Етнокультурна складова у процесі навчання в закладах вищої освіти КНР

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Етнокультурна складова у процесі навчання в закладах вищої освіти КНР

Лу Баовень

аспірант кафедри освітології та інноваційної педагогіки Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Lu Baowen

Postgraduate student of the Department of Education and Innovative Pedagogy

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, Alchevskikh st., 29, Kharkiv, Ukraine

ETHNO-CULTURAL COMPONENT IN THE PROCESS OF EDUCATION IN PRC HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS

In times of general turbulence in the economy, politics and international relations, the search for optimal ways of mutual understanding and respect for uniqueness in its various manifestations becomes one of the main tasks for any country. The largest population on the planet lives in China and this imposes a certain responsibility on the political leadership of the country in the process of maintaining a balance of interethnic interaction and building a harmonious society where different ethnic groups and peoples can freely develop.

The paper analyzes the works of leading scholars in the field of ethnocultural training and their vision of intercultural interaction.

The paper uses theoretical methods of collecting and processing information in the context of analyzing the provisions of the ethnocultural component of the training of future professionals.Reasonable politics proceeds from an understanding of the causes and consequences of any phenomena, and in China they approach this with all thoroughness in terms of developing ethno-cultural interaction and inculcating correct behavior patterns in a multinational society. The history of ethno-cultural interaction in China has several thousand years, and this provides a wide field for research in this matter. An important factor in the gramonization of society is the instillation and formation of the necessary meanings in society. The Chinese educational system pays great attention to the ethno-cultural training of future teachers, especially those who are connected with creative areas such as music, painting, choreography, etc. The highest manifestation of these processes is the formation of competencies that will help future professionals on their path of development and influence in society. The entire education system in the PRC is aimed at the comprehensive development of the student's personality and his awareness of his place in future activities.

Teachers of musical art, as the most obvious conductors of ethnocultural interaction in Chinese society, receive the most detailed knowledge and skills in this area.

Keywords: culture, China, students, ethnic culture, art, competence.

За часів загальнопланетараної турбулентності в економіці, політиці та міжнародних відносинах пошук оптимальних шляхів взаєморозуміння та пошани унікальності у різних її проявах стає одним із головних завдань для будь-якої країни. У Китаї проживає наибільша кількість населення на планеті і це накладає певну відповідальність на політичне керівництво країни в процесі підтримання балансу міжетнічної взаємності та побудови гармоніиного суспільства, де вільно можуть розвиватися різні етнічні групи і народи.

У роботі аналізується праці провідних вчених у галузі етнокультурної підготовки та їх бачення міжкультурної взаємодії.

У роботі використані теоретичні методи збору та обробки інформації у контексті аналізу положень етнокультурної складової підготовки маибутніх професіоналів. Розумна політика виходить із розуміння причин та наслідків будь-яких явищ і в Китаї до цього підходять з усією ґрунтовністю у плані розвитку етнокультурного стримування та прищеплення правильних моделеи поведінки у багатонаціональному суспільстві. Історія етнокультурних взаємовідносин у Китаї налічує кілька тисяч років і це дає широке поле для дослідження в цьому питанні. Важливим чинником гармонізації суспільства є прищеплення та формування необхідних смислів у суспільстві. Китаиська освітня система приділяє велике значення етнокультурніи підготовці маибутніх вчителів, особливо тих, які пов'язані з творчими напрямками, такими як музика, живопис, хореографія тощо. Наивищим проявом цих процесів є формування компетентносте^ які допоможуть маибутнім професіоналам на шляху їхнього розвитку та впливу у суспільстві.

Вся система освіти в КНР спрямована на всебічний розвиток особистості студента та його усвідомлення свого місця у майбутній діяльності. Вчителі музичного мистецтва як наибільш явні провідники етнокультурної взаємодії в китаиському суспільстві отримують наибільш розгорнуті знання та вміння у цій галузі.

Ключові слова: культура, Китай, здобувані, етнокультура, мистецтво, компетентність.

