Професійна мобільність студентів медичних коледжів: сутність та рівні сформованості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Професійна мобільність студентів медичних коледжів: сутність та рівні сформованості

Заверико Н.В.,

кандидат педагогічних наук, професор, завідувачка кафедри соціальної педагогіки та спеціальної освіти

Іваницький О.І.,

доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки та психології освітньої діяльності

Яковенко В.О.,

здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти, доцент

м. Запоріжжя

м. Київ

Анотація

У статті з'ясовано сутність професійної мобільності студентів медичних коледжів як інтегрованого особистісного утворення, що характеризується прагненнями розкривати власний потенціал у різних видах медичної діяльності, знаннями про власні потенційні можливості й оновлені вимоги медичної праці, уміннями швидко сприймати зміни в медичній галузі й реагувати на них, бути відкритим до інновацій, розв'язувати стандартні й нестандартні ситуації, розвивати креативне інноваційне мислення, прогнозувати власні позитивні зміни, розвивати особистісні якості та сприяти розвитку професійного акме. Встановлено, що поняття «професійна мобільність студентів медичних коледжів» поєднує декілька важливих складників: готовність та здатність студентів медичних коледжів до професійної діяльності, яка виражається в професійній компетентності фахівця; вміння адаптуватися до нових умов (медичних, соціальних, управлінських), навички використання інноваційних технологій і обладнання у професійній діяльності; здатність приймати відповідальність за самостійно прийняті рішення; постійне вдосконалення, саморозвиток та реалізацію в професійній діяльності і професійному співтоваристві. Доведено, що в процесі навчання в медичному коледжі у студентів суттєво зростає рівень сформованості професійної мобільності. На початку навчання студенти дещо перевищують свої реальні можливості. На старших курсах на самооцінку готовності до подальшої професійної мобільності впливає наявність особистого професійного досвіду - його присутність дає змогу студентам досить реально оцінювати свої можливості, тоді як відсутність досвіду спонукає до деякої невпевненості та зниження розуміння своєї здібності до професійної мобільності.

Ключові слова: мобільність, соціальна мобільність, професійна мобільність, професійна компетентність медичного працівника, професійна мобільність медичних працівників.

Abstract

Professional mobility of students of medical colleges: essence and levels of formation

Zaveryko N.V.

Candidate of Educational Sciences, Professor,

Head of the Department of Social Pedagogy and Special Education Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia, Ukraine

Ivanytsky O.I.

Doctor of Educational Sciences, Professor,

Head of the Department of Pedagogy and Psychology of Educational Activity Zaporizhzhia National University, Zaporizhzhia

Yakovenko V.O.

Second (Master's) Level of Higher Education Zaporizhzhia National University,

Zaporizhzhia, Ukraine;

Associate Professor

Bogomolets National Medical University, Kyiv

Thearticleclarifiestheessenceofprofessionalmobilityofstudentsofmedicalcollegesasanintegratedpersonaleducation, characterizedbyaspirationstorevealone'sownpotentialinvarioustypesofmedicalactivity, knowledgeofone'sownpotentialopportunitiesandupdatedrequirementsofmedicalwork, skillstoquicklyperceivechangesinthemedicalfieldandrespondtothem, tobeopentoinnovation, tosolvestandardandnon-standardsituations, todevelopcreativeinnovativethinking, topredictone'sownpositivechanges, todeveloppersonalqualitiesandtopromotethedevelopmentofprofessionalacme. Itwasestablishedthattheconceptof «professionalmobilityofmedicalcollegestudents» combinesseveralimportantcomponents: thereadinessandabilityofmedicalcollegestudentsforprofessionalactivity, whichisexpressedintheprofessionalcompetenceof a specialist; abilitytoadapttonewconditions (medical, social, managerial), skillsinusinginnovativetechnologiesand equipmentinprofessionalactivities; theabilitytotakeresponsibilityforindependentlymadedecisions; constantimprovement, self-developmentandrealizationinprofessionalactivityandprofessionalcommunity. Ithasbeenproventhatintheprocessofstudyingat a medicalcollege, thelevelofprofessionalmobilityofstudentssignificantlyincreases. Atthebeginningoftheirstudies, studentssomewhatexceedtheirrealcapabilities. Insenioryears, self-assessmentofreadinessforfurtherprofessionalmobilityisinfluencedbythepresenceofpersonalprofessionalexperience - itspresenceallowsstudentstofairlyrealisticallyassesstheircapabilities, whilethelackofexperienceleadstosomeinsecurityandreducedunderstandingoftheirabilitytoprofessionalmobility.

