не можуть звільнитися від синдрому «гомо совєтикус».

Так Януш Корчак, як і Василь Сухомлин- ський, чи теж непохитна у своїй відданості Марія Лопаткова, своєю просвітницько- виховною діяльністю та літературною творчістю протиставляли себе гнобленню, насильству, дискримінації скривджених дітей у світі, який відтворює педагогіку насильства, авторитаризму та зневаги особистої гідності беззахисних людей. Блискучий вчений України Василь Сухомлинський у своєму неперевершеному дослідженні під заголовком «Серце віддаю дітям» (2019, с. 292-293) писав:

«Дуже важливо, щоб діти цінували все, що створено старшими поколіннями, все, що було здобуто в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини (...). Пізнання дитиною навколишнього світу і себе не повинно бути одностороннім. Пізнаючи світ і себе, діти повинні поступово усвідомлювати свою відповідальність за матеріальні та духовні цінності, створені старшими поколіннями. (...) Від того, що дитина встигла помітити в оточенні в роки свого дитинства, що її дивувало і захоплювало, що викликало її обурення і змушувало плакати - але не тому, що хтось її образив, а через тривогу за долю інших людей - від того залежить, яким громадянином буде наш вихованець».

Тож давайте відкидати ЗЛО цього світу, пам'ятаючи також про батьків з дітьми, які гинуть на польсько-білоруському кордоні, шукаючи гідних умов життя для своїх нащадків, а виявляється, без змоги цього дочекатися. Прокоментую це фрагментом вірша Віслави Шимборської під назвою Ненависть (2013):

Погляньте, як дотепер діє, як добре тримається у нашому столітті ненависть.

Як легко долає високі перепони.

Як легко для неї - дострибнути, спіткати (...)

[переклад українською Марти Мохнаць- кої]

Давайте протистояти ЗЛУ, діючи солідарно зі скривдженими, пишучи і розповідаючи про нього без огляду на можливі наслідки. Я хотів би нагадати попередження Джорджа Оруелла, який як військовий кореспондент у серпні 1944 року протестував проти позиції лівої британської преси про те, що поляки нібито заслуговували на поразку під час Другої світової війни. Тоді він написав: «Пам'ятайте, що кожен із вас заплатить за свою нещирість і боягузтво. Навіть не сподівайтеся, що роками ви будете прислужницько лизати черевики радянського чи будь-якого іншого режиму, і знову повернетеся до духовної гідності. Раз скур- вишся -- будеш шльондрою!» (Orwell, 2022, с. 97-98).

Висновки

Адже ж до чого повинен повернутися світ після того, як звірства війни в тому чи іншому регіоні світу припинилися, як не до коренів антропоцену, до не- усвідомлених людьми архетипів людської спільноти? Хоча гуманітарні та соціальні науки у 20 столітті були орієнтовані на людину, 21 століття виявило їхню часткову безпорадність перед обличчям нових трагедій людства в результаті, зокрема, війн, пандемії, відсутності доступу до води та їжі, а отже, факторів, що впливають на зростання кількості біженців еміграції у пошуках кращого світу. На жаль, супертехнології служать не тільки добробуту людини, а й спричиняють втрату нею життя у війнах, які досі ведуться.

Як пише Кремень (2022): «Торжество добра над злом є результатом зусиль людини та зусиль її волі. У цій ситуації не мислення, а знання створює глибинні основи людської природи. І свобода, яка колись стала причиною гріха, тепер має бути спрямована кожним з нас на те, щоб отримати відкуплення через чесне життя, віддане Богові». Наскільки ж близькими до польського романтизму є українська віра і духовність, надзвичайна гостинність і відкритість до інших людей, ким би і якими би вони не були, оскільки вони формують власну людяність впродовж усього життя. Давайте підтримувати та розвивати її також завдяки посланню VIII Форуму Поль- ща-Україна та двосторонній співпраці з українськими науковцями. Недостатньо зобов'язання, висловленого у 2020 році Мар'яном Турським (2000), істориком, журналістом і громадським діячем, колишнім в'язнем таборів Аушвіц-Біркенау та Бухен- вальду, щоб ми ніколи не були байдужими до ЗЛА. Також необхідно підтримувати розвиток творчих, самомислячих, рефлексивних, психічно незалежних і водночас про- соціальних, законослухняних людей. «Цінність людини для людської спільноти насамперед визначається ступенем позитивного впливу її почуттів, думок і поведінки на формування існування інших людей» (Einstein, 2021, с. 24).

Кожна епоха щедро народжує творчі особистості, тому роль освіти має полягати у свободі людського потенціалу від поневолення в результаті поганої організації, зокрема, науки та навчального процесу, доручаючи її людям закомплексованим, позбавленим сміливості, сповненим страхом чи гіркотою повсякденного життя та виконуваних обов'язків. «Зовнішній примус ніколи не може скасувати відповідальність окремої особи, хоча може певною мірою її зменшити» (Einstein, 2021, с. 42). Потрібно допомагати мудрим і шляхетним вчителям, які стикаються з неприємностями через власну професійну відданість, з насильством влади, оскільки турбуючись про найкращу освіту молодих поколінь, саме вони «(...) йдуть за голосом своєї совісті» (там само).