етнокультурна навчання міжкультурний

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Зовнішньополітичні переговори, економічне співробітництво та культурнии обмін у Китаї вступили у новии історичнии період. Зовнішні політичні та культурні сили набувають все більшого впливу на китаиське суспільство дипломатичними засобами, торговими переговорами, засобами масової інформації та обміну трудовими ресурсами [18]. У нових умовах швидких соціальних змін та розширення відкритості зовнішнього світу міжетнічні відносини в Китаї зіткнулися з абсолютно новим внутрішнім та зовнішнім середовищем, у багатьох аспектах виникли нові явища та нові проблеми, які постіино представляються дослідникам, які вивчають етнічні проблеми. Увесь час пропонуються нові дослідні концепції [11; 13; 19], тому китаиські вчені, які вивчають етнічні проблеми у новому столітті, повинні просувати академічні інновації для вирішення цього великого завдання.

Водночас, «відкритість зовнішнього світу» в останні два десятиліття також дозволила ки- таиським ученим виїжджати за кордон, мати доступ до останніх результатів досліджень та дослідницьких ідеи за кордоном, а також мати можливість безпосередньо спілкуватися та обговорювати з іноземними вченими теоретичні перспективи такого явища як розвиток етнокультурних взаємовідносин та компететно- стеи, оскільки горизонтальне порівняння емпіричних фактів розширюють горизонт пізнання.

Серед молодих учених та аспірантів, які заимаються етнографією в нашіи країні, часто обговорюються такі теми: Які нові явища та нові проблеми виникли у сучасних міжетнічних відносинах у Китаї? Які практичні проблеми не можуть бути задовільними та поясненими існуючими в нашіи країні національними теоріями? Чи здатна теперішня інституціина політика Китаю пом'якшити та вирішити нові протиріччя, що виникають у національному розвитку? На основі наукових досліджень які позитивні та здіисненні контрзаходи ми можемо запропонувати для коригування політики країни з метою сприяння національніи єдності, соціальніи гармонії, економічному процвітанню та культурним інноваціям?

Наша спільна мета полягає в тому, щоб поступово відкривати нові грані в етнокультурних дослідженнях у Китаї в новіи соціальніи реальності, формулювати плани, вибирати шляхи і рухатися вперед крок за кроком особливо в галузі просвіти та освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У ХХ та ХХІ у Китаї було опубліковано різноманітні наукові роботи з питань, пов'язаних етнокультурним життям суспільства. Наприклад, «Історія китаиських етнічних груп» Wang Tangling [14; 17], опублікована в 1934 році, дуже своєрідна з точки зору загального мислення та методів дослідження, і на 30 років раніше, ніж американськии вчении Гордон, він запропонував варіативну систему виміру етнічної інтеграції, засновану на національних умовах Китаю [12; 20]. У книгах таиванського вченого Ван Мінке «Краи Китаю», опублікованих у 1997 році [16], та «Цян між Хань і Тибетом», опублікованих у 2003 році, також було зроблено дуже точнии аналіз еволюції етнічних обмінів та свідомості ідентичності в історії в деяких випадках. Він стверджував, що нам потрібно почати з двох аспектів: макронарративного мислення та аналізу мікроподіи, і спробувати зрозуміти, як групи з різним етнічним походженням, мовами, релігіями та культурними традиціями ставляться одна до одної у китаиськіи культурніи традиції. Які правила їхнього наи- менування? У чому сенс ідентичності кожної групи? Як ви бачите процес взаємодії груп та їх перспективи? Взаємодія та інтеграція різних груп у політиці, економіці, культурі, кровніи спорідненості та інших аспектах, що збереглися в історії, а також взаємне поєднання, зв'язок та мозаїка різних груп у життєвіи сфері та історичному наративі, також вимагають від нас передавати багато конкретної та докладної інформації, досліджувати, аналізувати.

У дании час видано кілька робіт, які узагальнюють та обговорюють роботу «етнічної ідентифікації» [1; 12], але вітчизняні вчені, які використовують історичні документи та матеріали усної історії, проводять дослідження «етнічної ідентифікації» и досі. Варто згадати про опубліковані Чжисян Суга результати дослідження «ідентифікації» баоанського народу та їх ідентичності. В останні дисятиліття деякі іноземні вчені також виявили великии інтерес до китаиської етнічної ідентифікації та етнічної компетентності, наприклад, дослідження Stevan Harrell [6] з вивчення ідентичності І, дослідження Dru Gladney про Північно-Західнии Китаи. Вивчення народності хуеи [20] та дослідження Кеит Палмер Кауп народу чжуан у провінції Гу- ансі [8] показали нові теоретичні перспективи та аналітичні рамки. У ціи галузі досліджень, якщо китаиські вчені відстають від західних учених, неможливо зрозуміти роботу Китаю з «етнічної ідентифікації», читаючи їхні роботи.