Keywords: mobility, socialmobility, professionalmobility, professionalcompetenceof a medicalworker, professionalmobilityofmedicalworkers.

Основна частина

Постановка проблеми. В умовах ринкової економіки, інформаційно-технологічного розвитку значно розширюються функції професійної освіти, що відповідає світовим тенденціям неперервної професійної освіти - освіти впродовж життя. Стратегія розвитку цієї галузі визначається пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України, утвердженням національної системи освіти як головного чинника економічного й духовного розвитку українського народу, необхідністю адаптації до ринкових перетворень у суспільстві, що зумовлено входженням в європейський і світовий освітній та інформаційний простір. Актуальність формування мобільної та конкурентоспроможної особистості полягає у тому, що сучасний ринок праці висуває до молодого покоління фахівців високі вимоги. У всіх сферах діяльності все більшого значення набувають такі якості, як соціальна відповідальність, адекватне сприйняття та мобільне реагування на нові чинники, самостійність та оперативність у прийнятті рішень, готовність швидко адаптуватися до нових умов праці та інші якості, що визначають соціальну та професійну мобільність особистості.

Практичне розв'язання завдань підготовки професійно мобільних фахівців вимагає глибокого теоретичного аналізу природи професійної мобільності, механізмів її реалізації, визначення умов та чинників, що її зумовлюють. Першорядного значення при цьому набувають завдання з'ясування загальних підходів до визначення сутності цього поняття, його рівнів сформованості.

Аналіз досліджень та публікацій. Залежно від основного напряму дослідження професійна мобільність розглядалась у різних контекстах - соціологічному (Т. Заславська, Р. Рикіна), економічному (М. Долішній та С. Злупко) і педагогічному (О. Безпалько, Н. Ничкало).

Науковцями проводилось вивчення умов формування професійної мобільності в окремих соціально-професійних групах: майбутнього педагога середньої (О. Дементьєва) і вищої (Л. Амірова) школи, керівників промислових підприємств (І. Забіров), державних службовців (І. Шпекторенко), майбутніх економістів (Є. Іванченко), майбутніх інженерів (С. Капліна).

Проте, незважаючи на інтенсивність вивчення зазначених питань, нині є незначна кількість досліджень, які розкривають сутнісні підстави організації процесу особистісно-орієнтованого навчання як засобу формування професійної мобільності майбутніх працівників закладів охорони здоров'я. В літературі висвітлені окремі складники формування професійної мобільності молодших медичних спеціалістів - формування професійної спрямованості (М. Демянчук) і компетентності (І. Радзієвська), вимоги до формування професіональних і морально-етичних якостей (М. Бабич), професійного самовдосконалення (К. Соцький).

На сьогодні не досить вивчені умови, принципи організації, закономірності побудови структури та змісту цього процесу з урахуванням особливостей розвитку вітчизняної системи професійної освіти і соціально-економічної ситуації в Україні.

Мета статті полягає у визначенні сутності професійної мобільності студентів медичних коледжів, дослідженні рівнів сформованості професійної мобільності на основі її компонентів у майбутніх медичних фахівців в умовах професійного навчання.

Виклад основного матеріалу. Поняття «мобільність» на сьогодні є широко вживаним. Розвиток людства, технічні революції різного рівня протягом його існування, виникнення суспільної ієрархії, процеси накопичення, обробки і зберігання знань та інформатизація призводили до переміщення окремих людей чи їх груп у межах суспільства, тобто до мобільності насамперед соціальної, на основі якої формувались професійна, ієрархічна, територіальна, психологічна, культурна, освітня та інші види мобільності.

Термін «мобільність» (від лат. mobilis - рухливий) означає рухливість, здатність до швидкого пересування, дії. Під мобільністю насамперед розуміють зміну суспільних позицій людей внаслідок їхніх соціальних переміщень - зростанням чи пониженням соціального рівня, що визначається доходами, залученням до влади, ступенем освіти, престижем професії тощо. Механізми та варіанти стратегій соціальної мобільності зумовлюються природою і щільністю меж соціального розшарування того чи іншого суспільства.

Вперше під назвою «рух» мобільність описав філософ і соціолог Георг Зіммель (G. Simmel). Під «рухом» він розумів здатність деякої групи людей пристосовуватися до значної кількості різких і постійних змін, що впливають на людей у великих містах, і «рухатися, на відміну від деякої іншої групи, зафіксованої в просторі» [14].