Водночас не забуваймо про свободу вчителя, яка має бути непорушною для будь-якої державної влади, щоб відчуваючи відповідальність за розвиток довірених йому учнів, він міг навчати їх на благо всього суспільства. «Спільнота, яка керувалася б у своїй діяльності такими рисами, як брехня, наклеп, обман і вбивство, безумовно, не змогла б проіснувати занадто довго» (Einstein, 2021, с. 74). Демократія була в серйозній небезпеці не лише за життя Ейнштейна, оскільки ми сприймаємо її через призму низької турботи політиків про освіту, науку та мистецтво як важливих чинників протидії руйнуванню духу цивілізації гуманізму, прав людини, а також у результаті утримування громадян в наївності та психічному поневоленні.

«Для повноцінного навчання ключове значення має також те, щоб у молодої людини розвивалося самостійне критичне мислення, якому цей розвиток дуже загрожує через надмірне навантаження на нього надто великою кількістю надто різноманітних предметів (кредитна система). Надмірне навантаження неминуче веде до поверховості. Навчання слід розглядати таким чином, щоб те, що пропонується, розглядалося як цінний дар, а не як важкий обов'язок» (Einstein, 2021, с. 95-96). Ми повинні повернутися до застережень як „чорної педагогіки”, так і педагогічного імперативу педагогіки серця, щоб велике творіння дитини були не лише теорією, а й шансом на гідне життя наших вільних націй (Szkudlarek, Sliwerski, 1992; Sliwerski 1992). Хочу висловити своє захоплення та повагу стражденному у війні українському народу, його союзникам у боротьбі за свободу, а також подякувати організаторам IX Форуму Польща-Україна з Інституту педагогіки Університету Марії Кюрі- Склодовської в Любліні за можливість зустрітися з нашими друзями, щоб з ще більшою рішучістю розвивати спільноту думок і наукових досліджень.

Література

1. Adorno T. W. (1978). Wychowanie po Oswi^cimiu, Znak nr 285.

2. Dybiec, J. (2021). Nie tylko szablq. Nauka i kultura polska w walce o utrzymanie tozsamosci narodowej 1795-1918. Krakow: Wydawnictwo Ksi^garnia Akademicka.

3. Einstein, A. (2021). Jak wyobrazam sobie swiat. Przemyslenia i opinie, przel Tomasz Lanczewski. Krakow: Copernicus Center Press Sp. z o.o.

4. Korczak, J. (1984). Jak kochac dziecko, w: Pisma wybrane. W Aleksander Lewin (ed.), Wprowadzenie i wybor. Warszawa: Nasza Ksi^garnia.

5. Kremien, W. (2022). Cztowiek wobec wyzwan cywilizacji: Od przesztosci do przysztosci. Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Pedagogicznego.

6. Kurczab-Redlich, K. (2022). Tajemnice Rosji Putina. Wowa, Wotodia, Wtadimir (II wyd.). Warszawa: Wydawnictwo AB,

7. Leys, С. (2022). Orwell czyli wstrqt do polityki (przet. Iwona Badowska). Warszawa: PIW.

8. topatkowa, M. (2007). List do Boguslawa Sliwerskiego z dn. 7.07. (archiwum autora).

9. topatkowa, M. (1992). Pedagogika serca. Warszawa: WSiP.

10. topatkowa, M. (2005). Pedagogika dziecka w dobie globalizacji, I. Miqdzynarodowa Konferencja «Pedagogika serca wychowaniem dla pokoju». Warszawa: Fundacja „Dziecko” Centrum Pedagogiki Dziecka.

11. Miller, A. (1991). Mury milczenia. Cena wyparcia urazow dziecinstwa (przek Jacek Hockuba). Warszawa: PWN.

12. Orwell G. (2022). Autoportret. W С. Leys, Orwell czyli wstrqt do polityki (przek Iwona Badowska). Warszawa: PIW.

13. Orwell G. (2022а). O polityce. W С. Leys, Orwell czyli wstrqt do polityki (przek Iwona Badowska). Warszawa: PIW.

14. Orwell G. (2022b). Totalitaryzm. W С. Leys, Orwell czyli wstrqt do polityki (przek Iwona Badowska). Warszawa: PIW.

15. Ricouer, P. (2000). Pami^c, historia, zapomnienie. Aude Lancelin rozmawia z francuskim filozofem, Forum nr 8.

16. Suchomlinski, W. (2019). Oddajq serce dzieciom (przek Marian Bybluk). Brzezia tqka: Wydawnictwo Poligraf.

17. Szkudlarek, T., & Sliwerski, B. (1992). Wyzwania pedagogiki krytycznej i antypedagogiki. Krakow: Niezalezne Wydawnictwo «Impuls».

18. Szymborska, W. (2013). Nienawisc.

19. Sliwerski, B. (1992). Przekraczanie granic wychowania. Od «pedagogiki dziecka» do antypedagogiki. todz: Wydawnictw Uniwersytetu todzkiego.

20. Turski, M. (2000). Auschwitz nie spadto z nieba.

21. Zetenski o Buczy (2022). Robili rzeczy, ktorych miejscowi nie widzieli nawet podczas okupacji hitlerowskiej.

22. rzeczy-ktorych-miejscowi-nie-widzieli.html.

Размещено на Allbest.ru