Вчені також вивчають різні аспекти етнокультурного поля, такі як: мотивація в етно- культурніи підготовці [9]; етнокультурну компетентність як інструмент впливу [2], і навіть етнокультурну компететність у процесі підготовки вчителів [15].

Мета написання цієї статті - провести попереднє обговорення деяких дослідницьких тем з академічним потенціалом та аналітичними ідеями, які можуть бути орієнтиром у освітніх дослідженнях етнічних проблем у КНР (Ки- таиська Народна Республіка).

Методи дослідження. У дослідженні використані наступні методи: аналіз та узагальнення науково-методичних джерел, державних документів з теми дослідження задля теоретичного обґрунтування висвітлюваної проблеми, моделювання, синтез отриманих даних.

Виклад матеріалу та основні результати. Кардинальні зміни в китаиському суспільстві змусили иого зіткнутися з новими явищами та новими проблемами у реальному побудові гар- моніиного співтовариства. Китаиська нація переживає критичнии момент свого відродження [18]. За словами Wang M. [16] «своєчасні педагоги та етнографи заимаються великою справою, яку ніколи не переживали наші попередники». Wang M. [16] констатує, що в цих умовах не потрібно перетримуватися консервативного підходу, хоча Китаи має свою національну ідентичність і тисячолітню безперервну історію, яка помножена на багаті культурні традиції, що в свою чергу спрямовує траєкторію суспільного розвитку Китаю особливе русло.

Китаи неспроможнии ні «повністю вестер- нізуватися», ні копіювати моделі енокультного взаємодії інших країн, тут потрібен синергі- тичнии підхід із вичленуванням наикращих практик і прикладів з іноземних модельнии та інтегрувати в традиціину китаиську систему міжетнічних взаємовідносин. Також важливим завданням є розширення горизонтів національних досліджень. Через вплив традиціиної ідеології, етнічна дослідницька робота в КНР все ще дуже обмежена порівняно з результатами досліджень інших країн світу. Деякі вважають, що оскільки Китаи стоїть на соціалістичному шляху, китаиські етнічні дослідження є політично специфічними, а результати досліджень інших країн не застосовуються в Китаю. Вони не бачать, що етнічна проблематика Китаю не тільки унікальна через історичні та культурні традиції, але и має ті ж спільні риси, що и закони розвитку раси, етнічності та етнічної приналежності в інших країнах.

Зараз китаиські вчені прикладають все більше зусиль для того, щоб зблизити етнокультурні дослідження з КНР і інших країн [10; 11]. Але є и ті, хто прагне відокремити етнокультурні дослідження, що проводяться в Китаї від етнічних досліджень інших країн, приимаючи ідеологію або національні кордони як бар'єри, не звертаючи уваги на останні результати зарубіжних етнічних досліджень та відсутність порівняльних досліджень з міжнародної точки зору, що не сприяє розвитку китаиського суспільства на основі отримання прередових знань та досвіду як це належить для сучасного наукового пошуку.

У контесті цього фактору необхідно приділяти особливу увагу навчанню маибутніх професіоналів у контексті розвитку етнокультурного порозуміння та формування етнокультурної компететності. Особливо цеи процес має стосуватися маибутніх вчителів творчих спеціальностеи як провідників культурної та енічної спадщини у КНР.

На що ж потрібно насамперед звернути увагу, якщо ми хочемо прищепити чи сформувати розвинені етнокультурні навички, які за належного навчання можуть перерости в етнокультурну компетентність? Це, звичаино ж, грамотно аналізувати етнічні відносини з точки зору «культурної взаємодії-інтеграції-ево- люції».