Поняття «соціальна мобільність» уперше застосував Пітірим Сорокін у 1927 році у однойменній праці. П. Сорокін визначив систему основних понять і схему теоретичного аналізу соціальної мобільності і, зокрема, професійної. У книзі «Людина. Цивілізація. Суспільство» він визначав мобільність «як перехід, переміщення соціального об'єкта (індивідів, груп, цінностей) з однієї позиції в іншу всередині соціального простору», виділивши два основні типи мобільності: горизонтальну та вертикальну, а залежно від напряму вертикального переміщення - два види вертикальної мобільності: висхідну (соціальний підйом) і спадну (соціальний спуск) [9].

Горизонтальна мобільність пов'язана з рівнозначним переходом індивіда у межах одного соціального рівня (статусу), з територіальним переміщенням (зміна місця роботи, проживання) або без нього.

Вертикальна мобільність відбувається у разі переходу індивіда від одного соціального прошарку до іншого зі зміною соціального статусу у суспільстві.

За П. Сорокіним, вертикальна соціальна мобільність визначається загальними закономірностями:

- ніколи не існувало суспільства, соціальні прошарки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах - політичному, економічному і професійному;

- ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву. Це означає, що усередині організованого (стра - тифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися вгору, залишаючи інших на нижніх щаблях, і навпаки;

- вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер. В історії етнокультурних спільнот виділяють ритми порівняно рухливих і нерухомих періодів. Демократичні суспільства найчастіше рухливіші за автократичні, проте це правило має винятки [9].

Соціальна мобільність може бути пов'язана як з добровільним переміщенням у соціальній ієрархії, так і бути примусовою, зумовленою структурними змінами (розширенням чи скороченням виробництва, вимогами ринку праці, демографічними факторами тощо). П. Сорокін визначає, що висхідна мобільність більшою мірою пов'язана з добровільним переміщенням, а спадна - більшою мірою примусова, що зумовлена необхідністю [10]. Таким чином, мобільність є механізмом розподілу індивідів і статусних груп за соціальними рівнями (щаблями) внаслідок соціального розшарування (стратифікації).

Поняття «професійна мобільність» є похідним від понять «мобільність» і «соціальна мобільність», є їх складовою частиною. Поняття «професійна мобільність» об'ємне і неоднозначне за своїм тлумаченням, має досить складну структуру.

Залежно від основного напряму дослідження професійна мобільність розглядалась у різних контекстах - історичному, соціологічному і економічному, педагогічному і психологічному. Під час розгляду поняття професійної мобільності фахівці різних спеціальностей роблять акценти відповідно до напрямів своєї науки.

Для аналізу процесів зміни праці в нашій країні Т. Заславська вперше застосувала поняття «трудова мобільність», вона розглядала її як зміну працівниками місця роботи. Т. Заславською і Р. Ривкіною було розроблено методологію аналізу трудової кар'єри і механізмів зміни праці. Вони визначили, що трудова мобільність є не лише соціальним чи економічним поняттям, а переважно міждисциплінарним, що визначається в професійному, соціальному, територіальному та інших переміщеннях особистостей, це своєрідна форма адаптації до нових економічних і технологічних умов. Розглядаючи зовнішні закономірності мобільності, вони відокремлюють її психологічну, особистісно-суб'єктивну зумовленість. Р. Ривкіна також визначила критерії диференціації суспільства в ринкових умовах та їх вплив на соціально-професійну мобільність [5].

М. Долішній та С. Злупко [4] обґрунтували, що в умовах ринку економічна мобільність поєднує як якісну характеристику працівників, їх готовність і здатність до зміни праці, до адаптації у сфері зайнятості в мінливих умовах виробництва і кон'юнктурі, так і рух учасників суспільного виробництва зі зміною їх структури. Робітники здатні до переміщення між різними сферами виробництва як у географічному, так і у професійному просторі, але не завжди готові до переміщення в інше місце чи навчання іншої спеціальності, тобто існують обмеження до переміщення об'єктивного і суб'єктивного характеру.

О. Дем'яненко визначає професійну мобільність «…як стійку інтегральну якість особистості, яка визначає зміст, характер і спрямованість її діяльності в процесі професійної реалізації» [3, с. 122]. Схоже тлумачення професійної мобільності ми знаходимо у працях Л. Сушенцової, яка до основних змістових характеристик цього феномену відносить готовність фахівця до зміни професійних завдань, робочого місця, здатність швидко освоювати нові спеціальності [11, с. 390].