Будь-то країна як самостіина політична одиниця чи кожна етнічна група у багатонаці- ональніи країні, у процесі їх взаємних обмінів мають відбуватися різні культурні взаємодії. Існує багато визначень культури, але загальне визначення таке: «Усі види звичаїв, традиціи, поглядів, концепціи та символів, які керують соціальною поведінкою, є культурою» [3; 5]. Але з погляду етнознавства зміст культури має включати такі культурні елементи, як релігія, мову та звичаї, і навіть тісно пов'язані з ними базові соціальні етики та системи цінностеи. Американськии вчении Huntington S. дивиться на етнічні відносини в сучасному світі з точки зору «зіткнення цивілізаціи»: нації та етнічні групи у світі належать до кількох різних ци- вілізаціиних систем: китаиської цивілізації, японської цивілізації, індіиської цивілізації, ісламської цивілізації, конфлікти з-поміж них є головними протиріччями у світі [7, с. 29-30]. Розуміння цих процесів для маибутніх педагогів є фундаментом їхньої подальшої успішної діяльності на терені етнокультурної підготовки своїх учнів.

Важливо відзначити один важливии істо- ричнии феномен у контексті етнокультурної підготовки студентів. У історії Китаю сформувалися «культуралістські» етнічні погляди. У ході розвитку китаиської нації понад 2000 років тому утворилася багатонаціональна єдина країна, і рівень розвитку могутньої центральної династії у плані соціальної організації, продуктивності, техніки та мистецтва був значно вищим, ніж у інших навколишніх груп із меншим населенням. Це дозволило розвинути сильну впевненість і згуртованість у політиці та культурі, а оточуючі етнічні групи також активно навчалися у династії Центральних рівнин. Це сприяло виникненню сильної доцентрової сили, яка формувала «світову систему» «з культурою Центральних рівнин як ядро [14], яку професор Fei Xiaotong назвав «зразком плюралістичної єдності китаиської нації» [1]. Династії Центральних рівнин відповідали за «осві т у» «варварів» у прикордонних землях. Наича с тіше розбіжності між групами розцінювалися як «відмінності у рівні культурного розвит к у» і розвивали «культуралістськии» погляд на етнічні групи [12].

У тисячолітніи історії Китаю основною ідеєю розуміння та вирішення відносин між етнічними меншинами та ханьцями є «відмінність між варварами і ся», тобто «хуася» (з ханьці як ядро) з високим ступенем цивілізованого розвитку. Цивілізації можуть вчитися один в одного, і результатом синергії є «перетворення варварів у ся», так що оточуючі етнічні меншини поступово вливаються до лав ханьців, приима- ючи культуру Центральних рівнин, і, нарешті, формування дві тисячі років безперервного ки- таиського імперського походження та сьогоднішнє «ханьське » населення 1,3 мільярди лю- деи. У китаиськіи історії режими, встановлені етнічними меншинами, також прииняли основні концепції та погляди конфуціанства на етнічні стосунки та успадкували традицію цього «культуралістського погляду на етнічні групи».

Загалом можна сказати, що коли китаиські культурні традиції впроваджуються в етнічні відносин и , вони розглядають кожну етнічну групу як групу з різними культурними традиціями (мовою, історичною пам'яттю, релігією тощо) з погляду «культурних (цивілізаціиних) відмінностеи».

Важливим фактором, що впливає на етнокультурні взаємовідносини та розвиток етнокультурної компететності в історичному контексті є національні заходи «політизації» цього процесу після утворення Китаиської Народної Республіки.

Ідеї та п о літика колишнього Радянського Союзу у вирішенні етнічних проблем дуже вплинули н а Китаиську Народну Республіку, створену в 1949 році. Новии Китаи вивчив уроки з політичної системи Радянського Союзу, адміністративної системи, економічної системи, системи освіти, віиськове будівництво тощо. Модель повністю імітувала досвід Радянського Союзу в національніи теорії та національніи політиці. У 1950-і роки в Китаї була організована «етн і ч на ідентифікація», визначено та інституціоналізовано «етнічнии склад» кожного громадянина, створено раиони етнічної автономії та реалізовано політику преференціи, засновану на етнічніи групі в цілому «нація» за політичним статусом та політичним забарвленням етнічної інтеграції в Китаї, що триває протягом тисячоліть, і імітувала радянську модель з «політизації» етнічних питань. Цеи процес став основним у міжетнічних відносинах у Китаї в другіи половині ХХ століття - на початку ХХІ століття.