Як підкреслює Н. Коваліско, професійна мобільність висуває певні вимоги до професійно-кваліфікаційних якостей індивідів і через підвищення відповідності між індивідуальними потребами особистості і соціально-економічною цінністю місця, яке вона займає, максимально сприяє її розвитку. Реальна і потенційна професійна мобільність пов'язані з наявністю об'єктивних (можливість зміни статусу) і суб'єктивних (орієнтація на зміну статусу) передумов. Потенційна мобільність - це схильність, бажання, прагнення людини змінити свій соціальний статус, свою соціальну позицію, вона існує у межах між прийняттям рішення про потребу у мобільності і фактичною мобільністю або ж уникненням її. Досягнення потенційної мобільності критичного рівня призводить до фактичної мобільності. Фактична мобільність - це зміна статусу людини, її перехід в іншу групу внаслідок дії об'єктивних і суб'єктивних факторів, умов і стимулів. Перехід потенційної мобільності у реальну залежить від обставин, умов, орієнтації на зміну статусу та її значення для особистості у структурі цінностей, що може сприяти чи перешкоджати здійсненню цих намірів [8].

Сутнісні основи організації процесу особи - стісно орієнтованого навчання як засобу формування професійної мобільності майбутніх фахівців розглядаються у працях О. Безпалько [2].

Професійну мобільність як психологічну готовність особистості до розв'язання широкого кола виробничих завдань, її здатність до швидкої перебудови залежно від ситуації, ефективної відповіді на невизначеність та проблемність трудової ситуації гнучкою поведінкою, вчасною зміною стратегії або засобу дій у відповідності до умов праці, що змінюються, розглядає Л. Шевченко [13]. Швидкість зміни стратегій залежно від наявної ситуації є показником гнучкості. Мобільність є засобом адаптації працівників, їхньої психологічної готовності до діяльності в умовах конкуренції і нестабільного ринку праці, що підвищує їх конкурентоспроможність.

Є. Іванченко [7] у змісті професійної мобільності виділяє три компоненти: соціологічний, психологічний та економічний. Характер і зміст професійної мобільності, формування мобільного кваліфікованого робітника зумовлюються зміною вимог до наявних професій і нових, більш престижних професій, що забезпечують його високий соціально-професійний статус. Мобільність включає у себе всі особливі, індивідуальні властивості особистості: здатність до самовдосконалення, здатність до самобутності, творчі акти, що поєднуються у творчий процес.

Зазначимо, що у Законі України «Про вищу освіту» (2014 р., зі змінами) дається визначення поняття «академічна мобільність»: «академічна мобільність - можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами» [6]. Тобто за своїм змістом академічна мобільність є більш вузьким поняттям, ніж професійна мобільність. Проте, досліджуючи проблему взаємозв'язку академічної та професійної мобільності студентів, Л. Сушен - цева та С. Потченко показали, що «академічна мобільність - це найпотужніший чинник формування професійної мобільності і розвитку загальносвітового освітнього та наукового простору, засіб для підвищення якості освіти, розвитку культурного обміну» [12, с. 68].

Таким чином, професійна мобільність має багато складників і чинників, що впливають на її реалізацію, її вивчення проводиться за багатьма напрямами. Трансформаційні зміни в умовах сучасного постіндустріального суспільства, зростання інформаційного навантаження, мінливості на ринку праці передбачають формування професійно-мобільної кваліфікованої особистості, якій притаманні динамічність, постійний пошук, прагнення до перетворення та удосконалення як навколишнього середовища, так і своєї особистості.

Визначимо професійну мобільність студентів медичних коледжів як інтегроване особистісне утворення, що характеризується прагненнями швидко й оперативно розкривати власний потенціал у різних видах медичної діяльності, знаннями про власні потенційні можливості й оновлені вимоги медичної праці, уміннями швидко сприймати зміни в медичній галузі й реагувати на них, бути відкритим до інновацій, оперативно розв'язувати стандартні й нестандартні ситуації, виявляти гнучкість під час перенесення професійних умінь у нові ситуації, розвивати креативне інноваційне мислення, прогнозувати власні позитивні зміни, а також розвитком особистісних якостей (таких як адаптивність, активність, емоційна стійкість, ініціативність, рішучість, самостійність, сила волі, схильність до ризику, цілеспрямованість) та сприяє розвитку професійного акме (рис. 1).

Процес формування професійної мобільності майбутнього медичного працівника відбувається в нерозривній єдності чотирьох компонентів - мотиваційного, когнітивного, комунікативного і рефлексивного - через комплекс функцій: діяльнісно-регулятивної, формувально-розвивальної, аналітико-конструктивної, виховної, інформаційно-комунікативної (рис. 2).