Цей комплекс «етнічної політизації» здійснюється у Китаї вже понад півстоліття. Бачачи уроки розпаду колишнього Радянського Союзу та колишньої Югославії щодо успішного досвіду США у врегулюванні расово-етнічних відносин, досягнення Індії та інших колишніх колоніальних к р аїн у «державному будівництві» після здобуття незалежності, китаицям слід скоректувати національну політику в сучасних умовах.

Ставлення до груп із різними культурними традиціями, історичною пам'яттю та расовими зв'язками як до різних культурних груп та поступове ослаблення первісного політичного забарвлення їх груп є політичною орієнтацією етніч н ої «культуралізації». Ця точка зору свідчить, що групи мають стати частиною мультикультурного суспільства в політичних рамках сучас н ої громадянської держави, де національна політична ідентичність вища, ніж расова / етнічна ідентичність, цивілізації між групами можуть вчитися одна в одну, а розвинені групи можуть поступово впливати і навіть поглинати членів щодо відсталих груп та розвивати загальну культуру у двосторонніи культурны взаємодії, щоб діисно сприяти груповіи інтеграції та досягати рівності та загального розвитку на основі інтеграції.

Китаиська історія доводить, що етнічна «культуризація» є способом ефективного сприяння поширенню цивілізації, не ставлячи під загрозу політичну єдність. Звичаино, у цьому процесі буде культурна дискримінація між окремими людьми і навіть групами, але за домінантною ідеєю «освіти, а не класу» стоїть ідея «братів у світі», які можуть утримувати ці протиріччя в межах рівня індивідуальних культурних відмінностеи, не ставить під загрозу політичну структуру суспільства загалом. І навпаки, «політизація» груп та формування етнічного та політичного суверенітету незалежно від того, яку форму вони набувають, не сприяють спілкуванню та інтеграції між групами та призведуть до виняткового націоналізму та поставить під загрозу політичну єдність країни.

Тому, коли ми досліджуємо та вивчаємо етнічні відносини та етнічні проблеми в сучасному Китаї, нам необхідно розглядати їх з точки зору «культурної взаємодії-інтеграції-е- волюції-симбіозу», і нам необхідно розглядати взаємодію та взаємність різних етнічних груп з точки зору мови, релігії, звичаїв тощо. Тим, хто хоче по-справжньому вникнути в питання етнокультрного розвитку в Китаї треба навчитеся розуміти та аналізувати таку історичну еволюціину перспективу.

Далі необхідно розглянути розвиток моделі різноманіття та єдності китаиської нації у новому столітті. Fei Xiaotong в 1989 [1] висунув «модель плюралістичної єдності китаиської нації», яку він узагальнив на основі історичної практики тисячолітніх міжетнічних обмінів в нашіи країні. Нині її приинято більшістю вітчизняних учених. Тим не менш, у дисертації пана Фея була запропонована лише схема аналізу. Що стосується конкретних практик різних історичних династіи, особливо в новому столітті та новіи ситуації, то, як ця «модель плюралізму та єдності» розвиватиметься і розвиватиметься, досі неясно. Це необхідно китаиським вченим адаптації до поточної ситуації. Поглиблюється конкретна ситуація в різних частинах Китаю і далі пропонуються новаторські ідеї.

Згідно з моделлю іммігрантських країн, таких як США, «модель плюралістичної єдності китаиської нації» можна розділити на два рівні: «політичну єдність» та «культурну різноманітність». Однак, виходячи з досвіду колишнього Радянського Союзу та Індії в «будівництві нації», можливо також необхідно прагнути до побудови «національної культури», здатної також історично та культурно зміцнити ідентичність усіх громадян на національному рівні. Хабермас наголошував на важливості «культурної інтеграції на рівні національної держави» у своіи книзі «Постнаціональна структура» він вважав, що тільки таким чином може «встановитися новии тип культури в історичних умовах» громадянська держава». колективна ідентичність» [4].

Нині у КНР реалізується політика колективних преференціи щодо етнічних меншин, зміст якої включає освіту, заинятість, планування сім'ї та кадрові призначення. Як правило, ми знаємо, що в різних регіонах КНР (наприклад, в автономних раионах національних меншин та неавтономних раионах) мішенню є різні етнічні групи («автономні етнічні групи» та «неавтономні етнічні меншини») у різних галузях (вступ до університетів, планування сім'ї тощо.), охоплення та реалізація пільгової політики різняться, але як сформулювати та реалізувати цю пільгову політику? Це питання потребує постіиного монторингу і контролю, щоб підтримувати тендітнии баланс всередині китаиського суспільства.

Етнічна стратифікація відноситься до структурних відмінностеи етнічних груп у со- ціальніи стратифікації, що відноситься до загальних відмінностеи у рівні освіти, розподілу галузеи та занять, а також структурі розподілу доходів серед населення кожної етнічної групи. Існуюча державна статистика нашіи країні вся заснована на адміністративному розподілі, а чи не на етнічних групах, тому неможливо проаналізувати структурні різницю між етнічними групами. Для того, щоб проаналізувати статус-кво «етнічної стратифікації» в Китаї та тенденцію змін в останні роки, дослідникам необхідно провести польові дослідження для збирання необхідних даних та матеріалів, проаналізувати сучасне фактичне становище етнічної стратифікації у різних регіонах, проаналізувати структурні відмінності між етнічними групами. освіту, заинятість, професія, дохід, споживання), проаналізувати, якою мірою це історична причина, якою - результат політичної схильності чи розрив між існуючої фактичної конкурентоспроможністю робочої сили всіх етнічних груп. У тои же час шляхом оперативного розслідування та глибинних інтерв'ю ми можемо з'ясувати, які ефективні та здіис- ненні заходи можуть бути вжиті державою та суспільством для усунення існуючих структурних відмінностеи між етнічними групами.

В інших країнах для скорочення розриву у соціальному розшаруванні між етнічними групами загальноприинятим заходом є посилення підтримки освіти та працевлаштування етнічних меншин, наприклад, збільшення ін- вестиціи в освіту в раионах проживання меншин, зміцнення двомовної освіти та навчання навичок тощо.

Що ж можна запропонувати в контесті викладеного матеріалу для покращення етнокультурної підготовки маибутніх профсіоналів та особливо вчителів творчих професіи, таких як, наприклад, учитель музичного мистецтва? Це, перш за все, облік історичних особливостеи і відновлення китаиського суспільства і держави протягом тисячоліть. Хоча зараз ми говоримо про «новому» Китаї, але традиції в ки- таиському суспільстві дуже сильні і добрии педагог повинен враховувати це у своіи роботі з підростаючим поколінням. Також важливо враховувати етнічну різноманітність притаманну китайському суспільству, хоча народність хань становить 92 % населення КНР, але також є і 8 % населення інших національностей а в контексті насіння КНР це понад 100 млн. осіб, що є надзвичаино великою кількістю громадян, які також потребують чіткого розуміння етнокультурної політики та подолання їх членів у цьому руслі на балго Китаю в цілому. Для цього логічно впровадити у програми підготовки маибутніх вчителів музичного мистецтва спеціального блоку дисциплін, спрямованого на культевування розуміння всього різноманіття мешканців КНР. Музика як жодне інше мистецтво сприяє пізнанню різноманіття різних культур та енічних груп. Тому китаиськіи системі вищої освіти необхідно своєчасно вносити зміни та покращувати компонент етнокультної підготовки маибутніх вчителів музичного мистецтва. Також не варто забувати, що сучаснии професіонал це людина компетентна і студентам необхідно розвивати саме етнокультурну компетентність як засіб вираження своїх знань у ціи галузі. Для цього необхідно представити цілісну програму розвитку етнокульурної ком- пететності для всіх студентів, які вибирають шлях учителів музичного мистецтва. Ми пропонуємо створити загальнонаціональну програму розвитку етнокультурної компетеності у середовищі педагогічного студента як інструменту контрольованого впливу на формування етнокультурного ландшафту китаиського суспільства.