Зазначимо, що мотиваційний компонент професійної мобільності реалізує інформаційно-комунікативну, діяльнісно-регулятивну і формувально-розвивальну функції. Когнітивний компонент спрямований на аналітико-конструктивну і виховну функції. Комунікативний компонент впливає на реалізацію практично всіх функцій професійної мобільності. Рефлексивний компонент проявляється розвитком формуюче-розвивальної та виховної функцій. Ці компоненти є частиною цілісної системи розвитку професійної мобільності студентів, що реалізується через становлення і формування характеристик і властивостей кожного з них.

Визначимо критерії цих компонентів.

Мотиваційний компонент професійної мобільності медичного працівника формує наявність інтересу до професійної діяльності, він характеризує потребу в знаннях та їх розширенні, в оволодінні ефективними способами організації професійної діяльності та взаємодії. Критеріями постають: мотив досягнення, мотив профорієнтації, мотив афіляції.

Мотиваційний компонент поєднує цілі, мотиви, потреби в професійному навчанні, вдосконаленні, самовихованні, саморозвитку, ціннісні установки актуалізації і самореалізації у професійній діяльності, стимулює творчі прояви особистості, передбачає наявність інтересу до професійної діяльності. Мотиваційний компонент проявляється у потребі особистості в загальних і професійних знаннях, оволодінні ефективними засобами організації та проведення (реалізації) професійної діяльності, у ефективній взаємодії з іншими учасниками професійно-трудової діяльності.

Мотиви досягнення якісних результатів діяльності для подальшої реалізації потреб особистості розглядаються як основа її активності в процесі спільної професійної діяльності. Мотив профорієнтації спрямований на вибір професії, розвиток специфічних знань і вмінь особистості, розширення її професійних можливостей. Суттєвим мотивом спільної професійної діяльності є мотив афіляції, що проявляється у взаємодії і довірі, підтримці і симпатії партнерів по спілкуванню, визнанні особистісних якостей і досягнень. У разі високого мотиву афіляції особистість виявляє велику активність у професійному спілкуванні.

Розвиток когнітивного компонента визначається повнотою, глибиною, системністю знань у галузі професійного спілкування. Критеріями виступають: знання і вміння відповідно професійної діяльності, вміння застосовувати професійні знання та навички.

Когнітивний компонент створює підґрунтя для розвитку мотиваційного компонента. Для медичного працівника він включає значний обсяг базових і спеціальних знань, умінь і навичок, які набуваються у процесі теоретичного навчання та практичної діяльності, широкі фахові компетенції, що формують професійну компетентність, уміння вирішувати професійні завдання різного рівня складності, наявність специфічних професійних здібностей, особливий стиль мислення й переробки інформації, здатність до опанування і застосування нових знань та вмінь.

Комунікативний компонент - це вміння встановлювати міжособистісні зв'язки, узгоджувати свої дії з діями колег та пацієнтів, вибирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях, опановувати засоби вербального і невербального спілкування. Критерії - міжособистісна комунікація та міжособистісне сприйняття.

Професійна діяльність медичного працівника передбачає включення в комунікативний компонент таких умінь: психологічної готовності до спілкування на різних рівнях, високого рівня професійно-етичної культури і виконання морально-етичних норм, уміння володіти собою, стримувати негативні емоції, протистояти психологічним труднощам, вміти проводити бесіди, доводити свою думку і переконувати опонента на основі знань та логіки.

Рефлексивний компонент професійної мобільності проявляється в умінні свідомо контролювати результати своєї діяльності і рівень власного розвитку, особистісних якостей і досягнень. Критеріями цього компонента є: здатність до само - реалізації в професійній діяльності, здатність до самовираження у професійній діяльності, здатність впливати на партнера в професійному спілкуванні.

Визначення рівня самооцінки, розуміння власного значення в колективі, відповідальності за результати своєї діяльності, самореалізації в професійному спілкуванні та пізнання себе відбувається за рефлексивним компонентом. Він проявляється в умінні свідомо контролювати рівень власного розвитку та результати своєї діяльності, особистісних досягнень, сформованості власних якостей і властивостей - креативності, ініціативності, націленості на співпрацю, схильності до самоаналізу, здатності до імпровізації, передбачення, ініціативи, критичного та інноваційного прогнозування результатів своєї діяльності і відносин, творчій уяві, впевненості у собі тощо.

Рис. 1. Професійна мобільність студентів медичних коледжів