Висновки

Етнічні проблеми в Китаї над- звичаино складні і різноманітні, а це висуває велику кількість завдань для вчених, одним з яких є осмислення етнокультурного ландшафту КНР і розробка дієвих програм і стандартів для маибутніх учителів, особливо тих, хто працюватиме з підростаючим поколінням у творчих галузях пізнання. Етнокультурна підготовка у КНР різноманітна і має свою історію становлення як загальнонаціонального питання об'єднання китаиського суспільства. Оскільки в Китаї сформувалися «культураліст- ська» політика на етнічні питання, це накладає великии тягар відповідальності на сучаснии Китаи як один із центрів світової економіки та глобальні тенденції до культурного обміну. Завдання освітньої політики в галузі етнокультурної підготовки своїх громадян у ХХІ ст. є гармонізація глобалістичних процесів і тра- дицшної культури, на цьому шляху потрібно розвивати етнокультурну складову підготовки маибутніх професіоналів у котексті їх маи- бутнього розуміння устрою багатонаціонального Китаю.

У подальших наукових пошуках планується проаналізувати діючі програми освіти підготовки маибутніх вчителів музичного мистецтва.

Список використаної літератури

Fei, H. T., & Fei, X. (1989). Rural development in China: Prospect and retrospect. University of Chicago Press.

Geppert, C., & Pies, R. W. (2020). Religious, and Ethno-Cultural Competence in Palliative and End-of-Life Care. OBM Integrative and Complementary Medicine, 5(1), 1-1.

Gillin, J. (1942). Acquired Drives in Culture Contact. American Anthropologist New Series, Vol. 44, No. 4, Part 1 pp. 545-554

Habermas, J. (2001). The Postnational Constellation. Translated by Pensky, M. Originally published in 1998. Cambridge: Polity Press.

Haiguang, Y. (1988). Reappraisal of Cultural Change in Modern China. Gladney, D. (1991). Muslim Chinese: Ethnic Nationalism in the People's Republic. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.

Harrell, S. (2012). Ways of being ethnic in Southwest China. University of Washington Press.

Huntington, S. P. (1996). The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. London: Touchstone Books.

Kaup, K. (2000). Creating the Zhuang: Ethnic Politics in China, Boulder: Rienner.

Lamy, M., Ward, C., & Liu, J. H. (2013). Motivation for ethno-cultural continuity.Journal of Cross-Cultural Psychology, 44(7), 1047-1066.

Leung, A., Lee, S., & Chiu, C. (2013). Meta-knowledge of culture promotes cultural competence. Journal of Cross- Cultural Psychology, 44(6), 992-1006.

Liu, K. (2003). Globalization and cultural trends in China. In Globalization and Cultural Trends in China. University of Hawaii Press.

Rong, M. (2006). Ethnic Relations in Contemporary China: Cultural Tradition and Ethnic Policies Since 1949, Policy and Society, 25:1, 85-108, DOI: 10.1016/ S1449-4035(06)70128-X

Shen, E. D. (2019). Resilient Resistance: Understanding the Construction of Positive Ethnocultural Identity in Visible Minority Youth.

Tingyang Z. (2005). The Tianxia System: An Introduction to the Philosophy of a World Institution, Nanjing: Jiangsu Jiaoyu Chubanshe.

Vladimirova, T. E. (2018). Ethno-Cultural Competence ofTeachers as a Current Methodical Problem. Polylinguality and Transcultural Practices, 15(4), 573-583.

Wang, M. (2006). The Edge of China, Social Science Literature Publishing House, Mingke, W. (2010). A Historical Anthropological Perspective on Surprising Discoveries in the Archaeology of Ancient China. Procedia-Social and Behavioral Sciences, 2(5), 7392-7398.

Wang, T. (1934). History of Ethnic Groups in China. Beijing: Cultural Academic Community (in Chinese).

Wu, Y. (Ed.). (2006). Economic growth, transition, and globalization in China. Edward Elgar Publishing.

Yan, F., & Vickers, E. (2019). Portraying “minorities” in Chinese history textbooks of the 1990s and 2000s: The advance and retreat of ethnocultural inclusivity. Asia Pacific Journal of Education, 39(2), 190-208.

Размещено на Allbest.ru